SDE

Проповідь з нагоди празника св. Апостолів Петра і Павла (2019)

13 липня 2019
Друк E-mail

Дорогі брати і сестри!

Сьогодні наша Церква торжественно величає пам’ять двох великих благовісників Христової Євангелії – вірних Христових апостолів – палаючого вірою Петра, та славного мудрістю Павла. Звеличуємо їх сьогодні, як Первоверховних, бо вони й справді найбільше потрудилися для слави Божої, для проповіді святої Євангелії. Тому всі ми зібрані сьогодні на їхньому торжестві, щиро бажаємо почерпнути із цієї багатої криниці життя та мудрості, котру наповнили славні учні Христові свідоцтвом своєї віри, любові та апостольської посвяти.

Хто ж такі ці посланці Святої Тройці і ловці світу, – як Церква їх возвеличує у богослужбових стихирах, - що одержали від Бога богорозумні крила, пролетіли весь світ, піднеслись до неба і стали підвалинами Церкви, що, обійшовши всю землю, благодаттю Святого Духа збагатили поганський світ?

Достойний приклад святості життя та важлива місія, поручена їм Христом, спонукує Святу Церкву почитати їхню пам’ять в один день. Хоча мабуть не один з нас, заглиблюючись в життя та діяння апостольське, зауважить між ними істотну різницю за походженням,  станом, освітою, а навіть за людськими якостями характеру. І в цьому – великий промисел Господній, Котрий цінує та любить кожну людську особу, покликує людину до святості такою, якою вона є, тільки щоб її серце було готове відкритися на Божу волю, відповісти на Його запрошення. Ось чому ці два різні апостоли, хоч, можливо, по-людському деколи слабкі та немічні, однак запалені спільною любов’ю до Христа, натхненні Святим Духом, є подібними між собою в апостольській ревності, в дбайливості за спасіння людських душ. З огляду на їхню живу віру та відважну проповідь Євангелія, через те, що вони віддали своє життя Христові аж до мученицької смерті ми справедливо іменуємо їх підвалинами Христової Церкви.

Одного разу Ісус запитав своїх учнів: «За кого мають люди Сина Чоловічого?» Ті відповіли: «Одні за Йоана Хрестителя, інші за Іллю, ще інші за Єремію або одного з пророків». «На вашу ж думку, – до них каже, – хто я?» Озвався Симон Петро і заявляє: «Ти – Христос, Бога живого син». Далі каже Христос до Симона: «Щасливий ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров це тобі відкрили, а Отець мій небесний. Тож і я тобі заявляю, що ти – Петро (скеля), і що я на цій скелі збудую мою Церкву й що пекельні ворота її не подолають» (Мт. 16, 13-18).

Саме апостоли, очолювані святим Петром впорядкували Церкву, засновану Христом. Вони отримали  місію поширити цю Церкву по всьому світі, коли Христос сказав їм: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав» (Мт. 28. 19-20). У нашому символі віри ми визнаємо, що віримо у єдину, святу, соборну і апостольську Церкву. Апостольською Церква є тому, що основана на апостолах, бо, як говорить апостол Павло у посланні до Ефесян, побудована «на підвалині апостолів і пророків, де наріжним каменем – сам Ісус Христос» (Еф.2, 20).

Святі апостоли Петро та Павло докладали всіх зусиль, щоб поширювати Христову Церкву по всьому світі. На той час це було дуже нелегко. Апостол Павло описує свою працю так: «Куди більше в працях… в тюрмах, під ударами надмірно, у смертельних небезпеках часто … у праці та втомі, в недосипаннях, у голоді та спразі, часто в постах, у холоді й наготі!» (ІІ Кор. 11, 23-27). Вони готові були віддати за Христа все, що мали: «Господи, – сказав Петро до нього, – з тобою я готовий піти й у тюрму, й на смерть» (Лк. 22, 33). Подібно говорить і  апостол Павло: «Таж я готовий не тільки бути зв’язаний, але й життя своє покласти в Єрусалимі за ім’я Господа Ісуса» (Ді. 21,13). Саме це вони і зробили, віддавши своє життя за Христа.

