SDE
Публікації за темою: Ярослав (Приріз)

Владика Ярослав: Божа сила – пріоритет у нашому житті, який маємо постійно шукати

19 листопада 2023
  19 листопада владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Детальніше...

Владика Ярослав: Постать св. Йосафата заслуговує на те, щоб її всесторонньо пізнати й щоб від неї вчитися жертвенної праці для єдності Христового стада [фото]

14 листопада 2023
12 листопада владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав парафію св. Йосафата Кунцевича, в м. Дрогобич, де відслужив Божественну Літургію. Єпископу співслужив о. Іван Паньків (декан Дрогобицький), о. Василь Чава (адміністратор парафії) і священики Дрогобицького деканату. Детальніше...

Проповідь на двадцять третю неділю після Зіслання Святого Духа (2024)

14 листопада 2023
Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри!  У сьогоднішній Євангельській благовісті ми чуємо про подію екзорцизму – вигнання злих духів, яке чинить Ісус Христос. Це – один з багатьох екзорцизмів, про які згадано у Євангеліях. Ісус звільняє одержимих людей, щоб показати свою владу над нечистими духами. Вони знають, хто такий Ісус Христос, ще здалека визнають Його Сином Божим: «Що мені й тобі, Ісусе, сину Бога Всевишнього? Благаю тебе, не муч мене!» (Лк. 8,28). Однак випадок, про який чуємо сьогодні, є особливий тим, що відбувається у Герасин-краї, що навпроти Галилеї. Це територія по той бік Йордану. Це одне з міст Десятимістя, або по грецьки Декаполісу, яке населяли здебільшого погани. Однак Христос іде туди, щоб і цей народ, який, як писав пророк Ісая, сидів у темряві і тіні смерті, побачив світло велике (пор. Іс. 9,1). Cьогоднішнє Боже Слово, показує нам Ісуса Христа, який повертає гідність людині. Євангелист Лука розповідає нам, що чоловік, який виходить назустріч Ісусові в Герасинському краї, був опанований демонами. Коли Ісус спитав його: «Як тобі на ім’я?», - він відповів: «Легіон». Злий дух виявляє свою лукаву сутність. Він намагається приховати своє власне ім’я за загальним – «легіон», тобто подає назву великої групи, бо він є батько брехні. З іншого боку, з цього можемо зрозуміти, яким був стан тієї людини, адже римський легіон налічував 5-6 тисяч вояків. Ісус Христос перемагає цілий легіон злої сили лише одним своїм словом. В такий спосіб Син Чоловічий об’являє свою владу над гріхом і винуватцем гріха. Ім’я «Ісус», перед яким схиляються навіть злі духи, означає «Спаситель». Однак ця спасительна сила виявиться в повноті через жертву на хресті. Хрест принесе повну перемогу над дияволом і гріхом, бо саме таким був задум Отця, щоб Його Єдинородний Син, ставши людиною, переміг гріх. В цьому парадоксі «слабкості» виявляється Божа сила, яку справедливо можна назвати «Силою Хреста».  Гріх має так багато різних імен: гордість, захланність, нечистота, заздрість, неуміркованість, гнів, лінивство, жадоба влади, помсти, наркотичної та алкогольної залежності тощо. Багато гріхів у житті людини стається тоді, коли вона забуває про присутність Бога в щоденному житті, Його любов і заповіді. Сатана часто заманює увагу людини підступами, неправдою, різними пристрастями, земними речами, щоб представити зло під виглядом добра, зосередити увагу на потребах дочасних і таким чином відвернути людину від Бога, спасіння її душі, від мети життя. Ісус звільнив людину, яку опанував диявол. І ми також у хрещенні отримали звільнення від гріха, від смерті, від диявола. Саме задля цього перед хрещенням священник читає молитви екзорцизму. Ми здобули імунітет, але мусимо бути пильними, тому завжди просимо Отця: «Не введи нас у спокусу, але ізбав нас від лукавого». Спокусник продовжує застосовувати свою тактику – обман, яким викликає недовіру, вселяє у серце людини страх (пор. Бут. 3). Проте, що трапилось після того, як люди побачили, що Ісус зробив для цього Герасинського біснуватого? Чоловіка, якого вони вважали безнадійним, зцілив Ісус. Вони це бачили на власні очі. Тоді він “сидів при ногах Ісуса, зодягнений та при умі”. Ніхто й не знає, скільки часу минуло відтоді, як він зараз вперше відчув спокій у душі. Він більше не той обідраний, розтріпаний, роздвоєний, жахливий чоловік. Його непотрібно було більше в’язати “кайданами та ланцюгами”, які він звичайно розривав і “трощив”. Тепер він спокійний, більше не викрикує тих жахливих звуків, від яких мороз іде по спині. Він більше не набиває собі синців, не б’є себе палками і камінням. Демони відійшли, нарешті він став спокійним і мирним, Ісус зцілив його. Однак, сталася несподіванка, парадокс, річ, яку ніхто не очікував. Здавалося б, що мешканці краю сприймуть все те, що сталось, з радістю, що вони попросять Ісуса залишитись з ними і ще більше проявляти свою дивовижну силу. Вони могли б отримати хліб життя, варто було б лише взяти! Проте, невірні, вони просять Ісуса піти: “Тоді все населення Геразинської округи почало його просити, щоб відійшов від них” (пор. Лука 8, 37). Чому? Чому вони попросили Його відійти? Причина у тому, що Ісус зцілив те диявольське. Але, зробивши це, вони втратили дещо зі свого дочасного не благословенного Богом. Демони увійшли у стадо свиней, яке тоді “кинулося ... з кручі в озеро та й потонуло”. Комусь було завдано матеріальних невигод. Вони більше такого не хотіли. Ісус порушив їхній спосіб життя, їхню систему цінностей. Свині були важливіші за людей! Отже, Господь залишає людині вільний вибір, Він не змушує прийняти запропоноване визволення! Але не лише вони просили Ісуса піти. Існує безліч людей, які хочуть сумніватись, хочуть вірити, що Бога немає, хочуть триматись осторонь від Нього, тому що не хочуть, щоб Христос увійшов у їхнє життя. Легше вилучити Ісуса зі свого життя, і про це так багато говорить сучасний секуляризований світ!  