SDE
Публікації за темою: Ярослав (Приріз)

Проповідь на свято великомученик Димитрія Солунського (2023)

28 жовтня 2023
  Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! Сердечно вітаю вас, з нагоди 110 роковин від посвячення вашого храму великомученика Димитрія. За ці роки існування ця святиня прийняла сотні тисячі молільників, які зверталися своїми прохання до Господа й були вислухані. Сюди приходили дорослі й діти, тут вірні нашої Церкви приймали різні святі Тайни; звідси, із цієї церкви, тіла багатьох наших християн провадили на вічний спочинок. Священики, які служили у цьому храмі, допомогли багатьом вірним здобути небесне Царство. У церкві завдяки присутності святих Тайн, вірні із грішників ставалися праведниками, із далеких від Бога ставалися Його друзями! Цей храм безперервно продовжує виконувати свою послугу багатьом вірним у наш час та буде служити прийдешнім поколінням. Ваші прабатьки, будували цю церкву, вкладали свої кошти й працю у святу будівлю, а ви продовжуєте підтримувати її у доброму стані, стараєтеся про гідний вигляд та красу цього Божого дому. Тож приносьмо постійно молитовну подяку Господу за його велике милосердя та любов, яку він нам являє. Кожного дня Св. Церква згадує якусь подію з історії спасіння, таким чином ми маємо Господські і Богородичні свята та вшановує пам'ять того чи іншого святого. У такий спосіб переживається реальність світу духовного, Царства Небесного, яке вже тут на землі, але ще не вповні відкрилося людям. Вшановуючи святого, християни разом з ним радіють перемозі над гріхом та смертю, яку цей святий реалізував своїм життям та власним подвигом. Одночасно Церква запрошує християн взяти приклад з життя подвижника і наслідувати його, щоб, як і він, стати сином Божим за благодаттю. Споглядаючи на святих як наших родичів по людській природі, ми бачимо велику дієву силу Божу і разом зі святим апостолом і євангелистом Йоаном Богословом можемо сказати: «Великі і дивні діла Твої, Господи Боже Вседержителю: праведні та істинні путі Твої, Царю святих! Хто не убоїться Тебе Господи і не прославить імені Твого? Бо Ти єдинний святий. Тож нехай усі народи прийдуть і поклоняться перед Тобою» (пор. Одкр. 15, 3-4). Особливе місце у богопочитанні займають мученики. Виняткове місце серед них займає святий Димитрій Солунський, якого Церква називає великомучеником та мироточцем. Цей святий народився у другій половині ІІІ ст. у місті Солуні (звідси родом були також великі слов’янські просвітителі Кирило і Методій). Батьки святого походили із заможних родин і були впливовими людьми у своєму краї. Незважаючи на своє соціальне становище і дух часу, родина майбутнього мученика сповідувала християнство. В дитинстві святий Димитрій прийняв Таїнство Хрещення. Його охрестили в домашній церкві. Через відданість державним справам імператор призначив батька святого Димитрія проконсулом Солунської провінції. Батьки дали хорошу освіту своєму сину. Молодий юнак виявився талановитою людиною і швидко опановував запропоноване вчителями. Разом із наукою хлопець зростав у благочесті. Після смерті батька в 305 році імператор Галерій Максиміан своїм указом призначив святого Димитрія на посаду проконсула провінції. Оскільки в цей час молодих людей дуже рідко поставляли на такі відповідальні посади, то це є свідченням того, що святий Димитрій мав блискучі здібності. Святий Димитрій почав використовувати свою посаду для утвердження християнства, незважаючи на переслідування християн збоку самого імператора. У місті Солунь переплітались слов’янська і грецька культури та перетворилось із язичницького центру Греції на арену проповіді про Христа. У житії святого сказано, що Димитрій став для солунян «другим апостолом Павлом», адже останній заснував колись в цьому місті першу спільноту віруючих (див. 1 Сол, 2 Сол.). Противники християнства донесли імператору про те, що відбувається у Солуні. Це викликало гнів Максиміана і він, повертаючись із військового походу у Причорномор’ї, вирішив зайти зі своїм військом у Солунь для кращого вивчення ситуації. Під час зустрічі між імператором Максиміаном та святим Димитрієм підтвердилася чутка, що той є християнином. Імператор наказав замкнути його у в’язниці як такого, що порушує імператорські укази. Під час перебування імператора Максиміана у Солуні організували гладіаторські бої. Часто під час них вбивали християн. Один з найуспішніших гладіаторів був Лій. Бачачи, як гинуть християни, молодий юнак на ім’я Нестор, учень святого Димитрія, прийшов до в’язниці і попросив молитов ув’язненого й благословення для боротьби із Лієм. Св. Нестор виступив проти Лія і переміг його, як пророк Давид, що вбив Голіата. Імператор Максиміан, довідавшись, що це Димитрій благословив Нестора на боротьбу з Лієм, послав своїх жовнірів і вони прокололи його списами. Тіло святого великомученика Димитрія було викинуте на поживу диким звірам, але солунські християни узяли його і таємно поховали. При святому рівноапостольному Костянтині (306-337) над могилою