Співайте Богові нашому, співайте;співайте цареві нашому, співайте.
/Пс. 46,7/
Його ім’я не всім відоме,
Хоча пісні його, як промінь!
Отож, відкрию вам секрет:
Їх написав отець Дуцько,
Він - композитор і поет.
о. Василь Богдан Мендрунь, ЧСВВ
Направду великі ті поети, композитори, творчість яких переходить у власність народу, стає воістину народною! Це не ті твори, що отримують різноманітні відзнаки державного значення, це пісні, які співає, любить народ, які зачаровують своєю мелодійністю і проникливістю. Чудовим представником таких митців є поет, композитор, громадський діяч, греко-католицький священик Іван Дуцько. Не здивуюся, якщо ви, можливо, вперше почули це ім'я. Але пісні, автором яких є о. Іван, не сумніваюся, вам добре знайомі.
У 1867 році на Дрогобиччині в сім'ї о. Андрія та Розалії Дуцьків народився первісток, при хрещенні якого назвали Іваном. Зростаючи у священичій родині, хлопець переймав від батьків непохитну віру у Господа, любов і пошану до рідної землі, багатостраждального українського народу, до його традицій. Після закінчення гімназії у Дрогобичі він, крокуючи слідами батька, продовжує навчання у Перемиській духовній семінарії (Польща). У 1893 році Іван одружується з Михайлиною Должицькою. Цього ж року відбуваються його ієрейські свячення.
Спершу о. Іван виконує свій священичий обов'язок у селах Кукезів (тепер Кам'янко-Бузький район) та Крехів, що біля Жовкви, а з 1898 р. душпастирює у містечку Белзець. Та, мабуть, найбільш плідним і значущим у житті о. Дуцька був період служіння вірним храму св. Параскевії П'ятниці, що у селі Малнівська Воля на Мостищині. Саме тут вповні розкрився багатогранний талант о. Івана.
У 1908 році він прибуває у Малнівську Волю, де відразу здобуває повагу і авторитет. Як стверджують сучасники, о. Дуцько мав красивий барвистий голос, який був чудовим і гармонійним доповненням до Божественних Літургій. А також священик чудово володів диригентською майстерністю, грав на фортепіано, акомпонував. Відтак, отець Іван, будучи безмежно закоханим у музику, висуває ідею створення церковного хору, якого у селі до цього часу не було. Парафіяни радо погодились на пропозицію. І вже через деякий час хор під керівництвом директора місцевої школи Дмитра Бонка супроводжував своїм співом усі богослуження, виконував церковні і народні твори.
Отець Іван Дуцько полюбляв проводити вечори за фортепіаном, виконуючи різноманітні мелодії, які наспівувала його творча уява. Він на слова своїх віршів складав музику – таку просту і щиру, таку близьку людській душі. Із деякими нюансами радився із своїм вірним товаришем, інтелігентом Дмитром Бонком. Після того як мелодія і слова гармонійно поєднувалися, о. Іван віддавав твір п. Дмитру. Через декілька днів пісня вже звучала в храмі у виконанні церковного хору. Ці щирі мелодії і проникливі слова вливалися у душі вірних, збуджували ті найніжніші нотки їхніх сердець. Можливо, саме через це і легко запам'ятовувалися, тому швидко поширювались теренами Галичини.
Так народжувались неперевершені шедеври духовної пісні. Згадати хоча б такі твори, як «Пренебесна, пречудесна», «Вірую, Господи», «Тіло Христове прийму», «Отворіть царські ворота», «Єдиним серцем і устами», «В Назареті зацвіла лелія», «О Ісусе наш небесний», «Люди мої, люди», «Цей день» та ін. Написав о. Іван Дуцько ще чимало пісень, проте деякі до цього часу не збереглися, інші – а таких доволі багато – розлетілися на клаптиках паперу Західною Україною без зазначення авторства. Тому й досі вважаються народними.
У 1906 році в Жовкві виходить перша духовнопісенна збірка о. Івана «Півець. Збірник нових церковно-народних пісень». Вона включає 24 твори, серед яких Господські, Богородичні, Різдвяні та Великодні пісні. Ця збірка є єдиним джерелом, що засвідчує авторство похоронної пісні «Лишаю вас, пороги», яка в інших виданнях не зустрічається, а також відомих сьогодні творів «Страдальна Мати», «З нами Бог», колядки «В Вифлиємі новина». Згодом у 1924 та 1926 роках у тій же Жовкві виходили окремі збірки духовних пісень о. Івана Дуцька.
