Звернення з нагоди Дня соціального служіння та благодійності в УГКЦ

Дорогі в Христі! У неділю, яку називаємо М’ясопусною, Христова Церква готує нас до благословенного часу Великого посту. Євангелист Матей пригадує нам цього дня, що кожна людина, незалежно від того, чи вірила в Бога, ким вона була, обов’язково стане перед обличчям Божим для того, щоб скласти звіт за прожите життя. У контексті євангельського читання М'ясопусної неділі важливо звернути увагу на такий момент: грішник буде засуджений не так за те, що він зробив неправильно у своєму житті загалом, як за те, що не зробив для свого ближнього, який перебував у потребі: «Бо голодував я, а ви не дали мені їсти; мав спрагу а ви мене не напоїли; був чужинцем, і ви мене не прийняли; нагим, і ви мене не одягнули; недужим і в тюрмі, і не навідалися до мене» (Мт. 25, 42-43). Милосердя і побожність в Новому Завіті є ключем, що відмикає нам двері Царства Божого. В убогій і потребуючій людині приходить до нас сам Христос - убогий, спраглий, недужий, ув’язнений. Хто має побожність до Христа убогого, того прийме до свого Царства і Христос прославлений. Беручи до уваги те, що благодійне служіння ближньому є суттєвим елементом християнського життя, від якого залежить спасіння віруючої людини, Синод Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства на 59-й сесії проголосив М'ясопусну неділю Днем соціального служіння, закликаючи в такий спосіб усіх вірних подбати про тих, хто потребує допомоги. Потребуюча особа, яку посилає до нас наш Творець і Спаситель, є таїнством Його присутності: кожна людина, сотворена на образ і подобу Божу, уприсутнює нам самого Ісуса Христа. Ось чому все те, що ми зробили для свого ближнього, – Господь сприймає так, наче б ми це зробили особисто Йому. Він нам сьогодні настійно нагадує: «Те, чого ви не зробили одному з моїх братів найменших, – мені також ви того не зробили» (Мт. 25, 45). Євангелист Іван Богослов навчає нас: «Хто каже, що любить Бога, а не любить ближнього, той є неправдомовець. Бо не можна любити Бога, якого не бачимо, коли не любимо ближнього, якого бачимо» (1 Ів. 4, 20). Християни завжди усвідомлювали, що служіння ближньому є суттєвим виявом віри, невід’ємною складовою особистого почитання Бога та богослужіння християнської громади. Бо неможливо гідно шанувати Господа і служити Йому, не служачи ближньому. У часи ранньої Церкви вірні, приходячи на богослужіння, приносили зі собою все необхідне для богослужіння. З-посеред цих дарів священик обирав найкращі хліби та вино для євхаристійного жертвоприношення. І це приношення – просфора спільноти – ставало не лише необхідною частиною Божественної Літургії, з нього також здійснювалося служіння ближньому. Наша Церква завжди намагалися послужити українському суспільству відповідно до потреб та конкретних історичних обставин. Прикладом такого служіння в ХХ столітті є постать слуги Божого митрополита Андрея Шептицького, зусиллями якого у співпраці з парафіяльними громадами та чернечими згромадженнями були засновані дитячі захоронки, сиротинці, народні школи, шпиталі тощо. У своєму першому посланні він пише: «Я так дуже хотів би обтерти сльози з очей тих, хто плаче, потішити кожного, хто сумує, покріпити кожного, хто слабкий та немічний, уздоровити кожного, хто хворий, просвітити кожного, хто темний... Я хотів би стати всім для всіх, щоб усіх спасти» («Перше слово Пастиря», 1899 р.). Будучи вірною стародавній традиції християнського богослужіння та чуваючи над спасінням повірених душ, наша Церква й сьогодні здійснює цілу низку соціальних програм, залучаючи до служіння своїх вірних. Це служіння звершується через парафії та церковні мирянські рухи, що діють при них; через мережу фонду «Карітас України», який є офіційною благодійною організацією УГКЦ; через чернечі чини та згромадження; шляхом співпраці з громадськими благодійними фондами, організаціями і рухами. Для організації та координації цієї роботи в певних напрямках створено відповідні церковні комісії. Адже окрім матеріальних ресурсів, потрібно рівно ж мати відповідні засоби та ефективну структуру донесення цієї допомоги до потребуючих. Сьогодні хочемо подякувати всім тим, хто здійснює це служіння від імені нашої Церкви, хто віддано служить для того, щоб кожна пожертва досягнула своєї мети – була дієвим виявом любові до ближнього. Розробляючи Стратегію розвиту нашої Церкви до 2020 року «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом», ми відзначили цю особливу роль діл милосердя, адже «дияконія», або «служіння любові» чи «харитативна діяльність», є важливим елементом, який виявляє сутність Церкви та показує, наскільки живою є певна парафія. Власне, успішно звершувати цей наш християнський обов’язок нам допомагають різні спільноти та структури, зокрема організація, яка називається «Карітас» (милосердна любов). Ідея Карітасу полягає в тому, щоб у тій самій громаді (парафії) один віруючий допомагав іншому. Бо не може бути живою та парафія, в якій не здійснюється харитативне служіння. Як тіло без душі, так віра без діл любові є мертвою, за словами апостола Якова (пор. Як. 2, 26). Ми живемо в час воєнного лихоліття і розрухи. Поруч із нами багато голодних, травмованих, людей, які страждають від холоду і хвороб. Щоб чинити добро і допомогти їм, не треба бути багатим. Кожен із нас, хто має перед собою шматок хліба, хай подумає, як нагодувати того, хто страждає від голоду. Кожен із нас, хто має теплу постіль, хай подбає про тих, хто страждає від холоду. Якби щодня кожен із нас нагодував одного голодного і допоміг зігрітися тому, хто страждає від холоду, мільйони людей в Україні були б нагодовані й захищені. Пам’ятаймо: усе те, що ми вчинимо для цих потребуючих братів і сестер наших, вчинимо самому Христові, який є в них і сьогодні страждає разом із ними. Ми повинні діяти передусім на основі тих ресурсів, якими володіємо в наших громадах. Тому звертаюся до священнослужителів із пропозицією створити в храмах кутки милосердного християнина, куди б вірні могли, щонеділі йдучи на Богослужіння, принести потребуючим те, чим можуть із ними поділитися (харчі, одяг, кошти), щоб наші храми стали центром служіння і любові до ближнього. Парафіяльний рівень має слугувати фундаментом, на якому будується і діє служіння ближньому. Якщо все наше церковне тіло не долучиться до цього харитативного руху, то ми – єпископи, священики, миряни - не вповні виконаємо свою християнську місію і колись на суді перед нашим Господом складемо звіт про те, чого ми не зробили для вбогих і потребуючих. Возлюблені в Христі браття і сестри! Плекаймо в собі чесноту християнського милосердя! Звертаюся до вас з проханням проявити особисту солідарність із тими, кого суспільство забуло і відкинуло, хто сьогодні найбільше потребує нашої дієвої підтримки й солідарності. Особисте служіння кожного з нас та пожертви, які зроблені від щирого серця, навіть коли вони невеличкі, допоможуть нам спільно підтримати людей, що опинилися у складних життєвих обставинах. Ділімося нашими, навіть малими, достатками та нашою послугою з іншими та навчімо так чинити дітей. У такий спосіб ми не тільки відповідатимемо на потреби тих, хто чекає нашої допомоги, а й об’являтимемо світові материнське обличчя люблячої Церкви. Сьогодні людство шукає знаків надії. Соціальне служіння є необхідним способом визнання нашої християнської віри, проповідування Христового Євангелія, адже воно свідчить про Божу любов. Діла милосердя є живим знаком присутності Бога серед людей, за словами св. Івана Богослова: «Бог є любов!» (1 Ів. 4, 8).Нехай заохоченням у служінні ближньому стануть для нас слова св. Івана Золотоустого: «Дай хліб і візьми рай! Дай мале та візьми велике! Дай смертне і візьми безсмертне! Дай тлінне й візьми нетлінне!» (Бесіда про покаяння). Бажаю всім, щоб ми мали відкриті духовні очі і бачили Бога, який чекає на нас у потребуючій особі, щоб усі ми були багаті на вчинки милосердя, бо тоді станемо тими, кого Бог покличе праворуч від Себе: «Прийдіть, благословенні Отця Мого, успадкуйте Царство, уготоване вам від створення світу» (Мт. 25, 41). † СВЯТОСЛАВ Дано в Києві,при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,5 лютого 2015 року Божого Отцям-душпастирям доручаємо зачитати вірним це Звернення після кожної Божественної Літургії у М’ясопусну неділю, Стрітеня Господнього, 15 лютого цього року. Детальніше...