Однак сьогоднішня євангельська благовість хоче показати нам, що Ісус є Добрим Пастирем не лише для овечок Ізраїля, не лише для цієї маленької громади, яка Його оточує, але Він є Спасителем усього людства. Тому Він каже: «Ще й інші вівці я маю, що не з цієї кошари. Я і їх мушу привести, і вчують вони мій голос, – і буде одне стадо й один Пастир!» (пор. Йо. 10,16). Тож серед багатьох рис пастирської опіки самого Бога над своїми людьми є одна дуже специфічна і унікальна. Ісус Христос каже: «Я – ворота! Я – ворота для моїх овець, вони через мене увійдуть, вийдуть і знайдуть пашу, бо я прийшов, щоб мали життя і мали його вповні» (пор. Йо. 10, 9-10).  Ісус Христос є єдиними воротами, якими можна увійти в присутність Небесного Отця. Христос, у своїй Особі сповняючи старозавітні пророцтва, відкриває якусь нову еру в історії людства – еру близькості Бога до своїх людей, еру єднання. Оскільки є один Бог, один справжній Пастир овець, є одні-єдині ворота, через які можна увійти в життя вічне, то і Церква Христова є єдиною. Дорогі в Христі, сьогодні наш погляд також звернений на постать святого священномученника Йосафата, архиєпископа Полоцького, як доброго пастиря. Ми складаємо подяку Богові за дар цього великого мужа нашої Церкви у 400-річчя його мучеництва. Життя і діяльність цього святого свідчать про історичні зв’язки Київської Церкви Володимирового хрещення із Західною Європою і зокрема, з Римським Апостольським Престолом. Святий Йосафат – наш брат по крові й мученик за віру - прийшов на світ у 1580 році у місті Володимирі на Волині. Побожні батьки – Гавриїл і Марина - охрестили його в місцевій церкві св. Параскевії і надати ім'я Іван. Йому, ще малому хлопчикові, під час молитви у храмі з ікони розп'ятого Христа спала у серце іскра любові. Згодом вона палахкотіла і розросталася. Юнаком він вступає у монастир і цілковито посвячує себе Господеві, далі стає священиком, а потім Єпископом. Пастирську діяльність Йосафата найвлучніше окреслили самі його противники одним словом: «Душехват»! Так називали його віленські міщани, які зауважили, що Йосафат прикладом свого життя притягує їхніх синів до Свято-Троїцького монас­тиря. Таким він був уже як диякон, таким зали­шився як священик і наприкінці – як єпископ. Йосафат уникав почестей, вправляючись в аскетичного житті та молитві. Своє служіння задля єдності Христової Церкви він завдячував не родинній традиції, не оточенню, в якому виховувався, а Божій благодаті. Згодом він поглибив своє переконання завдяки пізнанню власної церковної традиції, зокрема уважному читанню богослужбових книг. Далі він обстоював це цілим своїм єством – спершу як мирянин, потім як диякон-чернець та ієромонах, а завершив як Архієрей-Пастир своїх овець. Єд­ність між християнами є найголовнішою прик­метою християнської віри, бо каже Євангелист Йоан: «З того усі спізнають, що ви мої учні, коли любов взаємну будете мати» (Йо.13,35). Св. Йосафат був свідомий того, що пристрасті є причиною всякого гріха, а послідовно вони є при­чиною кожної сварки та роз'єднання. Гнів і заздрість розділяють і роз'єд­нують людей, а християнська єдність – це добро, яке треба здобувати через аскетичні вправи над собою й витри­валою працею над духовною єдністю між братами. З писань св. Йосафата випливає, що для нього діло об'єднання – це Боже діло, а осягнути його можна тільки з Божою поміччю. Церковну єдність треба здобувати покорою, терпеливістю та  самопожертво. Це те, що найважливіше, найцінніше і про що кож­ний християнин мусить дбати. Як добрий пастир, святий Йосафат постраждав мученицькою смертю за своє стадо у Вітебську 12 листопада 1623 року, проживши неповних 44 років. Його вбили сокирою, а тіло вкинули у ріку Двіну. Щойно шостого дня знайдено мертве тіло Йо­сафата. У 1643 році він був беатифікований, а в 1867 році Папа Пій IX проголосив його святим. З нагоди 300-ліття від його мученицької смерті Святіший Отець Пій XI присвятив йому свою енцикліку «Ecclesiam Dei», а святий папа Іван Павло ІІ назвав його Апостолом єдності. Мощі святого Йосафата після довгого поневіряння спочивають у Папській базиліці Святого Петра у Ватикані. Зі світлого прикладу св. Йосафата можемо дуже багато чому навчитись, як нам у практичному житті поступати. Коли ми щороку святкуємо річницю смерті св. Йосафата, то робимо це, щоб скласти йому честь і вдячність, яка йому належиться, але передусім для того, щоб вимолити його заступництва та вкотре нагадати собі про подвиг його життя, служіння і мученицької смерті. Його постать заслуговує на те, щоб її всесторонньо пізнати й щоб від неї вчитися жертвенної праці для єдності Христового стада. Храм, який збудований у цьому мікрорайоні м. Дрогобича, буде ще однією нагодою звернути нашу особливу увагу на важливість справи, яку звершував св. свящ. Йосафат. Сподіваюсь, що тут не одному юнакові чи дівчині, як колись малому Іванові-Йосафатові, впаде у серце іскра Божої любові, запалахкотить і розвинеться, спонукаючи до жертовної праці на благо Божого люду у священичому чи монашому стані. Улюблені молільники, Христова Церква, проголошуючи Йосафата Кунцевича святим, ставить його нам за приклад для наслідування. Тож прохаємо святого Йосафата, щоб випроси в нашого Господа зцілення рани нашого народу та справедливий мир на нашій землі, який приходить із небес і якого цей світ не має. Нехай Господь і сьогодні щедро благословить кожного, хто трудиться над прославою Його Імені та вимолює і виборює вільну, соборну Україну. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь. + Ярослав 12 листопада 2023 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Владика Ярослав: Ангели прославляють Бога, сповіщають Його волю і відкривають Його задум