святого Димитрія була споруджена церква. Сто років опісля, при будівництві нового величного храму на місці старого, були знайдені нетлінні мощі святого мученика. З VII століття від мощей великомученика Димитрія починається чудесне виділення благовонного мира, у зв'язку з чим великомученик Димитрій отримав церковне найменування Мироточивого. Земний імператор відібрав св. Димитрію земне життя, але Христос подав йому життя вічне (Мт. 19, 29). Земний володар викреслив його ім’я з числа своїх достойників, а Господь неба і землі записав його ім’я в книгу життя вічного (Лк.10.20). Земний правитель позбавив Димитрія влади, проте Христос Господь увінчав Димитрія нев’янучим вінцем вічної слави в небесному Сіоні. Про таких мучеників, як Димитрій, написано в Книзі Одкровення: «Це ті, що прийшли з великого горя, і випрали свої одежі та вибілили їх в крові Агнця… Тому вони перед Божим престолом в храмі Його день і ніч служать Йому» (Одкр. 7.14-15)…Святий Климент Олександрійський велич і значення мученика описує такими словами: «Мученик дає потрійне свідчення: про себе, що він зі справжньою вірністю вірі стоїть при Богові; про свого противника, що він даремно нападає на того, що непохитний у любові; про Господа, що в його науці знаходиться Божа переконлива сила, яку навіть боязнь смерті не може перемогти». Мученик є свідком перемоги Христа над смертю. Справжнім захистом і опорою для мученика є не меч чи військові обладунки, а віра в Христа, який помер і воскрес задля спасіння людини. Мученик явно засвідчує, що Господом світу та історії є лише Христос, а не ті, хто тимчасово при владі. Віра у Воскреслого подолала їхній страх фізичної смерті, бо смерть у Христі вони вважали торжеством справжнього життя. Так мученик являє справжній образ Божий, на який створена людина, являє справжню людину, яка отримала дар свободи і нового життя через смерть і воскресіння Христа. Цей дух свободи, з яким християни йшли на страждання, вражав їхніх катів і часто надихав інших до навернення. Дорогі браття і сестри! Звернімо увагу на слова з євангельського читання нинішнього свята: «Ось, що вам заповідаю: щоб ви любили один одного! Ненавидить вас світ — то знайте: мене він ще перед вами зненавидів. Були б ви від світу, то світ би своє любив. …Слуга не більший від пана свого. Переслідували мене — переслідуватимуть і вас» (Йо. 15, 17-21). Як бачимо, Господь заповідає Своїм учням мати любов між собою і попереджає їх, що вони будуть переслідувані світом – тими, які не знають і не приймають Господа Ісуса Христа, заперечують майбутнє вічне життя і прагнуть тільки земних насолод. Небесне Царство для таких людей – чужа і віртуальна реальність, а тому вони не сприймають тих, хто прагне небесних благ. Цей світ зненавидів Самого Христа, ненавидить він і вірних Христових послідовників. Тому Господь заповідає християнам любити одне одного, взаємно спілкуватися та єднатися між собою. Ця любов має поширюватися на всіх ближніх, починаючи зі своїх родичів і закінчуючи недоброзичливцями. Ця любов до ближніх іноді вимагає від нас деяких жертв. Проте завдяки цій любові будується особлива християнська спільнота взаємодопомоги – Церква, яка допомагає християнам жити посеред світу цього і прямувати до Небесного Царства. Головною ціллю святкування памʼяті святих мучеників є те, щоб, пригадуючи їхнє геройське визнавання святої віри, ми навчилися від них любити і практикувати в щоденному житті свою християнську віру, а навіть, якщо треба, бути готовими постраждати за неї. Добрий християнин свою віру визнає не тільки словами, але і добрими справами, цілим своїм життям. Такої віри від кожного з нас вимагає сам Ісус Христос, коли каже: «Кожний, отже, хто визнає Мене перед людьми, того і Я визнаю перед моїм Отцем Небесним. Хто ж мене зречеться перед людьми, того і Я зречуся перед Отцем моїм Небесним». Улюблені у Господі! Житіє святого Димитрія вчить нас мужності, неухильного дотримання християнських ідеалів, готовності жертвувати всім, навіть своїм життям, заради Істинного Бога та ближніх. Тож будьмо нелицемірними, сміливими, добрими та милосердними. Випрошуймо у святого великомученика Димитрія мужності свідчити власну віру попри різні випробування, насмішки, незручності чи, навіть, переслідування. Cьогодні коли переживаємо важкий час війни агресора московії, уповаймо на Божу поміч, на Божу благодать, і вірмо, що той, хто тримається міцно Бога, Його Слова, хто намагається жити в Божій любові чинячи добро, для своїх ближніх, своєї Батьківщини захищаючи її, є непереможений. Тож молімося за наших захисників, за волонтерів, за всіх хто солідарний з нами, хто боронить нашу країну від рашизму, щоб Божа любов усіх нас кріпила, щоб наша надія не маліла, а наша віра в перемогу принесла свої плоди. Бо як каже святий Йоан Богослов: «І ось та перемога, яка перемогла світ: віра наша» (пор. 1Йо. 5,4). Нехай Господь за молитвами великомученику і мироточцю Димитріє дарує нам цю перемогу. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.   Детальніше...

