SDE
Публікації за темою: Ярослав (Приріз)

Владика Ярослав відвідав парафію с. Конюшки-Королівські на Самбірщині [фото]

08 листопада 2020
8 листопада, у свято св. Дмитрія Солунського, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав парафію в с. Конюшки-Королівські на Самбірщині. Цього року місцева громада святкує 120-ліття місцевого храму. З цієї нагоди владика Ярослав відслужив Божественну Літургію в співслужінні о. Івана Заяця, декана Рудківського, о. Михайла Антонюка, адміністратора парафії, та священиків Рудківського деканату. Детальніше...

Слово на відкритті VII-ї сесії Єпархіального Собору

04 листопада 2020
Преосвященний Владико Григорію!Всесвітліші та всечесніші отці!Преподобні ченці та черниці!Дорогі в Христі брати і сестри! Слава Ісусу Христу! Я сьогодні радо вітаю у цьому залі духовенство, монашество і мирян, які з різних куточків нашої Самбірсько-Дрогобицької Єпархії, зібрались, аби в спільній молитві та у відкритому спілкуванні вслухатися в те, що Дух Святий говорить нашій Єпархії і так формувати нашу соборову думку про важливі аспекти нашого церковного життя на різних рівнях, зокрема на парафіяльному. У затвердженій Синодом Єпископів УГКЦ стратегічній програмі розвитку нашої Церкви особливий наголос було поставлено на парафію як «місце зустрічі з Живим Христом». Цих кільканадцять років від її запровадження ми намагалися пожвавити життя наших парафіяльних спільнот у всьому світі. За цей час ми зауважили, наскільки, з одного боку, є різними наші парафії в Україні та Австралії, в Бразилії, Америці та Європі. З іншого боку, якщо уважніше придивитись, то констатуємо, що насправді в глобалізованому світі багато з наших громад стикаються зі схожими викликами. Спілкуючись з вірними нашої Церкви у різних куточках світу, ми приходимо до висновку, що такі явища, як глобалізація, урбанізація, міграція, секуляризація є спільними для усіх нас, хоча в якомусь регіоні вони відчуваються гостріше, а в іншому – слабше. Кілька років тому Синод Єпископів нашої Церкви прийняв рішення детальніше розглянути деякі з сучасних викликів душпастирства. Для цього було постановлено скликати VІI-му Сесію Патріаршого Собору, на якій миряни, монашество та священнослужителі з усього світу розглянули б таку важливу тему, як «Еміграція, поселення і глобальна єдність Української Греко-Католицької Церкви». Ця важлива церковна подія має на меті всебічно проаналізувати виклики, які стоять перед глобальною УГКЦ, та допомогти віднайти найкращі способи, як «собирати в розсіянні сущих» і зростати в сопричасті–єдності нашої Помісної Церкви. Аби належним чином приготуватися до Патріаршого Собору, майже рік тому (7 листопада 2019 р.Б.) нами було оголошено про скликання чергової сесії Собору Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ на таку ж тему, яка мала відбутися ще у травні 2020 р.Б. На жаль, Господній промисел вніс свої корективи у наші людські, хоча й церковні, плани. Через обмежуючі засоби, запроваджені урядами різних країн через поширення коронавірусної інфекції, було перенесено Патріарший Собор, точна дата якого ще буде повідомлена. Наш Єпархіальний Собор також не відбувся в часі, на який ми це планували. Прикро, що не могла належним чином пройти підготовка до нього, яка відбувалася поетапно на парафіяльному і регіональному рівнях у нашій Єпархії. Тим не менше, на переважній більшості парафій вдалося обговорити питання до дискусії, приготовані єпархіальною Робочою групою і Секретаріатом Патріаршого Собору. Підготовча комісія, яку очолив владика Григорій (Комар), Секретар нашого Єпархіяльного Собору, проаналізувала матеріали та напрацювання цих парафіяльних і регіональних зустрічей, на основі її роботи було підготовано Порядок денний і завдяки цьому ми сьогодні є готовими приступити до розгляду головної теми цієї VII-ї сесії нашого Єпархіального Собору. Тому дозвольте висловити щиру вдячність усім, завдяки кому ми сьогодні змогли тут зібратися. Які ж саме питання ми розглядатимемо на цій нашій соборовій зустрічі? – Це стає зрозумілим з теми Собору - «Еміграція, поселення і глобальна єдність Української Греко-Католицької Церкви», а також з його порядку денного. Дозвольте мені лише розставити деякі акценти. Звичайно, в силу специфіки нашої Єпархії ми не ставимо собі завдання охопити весь комплекс проблематики, яка розглядатиметься на Патріаршому Соборі. Ми лише внесемо у глобальну мозаїку нашої Церкви свої камінчики, які виражатимуть риси нашої єпархіальної ідентичності та стосуватимуться тих викликів, які стоять перед нами. Дорогі у Христі! Ми свідомі того, що процеси міграції, депопуляції та урбанізації, які ми спостерігаємо вже зараз, з