Слово Митрополита Львівського з нагоди вшанування першої річниці відходу до вічності світлої пам’яті владики Юліяна (Вороновського)

дякуючи Господньому благословенню, а нашій добрій волі, ми зібралося у цьому храмі, щоб молитися за світлий упокій душі владики Юліана Вороновського. Його життя, як багатьох інших, також, знаменувалося невтішними подіями у світі, зокрема, в Україні. Народився на землі Галичини, але не при українській владі, бо тоді тривала окупація нашої країни. У дитячому віці пережив війну 1941-1945 роках, коли закінчилася війна мав усього дев’ять років. Народився 5 травня 1936 у селі Гумниська Буського району Львівської області. Здобув середню освіту та закінчив Поліграфічний Інститут у Львові. Працював по спеціальності до того часу, поки тодішня влада (радянська) встановила його духовний стан, приналежність до греко-католицької Церкви, його чернечий та священицький сан. У 22 роки став ченцем-студитом, в 32 роки – священиком, а у 50 років – єпископом. Звичайно, що усе це діялося тоді, коли наша Церква, її вірні та священики із чернецтвом перебували в укритті. Цей чернець не боявся усяких загроз, навпаки, обережно наражався на небезпеку. Цього року - ювілейна, 25-та річниця виходу нашої Церкви із укриття. Господь благословив світлої пам’яті владиці Юліанові дочекатися воскресіння нашої Церкви і він активно включився, щоб служити, бути там, де вважало керівництво Церкви та потребували вірні. Віддано служив ближнім так, як зумів, знаємо, що був надзвичайно благородного духа і йому було трудно приймати непрості рішення. Покладався на інших, особливо, коли став правлячим єпископом, радився і вносив певні корективи у представлені пропозиції в необхідних рішеннях. Дехто стверджує, що владика Юліан не керував єпархією, але запам’ятаймо, що остаточне рішення завжди опиралося у нього.

 

Він був надзвичайно простою й покірною особою, не вмів підвищувати голосу, радше, по-батьківськи задобрював, навіть там, де необхідно було рішучої постави.  Владика був людиною смиренного серця, тому ніколи не відхилявся своїми думками «від простоти й чистоти щодо Христа» (2Кр 11,3). Чи маємо право мати претензії до нього за благородність й простоту? – Ні! Це був його характер, психічний склад, таким сформувалося його сумління, мимо підпільного життя і Господь приймав таке його служіння. Що більше він міг вчинити? - Мабуть нічого, бо покладався на Боже Провидіння, молився й усе - з великою надією віддавав в руки Господні. Владика Юліан з чималою духовною відповідальністю ставився до свячення священиків. Знаємо, що напередодні свячення він старався постити цілий день. Одного разу, не пам’ятаю, при якій нагоді, коли ми зійшлися на вечерю у Львові в єпископській хаті, світлої пам’яті єпископ Юліан звернувся по-дитячому із запитанням до Блаженнішого Архієпископа Любомира: чи він може щось вкусити, бо увесь день постив, а завтра відбудеться свячення? Це була великодушна простота владики і наука для тих, хто зібралися навколо вечері! Простота і жертва…? Святої пам’яті владика Юліан не вмів бути інакшим, був собою, відданий Богові, своїй Церкві та своєму народові, який він дуже любив та уболівав за його долю. Неможливо передати словами повноту багатства душі святої пам’яті владики Юліана, його благородність, відданість Богу та незвичайну близькість до кожного. Він не відмовлявся від різних пропозицій, що йому пропонували на Синоді єпископів, вмів завжди знайти відповідних осіб, які гідно представляли його з порученою тематикою. Після того, як йому виповнилося 75 років, не вагаючись передав свій уряд наступникові, преосвященному владиці Ярославові. Добре пам’ятав й реалізував слова Святого Писання: «Йому треба рости, мені ж маліти» (Ів 3,30). Спокійно й без усяких труднощів усунувся, віддав свій уряд тому, кого покликала Церква. Скільки вдавалося, а навіть, понад можливість, будучи у поважному віці та ослаблений на здоров’ї, владика Юліан приїжджав на Синоди єпископів, брав участь в інших заходах Церкви, хоч було дуже очевидно, що це надзвичайно виснажує його та підриває залишені сили. Ми зі співчуттям та жалем спостерігали, з яким величезним трудом він проводив із нами сесії Синоду.? Увесь час служив святій Церкві своєю молитвою та відданістю, як монах, священик, ректор Львівської Духовної Семінарії Святого Духа чи - як єпископ новоутвореної Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Дбав про свою єпархію, мав велетенське почуття відповідальності, мимо свого надмірно благородного характеру. Можливо, мав таку ваду, подібно, як пророк Мойсей, що понад міру любив своїх співвітчизників. Ми дуже цінимо життя й служіння владики Юліана і вважаємо його за праведника нашої Церкви. Упокоївся в Господі на 77-мому році життя минулого року (28.02.2013) і якраз тепер вшановуємо пам’ять його благоговійної особи, з нагоди першої річниці упокою. Віримо у його спасіння, що він втішається огляданням Божого обличчя! Молимося до Господа, щоб він був зарахований Церквою до блаженних душ. Він дуже любив свою Церкву, вірив у її розквіт, посвячувався цілковито на служіння вірним християнам. Блаженний наш святителю Юліане, заступайся перед Господом у потребах нашої Церкви та нашого народу! Ти - світлий патріот Божої Премудрості, випроси для нашого народу та України доброї долі, волі та благородного миру! Вічна йому пам’ять! 

 

+ Ігор

Архиєпископ і Митрополит Львівський УГКЦ

01 березня 2014 р. Катедральний храм Пресвятої Трійці, м. Дрогобич.