SDE
Юліян Вороновський

Пастирське послання з приводу 25-ї річниці Чорнобильської катастрофи

15 квітня 2011
Пастирське посланняПреосвященного Владики Юліана, Єпископа Самбірсько-Дрогобицького,з приводу 25-ї річниці Чорнобильської катастрофи Мир у Господі та моє архиєрейське благословення! Всесвітліші та всечесніші отці!Преподобні ченці та черниці!Дорогі у Христі брати і сестри! Христос воскрес! Цього року виповнюється 25 років з дня Чорнобильської катастрофи. Внаслідок вибуху четвертого енергоблоку Чорнобильської атомної електростанції 26 квітня 1986 року сотні тисяч людей були змушені покинути свої радіоактивно забруднені домівки; збільшився рівень захворюваності мільйонів людей, а особливо дітей; численні ліквідатори аварії стали інвалідами або померли; ліси, поля і водні ресурси зазнали радіаційного забруднення; суспільство витрачає величезні матеріально-економічні ресурси на ліквідацію наслідків атомного лиха… Впродовж чверті століття жертвами цієї катастрофи визнані мільйони наших братів і сестер, але з певністю можемо стверджувати, що дотепер ще не народилися всі потерпілі і ми ще довго відчуватимемо її жахливі наслідки і щоразу глибше усвідомлюватимемо її глобальний згубний вплив. Дорогі у Христі! В ці сумні роковини ми аналізуємо минуле та намагаємося зробити висновки, які допоможуть нам не допустити подібних помилок у майбутньому. Чорнобильська катастрофа показала всьому людству, що необережне, безвідповідальне і легковажне поводження навіть з маленькою частиною створеного світу – з атомом – може становити смертельну небезпеку для мільйонів жителів нашої планети. Здавалося б, весь світ повинен використати цей гіркий досвід і з надзвичайною пошаною та відповідальністю ставитися до природних ресурсів. Однак, на жаль, він не засвоїв жахливий чорнобильський урок. Ми і сьогодні стаємо свідками, як нехтування людиною Божих законів природи та недбале й злочинне ставлення до Божого створіння: бездумне втручання у природу, безжальне використання її ресурсів, безвідповідальне вирубування лісів, недбале господарювання - призводять до різноманітних техногенних катастроф і природних аномалій (повеней, буревіїв, тощо). Створивши світ, Господь доручив людині «наповнювати землю та підпорядковувати її собі; панувати над рибою морською, над птаством небесним і над усяким звіром, що рухається по землі» (пор. Бут. 1, 28). Так він покликав людину до відповідального використання природного довкілля. Боже доручення «панування у світі» (Бут. 1, 28) не означає свавільної експлуатації створіння. Людина створена на «образ та подобу» Бога (Бут. 1,26), а тому її завданням є бути образом Бога у створінні, бути добрим управителем створіння, не забуваючи при цьому, що вона є інтегральною частиною створеного світу. Правильне і успішне виконання цього завдання можливе лише тоді, коли людина слухає Бога, дотримується Ним встановленого порядку та визначеної мети. Наслідком заперечення Бога чи ігнорування Його заповідей і природних законів є деградація самої людини та нищення природного довкілля. Руйнуючи Боже створіння, людина грішить не лише стосовно створіння, а й стосовно самої себе та Бога. Цей «екологічний гріх» є надзвичайно важким, оскільки є злочином проти життя не тільки сьогоднішніх земних жителів, а й майбутніх поколінь. Проблеми і виклики, що стоять перед сучасним світом, можуть бути вирішеними лише за умови, якщо людина усвідомить, що земля з її ресурсами – це цінний дар, який ми отримали від Бога, а тому до нього потрібно ставитися дуже відповідально. Розвиток альтернативних відновлюваних енергоносіїв і застосування енергозберігальних технологій, про що так багато сьогодні говорять, могло б бути тими чинниками, що сприяли б зменшенню загрози для людини та природного довкілля. Проте особливої ваги у цьому контексті набирає необхідність дотримання Божих заповідей та плекання духовного життя. Неможливо позитивно вирішити питання техногенних катастроф і кліматичних змін, не змінивши свій стиль життя, своє ставлення до того, що нас оточує. У ситуації глобальних загроз, перед якими зараз стоїть людство, ми покликані засвідчити свою віру, надію і любов стосовно Бога, а рівно ж і виявляти пошану до Божого створіння. Творімо навколо себе такий стиль життя, який запобігав би зловживанню Божими дарами. Дорогі у Христі! Сьогодні, в сумні 25-ті роковини Чорнобильської катастрофи, ми вшановуємо пам'ять загиблих, віддаємо належне мужності тих, що вижили, і дякуємо героїчним зусиллям тих, що ціною власного життя і здоров’я ліквідовували наслідки аварії. У спільній молитві ми поминаємо численних померлих від чорнобильського лиха та виявляємо свою солідарність з тими жертвами, які страждають і потребують нашої допомоги, бо знаємо, що ніщо не сприяє поширенню зла так, як ігнорування проблем ближнього і людська бездіяльність. Вимолюємо також у Господа просвічення нашого розуму, щоб ми могли знайти мудрі шляхи подолання наслідків цієї катастрофи та не допустили повторення подібної трагедії. Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця,і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Дано у Дрогобичі,при катедральному соборі Пресвятої Трійці,22 квітня 2011 р. Б.,у Страсну п’ятницю  Детальніше...

Великоднє послання "Цей день учинив Господь"

