SDE

Проповідь у П'яту неділю Великого Посту

23 березня 2010
Друк E-mail

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа!
Всесвітліші та всечесніші отці!
Дорогі у Христі брати та сестри!
Слава Ісусу Христу!

Кожного разу, як ми приходимо до храму, ми чуємо євангельську розповідь про славні діла Господні або ж чуємо Його спасенне навчання про спасіння та життя вічне. І слухаючи Боже слово ми не просто собі пригадуємо про євангельські історії, але як і Господні учні слідуємо за Ісусом від Галилеї до Єрусалиму. Водночас вони є для нас неначе дзеркало, в котре ми покликані вдивлятись, щоб перевірити та співставити чи ми дійсно слідуємо Христові, чи може, якимось своїм амбіціям, похотям та пристрасним бажанням. Адже в євангеліє потрібно вдивлятися, щоб не загубитися і не зійти зі стежки життя, щоби встигнути зупинитися та навернутися поки не стане занадто пізно. Слова Господні слід не просто слухати, але їх потрібно чути.

Ось і сьогодні Церква через читання недільного Євангелія спрямовує наші духовні роздуми в околиці Єрусалиму. На ті стежки і дороги якими Ісус разом із учнями простував до святого міста - Єрусалиму. Це була його остання земна подорож з Галилеї у Юдею. Від дитячих літ Спаситель в оточенні близьких йому людей ходив тією дорогою до Соломонового Храму. Але на цей раз це була дорога в кінці якої чекав Спасителя хрест і Голгофа. Про цю чашу терпінь знав лише Спаситель, тому, бажаючи відкрити своїм найближчим учням і приятелям тайну Божої любові, Він почав цю дивну для них розмову:

„Оце йдемо в Єрусалим і Син Чоловічий буде виданий первосвященикам та книжникам, і засудять його на смерть, і видадуть його поганам; і насміхатимуться з нього, плюватимуть на нього, бичуватимуть його та й уб’ють. Він же по трьох днях воскресне.“

З іншого боку придивімося сьогодні до учнів, котрі прямують до Єрусалиму разом з Ісусом. Вони покинули все, щоб слідувати за цим великим Вчителем, Який навчав не так, як книжники та фарисеї, але, як повновладний. Своє майно та працю залишили, щоб слідувати за тим, хто часто не має і голови де приклонити. Вони були з ним, коли Він оздоровляв, виганяв бісів, навчав народ. Вони слухали Його. І ось тепер Він іде до Єрусалиму, щоби взяти на себе хрест, щоб прийняти на себе усю злобу людського гріха, щоб своєю смертю розбудити людей зі сну та сліпоти гріха. Він говорить учням про своє страждання та про смерть, проте вони Його слухають та не чують. Не чують, бо думають, якщо Він творив такі чудеса та знаки, то певно в Єрусалимі буде щось ще більше. І якщо перед ним втікали біси, а мудреці замовкали і сили природи корились Йому, то певно в Єрусалимі Він ще більше проявить свою силу та славу. Вони сподівалися, що там має бути Його перемога над усіма ворогами, а в Його перемозі буде і їх, апостолів, торжество.

Так, в Єрусалимі станеться найбільше чудо. Станеться справжня перемога та славне торжество, але інакше ніж про це думали та мріяли учні. Вони ж не чують та не розуміють, бо кожен має свої уявлення, що повинен зробити Господь, вони настільки поклалися на свої очікування, що згіршились та налякалися, коли Він вмер на хресті. І ось тоді коли Він - Христос повис на хресті, саме їх амбіції та мрії не дали їм побачити в хресті знак перемоги, але лише поразки та ганьби.

Ми ж з вами, дорогі брати та сестри, разом з нашим Господом також мандруємо до Єрусалиму і не тільки зараз в часі посту, але ціле наше життя є отою мандрівкою до Небесного Єрусалиму. Ми слідуємо за Христом стежками Його заповідей. Ми теж зрікаємось чогось, також слухаємо Його повчання через Церковну науку, але часто, як апостоли ми слухаємо та не чуємо, що Господь нам хоче сказати, що Він промовляє до нас. Тому і боїмося хреста, свого хреста, повсякденного, падаємо в розпуку перед лицем несправедливості, зневірюємось та опускаємо руки саме тоді, коли нашої терпеливості, нашої віри найбільше потрібно. Ми придавлені несправедливістю, якою здається просякнуте все суспільство, ми нікому не віримо, бо змучились від простих обіцянок. Ми розчарувалися майже у всіх ідеалах, може кричимо до Господа, чому Він таке допустив, „де Твоя справедливість, де Твоя воля”, а Христос несе свій хрест до Єрусалиму, бо страждання і смерть задля людей – це не поразка, це не катастрофа, це справжня перемога, щоправда здобута дорогою ціною. Тож іншої дороги і для нас не має, бо злобу можна перемогти тільки терпеливістю, неправду істиною, а ненависть та гріх любов’ю та прощенням, хоч це є дорога страждання, дорога нашого щоденного хреста. Немає іншої дороги до справжньої життя, до правдивого щастя. Тож просімо сьогодні у Господа, щоб ми були не тільки слухачами Божого слова, але справді чули, що від нас і для нас бажає Господь.

