SDE
Публікації за темою: Ярослав (Приріз)

Проповідь на двадцять дев’яту неділю після Зіслання Святого Духа (2024)

16 січня 2024
Христос Рождається! Дорогі в Христі брати і сестри. Сьогоднішня євангельська благовість розповідає нам, як Ісус Христос у подорожі  до Єрусалиму проходить через Самарію. В одному селі вийшли Йому назустріч десять прокажених. Вони трималися здалека, бо за тодішнім Мойсеєвим законом їм не було дозволено зустрічатися з людьми, оскільки проказа була заразливою недугою (пор. Лев. 13,14). Прокажені за часів Ісуса Христа мешкали поза людськими оселями, на відлюдді. Вони стояли здалека перед брамою села і піднесено кричали: «Ісусе, Наставнику, змилуйся над нами!» (пор. Лк. 17,13). Заклик «Господи Ісусе, змилуйся над нами» відомий в Церкві як «молитва серця». Згодом це благання буде повторене від першої особи незрячим (Лк. 18,38), і це є кульмінаційним пунктом, до якого євангелист Лука хоче нас допровадити. Це т.зв. «Ісусова молитва», що поєднює нас із Господом у подорожі нашого життя. Небесний Отець завжди чує крик вбогого, бо в ньому чує голос Свого Єдинородного Сина. Тому молитва робить те, що є неможливим — вводить до Царства, яке є першим закликом до Отця (Лк. 11,2) і останнім проханням до Сина (Лк. 23,42). Прокажені є першими, які звертаються до Ісуса на ім'я. Крім них тільки незрячий (Лк. 18,38) і розбійник на хресті (Лк. 23,4) вимовляють ім'я Ісус, що означає «Бог спасає», як каже Священне Писання: «Бо він спасе народ свій від гріхів їхніх» (пор. Мт. 1,21). До Нього ми з повною довірою звертаємо наше благання «Помилуй нас», бо Ісус є милосердям Отця. Ціна помилування є взивання Його імені.Це благання об'єднує нас дорогою, що веде до Отця. «І нема ні в кому іншому спасіння, бо й імені немає іншого під небом, що було дане людям, яким ми маємо спастися» —  каже святий Лука (пор. Ді. 4,12). Прокаженні називають Ісуса Наставником, а значить визнають Його владу і довір’яють, що Господь може їх оздоровити. І, як каже святе Євангеліє, Ісус змилосердився над ними і промовив: «Ідіть і покажіться священикам» (пор. Лк. 17, 14). Цей момент пригадує нам сирійця Наамана, генерала сирійського царя (9 ст. до Р.Х.), який, будучи прокаженим, звернувся до пророка Єлисея в Ізраїлі, на його слово сім разів занурився в ріці Йордані і очистився (пор. ІІ Цар. 5,1-16). Перед тим Ісус сам згадував про цю подію з історії Ізраїля кажучи: «Та й прокажених теж в Ізраїлі було чимало за пророка Єлисея; однак, ніхто з них не очистився, крім сирійця Наамана» (Лк. 4,27). Таким чином Господь прагнув сказати, що «Ніякого пророка не приймають добре в своїй батьківщині» (Лк. 4,24). Ісус згадав цей момент з історії Ізраїля, аби показати, що як тоді, так і тепер, здавалося б далекі народи насправді здатні почути Боже Слово й увірувати. Ісус десятьом прокаженим не дає такої вказівки як пророк Єлисей Нааману. Однак піти до священиків означало піти до Єрусалиму, адже священики служили саме там. «І сталось, як вони йшли, очистилися» (пор. Лк. 17, 14). Ми очищуємось, через послух Божому слову, яке наказує нам іти у святу подорож до Єрусалиму. В цій подорожі не є так, що ми спочатку стаємо праведними, а потім можемо іти за Ісусом. Порятунок не є умовою, а наслідком слідування за Господом. Ісус випередив нас у цій подорожі і в цей же час йде разом із нами. Також Він став останнім з усіх, щоб взяти на себе всю нашу гріховність і винести її на хрест. Там довірив Отцеві своє синівське життя, тягар усіх браті і сестер, які увірують у Нього. Також сьогоднішнє святе Євангеліє вказує нам не тільки на конечність живої віри для одержання Божих ласк, але рівно ж пригадує нам про потребу виявити вдячність за одержані ласки. Ісус із докором зауважує: „Чи не десять оздоровилося? А де ж дев’ять?” І не знайшовся між ними, щоб повернутися і Богові хвалу віддати, ніхто інший, крім цього чужинця?” (Лк. 17, 17-18). Дякувати Богові може тільки справді віруюча людина. Бо той, хто не дякує Богові, а тільки випрошує в Нього дари, показує брак своєї віри. Прокажені були людьми молитви прохання, але вони не були людьми благодарення – прослави. Так само як багато з нас благає про милосердя, але коли воно приходить, то не спромагаємося на молитву подяки. Ми швидші на прохання, ніж на подяку, більш готові просити, ніж дякувати. Лише один із десяти повернувся подякувати. Чи це не типово? Усі ми знаємо, як просити. Навіть невіруючі звертаються до Бога в скрутну хвилину, але ми забуваємо дякувати. Цікаво зазначити, що слово «вдячний» походить від слова вдумливий, і ми не можемо по-справжньому бути вдячними, коли ми не задумуємося над отриманим даром. Спасіння вже прийшло для всіх (пор. Лк. 13,12). Однак воно діє лише при зустрічі зі Спасителем. Цей «один» із сьогоднішньої благовісті, повернувся щоб подякувати Богові є образом Церкви. Бо він «бачить» спасіння і «повертається» до