15 квітня 2011
Великоднє посланняпреосвященного владики Юліана (Вороновського), Єпископа Самбірсько-Дрогобицького Мир у Господі та моє архиєрейське благословення! Цей день учинив Господь,радіймо й веселімся в нім!(Приспів до стихир Пасхи, Пс. 118, 24) Всесвітліші та всечесніші отці!Преподобні ченці та черниці!Дорогі у Христі брати і сестри! Христос Воскрес! Сьогодні ми святкуємо Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа. Ця подія, хоч і відбулася багато сотень років тому, але є завжди актуальна, бо сповнює сенсом існування світу, проповідь Церкви і життя людини. Саме тому апостол Павло пише: «Коли Христос не воскрес, то марна проповідь наша, то марна й віра ваша» (1 Кор. 15, 14). Наші літургійні тексти називають Христову Пасху «смерті умертвінням, аду зруйнуванням, іншого життя вічного началом»! (тропар 7 пісні Канону Пасхи). Ось чому це свято є осердям нашої християнської традиції. Ось чому Церква, як добра Мати, так наполегливо готує нас до нього впродовж благодатного часу Великого посту – Чотиридесятниці, а нині закликає сповнити все наше життя пасхальною радістю. Для нас, християн, Пасха є справді днем радості. Вона є днем радості через нове життя, яке ми отримали во Христі через таїнство Хрещення. Вона є днем радості, бо припадає на той час у році, коли наші брати і сестри повернулися до Христа через таїнства Сповіді та Євхаристії. Вона є днем радості, бо в цей день у досконалій єдності містичного Тіла Христового небеса веселяться і земля радується, празнує весь світ видимий і невидимий, бо Христос востав – радість вічна (пор. тропар 1 пісні Канону Пасхи). Христове Воскресіння – це подія, яка виходить далеко поза межі людського розуміння. Це подія, яку тільки Господь міг учинити, бо неможливо, щоб людина самостійно могла звільнитися від кайданів гріха, смерті, диявола. Це подія, якою Бог звільняє людину від поневолення і дарує їй перспективу нового життя. Це подія, яка додає нам, християнам, сили й наснаги під час нашої земної мандрівки. Пасха Христова сповнює впевненістю, що життя торжествує над смертю, що любов сильніша за ненависть, що добро перемагає зло. Це свято тріумфу істини над брехнею, справедливості над несправедливістю, добра над злом. У Страсний тиждень ми роздумували над подіями, коли Христос був звинувачений у злочинах, котрих Він не скоював, і несправедливо засуджений до смерті, якої Він не заслужив. Ми бачили Христа, якого бичували, з якого насміхалися, якого розіп’яли, який за кілька годин помер і був поспішно похований. Дуже часто й у нашому житті ми спостерігаємо подібні історії зради і неправди, нечесності й підступності, насильства над невинними і безпомічними. У такі непрості моменти нам може здаватися, що все втрачено. Однак Євангеліє несе нам благу звістку про те, що смерть – не кінець! Христос воскрес із мертвих і вознісся до вічної слави зі своїм Отцем, ще раз засвідчивши, що Істина – безсмертна. Можна намагатися придушити Істину, називати Її неправдою, засудити Її, насміхатися над Нею, вбити і поховати Її, але Вона завжди воскресне і свідчитиме про себе з новою силою. Ми можемо переживати дуже важкі часи, але оскільки Христос переміг, то й ми знаємо, що у Ньому нам вдасться подолати всі труднощі й узяти гору над несправедливістю. Ось чому Церква нині закликає нас радіти і веселитися. Пам’ятаймо про це і не відмовляймося від правди, навіть тоді, коли інші зреклися її. Не порушуймо Божих і церковних заповідей, ніколи не знеохочуймося жити праведно, завжди чинімо так, як нас вчить Христос, як каже Церква, як підказує наше просвічене Божим світлом сумління. Не наслідуймо Пилата, який заради кар’єри знехтував власними переконаннями і послухався тих, хто вимагав учинити несправедливо і засудити Христа, який є «Дорогою, Істиною і Життям» (Ів. 14, 6). Дорогі у Христі! Цього року сповнилося 65 років відтоді, як наша Церква в Україні після Львівського псевдособору ступила на свій хресний шлях. Її, як і Христа, зрадили, засудили, оголосили поза законом, розіп’яли і вважали мертвою. Але з Божою допомогою наша Церква пройшла крізь терни катакомб і наприкінці 80-х – на початку 90-х рр. воскресла, вкотре ствердивши правдивість Христових слів про те, що «пекельні ворота її не подолають» (пор. Мт. 16, 18). Нещодавно ми святкували її духовну весну – введення на престол нового Предстоятеля УГКЦ, що вперше після декількох сотень років знову відбулося на берегах Дніпра – у Патріаршому соборі Воскресіння Христового у Києві. Ми благодаримо Господа за служіння Блаженнішого Любомира, чиїми стараннями наша Церква скріплювалася й упевнено зростала в Божій благодаті. Ми сердечно дякуємо Великому Патріархові, який вчив нас довіряти Богові та своїй Церкві, який так виразно показав нам, що таке служіння і якою великою є вартість та краса християнської чесноти покори. Ми також вимолюємо Божих ласк для її нового Глави – Блаженнішого Святослава, щоб через нього Святий Дух явив нашій Церкві, Україні й цілому світові ще більше «величних діл Божих» (Ді. 2, 11). Наш народ радісно святкує Пасху згідно з прекрасними українськими християнськими традиціями. Наша радість виявляється через участь у пасхальних Богослужіннях, через жвавий передзвін церковних дзвонів, через веселі співи церковних пісень, через спільні родинні трапези в наших домівках... Але пам’ятаймо, що Христове Воскресіння не може залишатися тільки згадкою про давно минулу подію чи нагодою для застілля; воно має сповнювати наше щоденне життя особливим сенсом. Церква запрошує всіх нас до особливої зустрічі з воскреслим Господом, а тому в ці дні запитаймо себе, чи справді ми впустили Його до свого життя; чи діємо так, як Він каже нам чинити; чи поводимося, як християни? Він стоїть біля дверей нашого серця і стукає, лагідно й терпеливо чекаючи, щоб ми погодилися впустити Його в наше життя. Не даймо, щоб шум і суєта цього світу відволікали нас та перешкоджали почути цей прихід Господа! Отож щоденно вершімо власну Пасху, перехід від старого життя в грісі до нового – у Христі-Господі. Дорогі у Христі браття і сестри! Прийміть найщиріші привітання з нагоди величного празника Христового Воскресіння. Бажаю, щоб у ці дні пасхальна радість не оминула й тих, хто сьогодні з різних причин не радіє разом з нами, – хворих і ув’язнених, забутих і самотніх, наших родичів і близьких, котрі нині перебувають далеко від рідної землі! Знайдімо спосіб розділити радість Христового Воскресіння з усіма! А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Христос воскрес! Воістину воскрес! +Юліан (Вороновський),Єпископ Самбірсько-Дрогобицький Дано в Дрогобичі, при катедральному соборі Пресвятої Трійці,у Квітну неділю 2011 року Божого Детальніше...

Різдвяне послання «Хлоп’ятко нам народилося»