Тому, любі брати і сестри, вшановуючи сьогодні пам’ять Верховних апостолів Петра та Павла, навчімося у них та в багатьох подвижників та свідків віри нашої Церкви отої живої віри та ревності у сповненні християнських обов’язків. Просімо їхнього заступництва, щоб і ми могли бути свідками Правди-Христа у наших родинах, парафіях, в нашому народі. Щоб і ми не були байдужі, коли йдеться про добро нашої Церкви і народу. Щоб понад усе старалися про поширення Христового Духа  чи то у спільноті церковній, чи на місці нашої праці або навчання. Нехай літургійне прохання за добрий стан святих Божих Церков та з’єднання всіх буде молитвою не тільки наших уст, але і щоденним християнським завданням.

Також сьогодні разом з Вами, дорогі в Христі брати і сестри, з глибини серця хочемо дякувати Богові за сьогоднішній день, за усіх вас. Дякуємо за вашу міцну віру, за вашу любов до Бога та до УГКЦ. Нагодою для цього благодарення є 30-та річниця виходу нашої Церкви з катакомб, завдяки чому ми маємо можливість відкрито звершувати богослужіння, вести душпастирське служіння у різних сферах, вільно проповідувати Слово Боже.

Рівно ж сьогодні ми спогадуємо п’ятнадцяті роковини від часу освячення вашого новозбудованого храму. У цьому храмі, ви, подорожуєте сторінками Святого Письма, вслухаючись у повчання Христа, який промовляє до нас через проповіді та гомілії священнослужителя. У ньому пізнаєте Христа при ламанні Євхаристійного Хліба. Пам’ятаймо про потребу частої сповіді для гідного причащання святої Тайни Євхаристії, бо вона є «ліком безсмертя», який не лише захоронює від смерті, але й дарує життя вічне в Христі Ісусі.

Ви збудували цей храм рукотворний, щоб він допомагав нам розбудовувати храм нерукотворний. А апостол Павло називає людину «храмом Духа Святого» (пор.1Кор.6, 19). Ці духовні храми людських душ сьогодні потребують бути оновленими, бо у минулому столітті вони були десятиліттями нищенні комуністичним режимом, а у ХХІ ст. наражаються на не меншу небезпеку зі сторони невидимого ворога, який підступно намагається вбити в людській душі усе святе, стираючи грань між добром і злом, пропагуючи вседозволеність, споживацтво, інші пристрасті віку цього...

Сьогодні, коли святкуємо п’ятнадцяту річницю освячення вашого храму, хочу наголосити на тому, що він був і залишається духовною святинею, місцем Божої присутності, домом молитви, школою української духовності й національної свідомості. Немає більшої виховної сили, ніж сила Церкви в якій діє сила Божа. То вона, виховує народ та вщеплює в душу людини ті християнські чесноти, які зроблять з неї доброго і мудрого громадянина.

Дорогі в Христі! Дозвольте мені сьогодні висловити щиру вдячність усім, хто брав участь у розбудові цього храму. Велике спасибі о. Тарасові, який тут трудився всі ці роки матеріально вдосконалює і духовно розбудовує живу парафію, о. Мар’яну за співпрацю.    Велике спасибі, церковній громаді, яка у нелегкі часи економічної розрухи взялися за благородну справу будівництво Божого храму. Складаю сердечну подяку всім небайдужим, хто вкладав свої духовні та матеріальні зусилля у розбудову Божої святині. Нехай у цих стінах постійно лунає відгомін заклику Верховних Апостолів (на честь яких побудований цей храм) до навернення та оновлення у частому прийманні святих тайн Покаяння та Євхаристії. Щоб у ньому кожна душа знаходила наснагу для очищення та духовного поступу. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами!

+ Ярослав

12 липня 2019 року Божого,
м. Турка

Теми: Ярослав (Приріз)

Інші публікації за темою
Архів
^ Догори