Сестри Галина та Світлана Махонюк родом із села Омеляни, що на Рівненщині. Нажаль, тяжка хвороба прикувала Галину і Світлану до інвалідного візка, позбавиламожливості пересуватися, але не зламала волі. І тепер їхні «дороги» простелилися рушниками туди, де демонструвалися їхні виставки. Галина і Світлана Махонюкиє членами Спілки народ-них майстрів України. Велика праця вкладена у ці диво-полотна.
На жаль, 3 жовтня 2009 року не стало Світлани Махонюк. Та її душа залишиласяу вишиваних мальвах, чорнобривцях, лебедях. Сьогодні Галина живе в селі Овадному на Волині. Мистецтвом українського вишивання дівчата захопилися у Бориславській спеціалізованій школі-інтернаті. Майстриня вишиває різними техніками – хрестиком, занизуванням, вирізанням, низинкою, зерновим виводом,панамою, штапівкою.
"Любов до вишивання передалася від бабусі. Та й взагалі, вишивати - це обов’язок кожної дівчини. Ми вишиваємо по-різному: буває, що беремося за один рушник обоє, буває, що кожна вишиває окремо," - зазначила Галина Махонюк. За словами авторки, вона спочатку малює орнамент на папері, а потім переносить його на полотно. Чудові мистецькі шедеври милують око, тішать душу, створюють гарний настрій.
У всьому світі зростає інтерес до етнічної спадщини кожного народу. Адже без минулого, без коренів нема майбутнього в жодного народу, в жодної родини, в жодної людини. Українцям є з чим постати перед іншими націями завдяки таким майстрам, як сестри Махонюк - творці і хранительки національних скарбів. Бо серед тих скарбів на видному місці - український рушник, що є містком між минулим та майбутнім.
Тарас Шафран,
Директор Єпархіального музею