SDE
Публікації за темою: Ярослав (Приріз)

Владика Ярослав: Божа сила – пріоритет у нашому житті, який маємо постійно шукати

23 листопада 2020
22 листопада владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Під час богослужіння єпископ уділив дияконські свячення брату Андрію Нискогузу, випускнику Дрогобицької духовної семінарії. Детальніше...

Проповідь на двадцять четверту неділю після Зіслання Святого Духа

23 листопада 2020
Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! У сьогоднішньому євангельському читанні Христова Церква пропонує нашій ласкавій увазі надзвичайну благовість – зустріч потребуючої людини з Богом. Євангелист Лука поміщає розповідь про оздоровлення кровоточивої жінки всередині розповіді про воскресіння дочки Яіра. Ісус Христос іде до дому Яіра, старшого синагоги, серед натовпу людей, коли до нього наближається безнадійно хвора жінка. Дочка Яіра померла, вона втрачена для життя. Кровоточива жінка також в певному сенсі втрачена для життя. Вона живе в ізоляції, бо як ритуально нечиста не може спілкуватись з іншими людьми. Це – її суспільна смерть. Вона на власному досвіді переконалася, що безнадійно хвора. Адже зверталась до лікарів, але безуспішно: її стан тільки погіршувався. Хворіла вона 12 років – біблійне число повноти. Таким чином з тих небагатьох слів, якими євангелист Лука описує жінку, ми дізнаємось, що це була жінка, безнадійно втрачена для життя з людьми. І в цих ситуаціях (з кровоточивою і дочкою Яіра) бачимо, що на допомогу людському безсиллю, покинутості і смерті приходить Божа сила. Вона спрямована до людей, перебуває серед них, готова їм допомогти. Христос зі своєю Божественною Силою перебуває на землі, і Його сила відкрита на служіння людству. Святий євангелист Марко підкреслює цю думку словами, що Господь був серед народу: «до Нього зібралось багато народу» (Мк.5,21), «за Ним натовп великий ішов, і тиснувсь до Нього» (Мк.5,24), «І відказали Йому Його учні: Ти бачиш, що тисне на Тебе народ» (5,31). Божественна сила – надзвичайна. Її помічають одразу ж, до неї горнуться. Але, як побачимо далі, на жаль, не всі користають з неї. Божа сила – пріоритет у нашому житті, який маємо постійно шукати. Ми повинні серед шуму і гамору сьогоднішнього секуляризованого світу знайти те, що нам найбільше потрібно, – Господа; незважаючи на всі перешкоди і зневаги, «протиснутись» і «доторкнутись» до Нього, як це зробила кровоточива. Як важливо тут підкреслити, в якій ситуації відбувається це зцілення. Багато людей були коло Ісуса. Напевне, серед них не один був хворий і не один потребував чогось, не один Його торкався, але оздоровилась тільки одна жінка. Чому так сталося? Всі, хто зібрався навколо Ісуса Христа, зробили це не просто так. Для них Він був надзвичайний, а тому притягував. Можливо, для декого Він був просто цікавий, але цього замало. Мало хто з цих людей був переконаний, що Христос може вчинити щось надзвичайне для нього; мало хто бачив у ньому Божественну силу, яка може ввійти і змінити його життя; мало хто вірив в це. Однак те, що вирізняло кровоточиву жінку й Яіра, була віра –  і віра незвичайна. Також не знаємо (євангелист нам про це не розповідає) того, що, можливо серед тих, що тіснилися навколо Христа, були такі, які вірили, що Господь може їх зцілити. Проте зовнішній дотик і віра не забезпечували Божественної допомоги. Жінка виявила виняткову силу віри. Ця віра була особливою, бо походила з власного довгого досвіду, переконання, що не можна «надіятись на князів, на синів людських, бо в них нема спасіння». Тут віра поглинула цілу людину. Жінка в цю мить уся була охоплена вірою, і полум’я віри, яким вона була охоплена, спасло її від «суспільної смерті». Віра її настільки сильна, що Церква ставить цю жінку нам за приклад, коли у Великому Каноні Андрея Критського молиться: «Наслідуй кровоточиву, нещасна душе, припади, візьмись за ризи Христові, щоб визволитись тобі від ран і почути від Нього: "Віра твоя спасла тебе"». Але й сьогодні, дві тисячі років опісля, Божа сила відкрита і доступна. Вона – у Церкві і таїнствах. Кругом них «тиснеться багато людей», але не кожний зцілюється. Чому? Може, тому, що не кожен має достатню віру, яка, дозрівши хоча б до зерна гірчиці, може переносити гори. Один із аспектів цієї віри розкриває нам сьогоднішнє Євангеліє. Ця віра повинна бути остаточною і безапеляційною, як і віра кровоточивої, котра, наближаючись до Христа, твердо знала, що їй не допоможе жодна людина. Так і в кожних наших зусиллях, якщо ми очікуємо на Боже чудо, то повинні очікувати тільки на Божу силу, а не сприймати її як один із засобів для досягнення бажаного. Божественна Сила – не сліпа стихія, що механічно пронизує всякого, хто зовні з нею стикається. Ось  чому багато торкались Христа, але мало оздоровлювались. Це – як слово, що його чують усі, але