Спасителя, «славлячи» Бога, «і припав лицем» до ніг Ісуса поклоняється Йому і «почав йому дякувати». Це є прийняття спасіння, яке починається з «бачення» власного зцілення, за яким слідує навернення до Ісуса, поєднане з поклонінням Богу і віддаванням Господу хвали і подяки. Спасіння, це не зцілення від прокази, але зустріч з Тим, хто зцілив нас. Спрага не втамовується склянкою води, але потрібно знайти джерело. Відповіддю на дарунок повинна бути вдячність тому, Хто дарує. Тільки зв'язок з Господом рятує нас. Його дари є звичайні засоби для того, щоб нав’язати сопричастя з Ним. Тому порятунок здійснюється між «вже» та «ще не вповні». Спасіння вже є подароване всім, але ще не всі його прийняли. Той єдиний, який повертається, щоб подякувати, є посланий, щоб принести благу звістку всім. Нехай відкриються очі сліпих і побачать світло! Сьогоднішня благовість веде до відкриття і прийняття дару. А дар є таким лише тоді, коли він знаходить руки, які його приймуть, і серце, яке ним радіє. Хто дякує, той розуміє, що Бог любить всіх людей, очищених Кров'ю Нового Завіту, через Жертву Ісуса Христа нашого Господа, якою всі були відкуплені. Тому любов до Христа спонукує в нас цю думку: коли Господь умер за всіх, щоб ті, що живуть, жили вже не для себе, а для того, хто за них умер і воскрес (пор. 2 Кор. 5,15). Таким чином подяка робить людей новими, вона долучає їх до шляху Господнього як свідків Воскресіння. Богові воздавати хвалу – ось мета людини, яка таким чином реалізовується. Бо слава Бога оживляє людину, як каже святий Іриней. Тому вдячність є відповіддю на дар, на благодать, яку нам виявив Господь. Вдячність це постава, яка бачить дари і пізнає, як дуже ми є обдарованими. Святі люди вміють саме так підходити до життя, вони вміють пізнавати в усьому Божий дар. Говорити Богові «Дякую», означає передовсім признати, що все, що ми маємо і чим ми є, походить від Бога. Так як молимося на святій Літургії – „Всяке добре давання і всякий звершений дар з висоти є, що сходить від Тебе, Отця світла”... Бог є Дателем всього, на чому базується наше життя. Дякувати Богові означає бути віруючою людиною. Невипадково Ісус поєднує вдячність з вірою. Каже самар’янинові, котрий повернувся, щоб подякувати Йому за дар оздоровлення: «Іди, віра твоя спасла тебе» (пор. Лк. 17, 19). Свята Мати Тереза з Калькутти, яка поширювала в світі прекрасну справу гостинності й опіки над бідними, невтомно повторювала: «Ісус, присутній на Божественній літургії, вносить в моє серце Свою Любов, а я йду, щоб роздавати її бідним, яких зустрічаю на моєму шляху. Без Євхаристії я не змогла б жити ані одного дня!». А святий папа Йоан Павло ІІ багато разів звірявся: «Євхаристія є центром цілого мого дня». І з богослужіння черпав сили до того, щоб бути місіонером Євангелія цілого світу. Господь допомагав йому переносити довгу хворобу, не втрачаючи радості та надії, ще більше стаючи взірцем для наслідування для тих, хто терпить. Нам потрібно, щоб «серце» було піднесене до Господа, самі ми цього зробити не можемо, наші сили мізерні для того, щоб піднести серце до висот Бога. Горде переконання, що можемо це зробити самі, тягне нас додолу і віддаляє від Бога. Лише Бог має міць піднести нас угору, і саме Христос розпочав цю дію на хресті. Він зійшов у крайні низини людського життя – смерть, щоб витягнути нас догори, до себе, до живого Бога. Тому найвищим способом прослави Бога, який сьогодні має Церква, є Божественна  Літургія: Немає сильнішої молитви на землі, як Свята Літургії, яка сама по собі є молитвою благодарення. У Божественній Літургії ми дякуємо Богові за Його спасіння людського роду. Усе те, що Бог творив для людського роду, Він уприсутнює в Богослужінні. Тому так важливо долучитися до цієї молитви подяки. Пригадаймо Богові, за що ми маємо подякувати Йому в тій молитві прослави, щоб увійти в сопричастя з Ним і отримати дар спілкування та спасіння. Також дорогі брати і сестри, Божественна Літургія не повинна закінчуватися для нас відпустом. Подяка Богові у Христі, з Христом та через Христа повинна виробити в нас Євхаристійну поставу благодарення за «всіх і за все» – за приємне, радісне і бажане та за сумне, прикре і не бажане. Через кожну особу і кожну подію Господь чогось навчає нас і по особливому промовляє навіть тоді, коли це здається найменш ймовірним чи зрозумілим. Тож неустанно дякуймо Богові, Який просвічує і скріпляє наш народ і Українську державу у захисті життя.Просімо Господа, щоби завітав зі світлом благовісті до наших сердець, до нашого многостраждального народу, щоб назавжди перемінив наше тривожне життя, захистив нас від агресора московії, наблизив перемогу і справедливий мир. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 14 січня 2024 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Владика Ярослав: Св. Йоан Хреститель закликає своє проповіддю до покаяння і хрещення