часом лише посилюватимуться. На що маємо звернути увагу? Які відповіді сьогодні маємо намагатися дати собі самим і поділитись ними з іншими? Велика частина нашої Самбірсько-Дрогобицької Єпархії знаходиться в гірській частині; переважна більшість наших парафіяльних громад розташована у сільській місцевості. Це є викликом для душпастирства. Наші Карпати вже зараз манять жителів великих міст, в тому числі і тих, котрі не є греко-католиками чи взагалі не признаються до жодної конфесії чи релігії. Дехто приїжджає не тільки, щоб відпочити, але будує тут собі помешкання, напевне, з планами на схилі літ залишатись тут на довше. Що ми можемо запропонувати усім цим людям? Вчімося методології Христа, який самарянку, яка прийшла по криничну воду, зацікавив водою живою (пор. Йо 4,6-30)! Ми є свідками, що населення наших сіл поступово, але неухильно скорочується. Наші вірні переселяються до великих міст, бо там після навчання легше знайти краще оплачувану роботу та комфортніше життя. Як наслідок, наші села старіють, сільські парафії зменшуються, а міські парафії молодіють і частково зростають. Як душпастирювати в таких умовах? Як вийти назустріч міській людині, яка в своїх пошуках Бога часто прив’язується не так до храму і територіальної парафії, як до особи священнослужителя, який готовий дати відповіді на запитання, що її цікавлять? Як уникнути «анонімізації» наших міських парафій, внаслідок якої парафіяни не знають не тільки потреб один одного, але часто навіть імен!? Як душпастирювати на поріділих сільських парафіях? Як будувати солідарність між священнослужителями, які часто перебувають у дуже нерівних умовах і різних обставинах, проте беруть участь у тій самій і єдиній місії, яку наш Спаситель доручив своїй Церкві? Шукатимемо відповіді на ці та інші запитання, але в будь-якому випадку особливо важливим є почути Господнє Слово: «Не бійся, мале стадо» (Лк. 12,32). Ще одним викликом є міграція. З феноменами еміграції і заробітчанства ми знайомі ще з початку 90-их років. Це і проблема, яка має численні лики, як от: тривале роз’єднання чоловіка і дружини, яке часом провадить до розпаду подружжя, брак належної опіки і виховання дітей за відсутності батька або матері, послаблення парафіяльної спільноти через зменшення кількості вірних тощо, і дар, бо наші люди мають нагоду пізнати іншу культуру, мову, духовність, запевнити базові потреби своїх найближчих, стають більш зрілими у громадському і суспільно-політичному житті, вчаться більшої відповідальності за себе і за інших, виявляють велику солідарність з потребуючими на рідних землях, щедро підтримують своїми пожертвами спорудження парафіяльних храмів в своїх місцевостях. Вірні, які виїжджають на заробітки, стають також опорою для нових греко-католицьких громад в країнах нового поселення. Приклад Італії, де за останні десятиліття засновано понад 150 громад нашої Церкви, які сьогодні об’єднані в окрему церковну структуру – Екзархат на чолі з новопризначеним Екзархом вл. Діонісієм, що є під цим оглядом дуже промовистим прикладом. З іншого боку, не можемо замовчати того факту, що нерідко священнослужителі, які душпастирюють закордоном, розповідають, що, на жаль, не часто бачать наших заробітчан у храмах… Чому так стається, що побожний галичанин, забуваючи Божу і церковну заповіді («Пам’ятай день святий святкувати», «В неділі і свята брати участь у Божественній Літургії»), у чужому собі середовищі так легко полишає практику своєї віри, секуляризується? Як запобігти цьому? Як зберегти належну ієрархію цінностей, щоб не ставити в центрі свого зацікавлення економічні інтереси, пам’ятаючи Христове застереження: «Яка користь людині, як світ цілий здобуде, а занапастить власну душу? Що може людина дати взамін за свою душу?» (Мт 16, 26). Зараз наші емігранти у пошуках кращого життя їдуть не тільки до Європи чи Америки, а й до країн Азії, Близького Сходу чи Африки, де не те, що немає структур нашої Церкви, а взагалі мало християн. Чи відчуваємо ми відповідальність за створення для цих наших вірних належних умов розвитку християнського і духовного життя через ресурсну та кадрову підтримку місійної діяльності нашої Церкви? Адже не втрачає своєї актуальності заклик Христа: «Ідіть і навчайте всі народи, хрестячи їх…» (Мт 28,19). Коли бачимо потреби наших слабших церковних громад, наприклад, на місійних територіях, але й тих, що з якихось причин опинилися у скруті тут, недалеко від нас, солідаризуймося з ними, пам’ятаючи слова Апостола Павла: «Щоб не було роздору в тілі, але щоб члени дбали однаково один про одного. І як страждає один член, страждають усі з ним члени; і як один член у славі, радіють з ним усі