Пастирське послання Глави УГКЦ з нагоди Року митрополита Андрея Шептицького

Високопреосвященним і Преосвященним Архиєпископам та Митрополитам, боголюбивим єпископам, всечесному духовенству, преподобному монашеству, возлюбленим братам і сестрам, в Україні та на поселеннях у світі сущим Дорогі в Христі! Згідно з рішенням Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви, 1 листопада 2014 року в нашій Церкві розпочався Рік митрополита Андрея Шептицького. Це рік, в котрому виповнюються дві круглі дати: 70-ліття з дня смерті Митрополита, яке ми вже церковно відзначили, та 150-ліття з дня його народження, до якого ще тільки готуємося. Ці великі ювілеї належить гідно вшанувати. Адже столітній ювілей Андрея Шептицького публічно відзначали хіба на поселеннях, тоді як на матірних землях голос нашої Церкви був скутий заборонами й репресіями. Ім’я Митрополита молитовно згадували лише за щільно затуленими вікнами підпільних молитовних зібрань чи за колючим дротом сибірських таборів. Теперішня релігійна свобода, яка принесла нам найвищий дар – можливість вільно молитися Богові, створює також нагоду гідно й усім миром відзначити 150-річчя цього великого церковного мужа. Так, він справді був великим у ділах своїх: це батько Церкви й етнарх бездержавного народу. За переказами, він почувався позиченим своїм славним родом, окрасою якого став. Але ще більше він був нам позичений Богом, коли на Церкву й народ наш насувалася руїна ХХ століття й люди потребували Пастиря, духовний рівень якого відповідав би викликам часу. А далі, коли Господь забрав цю душу назад на небо, сталося диво. Бо народ усвідомив, що має у своїх руках великий скарб. Ніби та піщинка в мушлі, що обростає перламутром і врешті стає перлиною, так і постать митрополита Шептицького, огорнута добрими ділами, опоясана безцінними письменами, освячена жертовним свідченням, стала перлиною нашого християнського благочестя. Митрополит Андрей промовляє до людей усім своїм життям. Для нас він –  пастир, богослов, вихователь, проповідник, святитель, будівничий, меценат, дипломат та святий учитель віри. Перелік зробленого ним ніколи не буде вичерпним. Він – приклад для всього духовенства, як можна вірно і жертовно служити Божому народові. Бо митрополит Андрей не лише кермував Церквою – розбудовував цілу християнську цивілізацію, привносячи християнські цінності в такі суспільні сфери, як освіта, наука, мистецтво, охорона здоров’я, законодавство тощо. І всюди він діяв справді як слуга Божий. Шептицький поступово реформував літургійне життя парафіяльних громад, очищуючи його від неорганічних домішок, запозичених із домінантної тоді римо-католицької традиції. З допомогою свого молодшого брата, блаженного архимандрита Климентія, митрополит Андрей відновив чернече життя згідно з давнім студитським уставом. Йому, членові зреформованого Чину святого Василія Великого, Церква завдячує заснування східної гілки редемптористів та кількох інших західних згромаджень, як також нових жіночих спільнот богопосвяченого життя апостольського виміру. Основою його концепції Української Церкви було питання єдиного Київського патріархату, ідею якого висували ще за часів київських митрополитів Петра Могили та Йосифа Велямина Рутського. Модель церковної єдності, в якій було б визнано провід Петрового намісника, була для митрополита Андрея запорукою вірності Христовій волі та євангелській науці, а заразом – ключем до свободи Церкви від надмірного втручання державних властей, яке не раз в історії оберталося підпорядкуванням Церкви політичним цілям. Усе своє життя митрополит Шептицький невтомно працював над зціленням церковного розколу між православним Сходом і католицьким Заходом. Він вірив, що Господь дав українському народові особливе посланництво в цій справі. Завдяки своїм унійним зусиллям владика Андрей був справжнім предтечею Другого Ватиканського Собору та сучасного екуменічного руху, особливо в царині православно-католицьких відносин. Як один із найзаможніших українців в Галичині, митрополит Андрей вживав своє багатство не для власної вигоди чи для життя в розкошах, а задля загального піднесення свого народу. Сприяв розвитку кооперативного господарства, надавав стипендії перспективним молодим людям для вищих студій у різних ділянках науки – від богослов’я до мистецтва, історії, права та економіки. У 1905 році створив одну з найвидатніших збірок українського мистецтва як приватну фундацію, передаючи її в 1913 році  українському народові і цим засновуючи Національний музей у Львові. У тому ж Львові він започаткував Народну лічницю (сьогодні Шпиталь імені митрополита Андрея Шептицького) для обслуговування насамперед бідних. Засновував читальні, школи, дитячі захоронки (садки). Закінчивши докторські студії в університетах Кракова, Вроцлава, Мюнхена та Відня, він добре розумів надзвичайну вагу вищої освіти та мріяв про те, щоб у Львові створити Український католицький університет. Коли польська влада цього йому не дозволила, він не склав рук, а як перший крок до майбутнього університету, створив Греко-католицьку богословську академію у Львові, призначивши на ректора о. д-ра Йосифа Сліпого. Як добрий пастир, митрополит Андрей не вагався виступити на захист бездержавного народу, який не знаходив виходу з тогочасних геополітичних «чагарів». Упродовж тривалого часу він обґрунтовував перед державними властями важливість створення українських культурних та освітніх установ, української преси; обстоював право українського народу на незалежність. Під час пацифікації Східної Галичини польським військом Андрей Шептицький протестує проти знущань над українським народом.  Того ж 1930 року провадить акцію протесту проти нищення Польською державою православних храмів на Холмщині та Підляшші, а відтак і на Волині. Згодом, коли на Великій Україні панував голодомор, спричинений сталінським режимом, очільник УГКЦ підносить на весь світ голос на захист приречених на голодну смерть українських селян та спільно з іншими греко-католицькими єпископами видає відоме послання «Україна в передсмертних судорогах». Відтак організовує масовий рух допомоги голодуючим під большевицькою окупацією братам і сестрам. У листопаді 1938 року Андрей Шептицький вітає проголошення Карпатської України й надає благословення її прем’єрові о. Августинові Волошину. Під час першої більшовицької окупації 1939–1941 років активно протестує проти переслідування українського народу, його Церкви та її духовенства. А в обставинах німецької окупації 1941 року, коли проголошують відновлення української державності, митрополит Андрей видає послання, в якому благословляє Українську Державу, а невдовзі й накреслює цілий план розбудови «Української хати». У ті часи, коли, здавалося, шаленіло пекло на землі, з особливою силою проявився душпастирський талант митрополита Шептицького. Як ніхто інший в окупованій нацистами Європі, він мав відвагу написати до рейхсфюрера СС Генріха Гіммлера лист протесту проти знущання над євреями та проти втягування українців до цієї нелюдської акції. Він не лише оприлюднив сміливе послання «Не убий!», протиставившись машині смерті, а й разом зі своїм братом Климентієм організував цілу мережу порятунку єврейських дітей у студитських монастирях, в яких було  врятовано 160 життів.   