08 січня 2024
7 січня, у свято собору св. Йоана Хрестителя, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, очолив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м.Дрогобич. Детальніше...

Проповідь на Собор Йоана Хрестителя (2024)

08 січня 2024
Христос Рождається!Дорогі у Христі брати і сестри! Традиційно після великого свята Христова Церква молитовно вшановує тих осіб, які виконували головну роль в його подіях. У хрещенні Ісуса на Йордані особливу місію виконував святий Йоан Предтеча. Тому з найдавніших часів вірні збиралися наступного дня після Богоявлення, щоб прославити Йоана Предтечу. Від цього зібрання і саме свято називаємо Собором, тобто Зібранням. У цей день ми духовно пригадуємо і збираємо, «творимо собор» найважливіших подій з життя Йоана Хрестителя, які описані на сторінках Євангелій. Так ми можемо отримати «собор» чеснот цього великого святого і праведного мужа, аби їх наслідувати у власному житті. У сьогоднішньому святі Йоан Христитель прославляється Церквою як ангел і апостол, мученик і пророків печать, серед народжених пречесніший і Божого Слова Голос. Таким урочистим почитанням Церква хоче вказати на важливість цього святого для нас. Йоан Предтеча свідчив про Ісуса Христа, але до цього його провадить довга дорога, духовна мандрівка, про яку дещо нам розповідає Євангелії. Спершу настає зустріч Йоана з Месією за посередництвом найближчої людини – матері. Євангелист Лука розповідає, що «як почула Єлисавета привіт Марії, здригнулася дитина в її лоні» (Лк 1, 41). Ця зустріч є ще несвідома, але вона вже має вплив на майбутнє Предтечі. В материнському лоні він досвідчує на собі благодатне діяння близькості Бога. Далі має настати його особиста зустріч з Богом. Для цього він покидає світ, відходить на самоту, щоб в пустині почути Боже Слово, скероване особисто до нього. Перед тим, як зможе сказати, що Бог говорить іншим людям, мусить спершу почути, що Бог говорить до нього самого. З цієї точки зору цікавим є початок третього розділу Євангелія від Луки. Натхнений автор дуже детально описує обставини, серед яких Боже слово досягло Йоана: «П’ятнадцятого року правління кесаря Тиверія, коли Понтій Пилат був правителем Юдеї, Ірод – четверовласником Галилеї, ... за первосвященників Анни та Каяфи слово Боже було до Йоана, сина Захарії, на пустині» (пор. Лк. 3, 1-2). Слово Боже дуже конкретне, воно досягає Йоана у конкретних обставинах його особистого та суспільного життя. Йоан, в свою чергу, має навчитися чути цього Бога, Який промовляє до нього, розуміти Його Слово, проникатися Божими думками і Божими планами. Для унаочнення своєї проповіді Йоан використовував образи, які були добре відомі для його сучасників: прихід Месії буде схожий до того, як селянин бере лопату, щоб віяти зерно на току, відділяючи пшеницю від полови. Пшеницю він складе до своєї клуні, а полову спалить (пор. Лк 3,17-18). Тим Йоан звіщає, що незабаром Господь втрутиться в історію, й суд вже близький. Але чи готовий народ до цієї події? Тому Йоан і закликає людей до покаяння, без якого неможливо прийняти дари Месії Спасителя, що має прийти. Він хрестив, тобто омивав, у Йордані всіх, хто з вірою відгукнувся на його звістку. Це Йоанове хрещення було зовнішнім знаком внутрішньої переміни і навернення. Йоан Хреститель завдяки своїй проповіді із закликами до покаяння і хрещенню як знаку цього покаяння став відомим серед народу настільки, що священники з Єрусалиму відправили посланців спитати, хто він. Знаючи їхні месіанські очікування, Йоан відповів: «Я не Христос» (Йо. 1,20). Після інших запитань про свою особу він називає себе голосом вопіющого в пустині і відразу вказує на Христа, який вже є серед свого народу: «Водою я хрищу. Той же стоїть серед вас, якого ви не знаєте; він наступить після мене, а я йому не гідний розв'язати й ремінця сандалі» (Йо. 1,26-27). У цих словах Хрестителя чуємо заклик до пізнання Того, хто має прийти після нього. А коли Христос приходить на Йордан Йоан представляє Його словами: «Ось Агнець Божий, який світу гріх забирає» (Йо. 1,29). Таким чином Предтеча звіщає, що Ісус є Сином Божим, котрий знищить владу гріха. Йоан Хреститель є той, як чуємо з Євангелія, хто свідчить. Його свідчення походить від споглядання: «Бачив я Духа, що, мов той голуб, з неба сходив і перебував над ним» (Йо. 1,32). Йоан Предтеча засвідчує, що Святий Дух не тільки сходить на Ісуса під час Його хрещення в Йордані, але й надалі постійно перебуває над ним. Йоан Предтеча називає себе «голосом вопіющого в пустині», він є голосом Слова. Словом є сам Ісус Христос. Голос є інструментом слова, без слова голос не має сенсу. Тому вся місія Йоана Хрестителя звернена до Ісуса Христа. Ми також покликані бути тим голосом. І наше життя без Христа втрачає сенс так як голос без слова. Разом з Йоаном Предтечею цими днями ми стаємо свідками важливого дійства. Церква впроваджує нас в знаменну подію в житті Ісуса Христа – Його Хрещення у Йорданських водах. Весь християнський люд із великим подивом заглиблюється в таємницю Богоявління. І в цій незбагненій для людського розуму події відкривається нам важлива правда: Бог об’явився нам у людському тілі, щоб обновити й освятити нас і цілу Вселенну. Богослужіння свята представляють нам глибинну суть події Христового хрещення в Йордані – спасіння первозданного Адама, а в Адамі – всіх його нащадків. Таким чином усі ми, земні покоління від Адама і до сьогодні, святкуємо у торжестві Богоявління своє власне спасіння, а не лише споминаємо історію життя нашого Господа. Кожен християнин, подібно як і Христос, переживає своє Хрещення. Християнське Таїнство Хрещення, занурення чи обмивання водою в ім'я Пресвятої Тройці, є обмиттям з гріхів і народженням людини до надприродного життя, адже своїм хрещенням Христос освятив воду і вчинив її таїнственним знаком відпущення гріхів. Хрещальна вода стає для нас мініатюрою Йорданської ріки. У Хрещенні кожен із нас своїми власними вустами чи вустами хресних батьків зрікся диявола і пообіцяв служити Богові, йти за Христом і пронести своє обмите йорданською водою сумління чистим впродовж усього життя. Покаяння і віра в Христа Спасителя – це дві необхідні умови досягнення Царства Небесного. Святий Йоан Предтеча і нині взиває до нас, як колись закликав до ізраїльського народу: «Покайтесь, бо наблизилося Небесне Царство… Принесіть же плід, гідний покаяння» (Мт. 3, 2-8). Тому коли, знову ступаючи на шлях зла і гріха, ми порушуємо дану в Святому Хрещенні обітницю, у своєму милосерді Господь дає нам шанс через Таїнство Покаяння повернутися до Йордану та наново духовно пережити дотик його очищувальних вод прощення. Кожне Таїнство Сповіді може стати для нас новим Хрещенням: водою наших сліз або силою наших переживань і розкаяння перед Господом, воно знімає з нас гріховний тягар, який ми набули протягом життя. Але, виходячи з цієї очищальної купелі, маємо пам’ятати: ми очищуємося з наших провин для того, щоб надалі не втрачати присутності Христа у своєму щоденному житті. Дорогі брати і сестри! Сьогодні варто згадати і всіх тих, хто був в нашому житті дороговказами до Бога; згадати, щоб подякувати Богові за тих осіб. Сьогодні варто пригадати собі, що і ми можемо і повинні бути такими особами, щоб іншим вказувати на Бога в прямий, чи в посередній спосіб. Нехай молитвами і заступництвом Святого пророка, Предтечі і Христителя Господнього Йоана, нам буде дарована благодать служити таїнству Божого провидіння щодо нас, нашого народу і Церкви. Нехай постать святого пророка і предтечі Йоана Христителя заохотить нас до щирого наслідування його прикладу служіння правді, любові до Бога та людей. Неустанно молімо Бога за українське воїнство, наших дівчат і хлопців на фронті, з надією прямуймо у новий день нашої спільної історії визволення та утвердження нашої державності і свобод.Нехай благодатна близькість Бога наповнює наше життєве покликання освяченими орієнтирами та милостивою Божою підтримкою у служінні Богові й своєму народові. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 7 січня 2024 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Владика Ярослав: У Богоявлінні ми переживаємо одну з найбільших і найглибших правд нашої віри – об’явлення таїни Пресвятої Тройці [фото]

08 січня 2024
6 січня, у свято Богоявлення Господнього, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, очолив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Детальніше...

