День Незалежності в Старому Самборі

26 серпня 2015
Друк
Ікони свв. Бориса і Гліба
Бо хто за що, а ми за незалежність. Отож нам так і важко через те. Ліна Костенко

Пауло Коельо  якось писав, що люди хочуть все змінити і одночасно бажають, щоб все залишалося так, як раніше. За двадцять чотири роки незалежності Україна обирала  п’ять президентів, декілька разів переорієнтовувала свої політичні напрямки, змінювала захоплення одними політиками на інших та модифіковувала  погляди в, економічному, соціальному плані. Не зважаючи на повільні темпи розвитку, держава все ж набрала нових рис. За два десятки незалежності свідомість українців трансформувалася. Лише за останні два роки ми змогли кардинально поміняти себе, своє ставлення до держави, влади, суспільства. Ми  з кожним днем стираємо чимало стереотипів, які протягом тисячоліть нам насаджували «дружні сусіди», боремося за вияв власної ідентичності, ламаємо кліше, і показуємо світові, а головне – самим собі, що варті кращого, що заслуговуємо на більше.

Вже сьогодні українська молодь не сприймає слова відчаю і зневіри. Вона сміливо, оптимістично дивиться в майбутнє. Хлопці та дівчата – ровесники незалежної України проявляють особливі патріотичні почуття: йдуть добровольцями на неоголошену війну з Росією, очолюють волонтерські рухи, беруться владу на місцях, а головне професійно, з холодним розумом і гарячими амбіціями планують і будують власну державу. Наша молодь вже не знає, як це бути жителем Радянського Союзу, не знає, як це боятися комунізму. Це покоління виросло у складній економічній та соціальній ситуації, але воно й виросло у вільній країні, де свобода має значення, де вибір залишається за тобою. Бачачи ентузіазм сучасної молодої людини, старші просто переймають їхній настрій. Він передається у кожній новій справі, у кожному новому слові.

За даними Інституту соціології Національної академії наук вже сьогодні 58, 5% українців вважають себе громадянами України. Цей показник зріс. Ще декілька років тому, він був просто жалюгідно низький. Рівень нашої свідомості, нашої ідентифікації був критичним. Однак, як кажуть в народі, не буває лиха без добра. Зміни помітні в деталях. Їх  можна чудово розгледіти на маленькій громаді: на її вчинках, думках.

Цього року День Незалежності відзначають по-особливому. Фактично вже другий рік на території країни ведуться бої за можливість жити на своїй землі. Здавалося б причин для радості немає. Однак, залишатися нещасним, меншовартісним бідним українцем нема чого. Потрібно брати себе в руки, карбувати свій характер, і створювати культ успішного, щасливого громадянина найбільшої в Європі, як в культурному, так і в географічному плані країни.

Стросамбірчани на ділі демонструють свої зміни. День Незалежності вони відзначали з новими традиціями, з свіжими думками і закликами. Отець-декан Михайло Николин, відділ культури, ініціативні  групи, молодіжні організації спільно з владою міста та громадою організували у День Народження України святковий захід. Вулицями міста під традиційні українські пісні пройшла колона свідомих українців. Попереду був хрест, український прапор, церковна процесія, великий синьо-жовтий стяг. З двох боків колони українські жінки створили коридор з вишиваних рушників. Все це не просто так. З давніх-давен, вишитий рушник має особливе значення для українців. Він виконує функцію оберегу. Він символізує любов, незрадливість. На ньому вишиваємо власну долю. Добре знаємо про унікальність вишиваного рушника ще з вірша Малишка: «І на тім рушникові оживе все знайоме до болю: і дитинство, й розлука, й твоя материнська любов». Старосамбірчани в коридорі з вишиваних рушників хотіли передати почуття оберегу для всіх хлопців-воїнів, які зараз так потребують нашої підтримки і молитви. В Україні завжди були два добре знані обереги: для християн – хрест, для громади – рушник.

Свою урочисту ходу старосамбірська громада розпочала з посвяти двох ікон у капличці Святого Миколая. На них зображені  святі Борис і Гліб, сини хрестителя Київської Русі – Володимира Великого. Саме їх величають як заступників всіх руських князів. Вони вважаються помічниками в битвах. Їхнім ім’ям закликають до єдності, до припинення міжусобних воєн. Вибір  цих святих непростий. Він надзвичайно актуальний на сьогодні. Отець-декан Михайло Николин зазначає, що в їхній особі ми вшановуємо сучасних героїв, ми  закликаємо до примирення.

Пройшовши центральною вулицею міста, громада закінчила урочистості на церковному подвір’ї, де пластуни під духовний гімн України підняли великий український стяг. Співаючи такі важливі для кожного слова, очі старосамбірчан дивилися вгору, на державний прапор, який давав їм надію, впевненість, що Україна завжди буде незалежною. Після зимових подій 2013-2014 року, героїчних боїв українських солдатів іншого варіанту просто бути не можу

Революція Гідності поставила  чимало крапок над і. Вона також намалювала чимало знаків питання. На деякі з них ми отримаємо пояснення  з плином часу. Але вже сьогодні є одна точна відповідь. Святослав Вакарчук на своїй сторінці у соціальній мережі написав її: «Якщо ти станеш іншим, і навколо тебе мільйон людей стануть іншими, то і країна почне змінюватися». Тож змінюємося вже сьогодні, якщо хочемо змін у майбутньому.

Юля Катинська

Теми: Старосамбірський деканат

Інші публікації за темою