09 листопада 2023
  8 листопада, у свято св. Михаїла, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Детальніше...

Архистратиг Михаїл і Собор усіх небесних сил безплотних (2023)

09 листопада 2023
    Ось я посилаю ангела мого перед тобою, щоб стеріг тебе в дорозі і привів тебе до того місця, що я приготував. Вих.23, 20 Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! «Прийдіть, отже, христолюбиві вірні, на це свято та, взявши квіття чеснот, з чистими думками й добрим сумлінням пошануймо ангельський хор, що безнастанно перебуває перед Богом», – такими словами стихира Вечірні закликає нас святкувати нинішнє свято – архистратига Михаїла і всіх безплотних небесних сил. У цьому святі вшановуємо ангелів і архангелів, які прославляють Бога і служать Йому, а також є помічниками людей. Від початків християнства на нашій землі український народ шукав заступництва архистратига Михаїла і чесних безплотних небесних сил. Про це свідчать численні храми, споруджені в їхню честь. Ікону архистратига Михаїла зображували на багатьох гербах. Наша столиця і багато українських міст мають його як покровителя. Архангел Михаїл є союзником українського війська. В наших щоденних молитвах ми взиваємо: «Святі ангели й архангели, моліть Бога за нас». Нинішнє свято – добра нагода спрямувати свій духовний погляд на невидимий ангельський світ. Слово «ангел» з грецької означає «посланець, вістун». Бог у різних моментах історії спасіння послуговується ангелами, щоб принести свою вістку до людини, об’явити їй свою волю. Ангели стоять перед обличчям Божим і безнастанно прославляють Бога, але вони також сповіщають Божу волю людині, відкривають Божий задум про спасіння тоді, коли Господь їх посилає. Бог, у якого ми віримо, є Творцем неба і землі, всього видимого і невидимого. Так ми сповідуємо у Символі віри. Видиме творіння – це світ земний, а невидиме – світ небесний, до якого належать ангели. Коли Бог закладав підвалини землі, то ангели уже прославляли Творця. Це означає, що ангели були створені раніше, ніж земля. Створений був, насамперед, невидимий світ, про який сказано, що це «небо». Ангели є першими Божими творіннями й у своїй природі були створені світлими. Бог є Світлом. І це світло ангели отримували від Бога. Бог не створив ангелів з необхідності, бо Він не відчував нестатку. Він створив ангелів виключно зі Своєї любові і благості та для того, щоби вони як творіння розумні розділяли Боже блаженство. Ангели – це Божі творіння, безплотні, тобто не мають тіла як люди, але мають розум і свобідну волю, як і кожна людська особа. А мати свобідну волю – означає мати можливість вибору: служити Богові і сповняти Його волю чи ні. Через те, на жаль, не всі ангели залишилися вірними Богові. Про це написано у Книзі Одкровення: «І настала війна на небі: Михаїл і ангели його воювали проти дракона, і дракон воював та й ангели його… і повержено дракона великого, змія стародавнього, званого дияволом і сатаною… повержено на землю» (Одкр. 12, 7-9). Частина ангелів на чолі зі світлоносним ангелом (Люцифером) збунтувалася проти Бога, але архангел Михаїл, ім’я котрого означає «Хто, як Бог», будучи вірним Богові, став на боротьбу і Божою силою переміг невірних ангелів, що стали злими духами. У цьому імені «Хто як Бог» немає якогось риторичного чи філософського запитання, це – клич, заклик до боротьби із злими силами. В євангельському читанні сьогоднішнього свята про цю подію розповідає Христос: «Я бачив сатану, що, наче блискавка, падав з неба» (Лк. 10,18). Ці слова наш Господь говорить до тих 72-ох учнів, яких Він посилав на проповідь у міста, в які сам мав прийти. Учні, повернувшись раділи, що біси, оці впалі ангели, коряться їм силою Христового імені, проте Христос їм говорить, що правдивою причиною їхньої радості має бути те, що їхні імена записані на небі. Сьогоднішнє свято дає нам відповідь на питання: чому у світі так багато зла? Бунт проти Бога цих ангелів був свідомий, а вибір їх остаточний. Вони були скинені з неба і тепер намагаються шкодити людині, щоб відвернути її від Бога, спокусити до гріха. Спокушаючи людину, диявол завжди приховує потворність гріха, зло намагається представити як щось приємне для людини. А коли людина вчинить гріх, то намагається посіяти у ній відчай і зневіру, щоб вона перебувала у гріху і не наверталася до Бога. Щодня ми ведемо боротьбу зі злом, яке має корінь у злобі тих впалих ангелів. Усі ми під проводом архистратига Михаїла і всіх безплотних небесних сил покликані протистояти злу. Як архистратиг Михаїл маємо стати на захисті правди, добра, справедливості. Ми покликані до боротьби