«Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас»
(Мт. 11, 28)
Слава Ісусу Христу!
Дорогі у Христі брати і сестри!
Сьогодні ми зібралися тут, у цьому святому храмі, як паломники надії, наче велика родина Божих дітей. Кожен із нас проходить свій життєвий шлях – зі своїми радощами і болями, сумнівами та очікуваннями. Та в цьому місці благодаті, на цій ювілейній прощі, ми особливо усвідомлюємо, що не є самотніми, бо належимо до великої Божої сім’ї, яку об’єднують одна віра, одна любов і одна надія у Воскреслого Спасителя.
Цьогорічна проща має особливий вимір, адже відбувається у ювілейний рік надії. Традиція таких років, започаткована Папою Боніфацієм VIII ще у 1300 році, триває вже понад сім століть. Згідно з усталеним звичаєм, Ювілей оголошується кожні 25 років. У 2025 році Божому блаженної пам’яті Святіший Отець Франциск присвятив цей рік саме чесноті надії, яка, за словами апостола Павла, «не засоромить» (Рим. 5, 5), і запросив до його святкування не лише вірних Римо-Католицької Церкви, але й Східні Католицькі Церкви.
Для нас, українців, слово «надія» сьогодні набуває особливого значення. Ми живемо в час, коли темрява війни, невизначеності та страху прагне проникнути у серця, і саме тоді Господь нагадує: «Я – ваша надія» (І Тим. 1, 1). «Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і Я облегшу вас» (Мт. 11, 28). Християнська надія не обмежується тимчасовими прагненнями, вона спрямована передусім на вічне життя з Богом. Як зауважив Папа Венедикт XVI: «Бог є підставою надії – не будь-який бог, а Бог, який прийняв людську подобу та полюбив нас „до кінця“ (Ів. 13, 1): кожного особисто й усе людство разом» (пор. Spe Salvi, 31).
Щоб глибше зрозуміти зміст Ювілейного року, варто пригадати його біблійні витоки (Лев. 25). Це був період звільнення, прощення боргів і відновлення справедливості. Згідно Священного Писання, принципи і приписи ювілейного року стосуються повернення до витоків, відновлення справедливості, здійснення милосердя, звільнення від рабства, прощення боргів і примирення. Це час надії та відродження, повернення додому та відновлення сімей, оновлення відносин з Богом та ближніми, – час подяки Господу та втішання Його дарами.
У Новому Завіті Христос сповнює і довершує сенс цього старозавітного звичаю. У Євангелії від Луки розповідається про Його першу прилюдну проповідь у Назареті, де Він виріс. Проповідь починається словами, якими Господь проголошує сповнення Божої обітниці, сповіщеної пророком Ісаю: «Господній Дух на Мені, бо Він Мене помазав. Послав Мене… оповістити рік Господній сприятливий» (Лк. 4, 18-19). А тоді проголошує: «Сьогодні збулося це писання у ваших вухах» (Лк. 4, 21). У цих словах відкривається глибина: справжній Ювілей настав у Христі. Господь не лише сповіщає благодатний час, але й здійснює його – звільняє людство від гріха у Пасхальному Таїнстві, зцілює хворих, відновлює справедливість, відкриває Царство Боже. Саме ця свобода, яку дарує Христос, є непохитною основою нашої надії: «На це бо й трудимося та боремося, бо ми поклали нашу надію на живого Бога, який є Спасителем усіх людей, особливо ж вірних» (1 Тим. 4, 10).
Тож старозавітний ювілей був лише прообразом майбутнього визволення, яке прийшло в особі Ісуса. Він звільняє не лише від зовнішніх тягарів, але й від найбільшого рабства – гріха і смерті, повертає не просто землю, а небесну спадщину задуману Отцем.
Це особливо важливо для родин. Християнська сім’я – місце, де Божа благодать і надія передаються з покоління в покоління. Ісповідник віри Патріарх Йосиф у своєму «Заповіті» наголошував: «Батьки, християнська родина – це основа здорового суспільства, народу, нації. Це запорука їхнього зросту і сили! І тому заповідаю вам: збережіть, а де її розхитано – відновіть в українському народі справжню християнську родину, як незгасне вогнище життя і здоров’я Церкви та Народу!».
Тому Ювілейний рік надії – це не лише подія для Церкви загалом, але й конкретне запрошення до кожної сім’ї: дозволити Богові зняти різні тягарі, відновити мир у наших домівках та пробудити любов, яка є джерелом справжньої надії та свободи.
Дорогі брати і сестри! На початку Господь сотворив людину не для самотності, а для спільноти. У книзі Буття читаємо: Бог створив людину на «свій образ і свою подобу» (Бут. 1, 26), «чоловіком і жінкою сотворив їх», благословив і сказав: «Будьте плідні й множтеся, наповняйте землю та підпорядковуйте її собі» (Бут. 1, 28). Перша спільнота, створена Богом, – не народ, не місто, не військо, а родина. Це показує, що сім’я є основою всього людського буття, місцем, де людина вчиться любові, довірі, прощенню та самопожертві.