Владика Ярослав: Одного дня Ісус Христос прийде знову і воскресить усіх померлих

22 жовтня 2023
  22 жовтня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію у Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Детальніше...

Проповідь на двадцяту неділю після Зіслання Святого Духа (2023)

22 жовтня 2023
Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогоднішнє євангельське читання розповідає нам історію про воскресіння сина вдови з Наїн (пор. Лк. 7,11-16).Ніхто у світі не може заперечити, що без Воскреслого Христа немає відповіді на надзвичайно болючу проблему людства – смерть. Тому сьогодні коротко роздумаємо над чотирма моментами, коли Ісус Христос зустрівся зі смертю. Про першу зустріч Ісуса Христа зі смертю розповідає євангельське читання, яке нам сьогодні пропонує Церква. Це випадок з сином вдови з Наїну. Смерть людини є завжди сумна – чи це смерть маленької дитини, чи людини у середньому або літньому віці. У місті Наїн молодого чоловіка, єдиного сина вдови, несли до гробу, його заплакана мати, друзі, сусіди йшли скорботною процесією. З протилежного боку прямувала інша процесія – Ісус і його учні. У брамі міста зустрілися процесія життя і процесія смерті. Померлий юнак мабуть був улюбленцем цілого міста, оскільки багато людей прийшло віддати йому останню честь. В цей день напевно сумувала не тільки вдова, яка втратила останню надію у своєму житті; разом з нею сповнилося скорботою ціле місто. Бачивши розпач бідної матері, Спаситель промовляє до неї: «Не плач»! З усього натовпу мабуть ніхто не наважився б сказати ці слова, бо ніхто не зміг би зарадити тому, що сталося. Проте Ісус не тільки говорить, але й діє. Він приступає і торкається мар. Євангелист наголошує, що лише після цього дотику ті, що їх несли, спинилися. Зупинилися вони зі страху та подиву, бо на очах всього натовпу Христос порушив єврейський припис про чистоту. За Старозавітнім законом, смерть як протиприродне явище являє собою нечистоту, і кожен, хто торкався мертвого тіла чи гробу, автоматично ставав оскверненим і не міг ні спілкуватися з іншими людьми, ні брати участі у молитовній спільноті до тих пір, доки не виконав приписаного обряду очищення. Однак Ісус нічого нікому не пояснює, а промовляє своє життєдайне слово: «Юначе, кажу тобі, встань». І мертвий почув голос свого Творця, встав, прийнявши нове життя, і почав говорити. Тоді Учитель взяв юнака і повернув його матері, а разом з тим повернув надію і їй, і цілому місту. Якщо б ми були у місті Наїн цієї ночі, то могли б бачити як у домі вдови довго горить світло – померлий і воскреслий син вечеряє і розмовляє зі свою матір’ю. Це був щасливий кінець похоронної процесії у місті Наїн – Ісус переміг смерть! Щоб побачити другу зустріч Ісуса зі смертю, ми подумки линемо до євангельської розповіді про Яіра, начальника синагоги. У нього була єдина дочка, яка вмирала (пор. Мр. 5, 35-43). Яір знайшов Ісуса, Який навчав на березі моря. «Моя маленька дочка лежить при смерті: молю Тебе, прийди і поклади руки на неї, щоб вона одужала і жила», – благав Христа Яір. Не затримуючись, Ісус пішов за ним, але, коли вони зайшли в дім, дівчинка вже була мертвою. Ісуса зустріли голосінням і плачем. Він сказав до тих, що плакали: «Чому ви плачете? Дівчинка не мертва, вона спить». Ісус випросив плакальників і, взявши зі собою лише трьох учнів – Петра, Якова й Івана, а також батька дівчинки, Він зайшов в кімнату, де мати плакала біля ліжка своєї дитини. Взявши дівчинку за руку, Господь сказав: «Я кажу тобі, встань». У цю ж мить вона ожила. Ісус підняв її і віддав матері і батькові, сказавши дати їй щось їсти.  Третя зустріч Ісуса зі смертю була при воскресінні Лазаря. Чотири дні після смерті Лазаря Ісус прийшов у Витанію. Сестра Лазаря Марта побігла зустріти Його і впала Йому до ніг, кажучи: «Господи, якщо б ти був тут, мій брат не помер би». Ісус сказав їй: «Твій брат воскресне». Марта відповіла: «Я знаю, що він воскресне у останній день» (пор. Ів. 11,21-25).  Це було після того, як Ісус зробив одне з найбільших повчань: «Я – воскресіння і життя. Хто в мене вірує – через смерть переходить до життя, і хто живе і вірує в мене – не вмре повіки» (пор. Ів. 11,25-26). Підійшовши до гробу, Ісус, незважаючи на заперечення Марти, яка нагадала Йому, що Лазар мертвий уже чотири дні, сказав чоловікам відкотити камінь від гробу. Помолившись, Він скрикнув сильним голосом: «Лазарю, вийди»! І той, що був мертвий, вийшов з гробу з похоронними пов’язками. Цієї ночі була чудова зустріч в домі Лазаря, Марта і Марія були там. Там були учні, а найголовніше там були – Ісус і Лазар, той Лазар, який зранку ще лежав мертвий у гробі. Син вдови з Наїну, дочка Яіра і Лазар – це ті особи, про воскресіння яких із мертвих Ісусом розповідає нам Священне писання. Четверта ж зустріч Ісуса зі смертю була його особиста. Там смерть позбулася свого жала і сили – Христос своєю смертю подолав смерть. Сьогодні є тільки один спосіб перемогти смерть – охреститися в ім’я Пресвятої Тройці, у вірі віддати своє життя нашому Господу, жити Його Заповідями, вслухаючись в Його Слово, єднатись з Ним через Євхаристію та свідчити Божу любов через життя до воскресіння. Хтось може сказати: «Гарні історії про силу і любов Спасителя ми почули сьогодні, але моя маленька дівчинка померла, і Ісус не прийшов, щоб воскресити її». А хтось скаже: «Мій син помер, але процесію на цвинтарі ніхто не зупинив». А ще хтось скаже: «Помер мій брат, але Ісус не прийшов викликати його з могили, як Він це зробив з Лазарем, і сказати: «Вийди»! Тому, яку розраду можна знайти у цих спогадах про перемогу нашого Господа над смертю? Звичайно, напевно багато було таких молодих дівчат, як дочка Яіра, і вони померли у цей час. Немало було таких вдовиних синів, які померли за життя Ісуса. Було чимало сестер, які як Марта і Марія втратили своїх улюблених братів. Чому тільки ці троє були повернені до життя? Роздумуючи над Божим словом у благодаті Святого Духа можемо сказати, що ці надприродні дива були вчинені з трьох причин. По-перше, щоб довести, що Ісус є справді воскресінням і життям, а тому той, хто вірує в нього, не помре. По-друге, ці випадки показують радість, яку відчують одного дня усі віруючі, коли вони знову у майбутньому віці після загального воскресіння об’єднаються з тими, кого люблять і хто їх любить. Так само, як юнак з Наїну повернувся до своєї матері, донька Яіра до своїх батьків, а Лазар до своїх сестер. По-третє, ці три воскресіння були вчинені для того, щоб показати нам правдивість твердження, яке ми визнаємо у Нікейському символі віри кожної неділі, коли промовляємо: “Вірю у воскресіння мертвих і життя майбутнього віку”. Одного дня Ісус Христос прийде знову. Тоді Він воскресить усіх померлих, так само як Він зробив це з трьома людьми, про яких ми сьогодні роздумуємо. Відмінністю цього загального воскресіння мертвих буде те, що, воскреснувши, люди знову вже не помиратимуть, як згадані нами сьогодні особи, а житимуть у Божій славі або у вічному засуді. «І не дивуйтеся з того, бо надходить час, коли всі, хто в гробах, голос його вчують, і вийдуть ті, що чинили добро, на воскресіння життя. А ті, що зло чинили, – воскреснуть на суд» (Ів. 5,28-29). Дорогі брати і сестри. Сьогоднішня євангельська благовість розповідає нам про подію, яку ми святкуємо кожної неділі – про воскресіння як перемогу Життя над смертю. Вона є прообразом нашої майбутньої радості. Вона нагадує нам, що, з’єднавшись через наше хрещення з Воскреслим Господом нашим Ісусом Христом, ми вже отримали нове, вічне життя. І хоч кожен з нас ще повинен перейти через вузькі ворота фізичної смерті, проте вона вже не має над нами остаточної влади. Молімося у цій Божественній літургії, щоб Господь Бог навідався до народу свого. Нехай Боже милосердя буде силою України, нехай воно єднає нас з Богом, дасть нам внутрішню живу, здорову силу перемагати ворога.Нехай Господь допоможе нам сьогодні разом із мешканцями міста Наїн сказати: справді, Бог навідався до народу свого (пор. Лк. 7, 16), до кожного з нас, до нашого воїнства. Нехай Він, дасть нам силу вистояти проти агресора московита, на прославу Його святого імені. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 22 жовтня 2023 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Владика Ярослав: Лише Господь спроможний відпустити людський гріх і розірвати його окови [фото]