з гріхом, який є причиною всякого зла як в особистому, так і суспільному вимірі. У тижневому колі богослужінь кожен понеділок присвячений почитанню і молитві до ангелів. «Небесних воїнств архистратиги, молимо вас завжди ми, недостойні, щоб ви вашими молитвами огородили нас, покровом крил духовної вашої слави…», - співаємо у наших богослужбових текстах. За боротьбу ангелів зі злом називаємо їх небесним воїнством. У нашій земній боротьбі зі злом ми потребуємо повсякчасної допомоги небесних сил. «Нам бо треба боротися не проти тіла й крови, а проти начал, проти властей, проти правителів цього світу темряви, проти духів злоби в піднебесних просторах», – навчає апостол Павло (Еф.6,12). Добрих ангелів є надзвичайно багато: «Я бачив, і чув голос ангелів багатьох навколо престолу… і було… їх – множини множин і тисячі тисяч» (пор.Одкр. 5, 11). Про це говорить Ісус Христос в Оливному городі, коли Його зрадив Юда, а апостол Петро вихопив меч і відтяв слузі первосвященника вухо: «Чи гадаєш, що я не міг би просити Отця мого і він зараз же не дав би мені більш як дванадцять легіонів ангелів?» (Мт. 26,53). У кожній Божественній Літургії на землі нам також співслужать ангели. На Малому вході з Євангелієм священник молиться молитву: «Вчини із входом нашим, щоб входом святих ангелів, які співслужать з нами і разом з нами славословлять твою доброту». На Великому вході ми молимося: «Ми херувимів тайно являючи…», а далі: «Щоб і царя всіх ми прийняли, що його в славі невидимо супроводять ангельські чини». А на Літургії Напередосвячених дарів у Великому пості молимося: «Нині сили небесні з нами невидимо служать…». Перед самим освяченням чесних Дарів вустами священника дякуємо Господеві за цю службу, яку Він з рук наших зволив прийняти: «…хоч і стоять перед тобою тисячі архангелів, десятки тисяч ангелів, херувими і серафими…». Крім служіння Богові, ангели також радо служать людям. Ми віримо, що кожна людина має свого ангела хоронителя, котрий опікується нею, допомагає в духовній боротьбі, наставляє на праведний шлях. Господь Ісус Христос говорить: «Глядіть, щоб ви ніким з оцих малих не гордували: кажу бо вам, що ангели їхні на небі повсякчас бачать обличчя мого Небесного Отця» (пор. Мт. 18, 10). Тому нинішнє свято – особлива нагода для молитви до нашого ангела-хоронителя, який повсякчасно чуває над нами. У Святій Тайні Хрещення, яку ми отримали, священнослужитель промовляє молитви екзорцизму, тобто вигнання злого духа, який може скриватися у серці людини, а також просить Бога дати їй ангела світлого, який би охороняв від усяких ворожих диявольських підступів. Так християнин отримує ангела-хоронителя, який перебуває поруч з нами упродовж усього земного життя, допомагаючи у мандрівці до небесної батьківщини. Улюблені у Господі! Ми сьогодні святкуємо також державне свято — День Гідності і Свободи. Згадуємо Героїв Небесної сотні Революції гідності, а рівночасно усіх наших великих попередників, учасників національно-визвольних змагань, за свободу і незалежність України. Молячись нині із нашими Героями, які на небесах творять сьогодні одне-єдине військо з архистратигом Михаїлом і його безтілесними силами, у молитвах просимо Господа, допомоги для нашого воїнства, благаємо перемоги для України над окупантом, добра над злом, світла над темрявою, свободи над рабством.  Сьогоднішнє свято також навчає, що кожен з нас повинен бути добрим ангелом для своїх ближніх, посланцем Божого милосердя, вісником та виконавцем Його волі. Воно пригадує нам, що тут, на землі, ми є воїнством небесним, покликаним до утвердження Божого Царства, до захисту істини та справедливості, вбогих та переслідуваних, до боротьби зі злом. В цьому нашому величному служінні нехай святий Михаїл буде для нас постійним прикладом та могутнім захисником. Молімося, щоб за заступництвом архистратига Михаїла і всіх небесних сил ми успішно протистояли всяким злим підступам та спокусам. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь. + Ярослав м. Дрогобич,8 листопада 2023 року Божого     Детальніше...

Владика Ярослав у Стебнику: Ті, хто уповають на Бога, покладають в основу свого життя Його Слово, дороговкази – Божі заповіді, а тому після смерті успадкують блаженне життя

05 листопада 2023
  5 листопада владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав парафію Успення Пресвятої Богороодиці м. Стебник на Дрогобиччині, яка цьогоріч святкуує 30-літній ювілей з дня заснування. З цієї нагоди єпископ відслужив Архиєрейську Літургію у спіслужінні о. Володимира Лужецького (адміністратора парафії) і священиків Трускавецького деканту. Детальніше...