У ці часи війни й окупацій слуга Божий скликав низку архиєпархіальних соборів, головною темою яких, за словами самого Митрополита, був теоцентризм – центральність божественного життя Пресвятої Тройці. Тобто в момент найбільшої загрози для Церкви та народу Андрей Шептицький шукав розв’язок не в людській, а в Божій мудрості. У його посланнях, зверненнях, промовах із різних нагод та його молитвах натрапляємо на натяки про те, що він вважав таким життєдайним – на зв’язок між Христом – Божою Мудрістю – та мудрістю людини, а в пошані до мудрості він вбачав особливу рису української душі.  Вважав, що напевно більшість українського народу вибрала  б бути «мудрим жебраком», а не «дурним царем». Отож читаємо в його творі «Божа Мудрість» (1932-1933): «…та одна прикмета оцінювати як слід мудрість такою, якою вона є, й тим чим є, повинна цілому нашому національному життю надати безумовно якоїсь могутньої сили…» Чи треба після цього далеко не вичерпного переліку підказувати, на кого мали б взоруватися наше сучасне духовенство й монашество, дипломати і державні мужі, освітяни і працівники культури, меценати й доброчинці? Розповідають, що коли після 18-річної каторги в Сибіру ісповідник віри митрополит Йосиф Сліпий прибув 1963 року до Рима, то у своїх розмовах зі співробітниками часто посилався на мудрість свого великого попередника. Не раз ставав він посеред коридору, ставлячи собі самому запитання: «А що в цьому випадку зробив би покійний митрополит Шептицький?» Думка слуги Божого Андрея, його всеохопна мудрість були для Патріарха Йосифа найбільшим скарбом для будування майбутнього Церкви і для вирішення проблем своїх буднів. Тому розмова українців із митрополитом Шептицьким не припиняється ніколи. Міняються епохи, та він незмінно промовляє до нас Божою мудрістю та обставинами свого життя – промовляє так, ніби є нашим сучасником. Поставмо й ми собі це питання: а що порадив би нам митрополит Андрей Шептицький, якби був  між нами сьогодні? За якимсь незбагненним присудом Господнього Провидіння Україна знову стала об’єктом нападу з боку темного варварства, яке претендує стати «новим» словом у світовій політиці. У наше життя повернулися давні теми: історичної кривди з боку Росії, героїки справедливої війни, потреби національної консолідації та оборони. Тому з усієї проповідницької спадщини митрополита Андрея цього разу ми вибрали передусім ті його думки, які стосуються нинішнього стану війни – не оголошеної, але такої реальної та відчутної. Митрополит, хоч і прикутий до свого інвалідного крісла, серцем відчував особливості воєнного лихоліття. Його душпастирське чуття відразу вловило, що війна спотворює людські стосунки й підважує Божий лад у суспільстві. Його перше послання-попередження датоване вже 1 вересня 1939 року: Час воєнний утруднює людині кермуватися вказівками тверезого, ясного розуму, освіченого вірою. Верх беруть почування, вразливість, пристрасть, а з того нерозважні кроки, шкідливі не тільки для одиниці, але і для загалу, для цілої родини, громади й народу. Ця небезпека в положенню так особливо труднім, в якім находиться наш народ, стається прямо грізна (Пастирське послання до духовенства про обов'язок перестерігати вірних перед намовами провокаторів та агітаторів). Мине ще кілька років, але війна не змінить свого нелюдського обличчя: В часі війни навіть між тими, що не воюють, або й тими, що їх ніщо не ділить, нагромаджуються такі небувалі кількості не­порозумінь, спорів, ворожнечі, часом навіть і ненависти, що не пізнається цьогосвіту і людей, яких зналося добре ще кілька літ тому. Люди діляться, всюди собою зайняті, не мають часу для ближнього, не мають з чого дати йому хоч добре слово, усі стали нервові, роздражнення нервів прибирає форми неврастенії, істерії і суспільне, чи може радше товариське життя, стає подібне до того принципіяльного «bellum omnium contra omnes» [війна всіх проти всіх (лат.)] Гоббеса, наслідком чого проста зичливість і християнська любов ближнього стає товаром дуже рідким, дорожчим від масла чи сала (Пастирське послання на Великдень для читачів часописів «Краківські Вісті», «Львівські вісті» та «Рідна Земля»). Здавалося б, у час війни мають перестати діяти євангельські засади, тому що набирають актуальності одвічні закони відплати та помсти. Настає доба, коли створюється враження, ніби Бог затуляє від нас своє обличчя. Добрий пастир знає, що в таку добу в серцях людей може наступити велике духовне затемнення. І вони, шукаючи захисту, здатні завдавати одне одному ран. Тоді й ворогу зручно змінити тактику, оскільки виграшною стає підривна робота: підбурювання до насильницького зведення порахунків, диверсії, дезорганізація суспільного життя. І все це публічно мотивується патріотичними гаслами чи воєнними обставинами. Для митрополита Андрея це час цілковитої руїни того, що він усе своє життя плекав, – руїни, від якої народ тепер треба остерегти: Не давайтеся наклонювати до яких-небудь актів насильства або непослуху, заховуйте розвагу й супокій, єдність і згоду, керуйтеся в усім розумом, просвіченим вірою. Божий Закон хай буде правилом Вашого поступовання й Вашою ціллю. Ідучи дорогою цією без ніякого сумніву найлучше послужите Батьківщині й будучности нашого народу (Пастирське послання до духовенства про обов'язок перестерігати вірних перед намовами провокаторів та агітаторів). Ніякі людські згляди і ніякі дані приречення не оправдовують гріха проти Божої заповіди… Можуть прийти хвилі, в яких будуть вам радити поступування противне вашій совісти і Божому  законові. В таких хвилях поступайте завсігди як християни, вірні й послушні Божому законові (Про організацію парохій і громади). Християнин може і повинен бути патріотом, але єго патріотизм не може бути ненавистю і ані не сміє накладати обов’язків, противних вірі...  