15 жовтня 2023
14 жовтня, у день пам'яті св. Параскевії Тернавської, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, здійснив душпастирські відвідини парафії с. Вільшаник на Самбірщині. У співслужінні о. Богдана Добрянського (декана Самбірського), о. Олега Здреника (адміністратора парафії), єпископ відслужив Божественну Літургію. Детальніше...

Проповідь з нагоди оновлення храму преподобної Параскеви Терновської (2023)

15 жовтня 2023
Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! Вітаю всіх вас, з нагоди оновлення храму преподобної матері нашої Параскеви Терновської. З понад 137 років існування ця святиня прийняла сотні тисячі молільників, які зверталися своїми прохання до Господа й були вислухані. Сюди приходили дорослі й діти, тут вірні нашої Церкви приймали різні святі Тайни; звідси, із цієї церкви, тіла багатьох наших християн провадили на вічний спочинок. Священики, які служили у цьому храмі, допомогли багатьом вірним здобути небесне Царство. У церкві завдяки присутності святих Тайн, вірні із грішників ставалися праведниками, із далеких від Бога ставалися Його друзями! Цей храм безперервно продовжує виконувати свою послугу багатьом вірним у наш час та буде служити прийдешнім поколінням. Ваші прабатьки, будували цю церкву, вкладали свої  кошти й працю у святу будівлю, а ви продовжуєте підтримувати її у доброму стані, стараєтеся про гідний вигляд та красу цього Божого дому. Немає головнішої та важливішої будівлі у цьому селі, як свята церква! Як важливо, коли хтось розуміє та зуміє вкладати свої інвестиції у храм Господній, який служить славою не для людей, а для Бога! Тільки у небі люди повністю зрозуміють неоціненний вклад, що вони вчинили ради Божої слави! У церкві Бог перебуває постійно! Колись патріарх Яків простував із Варсавії у Харан й заночував  на місці, де зайшло сонце, взявши камінь під голову. Мав дивний сон від Господа: «… Коли ж Яків прокинувся зо сну свого, то промовив: Направду, Господь є на цьому місці, а я не знав (Бут. 28,16). … І злякався він і каже: Яке страшне це місце! Це ніщо інше, як дім Божий, і це ворота небесні!» (Бут. 28,17). Праведний патріарх не ночував й не пробудився у якомусь домі, але на відкритому місці у полі й зрозумів глибоку тайну: Господь перебуває у кожному місці, тим більше у посвяченому храмі. І на цьому місці, де стоять наші ноги, де ми спільно молимося, у церкві, куди ви приходите кожної неділі та свята, також, перебуває Господь ще більше як колись у полі, де ночував праведник. Це – святе місце, тут відбуваються великі чинності, приноситься жертва примирення Богу, бо хліб і вино під час святої Літургії стаються Тілом та Кров’ю Господньою. У церкві видимі дії священика під час служіння святих Тайн, стаються невидимою благодаттю та духовним даром для людини, яка бере у цьому участь. У цій святині грішні каянники стаюся праведними, а обманені душі дияволом та приречені на засуд, примирившись з Богом, здобувають оправдання на вічне життя в небі. Багато уже люду, що переступало поріг цієї церкви знаходяться у вічності. Вже давно немає її будівничих, щедрих добродіїв, багатьох священиків, які у цьому храмі приносили безкровну жертву хліба й вина. Ваша святиня вистояла у часи воєнних лихоліть, Господь зберіг її неушкодженою, як свою святиню, у якій вірний люд прибігав до Нього з молитвами та благаннями. Приносьмо постійно молитовну подяку Господу за його велике милосердя та любов, яку він нам являє. Також хочу подякувати усім, хто спричинився до сьогоднішнього свята. Дякую о. Олегові, жертводавцям цього храму, – одним словом усім, завдяки кому він став місцем зустрічі людини з Богом, справжньою окрасою вашого села. Сьогодні євангельське читання розповідає нам про оздоровлення розслабленого. Ми спостерігаємо, як Христос дорогою до Капернауму зупиняється в одному домі, де зібралось дуже багато людей (пор. Лк. 5, 18-20). Чотири друзі несуть розслабленого до Ісуса, одухотворені сильною вірою у Нього, яка полягає у цілковитій впевненості в його чудотворній силі. Із такою вірою вони не зважають на осудження людей, бо те, що вони шукають і що їх веде — це бажання фізичного зцілення для їх друга. Ісус відповідає на їх віру ласкавим зверненням до хворого: «Чоловіче, прощаються тобі твої гріхи» (Лк. 5, 20). Таке дарування прощення в той час, коли очікується зцілення, може спантеличити. Однак це пояснює, чому нераз стаються хвороби. Вони тісно пов’язані з гріхом і є або його прямим наслідком, або нагодою для виходу з нього. Коли принесли розслабленого до Ісуса, то перші слова, які розслаблений почув від Ісуса були: «Сину, відпускаються тобі твої гріхи» (Мк 2,5). Ісус сказав ті слова прощення тому, що розслаблений так дуже потребував їх почути. У тих словах прощення він так сильно відчув в серці любов Ісуса Христа до нього, що став на рівні ноги і розпочав нове життя. Сьогодні Слово Боже показує нам велике Боже милосердя. Гріх загніздився в людині, спаралізував її, учинив нездатною до того, до чого вона є сотворена – до творення добра. Гріх учинив людину своїм в’язнем. А чудо стається, як про це ми сьогодні почули, при зустрічі з Господом, коли прямуємо до Нього наполегливо, зі