SDE
Публікації за темою: Блаженніший Святослав

Звернення греко-католицького єпископату України з приводу суспільно-політичної ситуації в державі

31 січня 2014
Дорогі в Христі! Останніми місяцями наша країна переживає тяжкі випробування, які свідчать про глибоку кризу у відносинах між суспільством і владою. Небажання влади дослухатися до думки народу вже призвело до трагічних наслідків. Ми висловлюємо свої глибокі співчуття сім'ям загиблих, запевняючи їх у нашій молитовній близькості, солідаризуємося з родинами переслідуваних, стаємо на боці побитих, пригноблених, утиснених і зневажених. Наш голос нині єднається з голосом мільйонів громадян України, які взивають до неба про правду і справедливість словами Священного Писання: «Розлийте, небеса, згори росою правду, і нехай хмари дощем її виллють! Нехай відчиниться земля і дасть спасіння, і нехай виростить разом справедливість!» (Іс. 45, 8). При цьому хочемо підкреслити, що справедливість не наступить доти, доки не буде зцілена остання рана на тілі постраждалих, доки не будуть віднайдені всі пропалі без вісти, доки в суспільстві не буде усунено загрози фундаментальним правам і свободам людини та народу в цілому й відновлено довіри до влади, без чого неможливо будувати сучасної правової держави. У цих нелегких обставинах ми стали свідками великої людської доброти і солідарності в нашому народі. Молодь, зокрема студенти, дорослі, літні люди, жінки і чоловіки, а навіть особи з особливими потребами виходили на площі й майдани Києва та інших міст і сіл нашої країни, виявляючи громадянську і духовну зрілість, готовність до самопожертви задля кращої долі рідного народу. Усім цим людям ми висловлюємо нашу пошану і вдячність, скеровуючи до них слова святого апостола Павла: «Отож, любі брати, будьте тверді, непохитні, визначайтесь у ділі Господнім повсякчасно та знайте, що труд ваш у Господі не марний» (пор. 1 Кор. 15, 58). Хочемо окремо відзначити тих осіб, котрі, будучи на державній службі, незважаючи на тиск чи погрози, залишилися вірні Божому законові та голосові власного сумління, відмовляючись чинити насилля проти власного народу. Вони на ділі здійснили закон, яким керувалися ще перші християни Єрусалима, котрі, будучи переслідуваними, не відступали від Божої правди і казали: «Слухатися слід більше Бога, ніж людей!» (Ді. 5, 29). Водночас ми з великою тривогою і болем серця сприймаємо прояви насилля, утисків і переслідувань мирних демонстрантів із боку силових структур України. Ганебним і принизливим для самої держави став загальновідомий факт, що силові структури почали діяти у згоді зі злочинними найманцями, які чинили погроми та нападали на мітингувальників, лікарів, журналістів і навіть на звичайних громадян, серед яких були літні особи й діти. Дії, скеровані на насильне придушення мирного волевиявлення громадян, не можна виправдати нічим і вони заслуговують на однозначне та рішуче засудження. Влада, яка немовби не чує крику свого народу і намагається приглушити його голос за власні права ударами міліцейських кийків та пострілами зброї, стає на небезпечну дорогу терору й диктатури, що суперечать її основоположному покликанню дбати про єдність народу, бути на сторожі суверенітету країни та працювати задля загального добра всіх без винятку громадян. Церква засуджує всяке кровопролиття та будь-які форми насильства, але підтримує право громадян на мирний протест. Ми з усією рішучістю закликаємо всі сторони протистояння: «Зупиніть кровопролиття! Не допустіть зростання насилля!» У незалежній і цивілізованій Українській державі не повинна проливатися кров власних громадян у мирний час лише за те, що ці громадяни домагаються і захищають належні їм права й свободи. Закликаємо владу не чинити насилля над власним народом, але почати шанувати свій народ. Сподіваємося, що наш заклик не залишиться «голосом вопіющого в пустині».Сьогодні багато хто скеровує свій погляд у бік Церков із виразним чи непрямим запитанням: що маємо робити? З таким самим питанням приходили сучасники і до Івана Хрестителя, а він відповідав їм силою Святого Духа, закликаючи до переміни серця, до навернення: «Хто має дві одежі, нехай дасть тому, що не має. А хто має харч, нехай так само зробить". Прийшли також митарі христитись і йому мовили: "Учителю, що маємо робити?" А він сказав їм: "Нічого більше понад те, що вам призначено, не робіть". Вояки теж його питали: "А ми що маємо робити?" Він відповів їм: "Нікому кривди не чиніть, фальшиво не доносьте і вдовольняйтесь вашою платнею"». (Лк. 3, 11−14). Ми рівно ж, будучи свідомими, що «поміч наша в Господі, що сотворив небо і землю» (Пс. 121, 2), закликаємо наших вірних та усіх людей доброї дотримуватися Божих заповідей, нікому не чинити зла, тривати в мирі та добрі. Прохаємо і надалі молитися в спільнотах (парафіяльних, чернечих і родинних) та індивідуально за Україну та оголошуємо період посту в усіх наших єпархіях та екзархатах в Україні. Практичні вказівки щодо молитви й посту додаємо до цього Звернення та просимо отців-душпастирів оголосити їх та належним чином організувати. Разом із митрополитом Андреєм Шептицьким «ми віримо й надіємося, що покаянням, щирою молитвою і щирим прийманням Найсвятійших Тайн зможемо заслужити на те, що Господь скоротить час досвіду і страждань, що милосердним оком спогляне на синів своїх, що дасть їм витривати з благодаттю у злиднях теперішнього життя і всемогутньою своєю волею покладе край нашим терпінням» (пор. Молитва за кращу долю українського народу). У той час, коли наші погляди скеровані до стольного града Києва, ми думкою переносимося до собору Святої Софії – Премудрості Божої, де Пресвята Богородиця з піднесеними до небес руками заступається за нас, випрошуючи для нашої землі благословення і Божого миру. Їй, нашій Цариці і Небесній Заступниці, прагнемо поручити нині самих себе, наш край, його правителів, військових – усіх, хто проживає на нашій землі, благаючи словами давньої християнської молитви: «Під Твою милість прибігаємо, Богородице Діво, молитвами нашими в скорботах не погорди, але від бід ізбави нас, єдина чистая і благословенная!» Благословення Господнє на вас! 1. Блаженніший Святослав (Шевчук),Отець і Глава УГКЦ, Верховний АрхиєпископКиєво-Галицький;2. Високопреосвященніший Владика Ігор (Возьняк),Митрополит Львівський;3. Високопреосвященніший Владика Володимир (Війтишин),Митрополит Івано-Франківський;4. Високопреосвященніший Владика Василь (Семенюк),Митрополит Тернопільсько-Зборівський;5. Преосвященний Владика Михаїл (Колтун),Єпарх Сокальсько-Жовківський;6. Преосвященний Владика Мілан (Шашік),Єпарх Мукачівський.7. Преосвященний Владика Ярослав (Приріз),Єпарх Самбірсько-Дрогобицький;8. Преосвященний Владика Василь (Івасюк),Екзарх Одесько-Кримський; Адміністратор Коломийсько-Чернівецький;9. Преосвященний Владика Йосафат (Говера),Екзарх Луцький;10. Преосвященний Владика Степан (Меньок),Екзарх Донецько-Харківський;11. Преосвященний Владика Дмитро (Григорак),Апостольський Адміністратор Бучацької Єпархії.12. Преосвященний Владика Тарас (Сеньків),Єпископ-адміністратор Стрийський;13. Преосвященний Владика Богдан (Дзюрах),Єпископ курії Верховного Архиєпископа УГКЦ;14. Преосвященний Владика Венедикт (Алексійчук),Єпископ-помічник Львівської Архиєпархії;15. Преосвященний Владика Ніл (Лущак), Єпископ-помічник Мукачівської греко-католицької єпархії.16. Блаженніший Любомир (Гузар),Архиєпископ-емерит; Львів-Брюховичі, 31січня 2014 року Божого Детальніше...