Любіть всі своє, свого тримайтеся і про своє дбайте, але стережіться ненависти, бо ненависть се чувство нехристиянське(Християнська робота). Найкращим засобом, який припиняє зневірені роздори і створює умови для позитивної праці, є національна єдність. Митрополит Шептицький бачив, що в суспільному житті українців раз у раз відтворюється їхня фатальна схильність до взаємної ворожнечі, і невтомно боровся за примноження єдності. Цим своїм словом він промовляє до нас і сьогодні: До осягнення наших національних ідеалів треба нам єдности… Треба нам, оскільки це тільки можливе, усунути всякі роздори і все, що ділить, і всіма силами змагати до осягнення, по змозі, якнайбільшої єдности (Лист до православних архиєреїв в Україні). Як довго не буде між нами християнської єдности, так довго й найслабший противник буде від нас сильніший (Не убий). Найбільшою небезпекою є внутрішні роздори, поборювання себе взаїмно і випливаюча з роздорів атаманщина, котра вже так дуже много причинилася до руїни і упадку усіх наших подій при першій нашій пробі побудувати Укр[аїнську] Державу (Про організацію парохій і громади). Для нас, що зовсім недавно пережили зародження української політичної нації, в якій поєдналися серця представників багатьох етнічних груп, особливо значущим буде знайти в писаннях митрополита Шептицького таку фразу, ніби списану із сьогодення: Між вами були люди і іншої національности, які одначе з таким пожертвуванням працювали для нашого народу, що стались в повному значенні того слова нашими найближчими й найдорожчими співробітниками у винограді Хр[истовому] (Послання до монаших Чинів і Згромаджень про переслідування Церкви радян­ською владою та обов'язок і надалі працювати для добра Церкви й народу). Учасникам ненасильницького протесту на Майдані не раз здавалося, що митрополит Андрей є поміж ними. Чому? Та тому, що Майдан молився. Українська Революція гідності не була б такою успішною, якби не молитва. Про це значення молитви нам треба пам’ятати і сьогодні, коли на Cході України точиться війна з російськими військовими угрупованнями. Ось чому ті з нас, хто самовіддано формував молитовний Майдан, напевно, відчують свою душевну суголосність із такими висновками Андрея Шептицького: Ми є свідками історичних подій, які на всі часи стануть ясним доказом, чим є молитва для людства (Пастирське послання до духовенства про церковне правило та розпорядження для духовенства про обов’язок священика відмовлювати церковне правило). Все те, – що видавалося неможливе і нездійсниме, виявилось можливе, бо й найбільші перешкоди усуваються тоді, коли Бог якесь діло благословить і хоче його довести до кінця (Звернення з приводу завершення ІV Архиєпархіяльного Собору). Таємниця такого дивовижного пророчого слова митрополита Андрея проста: його найбільше багатство було не від цього світу, бо він посідав Божу Мудрість і Божий мир. З усіх видів діяльності цього слуги Божого, його праць, молитов і повчань, мрій і страждань, заповітів і завдань, що їх він нам залишив, і сьогодні випромінює Божественна благодать. Це й визначило калібр його особи: «Велетень Свято-Юрської гори» був передусім велетнем духу. Ось чому, коли ми натрапляємо в церковно-історичних текстах на слово «Митрополит», подане без імені, нам не треба загадувати, хто це такий: ми всі знаємо, що це – Андрей Шептицький. Коли в якомусь виступі почуємо вислів «слуга Божий» (термін, яким означують кожного, стосовно кого в Католицькій Церкві розпочато справу про можливу беатифікацію), думка наша відразу докінчує: «митрополит Андрей Шептицький». Як це часто буває з великими постатями, за іменем Андрея Шептицького все ще тягнеться шлейф ворожих наклепів і недоброзичлих спотворень. Зловісні тоталітарні системи все ще тримають частину людей у своїх ідеологічних тенетах. Проте не покладають своїх рук ті, що були врятовані завдяки Митрополитові, чи ті, що навіки осяяні його духовною величчю. А тому крок за кроком крига недовіри й нерозуміння довкола постаті Шептицького скресає. Для прикладу, 2012 року «за його відважні дії, співчутливість щодо переслідуваних єврейсько-українських співгромадян і тривалий приклад відданості фундаментальним людським правам і найвищим обов’язкам людського роду» митрополита Андрея одноголосно вшанував Парламент Канади. Українська Греко-Католицька Церква вже давно впевнена, що митрополит Андрей Шептицький є святою особою, учителем і свідком Христової віри та взірцем досконалого християнського життя. Працюймо і молімося, щоб його прославила славою святих Вселенська Церква, бо цього велетня духу повинні пізнати всі народи. Є докази про чудесні оздоровлення, отримані за його посередництвом. Але чи не найбільшим його чудом є саме відродження УГКЦ, про яке він на смертному ложі пророкував. Утім, попереду здійснення ще одного пророцтва митрополита Андрея, даного ним у той же смертний час, – пророцтва про Україну. Так, сьогодні наша держава в небезпеці, а українці – у неспокої. Проте саме на порозі своєї смерті – у той момент, коли Бог відкриває перед праведником Небо й усі тайни майбутнього, – наш Праведник побачив відродження нашої країни: Україна увільниться зі свого упадку та стане державою могутньою, з'єднаною, величавою, яка буде дорівнювати другим високо розвинутим державам. Мир, добробут, щастя, висока культура, взаємна любов і згода будуть панувати в ній. Все те буде, як я кажу, тільки треба молитися, щоби Господь Бог і Мати Божа опікувалися все нашим народом, який стільки витерпів, і щоби ця опіка тривала вічно. А як могли б ми наблизити той час? Як йому сприяти? Здається, з усіх настанов Митрополита ми не знайдемо більш актуальної для нашої днини, ніж ця, – і хай вона буде  настановою нашої Церкви всім вірним у його Рік: Не зривами одної хвилини, лише безупинним напруженням і безупинними жертвами аж до крови і смерти многих поколінь двигається народ. І легше часами кров пролляти в одній хвилині ентузіязму, чим довгі літа з трудом сповнювати обов’язки і двигати спекоту дня і жар сонця, і злобу людей, і ненависть ворогів, і брак довір’я своїх і недостачу помочі від найближчих, і серед такої праці аж до кінця виконувати свої завдання, не чекаючи лаврів перед побідою, ані винагороди перед заслугою! (Слово до української молоді). Слуго Божий, митрополите Андрею, моли Бога за нас грішних! † СВЯТОСЛАВ Дано в Києві,при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,у день Святого всехвального апостола Андрея Первозванного,13 грудня 2014 року Божого Отцям-душпастирям доручаємо зачитати вірним це Послання частинами після кожної  Божественної Літургії, починаючи від середи, празника Обрізання Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, 1 (14) січня 2015 року Божого, і продовжуючи в наступні неділі. Детальніше...