05 січня 2011
РІЗДВЯНЕ ПОСЛАННЯПРЕОСВЯЩЕННОГО ВЛАДИКИЮЛІАНА (ВОРОНОВСЬКОГО),ЄПИСКОПА САМБІРСЬКО-ДРОГОБИЦЬКОГО «Хлоп’ятко нам народилося, сина нам дано: Бо з нами Бог»(Велике Повечір’я). Всесвітліші та всечесніші отці!Преподобні ченці та черниці!Дорогі у Христі брати і сестри! Христос рождається!             Славімо Його! Щороку з нагоди славного празника Христового Різдва ми чуємо величний літургійний гімн «З нами Бог!». Звучать ці слова вже сотні років і сповнюють людський рід радістю. Вперше вони були промовлені великим Божим пророком Ісаєю задовго до історичної події народження Спасителя! У той час весь світ ще перебував у темряві поганства. Тільки в маленькому Богом вибраному народі жеврів вогник істинного богопочитання. Натхненний Святим Духом пророчий погляд лине далеко вперед: «Вийде паросток із пня Єссея, і вітка виросте з його коріння… Він буде по справедливості судити вбогих, по правді оголошувати присуд для бідних у країні» (Іс.11, 1; 4). І те, що здійснилося набагато пізніше, пророк споглядає як вже доконаний факт, впевнено проголошуючи: «З нами Бог!» (Іс. 8, 9-10). Минули сотні років, і збулося передбачене пророком. У Вифлеємі Юдейськім за днів царя Ірода (пор. Мт. 2, 1) здійснилося чудо над чудами, сповнилася Божа обітниця – Бог замешкав серед свого народу, Син Божий прийшов у тілі, Творець світу благоволив лежати в яслах. Чудесним способом народжене від Діви Дитятко прийняло поклін бідних пастухів, дари земних царів і спів ангелів. І сьогодні, напевне, багато з нас перебуває в нелегкій ситуації, відчуває розчарування та знеохочення через суспільно-політичну та економічну ситуацію в нашій країні. В нелегких умовах земного життя деколи нам може здаватися, що все втрачено і ми полишені наодинці зі своїми труднощами. «Дивився я, але помічника не було; глядів здивований, та не було, щоб хто підтримав» (Іс. 63,5), – не раз хочемо промовити разом з пророком. Але пам’ятаймо: нема помічника на землі, але є на небі – наша допомога у Господі, що сотворив небо і землю! (пор. Пс. 121, 2). У цьому твердому переконанні наша думка на крилах віри разом з думкою пророка лине у Вифлеємський вертеп, де народився Спаситель світу. І ми разом з ним співаємо: «Знайте ж, народи, та тремтіть!.. Задумуйте задуми, та вони не вдадуться; давайте накази, та вони не здійсняться, бо з нами Бог!» (Пор. Іс. 8, 9-10). У цей величний день Христового Різдва наше серце сповнюється особливою любов’ю до Господа, котрий споглянув на народ свій і замешкав серед нього. Сповнені надією, ми радісно кличемо: «Христос народжується – славіте! Христос із небес – зустрічайте! Христос на землі – бадьортеся!» І ця наша радість не випадкова, бо ми знаємо, що тимчасовими є всі негаразди, труднощі і розчарування, які ми зараз можемо переживати. Бо дві тисячі років тому завдяки народженню Сина Божого «всяка омана ідольська скінчилася, Христос же панує навіки» (литійна стихира Різдва). І сьогодні ми віримо, що народження Христа в кожному людському серці покладе початок визволенню світу з усякого обману, лукавства, страху і будь-якої непевності у майбутньому. Церковна традиція говорить про три народження Христа. Перше – предвічне від Отця Небесного, друге – дві тисячі років тому у Вифлеємі, а третє – у кожній християнській душі, яке постійно відбуватиметься аж до кінця віків. Це третє народження Сина Божого продовжує таїнственно здійснюватись у людському серці. Як знаємо з євангельської розповіді, коли Пресвятій Богородиці прийшов час народжувати, Святій родині важко було знайти нічліг, «бо не було їм місця в заїзді» (Лк. 2, 7). Так і сьогодні Господь поважає свободу людини і народжується тільки в тому серці, яке готове впустити його до себе. По-різному відбувається це таїнственне Різдво. Іноді воно здійснюється непомітно, починаючи з моменту хрещення людини. Іншим разом людина вирішує запросити у своє життя Бога в нещасті, у стражданні, у хворобі, коли бачить, що самостійно не здатна подолати випробування. Але яким би чином не здійснювалося народження Христа в людському житті, воно завжди приносить із собою радість, мир, щастя… Багато людей у цьому світі вже живуть з Христом, і їм потрібно тільки вивільнити у своєму серці більше місця для новонародженого Божественного Дитятка. Як нам наблизити до себе Христове світло,  Його радість і щастя? Тільки усунувши з печери свого серця все погане, нечисте і зайве, ми зуміємо вивільнити у ньому місце для Господа. І тоді Він обов’язково не залишить наше запрошення без відповіді.У наших літургійних текстах є такі слова: «На небі ликують ангели, і люди нині радіють, та веселяться всі створіння з народженого у Вифлеємі Спаса-Господа» (литійна стихира Різдва). Така ж велика радість панує у Церкві Христовій, коли Господь народжується у серці людини. Христос каже, що на небі радіють одному грішнику, котрий кається (пор. Лк. 15, 7.10). То наскільки ж більшою буде радість, коли кожен, хто згідно з християнською традицією святкує Різдво Христове, цього дня в дарі принесе Йому свої плоди покаяння! Дорогі у Христі! Сьогодні ми торжественно святкуємо празник Христового Різдва! Вся історія людства обертається довкола цієї чудесної події, так що вона навіть стала початком календарного літочислення. Її урочисто святкують усі християнські народи. Кожен по-своєму славословить Новонародженого Христа і своєю мовою співає Йому пісні й гімни духовні. З цим святом пов’язано багато різних традицій. Наш народ також особливим способом прославляє народження Сина Божого. Це дуже похвально, тому не забуваймо наші різдвяні звичаї, які ми отримали від предків, та передаваймо це багатство майбутнім поколінням. Водночас вважаймо, щоб за нашими традиційними святкуваннями не втратити справжнього духовного значення Христового Різдва. У чому ж сенс Господнього народження? Для чого Син Божий прийшов на землю? Як нам Його зустріти і що для цього чинити? На всі ці запитання відповідає Церква в одному зі своїх найкрасивіших гімнів: «Побачивши чудодивне народження, віддалімося від світу і думками перенесімося на небо, бо ж на те Всевишній Бог з’явився на землі як смиренний чоловік, щоб на небо піднести тих, що співають йому: Алилуя!» (Акафіст до Богородиці, 8 кондак). Ціллю Христового Приходу є зробити всіх нас щасливими і ближчими до Бога. Тому бажаю всім, щоб родинна Свята вечеря, весела коляда та інші різдвяні звичаї наближали кожного з нас до цієї великої мети.Улюблені у Христі брати і сестри! У цей радісний день вітаю всіх Вас, що сьогодні святкуєте Христове Різдво у храмі; вітаю також і тих, що з різних причин відсутні. Моя думка лине й до тих, хто перебуває далеко від рідного дому та батьківщини і не має змоги розділити це свято зі своєю родиною. Бажаю всім, щоб Боже Дитя благословило кожне ваше благе починання та дарувало сили у скрутних хвилинах життя. Нехай радість народження Сина Божого сповнить ваші серця християнськими чеснотами віри, надії та любові. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога, й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! + Юліан (Вороновський),Єпископ  Самбірсько-Дрогобицький Дано у Дрогобичі,при катедральному соборі Пресвятої Трійці,у празник Святого Миколая, Архиєпископа Мир Ликійських, чудотворця,19 грудня 2010 року Божого Детальніше...

Великоднє послання "Це провіщений i святий день"