свідомістю, що тільки Він є спроможний відпустити людський гріх, розірвати окови гріха. Для цього потрібно зробити перший крок – визнати свої гріхи. Не завжди це є легко. Повсюди в світі люди заперечують гріх. Говориться навіть, що найневинніший у світі є сам світ, бо він проголошує, що гріха нема. Про гріх говориться з усмішкою й іронією, люди перестали боятися гріха. Бояться забруднення середовища, бояться невиліковних недуг, пандемій, бояться ядерної війни, але не бояться гріха як порушення своїх стосунків з Богом, смертельної хвороби, яка їх нищить. На жаль, людина втрачає почуття гріха, вразливість сумління. Гріх діє на неї як наркоз, так що вона не розпізнає межі добра і зла. Так зло поволі проникає в людське серце, роблячи його своїм невільником. Дехто каже: «Маю чисте сумління». Таким варто відповісти: «Чи не тому, що невживане?». Інші ж: «Я не маю викидів сумління, щонайвище – психічний дискомфорт». Такі постави замикають наше серце на Ісуса, на дар Його спасіння. Що більше, не визнаючи гріха, ми чинимо Бога «неправдомовним», за словами Св. Йоана Богослова ( І Йо. 1,10). Не забуваймо, що Ісус дає життя своє на викуп за багатьох (Мт. 20,28). А святий апостол Павло пригадує, що «всі згрішили» і потребують визволення (Рим. 5,12). «Христос помер за наші гріхи» (І Кор. 15, 3) і прагне визволити нас з неволі гріха. Але якщо ми кажемо, що не маємо гріха, то самі собі закриваємо дорогу до спасіння. Христос-Господь і сьогодні приходить до наших міст і сіл, до наших храмів, щоб промовляти до нас словом своєї спасенної  науки і довершувати нові чуда. Він – наш вічний Учитель, Світло, Правда і Життя, Він той самий вчора, сьогодні й навіки (Євр. 13,8). Він єдиний всемогутній лікар, що знає всі недуги наших «душ і тілес». Але свої ласки і дари Він дає найперше тим, хто докладає своїх зусиль і старань, щоб їх у Нього отримати. Двері Храму – Дому Отця, де навчає, зціляє і освячує Христос, є завжди ласкаво для всіх відчинені. Потрібно лише увійти і пізнати безмежну Божу любов. Ту любов, яка потягує за собою, яка робить нас усіх братами і сестрами. Усі ми потребуємо почути слова прощення, бо ми всі грішники. Усі ми потребуємо духовного зцілення, бо усі ми прогрішили проти Бога, проти ближніх і проти себе. А те Боже прощення, що людське серце так потребує відчути в окремий спосіб, приходить до нас через святу Тайну Сповіді. Що властиво потрібно до доброї сповіді? Глибокої свідомості, що ми грішники, що ми віддалилися від Бога і від людей, що у нас є ще багато самолюбства, різних пороків і гріхів, а також довір’я до безмежного Божого милосердя. Свята Церква повчає нас про п’ять умов доброї сповіді: зробити щирий іспит совісті; збудити в собі жаль за гріхи; постановити поправитися; визнати гріхи перед священиком у сповіді; відбути покуту, яку завдав сповідник.  Щоб відчути мир, спокій, і зцілення, що приходять до нас через прощення гріхів, мусимо перше щиро признати, що ми бідні, немічні грішники, що ми самолюбством нашим образили Бога й ближнього, і тим дуже пошкодили собі. Ми мусимо признати, що ми духовно хворі і потребуємо божественного зцілення. Людина не може сама собі відпустити гріхи. Немає значення наскільки часто вона каже собі, що її гріхи не є серйозні, вони все ж таки продовжать переслідувати її. Слова, які Господь сказав паралітикові: «Сину, відпускаються тобі твої гріхи», мають прозвучати і для нас у Тайні сповіді. Тому покаймося і визнаймо наші гріхи перед Ісусом. Завдяки прощенню Божому ми також можемо піднятися з паралізованого шлюбу, думок, пристрастей, паралізованих відносин і піти в нове життя, життя повноти і здоров’я. Дорогі в Христі! Минув рік і вісім місяців відкритої повномасштабної агресії московії проти нашого народу. Ця наша Страсна п’ятниця триває майже два роки! Для нас вона стала немовби хлібом насущним, і ми не знаємо, коли настане світлий день перемоги над злом, ненавистю й насильством. Пролито ріки крові і сліз. Проте народ живе, народ бореться, народ молиться. І саме Господь закликає нас не сумніватися в перемозі світла над темрявою, життя над смертю, істини над брехнею, бо Він запевняє нас у Своїй любові та милості. Від Нього, нашого Спасителя, черпаємо силу в теперішніх стражданнях. Він – джерело нашої надії. Тож разом з апостолом Павлом сьогодні кажемо: «Нас тиснуть звідусіль, але ми не пригноблені; ми в труднощах, та ми не втрачаємо надії…» (2 Кор. 4, 8). Станьмо для наших воїнів, поранених, приятелями з сьогоднішнього євангельського читання. Приносьмо їх у наших молитвами до найбільшого Лікаря – Христа, який, як колись в домі Петра, продовжує перебувати у своїй Церкві. Молімося, нехай Боже милосердя буде силою України, нехай воно єднає нас з Богом, дасть нам внутрішню живу, здорову силу перемагати. Нехай Боже милосердя зцілить рани України, яких сьогодні нам завдає ворог.Нехай слова: «Кажу тобі: Встань, візьми твоє ліжко і йди до свого дому» (Мр. 2, 11) — будуть словами Божими, які подарують нам перемогу на своїй рідній, Богом даній, українській землі. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь. + Ярослав 14 жовтня 2023 року Божого,с. Вільшаник, Самбірського д-ту Детальніше...

