SDE
Публікації за темою: Ярослав (Приріз)

Владика Ярослав: Людина відповідає на Божий поклик, коли вона віддає себе Божому милосердю

15 грудня 2020
13 грудня, у свято св. Андрія Первозванного, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці в м. Дрогобич. Детальніше...

Владика Ярослав: Все, чим людина володіє, є Божим даром, навіть те, що вона заробила власною працею

07 грудня 2020
6 грудня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному храмі Пресвятої Трійці м. Дрогобич. Детальніше...

Проповідь на двадцять шосту неділю після Зіслання Святого Духа

07 грудня 2020
 «Не від надміру того, що хто має, залежить його життя», (Лк. 12, 16) Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! У сьогоднішньому євангельському читанні знаходимо слова, які промовив Господь наш Ісус Христос у відповідь на прохання когось з народу напоумити його брата, щоб той поділився спадщиною. У Старому Завіті містяться закони про спадщину (пор. Числа 27: 1– 11; 36: 1– 12; Втор 21: 15– 17) й учителі Закону мали б їх знати. З огляду на це, якийсь чоловік попросив Ісуса, щоб той, знаючи Писання/Закон, переконав його брата, поділитися з ним частиною майна. Ісус відповідає, що Він не є суддею над ними, але додає, що не від надміру того, що хто має, залежить його життя. Христос таким чином говорить, що Він не прийшов дати готові присуди, які й так не вирішують суті проблем людини у ставленні до матеріальних благ. Господь пропонує поглянути глибше, щоб побачити корінь проблеми та розповідає притчу, яку ми називаємо «Про нерозумного багача», щоб показати і нам, на які небезпеки наражається той, хто покладає свою надію на багатство. Ця притча представляє нам багатого чоловіка, який на перший погляд мислить стратегічно, дбає про свій завтрашній день, хоче забезпечити своє майбутнє, будує плани на життя, за що люди називають його успішним. Але в очах Господніх він виглядає не успішним, а безумним. Така оцінка Господа викликає здивування і запитання у людей, що злого він зробив, адже він зібрав багатий урожай. У Старому Завіті багатство було своєрідним знаком Божого благословення. Бог привів Ізраїля у землю, що йому не належала, дав йому все необхідне для життя: виноградники, оливкові сади та інше (пор. Втор 6, 10-13). Ці всі дари мали б дати зрозуміти, що все, що має людина – вона має як дарунок, тому необхідно цим ділитися, щоб дар залишався даром. Тому про яку б ділянку нашого життя у ширшому значенні не йшлося, все, що ми маємо, є Божим даром, навіть, якщо те чи інше благо ми здобули власною працею. Наслідуючи  Ісуса, апостол Павло нагадує нам, що отримуємо життя не власними зусиллями: «Бо ви спасенні благодаттю через віру. І це не від нас: воно дар Божий» (пор. Еф. 2, 8). І те, що багатому чоловікові вродила земля - це був Божий дар. Однак він не усвідомлював цього. Не відчував потреби Богові подякувати, не відчував потреби можливо з кимось поділитися зі свого надлишку. Він тільки бажає використати все це для себе. Крім того він, отримавши щедрий урожай, все приписує собі, кажучи: що мені робити, мій урожай, мої стодоли, мій достаток, тощо. Часто в душі людини виникає питання про власну долю: «Що буде зі мною в майбутньому». При цьому існує ризик того, що неправильні відповіді можуть призвести до фаталізму і розпачу чи гордині і сліпої впевненості в собі. «Безумний! Цієї ж ночі душу твою заберуть у тебе», - застерігає Господь (пор. Лк 12,20). Саме тут розкривається Боже Провидіння. Ісус сюди вносить правдиве світло, бо, ведучи в Нагірній проповіді мовупро Боже Провидіння, закінчує її закликом: «Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам докладеться» (Мт. 6,33). Однак багатій чоловік, прив'язаний до свого безмірного багатства, впевнений, що йому вдасться запанувати також і над смертю, подібно до того, як він підпорядкував собі все і всіх завдяки грошам. Втім, якою б великою не була сума, яку він готовий віддати, його кінцева доля неминуча. Бо, як і всі люди, багаті або бідні, кожен опиниться в могилі, де знаходяться і вельможі, та залишить на землі возлюблене золото і блага, які він обожнював і яким поклонявся як ідолам. Ісус задає слухачам тривожне питання: «Що може людина дати взамін за власну душу» (Мт. 16,26). Жодний обмін не є можливий, тому що життя є даром Божим, а «в Його руці