06 березня 2010
Мир у Господі і моє архиєрейське благословення! Це провіщений i святий день... царський i Господній,свято над святами i торжество всіх торжеств:в цей день прославляймо Христа навіки(Пасхальний канон, катавасія 8-ї пісні) . Всесвітліші та всечесніші отці!Преподобні ченці та черниці!Дорогі у Христі брати і сестри! Христос воскрес!Сьогодні ми святкуємо празників празник і торжество всіх торжеств – Воскресіння Господнє. Радіймо і веселімось, адже це Великдень – день сповнення і день нового початку: сьогодні здійснюється Божа обітниця визволення людства від наслідків гріха прародичів (пор. Бут. 3, 15) і розпочинається нове життя для всіх християн. Це день, коли смерть – найважчий наслідок гріха першого Адама – переможена і не має вже свого жала. Це день, коли подоланий ворог людини і ад не має вже більше влади над людським родом.Ще декілька днів тому, впродовж Страсного тижня, ми переживали спомин, як Син Божий зазнав обмови, знеславлення, страждань і ганебної смерті. Він помер задля нас і через нас, і, здавалося, немає надії, загинув праведний Учитель. Однак на третій день згорьовані жінки прийшли до Його гробу і побачили Ангела Господнього, який сповістив їм: «Чого шукаєте Живого між померлими? Він воскрес, Його немає тут!» (Лк. 24, 5–6). А це означає – Христос воскрес, і хрест, що був знаряддям ганьби та смерті, стає деревом життя; Христос воскрес і порожній гріб є знаком того, що смерть більше не панує; Христос воскрес і відвалений від гробу камінь свідчить про те, що впали тенета гріха, які відділяли людину від її Творця. Колись Адам своїм гріхом позбавив себе вічного життя, і Ангел Божий був поставлений стерегти дорогу до раю (пор. Бут. 3, 24). Тепер же Ангел закликає с повістити всьому світу, що рай, колись закритий для впалої людини, – нині знову відкритий : «Біжіть притьмом, скажіть його учням, що він воскрес із мертвих» (Мт. 28, 8).Зустріч із воскреслим Господом перетворила переляканих Христових учнів і апостолів на безстрашних проповідників, перевела їх від рабства страху до свободи в надії. Вони відважно понесли вістку про Христове воскресіння поміж усіма народами, хрестячи та об'єднуючи їх у Церкву Божу. Воскресіння Господнє нагадує всім, хто зневірився і розчарувався, що істина існує і незважаючи ні нащо переможе; що несправедливість та гріх не в змозі протистояти силі християнської любові. Впродовж своєї двотисячолітньої історії Церква зазнала багато гонінь та переслідувань, але продовжує проповідувати Боже Слово, засвідчуючи цим перемогу життя над смертю, тріумф правди над брехнею. Кожен із нас має стати Христовим апостолом і нести радісну вістку про воскресіння Господнє.Христове воскресіння – це не лише окремий випадок в історії, а й початок і запевнення нашого воскресіння. Пасха Христова дарує нам повноту життя. Христос воскрес, отже тепер немає смерті для тих, хто вірить у Нього, але є перехід до життя вічного. Кожен, хто вмирає задля Істини та справедливості; хто жертвує себе, смиренно служачи ближньому; кого переслідують Христа ради – всі вони не гинуть, а воскресають разом із Христом і з Ним торжествують. Сам Господь нас запевняє: „Хто слухає моє слово й у того вірує, хто послав мене, – живе життям вічним, і на суд не приходить, бо від смерті перейшов у життя” (Ів. 5, 24).Згадуючи світле та життєдайне воскресіння Господа нашого Ісуса Христа, ми долучаємося до цієї великої радості і торжества життя над смертю, бо, як каже апостол Павло, «знаємо, що той, хто воскресив Господа Ісуса, – воскресить і нас з Ісусом» (ІІ Кор. 4, 14). Тому цими днями ми святкуємо Христову Пасху – Його перехід від смерті до життя, а також святкуємо Пасху як знаменну подію у своєму житті. Кожен християнин «у Христа христився і у Христа зодягнувся» (пор. Гал. 3, 27) і пережив власну пасху, бо у Хрещенні помер для гріха і народився до нового життя. Тому кожен із нас покликаний відзначати сьогоднішнє свято як свій День народження у Господі!Наша пасха не завершилася у день нашого Хрещення, а продовжує ться впродовж усього нашого життя через участь у Святих Таїнствах. Цей наш перехід триває у цьому світі, неначе у пустелі, сповненій спокус і випробувань. Проте, ми не маємо зневірюватися, бо сам воскреслий Господь супроводжує нас у цій подорожі від рабства до свободи і від смерті до життя вічного. У нашій життєвій мандрівці, у пітьмі сумнівів і непевності велика та радісна подія Христового воскресіння є основою нашої віри, запевненням нашої надії та джерелом нашої любові.Завданням християнина є впродовж свого життя свідчити цьому світові про Христа і Його воскресіння. До цього покликаний кожен з нас у будь-яку мить свого щоденного життя. Наша пасха звершується у сумлінному виконанні наших обов'язків, у відповідальності за рідну Церкву і державу, наших рідних та близьких, у любові до тих, кого щодня зустрічаємо. Християни по-різному реалізують своє покликання, але кожен робить це, жертвуючи собою задля ближнього, переступаючи через власні амбіції, і таким чином розбудовуючи Царство Боже тут, на землі.Цей рік наша Українська Греко-Католицька Церква присвятила особливій молитві за покликання до богопосвяченого життя. Хто вступає до монашої спільноти, той, реалізуючи євангельську досконалість християнського життя, помирає для цього віку і з новим іменем входить у нове життя у Господі. У цей святковий день дякуймо Богові за монаші покликання і стараймося підтримувати та розвивати їх, бо помісна Церква, в якій процвітає богопосвячене життя, – це духовно сильна Церква, яка здатна ефективно служити своїм вірним і успішно проповідувати Євангеліє.Дорогі у Христі браття і сестри! Зробімо воскресіння центром свого життя – і так звершиться наша пасха, наш перехід від смерті до життя, від страху до надії, від рабства до свободи. Повторюймо пасху Христову у своєму житті і утверджуймося як добрі християни; несімо вістку про Христове воскресіння у світ і ставаймо Його апостолами. Нехай у наших серцях панує радість нового життя у Христі та справжня християнська любов.А благодать воскреслого Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога, і Отця, і причастя Святого Духа нехай будуть з усіма вами. Амінь. Христос воскрес! Воістину воскрес!+ Юліан (Вороновський),Єпископ Самбірсько-Дрогобицький Дано у Дрогобичі,при Катедральному соборі Пресвятої Трійці,у Хрестопоклонну неділю7 березня 2010 року Божого Детальніше...