Нещодавно під час Синоду Єпископів у Римі наша Церква звернула особливу увагу на тему «Душпастирство родин в умовах війни». Християнська сім’я покликана бути привілейованим простором зростання у вірі, святості та любові. У Посланні Синоду читаємо: «Батьки – це перші ікони Божої любові й доброти для своїх дітей. Яке це велике і святе покликання – бути тими, через кого Господь об’являє Себе дітям!».
Отці ІІ Ватиканського собору називають родину «домашньою Церквою» – місцем, де передається не лише культура чи традиції, але й віра, надія та любов. Тут діти вперше чують про Бога, бачать приклад молитви, взаємно поваги, пізнають добро. Родина є школою людяності, де кожен навчається жити так, як задумав Творець.
Сьогодні ж християнська родина переживає серйозні виклики. Війна розділяє тисячі домівок: батьки далеко від дітей, матері живуть у тривозі, багато сімей втратили дім і змушені починати життя наново. Війна руйнує не лише будівлі, але й відчуття безпеки, що так необхідне всім нам.
Паралельно з цим триває менш помітний, але небезпечний ідеологічний тиск. Гендерна ідеологія, що намагається стерти відмінність між чоловіком і жінкою, применшує значення подружжя як союзу між чоловіком і жінкою, проникає через медіа, інтернет і нажаль навіть через освітні програми. Те, що було очевидним для всіх культур упродовж тисячоліть, нині ставиться під сумнів. Якщо християнська родина не буде міцною у вірі, ці ідеї здатні деформувати світогляд нового покоління.
Додаються й інші виклики: споживацька культура, культ успіху, пріоритет кар’єри та комфорту над сімейними цінностями. І навіть у наших сім’ях зростає спокуса жити «поруч, але окремо», кожен у своєму телефоні, кожен у своєму світі, без глибокого спілкування і справжнього слухання одне одного. А залежності – алкоголь, наркотики, азартні ігри, інтернет – руйнують родину зсередини, підриваючи довіру та породжуючи зневіру.
Перед лицем цих викликів може з’явитися відчуття безсилля. Але наша надія – не в політичних змінах чи економічному зростанні, а у Воскреслому Христі (1 Тим. 1, 1). Лише особистий зв’язок із Тим, Хто є Господом життя, дає справжню силу. Якщо ми хочемо, щоб родина вистояла, щоб діти виросли в любові – потрібно довіритися Христові. Усі наші плани, стратегії та амбіції без Господа залишаться порожніми. Лише Господь Бог може зцілити глибокі рани та дарувати справжній мир, що «перевищує всяке розуміння» (Фил. 4, 7).
У сьогоднішньому Євангелії, яке ми щойно почули, Христос промовляє: «Прийдіть до Мене всі втомлені й обтяжені, і Я облегшу вас» (Мт. 11, 28). У цих словах відкривається серце Бога, яке б’ється в унісон із серцями своїх дітей – свого творіння. Це не просто заклик, а обітниця: кожен, хто відчуває тягар життя, запрошений до зустрічі з Тим, Хто є єдиним і справжнім джерелом миру і життя. Втома, про яку говорить Христос, охоплює не лише фізичну слабкість, але й глибоку духовну та емоційну виснаженість. Для українських родин ці слова звучать особливо близько: роки війни, тривога за майбутнє дітей, розлука з близькими, економічна нестабільність. Часом здається, що ці тягарі неможливо зняти. Проте Христос показує інший шлях: не втечу від проблем, а перенесення їх у Його руки, де вони отримують новий сенс і нову перспективу.
Коли Ісус каже: «Візьміть ярмо Моє на себе» (Мт. 11, 29), Він не обіцяє звільнення від відповідальності, але пропонує інший спосіб її несення. У біблійному образі ярмо – це знак єдності: двоє, з’єднані одним ярмом, ідуть поруч, ділячи навантаження. Христове ярмо – це союз із Ним, у якому Він бере на Себе головну вагу, залишаючи нам лише те, що можемо понести з Його допомогою. У цьому розкривається суть християнської надії: ми ніколи не йдемо життєвою дорогою наодинці, але у сопричасті з Тим, Хто переміг смерть і воскрес.
У світлі Ювілейного року надії ці слова набувають особливого значення. У біблійній традиції ювілей був часом звільнення і відновлення: борги прощалися, раби отримували свободу, земля відпочивала. Церква зберегла цей символ як знак того, що Бог прагне визволити нас від тягарів гріха, страху та зневіри. Тож ця проща є нагодою стати перед Христом зі всіма нашими болями і почути Його тихий, але всемогутній голос: «Я — твоя надія» (І Тим. 1, 1).