члени. Ви ж - Христове тіло, і члени кожний зокрема» (1 Кор. 12,25-27). Водночас з російською військовою агресією на Сході і Півдні нашої держави багато з нас зустрілися з внутрішньо переселеними особами, які можуть бути далекими від Церкви або навіть нехристиянами… Водночас, як показує досвід, вони часто бувають відкритими до нового духовного досвіду, будуть проявляти зацікавлення нашою Церквою. Зрештою, самі зустрічі з ними у місцях праці, в побуті чи просто на вулиці можуть дати нам неповторний шанс до свідчення євангельської любови і християнського милосердя. То ж це все накладає на нас велику відповідальність і може стати лакмусовим папірцем, яким перевіряється автентичність нашої віри. Які душпастирські підходи запропонувати в таких ситуаціях? В будь-якому випадку пам’ятаймо, що гостинності нас навчають не лише наші українські традиції; вітати незнайомця закликає нас біблійне одкровення, адже таким чином ми відкриваємо двері для Самого Бога, бо у скитальці перед нами постає сам Христос (пор. Од. 3,20), який колись питатиме нас, що ми зробили, коли Він голодував, мав спрагу, був чужинцем… (пор. Мт.25,31-46). Водночас усі ми – не лише священнослужителі чи богопосвячені особи, але і миряни, - маємо бути готовими, як каже св. ап. Петро, «дати відповідь кожному, хто у нас вимагає справоздання про нашу надію, - однак, із скромністю та острахом, маючи добру совість» (1 П 3, 15-16). На завершення хотів би наголосити, що Церква, як Таїнственне Тіло Христове, за самою своєю природою є «таїнством єдності» до якої покликане все людство. Своїми особливими дарами і нашим спільним служінням ми, духовенство, богопосвячені особи і миряни, покликані сприяти розвиткові та скріпленні сопричастя-єдності Церкви на всіх рівнях: від домашньої церкви – родини – до парафіяльної спільноти, від парафіяльних громад - до місцевої Єпархіальної Церкви, від митрополичого рівня – до помісного та вселенського виміру. Таким чином наше свідчення Церкви буде правдиве, коли пріоритетом нашого служіння буде спасіння душ, тобто поєднання людини з Богом у єдності спільноти дітей Божих. Всяка дія чи вчинок члена Церкви, що буде суперечити цій цілі, як наприклад намагання відмежуватися від спільноти, закритися на власних потребах, потребах власної парафії, чи якоїсь окремої харизматичної спільноти з намагання підкреслити вищість у гідності через отримані від Бога дари і т.д, є явищем нецерковним, протиприродним для неї і несумісне із церковним буттям. За словами Патріарха Йосифа Сліпого, ми покликані глобально «бути собою» в єдності і сопричасті і «представляти себе» всім, до кого Бог нас посилає. І водночас із любов’ю і вдячністю приймати всіх, кого Бог посилає до нас. Спільна київська традиція має послужити християнізації нині дехристиянізованих чи взагалі нехристиянських культурних традицій. Вона також має стати «дріжджами в тісті» нової євангелізації народів – в першу чергу нашого українського народу, але також тих народів, посеред яких ми, будучи позам межами Батьківщини, перебуваємо. Напевно, саме задля цього Бог і хоче нас бачити в різних «закутках» цього глобального світу сьогодні. Ми ж, попри всі наші немочі, покликані позитивно відповісти Богові, аби тим наочніше сила Божа виявилася в нашій немочі, а ми виконали заповіт патріарха Йосифа Сліпого: «Великого бажайте!». Дорогі у Христі! Проблем, запитань і викликів, як бачимо, маємо чимало. Але - я переконаний у цьому! - не бракує нам і дарів, мудрості, ревності і щирого бажання спричинитися до зросту Церкви, яка є тілом Христовим та до втілення в життя місії, яку Господь Ісус кожному з нас зокрема, як своїм учням, і всій нашій єпархіяльній церковній спільноті загалом доручає під нинішню пору. Тому прошу всіх активно долучитися до роботи нашого Собору, аби ми відкрилися до діяння Святого Духа, були здатними почути Його тихий голос у глибині наших сердець, дали себе провадити Його життєдайним та єднальним натхненням, і таким чином спробували знайти розв’язки наболілих проблем для нашої місцевої церковної спільноти, і на Патріаршому Соборі могли поділитися плодами нашого Собору з усією Церквою. То ж пам’ятаймо, що наша робота буде тим успішнішою, чим більше ми в наших активних зусиллях і плідних дискусіях прислухатимемося до голосу Святого Духа, Який єдиний підкаже нам найправильніші рішення. Тому віддаю цей наш Собор і кожного учасника та делегата під материнський Покров Пресвятої Богородиці та прикликую на всіх делегатів нашого Єпархіального Собору Боже благословення: «Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зі всіма вами! Амінь».  + Ярослав м. Дрогобич,3 листопада 2020 року Божого Детальніше...