Вклад цього священика в розвиток української духовної пісні є надзвичайно вагомим. Твори о. Дуцька досі лунають чи не в усіх храмах Галичини, а то і Західної України. Отець Іван став справжнім реформатором у царині церковної музики. Його ім'я стоїть поряд із такими велетнями духовної пісні, як о. Йосиф Кишакевич, о. Володимир Стех, о. Мелетій Лончина, о. Віктор Матюк... Ось як пише про них в одному зі своїх віршів знаний поет, ієромонах Василіянського Чину, член Спілки письменників України о. Василь Богдан Мендрунь:
Церковні співи Стеха і Лончини,
Дуцька і Кишакевича – митця –
Насушний хліб для брата і отця...
Без них вони не житимуть і днини,
В них благодать Всевишнього Творця,
Душа Марії і Христа – дитини.
Проявив себе він як і здібний будівничий. Отець Іван, порадившись із церковною управою та односельчанами, вирішує на місці старої церкви будувати у Малнівській Волі новий храм, проект якого розробив сам парох. Після кількох років будівництва, яким особисто керував о. Дуцько, посеред села постала невелика, проте гармонійно довершена церковця. У 1928 році вірні вітали у новозбудованому храмі єпископа-помічника Перемишльської єпархії Григорія Лакоту (нині блаженний УГКЦ), який посвятив церкву св. Параскевії П'ятниці. До слова, храм і сьогодні милує око спостерігача, у ньому щонеділі і в свята відправляються Святі Літургії та богослуження.
Церква св. Параскевії Пятниці у с. Малнівська Воля на Мостищині, яку було збудовано вірними
у 1928 році під керівництвом о. Івана дуцька. Освятив храм Блаженний Гриорій Лакота.
Надзвичайно цікавим фактом у біографії отця Івана Дуцька є його знайомство із Великим сином України, письменником Іваном Франком. Про це у своїх спогадах згадує п. Байдала-Клок, яка, навчаючись у Яворівській семінарії сестер-василіянок, неодноразово бувала у квартирі професора гімназії «Рідна школа» Івана Гуцуляка, одруженого із донькою о. Дуцька. У бібліотеці професора знаходився альбом сімейних фотографій, серед яких були й родинні реліквії - фотознімки «Франко і Дуцько» (вітаються) і «Молодь та Франко» (поряд з Каменярем сидів молодий Іван Дуцько). На превеликий жаль, ці фотографії не збереглися до нашого часу.
Як згадують люди, котрі особисто знали о. Івана, він був дуже товариською людиною, із кожним парафіянином знаходив час для розмови. Односельчани часто зверталися до свого пароха за мудрими порадами, і він, як добрий пастир, завжди знаходив потрібні слова, щоб якимось чином розрадити чи направити на вірну путь. Також о. Дуцько полюбляв чи не найпопулярнішу гру тогочасної інтелігенції – шахи. Він був сильним шахістом і часто проводив вечори за шахівницею, насолоджуючись захоплюючою грою та ароматом духмяної кави.
Восени 1932 року о. Іван Дуцько захворів. Хвороба швидко долала його, відбирала сили, священик з кожним днем почувався все гірше. На Різдво Христове 1933 року привели його, знесиленого недугою, до церкви. Сидячи у кріслі перед Престолом, розумів, що залишилось йому вже небагато... Після Святої Літургії о. Іван, прощаючись із односельчанами, сказав: «Відходжу у вічність». Поблагословив, подякував за все. 19 січня 1933 року, на празник Богоявлення Господнього, о. Івана Дуцька не стало... Парафіяни зі сльозами на очах проводжали в останню дорогу свого довголітнього пароха. Поховано його було на церковному подвір'ї перед входом у храм св. Параскевії П'ятниці.
У 2003 році в Малнівській Волі пройшов ряд пам'ятних заходів, присвячених 70-річчю від дня смерті о. Івана Дуцька. Відбулися відповідні тематичні вечори у місцевому Народному домі, на яких виконувалися пісні видатного земляка, читалися його поезії, старші люди ділилися з присутніми своїми спогадами про о. Івана. Прибули пом'янути свого дідуся і родичі о. Дуцька. А внучка Любов Ладижинська разом зі своїм чоловіком Романом навіть зібрали і впорядкували самвидавну книжку спогадів «Церковний трубадур і великий душпастир отець Іван Дуцько». Ініціаторами проведення пам'ятних дійств були парох церкви о. Ярослав Олива, голова місцевого осередку Конгресу українських націоналістів Михайло Фульмес, сільський голова Михайло Даниляк, вчитель Зеновій Дрималовський, інтелігенція села та церковний комітет. Згодом на могилі о. Івана було встановлено пам'ятник, скульптором якого є відомий український митець Петро Дзиндра.
Отець Іван Дуцько став справді зразковим прикладом для наслідування. Його прагнення допомагати людям, громадська активність, душпастирська діяльність, його незабутні твори залишаться у людських серцях, мабуть, назавжди. Можливо, його ім'я не стане ще більш відомим, проте дарунки, які він приніс нам в дар, – ці щирі пісні-молитви ми не забудемо ніколи!
Пам'ятник на могилі композитора. Скульптор Петро Дзиндра.