Владика Ярослав: Петрова Церква збереже неушкодженими всіх, хто довіряє її Керманичу – Господу

08 жовтня 2023
8 жовтня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Детальніше...

Проповідь на вісімнадцяту неділю після Зіслання Святого Духа (2023)

08 жовтня 2023
Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогоднішнє євангельське читання подає нам розповідь євангелиста Луки про покликання Ісусом Христом перших учнів: Петра, Якова та Івана – синів Заведеєвих (пор. Лк 5, 1-11). Подія відбувається на березі Генезаретського озера або як ще його називали – Галилейського моря. Тут ми зустрічаємо людей, які приходять до Ісуса, та рибалок, які, закінчивши свою працю, полоскали сіті. Ми довідуємося, що рибалки цілу ніч трудилися, однак нічого не впіймали. Неважко здогадатися, який у них був тоді настрій. Напевне, вони не хотіли в той момент бути у центрі уваги і не сподівалися, що серед усіх людей Господь звернеться саме до них. Ісус Христос звертає свій погляд на Симона Петра саме тоді, коли той пережив невдачу і розчарування, та розпочинає з ним діалог. Людська психіка влаштована так, що коли ми переживаємо якусь невдачу чи неуспіх, то бажаємо, щоб про це ніхто не знав, але в таких моментах Бог готовий підтримати нас, розрадити, покликати до чогось більшого. Симон вже трішки знав Ісуса, він чув Його науку в синагозі в Капернаумі, бачив, як Ісус вигнав там нечистого духа (пор. Лк.4,33-36). Після того Ісус був в домі Симона і оздоровив його тещу, а народ, який бачив ці чуда, приносив до дому Симона недужих, й Ісус оздоровляв їх (пор. Лк.4,38-41). Вже тоді Петро побачив, що це не просто наставник, учитель, а Божий Помазаник – Месія. Можливо, це стало причиною того, що він, незважаючи на втому від праці, уважно слухає благовість Господа. У певному моменті Ісусу входить у човен Петра і просить його відплисти від берега, щоб проповідувати. Так човен Петра перетворюється на амвон, з якого Христос проповідує слово Євангелія (пор. Лк. 5, 3). Ісус покликає учнів не на березі, а у човні, який стає місцем досвіду спасіння (пор. Лк 8,22-25). Човен часто виступає амвоном для Ісуса в його повчальній діяльності (пор. Мр. 4,1; М.т 13,1). Описуючи покликання учнів саме у човні, посеред озера, євангелист Лука бажає оживити всі ці образи і вказати на зв'язок покликання з ризиком, якого можна уникнути з Божою допомогою та необхідністю перебувати в навчанні,віднайшовши душевний спокій. Закликаючи людину до особливої форми служіння, Бог входить в її стан і заохочує відважитися, довіритись Його слову. У Священному Писанні бачимо, як серед грона Христових учнів чітко виділяється роль апостола Петра. Саме його човен Учитель вибирає як амвон для навчання народу, що залишається на березі. Цей човен пливе по широкому морі цього світу так, що, коли світ погибає, він зберігає неушкодженими всіх, хто на ньому. Образ цього спасіння бачимо вже в Старому Завіті – ковчег Ноя за потопу зберіг тих, хто повірив Богові, Який промовляв через Ноя. Так і Петрова Церква збереже неушкодженими всіх, хто довіряє її Керманичу – Господу. І як після потопу голуб приніс до Ноєвого ковчега знак миру (пор. Бут. 7,5 – 8,19), так і після суду – другого приходу нашого Господа, Христос принесе Петровій Церкві радість вічного миру. Саме до апостола Петра Ісус звертає свої два заклики: «відплисти від берега» (дослівно: «віддалитись від землі» - пор. Лк. 5,3) і «відплисти на глибоку воду – поступити во глибінь» (пор. Лк. 5,4). Обидва заклики можуть бути витлумачені на двох рівнях – як в їх прямому розумінні певної фізичної активності, так і на духовному рівні – поступове віддалення від земного, ризик і усамітнення з Богом. Петро, не вагаючись, виконує цей «фізичний аспект» Ісусових вказівок, своєю готовністю забезпечуючи собі й майбутню реалізацію духовного виміру цього заклику у Божому провидінні. У певний момент Господь каже Симону Петру закинути сіті. Той спочатку вагається, кажучи, що вже робив це і нічого не впіймав. Проте, коли все ж таки після слів Христових „поступити во глибінь” (Лк.5, 4), він закинув їх, то вловив дуже багато риби, так, що їх човен її не вміщав і потрібною стала допомога інших. Для Симона Петра розпочати ловитву у невідповідний для цього час було великим викликом. Всі його знають як рибалку, він знавець своєї справи, йому відомо, коли можна впіймати рибу, а коли – ні. Тому всі з подивом споглядали на цей діалог, а Ісус нічого не обіцяв, тільки запрошував. Сіті були вже почищені, нема ніякого сенсу закидати їх знову. Однак Петро переступає через себе, свій досвід, професіоналізм, можна сказати впокорюється: «Наставнику, всю ніч ми трудились й нічого не піймали, але на твоє слово закину сіті» (Лк.5,5). І Бог робить чудо, показує могутність і силу свого Слова. Так буває і в нашому житті: ми все прораховуємо, плануємо, знаємо, як чинити правильно, але часто