душа всього живого, і дихання кожного людського тіла» (пор. Йов. 12,10). У сьогоднішній притчі Господь звертає нашу увагу на поведінку людини, яка не відчуває і не визнає Божого батьківства та благословення. Багач може протестувати, що ціле життя вірив у Бога, але те, як він впорядковує своє життя, розподіляє блага та будує плани на майбутнє, демонструє, що він жив так, ніби Бога не має. У притчі багач розмовляє сам зі собою, тут немає діалогу, бо діалог потребує двох і більше осіб. Багач, зазвичай, хоче мати все більше і більше, і таким чином скеровує все своє життя у напрямку пожадання. Ідучи цією дорогою він відокремлюється і, чим раз сильніше віддаляючись від Бога, потрапляє у клітку самотності. Багатство, яке спрямоване тільки на себе, є зубожінням у Бозі. Таким чином Ісус Христос у притчі представляє нам людину, горизонти мислення якої обмежуються виключно до матеріального світу. Він називає її немудрою, бо вона є в’язнем матеріальних благ. Причиною такого ув’язнення матеріальним світом є втрата основної мети життя – бути з Богом. Метою життя нерозумного багача стало власне задоволення, джерелом якого він вважав матеріальний достаток, щедрий урожай. Але людина - створена на образ і подобу Бога, тому найвища її мета – прийти до Бога, спілкуватись з Ним, увійти у життя вічне. Однак часто вона не прагне цієї високої мети, обмежує себе матеріальними речами, які є тільки замінником, дешевою приманою прагнення людського серця і справжнього блага. Ми покликані співпрацювати з Богом, маючи велику довіру до Нього. Ісус навчає нас просити у Отця Небесного хліба насущного (пор. Мт 6,11). Якщо ми приймемо його з вдячністю, то пам’ятатимемо і про те, що ми не маємо нічого у власності і що ми повинні бути готові все пожертвувати:«Дай кожному, хто тебе просить; хто бере щось твоє, не допоминайся» (Лк 6,30). Впевненість у тому, що Бог любить нас, допомагає нам також у найважчі моменти довіряти Його батьківському Провидінню. Про це Святе Письмо дає нам наочний приклад повної довіри до Бога, коли розповідає про Авраама, який вирішив принести в жертву Сина Ісаака. Справді, Бог не бажав смерті сина, але віри батька. І Авраам засвідчує її у всій повноті, тому що на питання Ісаака, де знаходиться ягня для цілопалення, він відповідає, що «Бог подбає собі» (пор. Бут. 22,8). Відразу після цього він досвідчує благодать Божого Провидіння, яке рятує хлопчика і нагороджує його віру даруючи благословення. Таким чином, нам слід розуміти Священне Писання у світлі всього Божого Об’явлення, яке досягає своєї повноти у Христі Господі. Він вчить нас виявляти Богові безмежну довіру навіть у найважчі моменти. Прибитий до хреста Ісус повністю віддав себе Отцю:«Отче, у твої руки віддаю духа мого!» (Лк. 23,46). ТутГосподь дає нам найдосконаліший приклад постави, яку праведний Йов коротко виразив у відомих словах:«Господь дав, Господь і взяв. Нехай ім'я Господнє буде благословенне!» (пор. Йов 1,21). Не раз те, що, за людськими мірками, є нещастям в наших очах, може бути великим планом безмежної любові, якою Бог піклується про наше спасіння. Для нас в Україні сьогодні більше актуальна проблема не багатства, а бідність, зубожіння народу. Але й у цій ситуації, якщо забудемо про Бога, ближнього, закриємося в собі, будемо вести діалог лише зі собою, як цей багач, то є ризик впасти в іншу, ніж самовпевнений багач, крайність – відчай. Ісус через сьогоднішню притчу, закликає нас до розсудливості та мудрого підходу, до великого дару життя. Якщо намагаємося все вирішувати власними силами, особистими планами, не покладаючи надії на Бога, то повторюємо помилку нерозумного багача. Тому Церква, як мати і наставниця, кличе нас сьогодні устами свого пророка Ісаї «кайдани несправедливости розбити, пута кормиги розв’язати, пригноблених на волю відпустити, кожне ярмо зламати, з голодним своїм хлібом поділитись, увести до хати бідних, безпритульних, побачивши голого, вдягнути його, від брата свого не ховатись» (пор. Іс. 58, 6–7). Тож закликаю Вас братів і сестер у вірі активно долучатися до ініціативи «Нагодуй убогого!», яка надалі діятиме у наші Єпархії при наших парафіяльних спільнотах і церковних організаціях на постійній основі.А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 6 грудня 2020 року Божогом. Дрогобич Детальніше...