У Дрогобичі відбулась VII сесія Єпархіяльного собору на тему «Еміграція, поселення і глобальна єдність Української Греко-Католицької Церкви» [фото]

04 листопада 2020
3 листопада в м. Дрогобич, в реколекційному центрі «Еммануїл», відбулось 1-е засідання VII-ї сесії Єпархіяльного собору на тему «Еміграція, поселення і глобальна єдність Української Греко-Католицької Церкви». Соборове засідання очолив владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький. Участь в соборі взяли також: владика Григорій, секретар Єпархіального собору, священики й миряни Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Рівно ж за перебігом Єпархіяльного собору делегатам можна було слідкувати в мережі-інтернет, завдяки прямій трансляції, організованій Молодіжним ТБ. Детальніше...

Владика Ярослав проголосив в м. Дрогобичі окрему парафію [фото]

01 листопада 2020
1 листопада преосвященний владика Ярослав, Єпископ Самбірсько-Дрогобицький, здійснив пастирську візитацію парафіяльної громади Св. Влкмч. Пантелеймона.Дрогобицького деканату. У рамках візитації архиєрей у співслужінні деканального духовенства очолив Архиєрейську Божественну Літургію в каплиці ікони Самбірської Богородиці, в якій моляться жителі міського мікрорайону поблизу лікарняного містечка. Детальніше...