Звернення Блаженнішого Святослава до вірних УГКЦ та всіх людей доброї воліз нагоди Дня Соборності України

21 січня 2014
Високопреосвященні та Преосвященні Владики!Всесвітліші, високопреподобні та всечесні отці! Дорогі в Христі брати і сестри! Свято Соборності України – це святкування відвічного прагнення єдиного українського народу, який був розшматований різними імперіями, щоб його єдність була втілена й захищена в єдиній незалежній Українській державі. Соборність держави віддзеркалює соборність душі українського народу – культурну, цівілізаційну та духовну єдність спадкоємців давньоруської Київської держави. Ця єдність, що була преображена та утверджена 1025 років тому Хрещенням рівноапостольного князя Володимира, надала духовному началу українського народу виразно європейську ідентичність. Ця самобутність була висловлена в духовному подвигові перших давньоруських мучеників Бориса і Гліба, які ціною власного життя запечатали християнське відречення від насильства, вчиненого їхнім братом, і цим сказали святе «ні» насильству як способу державотворення. Європейська ідентичність народу проявилася в повазі до інших народів, релігій та культур, перехрестям яких став древній Київ – мати городів руських. Київ, як «місто миру Христового», є духовним осердям цього давнього народу, який протягом століть умів мирно співіснувати з людьми різних національностей, що століттями жили тут у злагоді.  Соборність сучасної незалежної України – це соборність її суспільства, здатність пошанувати гідність кожної людини, яка живе сьогодні в нашій державі. Молимося, щоб ниніщнє свято Соборності відкрило дороги до єднання, діалогу та порозуміння між владою і народом, різними політичними силами та громадськими організаціями. Соборність у релігійному житті України – це ісповідування єдиного Бога і даного Ним морального закону. Лише Його закон є соборним фундаментом усякої законності в нашій державі. Сотворивши людину вільною особою на свій образ і подобу, сам Творець наділив її невід’ємними та універсальними правами і свободами, що їх ніхто не має права відібрати чи заперечити. Державні закони повинні їх поважати та служити їх здійсненню. Богом дарована народові соборність повинна піднести нас понад тим, що сьогодні може ділити наше суспільство. Нехай святкування Соборності допоможе нам оновити віковічне прагнення до єдності України в ім’я новітнього прояву єдиного начала народного буття – культурної, цивілізаційної та духовної єдності українців як європейського народу. Цьогорічне свято Соборності України затьмарене протистоянням та ескалацією насильства в столиці нашої держави – Києві. Ми з тривогою спостерігаємо, як тривалі мирні протести, не почуті владою, виливаються у хвилі насильства та кровопролиття. В ім’я збереження соборної України, в ім’я її майбутнього закликаю владу прислухатися до вимог свого народу, перестати говорити з ним мовою сили та використання репресивних механізмів! Звертаюся до представників громадянського суспільства та всіх політичних діячів відмовитися від насильства та повернутися на шлях мирного спротиву. Не дозвольмо, щоб емоції, навіть оправдані, затьмарили наш світлий розум і позбавили нас самої можливості вступити в діалог! Звертаюся до нашого єпископату і духовенства особливо чувати над душами повіреного вам стада. Промовляймо до сердець та умів наших вірних Євангелієм Христового миру! Господь сказав нам: «Мир залишаю вам, мій мир даю вам; не так, як світ дає, даю вам його. Хай не тривожиться серце ваше, і не страхається!» (Iв. 14, 27). Про це нам нагадує сьогодні апостол Павло, наказуючи: «Проповідуй слово, наполягай вчасно і невчасно, картай, погрожуй, напоумляй із усією терпеливістю та наукою» (ІІ Тим. 4, 2). У цей день і в цю історичну мить нехай невпинно лунає в усіх наших храмах, чернечих спільнотах та християнських родинах молитва за мир і Боже благословення для нашого народу! Нехай свято Соборності перетвориться на свято Соборної молитви за Україну! «Нехай же Бог надії сповнить вас усякою радістю та миром у вірі, щоб ви збагатились у надії силою Духа Святого!» (Рим. 15, 13). Благословення Господнє на вас! † СВЯТОСЛАВ Дано в Києві,при  Патріаршому соборі Воскресіння Христового,20 січня 2014 року, у день Собору Святого Івана Хрестителя Доручаю всім душпастирям у день Соборності України, 22 січня 2014 року, відслужити Божестенну Літургію за український народ та за його соборну державу і зачитати це Звернення. Детальніше...