результат наших старань є мізерним. Досить часто ми безуспішно над чимось трудимось, нам нічого не вдається, ми стривожені, неспокійні. У такі моменти варто замислитись, чи наше заняття благословенне Богом. І навпаки, коли починаємо свою працю згідно Божого слова і поклику, то, незважаючи на зовнішні негаразди, несприятливі обставини, її результат перевищить наші найбільші очікування. Тільки з Богом можемо мати повноту життя. Він єдиний може надати сенсу тим щоденним справам, над якими трудимося. Поки людина думає, що вона є паном природи і господарем свого життя, Господь не вмішується в людське життя, не допомагає і не благословляє. Коли людина зрозуміє свою слабкість і відчує потребу допомоги Божої – тоді Господь посилає її свою милість. Учні за наказом Христа закинули сіті і зловили багато рибин, так що аж рвалися сіті і були заповнені два човни. Крім цього випадку, Євангеліє розповідає нам про ловитву після Христового воскресіння; євангелист Іван розповідає, що тоді було зловлено чітку кількість – 153 рибини (пор. Ів. 21,3-11). Роздумуючи над цими євангельськими подіями, святий Августин робить висновок, що у цих двох риболовлях зображена Церква Христова: у першому – теперішня Церква, а у другому – Церква після воскресіння мертвих – Прославлена. Зараз вона приймає багатьох - і добрих, і злих; після ж воскресіння мертвих вона міститиме тільки добрих, в точно визначеній кількості. Коли Петро побачив це чудо, то багато усвідомив. Він припав перед Ісусом і визнав, що є немічною, слабкою людиною, але завдяки Христу сподобився такого дару. У цьому моменті він щиро відкривається перед Богом: «Іди від мене, Господи, бо я грішна людина» (Лк.5,8). Христос, бачачи це, відразу кличе його до чогось більшого: «Не бійся! Віднині людей будеш ловити» (Лк.5,10). Петро ще не знав, що це означає, але повірив і пішов за Господом, а Той приготував йому величну місію – бути Скалою, на якій Він збудує свою Церкву і пекельні врата її не подолають. І Симон Петро пішов за Христом, був найпершим і найбільшим його учнем, був Главою собору апостолів, але не тому, що Христос наловив йому багато риби. Він пішов за Господом, бо разом з ним заплив на глибину після слухання Слова Божого і прийняв Живе Боже Слово до своєї душі. Дорогі в Христі! Потреба слухати Господа є актуальною не тільки на порозі вибору роду нашої діяльності, а завжди. Впродовж усього нашого життя всі ми – священнослужителі і миряни – повинні слідувати слову Христа: «Поступи во глибину!» Але, що конкретно означають ці слова? Про яку глибину йде мова? Всім людям потрібна глибина: глибина людськості, глибина правдивої віри, глибина автентичності, глибина отриманого дару покликання і харизми. Іншими словами, чим би ми не займалися, над чим не трудилися, повинні робити це відповідально і ґрунтовно. Якщо придивитись уважно, то вже на прикладі нашого щоденного життя побачимо, що поверховість властива людям страху: їх задовольняє лише те, що лежить у житті на поверхні. Звичайно, таким чином на перший погляд може здаватись легше життя, але так ми не розвиваємо Богом дані нам таланти, а зі страху перед труднощами, пов’язаними з працею над ними, закопуємо їх у землю (див. Мт. 25, 25). А це – гріх перед Богом, людьми і нами самими. Довіряймо Богові, нехай це сьогоднішнє Боже слово буде потіхою і розрадою для всіх нас. Ми продовжуємо молитися до нашого Спасителя, за наше воїнство, за справедливий мир. Ми бачимо, що ворог нашого народу мобілізує всі свої ресурси: земні, людські, військові, проти нашого народу. Але ми уповаємо не на людські сили, але на Божу поміч, на Божу благодать. І віримо, що той, хто довіряє Божому провидінню, хто намагається жити в Божій любові і захищає у ній свій народ і свою Батьківщину є непереможний. Ми молимося сьогодні за справедливий мир в Україні, за наших захисників, волонтерів, за людей доброї волі які солідарні з нами в протистоянні агресору, щоб Божа любов усіх нас кріпила, щоб наша надія не маліла. А наша віра в перемогу принесла свої плоди. Як каже апостол і євангелист Йоан: «І ось та перемога, яка перемогла світ – віра наша» (пор. 1 Йо. 5, 4-5). А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь! + Ярослав 8 жовтня 2023 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

У Самборі освятили християнський дитсадок Святого Миколая [відео&фото]

03 жовтня 2023
1 жовтня в м. Самборі відбулось освячення дитячого садочку Святого Миколая, засновником якого є Самбірсько-Дрогобицька єпархія УГКЦ. Чин освячення здійснили: владика Володимир (митрополит Івано-Франківський), папський нунцій архиєпископ Вісвальдас Кульбокас, владики Ярослав (єпископ Самбірсько-Дрогобицький), владика Григорій (єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархії), у співслужіні священиків єпархії. Участь в події взяли представники місцевої влади, меценати, батьки і діти. Детальніше...