Владика Ярослав: Ісус є нашою «радістю» і «скелею», завдяки якій наша неміч перемінюється в силу і оптимізм [фото]

27 жовтня 2020
25 жовтня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію у Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Під час богослужіння єпископ уділив священичі свячення диякону Миколі Лутчаку. Детальніше...

Владика Ярослав: Заклик Ісуса любити ближнього — це радикальне запрошення наслідувати самого Бога у найбільш повній та можливій формі [фото]

20 жовтня 2020
18 жовтня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці м. Дрогобич. Під час богослужіння єпископ уділив священичі свячення диякону Андрію Мелешку та диякону Тарасу Жуку. Детальніше...

У свято Покрови Пресвятої Богородиці владика Ярослав освятив наріжний камінь під будівництво нового храму [фото]

15 жовтня 2020
14 жовтня 2020 р.Б. у м. Самборі преосвященний владика Ярослав (Приріз),Єпископ Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ, у співслужінні місцевого духовенства відслужив Архиєрейську Божественну літургію у прокатедральному соборі Покрови Пресвятої Богородиці з нагоди парафіяльного празника. Детальніше...

Владика Ярослав: Коли ми починаємо свою працю згідно Божого слова і поклику, то її результат перевищить наші найбільші очікування

11 жовтня 2020
11 жовтня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці м. Дрогобич. Детальніше...