сприймають і розуміють тільки ті, хто знає мову, якою воно сказане. Потрібно володіти „мовою” богоспілкування, щоб отримати допомогу Божу. Її ми вчимось у молитві. Це володіння здобувається важкими зусиллями, невдачами, розчаруваннями, тощо. Шлях невдач – шлях жінки перед її особистою зустріччю з Христом. Можливо, й у молитві ми просимо чогось і не отримуємо. Не треба розчаровуватись, бо рано чи пізно, коли ми будемо готовими, відбудеться й наша спасительна зустріч з Богом. Також євангелист Лука згадує нам про ще одну важливу подію, як Яір, старший синагоги, прийшов до Ісуса з великою вірою, що Він зможе уздоровити його вмираючої дочку. Як часто випробовується наша віра? Так сталось і з Яіром! Його віра випробовувалась перешкодою. Він прийшов до Ісуса і просив Його прийти до нього додому, щоб вилікувати  вмираючу дочку. Ісус пішов з ним, але тоді дещо трапилось. Якась хвора жінка підійшла і доторкнулась до Ісуса. Господь зупинився, щоб зцілити її. Але цієї маленької перешкоди було достатньо, щоб пройшов час і маленька дівчинка померла. Тепер Яір міг перестати просити Ісуса про допомогу. Він прийшов першим до Ісуса. Дорогою Ісус зупинився зцілити жінку, цієї зупинки було достатньо, щоб спізнитись і щоб померла дочка. Коли посланці прийшли сповістити про смерть, Яір міг сказати: “Померла? Моя маленька, а ми були уже майже вдома, коли ця жінка зупинила Його по дорозі; і тоді вона цілком видужала, зцілилась тієї ж миті. Вона – здорова, а моя донька – мертва; ця жінка прожила більшу частину свого життя; а моя дочка, у дванадцять років, лише починала жити. Інші мають рай на землі, а наше домашнє вогнище опустіло». Однак, як бачимо, ця перешкода принесла ще більше благословення для Яіра. А саме тоді Ісус сказав: «Не бійся! Тільки віруй». Ця перешкода була на славу Божу так само, як і для кожного з нас, коли ми у потребі. Завдяки цій перешкоді для Яіра сталося ще більше чудо; він бачив, як рука Божа підвела померлу – саме так у його дім прийшло спасіння. Іноді, коли ми відчуваємо, що відповідь від Бога затримується, прочитаймо цей уривок Євангелії і дізнаємося, що звичайно трапляється, коли відповіді тимчасово затримуються. Це все заради ще більшої слави Божої. Господь не раз випробовує нас, чи ми вміємо довіряти Йому. Він сподівається, що ми знаємо Його милосердя. Він бариться, щоб ми навчилися від Яіра,  Марії та Марти, сестер Лазаря, що коли у нас є велика віра, ми побачимо славу Божу – не тільки на небесах, але  і тут, на землі! Євангелист Марко згадує про ще одну важливу річ, на якій я сьогодні хотів би також зупинитись. У його розповіді читаємо: «І в ту мить Ісус відчув у Собі, що вийшла з Нього сила» (Мк. 5,30). Для нас це є свідченням, чого «коштує» Ісусові зцілення людей. Вершиною Його спасительної діяльності у світі було віддання цілого Себе на хресті. Але це також і універсальний закон життя: ми ніколи не зможемо зробити що-небудь важливе або велике, якщо не готові вкласти в нього якусь частину свого "я" – частину свого життя, частину своєї душі. Музикант не може домогтися досконалості виконання, якщо лише безпомилково і технічно виконує партитуру. Актор також не буде великим, якщо щоразу як гарний автомат із правильною інтонацією вимовляє свою роль і повторює жести. Цього повчає нас сьогоднішня євангельська розповідь, що будь-яке добре діло, яке ми чинимо, – синергійне. Воно – плід Божої допомоги і наших зусиль. Всі ми віримо, що Господь благословить наші діла, як Він це вже чинив упродовж нашої історії. Але навіть безплідні зусилля не можна вважати марними. Вони корисні, бо, звершуючи їх, людина навчається, здобуває дорогоцінний досвід. Коли ми чогось просимо у Бога і не отримуємо, то необов’язково тому, що Він нам цього не благословить. Можливо, ми просто ще не готові отримати Його дару. Це повинно спонукати нас до більш наполегливої праці з відвагою, які мала кровоточива і старший синагоги Яір. Тому сьогодні Господь говорить і нам: «Не бійся! Тільки віруй». З Ісусом ніхто не є безнадійним і немає нічого неможливого. Більшість з нас занадто легко і занадто швидко розчаровується. Не бійся, ще не все втрачено, «Тільки віруй», що Бог завжди поруч з тобою. «Тільки віруй», що немає нічого занадто важкого для Господа. «Тільки віруй», що Його воскресіння є гарантією воскресіння кожного праведного віруючого. «Тільки віруй»,  що те, що здається для кожного з нас кінцем, є тільки початком для Бога. Господи, дозволь,  щоб ми ніколи не вагалися прийти до Тебе у всіх бідах і нещастях нашого життя. Бо Ти – Бог, Який любить, піклується, зціляє і дає силу; Бог, Який ніколи не перестає творити дива там, де є велика віра, тому взиваємо з Євангельським батьком до Тебе, нашого Бога: «Господи, віримо, поможи нашому невірству». Амінь.  + Ярослав 22 листопада 2020 року Божогом. Дрогобич Детальніше...