Різдвяне послання Блаженнішого Святослава (2014)

23 грудня 2013
Споконвічно від Отця народженому нетлінно Синові,Що в останній час безсіменно від Діви тілом народився,Христу-Богові закличмо: Ти, що підняв нашу силу,Святий єси, Господи! (Канон  Різдва). Христос рождається! На голос ангела, який пролунав пастушкам серед темної ночі, спішимо ми сьогодні до вбогої стаєнки у Вифлеємі. Тут ми бачимо на руках Пречистої Діви Марії Божого Сина, що прийшов у наш світ як людина. Разом із ними радіємо і дивуємося, оспівуємо і споглядаємо живого й істинного Бога, який народився в людському тілі та віддає себе в руки людини як маленьке, ніжне і беззахисне Дитя. Різдво нашого Спасителя відкриває нам глибини Божественного життя, як також всю правду про саму людину. Той, хто сьогодні явився в людському тілі, існував ще перед сотворенням світу, бо як предвічний Бог споконвічно від Отця народився нетлінно як Син! Це таїнство Божого синівства Ісуса Христа - що само по собі є невимовним і незбагненним! - сьогодні об’являється і проповідується людині. Це свято робить нам доступним божественне синівство, проголошує, що наш Бог-Отець любить нас як своїх синів і дочок. У Його новонародженому Сині ми переживаємо сьогодні нашу близькість до Бога, таку саму теплу, могутню, реальну та життєдайну, якою є трепетна близькість люблячого батька до свого єдиного первістка. Вдивляючись в обличчя Божого Дитяти і Його Матері Марії, усвідомлюємо, що свято Різдва дає нам пізнати правду про нашу людськість, про власну людяність, яка  стала знаком Божої присутності: «І ось вам знак, – каже  ангел до пастушків. – Ви знайдете дитя сповите, що лежатиме в яслах» (Лк. 2, 12). Це Дитя – сам Бог Ізраїля, що в останній час безсіменно від Діви тілом народився. Це Дитя враз доручає людині, в особі Йосифа Обручника, дивну роль свого опікуна. У Різдві Христовому ми приймаємо вічного Бога таким, якими є самі. Бо зазвичай люди прагнуть, щоб ними хтось опікувався. А тут, у Вифлеємі, сам Бог, як дитя, є тим, ким опікується людська родина! Людяність, відчуття святості людського життя і пошана до нього - це та зворушлива і спасенна дорога, якою в цю таїнственну ніч Божий Син, як Син Марії, приходить до нашого дому, нашої родини, нашого народу. І ця божественна людяність - боголюдство воплоченого Сина Божого - відкриває нам сьогодні різдвяну дорогу любові до Бога і ближнього. Святкуючи Різдво разом із подорожніми й безпритульними, солідаризуючись із тим, кого зневажають і чию гідність заперечують, ми, християни, як справжні опікуни та благовісники присутності Бога серед нас, робимо наш світ, наше суспільство більш людяним і гідним самої Людини.   Народження Сина Божого, Відвічного Слова Отця, виявляє поряд із величчю та славою нашого Бога – Творця і Спасителя, велич і славу людини як вінця всього сотвореного. У своєму воплоченні Бог виявляє особливу гідність людини, бо втілюється саме в неї – у свій образ. Святий Іриней Ліонський навчає: «Коли Слово стало тілом, ставши тим, хто був Його образом… то вчинило людину подібною до невидимого Отця через видиме Слово» (Adv. Haer 5, 16, 2). Прославляючи гідність людської особи, Христова Церква сьогодні співає: «Христу Богові закличмо: Ти, що підняв нашу силу, Святий єси Господи!» Подібно як прихід на Землю Сина Божого через воплочення стало центром всесвітньої історії, так само пошана до гідності людської особи є осердям істинного, справді людяного суспільства. Церква навчає, що суспільні інститути та їхні лідери повинні поважати кожну людину і їх найпершим завданням є сприяти цілісному її розвиткові. Людина не може бути засобом реалізації економічних, соціальних чи політичних планів, нав’язаних світською владою. Ця влада мусить пильно стежити, щоб обмеження свободи чи будь-який тягар, покладений на особисте життя людини, ніколи не завдавали шкоди її гідності. (Компендіум соціальної доктрини Церкви, п. 131-133). Кожне суспільство, у якому зневажають людину, не має майбутнього. Джерелом справедливого законодавства та суспільного устрою повинна бути гідність людської особи. Бо саме людина є осердям поєднання дочасного і вічного, Божого і людського, вона є тими дверима до вічності, що їх відкрив у своїй людяності Син Божий у день свого Різдва. Тому святкувати Різдво означає тримати відкритими двері наших сердець до гідності людини, особливо немічної і беззахисної, яким є Божественне Дитя на руках Пречистої Діви Марії.   