Проповідь у П'яту неділю Великого Посту

23 березня 2010
В ім’я Отця і Сина і Святого Духа!Всесвітліші та всечесніші отці!Дорогі у Христі брати та сестри!Слава Ісусу Христу!Кожного разу, як ми приходимо до храму, ми чуємо євангельську розповідь про славні діла Господні або ж чуємо Його спасенне навчання про спасіння та життя вічне. І слухаючи Боже слово ми не просто собі пригадуємо про євангельські історії, але як і Господні учні слідуємо за Ісусом від Галилеї до Єрусалиму. Водночас вони є для нас неначе дзеркало, в котре ми покликані вдивлятись, щоб перевірити та співставити чи ми дійсно слідуємо Христові, чи може, якимось своїм амбіціям, похотям та пристрасним бажанням. Адже в євангеліє потрібно вдивлятися, щоб не загубитися і не зійти зі стежки життя, щоби встигнути зупинитися та навернутися поки не стане занадто пізно. Слова Господні слід не просто слухати, але їх потрібно чути. Ось і сьогодні Церква через читання недільного Євангелія спрямовує наші духовні роздуми в околиці Єрусалиму. На ті стежки і дороги якими Ісус разом із учнями простував до святого міста - Єрусалиму. Це була його остання земна подорож з Галилеї у Юдею. Від дитячих літ Спаситель в оточенні близьких йому людей ходив тією дорогою до Соломонового Храму. Але на цей раз це була дорога в кінці якої чекав Спасителя хрест і Голгофа. Про цю чашу терпінь знав лише Спаситель, тому, бажаючи відкрити своїм найближчим учням і приятелям тайну Божої любові, Він почав цю дивну для них розмову: „Оце йдемо в Єрусалим і Син Чоловічий буде виданий первосвященикам та книжникам, і засудять його на смерть, і видадуть його поганам; і насміхатимуться з нього, плюватимуть на нього, бичуватимуть його та й уб’ють. Він же по трьох днях воскресне.“ З іншого боку придивімося сьогодні до учнів, котрі прямують до Єрусалиму разом з Ісусом. Вони покинули все, щоб слідувати за цим великим Вчителем, Який навчав не так, як книжники та фарисеї, але, як повновладний. Своє майно та працю залишили, щоб слідувати за тим, хто часто не має і голови де приклонити. Вони були з ним, коли Він оздоровляв, виганяв бісів, навчав народ. Вони слухали Його. І ось тепер Він іде до Єрусалиму, щоби взяти на себе хрест, щоб прийняти на себе усю злобу людського гріха, щоб своєю смертю розбудити людей зі сну та сліпоти гріха. Він говорить учням про своє страждання та про смерть, проте вони Його слухають та не чують. Не чують, бо думають, якщо Він творив такі чудеса та знаки, то певно в Єрусалимі буде щось ще більше. І якщо перед ним втікали біси, а мудреці замовкали і сили природи корились Йому, то певно в Єрусалимі Він ще більше проявить свою силу та славу. Вони сподівалися, що там має бути Його перемога над усіма ворогами, а в Його перемозі буде і їх, апостолів, торжество. Так, в Єрусалимі станеться найбільше чудо. Станеться справжня перемога та славне торжество, але інакше ніж про це думали та мріяли учні. Вони ж не чують та не розуміють, бо кожен має свої уявлення, що повинен зробити Господь, вони настільки поклалися на свої очікування, що згіршились та налякалися, коли Він вмер на хресті. І ось тоді коли Він - Христос повис на хресті, саме їх амбіції та мрії не дали їм побачити в хресті знак перемоги, але лише поразки та ганьби. Ми ж з вами, дорогі брати та сестри, разом з нашим Господом також мандруємо до Єрусалиму і не тільки зараз в часі посту, але ціле наше життя є отою мандрівкою до Небесного Єрусалиму. Ми слідуємо за Христом стежками Його заповідей. Ми теж зрікаємось чогось, також слухаємо Його повчання через Церковну науку, але часто, як апостоли ми слухаємо та не чуємо, що Господь нам хоче сказати, що Він промовляє до нас. Тому і боїмося хреста, свого хреста, повсякденного, падаємо в розпуку перед лицем несправедливості, зневірюємось та опускаємо руки саме тоді, коли нашої терпеливості, нашої віри найбільше потрібно. Ми придавлені несправедливістю, якою здається просякнуте все суспільство, ми нікому не віримо, бо змучились від простих обіцянок. Ми розчарувалися майже у всіх ідеалах, може кричимо до Господа, чому Він таке допустив, „де Твоя справедливість, де Твоя воля”, а Христос несе свій хрест до Єрусалиму, бо страждання і смерть задля людей – це не поразка, це не катастрофа, це справжня перемога, щоправда здобута дорогою ціною. Тож іншої дороги і для нас не має, бо злобу можна перемогти тільки терпеливістю, неправду істиною, а ненависть та гріх любов’ю та прощенням, хоч це є дорога страждання, дорога нашого щоденного хреста. Немає іншої дороги до справжньої життя, до правдивого щастя. Тож просімо сьогодні у Господа, щоб ми були не тільки слухачами Божого слова, але справді чули, що від нас і для нас бажає Господь. Не біймося слідувати по дорозі разом з Ісусом, навіть якщо нам здається що вона важка та терниста. Пам’ятаймо, що це дорога через хрест до воскресіння, до справжнього життя, адже саме хрест Христовий став для всього людства вже не знаком смерті та темряви а світлом воскресіння, знаком надії, і символом незбагненної любові Бога до людини. Завдяки цій Божій любові і милосердю ми постійно отримуємо прощення наших провин через Святу Тайну Покаяння, до якої в часі Великого посту кожен християнин повинен приступити з особливим трепетом і смиренням. І тут приклад такого смиренного покаяння пригадує нам сьогодні свята Церква через літургійний спомин про Святу Марію Єгипетську.Будучи за молодих літ легковажною жінкою у великому розпусному місті В Єгипті, вона завдяки Божому милосердю стала однією з найвідоміших святих жінок. І сьогодні, у п’яту неділю посту, ми вшановуємо її духовний подвиг, подивляючи її мужність і покору. Зворушливою і повчальною є розповідь про навернення Марії, яку подає нам „Житіє святих“. Це якраз і приклад того, як людина з Божою допомогою може змінити своє життя, зійти з дороги гріху та пристрастей і стати на дорогу Христову, котра єдина дає визволення і спасіння. Тому, дорогі у Христі долаючи день за днем, тиждень за тижнем цей шлях Великого посту, як також і наш життєвий шлях, стараймося його пройти зі справжньою та живою вірою, з великою надією та щирою любов’ю до Бога та людей, щоби гідно наблизитись до величного ранку Христового Воскресіння, нової Пасхи, нового життя в Христі.А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь!Слава Ісусу Христу! Детальніше...

Проповідь у Четверту неділю Великого посту

16 березня 2010
Всесвітліші та всечесніші отці!Дорогі у Христі Брати та Сестри!Євангельське читання Четвертої неділі Великого посту оповідає нам сьогодні про зцілення Ісусом Христом юнака, одержимого бісом. Ця оповідь переконує нас у важливості віри, молитви і посту. “Все можливе тому, хто вірує”, - відповів Христос батькові, котрий привів до Нього свого хворого сина. Все випробував нещасний батько, щоб допомогти своєму синові, але бажаного результату не було. Почув, нарешті, бідний батько про незвичайного Чудотворця, Котрий лікує всяку хворобу в людях. Він прийшов до Нього й почав умовляти: “Якщо можеш, змилосердься над нами, допоможи нам” У відповідь йому Христос говорить: “Все можливе тому, хто вірує” І батько хворого сина крізь сльози сповідує: “Вірую, Господи! допоможи моєму невірству”. По вірі батька Господь зцілює його сина, вигнавши з нього дух німоти й глухоти. Великий період віддаляє нас від того часу, коли світ мав щастя бачити Христа, слухати Його і отримувати безпосередню від Нього милість, в якій люди завжди матимуть потребу. Ми маємо таке ж щастя, але дається воно нам не інакше, як тільки через віру, віру живу й спасительну, про яку Христос говорив: “Все можливе тому, хто вірує”Правдива віра здатна творити чудеса. Можливо багато з нас і виховані в добрій вірі, але її, як дар Божий, потрібно берегти, зігрівати й примножувати. Однієї віри, без доброго християнського життя недостатньо, слід показувати свою віру в ділах і цілим життям свідчити про свою віру. Хто дійсно вірує в Бога Отця і Вседержителя, той переконаний, що його життя, отримане від Бога, завжди в руках Божих, що все посилається Богом, на Котрого потрібно покладати свою надію. Хто вірує в Бога, той переконаний, що, де б він не був і що б не робив, завжди робить перед очима всюдисущого і всевидящого Бога, Який знає всі наші помисли. Така людина прагне будувати своє життя так, щоб не образити величі Божої та Його святості. Хто вірує в Сина Божого, Котрий втілився заради нас і нашого спасіння, хто пам'ятає, що прощення гріхів заслужене хресною смертю Господа, той боїться смертоносної отрути гріха, любить Бога й намагається провадити побожне життя, згідне з Його святою волею. Хто вірує в Духа Святого, Животворящого Господа, той буде уникати всякої скверни, пам'ятаючи слова апостола: "Хіба ж не знаєте, що ви храм Божий, і Дух Божий живе у вас? Якщо хто зруйнує храм Божий, того покарає Бог".Хто вірує в єдину соборну й апостольську Церкву, той буде слухатися її у всьому, жити її життям, виконувати її веління, шанувати її Богом встановлену ієрархію. Хто вірує в життя вічне, той, живучи на землі, готує себе для неба, користуючись земними благами, примножує духовні скарби.Отже на прикладі сьогоднішнього євангелія, Господь і кожного з нас вчить якою має бути наша віра. Багато з нас можуть сказати: і ми віруємо, але чому ж не завжди отримуємо по нашій вірі? Відповідь може бути такою: тому що недостатньо віримо й сумніваємося; віримо, а коли нам важко, впадаємо у відчай, холодно віримо або зовсім не віримо. Після зцілення біснуватого юнака апостоли запитали Христа на самоті: “Чому ми не змогли вигнати його?". Христос відповів: “Цей рід виганяється молитвою і постом” Ці слова особливо повинні бути близькими й зрозумілими для нас в священні дні Великого посту, коли Церква закликає до подвигу стримання, покаяння, й молитви. Як же потрібно молитися й постити? Слово Боже говорить: коли ти молишся, закрий двері свого серця, зосередься на тій бесіді, котру ведеш з Богом, не говори нічого зайвого, не уподібнюйся нерозумним дітям, котрі просять у батьків пекучого вогню або гострого ножа. Коли молишся, не будь, як лицемір і ще: коли стоїш на молитві, прощай... Те саме можна сказати і у відношенні посту. Щоб піст був спасительним, він повинен бути не тільки обмеженням в їжі. Устами старозавітнього пророка Ісаї Господь учить, що, починаючи піст, ми повинні розірвати союз з усякою неправдою, позбавитися злоби, подати допомогу нужденному, очистити своє серце від злопам’ятства та лицемірства. Дорогі у Христі, прислухаючись сьогодні до слів Святого Євангелія, обдумаємо про ці важливі три чесноти в нашому житті: віру, піст і молитву, чи ми належно їх практикуємо. Подякуємо Господу за всі Його милості, котрими Він постійно обдаровує нас. А благодать Господа Нашого Ісуса Христа і любов Бога і Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма Вами! Амінь! Детальніше...