Владика Ярослав освятив храм св. Михаїла в с.Твіржа на Мостищині [фото]

21 листопада 2020
21 листопада владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав с. Твіржа на Мостищині, де освятив новозбудований храм св. архистратига Михаїла. Відтак єпископ відслужив Божественну Літургію в співслужінні о. Володимира Пустельника, декана Судововишняського, о. Івана Дмитріва, адміністратора парафії, та священиків Судовишнянського деканату. Детальніше...

Владика Ярослав освятив після оновлення храм в с. Винники на Дрогобиччині [фото]

15 листопада 2020
15 листопада владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав парафію свв. безсрібників Косьми й Демяна в с. Винники на Дрогобиччині. Єпископ здійснив чин освячення храму після оновлення та відслужив Божественну Літургію. Архиєрею співслужили: о. Степан Гладьо, декан Мокрянський, о. Володимир Пащак, адміністратор парафії, та священики Мокрянського деканату. Детальніше...

Владика Ярослав відвідав парафію с. Конюшки-Королівські на Самбірщині [фото]

08 листопада 2020
8 листопада, у свято св. Дмитрія Солунського, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав парафію в с. Конюшки-Королівські на Самбірщині. Цього року місцева громада святкує 120-ліття місцевого храму. З цієї нагоди владика Ярослав відслужив Божественну Літургію в співслужінні о. Івана Заяця, декана Рудківського, о. Михайла Антонюка, адміністратора парафії, та священиків Рудківського деканату. Детальніше...