Різдвяне послання Блаженнішого Святослава (2015)

Високопреосвященним і Преосвященним Архиєпископам та Митрополитам,боголюбивим єпископам, всечесному духовенству, преподобному монашеству,возлюбленим братам і сестрам, в Україні та на поселеннях у світі сущим Не бійтеся, бо я звіщаю вам велику радість, що буде радістю всього народу: сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель – Христос Господь (Лк 2, 10–11). Христос народився! Цими словами благовісника з небес Христова Церква звіщає спасенну новину. Сьогодні нам народився Спаситель: Господь на землю зійшов і явився в людському тілі у місті Вифлеємі. Радіє цього дня небо і земля, радіє весь людський рід тим, що наш Творець не покинув свого сотворіння, але прийшов, щоб прийняти його долю. Він сам став людиною, щоб розділити з нею її життя: її болі і радості, її тривогу і непевність. Господь стає одним із нас, об’являє себе нашим Спасителем і Визволителем.У святі Різдва Христового ми радіємо тому, що більше не почуваємося самотніми і покинутими, святкуємо те, що Бог є з нами, що Він нас любить, і бачимо втілену Божу любов у новонародженому Дитятку Ісусі, який ніжно спочиває в яслах на сіні. Таїнство народження нашого Спасителя виявляє нам правду про те, як велике Боже відкривається нам через слабке людське, як людське мале і незначне може стати Божим великим! Святе Євангеліє оповідає нам, що Господь Всесвіту народився в родині біженців. Спочатку через наказ кесаря, а потім через кровожерність царя Ірода Пресвята родина була змушена покинути свою домівку та просити прихистку в чужих людей. Так, наш Бог забажав народитися як безхатченко і біженець! За таких дивних обставин народження Спасителя привілей перебувати біля Божого Дитяти мали разом із мудрецями зі Сходу лише ті, хто не соромився бути поруч із потребуючими, вигнанцями та переслідуваними. Відкривши Йому двері свого серця, свого дому, розпізнавши знак спасіння в Господі, що народився у вертепі, ці люди сповнилися божественною радістю серед темряви ночі. Бо ж різдвяне таїнство – це здатність увійти в Божу присутність і зустріти новонародженого Христа через вміння бути поруч: бути поруч із тим, хто немічний і беззахисний, хто терпить від холоду та браку найнеобхіднішого. Україна прожила дивовижний рік, в якому все було великим: надія і відчай, впевненість і розчарування, здобутки і втрати. Великим був і страх, що його відчула Темрява, бачачи, що наш порив до Світла може бути переможним. І Темрява наслала на нас біль і кров, каліцтво і навіть смерть, щоб люди жахнулися тим стражданням і звернули на давню стежку мовчазного та беззаперечного підпорядкування. Немає жодного українця, який не брав би участі в цьому іспиті Господнього провидіння, котрий продовжує тривати. В якомусь сенсі ми всі сьогодні в зоні ризику, у зоні АТО. Подібно до пастирів, які на місці випасання свого стада почули спів ангелів на небі і прийняли звістку про народження Спасителя, так і кожен з нас має своє місце духовного чування, свій «блокпост», що на ньому повинен здійснити власну християнську і громадянську місію. І навіть якщо хтось утомився і хоче уникнути вибору, то все одно його робить. Тільки в такому разі своєю пасивністю він грає на руку злу. Наша цьогорічна дорога до Різдва була дорогою до пораненого і вигнаного. Наша Церква в буквальному сенсі стала польовим шпиталем, розгорнутим щоб дати прихисток гнаним і загоїти рани постраждалих. Але навіть після Майдану Церква не позбулася функцій шпиталю, оскільки це її покликання. Про це нагадує нам Папа Франциск: «Я бачу Церкву як польовий шпиталь після битви». До війни ніхто з нас не був готовий, проте вона триває, непрохано вламується чи не в кожну вкраїнську домівку, особливо на східних теренах нашої країни. Постає небезпека, що поріг людської чутливості до горя і страждання ближнього зменшуватиметься. Християни знають, що байдужість убиває не менше, ніж снаряди установок «Град». Справа держави – мудро вирішити проблему допомоги своїм стражденним громадянам. А справа кожного християнина – бути близько, бути поруч із тими, хто в біді. Саме це християнське єднання з потребуючими, яке звемо солідарністю, і робить нас сильними. Бо в ньому проявляється і через нього передається нам сила воплоченого Бога, дія Спасителя, який народився для того, щоб вчинити нас вільними і непереможними в Бозі. У різдвяний час кожен із нас поглядає на небо в надії побачити світло вифлеємської зорі. Бо Новий рік не обіцяє бути легшим, а наш вибір – простішим. Наше найбільше завдання на 2015 рік – це вийти на шлях цивілізованого розвитку й гідного життя. Для цього ми всі мусимо зодягнутися в іншу – Божу – людину, тобто зректися негідних компромісів з лукавим. Це завдання стосується кожного з нас – навіть того, хто вважає себе найменшим у цьому світі. Завдання змістити свою життєву позицію в бік добра має також великий громадянський сенс, бо коли зміниться українка та українець – зміниться і вся наша країна. Усі разом ми маємо зодягнути її в нове намисто ефективних державних структур, які перестануть нарешті бути структурами гріха. Адже влада може бути благословенням, якщо стає служінням. Обидва завдання неможливо здійснити, бодай раз не відчувши сумніву, не помилившись, не зробивши кроку назад. Не маймо гордині досконалості – краще визнаймо перед Богом свої слабкості й смиренно просімо: Боже, допоможи моєму безсиллю! Смиренна людина не втрачає віри у свої сили, бо, за словами Івана Франка, «чує на своєму плечі руку Господню». Тому пам’ятаймо, що зневіра, розчарування, мстиве прагнення поквитатися з тими, хто не здійснив наших очікувань, – це інструменти, якими Темрява найефективніше відновлює свої втрачені позиції. Не помагаймо їй зруйнувати наші шанси! Біда не в тому, що не все вдається зробити. Біда, коли від цього в людини опускаються руки! Маємо перед собою ще одне завдання, щодо якого ніколи не має бути сумніву. Це завдання молитися. Майдан переміг тому, що ревно і щиро молився. Сьогодні не дозвольмо, щоб через певне «призвичаєння» до війни ослабла інтенсивність наших молитов. Спрямуймо всі сили своєї душі на те, щоб у наших родинах і спільнотах тривала безперервна молитва за Україну, щоб у нашій державній оселі, ніби в бідній вифлеємській яскині, засяяло світло віри, очистилися наші серця, зродилося нове життя. І тоді, маючи на собі Боже благословення, ми станемо найщасливішим народом на Землі. Серед темної ночі непевності й тривоги звучить прадідівська коляда, розвіваючи смуток та всілякі негаразди... З цим різдвяним благовістям прагну відвідати кожну домівку добрих людей, які приймають до себе новонародженого Бога і Спасителя та радіють Різдвом Христовим! Сьогодні линемо з різдвяним привітом до наших воїнів, які святкують цей величний празник у холодних окопах та бліндажах на передовій і готові грудьми закрити свій народ. Зі святковим віншуванням добра і гаразду заходимо до тих, хто втратив свою домівку та тепло рідної сім’ї. Зі співом ангелів про мир на землі та славу на висотах завітаймо сьогодні до тих, хто сумує через втрату рідних та близьких, хто страждає від отриманих ран і тих, хто в полоні й ув’язненні. Як у цю різдвяну ніч радість перемагає смуток, а небесне світло – темряву, так нехай у своєму Різдві наш Спаситель сповнить нас силою звитяги добра над злом, правди над неправдою, і небесний мир хай здолає війну. Усім нашим вірним в Україні і на поселеннях з усього серця зичу веселих свят Різдва Христового, смачної куті та дзвінкої коляди!Христос народився! Славімо Його! † СВЯТОСЛАВ Дано в Києві,при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,у день Святого Миколая, архиєпископа Мир Ликійських, чудотворця,19 грудня 2014 року Божого Детальніше...

Синодальне послання до вірних УГКЦ та всіх людей доброї волі про суспільно-політичну ситуацію в Україні напередодні виборів до Верховної Ради

