Проповідь на неділю після Різдва Христового (2023)

Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри У східній традиції відразу після Різдва Христового християни соборно прославляють Пресвяту Богородицю, позаяк Вона породила Божого Сина, тоді як пам’ять святого Обручника Йосифа, а також царя Давида та Якова брата Господнього вшановується у найближчу неділю. Таким чином неділя по Різдві Христовому пригадує нам осіб, що мали близьке відношення до Ісуса Христа: царя Давида, що став Його праотцем, святого Йосифа, що Ним опікувався від народження, Якова, що разом з Ним зростав та став вірним Його послідовником. З євангельської розповіді бачимо, що головним протагоністом подій, які відбулися після Христового Різдва, є Йосиф Обручник. У своїх вчинках він керується не власними міркуваннями, а волею Божою, яку йому звіщає ангел Господній. Його власна воля проявилася у рішенні відпустити Марію, що була з ним заручена, коли довідався, що вона носить Дитятко. І це рішення було наслідком його праведності (Мт. 1,19), однак Господь бажає, щоб він став активним учасником цих спасенних подій: «Йосифе, сину Давида, не бійсь узяти Марію, твою жінку, бо те, що в ній зачалось, походить від Святого Духа» (Мт. 1,20). Господь виявляє Йосифові привілей: дати ім’я дитяткові, ім’я Ісус, в якому вписана Його місія спасіння людського роду. Від цього моменту, як чуємо зі слів Євангелія, і надалі Йосиф слухає і досконало виконує те, що йому говорить Господь. Ангел звертається до Йосифа словами: «Йосифе, Сину Давидів…». Згодом і до Ісуса так часто звертатимуться люди: «Ісусе, Сину Давидів…». Євангелист Матей у своїй розповіді акцентує на тому, що Йосиф походив з дому і роду Давида. Можна сказати, що цей момент є ключовим для Матея, бо в цих подіях євангелист бачить здійснення Божої обітниці Давидові і сповнення слів пророків. Давид є центральною постаттю у родоводі Ісуса Христа, який нам подає євангельське читання неділі перед Різдвом (Мт 1,1-17). Другі чотирнадцять поколінь цього родоводу (від Давида до вавилонського переселення) – це, в основному, царі, спадкоємці Давида. Серед них були і благочестиві і нечестиві, але про всіх них біблійний автор розповідає, порівнюючи їх з Давидом, як той чи інший цар ходив слідами Давида. Біблія не приховує гріхів і поневірянь Давида, однак разом з тим, він залишається прикладом, взірцем для всіх його нащадків царів. Книги Самуїла та Царів дуже гарно відкривають стан душі Давида і його щирість перед Богом. За його царювання ізраїльське царство набуло великого розквіту. Збудувавши собі великий палац, він задумав збудувати також дім Господеві, храм,  адже Ковчег Завіту на той час ще був у наметі зборів. Однак пророк Натан звіщає йому Боже слово, що не Давид побудує Господеві дім, а, навпаки, Господь збудує йому дім (ІІ Сам. 7,11), а його нащадкові скріпить царський престол повіки. Господь дає Давидові таку обітницю: «Твій дім і твоє царство передо мною повіки існуватиме, і престол твій закріпиться повіки» (ІІ Сам. 7,16). Ісус у своїй проповіді відкриє природу цього царства, яке не від світу цього (Йо. 18,36), Він прийшов, щоб заснувати на землі царство небесне. Але Христос не тільки Син Давидів, але і Господь Давида (Мт. 22,42-45), бо у псалмі Давид називає Його Господом: «Сказав Господь Владиці моєму: “Засядь праворуч мене, доки не покладу ворогів твоїх тобі підніжком”» (Пс. 110,1). Так через Обручника Йосифа Ісус входить у спадкоємство Давида і сповнює дані йому Богом обітниці. Також сьогодні вшановуємо