Відбулись похоронні богослужіння за о. Іваном Федьком [фото]

07 грудня 2020
5 грудня в храмі Різдва Пресвятої Богородиці м. Самбір відбулась заупокійна Божественна Літургія та чин священичого похорону за покійним протоієреєм Іваном Федьком. Богослужіння очолив владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, у співслужінні владики Григорія, єпископа-помічника Самбірсько-Дрогобицької єпархії, та священиків єпархії. Детальніше...

Владика Ярослав відвідав парафію с. Чаплі на Старосамбірщині [фото]

05 грудня 2020
4 грудня, у свято Введення у храм Пресвятої Богородиці, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав парафію с. Чаплі на Старосамбірщині. З нагоди храмового празника єпископ відслужив Божественну Літургію у співслужінні о. Ігора Петровича, декана Хирівського, о. Романа Скалича, адміністратора парафії, та священиків Хирівського деканату. Детальніше...

Владика Ярослав: Стаючи ближніми для потребуючих, ми відкриваємо в собі джерела Божої любові

29 листопада 2020
29 листопада владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці м. Дрогобич. Під час богослужіння єпископ уділив дияконські свячення брату Ігору Марчишину, випускнику Дрогобицької духовної семінарії. Детальніше...

Владика Ярослав: Божа сила – пріоритет у нашому житті, який маємо постійно шукати

23 листопада 2020
22 листопада владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Під час богослужіння єпископ уділив дияконські свячення брату Андрію Нискогузу, випускнику Дрогобицької духовної семінарії. Детальніше...