…Не лякайся й не падай духом, бо Господь, Бог твій, з тобою, куди б ти не подався (Книга Ісуса Навина 1, 9). Дорогі в Христі! Уже близько року весь наш народ перебуває в паломництві до справжньої свободи. Пройшовши визвольний досвід Революції гідності, ми спільно переносимо трагічний військовий конфлікт, анексію Криму й агресію з боку сусідньої держави на Cході України, переживаємо складну економічну кризу, постійно стоїмо перед викликами в політичній сфері. Як ми можемо мати певність, що Бог є з нами? Під проводом Мойсея народ Ізраїлю 40 років здійснював своє паломництво, свій перехід – від рабства до свободи, від смерті до життя, з дому неволі до Обіцяної Землі. Скільки непевності і страху було серед народу, який відважився піти за покликом Божим; скільки непевності мав сам Мойсей, якому Господь доручив стати провідником у цьому переході! Всевишній дав Мойсеєві знаки своєї підтримки та присутності – здатність молитися і чути Бога; Ковчег Завіту, в якому були скрижалі Заповідей, котрі навчали правди і справедливості; розквітлий жезл Аарона, що свідчив про Божу пастирську опіку над вибраним народом. Ми знаємо, що народ Ізраїлю здійснив перехід і посів Обіцяну Землю. Ця історія зі Старого Завіту є не просто нагадуванням, а пророцтвом, знаком, обіцянкою для нас, що Бог є з нами. Він перевів ізраїльтян через пустелю і тепер супроводжує нашу Церкву та український народ через усі сьогоднішні випробування, допомагає нам долати страх і непевність. У нас також є знаки Божої підтримки: молитва Майдану, що помножувала сили; Богом дана земля, яка годує і підтримує життя; Божі заповіді, що навчають; мучеництво праведників і героїв, які свідчили в далекому та близькому минулому і свідчать також сьогодні про силу духу нашого народу та очищують його своєю жертвою. Хоч якими є горе, страх і відчай, ми знаємо, що Господь – з нами. Наше паломництво – це час випробувань, але водночас і нагода для консолідації, об’єднання. У нашому церковному гімні ми молимо: «Боже, нам єдність подай». Саме зараз ми бачимо неймовірну потугу об’єднаних зусиль: у праці волонтерів, у мобілізації населення, у щедрих пожертвах на потреби армії, у допомозі вимушеним переселенцям із Криму і Сходу. Усе це – діла милосердя, і саме вони стягають на нас благословення Неба. Нас має єднати не лише горе, небезпека, страх, а й розуміння спільної долі і спільного майбутнього. Закликаємо всіх і надалі витривало крокувати дорогою правди та свободи, щодня будувати наше майбутнє ревною молитвою, солідарністю зі стражденними і потребуючими, підтримкою всіх ініціатив, державних і громадських, скерованих на захист нашої Батьківщини та утвердження в нашому народі Божого спасенного Закону. Ми схиляємо свої голови перед усіма героями, які віддали своє життя за волю і незалежність нашої держави, за гідність кожного українця, кожного європейця. Висловлюємо щирі співчуття їхнім родинам, як рівно ж близьким і рідним усіх загиблих під час військових дій на Сході України. Скеровуємо особливі слова визнання до всіх, які сьогодні з подиву гідною самопожертвою стоять на фронті нашої спільної свободи, і дякуємо тим, хто своєю великодушністю та особистою жертвою свідчить про Божі істини в час війни й великих моральних викликів. Заявляємо про нашу близькість до родин поранених, позбавлених даху над головою та наражених на різноманітні небезпеки. Запевняємо їм молитовну підтримку та закликаємо всіх священиків посилювати пастирську солідарність з усіма потерпілими. Заохочуємо всіх вірних УГКЦ і людей доброї волі в Україні та в міжнародній спільноті до посиленої спільної праці задля зменшення страждань та зцілення духовних і тілесних ран українців. Закликаємо всіх, хто нас почує, до конкретних євангельських діл милосердя. Ми не приречені обставинами, ми можемо і повинні діяти! Перед нами – вибори до Верховної Ради України. В час стрімкого переходу, ці вибори виявляються чи не найскладнішими й найважливішими в історії нашої держави. Тому нині нам потрібна єдність – об’єднання не навколо політичних фігур, а навколо спільного розуміння нашого майбутнього. Минула зима всім нам показала, наскільки необхідний нам чесний і незалежний парламент, наскільки важливим є вибір кожного депутата і яка величезна ціна їхньої нечесності та помилки. Сьогодні наш політичний устрій залежить від нас, бо Господь Бог, Джерело всієї влади, доручив її народові. Тому наша відповідальність – привести до влади чесних і мудрих політиків. Можливо, кожен зокрема не має надто великого впливу на політиків чи ситуацію, але, будьмо певні, навіть один голос, один чесний вибір, може бути вирішальним на локальному рівні і сприяти спільному правильному рішенню в масштабах всієї країни. Не перекладаймо відповідальності на інших, робімо свій вибір мудро і чесно. У такий непевний час легко спокуситися на улесливі гасла популістів, які породжують паніку та спонукають до порожнього критиканства. Критика доцільна, якщо її метою є спільне благо. Конструктивна критика сприяє єдності, тоді як критиканство і політиканство – від неї віддаляють. Не вірмо тим, хто обіцяє блискавичне вирішення всіх проблем. Україні потрібні глибинні і послідовні реформи у дуже багатьох сферах, як це виявили політична та економічна криза, а тим більше війна. Для реформ ми потребуємо мудрості і мужності політиків та єднання народу, адже реформи, напевно, будуть болісними та довготривалими. Слід без зволікань починати їх впроваджувати. Український народ, після Майдану, справедливо очікує реформ, навіть їх вимагає. Важливо, - як вже було сказано, - що причини з’ясовано: усі ми бачимо, як кровоточить у нас виразка корупції, грошолюбства, подвійної моралі та безкарності у зловживанні владою. Це передусім духовні болячки, а тому в духові знаходьмо і ліки від них. Звертаємося до політиків – чинних і тих, що будуть обраними. Ви приходите до влади в неймовірно складний час. Зараз не пора втішатися здобутими благами – це час жертовності. Довірена вам влада передбачає насамперед відповідальність перед людьми, які вам довірилися. Нехай завжди буде перед вами жертва Небесної сотні Майдану, а тепер уже й тисяч загиблих українських воїнів і мирних мешканців Сходу. Нехай це стане мірилом для кожного вашого рішення. Ми довірилися Богові і пішли паломницьким шляхом гідності та свободи. Це довге паломництво й далеко не кожен стане свідком його щасливого завершення. Мойсей, обраний Богом, і той не побачив. І Патріарх Йосиф, який виводив нас із дому неволі, також не діждав. Бачив тільки Митрополит Андрей, та й то лише в дарованій йому передсмертній візії. Не побачать уже й Герої Небесної сотні. Але всі, тут згадані, мають одну спільну рису: вони – вели і йшли до кінця, передаючи естафету нам. Будьмо ж вірні їхньому провідництву! Перед нами багато непевності: ми не знаємо, якою ця дорога буде і скільки вимагатиме жертв, скільки воїнів світла буде потрібно, щоб вивести нас із пітьми. На багато питань ми не маємо відповіді. Ніхто не має. Відповідь має лише Господь, який каже: «Не бійтеся! Ідіть! Я буду з вами!» У цьому ми можемо бути певними. Тому йдімо разом із Богом! Благословення Господнє на вас!Від імені Синоду Єпископів УГКЦ † СВЯТОСЛАВ Дано у Львові-Брюховичах,дня 13 вересня 2014 року Божого,в празник Положення чесного пояса Пресвятої Богородиці Отцям-душпастирям доручаємо зачитати вірним це Послання після кожної Божественної Літургії в неділю, 21 вересня, у день празника Різдва Пресвятої Богородиці Детальніше...