Сьогодні українське суспільство вже вкотре у своїй історії засвідчує, що прагне будувати власне майбутнє на підвалинах християнської віри. Новонароджений Спаситель є сповненням надії всього людства на прихід Царства Божого – царства справедливості, миру і добра. Народження саме такого предвічного Царя миру звіщав ангел, коли казав пастирям: «Не бійтесь, бо я звіщаю вам велику радість, що буде радістю всього народу: сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель» (Лк. 2, 10-11). Як важливо нам у цей історичний момент, на слово благовісника, відчути, що саме Христос є джерелом нашої радості, і перестати боятися! У Різдві Христовому нехай наша тривога перетвориться на надію, розгубленість і непевність – переміниться на дорогу до Господнього вертепу. У цей різдвяний день, коли, за словами ап. Павла, сила Божа проявляється в людській немочі (пор. ІІ Кор. 12, 9), наше відчуття безсилля перетворюється на усвідомлення власної гідності. За діянням Святого Духа це усвідомлення власної гідності стає силою, що допоможе нам збудувати суспільство, гідне людини. Ось чому ми сьогодні, величаючи силу божественної людяності, співаємо: «Ти, що підняв нашу силу, Святий єси, Господи!» Дорогі в Христі! У цей радісний день Христового Різдва складаю всім вам сердечні вітання. Віншуючи вам добром і миром, злагодою та добробутом, прагну постукати до дверей кожної української родини! Голосом прадавньої коляди бажаю розвеселити кожне українське серце! Сповіщаючи велику радість про народження нашого Спасителя, хочу зібрати всю нашу Церкву - як в Україні, так і поза її межами - довкола Вифлеємського вертепу в єдину Божу спільноту! Відчуймо себе єдиною  християнською родиною, у якій сьогодні народжується наш Спаситель. Дорогою людяності та християнської солідарності торкнімося усіх, хто відстоює власну гідність, гідність своєї родини та свого народу! Поділімося нашою різдвяною радістю з тими, хто знаходиться далеко від рідної домівки, на лікарняному ліжку чи в’язничних нарах. Усі разом, за світлом зірки, спішімо до ближнього, щоб побачити в тілі - Невидимого, в Його убогості - Джерело всякого добра, у немічному – Всемогутнього, - Новонародженого Христа-Бога в обіймах Богородиці. Христос рождається! Славімо Його! † СВЯТОСЛАВ Дано в Києві,при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,19 грудня 2013 року Божого,в день Святого Миколая, архиєпископа Мир Лікійських, чудотворця Детальніше...

Владика Ярослав привітав від імені духовенства та вірних єпархії новопоставленого єпископа УГКЦ - владику Євгена (Поповича) [фото]

23 грудня 2013
21 грудня у соборі Святого Івана Хрестителя у Перемишлі відбулась архиєрейська хіротонія митрофорного протоієрея Євгена Мирослава Поповича, яку здійснив Блаженніший Святослав, Глава і Отець УГКЦ. Співсвятителями були Архиєпископ Іван (Мартиняк), Митрополит Перемишльсько-Варшавський, та владика Володимир (Ющак), Єпарх Вроцлавсько-Гданський. Участь в Архирейські Літургії взяли також єпископи Синоду УГКЦ. Детальніше...

Заява Постійного Синоду УГКЦ щодо подій у Києві в ніч на 11 грудня

11 грудня 2013
Ми глибоко занепокоєні діями силових структур на Майдані під покровом ночі. Ми засуджуємо дії, які скеровані на обмеження громадянських прав, зокрема свободи слова та мирного волевиявлення громадян України. Ми заявляємо про нашу підтримку і солідарність з усіма тими, які на Майдані свідчать про гідність свою, своїх ближніх і свого народу. Ми рішуче підтримуємо мирний характер цього громадського зібрання та заявляємо про несприйняття будь-якого виду насилля. Ми молимо Всевишнього про єдність, мир, справедливість і перемогу правди в нашому народі. Нехай серед цих випробувань нас підтримують слова Ісуса Христа, які прозвучали в усіх наших храмах цієї неділі: «Не бійся, тільки віруй, і вона спасеться!» (Лк. 8, 50). Благословення Господнє на вас! + Святослав,Верховний Архиєпископ Києво-Галицький,Глава УГКЦ та члени Постійного Синоду:+ Володимир (Війтишин), Архиєпископ і Митрополит Івано-Франківський;+ Кен (Новаківський), Єпарх Нью-Вестмінстерський;+ Борис (Ґудзяк), Єпарх Паризької єпархії святого Володимира Великого;+ Ярослав (Приріз), Єпарх Самбірсько-Дрогобицький;+ Богдан (Дзюрах), Секретар Синоду Єпископів УГКЦ Детальніше...