Проповідь у Третю неділю Великого посту

08 березня 2010
“Радуйся, життєдайний Хресте,прегарний раю Церкви, дерево безсмертя,що дало нам насолоду вічної слави...“Всесвітліші та всечесніші отці!Дорогі у Христі Брати та Сестри!Піст кожного з нас дуже схожий на подорож. Ця подорож передбачає преображення, осмислення свого життя, покаяння, зміну своєї поведінки, визнання своїх провин, наповнення серця любов’ю до Бога та ближніх. Отже, час посту, це дорога, яка веде нас через Голготу, порожній гріб, до Життя, яким є Христос Воскреслий.    Тому на цій дорозі свята Церква, пам’ятаючи про неміч людини, ставить посеред посту надзвичайно могутню спонуку до дальшої витривалої духовної боротьби. І цією спонукою, заохоченням є для нас Святий Хрест.    Господній Хрест, якому покланяємося в сьогоднішню неділю, пригадує нам про безконечну Божу любов, про Христові страждання задля нас і наш обов’язок терпеливо нести свій хрест щоденного життя. До всіх нас є звернені слова Спасителя: „Коли хто хоче йти за мною нехай зречеться себе, візьме свій хрест на себе і йде слідом за мною... Хто не несе свого хреста і не йде слідом за мною - не може бути моїм учнем.“ Тому хрест є великою надією для всіх тих, що так чи інакше терплять і двигають свій життєвий хрест, піддаючись Божій волі без нарікання ідуть за Христом, пам’ятаючи про Христове запевнення, що наші терпіння і хрест Він у велику радість замінить.    Сьогодні Хрест став для нас одним із найосновніших знаків: з ним ми супроводжуємо наші молитви, ним ми розпочинаємо і закінчуємо день, ним благословляємо їжу, працю, наших дітей. Хрест увійшов глибоко в нашу культуру, про нього ми співаємо багато пісень, йому поклоняємося, на його честь святкуємо празники.     Проте замало є лише пальцями творити знак святого хреста, при цьому повинна бути наша сердечна любов і сильна віра. В підніжжі хреста ми маємо  принести Богові щедрі плоди покаяння і щирого жалю, плоди любові і милосердя, плоди праведного і святого життя. Біля хреста Господнього постановімо сьогодні пройти гідно цю подорож Великого посту до кінця. Згадаймо тут слова Івана Золотоустого про піст, який каже:  «Ти постиш? Нагодуй голодних, напої спраглих, відвідай хворих, не забудь в’язнів у темниці, пожалій змучених, втіш скорботних та тих, хто плаче, будь милосердним, лагідним, добрим, тихим, довготерпеливим, жалісливим, незлопам’ятним, благоговійним, істинним, благочестивим, щоб Бог прийняв і піст твій та щедро дарував плоди покаяння...»Тож Вдивляючись у Хрест Христовий, на якім він в муках вмирав за наші гріхи, стараймося також без нарікання нести свій особистий хрест, бо це є найкоротша і найпевніша дорога до нашого вічного щастя в небі. Пам’ятаймо що постійно відновлювати та поповнювати сили нам допоможе молитва, участь у Святій Літургії і добрі діла.А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Детальніше...

Різдвяне послання "Таємно родився Ти в вертепі"