Проповідь на вісімнадцяту неділю після Зіслання Святого Духа

11 жовтня 2020
Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогоднішнє євангельське читання подає нам розповідь євангелиста Луки про покликання Ісусом Христом перших учнів: Петра, Якова та Івана – синів Заведеєвих (пор. Лк 5, 1-11).Подія відбувається на березі Генезаретського озера або як ще його називали – Галилейського моря. Тут ми зустрічаємо людей, які приходять до Ісуса, та рибалок, які, закінчивши свою працю, полоскали сіті. Ми довідуємося, що рибалки цілу ніч трудилися, однак нічого не впіймали. Неважко здогадатися, який у них був тоді настрій. Напевне, вони не хотіли в той момент бути у центрі уваги і не сподівалися, що серед усіх людей Господь звернеться саме до них. Ісус Христос звертає свій погляд на Симона Петра саме тоді, коли той пережив невдачу і розчарування, та розпочинає з ним діалог. Людська психіка влаштована так, що коли ми переживаємо якусь невдачу чи неуспіх, то бажаємо, щоб про це ніхто не знав, але в таких моментах Бог готовий підтримати нас, розрадити, покликати до чогось більшого. Симон вже трішки знав Ісуса, він чув Його науку в синагозі в Капернаумі, бачив, як Ісус вигнав там нечистого духа (пор. Лк.4,33-36). Після того Ісус був в домі Симона і оздоровив його тещу, а народ, який бачив ці чуда, приносив до дому Симона недужих, й Ісус оздоровляв їх (пор. Лк.4,38-41). Вже тоді Петро побачив, що це не просто наставник, учитель, а Божий Помазаник – Месія. Можливо, це стало причиною того, що він, незважаючи на втому від праці, уважно слухає благовість Господа. У певному моменті Ісусу входить у човен Петра і просить його відплисти від берега, щоб проповідувати. Так човен Петра перетворюється на амвон, з якого Христос проповідує слово Євангелія (пор. Лк 5, 3). Ісус покликає учнів не на березі, а у човні, який стає місцем досвіду спасіння (пор. Лк 8,22-25). Човен часто виступає амвоном для Ісуса в його повчальній діяльності (пор. Мр 4,1; Мт 13,1). Описуючи покликання учнів саме у човні, посеред озера, євангелист Лука бажає оживити всі ці образи і вказати на зв'язок покликання з ризиком, якого можна уникнути з Божою допомогою та необхідністю перебувати в навчанні,віднайшовши душевний спокій. Закликаючи людину до особливої форми служіння, Бог входить в її стан і заохочує відважитися, довіритись Його слову. У Священному Писанні бачимо, як серед грона Христових учнів чітко виділяється роль апостола Петра. Саме його човен Учитель вибирає як амвон для навчання народу, що залишається на березі. Цей човен пливе по широкому морі цього світу так, що, коли світ погибає, він зберігає неушкодженими всіх, хто на ньому. Образ цього спасіння бачимо вже в Старому Завіті - ковчег Ноя за потопу зберіг тих, хто повірив Богові, Який промовляв через Ноя. Так і Петрова Церква збереже неушкодженими всіх, хто довіряє її Керманичу – Господу. І як після потопу голуб приніс до Ноєвого ковчега знак миру (пор. Бут 7,5 – 8,19), так і після суду – другого приходу нашого Господа, Христос принесе Петровій Церкві радість вічного миру. Саме до апостола Петра Ісус звертає свої два заклики: «відплисти від берега» (дослівно: «віддалитись від землі» - пор. Лк. 5,3) і «відплисти на глибоку воду - поступити во глибінь» (пор. Лк. 5,4). Обидва заклики можуть бути витлумачені на двох рівнях – як в їх прямому розумінні певної фізичної активності, так і на духовному рівні – поступове віддалення від земного, ризик і усамітнення з Богом. Петро, не вагаючись, виконує цей «фізичний аспект» Ісусових вказівок, своєю готовністю забезпечуючи собі й майбутню реалізацію духовного виміру цього заклику у Божому провидінні. У певний момент Господь каже Симону Петру закинути сіті. Той спочатку вагається, кажучи, що вже робив це і нічого не впіймав. Проте, коли все ж таки після слів Христових „поступити во глибінь” (Лк.5, 4), він закинув їх, то вловив дуже багато риби, так, що їх човен її не вміщав і потрібною стала допомога інших. Для Симона Петра розпочати ловитву у невідповідний для цього час було великим викликом. Всі його знають як рибалку, він знавець своєї справи, йому відомо, коли можна впіймати рибу, а коли – ні. Тому всі з подивом споглядали на цей діалог, а Ісус нічого не обіцяв, тільки запрошував. Сіті були вже почищені, нема ніякого сенсу закидати їх знову. Однак Петро переступає через себе, свій досвід, професіоналізм, можна сказати впокорюється: «Наставнику, всю ніч ми трудились й нічого не піймали, але на твоє слово закину сіті» (Лк.5,5). І Бог робить чудо, показує могутність і силу свого Слова. Так буває і в нашому житті: ми все прораховуємо, плануємо, знаємо, як чинити правильно, але часто результат наших старань є мізерним. Досить часто ми безуспішно над чимось