У Києві розпочав роботу Постійний Синод УГКЦ

09 грудня 2013
Сьогодні, 8 грудня, Архиєрейською Літургією в Патріаршому соборі Воскресіння Христового в Києві розпочав свою роботу Постійний Синод Української Греко-Католицької Церкви.   Детальніше...

Заклик Блаженнішого Святослава, Глави УГКЦ, до безперервної молитви за мир і кращу долю України

02 грудня 2013
Зважаючи на суспільно-політичну ситуацію в Україні, закликаю всіх вірних Церкви та людей доброї волі до безперервної молитви за кращу долю для нашого народу. Прошу всіх молитися, щоб Господь подав свою мудрість нашому суспільству загалом і кожному громадянину зокрема. Молімося, щоб Він не допустив до кайданів зла, але своїм миром і мудрістю звільнив наш народ від усього того, що його поневолює, а відтак простелив йому шлях у майбутнє. Прошу не тільки наше духовенство і монашество, а й усіх мирян долучитися до цієї загальноукраїнської молитви. Приходьмо до храму – хто коли може, у будь-яку пору дня і ночі – і молімося до Господа за кращу долю українського народу! Повторюю ще раз наше звернення, щоб при всіх наших монастирях і парафіях, зокрема в Києві, були організовані пункти, в яких можна було б прийняти тих, хто потребує допомоги та духовної підтримки, або просто місця, де вони могли б зігрітися та за потреби відновити свої фізичні сили. Усі наші храми в Києві сьогодні вже відчинені для потребуючих і у них проводиться безперервна молитва. Молитва і діла милосердя – це ті дві заповіді любові, що їх ми сьогодні повинні сповнити, щоб Господь Бог подарував нам мирне розв’язання цієї непростої ситуації, в якій перебуває зараз наша Україна.   Закликаю всіх вірних УГКЦ, які прибувають до Києва, у мирний спосіб висловлювати свою позицію на Майдані, приходити до наших храмів у Києві і долучатися до загальнонаціональної молитви. Благословення Господнє на вас!   + Святослав  Детальніше...

Блаженніший Святослав: «Ми засуджуємо ті прояви насильства, які застосували… до мирних громадян»

30 листопада 2013
«Від імені нашої Церкви хочу висловити свій смуток з приводу подій, які цієї ночі відбулися на Майдані Незалежності в Києві. Ми засуджуємо ті прояви насильства, які застосували працівники правоохоронних органів до мирних громадян», – сказав Блаженніший Святослав (Шевчук), Глава УГКЦ, коментуючи події, які 30 листопада вночі відбулися у столиці України.   Детальніше...

Звернення Блаженнішого Святослава до вірних УГКЦ з приводу 80-ї річниці Голодомору 1932−1933 років