Проповідь на Богоявлення Господа нашого Ісуса Христа (2024)

08 січня 2024
«Це Син мій любий,що його я вподобав» (Мт. 3,17) Христос Рождається!Дорогі в Христі брати і сестри! Зовсім недавно ми раділи приходу в світ Сина Божого у Вифлеємську ніч, а кілька днів тому святкували Його обрізання і найменування. Сьогодні ж ми споглядаємо ці події з перспективи тридцятирічного земного життя Ісуса Христа. І хоча ми ще повернемося до дитячого періоду Ісуса на свято Стрітення, однак швидко залишаємо період укритого Його життя у Вифлеємі, Єгипті та Назареті, щоби стати на поріг месіанської діяльності Спасителя. У свято Хрещення Господнього ми з радістю вслухаємось у слова Євангелія: «Ти — мій Син любий, тебе я вподобав» (Лк. 3,22). Голос Небесного Отця підтверджує здійснення пророцтв про Спасителя. Рівно ж у наших серцях звучать слова архангела, звернені до Марії: «Дух Святий зійде на тебе, й сила Вишнього тебе отінить; тому й святе, що народиться, назветься Син Божий» (Лк. 1,35), а також слова східних мудреців: «Ми бачили його зорю на сході й прийшли йому поклонитись» (Мт. 2,2). Тепер, коли ми вже пережили таємницю Різдва Господнього та Богоявлення, хочемо закликати і свідчити іншим людям, щоб і вони пізнали у Христі Еммануїла – Бога з нами. Сьогоднішнє свято запрошує нас задуматися над Євангельською благовістю про Ісуса, який разом із юрбою паломників спускається до берега Йордану, щоби прийняти хрещення від Йоана. Всі євангелисти описують цю подію: «Тими днями прийшов Ісус із Назарету, що в Галилеї; і був хрищений Йоаном у Йордані. І коли виходив з води, то побачив, як небо розкрилось, і Духа, що як голуб сходив на нього» (Мк. 1,9-10). Ісус прибув на Йордан з Назарету, де провів роки «укритого життя». Його прихід був проголошений Йоаном, який на берегах Йордану закликав до «хрещення на відпущення гріхів». І проповідував, кажучи: «Слідом за мною іде сильніший від мене, що йому я недостойний, нахилившись, розв'язати ремінця його сандалів. Я вас христив водою, а він христитиме Святим Духом» (Мк. 1,7-8). Пророцтво Йоана завершувало довгий період підготовки, що тривав упродовж Старого Завіту. До берегів Йордану, де Йоан закликав до покаяння як підготовки до приходу Царства Божого, тягнулися натовпи людей, щоб слухати його голосу. Ісус, який скоро повинен був приступити до виконання своєї місії, бажав подати їм приклад власною поставою покори. Він ішов із натовпом грішників, які приходили, щоб прийняти Йоанове хрещення. Предтеча, однак, упізнав Його і не бажав хрестити Його: «Мені самому треба христитися в тебе, а ти приходиш до мене?» (Мт 3,14). Ісус повторив своє прохання, сказавши: «Так бо личить нам здійснити всяку правду» (Мт 3,15). Приймаючи хрещення від Йоана, Ісус, хоча і вільний від будь-якого гріха, хотів уподібнитись до нас – скривджених і принижених гріхом людей, які потребують очищення. Цим жестом Ісус, Воплочене Слово, хотів показати нам силу свого спасительного і хрещального діяння, щоб у Ньому і через Нього могло статися наше спасіння. Відтоді розпочинається Його публічна спасительна місія, яка характеризується стилем тихого і смиренного слуги, готового до цілковитої самопожертви (пор. Іс. 42,2-3). Колись пророк Ісая взивав до Бога: «Коли б ти був прорвав небо і зійшов» (Іс. 63,19). У момент хрещення Ісуса на Йордані, Бог, здається, відповідає на цей пророчий заклик і виконує цю молитву зішестям на Христа Святого Духа у вигляді голуба. Це видима ознака того, що молитва пророка була почута і що його пророцтво здійснилося. «Це Син мій любий, що його я вподобав», – ці урочисті слова звучать під час хрещення Ісуса Христа над Йорданом (Мт 3,17). Вони запрошують нас знову пережити момент, коли хрещений Йоаном Ісус виходить з вод річки і Бог Отець об’являє Його як свого Єдинородного Сина, як Агнця, який бере на себе гріх світу. З неба звучить голос Отця, а Святий Дух у вигляді голуба сходить на Сина Божого. Таким чином у Богоявлінні ми переживаємо одну з найбільших і найглибших правд нашої віри – об’явлення таїни Пресвятої Тройці: Бог Отець, початок і джерело життя та святості, який промовляє з небес над Йорданом; Бог Син, Слово Отця, який прийшов у світ, щоб звільнити його від гріха і смерті, приймає хрещення від Йоана Предтечі; Бог Дух Святий, Життя Податель, який своєю силою підтримує життя і діло спасіння, у вигляді голуба витає над Йорданськими водами. Унікальність сьогоднішнього свята полягає у тому, що ця незбагненна для людського розуму Трійця Божественних Осіб об’являється людям на ріці Йордані при Йоановому хрещенні. У Різдві Христовому, яке ми відсвяткували кілька днів тому, у цьому земному світі з’являється Друга Особа Божа – Син Божий. З’являється скромно, при невеликій кількості людей, у яслах, на сіні… Нині ж свята Церква за допомогою богослужінь таїнственно переносить нас із Вифлеєму на ріку Йордан, де об’являється Таїнство Пресвятої Тройці. Об’являється не потаємно, а дуже торжественно й урочисто. Варто згадати і про голуба, який під час хрещення Ісуса в Йордані з'явився як символ Святого Духа. У символіці хрещення голуб асоціюється з водою і, на думку деяких Отців Церкви, нагадує про те, що сталося після потопу, який теж інтерпретується як символ християнського хрещення. У Книзі Буття читаємо, що Ной «випустив голуба з ковчега. І повернувся голуб до нього надвечір зі свіжозірваною оливковою галузкою у дзьобі, тож і довідався Ной, що води з землі відплили» (Бут. 8,10-11). Таким чином голуб символізує відпущення гріхів, примирення з Богом та оновлення Завіту. Це те, що звершується вповні в Новому Завіті завдяки Ісусу-Спасителю і Святому Духу. Наша літургійна та іконографічна традиція проводить дуже слушну паралель між трьома основними сходженнями Сина Божого – в печеру (вертеп), де Він народився; у води Йордану, де Він хрестився; і до аду, в глибини підземні, куди Він зійшов у своєму воскресінні. Подія сходження Ісуса у води Йордану завершує попередній етап скритого життя Ісуса та започатковує Його публічне служіння, Його проповідь, Його боротьбу, Його шлях до Єрусалиму і Голгофи. Вона стає початком нашого визволення від гріха і влади смерті. Над Йорданом Господь являє себе як «Христос», тобто як «помазаний» Богом Отцем через Духа Святого. Його місією є проповідувати убогим добру новину про спасіння (пор. Іс. 61,1-2). Він хрестить людей Святим Духом (Мт.3,11), тобто передає їм «вогонь» життя Божого (Лк.12,49-50). Це вповні звершиться через Його пасхальну таїну смерті і воскресіння, учасниками наслідків якої стають ті, хто приймає Таїнство Хрещення. Наша Церква в дуже урочистий спосіб святкує хрещення Ісуса в Йордані. Сьогоднішнє свято богослужбовою мовою називається «Богоявлінням», що означає одкровення Бога, Ісуса Відкупителя, Сина Божого, а також чудове об’явлення великої таїни Пресвятої Тройці. На згадку про хрещення Ісуса після Божественної Літургії відбувається урочисте освячення води. У роздумах над цією подією богослужбові тексти свята підкреслюють, що воно було необхідне, щоб вода, доторкнувшись до безгрішного тіла Ісуса, ніби набрала благодатної сили. Повний простоти та строгий обряд хрещення Йоана був закликом до покаяння за гріхи, відкривав розум і серце для прийняття таємниці спасіння. Тайна ж Хрещення у християнській традиції не тільки звільняє людину від первородного гріха, але впроваджує нас в божественне життя, тобто робить нас синами Божими в Його Єдинородному Сині і дає дар Духа Святого. Омивання людей в ім'я Пресвятої Трійці – Отця, Сина і Святого Духа – єднає всіх охрещених з Ісусом, запроваджує і приєднує до Христа, зобов'язує відкинути спокуси і свідчити перед світом таємницю безмежної любові, якою Бог нас обдаровує. Дорогі брати і сестри! Таким чином сьогодні Бог об’являє нам особливу благовість, ми є улюблені діти, яким Бог дарував найвищу гідність. У Богоявлінні Син Божий йде на зустріч усім нашим викликам які переживаємо в часі оборонної війни проти ворога московії. Нехай Він наповнить наші серця миром та дарує свободу Україні. Приходьмо до Христа зі своїми стражданнями, сльозами, але також і з надією, що з нами Бог. Нехай Господь, Який у водах Йордану стає солідарним з нами, дасть нам перемогу над усілякою неправдою, ненавистю та ворогами життя земного і вічного. Не даймо, щоб гріх нас принижував, звільнімося від усякого зла, яке нас обтяжує, щоби відчути слова Бога Отця: «Ти син мій улюблений, ти дочка моя улюблена, в тобі моє благовоління». Тож нехай благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, та Причастя Святого Духа буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 6 січня 2024 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Владика Ярослав відвідав парафію с. Дубрівка на Самбірщині [фото]