Проповідь на двадцять четверту неділю після Зіслання Святого Духа

23 листопада 2020
Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! У сьогоднішньому євангельському читанні Христова Церква пропонує нашій ласкавій увазі надзвичайну благовість – зустріч потребуючої людини з Богом. Євангелист Лука поміщає розповідь про оздоровлення кровоточивої жінки всередині розповіді про воскресіння дочки Яіра. Ісус Христос іде до дому Яіра, старшого синагоги, серед натовпу людей, коли до нього наближається безнадійно хвора жінка. Дочка Яіра померла, вона втрачена для життя. Кровоточива жінка також в певному сенсі втрачена для життя. Вона живе в ізоляції, бо як ритуально нечиста не може спілкуватись з іншими людьми. Це – її суспільна смерть. Вона на власному досвіді переконалася, що безнадійно хвора. Адже зверталась до лікарів, але безуспішно: її стан тільки погіршувався. Хворіла вона 12 років – біблійне число повноти. Таким чином з тих небагатьох слів, якими євангелист Лука описує жінку, ми дізнаємось, що це була жінка, безнадійно втрачена для життя з людьми. І в цих ситуаціях (з кровоточивою і дочкою Яіра) бачимо, що на допомогу людському безсиллю, покинутості і смерті приходить Божа сила. Вона спрямована до людей, перебуває серед них, готова їм допомогти. Христос зі своєю Божественною Силою перебуває на землі, і Його сила відкрита на служіння людству. Святий євангелист Марко підкреслює цю думку словами, що Господь був серед народу: «до Нього зібралось багато народу» (Мк.5,21), «за Ним натовп великий ішов, і тиснувсь до Нього» (Мк.5,24), «І відказали Йому Його учні: Ти бачиш, що тисне на Тебе народ» (5,31). Божественна сила – надзвичайна. Її помічають одразу ж, до неї горнуться. Але, як побачимо далі, на жаль, не всі користають з неї. Божа сила – пріоритет у нашому житті, який маємо постійно шукати. Ми повинні серед шуму і гамору сьогоднішнього секуляризованого світу знайти те, що нам найбільше потрібно, – Господа; незважаючи на всі перешкоди і зневаги, «протиснутись» і «доторкнутись» до Нього, як це зробила кровоточива. Як важливо тут підкреслити, в якій ситуації відбувається це зцілення. Багато людей були коло Ісуса. Напевне, серед них не один був хворий і не один потребував чогось, не один Його торкався, але оздоровилась тільки одна жінка. Чому так сталося? Всі, хто зібрався навколо Ісуса Христа, зробили це не просто так. Для них Він був надзвичайний, а тому притягував. Можливо, для декого Він був просто цікавий, але цього замало. Мало хто з цих людей був переконаний, що Христос може вчинити щось надзвичайне для нього; мало хто бачив у ньому Божественну силу, яка може ввійти і змінити його життя; мало хто вірив в це. Однак те, що вирізняло кровоточиву жінку й Яіра, була віра –  і віра незвичайна. Також не знаємо (євангелист нам про це не розповідає) того, що, можливо серед тих, що тіснилися навколо Христа, були такі, які вірили, що Господь може їх зцілити. Проте зовнішній дотик і віра не забезпечували Божественної допомоги. Жінка виявила виняткову силу віри. Ця віра була особливою, бо походила з власного довгого досвіду, переконання, що не можна «надіятись на князів, на синів людських, бо в них нема спасіння». Тут віра поглинула цілу людину. Жінка в цю мить уся була охоплена вірою, і полум’я віри, яким вона була охоплена, спасло її від «суспільної смерті». Віра її настільки сильна, що Церква ставить цю жінку нам за приклад, коли у Великому Каноні Андрея Критського молиться: «Наслідуй кровоточиву, нещасна душе, припади, візьмись за ризи Христові, щоб визволитись тобі від ран і почути від Нього: "Віра твоя спасла тебе"». Але й сьогодні, дві тисячі років опісля, Божа сила відкрита і доступна. Вона – у Церкві і таїнствах. Кругом них «тиснеться багато людей», але не кожний зцілюється. Чому? Може, тому, що не кожен має достатню віру, яка, дозрівши хоча б до зерна гірчиці, може переносити гори. Один із аспектів цієї віри розкриває нам сьогоднішнє Євангеліє. Ця віра повинна бути остаточною і безапеляційною, як і віра кровоточивої, котра, наближаючись до Христа, твердо знала, що їй не допоможе жодна людина. Так і в кожних наших зусиллях, якщо ми очікуємо на Боже чудо, то повинні очікувати тільки на Божу силу, а не сприймати її як один із засобів для досягнення бажаного. Божественна Сила – не сліпа стихія, що механічно пронизує всякого, хто зовні з нею стикається. Ось  чому багато торкались Христа, але мало оздоровлювались. Це – як слово, що його чують усі, але сприймають і розуміють тільки ті, хто знає мову, якою воно сказане. Потрібно володіти „мовою” богоспілкування, щоб отримати допомогу Божу. Її ми вчимось у молитві. Це володіння здобувається важкими зусиллями, невдачами, розчаруваннями, тощо. Шлях невдач – шлях жінки перед її особистою зустріччю з Христом. Можливо, й у молитві ми просимо чогось і не отримуємо. Не треба розчаровуватись, бо рано чи пізно, коли ми будемо готовими, відбудеться й наша спасительна зустріч з Богом. Також євангелист Лука згадує нам про ще одну важливу подію, як Яір, старший синагоги, прийшов до Ісуса з великою вірою, що Він зможе уздоровити його вмираючої дочку. Як часто випробовується наша віра? Так сталось і з