23 листопада 2013
Дорогі в Христі! Цими днями ми спогадуємо 80-ту річницю великого злочину проти нашого народу – Голодомору 1932−1933 років. Українські хлібороби, які століттями плекали любов до своєї годувальниці-землі та працею рук годували цілі народи, враз самі були позбавлені хліба. В один із урожайних років, коли Господь щедро обдарував українців плодами рідної землі, цей хліб було насильно конфісковано та продано, а селян, занесених цілими селами на так звані «чорні дошки», приречено на повільну і жахливу голодну смерть. Штучно спричинений голод нa землях житниці Європи 80 років тому визнаний як геноцид українців у багатьох країнах, а спомин про нього донині є відгомоном болю в серцях мільйонів людей усього світу. Ми, діти українського народу, на рідних землях і на поселеннях сущі, відчуваємо цей біль особливо гостро, адже жахливою смертю загинули мільйони наших єдинокровних братів і сестер, яких сталінський режим позбавив права на життя, а відтак комуністична влада впродовж десятиліть системно та безпощадно позбавляла права на пам'ять. У годину смерті вони залишалися самотніми, до гробу їх не супроводжувала жалобна процесія, а на їхніх могилах ніхто не заспівав «Вічная пам'ять». Усе ж посеред мовчазної байдужості зовнішнього світу було чути рішучий голос Церкви, яка через своїх владик взивала до міжнародної спільноти, проголошуючи, що «Україна в передсмертних судорогах», та протестуючи проти злочину, «на вид якого німіє людська природа і кров стинаєтсья у жилах». Митрополит Андрей спільно з усім єпископатом нашої Церкви в липні 1933 року закликав усіх вірних, «щоби молитвами, постами, всенародною жалобою, жертвами і всіми можливими добрими ділами християнського життя випрошували з неба помочі» для братів і сестер, які вмирали на Великій Україні.Сьогодні голос заморених голодом мільйонів жінок і чоловіків, дітей і старців кличе з української землі до сумління наших сучасників, кличе про пам’ять, кличе про справедливість, милосердя та любов. Цей голос повинні почути як нащадки жертв, так і нащадки тих, хто продавав і купував відібраний у них хліб, а разом із тим – їхнє життя. Почути цей голос – означає молитися і покутувати за них. Християнський гімн «Вічная пам’ять» є визнанням віри, що Господь є Той, хто пам’ятає. Він чинить ту пам’ять вічною – Його пам’ять про кожну людину є запорукою її вічного життя. Вічна пам’ять і страждання самого Творця, що в Христі-Ісусі взяв на себе болі і сльози зневаженої та вбитої голодом людини, кличе нас, християн, у ці жалобні дні до пам’яті й молитви. Ми спогадуємо жертв Голодомору, щоб оздоровити нашу пам’ять, загоїти рани минулого, запобігти повторенню подібних злочинів у майбутньому та визволити сучасну людину від небезпеки людиноненависницьких ідеологій. Десять років тому нині блаженний Іван Павло ІІ у листі, адресованому Предстоятелю УГКЦ та Голові Єпископської Конференції Римо-Католицької Церкви в Україні, з нагоди відзначення 70-х роковин Голодомору підкреслював вагу живої пам’яті про цей злочин не лише для українського народу, а й для всього людства: «Спогад про драматичні події народу, крім того, що сам по собі є необхідним, як ніколи виявляється корисним для пробудження в нових поколінь бажання у будь-яких обставинах ставати пильними вартовими пошани гідності кожної людини. Молитва за упокій померлих, випливаючи з такого спогаду, стає для вірних тим бальзамом, який пом’якшує біль і робить дієвою молитву до Бога, котрий є Господом усього живого, щоб Він дарував вічний упокій усім тим, хто був несправедливо позбавлений блага життя. Належна пам'ять про минуле набуває, урешті, здатності, яка переходить кордони однієї нації, доходячи до інших народів, що також були жертвами згубних подій і які, поділяючи горе, можуть дістати розраду». Ця Божа вічна пам'ять, що її прикликаємо в поминальних молитвах, нехай виявиться і в нашій живій національній пам’яті про ці трагічні сторінки в історії рідного народу. А конкретними знаками цієї пам’яті нехай стануть: щира молитва за упокій невинно убієнних, запалена «свічка пам’яті» у вікні кожної української родини, а понад усе – готовність усіх українців захищати вбогого і знедоленого, боронити гідність кожної людини, будувати на фундаменті Божого життєдайного закону більш справедливе суспільство. Лише за таких умов спогад про минулі трагічні події може стати, за висловом блаженного Івана Павла ІІ, «джерелом натхнення для теперішнього і майбутнього поколінь» (Лист з приводу відзначення 70-ї річниці Голодомору). Із цими думками, єднаючись у молитві й скорботі в ці поминальні дні з кожною українською душею, доручаю всім душпастирям відслужити поминальні богослужіння: в суботу, 23 листопада, – Божественну Літургію, а в неділю, 24 листопада, – Панахиду за упокій невинно убієнних Голодомором. Рівно ж закликаю всіх вірних Української Греко-Католицької Церкви запалити ввечері 23 листопада у своїх домівках «свічку пам’яті» та взяти участь у поминальних службах і відповідних громадських заходах. Нехай усемилостивий Господь, що є єдиним Дателем життя, прийме у свої вітцівські обійми душі невинно убієнних братів і сестер наших, а нам усім зішле своє небесне благословення! + СВЯТОСЛАВДано в Києві,при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,18 листопада 2013 року Детальніше...

Пастирське послання Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви до вірних та всіх людей доброї волі