Слово на відкритті VII-ї сесії Єпархіального Собору

04 листопада 2020
Преосвященний Владико Григорію!Всесвітліші та всечесніші отці!Преподобні ченці та черниці!Дорогі в Христі брати і сестри! Слава Ісусу Христу! Я сьогодні радо вітаю у цьому залі духовенство, монашество і мирян, які з різних куточків нашої Самбірсько-Дрогобицької Єпархії, зібрались, аби в спільній молитві та у відкритому спілкуванні вслухатися в те, що Дух Святий говорить нашій Єпархії і так формувати нашу соборову думку про важливі аспекти нашого церковного життя на різних рівнях, зокрема на парафіяльному. У затвердженій Синодом Єпископів УГКЦ стратегічній програмі розвитку нашої Церкви особливий наголос було поставлено на парафію як «місце зустрічі з Живим Христом». Цих кільканадцять років від її запровадження ми намагалися пожвавити життя наших парафіяльних спільнот у всьому світі. За цей час ми зауважили, наскільки, з одного боку, є різними наші парафії в Україні та Австралії, в Бразилії, Америці та Європі. З іншого боку, якщо уважніше придивитись, то констатуємо, що насправді в глобалізованому світі багато з наших громад стикаються зі схожими викликами. Спілкуючись з вірними нашої Церкви у різних куточках світу, ми приходимо до висновку, що такі явища, як глобалізація, урбанізація, міграція, секуляризація є спільними для усіх нас, хоча в якомусь регіоні вони відчуваються гостріше, а в іншому – слабше. Кілька років тому Синод Єпископів нашої Церкви прийняв рішення детальніше розглянути деякі з сучасних викликів душпастирства. Для цього було постановлено скликати VІI-му Сесію Патріаршого Собору, на якій миряни, монашество та священнослужителі з усього світу розглянули б таку важливу тему, як «Еміграція, поселення і глобальна єдність Української Греко-Католицької Церкви». Ця важлива церковна подія має на меті всебічно проаналізувати виклики, які стоять перед глобальною УГКЦ, та допомогти віднайти найкращі способи, як «собирати в розсіянні сущих» і зростати в сопричасті–єдності нашої Помісної Церкви. Аби належним чином приготуватися до Патріаршого Собору, майже рік тому (7 листопада 2019 р.Б.) нами було оголошено про скликання чергової сесії Собору Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ на таку ж тему, яка мала відбутися ще у травні 2020 р.Б. На жаль, Господній промисел вніс свої корективи у наші людські, хоча й церковні, плани. Через обмежуючі засоби, запроваджені урядами різних країн через поширення коронавірусної інфекції, було перенесено Патріарший Собор, точна дата якого ще буде повідомлена. Наш Єпархіальний Собор також не відбувся в часі, на який ми це планували. Прикро, що не могла належним чином пройти підготовка до нього, яка відбувалася поетапно на парафіяльному і регіональному рівнях у нашій Єпархії. Тим не менше, на переважній більшості парафій вдалося обговорити питання до дискусії, приготовані єпархіальною Робочою групою і Секретаріатом Патріаршого Собору. Підготовча комісія, яку очолив владика Григорій (Комар), Секретар нашого Єпархіяльного Собору, проаналізувала матеріали та напрацювання цих парафіяльних і регіональних зустрічей, на основі її роботи було підготовано Порядок денний і завдяки цьому ми сьогодні є готовими приступити до розгляду головної теми цієї VII-ї сесії нашого Єпархіального Собору. Тому дозвольте висловити щиру вдячність усім, завдяки кому ми сьогодні змогли тут зібратися. Які ж саме питання ми розглядатимемо на цій нашій соборовій зустрічі? – Це стає зрозумілим з теми Собору - «Еміграція, поселення і глобальна єдність Української Греко-Католицької Церкви», а також з його порядку денного. Дозвольте мені лише розставити деякі акценти. Звичайно, в силу специфіки нашої Єпархії ми не ставимо собі завдання охопити весь комплекс проблематики, яка розглядатиметься на Патріаршому Соборі. Ми лише внесемо у глобальну мозаїку нашої Церкви свої камінчики, які виражатимуть риси нашої єпархіальної ідентичності та стосуватимуться тих викликів, які стоять перед нами. Дорогі у Христі! Ми свідомі того, що процеси міграції, депопуляції та урбанізації, які ми спостерігаємо вже зараз, з часом лише посилюватимуться. На що маємо звернути увагу? Які відповіді сьогодні маємо намагатися дати собі самим і поділитись ними з іншими? Велика частина нашої Самбірсько-Дрогобицької Єпархії знаходиться в гірській частині; переважна більшість наших парафіяльних громад розташована у сільській місцевості. Це є викликом для душпастирства. Наші Карпати вже зараз манять