Проповідь з нагоди відкриття та посвячення садочка в м. Самборі (2023)

03 жовтня 2023
«Пустіть дітей! Не бороніть їмприходити до мене!»(Мт. 19, 24) Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! Кожному з нас відомі ці слова Христові, які нам передає євангелист Матей. Мабуть, родичі цих дітей бачили чуда, які чинив Господь, а тому захотіли, щоб Він поблагословив також їхній найбільший скарб – дітей. Учні Христові, зауваживши, що Він і так має багато справ, напевно, хотіли вберегти Його від надмірних клопотів, а тому не допускали дітей до Учителя. Однак наш Господь дбає про всіх – і про поважного сотника та голову синагоги, і про найменшу дитину. Хоча вони й малі, проте завжди в Його думках. Він звертає на них увагу та ставить у приклад для дорослих (Мк. 10, 13−16). «Пустіть дітей! Не бороніть їм приходити до мене!» (Мт. 19, 24), – каже Господь. Ці слова Христові засвідчують, наскільки важливо бути біля Бога з самого малку. Багато чого можна досягнути, наставляючи дітей у вірі. Про це потрібно пам'ятати й намагатися привести їх до Христа вже з ранніх літ − познайомити з Біблією, молитися за них, навчати молитов, виховувати особистим християнським прикладом. Таке піклування про дітей – не лише дбання про їхнє спасіння. Це також запорука нашого майбутнього – наших родин, міста й держави загалом. Людина, яка змалку перебуває з Господом, зростає у благодатній атмосфері, закладає надійний фундамент особистого й суспільного майбутнього. Вихована на християнських моральних цінностях, вона стає не тільки добрим і побожним християнином, але й відповідальним громадянином. Саме тому Церква закликає дбати про належне виховання дітей з раннього віку. Тому й ті, які хочуть знищити здорові моральні основи суспільства, насамперед намагаються викорінити Бога й духовні цінності з дитячої душі. У цьому ми переконуємося на прикладі історії. Тоталітарні режими прагнуть оволодіти умом і серцем людини, починаючи від молодих літ, тому відривають дитину від здорової родини – коріння, з якого вона черпає та розвиває моральні цінності. Натомість навіть в Україні спостерігаємо, як у дитсадочках, школах і вищих навчальних закладах силоміць навʼязують тоталітарні ідеологеми, які суперечать християнським засадам. На жаль, після падіння безбожного радянського режиму і 30 років незалежності зараз активно пропагують атеїстичну лівацьку ідеологію гендеру, а з наших шкіл витісняють, наприклад, християнську етику. Сьогодні в м. Самборі ми освятили церковний дошкільний заклад для найменших діток − тих, які найбільше потребують тепла, любові, уваги, усього того, що треба людині, щоб жити й розвиватися. Думаю, що Ісус − наш Господь, Який захотів бути дитиною, сьогодні особливо відчуває Себе шанованим тут, бо діти будуть приходити до Нього. Вірю, що дирекція й вихователі намагатимуться створити якнайкращі умови, щоб діти розвивали не тільки тіло, інтелект і психічну сферу, але й безсмертного духа, тобто виховувалися повноцінно людина. Сподіваємося, що так закладемо надійні основи для здорового майбутнього української нації. Маємо бути впевненими, що ці зусилля не будуть марними. Насіння, посіяне в дитинстві, часто сходить довгий час, але це благородна справа. Це інвестиції в майбутнє! Блаженний той народ і Церква, які піклуються про своїх маленьких членів так само, як і про дорослих! Безперечно, благословення Боже спочине на них! Ми сьогодні як Церква, як народ, як держава змушені жити в умовах війни, і знаємо, що зараз одним із основних напрямів душпастирського служіння Церкви є соціальне служіння, яке сприймаємо як богослуження поза храмом, бо служачи найменшим − тим, які цього найбільше потребують, служимо самому Богові: «Істино кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх найменших, ви мені зробили», – каже Господь (пор. Мт. 25, 41). Тому сьогодні я вдячний усім, хто повірив у наш задум, підтримав нашу ініціативу заснування цього дошкільного закладу, допомагав її реалізовувати. Це й міська влада, і жертводавці, без яких ми не увінчали б наші зусилля цим урочистим освяченням і відкриттям. Також дякую батькам і родичам дітей, які привели їх сюди. Нехай Господь благословить усіх і воздасть сторицею на многі і благії літа! + Ярослав 1 жовтня 2023 року Божого,м. Самбір Детальніше...

Владика Григорій: Свято Покрова відкриває нам Пречисту Діву як ту, до якої не тільки інші моляться, але й вона сама молиться з нами і за нас [відео&фото]

03 жовтня 2023
1 жовтня в м. Самборі, у Прокатедральному соборі Покрова Пресвятої Богородиці, відбулось урочисте богослужіння з нагоди храмового свята. Богослужіння очолив владика Володимир, митрополит Івано-Франківський, у співслужінні архиєпископа Вісвальдаса Кульбокаса, папського нунція, владики Ярослава, єпископа Самбірсько-Дрогобицького, владики Григорія, єпископа-помічника Самбірсько-Дрогобицької єпархії, священиків єпархії. Участь у богослужінні взяли чисельні вірні, а також представники місцевої влади. Перед початком Літургії відбулось освячення іконостасу, спорудженого в одному з бічних вівтарів. Детальніше...
<< Початок < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна > Кінець >>
Сторінка 6 з 135
^ Догори