18 листопада 2013
Ви приймете силу Святого Духа, що на вас зійде,і будете моїми свідками в Єрусалимі,у всій Юдеї та Самарії і аж до краю землі (Ді. 1, 8). Дорогі в Христі! Від 11 до 18 серпня цього року в Києві проходив Синод Єпископів Української Греко-Католицької Церкви. На нього прибули єпископи УГКЦ з України та поселень, а також відповідальні за наших вірних у Росії, Казахстані, Греції та Білорусі. Під час нарад і молитовних застанов ми відчули, що сьогодні Святий Дух кличе нашу Церкву з новою силою проповідувати Слово Боже, як тим, хто вже є вірним нашої Церкви, так і тим, хто ще очікує на Хрещення в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Господь кличе нас, навчаючи кожну сучасну людину, берегти все те, що наш Божественний Учитель нам заповідав (пор. Мт. 28, 19−20). Це апостольське служіння, свідомість того, що ми послані Христом ділитися нашою вірою, є завданням усіх охрещених в ім’я Пресвятої Тройці. Нинівсім дітям нашої Церкви потрібно розпалити в собі вогонь Духа, за словами Христа: «Вогонь прийшов Я кинути на землю, і одного хочу – щоб він розгорівся» (Лк. 12, 49). Апостол же Павло застерігає: «Духа не гасіте!» (1 Сол. 5, 19).  Святий Дух зійшов на апостолів у день П’ятдесятниці. Сповнившись Духом, вони вже більше не боялися бути свідками Христа. Кожен віруючий християнин,отримавши того самого Святого Духа у таїнстві Миропомазання, покликаний не затримувати цього дару тільки для себе (щоб не загасити його),а щоразу сильніше розпалювати світильник особистої віри в Бога, поширюючи її на інших: роздмухуючи вогонь Святого Духа в серцях тих, хто зрікся своєї віри або віддалився від Христової Церкви;даруючи цей вогонь тому, хто його ще не має; зігріваючи і просвічуючи серце того, хто терпить холод і порожнечу та блукає в темряві незнання люблячого Бога-Отця. Цими днями підсумовуємо Рік віри, який ми, як діти Христової Церкви, пережили, відповідаючи на заклик Святішого Отця − Папи Римського, а водночас завершуємо і ювілейні святкування Хрещення Русі-України. Святкуючи ці знакові події, ми наново усвідомлюємо собі, що віра для нас, українців, завжди була нашою спільною підвалиною, –непорушною Божою силою, яка 1025 років тому завдяки провидінному та богоугодному рішенню св. рівноапостольного князя Володимира вчинила нас соборним народом, невід’ємною частиною єдиної, святої, соборної і апостольської Церкви. Віра була рівно ж тією силою, яка дозволила нашому народові вистояти у важких випробуваннях, так що за святим Іваном Богословом можемо з вдячністю визнати: «І оце перемога, яка перемогла світ: віра наша» (1 Ів. 5, 4). Наша Українська Церква завершує цей рік особливої Божої благодаті в Римі, святкуючи золотий ювілей перенесення мощів нашого великого святого – священномученика Йосафата Кунцевича – до базиліки Святого апостола Петра. Дивлячись на приклад цього великого святого й інших новомучеників та ісповідників віри ХХ століття, ми вчимося від них цінувати,як великий скарб, дар святої віри та нашу приналежність до святої Вселенської Церкви, що її наш Божественний Спаситель збудував на скелі Петрі, як рівно ж – свідчити про нашу віру в сучасному світі, передаючи її дітям та ділячись нею з усіма, хто шукає і потребує спасенної Божественної благодаті. То ж сьогодні, стоячи при гробі святого Йосафата в базиліці Святого Петра в Римі і духовно єднаючись з усією повнотою нашої Церкви, ми «єдиним серцем і устами» заносимо подячні молитви до престолу Всевишнього, дякуючи Йому за всі благодаті, що їх отримала наша Церква впродовж століть її історії, а зокрема – за ласку вірності Христові у важких десятиліттях переслідувань минулого століття. Те, що наша Церква зуміла вистояти в тих надзвичайно важких обставинах, було не нашою людською заслугою, а, передовсім, даром Господа Бога, Який не допустив, щоб ворота пекельні здолали Його Церкву (пор. Мт. 16, 18). Цю силу Божої благодаті добре розуміли самі ісповідники віри. Невипадково першою молитвою, яку промовив блаженний священномученик Миколай Чарнецький, повернувшись із заслання до Львова, була пісня прослави Господа «Тебе, Бога, хвалимо!». Нехай же буде прославлений Господь не тільки в численних мучениках та ісповідниках віри минулого століття, – нехай Він буде прославлений у житті кожного віруючого сьогодні, нехай буде прославлений і в сучасній історії нашого українського християнського народу! Щоб віра в нашому народі не погасла, ми, християни, маємо зберігати її живою в наших серцях, родинах і парафіяльних спільнотах, так щоб вона, як те світло, поставлене на свічнику (пор. Мт. 5, 15), показувала шлях до Бога іншим людям. Якщо людина по-справжньому глибоко вірує, то вона відчуває внутрішню потребу ділитися своєю вірою, передавати її іншим. Слова молитви перед причастям неможливо розділити: «Вірую, Господи, й ісповідую…». Віра завжди пов’язана з ісповіддю – визнанням своєї віри перед іншими людьми. Христос навчає: «Хто вірує в мене, як каже Писання, то ріки води живої з його нутра потечуть» (Ів. 7, 38). Людина, яка вірою поєднана з Богом – джерелом живої води Духа Святого, має природну потребу, бажання поєднати всіх людей із Богом. Як неможливо стримати бистрої ріки, так само неможливо стримати свідчення віри, місійного запалу християнина і його особистої потреби ділитися своєю вірою з ближніми. На цій дорозі свідчення віри можуть траплятися перешкоди і загрози, як це показує історія Церкви. Сьогодні, у часи задекларованої релігійної свободи, небезпечним явищем, яке приводить до відречення від віри в Христа, є переконання, що бути християнином можна лише на особистому рівні. Віру в Бога часто хочуть представити як приватну справу людини, –справу, яка