Проповідь на двадцять другу неділю після Зіслання Святого Духа (2023)

05 листопада 2023
Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогодні Господь промовляє до нас через слово Божественного Євангелія, яке благовістує нам притчу про багача й убогого Лазаря. Апостол і євангеліст Лука представляє нам два протилежні способи життя, дві різні основи для надії на майбутнє. Багатий чоловік одягався так, як найбільші вельможі того часу, мав всього вдосталь та почувався самовистарчальним. Його матеріальні блага додавали йому впевненості у завтрашній день. А під воротами багача лежав нещасний бідний чоловік на ім'я Лазар, який був цілковитою протилежністю до цього вельможі. Люди уникали його і лише одинокі собаки жаліли його і лизали йому рани. Він не міг надіятися ні на самого себе, ні навіть на якусь допомогу від людей, а найбільше, чого бажав би собі, так це насититися тим, що падало зі столу в багача. Однак незважаючи на всі контрасти життя, і багач, і Лазар мають у цій притчі щось спільне: вони обоє мусіли померти. Божа ж справедливість після їх смерті розставила все на свої місця. Саме смерть розбиває ідеологію суспільного поділу людей на категорії. Вона виявляє найпотаємніші думки їхніх сердець та виставляє на показ саму основу їхнього життя. І що ж ми бачимо? Той, хто покладався на багатство, минуще та дочасне, потрапляє в безодню пекла, а той, хто незважаючи на трясовину нещастя, хвороби та людську зневагу, знайшов Божу руку, перейшов успішно житейське море та переставився на лоно Авраама. Смерть відкрила обом двері вічності, перевела їх туди, куди кожен прямував ціле своє життя згідно своїх вчинків. Цікавою деталлю притчі є те, що ми не знаємо як звався багач, проте вбогий носить дуже символічне ім'я. Слово «Лазар», по-єврейськи «Ель Ацар», означає «Бог допомагає». Основні теми сьогоднішньої притчі можна сформулювати наступним чином. По-перше, ті, хто уповають на Бога, покладають в основу свого життя Його Слово, дороговкази – Божі заповіді, а тому після смерті успадкують блаженне життя. По-друге, такі нерозкаяні грішники, як євангельський багач, наражаються на вічні кари. По-третє, через Авраама, Мойсея, пророків а сьогодні – єдину святу соборну і апостольську Церкву, Бог відкриває Себе та Свою волю, тому ті, хто це ігнорує, не може скаржитися на свою посмертну участь, бо таким чином противиться Богу. Багач надто пізно звернув свою увагу на Лазаря, надто пізно виявив нездоланну безодню, надто пізно подумав про братів, надто пізно прислухався до Закону і пророків. Сьогоднішня притча делікатно пригадує нам те, що Ісус досить промовисто говорив «побожним» людям свого часу – біля нас є хворі, каліки, вбогі, заблукані грішники та безліч інших категорій людей, котрим через нас Господь хоче подарувати любов, надію та віру… Деякі люди часів Христа закидали Йому надмірну увагу до грішників, упосліджених, затаврованих, убогих, невчених. За свідченням євангелиста Луки, крім убогих Марії та Йосифа, стареньких Симеона й Анни, убогих пастушків та Східних мудреців – могутні цього світу відразу не приймають незбагненного плану Бога. Християнська любов кличе нас відкритися перш за все на потреби найубогіших, бо «Христос був посланий Отцем, щоб «нести Добру Новину бідним, звіщати полоненим визволення, сліпим прозріння...» (пор. Лк.4,18), «шукати і спасти те, що загинуло» (Лк.19,10). Впродовж століть християнська любов спонукає багатьох Христових учнів до милостині. Тому Церква, за словами Отців ІІ Ватиканського Собору, огортає любов’ю всіх терплячих через людську слабість, а навіть більше того, в убогих і терплячих бачить образ свого убогого і терплячого Спасителя, а тому старається їм допомогти в недолі і несучи послугу, через них намагається служити Христові (пор. Lumen gentium, 8). Слід звернути увагу на те, що між Старим та Новим Заповітом відбувається певний розвиток в мисленні і оцінці убогості. В Старому Заповіті  часто спостерігаємо загальне переконання, що багатство є краще від бідності і є слушною нагородою, призначеною для людини праведної і богобоязливої: «Щасливий чоловік, що Господа боїться, що в його заповідях вельми милується. [...] Достаток і багатство буде в його домі» (Пс.112,1.3). Вбогість трактується як покарання для людини, яка відкидає мудрі повчання (пор. Прип.13,18). З іншої сторони, убогий є об’єктом особливої уваги, як жертва первинної несправедливості. Відомими є гнівні висловлювання пророків, спрямовані проти приниження (гноблення, експлуатації) убогих. Наприклад, пророк Амос виокремлює приниження убогих посеред головних звинувачень, звернених в сторону Ізраїлю: «Вони праведника продають за гроші й бідного за пару капців; що топчуть голови вбогих у земний порох» (Ам.2,6-7). Такий зв'язок між убогістю і несправедливістю підкреслюється також у пророка Ісаї: «Горе тим, що несправедливі видають закони, що пишуть приписи жорстокі, щоб відправляти вбогих без правосуддя, щоб позбавляти права бідних у моїм народі, щоб з удовиць користь тягнути та сиріт обдирати» (пор. Іс.10.1-2). А святий апостол Яків навчає: «Хіба не вбогих цього світу Бог вибрав як багатих вірою і як наслідників Царства, що його він обіцяв тим, які його люблять?» (пор. Як. 2, 5). Убогість у Святому Письмі є представлена як чеснота, яка не тільки покращує долю убогого, але стається духовною дорогою, завдяки якій людина може знайти справжнє багатство, тобто невичерпний скарб на небі (пор. Лк.12,32-34). Водночас, маємо пам’ятати, що матеріальна убогість ніколи не є метою самою в собі, але є способом наслідування Христа.  «Мають Мойсея і пророків; нехай їх слухають», – каже у притчі Авраам (пор. Лк.16, 29). Господь Бог щод­ня промовляє до нас різними способами: чи то через вбогих Лазарів, чи через  Євангелії і Божі заповіді. У своєму Об'явленні Він дав нам все, що ми потребуємо для спасіння. Його Слово голоситься сьогодні по цілому світі, Його сила і ласка спливає на нас через Святі Тайни. Божі заповіді не є якимось авторитарним нака­зом, який лише обмежує нашу волю. Вони є життям, тою дорогою, якою ми можемо вийти «на лоно Авраама». Але ми здебільшого шукаємо собі якоїсь іншої, легшої дороги до Не­бесного царства. Чекаємо на якісь незвичайні Божі упімнення і об'явлення, вимагаємо якогось чуда. Неначе той багач думаємо, що коли б дійсно хтось з мертвих наших родичів чи знайомих прийшов до нас з того світу і про все розказав, ну тоді би між нами не було тих, що сумніваються, і всі грішни­ки одразу ж покаялися. Але був прийшов Той, хто по трьох днях воскресив вже одного Лазаря з мертвих і Сам на третій день встав з гробу, але ті, що тоді не слухали голосу закону і пророків, так не повірили і до сьогодні. Реакція недовіри до Ісуса та Його воскресіння також пояснюється словами Авраам з притчі: «Навіть коли хто воскресне з мертвих, не повірять» (пор. Лк.16, 31). Христос відійшов із земного життя, але його діло спасіння продовжує Церква через богослужіння. Спасіння, яке звершив Христос, стає реальністю для всіх людей через Літургію Церкви (Святі Таїнства, інші священнодійства та богослужіння часу). Час Христа, Який діяв в певний момент історії, продовжує таїнственно тривати у літургійному священнодійстві, завдяки чому благодать спасіння стає доступною не лише історичним сучасникам і географічним сусідам Ісуса Христа, але й людям кожного історичного періоду. Таким чином Христос продовжує таїнственно діяти у «нині» літургійного священнодійства. Саме у літургійному «нині» відбувається діло нашого відкуплення (пор. Євр. 13, 14), здійснене Христом. Дорогі в Христі! Сьогодні, коли святкуємо 30-ту річницю заснування вашої парафії, хочу наголосити на тому, що Божий храм був і залишається духовною святинею, місцем Божої присутності, домом молитви, школою духовності та української національної свідомості. Немає більшої виховної сили, ніж сила Церкви в якій діє сила Божа. То вона, виховує народ та вщеплює у душу людини ті християнські чесноти, які зроблять з неї доброго і мудрого громадянина. Наша рідна Церква так глибоко ввійшла в нашу історію, ментальність, традиції, культуру, так тісно сплелася з усіма проявами нашого життя – родинного, громадського і національного, що стала наче душею народу. На християнських істинах виростали генії нашого народу, такі як Григорій Сковорода, Тарас Шевченко, Леся Українка, та інші. Церква, вірна своєму покликанню, супроводжувала наш народ упродовж усієї його історії у змаганнях за кращу долю, за гідне й вільне життя для теперішніх і прийдешніх поколінь. Ця Церква захоронила наш народ від духовної загибелі під час довголітнього поневолення і жахливих переслідувань. Те, що ми сьогодні збереглися як окремий народ, що не заломалися, не розплилися в чужому морю все це завдячуємо в першій мірі УГКЦ. Наша Церква завжди була люблячою та вірною Матірʼю, яка розділяла зі своїми дітьми долю й недолю, надії та сподівання. Так було і в минулому столітті, так є і тепер, в умовах жахливої та немилосердної воєнної агресії, яку московія вкотре веде проти нашого народу. Тож і сьогодні коли Україна бореться за свою цілісність і соборність проти агресора московії, Господь покладає на нас, особливу місію бути голосом українського народу який страждає, молитись і боротися згідно свого покликання. Пролито ріки крові і сліз, проте народ живе, народ бореться, народ молиться. І саме Господь закликає нас не сумніватися в перемозі світла над темрявою, життя над смертю, істини над брехнею, бо Він запевняє нас у Своїй любові та милості. Від Нього, нашого Спасителя, черпаємо силу в теперішніх стражданнях. Він – джерело нашої надії. Тож разом з апостолом Павлом сьогодні кажемо: «Нас тиснуть звідусіль, але ми не пригноблені; ми в труднощах, та ми не втрачаємо надії…» (2 Кор. 4, 8). Бог дав право нашому народові на існування та життя, і цього права ніхто не може від нас забрати. Коли ракети і бомби московії падають на голови наших співвітчизників вони щоразу ранять також і Бога. Його рани можна побачити в наших поранених військових, у жінок, дітей на мирних літніх людях які переживають окупацію агресора. Нехай Господь, за молитвами Пречистої Богородиці, святих і праведних яких видала наша земля, наблизить справедливий мир для нашої Батьківщини, дарує нам натхнення для ревного служіння у Його Церкві, щоб славилося пресвяте Його ім’я в нашому народі. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь. + Ярослав 5 листопада 2023 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Владика Ярослав відвідав парафію с. Уличне на Дрогобиччині [фото]