03 січня 2024
1 січня, у свято Обрізання Господнього, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав парафію св. Василія Великого у с. Дубрівка на Самбірщині. З нагоди храмового свята єпископ відслужив Архиєрейську Літургію у співслужіння о. Богдана Добрянського (декана Самбірського), о. Любомира Григеля (адміністратора парафії) і священиків Самбірського деканату. Єпископ також здійснив чин освячення накупольного хреста. Детальніше...

Проповідь на Обрізання Господа нашого Ісуса Христа (2024)

01 січня 2024
Христос Рождається! Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогодні, у восьмий день після Різдва Христового, ми святкуємо празник найменування Господа нашого Ісуса Христа, а також пам'ять святого Василія Великого та Новий рік. Недаремно всі ці події відбуваються восьмого дня. Як відомо, сотворення світу згідно з Біблією сталося впродовж семи днів – шість днів Господь Бог творив вселену, а на сьомий – спочив. Тому семиденний тиждень пронизує земне життя людини. Восьмий же день показує нам абсолютно іншу дійсність, інший вимір існування людини, впроваджує нас у нову епоху Божої присутності і вічного життя. Цей світ тління і смерті колись закінчиться, але не для того, щоб зануритися в темряву небуття, а щоб прийняти «інший образ», коли «Бог буде всім у всьому» (1 Кор. 15, 28). Отці Церкви називали «восьмим днем», – час всеосяжного тривання і перебування в Божій любові. Восьмий день – це час спасенної дії Бога, котрий у своєму воскресінні перевершив час, простір і будь-які межі законів буття та матеріального світу (зійшовши до аду і з’явившись своїм учням живим). Тому час, коли Він це здійснив, стає немов новим днем і початком відліку в історії боголюдських відносин, передсмаком вічності Бога і людини, днем поза часом і воднораз у часі. Як би ми не намагалися тепер описати цю майбутню дійсність, наші слова будуть лише слабким натяком на неї, бо «тепер ми бачимо, як у дзеркалі, неясно; тоді ж – обличчям в обличчя» (1 Кор. 13, 12).Саме тому у восьмий день також розпочинаємо Новий рік в Ім’я Боже. Народження Христа Спасителя – це епохальна подія нашої планети, яка поділила історію людства надвоє: до Різдва Христа і після Різдва Христового. Тому ми, переживаючи цикл Різдвяних свят, гідно прославляємо Бога, котрий своїм приходом на землю освятив історію людства, наповнив своїм світлом та добром кожен наш день. Сьогодні ж ми віддаємо хвалу Богові Творцеві, дякуємо за прожитий час і просимо у Господа благословення на Новий рік для особистого, духовного і національного життя нашого народу. З вірою та надією на Бога прикладаймо зусилля, щоб освятилося Боже ім'я у світі, запанувало Боже царство правди і добра між людьми, щоб постав мир і добробут у людському роді, а між народами і людьми запанувала добра воля. Найближчою важливою подією із життя Ісуса Христа, що наступає після празника Христового Різдва, є Господнє Обрізання і надання імені. Святе Євангеліє так нам  про це говорить: «Як сповнились вісім днів, коли мали обрізати хлоп'ятко, назвали Його Ісус — ім'я, що надав був ангел, перше, ніж Він почався у лоні» (Лк. 2, 21). Ісус Христос, як Бог і Законодавець, не був зобов'язаний виконувати релігійні приписи ізраїльського народу, та все таки Він їм добровільно підкорився і зберігав. За законом Мойсея, кожне хлоп’я восьмого дня після народження через обряд обрізання отримувало ім’я. В ізраїльському народі обрізання стало законом від Авраама. Воно для євреїв було символом союзу з Богом. Бог сказав до Авраама: “Ось мій союз, що його маєте берегти між мною і вами, і між потомками по тобі: кожного чоловіка серед вас обрізати. (…) На восьмім дні життя мусить бути обрізане в вас кожне хлоп’я, у ваших поколіннях” (Бт.17,9-12). Обрізання насамперед було символом зарахування до членів єврейської релігії і народу. Воно означало підкорення себе законові і його обов’язкам. Апостол Павло каже: «Свідчу знову кожному, що обрізується, він мусить увесь закон чинити» (Гал.5,3). Через обрізання кожний єврей ставав учасником благословення й обітниць, даних Богом його народові. Отож восьмиденне хлоп’ятко, народжене від Діви Марії, згідно з Законом Старого Завіту, обрізується і отримує ім’я Ісус, «Бог спасає». Зі Святого Письма дізнаємось й про інші імена Месії. Пророк Ісая звіщав: „Ось Діва зачне і породить Сина, і дадуть ім'я Йому Емануїл, що означає: З нами Бог”. Цей пророк Ісая провіщає ще й інші імена Месії: „Що Хлоп'ятко народилося нам, Син даний нам, власть на раменах Його, і дадуть ім'я Йому: Дивний порадник. Бог Сильний, Отець Вічності, Князь Миру...”(Іс. 9.5). У повноті часу архангел Гавриїл об’являє Марії: «Ось ти зачнеш у лоні й вродиш сина й даси йому ім'я Ісус» (Лк.1,31). Також це ім’я ангел об’явив святому Йосифові перед Його народженням (пор. Мт.1,21). Священне Письмо каже нам, що немає іншого імені під небом, через яке людина може отримати вічне життя і спасіння, як ім’я Ісус (пор. Ді 4, 12). Ісус, це – ім’я яким називали Христа в родині і друзі в Назареті. Це ім’я вихваляли натовпи людей і закликали хворі, коли Ісус публічно проповідував. Воно вказує на Його ідентичність і місію – Спаситель. Це благословенне ім’я було написане на хресті як пояснення, за що його розіп’ято (пор. Йо.19,19). Однак, в найбільшій жертві на горі Голгофі, це ім’я проголошено як ім’я Життя, через яке Бог уділяє всім людям благодать миру, єдності і спасіння. В цьому імені Церква відкриває всі свої ласки і добро, призиває його безнастанно і проповідує з новим запалом. Це Боже ім’я дарує спасіння й Ісус сам вказує на спасительну силу свого імені, коли дає нам це радісне запевнення: «Істинно, істинно кажу вам: Чого б ви тільки попросили в Отця, він дасть вам у моє ім'я» (Йо.16,22). Хто взиває з вірою ім’я Ісуса, той може пережити досвід подібний до того, який описує євангелист Лука, коли згадує про те, як натовп старався хоча б доторкнутися Ісуса, «бо сила виходила з нього й усіх оздоровляла» (пор. Лк.6,19). Старозавітне обрізання було тільки прообразом новозавітного хре­щення, що втілює нас у Христа. Святий апостол Павло, називаючи хрещення нерукотворним обрізанням, каже: «У Ньому ви були й обрізані обрізанням нерукотворним, коли ви з себе скинули це смертне тіло обрізанням Христовим. Поховані з Ним у хрещенні, з Ним ви разом також воскресли» (Кол. 2, 11-12).