трудимось, нам нічого не вдається, ми стривожені, неспокійні. У такі моменти варто замислитись, чи наше заняття благословенне Богом. І навпаки, коли починаємо свою працю згідно Божого слова і поклику, то, незважаючи на зовнішні негаразди, несприятливі обставини, її результат перевищить наші найбільші очікування. Тільки з Богом можемо мати повноту життя. Він єдиний може надати сенсу тим щоденним справам, над якими трудимося. Поки людина думає, що вона є паном природи і господарем свого життя, Господь не вмішується в людське життя, не допомагає і не благословляє. Коли людина зрозуміє свою слабкість і відчує потребу допомоги Божої – тоді Господь посилає її свою милість. Учні за наказом Христа закинули сіті і зловили багато рибин, так що аж рвалися сіті і були заповнені два човни. Крім цього випадку, Євангеліє розповідає нам про ловитву після Христового воскресіння; євангелист Іван розповідає, що тоді було зловлено чітку кількість – 153 рибини (пор. Ів. 21,3-11). Роздумуючи над цими євангельськими подіями, святий Августин робить висновок, що у цих двох риболовлях зображена Церква Христова: у першому – теперішня Церква, а у другому – Церква після воскресіння мертвих – Прославлена. Зараз вона приймає багатьох - і добрих, і злих; після ж воскресіння мертвих вона міститиме тільки добрих, в точно визначеній кількості. Коли Петро побачив це чудо, то багато усвідомив. Він припав перед Ісусом і визнав, що є немічною, слабкою людиною, але завдяки Христу сподобився такого дару. У цьому моменті він щиро відкривається перед Богом: «Іди від мене, Господи, бо я грішна людина» (Лк.5,8). Христос, бачачи це, відразу кличе його до чогось більшого: «Не бійся! Віднині людей будеш ловити» (Лк.5,10). Петро ще не знав, що це означає, але повірив і пішов за Господом, а Той приготував йому величну місію – бути Скалою, на якій Він збудує свою Церкву і пекельні врата її не подолають. І Симон Петро пішов за Христом, був найпершим і найбільшим його учнем, був Главою собору апостолів, але не тому, що Христос наловив йому багато риби. Він пішов за Господом, бо разом з ним заплив на глибину після слухання Слова Божого і прийняв Живе Боже Слово до своєї душі. Дорогі в Христі! Потреба слухати Господа є актуальною не тільки на порозі вибору роду нашої діяльності, а завжди. Впродовж усього нашого життя всі ми – священнослужителі і миряни – повинні слідувати слову Христа: «Поступи во глибину!» Але, що конкретно означають ці слова? Про яку глибину йде мова? Всім людям потрібна глибина: глибина людськості, глибина правдивої віри, глибина автентичності, глибина отриманого дару покликання і харизми. Іншими словами, чим би ми не займалися, над чим не трудилися, повинні робити це відповідально і ґрунтовно. Якщо придивитись уважно, то вже на прикладі нашого щоденного життя побачимо, що поверховість властива людям страху: їх задовольняє лише те, що лежить у житті на поверхні. Звичайно, таким чином на перший погляд може здаватись легше життя, але так ми не розвиваємо Богом дані нам таланти, а зі страху перед труднощами, пов’язаними з працею над ними, закопуємо їх у землю (див. Мт. 25, 25). А це – гріх перед Богом, людьми і нами самими. Отож, дорогі в Христі брати і сестри, сьогоднішня євангельська розповідь, крім усього іншого, навчає нас, що якщо ми хочемо бути людьми віри в повному значенні цього слова, то не маємо вдовольнятися мілиною свого життєвого покликання, мілиною свого духовного життя, мілиною своєї віри. Бог хоче глибини нашого життя. Шукаймо її в Петровому човні – Христовій Церкві. Не біймося цієї глибини, навіть якщо нам здається, що на мілині нам комфортно, вигідно. Якнайчастіше віддаваймо човен нашого життя Богові, пливімо на глибину молитви – богоспілкування, воцерковлюймо наше життя через Таїнства і тоді отримаємо нагороду за наші труди, як її отримали апостоли у сьогоднішньому Євангелії. Вслухаймося в Слово Боже, довіряймо Богові, бо Він може вчинити в нашому житті те, що нам і важко уявити. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 11 жовтня 2020 року Божогом. Дрогобич Детальніше...

Владика Ярослав звершив Архиєрейську Божественну Літургію в храмі святого пророка Іллі у м. Трукавець [фото]

04 жовтня 2020
4 жовтня 2020 р.Б. преосвященний владика Ярослав, Єпископ Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ, з архипастирським візитом відвідав парафію св. Пророка Іллі Трускавецького деканату. У місцевому храмі архиєрей у співслужінні місцевого духовенства здійснив Архиєрейську Божественну Літургію та поблагословив початок спорудження у м. Трускавці першого у світі пам’ятника митрополиту Володимиру Стернюку. Детальніше...
<< Початок < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна > Кінець >>
Сторінка 3 з 101
^ Догори