Яіром! Його віра випробовувалась перешкодою. Він прийшов до Ісуса і просив Його прийти до нього додому, щоб вилікувати  вмираючу дочку. Ісус пішов з ним, але тоді дещо трапилось. Якась хвора жінка підійшла і доторкнулась до Ісуса. Господь зупинився, щоб зцілити її. Але цієї маленької перешкоди було достатньо, щоб пройшов час і маленька дівчинка померла. Тепер Яір міг перестати просити Ісуса про допомогу. Він прийшов першим до Ісуса. Дорогою Ісус зупинився зцілити жінку, цієї зупинки було достатньо, щоб спізнитись і щоб померла дочка. Коли посланці прийшли сповістити про смерть, Яір міг сказати: “Померла? Моя маленька, а ми були уже майже вдома, коли ця жінка зупинила Його по дорозі; і тоді вона цілком видужала, зцілилась тієї ж миті. Вона – здорова, а моя донька – мертва; ця жінка прожила більшу частину свого життя; а моя дочка, у дванадцять років, лише починала жити. Інші мають рай на землі, а наше домашнє вогнище опустіло». Однак, як бачимо, ця перешкода принесла ще більше благословення для Яіра. А саме тоді Ісус сказав: «Не бійся! Тільки віруй». Ця перешкода була на славу Божу так само, як і для кожного з нас, коли ми у потребі. Завдяки цій перешкоді для Яіра сталося ще більше чудо; він бачив, як рука Божа підвела померлу – саме так у його дім прийшло спасіння. Іноді, коли ми відчуваємо, що відповідь від Бога затримується, прочитаймо цей уривок Євангелії і дізнаємося, що звичайно трапляється, коли відповіді тимчасово затримуються. Це все заради ще більшої слави Божої. Господь не раз випробовує нас, чи ми вміємо довіряти Йому. Він сподівається, що ми знаємо Його милосердя. Він бариться, щоб ми навчилися від Яіра,  Марії та Марти, сестер Лазаря, що коли у нас є велика віра, ми побачимо славу Божу – не тільки на небесах, але  і тут, на землі! Євангелист Марко згадує про ще одну важливу річ, на якій я сьогодні хотів би також зупинитись. У його розповіді читаємо: «І в ту мить Ісус відчув у Собі, що вийшла з Нього сила» (Мк. 5,30). Для нас це є свідченням, чого «коштує» Ісусові зцілення людей. Вершиною Його спасительної діяльності у світі було віддання цілого Себе на хресті. Але це також і універсальний закон життя: ми ніколи не зможемо зробити що-небудь важливе або велике, якщо не готові вкласти в нього якусь частину свого "я" – частину свого життя, частину своєї душі. Музикант не може домогтися досконалості виконання, якщо лише безпомилково і технічно виконує партитуру. Актор також не буде великим, якщо щоразу як гарний автомат із правильною інтонацією вимовляє свою роль і повторює жести. Цього повчає нас сьогоднішня євангельська розповідь, що будь-яке добре діло, яке ми чинимо, – синергійне. Воно – плід Божої допомоги і наших зусиль. Всі ми віримо, що Господь благословить наші діла, як Він це вже чинив упродовж нашої історії. Але навіть безплідні зусилля не можна вважати марними. Вони корисні, бо, звершуючи їх, людина навчається, здобуває дорогоцінний досвід. Коли ми чогось просимо у Бога і не отримуємо, то необов’язково тому, що Він нам цього не благословить. Можливо, ми просто ще не готові отримати Його дару. Це повинно спонукати нас до більш наполегливої праці з відвагою, які мала кровоточива і старший синагоги Яір. Тому сьогодні Господь говорить і нам: «Не бійся! Тільки віруй». З Ісусом ніхто не є безнадійним і немає нічого неможливого. Більшість з нас занадто легко і занадто швидко розчаровується. Не бійся, ще не все втрачено, «Тільки віруй», що Бог завжди поруч з тобою. «Тільки віруй», що немає нічого занадто важкого для Господа. «Тільки віруй», що Його воскресіння є гарантією воскресіння кожного праведного віруючого. «Тільки віруй»,  що те, що здається для кожного з нас кінцем, є тільки початком для Бога. Господи, дозволь,  щоб ми ніколи не вагалися прийти до Тебе у всіх бідах і нещастях нашого життя. Бо Ти – Бог, Який любить, піклується, зціляє і дає силу; Бог, Який ніколи не перестає творити дива там, де є велика віра, тому взиваємо з Євангельським батьком до Тебе, нашого Бога: «Господи, віримо, поможи нашому невірству». Амінь.  + Ярослав 22 листопада 2020 року Божогом. Дрогобич Детальніше...

Владика Ярослав освятив храм св. Михаїла в с.Твіржа на Мостищині [фото]

21 листопада 2020
21 листопада владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав с. Твіржа на Мостищині, де освятив новозбудований храм св. архистратига Михаїла. Відтак єпископ відслужив Божественну Літургію в співслужінні о. Володимира Пустельника, декана Судововишняського, о. Івана Дмитріва, адміністратора парафії, та священиків Судовишнянського деканату. Детальніше...

Владика Ярослав освятив після оновлення храм в с. Винники на Дрогобиччині [фото]

15 листопада 2020
15 листопада владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав парафію свв. безсрібників Косьми й Демяна в с. Винники на Дрогобиччині. Єпископ здійснив чин освячення храму після оновлення та відслужив Божественну Літургію. Архиєрею співслужили: о. Степан Гладьо, декан Мокрянський, о. Володимир Пащак, адміністратор парафії, та священики Мокрянського деканату. Детальніше...
<< Початок < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна > Кінець >>
Сторінка 2 з 101
^ Догори