Не біймося слідувати по дорозі разом з Ісусом, навіть якщо нам здається що вона важка та терниста. Пам’ятаймо, що це дорога через хрест до воскресіння, до справжнього життя, адже саме хрест Христовий став для всього людства вже не знаком смерті та темряви а світлом воскресіння, знаком надії, і символом незбагненної любові Бога до людини.

Завдяки цій Божій любові і милосердю ми постійно отримуємо прощення наших провин через Святу Тайну Покаяння, до якої в часі Великого посту кожен християнин повинен приступити з особливим трепетом і смиренням. І тут приклад такого смиренного покаяння пригадує нам сьогодні свята Церква через літургійний спомин про Святу Марію Єгипетську.

Будучи за молодих літ легковажною жінкою у великому розпусному місті В Єгипті, вона завдяки Божому милосердю стала однією з найвідоміших святих жінок. І сьогодні, у п’яту неділю посту, ми вшановуємо її духовний подвиг, подивляючи її мужність і покору. Зворушливою і повчальною є розповідь про навернення Марії, яку подає нам „Житіє святих“. Це якраз і приклад того, як людина з Божою допомогою може змінити своє життя, зійти з дороги гріху та пристрастей і стати на дорогу Христову, котра єдина дає визволення і спасіння.
Тому, дорогі у Христі долаючи день за днем, тиждень за тижнем цей шлях Великого посту, як також і наш життєвий шлях, стараймося його пройти зі справжньою та живою вірою, з великою надією та щирою любов’ю до Бога та людей, щоби гідно наблизитись до величного ранку Христового Воскресіння, нової Пасхи, нового життя в Христі.

А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь!
Слава Ісусу Христу!

75_vl-25 травня владиці Юліану (Вороновському) виповнюється 75 років. Цьогоріч архієрей Самбірсько-Дрогобицької єпархії святкує також 25-ліття святительського служіння. З цієї нагоди ювіляра сердечно вітають владика Ярослав, духовенство, чернецтво та вірні Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Молитовно бажаємо Вам, дорогий Владико, духовної та тілесної витривалості у сповненні архіпастирського служіння. Нехай береже Вас Господь під Покровом Пресвятої Богородиці!

› БІОГРАФІЯ АРХИЄРЕЯ

› КНИГА "НЕХАЙ БУДЕ ВОЛЯ ТВОЯ"

› о. МИХАЙЛО БУЧИНСЬКИЙ "ЖИТТЄВІ СТЕЖКИ ВЛАДИКИ ЮЛІЯНА ВОРОНОВСЬКОГО"

› СВЯТКОВА ЛІТУРГІЯ З НАГОДИ 75-ЛІТНЬОГО ЮВІЛЕЮ ЗА УЧАСТІ ГЛАВИ УГКЦ, фоторепортаж

› ПРИВІТАЛЬНЕ СЛОВО ВЛАДИКИ ЯРОСЛАВА ДО ВЛАДИКИ ЮЛІЯНА З НАГОДИ ЙОГО 75-ЛІТНЬОГО ЮВІЛЕЮ

› ПРИВІТАЛЬНЕ СЛОВО ВЛАДИКИ ЯРОСЛАВА ДО БЛАЖЕННІШОГО СВЯТОСЛАВА ПІД ЧАС 75-ЛІТНЬОГО ЮВІЛЕЮ ВЛАДИКИ ЮЛІЯНА

› ПРИВІТАЛЬНЕ СЛОВО ВЛАДИКИ ЯРОСЛАВА ДО БЛАЖЕННІШОГО ЛЮБОМИРА ПІД ЧАС 75-ЛІТНЬОГО ЮВІЛЕЮ ВЛАДИКИ ЮЛІЯНА

Послання до молоді

27 вересня 2006

Неділя - День Господній

08 листопада 2005

Різдвяне послання

25 листопада 2003
^ Догори