19 грудня 2009
Таємно родився Ти в вертепі, але небо, Спасе, звістило Тебе всім появою зорі, немов устами. І вірою мудреців Тобі привело, що кланяються Тобі, тому з ними помилуй нас. (Тропар Вечірні Різдва Христового)   Всевітліші та всечесніші отці! Преподобні ченці та черниці! Дорогі у Христі брати і сестри!   Христос рождається! Славімо Його! Ангельська звістка про народження у Вифлеємі Христа, Спасителя світу, натхненно та велично лунає сьогодні по всій Україні, у наших храмах, містах і селах, у домівках побожного українського народу. На цю радісну звістку, на звершення Божої обітниці спасіння, довгі роки чекали старозавітні праведники, щоб збулися пророчі слова: «Хлоп'ятко нам народилося, Сина нам дано» (Іс. 9, 5). Чекали цієї звістки і ми з вами, готувалися до цього великого дня, який приносить щастя і мир у кожне людське серце. Ця неповторна і спасенна подія є для нас джерелом невимовної радості, спонукою до подяки та поклоніння Богові. Різдвяні свята стають для нас гарною нагодою споглядати Господнє обличчя, людину в Бозі і Бога в людині, небо на землі й землю на небесах. Днесь предвічний Бог зі своєї превеликої любові зволив стати людиною, щоб перебувати з нами. Він увійшов у нашу людську історію, у нашу обмеженість, аби визволити нас від усього того, що досі віддаляло людину від Творця. Усвідомлення близькості Господа спонукає нас з великим піднесенням і захопленням сповіщати: «З нами Бог»! З нами Бог, який нас підносить і потішає, милосердиться над нами та називає нас своїми братами і сестрами. З нами Бог, який прийшов до всіх – до бідних і багатих, праведних і грішних. Він прийшов, щоб знайти і спасти те, що загинуло; Він воплотився, щоб оновити упалий і заплямований гріхом Божий образ, носієм якого є кожна людина. У ці святкові дні особливо актуальними стають слова святого Лева Великого: «Нехай торжествує святий – він наближається до нагороди; нехай радіє грішник – його запрошують до прощення; нехай окрилюється язичник – його закликають до життя». Воплочена Божа Любов приходить у світ, щоб його перемінити, повернути первісну красу своєму творінню, що була втрачена внаслідок гріха древнього Адама. Цю Любов, в особі малого безпомічного Дитяти, приймають дбайливі материнські руки Богородиці, зігріває турбота праведного Йосифа, прославляють величними піснями ангельські хори. Спішать до вертепу, щоб Їй вклонитися, пастирі, які, почувши звістку ангелів, не засумнівалися, а радо її прийняли. Світло Христа просвітило розум і серця мудреців, які, не вагаючись, покинули все та пустилися в подорож до Нього, відважно ступаючи незвіданими дорогами. Але на жаль, були і такі, що цю Божу Любов відкинули та Її переслідували. Часто щось подібне відбувається і в сучасному світі, який залишається нечутливим до знаків Божої присутності. Тому, щоб пізнати і прийняти Господа, плекаймо у собі смирення Йосифа, віру і любов Пресвятої Богородиці, простоту пастирів і відвагу мудреців. Долаючи власне самолюбство, дбаймо про ці чесноти, щоб поклонитися в покорі правдивому Богові, відкриваючи своє серце до істини та добра. Він не вимагає від нас надзвичайного, а бажає лише нашої любові та щирої відданості. Новонароджений Ісус стоїть біля дверей нашого серця і просить, щоб ми знайшли для Нього місце, щоб не проганяли Його разом із Матір'ю поза «місто» нашого життя… У цей радісний день словами тропаря молимося, щоб Христове Різдво засвітило нам і світові «світло розуміння». Благодать Різдва допомагає усвідомити, що наше життя – паломництво, шлях у пошуках Господа; вона додає нам сил перетворити історію особистого життя на історію власного спасіння. Часто сучасний світ, використовуючи найрізноманітніші технології, закликає нас під час вибору життєвого шляху слухати земних псевдомесій та поклонитися ідолам слави, влади, достатку й задоволення. Однак Церква, маючи за плечима двохтисячолітній досвід, знає, що цей шлях веде в нікуди. Йдучи ним, ми отримаємо не волю, а рабство; не радість, а розчарування; не силу, а руйнацію; не життя, а смерть. Подія Христового Різдва вчить нас, що справжнє щастя не приходить від марних обіцянок сильних світу цього. Воно є в Того, хто смиренно несе нам любов Небесного Отця. Використаймо цю святкову нагоду, щоб віднайти у своєму житті духовні вартості, які набагато важливіші від людських скарбів. Господь прийшов, щоб навчити нас жити в єдності, взаєморозумінні, простоті, долаючи всілякі перешкоди та негаразди, тому проповідуймо всьому світові вістку про перемогу Божої любові над ненавистю, страхом, поділами та егоїзмом. Поспішімо до Христа разом з євангельськими мудрецями і пастухами, бо там знайдемо правдиву радість і справжнє щастя для себе і для свого народу. А знайшовши, несімо їх як Христові свідки, кожен по-своєму – через слова, діла та молитву – до всіх, хто нас оточує, та до прийдешніх поколінь. Після двадцяти років від легалізації УГКЦ радіємо, що наша Церква розвивається та втішається великим скарбом священичих і монаших покликань. Цього року Синод єпископів заохочує нас молитися за богопосвяченних осіб. З ранньої юності кожен хлопець і кожна дівчина у молитві повинні старатися розпізнати Божий задум щодо себе, щоб у належний час виконати доручення Бога-Отця на благо Церкви й народу. Ми ж маємо бути свідомі власної великої відповідальності за плекання цих покликань. Це відповідальність цілої Церкви і, зокрема, християнських батьків. До них звернений приклад життя Пресвятої родини, Йосифа і Марії, які самовіддано й мужньо виховували Ісуса. Вітаю вас, дорогі брати і сестри, і від щирого серця ділюся з усіма вами духовними дарами Христового Різдва та його великою радістю. Нехай ця різдвяна радість і надія досягне і тих наших братів та сестер, які перебувають далеко від рідного дому: на військовій службі, на нелегкій заробітчанській праці, в лікарні чи в'язниці. Нехай Христове Різдво буде нашим спільним великим і благословенним празником. Просімо, щоб Господь поблагословив Україну, оберігав нашу землю від лиха та смутку, дарував нашим державним провідникам мудрість та щире бажання служити своєму народові, дбати про його добробут і кращу долю. А благодать новонародженого Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами, завжди, нині, і повсякчас, і на віки віків.   ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! Дано в Дрогобичі при Кафедральному Соборі Пресвятої Трійці у празник Святого Миколая, Архиєпископа Мир Ликійських, чудотворця, 19 грудня 2009 року Божого Детальніше...

Пастирське звернення владики Юліяна (Вороновського) у зв’язку з епідемією небезпечного вірусу грипу

31 жовтня 2009
Впродовж останніх двох тижнів Західну Україну охопила епідемія грипу, яка вже забрала з життя понад 30 осіб, серед яких є діти, вагітні жінки та студенти. На даний час десятки осіб перебувають у реанімаційних відділеннях лікарень у вкрай важкому стані.З огляду на ці тривожні події прошу священнослужителів нашої єпархії звернутись до вірних з проханням дотримання усіх порад Міністерства Охорони Здоров'я України щодо профілактики та попередження захворювання грипу. Згадаймо у своїх молитвах тих, кого забрала з життя ця недуга, та їхні родини. Після Святих Літургій у молитві просімо Господа, щоб Він відвернув це лихо від нашого народу, та оздоровив недужих. Детальніше...

Великоднє послання (2009)