У Новому Завіті обряд обрізання був замінений святою тайною Хрещення, прообразом якої він був. Ці дві події, що відбулися на самому початку земного життя нашого Спасителя, нагадують нам, що ми так само вступили в Новий Завіт з Богом і носимо тепер на собі ім’я Христове. Таким чином всі ми підчас хрещення приймаємо ім'я і називаємося християнами, а хрещення – це основа всього християнського життя. Це перше таїнство, двері, які дозволяють Христові знайти в нашій особі пристанище для себе, а нам – стати причасниками в Його Таїнствах. Силою Святого Духа хрещення занурює нас у смерть і воскресіння нашого Господа. У хрищальній купелі потопає стара людина, підвладна гріху й відокремлена від Бога, а народжується нова, наново створена в Христі Господі. В Ісусі всі сини і дочки Адама покликані до нового життя. Тобто хрещення – це відродження до нового життя, і ми віруємо, «що Бог спас нас не ради діл справедливости, які ми були зробили, але з свого милосердя, купіллю відродження і відновленням Святого Духа» (пор. Тит. 3, 5) Занурюючи у Христа, хрещення робить нас також членами Його Тіла – Церкви, учасниками її місії у світі. Життєва сила, яка плине з хрестильного джерела, виражена такими словами Ісуса: «Я – виноградина, ви – гілки. Хто перебуває в Мені, а Я в ньому, – той плід приносить щедро» (пор. Йо. 15, 5). Те саме життя, що походить від Духа Святого, плине від Христа до охрещених, об’єднуючи їх в одне тіло (пор. 1 Кор 12, 13), Хрещення дозволяє Христові жити в нас, а нам жити в єдності з Ним, співпрацювати в Церкві, кожен у своєму покликанні, задля переображення світу. Коли Бог надає нам ім'я, він творить нас. Коли Він нас кличе нашим іменем, Він удержує нас при існуванні, даючи нам своє благословення, що значить захист, опіку, порятунок, а перш за все, певність щасливої будучності, повноти життя в Ньому. Святе Письмо пригадує нам, що: «Ісус Христос – вчора, і сьогодні, той самий навіки (Євр.13,8). Тому ми, християни називаємо рік не просто роком нової ери, не просто роком після Христа, але роком Божим, роком Господнім, часом сприятливим днем спасіння (пор. 2 Кор. 6, 2). Сьогодні ми також споглядаємо постать святого Василія Великого, який у своїй особі наче ввібрав усе те, про що говорить нам Священне Писання. Святий Великій належав до однієї з найбільш знатних родин Каппадокії (територія сучасної східної Туреччини). Його родина належала до перших християнських родин цієї території, яка зазнала переслідувань за часів імператора Діоклетіана. Василій Великий був проповідником Христової істини, реформатором і засновником спільнотного чернечого життя. Літургія, яку ми служимо сьогодні, називається «Літургією святого Василія Великого», й відправляється вона десять разів у літургійному році. Він — один із трьох каппадокійських Отців Церкви, що фактично завершили формулювання догми про Пресвяту Трійцю; Василій Великий брав участь у Нікейському соборі, що засудив вчення Арія, а згодом боровся з його послідовниками. «Хто іде, за Василієм іде за Святим Духом», — говорив Теодор Студит. А праведний митрополит Андрей Шептицький у вступі до Аскетичних Творів святого Василія Великого так сказав про нього: «Василій це чоловік всебічно освічений у всіх напрямах тодішнього знання, знаменитий бесідник, незрівнянний знавець Святого Письма, знаменитий догматист та полеміст у боротьбі проти аріян». Святий Василій за своєю природою аскет і богослов. Будучи архиєпископом Кесарії у Кападокії, він зарекомендував себе як справжній оборонець святої віри, добрий організатор, знаменитий бесідник, визначний письменник, ревний опікун сиріт та вбогих, законодавець монашого життя в монастирях. За його заслуги свята Церква дала йому звання Великого». Тому сьогодні, на початок Нового року, Св. Василій Великий кличе кожного з нас бути  справжніми християнам, являти світові Христа, бо в Ісусі Христі Бог увійшов у людську історію, щоб перемінити її, відновити, наповнити новим значенням і новим змістом. Відтепер історія людства вже не є історією гріха і невірності, але історією спасіння. То ж в ім’я Боже почнімо цей Новий рік, в ім’я Бога, Котрий називається Ісус Христос – Месія, що спасає. Нехай це Ім’я нас супроводжує кожної хвилини у Новому році, а тоді цей рік напевно стане для нас роком сприятливим, роком Божої благодаті і Божої любові, часом нашого спасіння. Дорогі брати і сестри, на початку Нового року, ми особливо молимося за українське воїнство, наших дівчат і хлопців на фронті. Дякуймо нашим захисникам, волонтерам, медикам і капеланам за те, що захищають нашу Батьківщину. Ми неустанно молимо Бога про новий благословенний, світлий, переможний рік для України і з надією прямуймо у новий день нашої спільної історії визволення та утвердження нашої державності і свобод.Нехай благодатна близькість Бога наповнює наше життєве покликання освяченими орієнтирами та милостивою Божою підтримкою у служінні Богові й своєму народові. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 1 січня 2024 року Божого,с. Дубрівка, Самбірщина Детальніше...