жителів великих міст, в тому числі і тих, котрі не є греко-католиками чи взагалі не признаються до жодної конфесії чи релігії. Дехто приїжджає не тільки, щоб відпочити, але будує тут собі помешкання, напевне, з планами на схилі літ залишатись тут на довше. Що ми можемо запропонувати усім цим людям? Вчімося методології Христа, який самарянку, яка прийшла по криничну воду, зацікавив водою живою (пор. Йо 4,6-30)! Ми є свідками, що населення наших сіл поступово, але неухильно скорочується. Наші вірні переселяються до великих міст, бо там після навчання легше знайти краще оплачувану роботу та комфортніше життя. Як наслідок, наші села старіють, сільські парафії зменшуються, а міські парафії молодіють і частково зростають. Як душпастирювати в таких умовах? Як вийти назустріч міській людині, яка в своїх пошуках Бога часто прив’язується не так до храму і територіальної парафії, як до особи священнослужителя, який готовий дати відповіді на запитання, що її цікавлять? Як уникнути «анонімізації» наших міських парафій, внаслідок якої парафіяни не знають не тільки потреб один одного, але часто навіть імен!? Як душпастирювати на поріділих сільських парафіях? Як будувати солідарність між священнослужителями, які часто перебувають у дуже нерівних умовах і різних обставинах, проте беруть участь у тій самій і єдиній місії, яку наш Спаситель доручив своїй Церкві? Шукатимемо відповіді на ці та інші запитання, але в будь-якому випадку особливо важливим є почути Господнє Слово: «Не бійся, мале стадо» (Лк. 12,32). Ще одним викликом є міграція. З феноменами еміграції і заробітчанства ми знайомі ще з початку 90-их років. Це і проблема, яка має численні лики, як от: тривале роз’єднання чоловіка і дружини, яке часом провадить до розпаду подружжя, брак належної опіки і виховання дітей за відсутності батька або матері, послаблення парафіяльної спільноти через зменшення кількості вірних тощо, і дар, бо наші люди мають нагоду пізнати іншу культуру, мову, духовність, запевнити базові потреби своїх найближчих, стають більш зрілими у громадському і суспільно-політичному житті, вчаться більшої відповідальності за себе і за інших, виявляють велику солідарність з потребуючими на рідних землях, щедро підтримують своїми пожертвами спорудження парафіяльних храмів в своїх місцевостях. Вірні, які виїжджають на заробітки, стають також опорою для нових греко-католицьких громад в країнах нового поселення. Приклад Італії, де за останні десятиліття засновано понад 150 громад нашої Церкви, які сьогодні об’єднані в окрему церковну структуру – Екзархат на чолі з новопризначеним Екзархом вл. Діонісієм, що є під цим оглядом дуже промовистим прикладом. З іншого боку, не можемо замовчати того факту, що нерідко священнослужителі, які душпастирюють закордоном, розповідають, що, на жаль, не часто бачать наших заробітчан у храмах… Чому так стається, що побожний галичанин, забуваючи Божу і церковну заповіді («Пам’ятай день святий святкувати», «В неділі і свята брати участь у Божественній Літургії»), у чужому собі середовищі так легко полишає практику своєї віри, секуляризується? Як запобігти цьому? Як зберегти належну ієрархію цінностей, щоб не ставити в центрі свого зацікавлення економічні інтереси, пам’ятаючи Христове застереження: «Яка користь людині, як світ цілий здобуде, а занапастить власну душу? Що може людина дати взамін за свою душу?» (Мт 16, 26). Зараз наші емігранти у пошуках кращого життя їдуть не тільки до Європи чи Америки, а й до країн Азії, Близького Сходу чи Африки, де не те, що немає структур нашої Церкви, а взагалі мало християн. Чи відчуваємо ми відповідальність за створення для цих наших вірних належних умов розвитку християнського і духовного життя через ресурсну та кадрову підтримку місійної діяльності нашої Церкви? Адже не втрачає своєї актуальності заклик Христа: «Ідіть і навчайте всі народи, хрестячи їх…» (Мт 28,19). Коли бачимо потреби наших слабших церковних громад, наприклад, на місійних територіях, але й тих, що з якихось причин опинилися у скруті тут, недалеко від нас, солідаризуймося з ними, пам’ятаючи слова Апостола Павла: «Щоб не було роздору в тілі, але щоб члени дбали однаково один про одного. І як страждає один член, страждають усі з ним члени; і як один член у славі, радіють з ним усі члени. Ви ж - Христове тіло, і члени кожний зокрема» (1 Кор. 12,25-27). Водночас з російською військовою агресією на Сході і Півдні нашої держави багато з нас зустрілися з внутрішньо