31 жовтня 2023
29 жовтня, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав парафію с. Уличне на Дрогобиччині. У співслужінні о. Петра Івасівки, декана Трускавецького, о. Петра Сливки, адміністратора парафії, та священиків Трускавецького деканату владика Ярослав відслужив Архиєрейську Літургію. Після завершення Літургії відбулось освячення Ювілейного Хреста та символічної могили Борцям за волю України. Детальніше...

Проповідь на двадцять першу неділю після Зіслання Святого Духа (2023)

31 жовтня 2023
Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! У сьогоднішньому Євангелії Ісус Христос розповідає нам притчу про сіяча, а пізніше на прохання учнів пояснює її значення. Зерном, яке сіяч сіє на своєму полі, є слово Боже. Тому значення цієї притчі для духовного життя християнина у великій мірі залежить від того, що ми розуміємо під цим Словом. Слово Боже – це передусім звернення Бога, люблячого Батька, до людини – свого творіння. У притчі Христос порівнює Слово Боже до зерна, яке сіється, а грунт означає внутрішню диспозицію людей. Таким чином, зростання Царства Божого залежить, згідно з Ісусом, також і від нас, бо вільна людська воля, несе відповідальність за це зростання. Зерно можуть потоптати люди, видзьобати птиці, заглушити терня. Цей образ Слова–зерна відкриває нам кенозис – сходження самого Бога, Який з любові до людини у Воплоченні стає вразливим аж до смерті і то хресної. Також у притчі нас вражає до певної міри щедрість Сіяча – він не жаліє зерна, а сіє всюди. Бог не нав’язує нам своє слово, Він нам його пропонує. Тому Господь знову і знову виходить сіяти своє Слово широко, вдосталь і щедро. Перші рядки Євангелії Св. Йоана Богослова розкривають нам нову правду про Бога, називаючи Його Словом – Словом, Яке було на початку і з Якого все постало (пор. Йо.1, 1-5). Зі Священного Писання знаємо, що Бог своїм Словом сотворив світ (пор. Пс. 32,6), Він підтримує цей світ Словом (пор. Євр. 1, 3) і, врешті, судитиме в кінці часів світ Своїм Словом (пор. Йо.12,48). Це означає, що Слово Боже є дієвим: Господь сказав і створилось. Це Слово здатне давати життя і його утримувати. Христос є присутній у Слові Отця. Він сам особисто промовляє до людини в різний спосіб: через слухання Слова Божого, читання, внутрішнє натхнення, споглядання, висновки із різних обставин життя тощо. Слово Боже приходить до людини не тільки в церкві чи на молитві, але всюди, де перебуває людина. Звернімо увагу на те, як ми слухаємо? Як слухаємо ми Слово самого Господа? Як слухаємо ми один одного? Як слухаємо ми голос нашої совісті? В нашому житті слухання має дуже важливе значення. Вміння слухати – це велике мистецтво, через слухання ми отримуємо мудрість і знання. У біблійній мові «слухати» означає більше, аніж просто чути, а навіть більше, ніж розуміти. Воно включає цілковите відання особи: від почути до розуміти і від розуміти до жити. Слухати – означає чути, сприймати і виконувати волю Небесного Отця. Притча пояснює нам, що Слово Боже, яке приходить до людини, має багато перешкод в людині, поки вона відважиться жити правдиво по-християнському або, іншими словами, так, щоб це Слово приносило добрий плід життя. Люди часто легковажать собі Слово Божим, приглушуючи сумління, кидаються у вир грішного життя, щоб шукати задоволення у тимчасових примарних насолодах. Ісус пояснює учням і нам, що диявол дуже піклується про те, щоб Слово Господнє зробити неплідним у нашому житті. Окрім того, також заглушують Слово непостійність людини у своїх переконаннях, спокуси, клопоти, багатства, життєві розкоші. Наш слух є недосконалий, грунт нашого серця – неплідний, повний колючок і каміння, які треба усунути, твердої землі, яку треба зорати. Слово вимагає слухання, уваги, воно вимагає закритися від світських перешкод. Щоб чути слово Боже, треба мати внутрішнє вухо, яке налаштоване на Божий голос. «Вівці мої голосу мого слухаються, – каже Ісус, – і я їх знаю: вони за мною слідують» (пор. Йо. 10, 27). Святий апостол Павло каже, що віра народжується від слухання Божого Слова (пор. Рим. 10,17). Отож, дуже важливо зрозуміти, що наше слухання може народити віру. Бо як ми можемо повірити комусь, якщо не чули про нього нічого, якщо нам ніхто не дав навіть натяку, що щось подібне взагалі існує? Ісус постійно наголошував: «Слухайте…», постійно проповідував, навчав, пояснював, а тих, хто Його слухав, називав:  «Блаженні ті, що слухають…». У притчі про сіяча ми бачимо, насамперед, Бога, в якого віримо і сповідуємо: Господь є той, що приходить. Він не закривається у самому собі, у своєму вічному небесному щасті. Він виходить до людини, бо ми чуємо про те, що сіяч вийшов сіяти. Він є тим Словом Божим, Словом Отця, скерованим до нас. Сьогодні так багато слів сіються у наші серця, так багато пустомовства зараз є у світі. Ми живемо у цьому світі, який так багато говорить, кричить, пише, і ми часом навіть не можемо зрозуміти, де серед тих слів є Слово життя? Ісус є Добрий Пастир, і ми ніколи не повинні уявляти, що ми є поза досягненням Його слуху, Його уваги. Він бачить нас так, наче у світі нема жодної Його дитини, крім нас. Він прихиляє своє вухо до нашого найслабшого прохання про допомогу і поспішає на поміч. Каже псалмоспівець:  «Бо прихилив до мене вухо своє, тому взиватиму до нього всі дні мої» (Пс. 116,2). Нехай Господь щедро благословить кожного з нас, щоб рілля нашого серця була родючою землею. Дорогі у Христі! Сьогодні ми молитовно вшановуємо пам’ять преподобномучениці Параскеви, що