14 квітня 2009
ВЕЛИКОДНЄ ПОСЛАННЯПреосвященнійшого Владики Юліяна Вороновського,Єпископа Самбірсько-ДрогобицькогоМир у Господі і моє Архиєрейське благословення! „Цей день, що його створив Господь, возрадуємося і возвеселімся в нім ...”(Стих Пасхальної Утрені)Всесвітліші та всечесніші отці! Преподобні ченці та черниці!Дорогі у Христі брати і сестри!Христос воскрес! Воістину воскрес!В ці благодатні дні, коли Церква святкує найвеличніший празник - Воскресіння Христове, запрошуючи ангелів і людей, небо і землю, увесь світ видимий і невидимий з'єднатися у прославі воскреслого Господа, щиро бажаю, щоб ця світла і всеперемагаюча радість вщерть наповнила сьогодні наші серця. Хотілося б донести добру новину у кожну вашу оселю, до всіх родин нашої єпархії та поза її межами, побажати, щоб чисті почуття торжества і перемоги наповнили кожну християнську душу, можливо сьогодні скорботну і утиснену, але таку, що потребує милості і допомоги Божої, адже "Христос Воскрес - радість вічна". Господь кличе нас на “торжество із торжеств”, бо „цей день, що його створив Господь, возрадуємося і возвеселімся в нім”. Ось чому у всіх наших храмах в ці дні ми так велемовно і торжественно поклоняємося величній i безмежній Любові Божій, з якою Син Отця небесного зійшов на землю, став чоловіком, постраждав i помер на хрестi за нас, за нашi грiхи i воскрес задля нашого спасіння. Христос дарував і дарує нам нове життя у свободі Божих дітей. З Ним ми перейшли з рабства до свободи, з темряви до світла, з гріха до благодаті. Ця добра новина, яку Церква голосить вже понад дві тисячі років, проникає крізь нашу щоденність і викликає радість, надію і віру у наше воскресіння.Віра у Христа Воскреслого є наріжним каменем християнства, і кожного року у світлі пасхальні дні ця віра оновлюється, наче вперше торкається людського серця, всього нашого єства. Частим закликом до радості Церква хоче розбудити нас від сну, позбавити хоча б на деякий час від суєти щоденного життя, від земних клопотів та переживань і долучити до світлого торжества. Сьогодні маємо нагоду подумати над тим, скільки Своїх дарів роздає Господь протягом нашого життя! І все це — предмет і привід для радості. Якщо ми молоді та енергійні, то дякуймо Богові і радіймо, особливо тоді, коли живемо в чистоті, довір’ї та відданості Творцеві; радіймо від успіхів у навчанні та роботі. Втішаймось нашими здобутками як у сімейному, так і в богопосвяченому житті, адже Христос є основою і ціллю нашого буття. З Христом радіймо у мудрій і чистій старості. Радіймо, коли ми прощаємо наших кривдників; щиро молимось та маємо нагоду часто відвідувати Божий храм. Радіймо від зустрічі з людьми, від усвідомлення великого дару жити і вірити. І всі ці радості — це лише відблиск, це тільки передчуття тої дійсної та вічної божественної радості, подарованої нам після Воскресіння Христового, адже „що око не бачило та вухо не чуло, і що на серце людині не приходило, те приготував Бог тим, що Його люблять”. Відчуття духовної радості від Воскресіння додає нам сили у земній мандрівці, служить незмінним джерелом надії на вічне і щасливе життя з Христом.Однак, свідомість багатьох із нас, мабуть, перейнята спокусливими думками щодо принизливого економічного становища, соціальних проблем у нашому суспільстві та незреалізованих політичних обіцянок. Звідси – непевність, розпач, сумніви і нарікання. Багато з них є виправдані з людської сторони, однак для всіх християн – це ще одна нагода відкрити мізерність створених нами земних кумирів. Невгамовне бажання успіху, кар'єри, багатства, хвороблива конкуренція постають мізерними перед Тим, Хто є джерелом і Творцем самого світла. Христове воскресіння чинить нас нездоланними для всіх спокус та гріхів. Ми непереможні, доки живемо з Христом і в Христі, доки керуємося святим Євангелієм і заповідями Божими, доки маємо Церкву як найвищу помічницю у справі нашого спасіння. Саме тому це пасхальне переживання непереможної радости повинно стати для всіх нас джерелом сили у виході з будь-яких життєвих криз, зброєю в боротьбі за правду і справедливість. Живімо з відчуттям постійної присутности Того, Хто об'являє Себе через святе Євангеліє, Хто чекає від нас віри, любови та милосердя. Ми покликані бути для світу свідками Христа: нести впевненість у вірі туди, де вона згасає, світитися надією серед безнадійних, бути непереможною любов’ю там, де панує ненависть і страх.Наша Церква в рамках підготовки до Собору Євангелізації, що має відбутися цього року, старається розбудити в кожній християнській душі гаряче бажання свідчити своїм життям євангельські засади, оживити прагнення кожного християнина стати живою проповіддю Воскреслого Христа у сучасному світі. Пасха Христова — це дар божественної любові, який ми повинні нести у світ і свідчити про істину Воскресіння. Це священна місія кожного християнина, всієї Церкви Христової, особливо це стосується тих, хто згідно зі своїм покликанням, отримав від Христа завдання іти і навчати всі народи, хрестячи усіх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Ось чому цей рік наша Церква присвячує глибокій призадумі над священичим покликанням. Ми повинні ще раз зрозуміти, наскільки великою є потреба у добрих та святих священиках, запалених апостольською ревністю у проповіді Воскреслого Христа. Ми повинні збагнути, наскільки важливою є також наша молитва за гідні і достойні покликання робітників до Христового виноградника. Ми усі, дорогі у Христі, котрі хрещені Його ім’ям, є співпрацівниками Божими на Його ниві, і від нашої життєвої позиції залежить стан духовного клімату в нашому серці, в наших родинах, в суспільстві і державі. Тож відважно проповідуймо своїм життям Воскреслого Христа, несімо свої особисті хрести без страху і розчарування, пам'ятаючи слова Христа Спасителя: "Ось я з вами по всі дні вашого життя". Він з нами в радості і скорботі, в здоров'ї і хворобі, в успіхах і невдачах. Він іде з нами життєвим шляхом, як колись ішов з двома учнями по дорозі в Еммаус. Нехай же промені безмежної великодньої радості щедро осявають ваші душі, наповнюють миром та любов’ю. Хай прослава Воскреслого життя лунає не тільки у нашому великодньому привіті, але стане змістом наших земних реалій. Зробімо так, щоб через нас ця Пасхальна радість огорнула й усіх тих, хто не може бути нині у храмі: хворих, ув’язнених, подорожуючих, тих, хто далеко від рідного дому. Радіймо і веселімся, відкиньмо страх і сміливо рушаймо за ангельським наказом, як апостоли і праведні жінки-мироносиці, звіщаючи світові величну новину, що Христос воскрес!А благодать Воскреслого Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога і Отця і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.Христос воскрес!+ Юліян Вороновський,Єпископ Самбірсько-Дрогобицький Детальніше...
<< Початок < Попередня 1 2 Наступна > Кінець >>
Сторінка 1 з 2
Чудотворне місце у Биличах
ikona-bylychi

АКТУАЛЬНО
ІСТОРІЯ
120 років з дня народження Патріарха Йосифа СЛІПОГО
j_slipyj

НОВИНИ
МАТЕРІАЛИ
75_vl-25 травня владиці Юліану (Вороновському) виповнюється 75 років. Цьогоріч архієрей Самбірсько-Дрогобицької єпархії святкує також 25-ліття святительського служіння. З цієї нагоди ювіляра сердечно вітають владика Ярослав, духовенство, чернецтво та вірні Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Молитовно бажаємо Вам, дорогий Владико, духовної та тілесної витривалості у сповненні архіпастирського служіння. Нехай береже Вас Господь під Покровом Пресвятої Богородиці!

› БІОГРАФІЯ АРХИЄРЕЯ

› КНИГА "НЕХАЙ БУДЕ ВОЛЯ ТВОЯ"

› о. МИХАЙЛО БУЧИНСЬКИЙ "ЖИТТЄВІ СТЕЖКИ ВЛАДИКИ ЮЛІЯНА ВОРОНОВСЬКОГО"

› СВЯТКОВА ЛІТУРГІЯ З НАГОДИ 75-ЛІТНЬОГО ЮВІЛЕЮ ЗА УЧАСТІ ГЛАВИ УГКЦ, фоторепортаж

› ПРИВІТАЛЬНЕ СЛОВО ВЛАДИКИ ЯРОСЛАВА ДО ВЛАДИКИ ЮЛІЯНА З НАГОДИ ЙОГО 75-ЛІТНЬОГО ЮВІЛЕЮ

› ПРИВІТАЛЬНЕ СЛОВО ВЛАДИКИ ЯРОСЛАВА ДО БЛАЖЕННІШОГО СВЯТОСЛАВА ПІД ЧАС 75-ЛІТНЬОГО ЮВІЛЕЮ ВЛАДИКИ ЮЛІЯНА

› ПРИВІТАЛЬНЕ СЛОВО ВЛАДИКИ ЯРОСЛАВА ДО БЛАЖЕННІШОГО ЛЮБОМИРА ПІД ЧАС 75-ЛІТНЬОГО ЮВІЛЕЮ ВЛАДИКИ ЮЛІЯНА
read_bible

Послання до молоді

27 вересня 2006

Неділя - День Господній

08 листопада 2005

Різдвяне послання

25 листопада 2003