Владика Ярослав: Тільки в Бозі і з Богом людина може бути вільною і зберегти свою гідність

01 січня 2024
31 грудня, у неділю після Різдва Христового, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, очолив богослужіння в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Під час богослужіння єпископ уділив дияконські свячення брату Андрію Якиміву, випускникові Дрогобицької духовної семінарії. Детальніше...

Проповідь на неділю після Різдва Христового (2023)

01 січня 2024
Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри У східній традиції відразу після Різдва Христового християни соборно прославляють Пресвяту Богородицю, позаяк Вона породила Божого Сина, тоді як пам’ять святого Обручника Йосифа, а також царя Давида та Якова брата Господнього вшановується у найближчу неділю. Таким чином неділя по Різдві Христовому пригадує нам осіб, що мали близьке відношення до Ісуса Христа: царя Давида, що став Його праотцем, святого Йосифа, що Ним опікувався від народження, Якова, що разом з Ним зростав та став вірним Його послідовником. З євангельської розповіді бачимо, що головним протагоністом подій, які відбулися після Христового Різдва, є Йосиф Обручник. У своїх вчинках він керується не власними міркуваннями, а волею Божою, яку йому звіщає ангел Господній. Його власна воля проявилася у рішенні відпустити Марію, що була з ним заручена, коли довідався, що вона носить Дитятко. І це рішення було наслідком його праведності (Мт. 1,19), однак Господь бажає, щоб він став активним учасником цих спасенних подій: «Йосифе, сину Давида, не бійсь узяти Марію, твою жінку, бо те, що в ній зачалось, походить від Святого Духа» (Мт. 1,20). Господь виявляє Йосифові привілей: дати ім’я дитяткові, ім’я Ісус, в якому вписана Його місія спасіння людського роду. Від цього моменту, як чуємо зі слів Євангелія, і надалі Йосиф слухає і досконало виконує те, що йому говорить Господь. Ангел звертається до Йосифа словами: «Йосифе, Сину Давидів…». Згодом і до Ісуса так часто звертатимуться люди: «Ісусе, Сину Давидів…». Євангелист Матей у своїй розповіді акцентує на тому, що Йосиф походив з дому і роду Давида. Можна сказати, що цей момент є ключовим для Матея, бо в цих подіях євангелист бачить здійснення Божої обітниці Давидові і сповнення слів пророків. Давид є центральною постаттю у родоводі Ісуса Христа, який нам подає євангельське читання неділі перед Різдвом (Мт 1,1-17). Другі чотирнадцять поколінь цього родоводу (від Давида до вавилонського переселення) – це, в основному, царі, спадкоємці Давида. Серед них були і благочестиві і нечестиві, але про всіх них біблійний автор розповідає, порівнюючи їх з Давидом, як той чи інший цар ходив слідами Давида. Біблія не приховує гріхів і поневірянь Давида, однак разом з тим, він залишається прикладом, взірцем для всіх його нащадків царів. Книги Самуїла та Царів дуже гарно відкривають стан душі Давида і його щирість перед Богом. За його царювання ізраїльське царство набуло великого розквіту. Збудувавши собі великий палац, він задумав збудувати також дім Господеві, храм,  адже Ковчег Завіту на той час ще був у наметі зборів. Однак пророк Натан звіщає йому Боже слово, що не Давид побудує Господеві дім, а, навпаки, Господь збудує йому дім (ІІ Сам. 7,11), а його нащадкові скріпить царський престол повіки. Господь дає Давидові таку обітницю: «Твій дім і твоє царство передо мною повіки існуватиме, і престол твій закріпиться повіки» (ІІ Сам. 7,16). Ісус у своїй проповіді відкриє природу цього царства, яке не від світу цього (Йо. 18,36), Він прийшов, щоб заснувати на землі царство небесне. Але Христос не тільки Син Давидів, але і Господь Давида (Мт. 22,42-45), бо у псалмі Давид називає Його Господом: «Сказав Господь Владиці моєму: “Засядь праворуч мене, доки не покладу ворогів твоїх тобі підніжком”» (Пс. 110,1). Так через Обручника Йосифа Ісус входить у спадкоємство Давида і сповнює дані йому Богом обітниці. Також сьогодні вшановуємо і Якова, брата Господнього, який був сином Клеопи і Марії, родички Пресвятої Богородиці і одним з братів (кузенів) Ісуса, про яких декілька разів згадується у Євангеліях (Мт. 13,55). Яків був учнем і ревним послідовником Ісуса Христа, учасником собору апостолів в Єрусалимі (Ді. 15,13), а згодом став першим єпископом Єрусалиму. Апостол Павло згадує, що воскреслий Христос з’явився після дванадцятьох окремо Якову (І Кор. 15,7), а також – про свою зустріч з ним у Єрусалимі (Гал. 1,19). Своє навчання святий Яків залишив нам у своєму посланні, в якому стиль викладу схожий до його промови на соборі в Єрусалимі (Ді. 15,13-21). Свою вірність Христові він засвідчив мученичою смертю приблизно у 62 році. Їхня пам'ять, сьогодні є запрошенням кожному з нас стати господарями своєї власної історії, співдіяти з Богом у всьому тому, що ми називаємо «історія спасіння», яка є історією визволення людини, віднайдення її гідності, а відтак людини, яка в Бозі віднаходить свою справжню свободу. Бо там, де немає Бога, там є рабство. Тільки в Бозі і з Богом людина може бути вільною і зберегти свою гідність. Євангельське читання неділі після Різдва оповідає про три події, які відбулися невдовзі після народження нашого Спасителя: втеча до Єгипту, перебування та повернення звідтам Пресвятої Родини. Коли мудреці з Вифлеєму пішли іншою дорогою у свій край і не поверталися більше до Ірода. Для