переселеними особами, які можуть бути далекими від Церкви або навіть нехристиянами… Водночас, як показує досвід, вони часто бувають відкритими до нового духовного досвіду, будуть проявляти зацікавлення нашою Церквою. Зрештою, самі зустрічі з ними у місцях праці, в побуті чи просто на вулиці можуть дати нам неповторний шанс до свідчення євангельської любови і християнського милосердя. То ж це все накладає на нас велику відповідальність і може стати лакмусовим папірцем, яким перевіряється автентичність нашої віри. Які душпастирські підходи запропонувати в таких ситуаціях? В будь-якому випадку пам’ятаймо, що гостинності нас навчають не лише наші українські традиції; вітати незнайомця закликає нас біблійне одкровення, адже таким чином ми відкриваємо двері для Самого Бога, бо у скитальці перед нами постає сам Христос (пор. Од. 3,20), який колись питатиме нас, що ми зробили, коли Він голодував, мав спрагу, був чужинцем… (пор. Мт.25,31-46). Водночас усі ми – не лише священнослужителі чи богопосвячені особи, але і миряни, - маємо бути готовими, як каже св. ап. Петро, «дати відповідь кожному, хто у нас вимагає справоздання про нашу надію, - однак, із скромністю та острахом, маючи добру совість» (1 П 3, 15-16). На завершення хотів би наголосити, що Церква, як Таїнственне Тіло Христове, за самою своєю природою є «таїнством єдності» до якої покликане все людство. Своїми особливими дарами і нашим спільним служінням ми, духовенство, богопосвячені особи і миряни, покликані сприяти розвиткові та скріпленні сопричастя-єдності Церкви на всіх рівнях: від домашньої церкви – родини – до парафіяльної спільноти, від парафіяльних громад - до місцевої Єпархіальної Церкви, від митрополичого рівня – до помісного та вселенського виміру. Таким чином наше свідчення Церкви буде правдиве, коли пріоритетом нашого служіння буде спасіння душ, тобто поєднання людини з Богом у єдності спільноти дітей Божих. Всяка дія чи вчинок члена Церкви, що буде суперечити цій цілі, як наприклад намагання відмежуватися від спільноти, закритися на власних потребах, потребах власної парафії, чи якоїсь окремої харизматичної спільноти з намагання підкреслити вищість у гідності через отримані від Бога дари і т.д, є явищем нецерковним, протиприродним для неї і несумісне із церковним буттям. За словами Патріарха Йосифа Сліпого, ми покликані глобально «бути собою» в єдності і сопричасті і «представляти себе» всім, до кого Бог нас посилає. І водночас із любов’ю і вдячністю приймати всіх, кого Бог посилає до нас. Спільна київська традиція має послужити християнізації нині дехристиянізованих чи взагалі нехристиянських культурних традицій. Вона також має стати «дріжджами в тісті» нової євангелізації народів – в першу чергу нашого українського народу, але також тих народів, посеред яких ми, будучи позам межами Батьківщини, перебуваємо. Напевно, саме задля цього Бог і хоче нас бачити в різних «закутках» цього глобального світу сьогодні. Ми ж, попри всі наші немочі, покликані позитивно відповісти Богові, аби тим наочніше сила Божа виявилася в нашій немочі, а ми виконали заповіт патріарха Йосифа Сліпого: «Великого бажайте!». Дорогі у Христі! Проблем, запитань і викликів, як бачимо, маємо чимало. Але - я переконаний у цьому! - не бракує нам і дарів, мудрості, ревності і щирого бажання спричинитися до зросту Церкви, яка є тілом Христовим та до втілення в життя місії, яку Господь Ісус кожному з нас зокрема, як своїм учням, і всій нашій єпархіяльній церковній спільноті загалом доручає під нинішню пору. Тому прошу всіх активно долучитися до роботи нашого Собору, аби ми відкрилися до діяння Святого Духа, були здатними почути Його тихий голос у глибині наших сердець, дали себе провадити Його життєдайним та єднальним натхненням, і таким чином спробували знайти розв’язки наболілих проблем для нашої місцевої церковної спільноти, і на Патріаршому Соборі могли поділитися плодами нашого Собору з усією Церквою. То ж пам’ятаймо, що наша робота буде тим успішнішою, чим більше ми в наших активних зусиллях і плідних дискусіях прислухатимемося до голосу Святого Духа, Який єдиний підкаже нам найправильніші рішення. Тому віддаю цей наш Собор і кожного учасника та делегата під материнський Покров Пресвятої Богородиці та прикликую на всіх делегатів нашого Єпархіального Собору Боже благословення: «Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зі всіма вами! Амінь».  + Ярослав м. Дрогобич,3 листопада 2020 року Божого Детальніше...