Україна спливає кров’ю! Звернення Синоду Єпископів УГКЦ

Ми, єпископи Української Греко-Католицької Церкви з України та з країн поселень українців Південної, Північної Америки, Австралії та Європи, які зібралися на черговий Священний Синод у м. Львові, усвідомлюючи свою відповідальність за повірену нам паству, підносимо голос від імені народу України та волаємо до народів світу: «Україна спливає кров’ю!» Ця мирна суверенна держава зазнала прямого військового вторгнення з боку північного сусіда. Сотні одиниць важкої зброї і техніки, тисячі озброєних найманців та військових регулярної армії Росії перетинають кордони України, сіють смерть і знищення, незважаючи на перемовини про перемир’я та дотеперішні дипломатичні зусилля. Водночас триває нечувана за масштабами ненависті та спотворення істинного стану речей пропаганда, яка є не менше руйнівною, ніж зброя масового ураження. Увесь світ став свідком, як упродовж останніх місяців на теренах України агресор чинить злочини проти людства. Цілий світ сколихнуло злочинне збиття малайзійського літака, через що загинуло 298 осіб з 10 країн світу. Тисячі людей, зокрема жінки та діти, були безоглядно вбиті; багатьох із них не вдалося навіть гідно поховати. Численні поранені змушені просто чекати смерті через недосяжність медичної опіки. Тисячі людей викрадені та зазнають тортур і привселюдного приниження людської гідності. Сотні тисяч біженців вимушені покинути свої домівки через загрозу їхньому життю і небезпеку смерті. Якщо негайно не зупинити ці злочини, то з настанням зимових холодів кількість жертв зросте в десятки разів. Той, хто вбиває людей в Україні, завтра не завагається повернути свою зброю супроти будь-кого в своїй країні та поза її межами, атакувати будь-яку державу світу. Перед лицем таких тяжких злочинів ми взиваємо до сумління віруючих людей різних релігій і віровизнань, звертаємося до всіх людей доброї волі, керівників держав і членів світового співтовариства: «Зупиніть кровопролиття в Україні!» Сьогодні мовчанка чи бездіяльність, небажання визнати всю драматичність ситуації, яка склалася в нашій країні, можуть зробити кожного не просто німим чи байдужим свідком, а й співучасником гріха вбивства, що кличе про справедливість до неба, як про це говорить Священне Писання: «І сказав Господь: Що ти зробив? Голос крови брата твого взиває до Мене з землі» (Бут. 4, 10). Як не пригадати також слів святого Івана Павла ІІ, котрий далекого 1979 року в околицях колишнього концтабору Аушвіц-Біркенау сказав: «Відповідальними за війни є не лише ті, хто викликає їх безпосередньо, а й ті, хто не робить усього, що в його силах, щоб відвернути їх». До відповідальності закликаємо особливо тих, кого Господь наділив владою приймати необхідні рішення на політичному рівні задля відновлення миру і безпеки в Європі. А всіх віруючих та людей доброї волі знову закликаємо до усильних молитов за припинення агресії і відновлення тривалого та всеохопного миру в Україні. Переконані, що Господь є з нами в наших стражданнях і бідах, що Він почує наші спільні благання та молитви, і завдяки скоординованим зусиллям міжнародної спільноти ми зможемо припинити кровопролиття, захистити гідність людини та відновити життєдайний мир. Блаженніший Святослав (Шевчук),Верховний Архиєпископ УГКЦВисокопреосвященний Владика Василь (Семенюк),Архиєпископ і Митрополит Тернопільсько-ЗборівськийВисокопреосвященний Владика Володимир (Війтишин),Архиєпископ і Митрополит Івано-ФранківськийВисокопреосвященний Владика Ігор (Возьняк),Архиєпископ і Митрополит ЛьвівськийВисокопреосвященний Владика Іван (Мартиняк),Митрополит Перемисько-ВаршавськийВисокопреосвященний Владика Лаврентій (Гуцуляк),Архиєпископ і Митрополит ВінніпезькийПреосвященний Владика Володимир (Ковбич),Архиєпископ і Митрополит КуритибськийВисокопреосвященний Владика Стефан (Сорока),Архиєпископ і Митрополит ФіладельфійськийПреосвященний Владика Борис (Ґудзяк),Єпарх Паризької єпархії святого Володимира дляукраїнців візантійського обряду ФранціїПреосвященний Владика Браєн (Байда),Єпарх СаскатунськийПреосвященний Владика Василь (Івасюк),Єпарх Коломийсько-ЧернівецькийПреосвященний Владика Володимир (Ющак),Єпарх Вроцлавсько-ҐданськийПреосвященний Владика Гліб (Лончина),Єпарх єпархії Пресвятої родини з осідком у ЛондоніПреосвященний Владика Давид (Мотюк),Єпарх ЕдмонтонськийПреосвященний Владика Дмитро (Григорак),Єпарх БучацькийПреосвященний Владика Кен (Новаківський),Єпарх Нью-ВестмінстерськийПреосвященний Владика Мирон (Мазур),Єпарх єпархії Непорочного Зачаття Пресвятої БогородиціПреосвященний Владика Михаїл (Колтун),Єпарх Сокальсько-ЖовківськийПреосвященний Владика Павло (Хомницький),Єпарх СтемфордськийПреосвященний Владика Петро (Стасюк),Єпарх МельборнськийПреосвященний Владика Річард (Семінак),Єпарх ЧиказькийПреосвященний Владика Степан (Хміляр),Єпарх ТоронтонськийПреосвященний Владика Тарас (Сеньків),Єпарх СтрийськийПреосвященний Владика Ярослав (Приріз),Єпарх Самбірсько-ДрогобицькийПреосвященний Владика Богдан (Дзюрах),Єпископ Курії Верховного Архиєпископа,Секретар Синоду Єпископів УГКЦПреосвященний Владика Петро (Крик),Апостольський Екзарх Німеччини та СкандинавіїПреосвященний Владика Василь (Тучапець),Екзарх ХарківськийПреосвященний Владика Йосафат (Говера),Екзарх ЛуцькийПреосвященний Владика Михайло (Бубній),Екзарх Одеський, Адміністратор Кримського екзархатуПреосвященний Владика Степан (Меньок),Екзарх ДонецькийПреосвященний Владика Даниїл (Козлинський),Апостольський адміністратор єпархії Покрова ПресвятоїБогородиці в АргентиніПреосвященний Владика Іван (Бура),Апостольський адміністратор Пармської ЄпархіїПреосвященний Владика Діонісій (Ляхович),Апостольський Візитатор для українцівгреко-католиків в Італії та ІспаніїПреосвященний Владика Венедикт (Алексійчук),Єпископ-помічник Львівської АрхиєпархіїПреосвященний Владика Йосиф (Мілян),Єпископ-помічник Київської АрхиєпархіїПреосвященний Владика Євген (Попович),Єпископ-помічник Перемисько-Варшавської АрхиєпархіїПреосвященний Владика Богдан (Манишин),Єпископ-помічник Стрийської єпархіїПреосвященний Владика Йосафат (Мощич),Єпископ-помічник Івано-Франківської АрхиєпархіїПреосвященний Владика Григорій (Комар),Єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархіїПреосвященний Владика Василій (Лостен),Єпископ-емеритПреосвященний Владика Іриней (Білик),Єпископ-емерит Детальніше...

Лист-звернення Блаженнішого Святослава до вірних УГКЦ з нагоди проведення VI Всеукраїнського військового паломництва до Зарваниці

Уже п’ять років поспіль Марійський центр у Зарваниці збирає під покров Пресвятої Богородиці велику кількість службовців Збройних сил України, Міністерства внутрішніх справ, Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України та інших військових формувань. Ця подія не пересічна, оскільки гуртує всі українські силові структури біля стіп Богородиці в єдину християнську спільноту, кожен член якої готовий виконувати свій обов’язок християнина залежно від особливості власного покликання, в основі котрого лежить вірність і відданість українському народові. Саме сюди військові несли та несуть свої прохання-молитви, щоб передати їх в руки Небесної Матері – Заступниці України. Цього року, 20-21 вересня, буде проведена чергова військова проща до Зарваниці. У ній візьмуть участь представники ЗСУ, силових структур, воїни, які брали участь у бойових діях в зоні АТО, поранені військовослужбовці, члени сімей захисників України. Це паломництво вкотре поєднає всіх захисників у духовному центрі в єдину спільноту, щоб вознести свою усильну молитву за мир і спокій у країні, що їх так непохитно відстоюють наші захисники. Плекання миру та його захист – це справа не лише військових, а й обов’язок кожного громадянина-патріота. Водночас покликанням кожного християнина є нести мир, отриманий від Господа, і ділитися ним із ближніми. Саме тому Богородиця всіх нас єднає в цьому паломництві, щоб увесь народ України прийняв дарований Всевишнім мир: «Мир залишаю вам, мій мир даю вам» (Ів. 14, 27). Сьогодні ми ласкаво запрошуємо всіх небайдужих, чиє серце відкрите на плекання миру, єднатися з військовими в молитві за мир і спокій в Україні та світі, яка проходитиме в Зарваниці. В особливий спосіб запрошуємо долучитися до молитви родин військовослужбовців. Ця молитва стане міцним щитом захисту та підтримки для тих, хто перебуває на передовій, хто в постійній небезпеці для життя та здоров’я непохитно стоїть на служінні миру. У рамках паломництва, окрім молитовної підтримки захисників, буде можливість надати їм матеріальну допомогу. З цією метою буде проводитися збір коштів для потреб військовослужбовців у зоні АТО. Єднаючись у спільній справі плекання миру, візьмімо близько до серця Господній заклик до нас: «Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться» (Мт. 5, 9). Ми є миротворцями тоді, коли з нами непереможний щит – щира молитва до Бога за мир та спокій. Єднаймося! Прийдімо до Богородиці Зарваницької та віддаймо їй у руки свої молитви-благання за наш народ, наше військо, наш мир. Будьмо миротворцями! † СВЯТОСЛАВДано в Києві,при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,у день Святих мучеників Фотія і Аникити,25 серпня 2014 року Божого Детальніше...