людини, яка вперше чує чи читає цю історію, виникає запитання: що чинитиме Ірод? І відразу Євангеліє дає відповідь у словах ангела у сні Йосифові про те, що Ірод розшукуватиме дитя, а Йосиф повинен втікати до Єгипту з Дитятком і Його матір’ю. Не чекаючи ранку, він бере Марію з Дитятком і йде до Єгипту. У Старому Завіті читаємо багато розповідей про втечу ізраїльтян до Єгипту. Це стало також причиною того, що у Єгипті колись ізраїльтяни були рабами довгих чотириста тридцять років (Вих. 12,40). Євангеліє нічого не розповідає про перебування Пресвятої Родини в Єгипті. Навіть Йосиф не знав скільки йому доведеться там перебуватиоднак слова ангела він виконує в досконалому послусі і перебуває в очікуванні звіщення Божого задуму. Перебування і повернення з Єгипту Ісуса Христа євангелист Матей бачить як здійснення Божого задуму, об’явленого у словах пророка Осії: «З Єгипту покликав я мого сина» (Ос. 11,1). Ці слова насамперед відносилися до ізраїльського народу, який Господь вивів з єгипетської неволі.Слова пророка Осії, які цитує Матей, насправді вже були сповнилися, бо Ізраїль вже вийшов з Єгипту. Однак тепер, на думку євангелиста, це пророцтво сповнюється у новому вимірі. Титул сина тепер відноситься до Ісуса Месії. Він уособлює новий Божий народ, який звершить новий вихід – шлях спасіння. Але свій правдивий вихід Ісус звершить від цього світу до Отця. Тому якщо дари мудреців прообразували страсті, то повернення, вихід з Єгипту – воскресіння. Другий важливий момент сьогоднішнього Євангелія – вбивство Іродом вифлеємських дітей. Ця розповідь співпадає з історичними даними, які свідчать про страх Ірода за свій трон і про його жорстокість навіть до власних дітей. Але Матей дивиться і на цю трагічну подію у світлі Писання. Коли пророк Єремія бачив зруйнування Єрусалиму і храму, виселення Божого народу у Вавилон, то згадав Рахиль, жінку Якова, матір цього народу і образно висловив як вона, вже будучи похованою у гробі, що біля Вифлеєму, плаче над ізраїльським народом, тобто над своїми дітьми (Єр. 31,15). А євангелист Матей згадав ці слова пророка Єремії так, ніби Рахиль уособлює плач матерів повбиваних у Вифлеємі дітей. В Ізраїлі завжди був смуток тоді, коли народ покидав свого Бога. Для євангелиста Матея ці слова Єремії постають також як актуальне пророцтво до народу, який тепер відкидає Месію. Священики в Єрусалимі не бажали слухати слів мудреців і, навіть, слова пророка Міхея про народження Христа у Вифлеємі (Міх. 5,1-3). Третя подія – поверненння Пресвятої родини в ізраїльську землю.Після смерті Ірода Йосиф у сні від ангела чує ті самі слова: «Встань, візьми дитятко, його матір…», але тепер вже він має повертатися в ізраїльську землю, землю обітниці. У голосі ангела звучить голос Бога, який кличе з Єгипту свого сина. Це новий Божий народ, який в Ісусі Христі звершує новий вихід з Єгипту. Очолює, провадить цей вихід Йосиф у досконалому послусі Богові. Зачувши про Архелая, сина Ірода, Йосиф вирішує йти в Галилею, а саме: в Назарет, містечко в Галилеї, про яке не згадується жодного разу в історії Ізраїля. Звідси й здивування Натанаїла: «Що доброго може бути з Назарету?» (Йо. 1,46). Однак і в цьому євангелист Матей бачить сповнення сказаного пророками. Вже не наводить конкретної цитати, але має на увазі загалом сповнення месіанських пророцтв. Насамперед того, що Ісус є паростком (євр. «нецер») із пня Єссея (Іс. 11,1) і що з Галилеї, де в той час зосередилося багато народів і культур, Ісус Назарянин, Спаситель світу, розпочне своє діло відкуплення людського роду. Усі ці події євангелист Матей представляє нам як сповнення старозавітніх пророцтв. Себто новонароджений Ісус неначе вбирає в себе історію старозавітнього Божого люду. Сам її повторяє, переживає у собі. Сповнення усіх цих пророцтв говорить насамперед про вірність Бога своїм обітницям і те, що Бог провадить історією до її сповнення. А сповнення в Його задумі – це спасіння всіх людей. Дорогі брати і сестри, Різдво Христове, ми завжди святкуємо в контексті наближення нового року і люди часто лякаються нового періоду, бо не знають, що він їм принесе. Однак Таїнство Різдва дає нам світло, надію, що з нами Бог. Бо Ісус, народжений у Вифлеємі, взяв на себе не лише історію ізраїльтян, а й історію кожного з нас. Він і нині співстраждає з народом України і Його правда переможе. Бо сила Його Божественної любові, єдності і солідарності дає нам змогу переживати випробування війни, відважно протистояти ворогу, мужньо нести тягарі болючих втрат, з надією прямувати у новий день нашої спільної історії визволення та утвердження нашої державності і свобод. Тож нехай благодатна близькість Бога наповнює наше життєве покликання освяченими орієнтирами та милостивою Божою підтримкою у служінні Богові й своєму народові. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 31 грудня 2023 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Владика Ярослав уділив священичі свячення у Катедральному соборі

29 грудня 2023
  27 грудня, у свято св. первомученика Стефана, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, очолив богослужіння в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Під час богослужіння єпископ уділив священичі свячення диякону Тарасу Гринашу. Детальніше...
<< Початок < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна > Кінець >>
Сторінка 3 з 135
^ Догори