У Дрогобичі відбулась VII сесія Єпархіяльного собору на тему «Еміграція, поселення і глобальна єдність Української Греко-Католицької Церкви» [фото]

04 листопада 2020
3 листопада в м. Дрогобич, в реколекційному центрі «Еммануїл», відбулось 1-е засідання VII-ї сесії Єпархіяльного собору на тему «Еміграція, поселення і глобальна єдність Української Греко-Католицької Церкви». Соборове засідання очолив владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький. Участь в соборі взяли також: владика Григорій, секретар Єпархіального собору, священики й миряни Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Рівно ж за перебігом Єпархіяльного собору делегатам можна було слідкувати в мережі-інтернет, завдяки прямій трансляції, організованій Молодіжним ТБ. Детальніше...

Владика Ярослав проголосив в м. Дрогобичі окрему парафію [фото]

01 листопада 2020
1 листопада преосвященний владика Ярослав, Єпископ Самбірсько-Дрогобицький, здійснив пастирську візитацію парафіяльної громади Св. Влкмч. Пантелеймона.Дрогобицького деканату. У рамках візитації архиєрей у співслужінні деканального духовенства очолив Архиєрейську Божественну Літургію в каплиці ікони Самбірської Богородиці, в якій моляться жителі міського мікрорайону поблизу лікарняного містечка. Детальніше...

Владика Ярослав: Ісус є нашою «радістю» і «скелею», завдяки якій наша неміч перемінюється в силу і оптимізм [фото]

27 жовтня 2020
25 жовтня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію у Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Під час богослужіння єпископ уділив священичі свячення диякону Миколі Лутчаку. Детальніше...

Владика Ярослав: Заклик Ісуса любити ближнього — це радикальне запрошення наслідувати самого Бога у найбільш повній та можливій формі [фото]

20 жовтня 2020
18 жовтня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці м. Дрогобич. Під час богослужіння єпископ уділив священичі свячення диякону Андрію Мелешку та диякону Тарасу Жуку. Детальніше...
<< Початок < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна > Кінець >>
Сторінка 1 з 100
^ Догори