Господь Бог не дає ілюзій, що війна закінчиться завтра чи всі труднощі зникнуть. Але Він запевняє, що Його мир і присутність сильніші за будь-яку бурю. Для родини це означає, що навіть серед тривог можна виховувати дітей у довірі до Бога, плекати взаємну підтримку, будувати любов, яка віддзеркалює любов Отця. Християнська надія – це не мрія чи утопія, а впевненість, що в історії нашого народу й у долі кожної сім’ї останнє слово завжди належить Богові. Тому сьогодні, відповідаючи на заклик Ісуса, ми у цьому святому місці приносимо Йому всі наші тягарі. Бо лише в Ньому, у лагідному та смиренному серці Спасителя, людська душа знаходить справжній відпочинок і силу йти далі – з надією, яка «не засоромить» (Рим. 5, 5).
Коли ми сьогодні роздумуємо над словами Христа, неможливо не згадати про тих, хто в особливий спосіб жив цією довірою до Бога у своєму щоденному житті. Найяскравішим прикладом цього є Пресвята Родина – Ісус, Марія та Йосиф.
Святий обручник Йосиф є справжнім образом чоловіка й батька. Він не вимовив жодного слова, записаного в Євангелії, але його життя стало красномовною проповіддю вірності та відповідальності. Йосиф без вагань прийняв Діву Марію і Дитятко Ісуса, довірившись Божому проведінню, навіть коли все навколо здавалося незрозумілим. Він охороняв і забезпечував свою сім’ю, працюючи теслею, показуючи, що праця – це не лише обов’язок, а й спосіб служіння. У часи небезпеки, як-от втеча до Єгипту, Йосиф виявив рішучість і мужність, оберігаючи тих, кого йому довірив Бог. Для сучасних батьків він є прикладом того, як бути духовним провідником у родині: молитися з нею, разом шукати Божої волі, і бути готовим жертвувати власним комфортом заради безпеки й добра своїх близьких.
Пресвята Діва Марія – зразок материнської любові, смирення та відданості. Вона прийняла вістку архангела без запитань про власне майбутнє, сказавши: «Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову» (Лк. 1, 38). Її життя було глибоко пронизане молитвою і довірою, навіть тоді, коли вона не розуміла всього, що відбувається. Тепер, коли світ часто підмінює справжню любов емоційними чи матеріальними сурогатами, Пресвята Богородиця показує, що материнство – це передусім духовне служіння: провадити дитину як дар життя до Бога, виховувати її в чеснотах, підтримувати у випробуваннях, бути присутньою серцем і молитвою.
Ісус Христос обрав шлях послуху Своїм земним батькам. Євангеліє свідчить: «був їм слухняний» (Лк. 2, 51). Це – приклад для сучасної молоді: послух і повага до батьків є виявом зрілості й любові. У Назареті Ісус навчався ремесла, працював, пізнавав Святе Письмо, «зростав мудрістю, літами й ласкою в Бога та людей» (Лк. 2, 52). Для дітей та юнаків це приклад того, що справжній розвиток – це гармонія між фізичним, інтелектуальним і духовним зростанням, а не гонитва лише за зовнішніми успіхами, комфортом та безтурботністю.
Пресвята Родина жила у світі, який мав свої труднощі: римська окупація, економічна нестабільність, різні небезпеки, тощо. І все ж у їхній сім’ї панували мир і любов, бо вони черпали силу з Божої присутності. Їхнє життя було прикрашене спільною молитвою, спільне святкуванням релігійних свят, працею на користь одне одного і ближніх. Так само християнська родина покликана бути «домашньою Церквою» – місцем, де Бог шанується, де любов до Нього та одне до одного стоїть на першому місці, а всі інші речі впорядковуються відповідно до цього.
Дорогі брати і сестри, дорогі наші родини! Повертаючись сьогодні додому після цієї ювілейної прощі, несімо зі собою передусім живу рішучість будувати свої родини на Христі. Плекаймо молитву у наших домівках так, щоб діти зростали, чуючи не лише новини світу, але й слова Божого миру. Навчаймо їх не боятися труднощів, бо з Христом будь-який тягар стає легшим. Будьмо уважними один до одного, особливо в часі випробувань. Пам’ятаймо: найкраща спадщина, яку можемо залишити дітям, – це не лише освіта чи матеріальний добробут, а міцна віра, приклад жертовної любові та довіра до Бога, що не минає навіть у важкі часи. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.
+ Ярослав
16 серпня 2025 року Божого,
м. Дрогобич
- У Дрогобичі відбулася ювілейна проща родин СДЄ [фото]
- У Самборі відбулася ювілейна проща до чудотворної ікони Пресвятої Богородиці [фото]
- Проповідь з нагоди свята Успення Пресвятої Богородиці (2025)
- Владика Ярослав: Паломництво до Пацлавської чудотворної ікони Матері Божої – це шлях до джерела нашої Надії [фото]
- Проповідь під час прощі на Українській Кальварії (2025)