в Іконії, названої П’ятниця, покровительки вашого храму. Її житіє – це яскравий приклад віри, святості та відданості Богу, заради Якого вона була готова віддати своє життя. Свята Параскева народилася у другій половині ІІІ ст. в місті Іконії, в Лікаонській провінції, сьогодні Туреччина, в родині заможних і благочестивих християн, які з особливою повагою ставились до дня страстей Господніх – п’ятниці. Коли ж Господь поблагословив їх донечкою, то вони назвали її Параскева, що з грецької мови означає «п’ятниця». Зазвичай відомо, що побожні батьки особливо дбають за християнське виховання своїх дітей. Так було із Параскевою, вони вчили її любити Бога і ближніх. Ця вихованість сформувала її характер і віру в Бога ще на дуже ранньому етапі свого життя. Вона з дитинства присвятила себе молитві, постам і добрим ділам. Коли ж батьки Параскеви померли, тоді вона збирала біля себе убогих людей і ділилася з ними усяким добром. Її серце було відкрите для всіх, хто потребував допомоги. Часто вона ризикувала власним життям, щоб прийти на допомогу тим, хто опинився в скрутному становищі. Благочестям і праведністю вона, засяяла серед невірних, безстрашно проповідуючи їм істинного Бога. Несучи пам`ять страстей Христових у власному імені, свята Параскева зберігала їх у своєму серці та й, зрештою, сама прилучилась до страстей Спасителя своїм терпінням. Поганські жерці із заздрістю дивилися на неї, бо милосердя святої діви навертало багатьох поган, які через її доброту, щедрість та скромність пізнавали правдивого Бога. Коли імператор Діоклетіан прислав до Іконії нового намісника, щоб той судив і мучив християн, то погани ще до його приїзду схопили і кинули Параскеву до в’язниці, де вона у безнастанній молитві очікувала часу, коли Бог дозволить їй постраждати за Христову віру. У в’язниці їй запропонували принести жертву язичницькому ідолу. З твердим серцем, уповаючи на Бога, преподобна відкинула цю спокусу. Вона сміливо стала перед мучителем, і на запитання, як вона називається, коротко відповіла: «Я – християнка!». У важких муках, з молитвою на вустах, передала свою чисту душу в руки небесного Отця. Християни з благоговінням похоронили тіло святої мучениці. Слід також додати, що свята Параскева П’ятниця завжди мала у нашому народі особливу любов і пошану. Ікони святої Параскеви особливо шанувалися нашими предками, в її ім’я посвячувалися храми, батьки іменували своїх дітей. Чого нас навчає сьогоднішнє євангельська благовість і до чого нас заохочує приклад преподобномучениці Параскеви? По-перше, це віра. Віра в Бога, довір’я до Божого слова та безмежну Божу любов, яка надає нам силу витримувати всі труднощі. Параскева вірила в Бога і довіряла Йому своє життя у найважчих моментах, і це допомогло їй подолати жорстокі випробування. По-друге, це бажання святості. Христос заохочує кожну людину, щоб у пошуках життєвого щастя вона поглиблювала свою віру та пізнання Бога, внутрішньо зростала від Божого образу до Його подоби. Отці ІІ Ватиканського Собору наголошували на загальному покликанні християн до святості. Лише у постійному житті з Богом, у здійсненні всіх життєвих справ у Господі та в дусі Його заповідей – найповніше та найбільше сповнення людини. Через пізнання Бога ми краще пізнаємо себе, свої можливості, істинні прагнення та вподобання, повніше себе реалізуємо. Пригадуємо, чому батьки назвали свою дочку «П’ятниця»? Вони з особливою повагою і вдячністю ставились до дня страстей Господніх – п’ятниці. Тому і назвали її Параскева, що означає «П’ятниця». Обираючи своїй дочці таке ім’я, можемо зрозуміти, що батьки були добрими і ревними християнами. Саме справжні християнські родини дають Церкві та народові свідків віри і святих. Важко переоцінити значення таких сімей для зростанні у вірі членів Церкви; недарма родину з давніх-давен називають «домашня Церква». І все ж віра, отримана від батьків, повинна бути свідомо прийнята і пережита, як це зробила свята Параскева. Нехай святість преподобної Параскеви буде для нас прикладом та джерелом натхнення самим бажати і в благодаті Святого Духа стриміти до досконалості у слуханні та виконанні слова Божого, яке несе всобі зародок вічного життя.Нехай наші серця наповнюються вірою, надією і любов'ю, так щоб ми могли слідувати її прикладу життя і зростати у святості. Cьогодні коли переживаємо російську збройну агресію супроти нашого народу, уповаймо на Божу поміч, на Божу благодать, і вірмо, що той, хто тримається міцно Бога, Його Слова, хто намагається жити в Божій любові, чинячи добро для своїх ближніх, своєї Батьківщини, захищаючи її, є непереможений. Тож молімося за наших захисників, за волонтерів, за всіх, хто солідарний з нами, хто боронить нашу країну від рашизму, щоб Божа любов усіх нас кріпила, щоб наша надія не маліла, а наша віра в перемогу Божої істини принесла свої плоди. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав с. Уличне,Трускавецький д-т Детальніше...

Владика Ярослав відвідав парафію с. Монастирець на Самбірщині [фото]

28 жовтня 2023
26 жовтня, у свято св. Дмитрія Солунського, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав парафію с. Монастирець на Самбірщині, де місцева громада святкувала 110-літній ювілей парафіяльного храму. У співслужінні о. Віталія Сокрути, адміністратора парафії, та священиків Самбірського деканату владика Ярослав відслужив Архиєрейську Літургію. Детальніше...
<< Початок < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна > Кінець >>
Сторінка 5 з 135
^ Догори