нікого іншого, окрім неї особисто, не повинна стосуватися. За такого розуміння віруючому можуть відмовляти в праві публічно визнавати свою віру. Проте коли і сама віруюча людина, під тиском зовнішніх обставин чи зі страху перед можливими насмішками з боку світу, соромиться виявляти те, що вона є християнином, не має відваги свідчити своєї віри ні словом, ні ділом, тоді вона неминуче наражається на небезпеку її втратити. Бо хто не ділиться своєю вірою, той поступово її зрікається. Каже Христос: «Хто, отже, буде соромитися мене й моїх слів перед цим родом перелюбним та грішним, того посоромиться і Син Чоловічий, коли прийде у славі Отця свого зі святими ангелами» (Мр. 8, 38). Тому ми, будучи свідомі цієї заповіді Христової, прагнемо й бажаємо, щоб у житті кожного сина і дочки УГКЦ розгорівся вогонь живої віри і щоб цей вогонь почав передаватися через наших віруючих іншим людям у місіонерському пориві. Подібно як Святий Дух у день П’ятидесятниці укріпив апостолів і послав їх проповідувати Євангеліє, Він сьогодні і нас посилає до людей, −посилає до нехрещених, далеких від Бога і Церкви, даруючи нам місію іти і зробити Христовими учнями всі народи. Христос неначе підкреслює незвичайність цієї місії: «Ось посилаю вас, немов овець поміж вовків» (Мт. 10, 16), – і водночас заспокоює: «Не бійсь, маленьке стадо, бо вашому Отцеві вподобалося дати вам Царство» (Лк. 12, 32). Виконуючи цю місію, нам, подібно до апостолів, потрібно «вийти назовні» і піти назустріч іншим, – вийти за межі своєї конфесії, народу, сім’ї, щоб зустрітися з людьми іншої віри, дітьми інших народів і культур, урешті-решт, із нашими сусідами. Якщо ми, сповнені місійного духу, почнемо це робити, то зі здивуванням з’ясуємо, що ті «інші» вже давно на нас чекають. Адже слово віри має особливу вагу там, де в словах зневірилися, а діяльна любов оживляє те, що завмерло від байдужості й без нас не оживе. Наші місійні кроки мають бути скеровані не тільки до людей, далеких від Христа і Його Церкви, а й до «своїх», охрещених, але не практикуючих своєї віри. Їх теж ми маємо привести до Христа. Наше свідчення віри духовно підкріпить наших охрещених братів і сестер, нагадає їм про їхнє християнські коріння, допоможе зрости у вірі завдяки нашому свідченню справжнього християнського життя. Однак першим і найважливішим місцем, де маємо вірно зберігати, плекати й передавати скарб святої віри, є наші сім’ї та родини. Хочемо особливо підкреслити, що першими вчителями віри для дітей є їхні батьки. Ніхто: ані священик, ані сестра-монахиня, ані катехит − не може замінити батьків у виконанні цього священного обов’язку, який вони взяли на себе в день Хрещення своєї дитини − виховати її на зрілого християнина, здатного жити євангельськими заповідями у своєму житті, згідно з напутніми словами, що їх промовив священнослужитель, передаючи запалену свічку хресним родичам: «Прийми оцю горіючу свічку і старайся у всьому житті твоєму просвічуватися світлом віри і добрих діл, щоб, коли прийде Господь, ти міг світло вийти йому назустріч його зі всіма святими й увійти беззаборонно у чертог небесної слави його і царювати з ним в безконечні віки». То ж нагадуємо батькам і матерям, дідусям і бабусям, що найцінніший дар, який вони можуть і повинні дати своїм дітям та внукам на дорогу в доросле життя, є дар живої віри. Цей дар важко переоцінити, адже від нього залежить і дочасне життя, і вічне спасіння ваших дітей і внуків. «Бо, – скажемо словами слуги Божого митрополита Андрея, –  що ж варте таке життя, яке не веде до спасення?! Направду кажу вам: ліпше цей короткий вік на цьому світі пережити у нужді та терпінні, а після смерти доступити вічного щастя, ніж тих кілька літ на цьому світі пережити хоч би й в найбільших багатствах, щасті та силі, а після смерти бути виключеним від усякого блаженства тай засудженим на вічний плач! «Яка користь людині, як світ цілий здобуде, а занапастить власну душу?»  (Мт. 16, 26)». Щоб допомогти кожному вірному нашої Церкви ділитися своєю вірою, розпалити в собі місійний дух, Синод Єпископів нашої Церкви постановив проголосити в усіх наших парафіях Декаду місійності, до активної участі в якій закликаємо всіх дітей Української Греко-Католицької Церкви – душпастирів, ченців та черниць і вас, улюблені в Христі миряни. Вона проводитиметься щороку впродовж десяти днів між святами Вознесіння Господнього і Зіслання Святого Духа. Подібно як апостоли в ті дні перебували в молитві, щоб «зодягнутися силою з висоти» в день П’ятдесятниці, так і ми в молитві відкриватимемося на «силу з висоти», якою звершуватимемо ті місійні діяння, що на них надихне Святий Дух і благословить Церква. Закінчується Рік віри, проголошений Вселенською і нашою помісною Церквою. Але продовжується наше життя вірою. Нехай же всемилостивий Господь благословить кожного з нас, щоб наша віра не маліла, але щоб ми, живучи в Божій благодаті, могли і наших братів утверджувати у вірі (пор. Лк. 22, 32). Нехай нашою Провідницею на дорогах віри буде Пресвята Богородиця та всі святі й праведники українського народу! Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога-Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Від імені Синоду ЄпископівУкраїнської Греко-Католицької Церкви + СВЯТОСЛАВ Дано в Києві,при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,14 листопада 2013 року Божого,у день Святих чудотворців і безсрібників Косми й Дам’яна Отцям-душпастирям доручаємо зачитати вірним це Пастирське послання після кожної  Божественної Літургії у неділю, 24 листопада цього року. Детальніше...
<< Початок < Попередня 11 12 13 14 15 Наступна > Кінець >>
Сторінка 11 з 15

banner

Архів
^ Догори