У катедральному соборі Пресвятої Трійці відбувся Чин архиєрейської хіротонії владики Григорія (Комара) [фото&відео]

22 серпня, у день пам’яті св. апостола Матія, у катедральному соборі в Дрогобичі відбулась хіротонія єпископа-помічника Самбірсько-Дрогобицької єпархії владики Григорія (Комара). Єпископську хіротонію здійснив Блаженніший Святослав, Глава і Отець УГКЦ. Співсвятителями були: владика Ігор (Возьняк), Митрополит Львівський, та владика Ярослав (Приріз), єпископ Самбірсько-Дрогобицький. Участь у Божественній Літургії взяли єпископи УГКЦ, Високопреосвященний Томас (Галліксон), папський нунцій в Україні, священики та вірні Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Детальніше...

Блаженніший Святослав під час хіротонії владики Григорія (Комара): "Прийміть вашого нового владику, бо через нього Христос приходить сьогодні до вас, щоб вам послужити"

Прийняти з пошаною та любов’ю нового єпископа закликав Глава УГКЦ вірних Самбірсько-Дрогобицької єпархії. З такими словами 22 серпня, перебуваючи у Дрогобичі, звернувся Блаженніший Святослав під час Божественної Літургії у катедральному соборі Пресвятої Трійці. Глава і Отець УГКЦ у співслужінні владики Ігора (Возьняка), Митрополита Львівського, владики Ярослава (Приріза), єпископа Самбірсько-Дрогобицького, та єпископів УГКЦ звершив єпископську хіротонію протоієрея Григорія Комара. Детальніше...

У Катедральному соборі відбувся чин архиєрейського найменування єпископа-помічника Самбірсько-Дрогобицької єпархії [фото&відео]

Увечері, 21 серпня, у Катедральному соборі Пресвятої Трійці в Дрогобичі Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ, у співслужінні владики Ігора (Возьняка), Митрополита Львівського, та владики Ярослава (Приріза), єпископа Самбірсько-Дрогобицького, здійснив чин найменування владики-номіната Григорія (Комара). Детальніше...

Звернення Блаженнішого Святослава до вірних Української Греко-Католицької Церкви та всіх українців з нагоди Дня Незалежності України

Дорогі в Христі! Цього року Всевишній знову сподобив нас радості святкувати Свято Незалежності нашої Батьківщини України. У нових драматичних, але водночас величних історичних обставинах, які нам доводиться сьогодні переживати, ми по-новому відкриваємо для себе неоціненність скарбу жити у вільній, суверенній і незалежній державі. Насамперед незалежність відкривається нам як невід’ємна складова свободи та гідності кожної особи і всього нашого суспільства. А цей дар гідності та свободи Божих дітей ми отримали від самого нашого Творця. Про це навчає ап. Павло, звертаючи до нас слова Отця Небесного: «Буду Я вам за Отця, а ви за синів і дочок Мені будете, говорить Господь Вседержитель!» (2 Кор. 6, 18). Кожен народ має природне право жити в самостійній і незалежній державі, зберігаючи свою самобутність та вповні розвиваючи всі свої дари й таланти. Коли хтось зазіхає на це право народу, то заперечує даровану йому Творцем гідність і взагалі можливість існування. Свобода і незалежність України, як Божий дар, є водночас плодом багатовікових героїчних змагань наших предків. Неустанна боротьба за суверенність Батьківщини часто була сповнена жертвами і скроплена кров’ю героїв. Проте наш народ ніколи не звертав зі своєї дороги, що нею прямував до свободи, - дороги віри, - дороги, якою є Господь наш Ісус Христос, що сам про себе сказав: «Я є дорога, правда і життя» (Ів. 14, 6). Ця євангельська істина була настільки глибоко закорінена у свідомості українців, що навіть виражалася переконанням: краще вмерти вільним, ніж жити рабом; краще вберегти гідність, жертвуючи собою, ніж втратити власне майбутнє та майбутнє народу, ідучи на внутрішні компроміси із злом та неправдою. Про тих, хто йшов цією християнською дорогою правди, великий Кобзар написав: …Ми просто йшли; у нас нема Зерна неправди за собою. Ходімо ж, доленько моя! Мій друже вбогий, нелукавий! Ходімо дальше, дальше слава, А слава − заповідь моя. У ці чи не найскладніші часи вільної України, - часи випробувань і новітніх викликів саме на нас Господь поклав відповідальність за збереження й утвердження дару свободи та незалежності нашої держави. Сьогодні ми повинні не лише згадувати своїх славних попередників, а й мати відвагу стати в їхні ряди. Прикладом нам мають слугувати сучасні герої – полеглі воїни Небесної сотні і тисячі наших військовослужбовців, які щомиті жертвують своїм життям і здоров’ям за єдність і кращу долю України. Церква супроводжує їхній подвиг неустанною молитвою до Господа, вимолюючи для загиблих вічної небесної нагороди, а для живих – захисту від ворогів, припинення війни та утвердження на наших землях тривалого і всеохопного миру. Ми твердо віримо, що Господь зглянеться на молитви і страждання свого народу, визволить його від напасті агресора й виведе на шлях оновлення та розбудови національного буття на фундаменті життєдайного Божого Закону.Знаменно, що в цей нелегкий час наша Церква дякує Господу Богу за 25-річчя дару свободи на рідних землях. Воскресіння Церкви-мучениці серед хаосу комуністичного режиму, що розпадався на очах усього світу, стало провісником, доброю новиною про близьке воскресіння України та проголошення її незалежності. Цим ювілеєм Господь ще раз хоче наголосити всім нам, що це Його силою, діянням Святого Духа наша Церква змогла вистояти в найтяжчі роки переслідувань, коли здавалося, що смерть перемагає життя. Сьогодні ми сповнюємося надією на те, що життя і розвиток нашої воскреслої Церкви в Україні є джерелом Божого благословення і підтримки для нашого народу в його теперішній боротьбі за своє буття. У воскресінні Сина Божого ми відкриваємо зміст Хресної Жертви нашого Спасителя, через яку прийшло спасіння світові та свобода від гріха і смерті. У воскресінні Його Церкви ми здатні побачити славу наших мучеників, гідність і велич Божих дітей. У воскресінні України можемо збагнути значення та ціну тих жертв, які сьогодні кладуть на вівтар Батьківщини найкращі сини й дочки України задля запевнення її щасливого майбутнього. У це свято свободи молімося до Господа за мир в Україні. Наша Церква, як добра мати, цього дня особливо благає у Всевишнього захисту і життя для своїх дітей. Тому спільно просімо в нашого Небесного Отця в ім’я Його єдинородного Сина Ісуса Христа припинення кровопролиття, горя і сліз на нашій землі. Поспішімо з християнською любов’ю послужити всім постраждалим унаслідок агресії проти нашої держави. Відстоюючи в нових обставинах нашу незалежність, навчімося бачити образ стражденного Христа в кожному, хто втратив домівку чи вимушено покинув свою землю, у кожному пораненому, полоненому чи викраденому. Наполегливо продовжуймо підтримувати українських воїнів та зміцнювати нашу державу молитвою, працею та активною громадянською позицією. При цьому витривало йдімо дорогою правди і добра, - Христовою дорогою, - яка єдина провадить до повноти життя у свободі та радості. Благословення Господнє на вас! † СВЯТОСЛАВ Дано в Києві,при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,у день Пам’яті його освячення,18 серпня 2014 року Божого Отцям-душпастирям доручаємо зачитати це Звернення після кожної Божественної Літургії у неділю, 24 серпня 2014 року Божого, у День Незалежності України Детальніше...