і Якова, брата Господнього, який був сином Клеопи і Марії, родички Пресвятої Богородиці і одним з братів (кузенів) Ісуса, про яких декілька разів згадується у Євангеліях (Мт. 13,55). Яків був учнем і ревним послідовником Ісуса Христа, учасником собору апостолів в Єрусалимі (Ді. 15,13), а згодом став першим єпископом Єрусалиму. Апостол Павло згадує, що воскреслий Христос з’явився після дванадцятьох окремо Якову (І Кор. 15,7), а також – про свою зустріч з ним у Єрусалимі (Гал. 1,19). Своє навчання святий Яків залишив нам у своєму посланні, в якому стиль викладу схожий до його промови на соборі в Єрусалимі (Ді. 15,13-21). Свою вірність Христові він засвідчив мученичою смертю приблизно у 62 році. Їхня пам'ять, сьогодні є запрошенням кожному з нас стати господарями своєї власної історії, співдіяти з Богом у всьому тому, що ми називаємо «історія спасіння», яка є історією визволення людини, віднайдення її гідності, а відтак людини, яка в Бозі віднаходить свою справжню свободу. Бо там, де немає Бога, там є рабство. Тільки в Бозі і з Богом людина може бути вільною і зберегти свою гідність. Євангельське читання неділі після Різдва оповідає про три події, які відбулися невдовзі після народження нашого Спасителя: втеча до Єгипту, перебування та повернення звідтам Пресвятої Родини. Коли мудреці з Вифлеєму пішли іншою дорогою у свій край і не поверталися більше до Ірода. Для людини, яка вперше чує чи читає цю історію, виникає запитання: що чинитиме Ірод? І відразу Євангеліє дає відповідь у словах ангела у сні Йосифові про те, що Ірод розшукуватиме дитя, а Йосиф повинен втікати до Єгипту з Дитятком і Його матір’ю. Не чекаючи ранку, він бере Марію з Дитятком і йде до Єгипту. У Старому Завіті читаємо багато розповідей про втечу ізраїльтян до Єгипту. Це стало також причиною того, що у Єгипті колись ізраїльтяни були рабами довгих чотириста тридцять років (Вих. 12,40). Євангеліє нічого не розповідає про перебування Пресвятої Родини в Єгипті. Навіть Йосиф не знав скільки йому доведеться там перебуватиоднак слова ангела він виконує в досконалому послусі і перебуває в очікуванні звіщення Божого задуму. Перебування і повернення з Єгипту Ісуса Христа євангелист Матей бачить як здійснення Божого задуму, об’явленого у словах пророка Осії: «З Єгипту покликав я мого сина» (Ос. 11,1). Ці слова насамперед відносилися до ізраїльського народу, який Господь вивів з єгипетської неволі.Слова пророка Осії, які цитує Матей, насправді вже були сповнилися, бо Ізраїль вже вийшов з Єгипту. Однак тепер, на думку євангелиста, це пророцтво сповнюється у новому вимірі. Титул сина тепер відноситься до Ісуса Месії. Він уособлює новий Божий народ, який звершить новий вихід – шлях спасіння. Але свій правдивий вихід Ісус звершить від цього світу до Отця. Тому якщо дари мудреців прообразували страсті, то повернення, вихід з Єгипту – воскресіння. Другий важливий момент сьогоднішнього Євангелія – вбивство Іродом вифлеємських дітей. Ця розповідь співпадає з історичними даними, які свідчать про страх Ірода за свій трон і про його жорстокість навіть до власних дітей. Але Матей дивиться і на цю трагічну подію у світлі Писання. Коли пророк Єремія бачив зруйнування Єрусалиму і храму, виселення Божого народу у Вавилон, то згадав Рахиль, жінку Якова, матір цього народу і образно висловив як вона, вже будучи похованою у гробі, що біля Вифлеєму, плаче над ізраїльським народом, тобто над своїми дітьми (Єр. 31,15). А євангелист Матей згадав ці слова пророка Єремії так, ніби Рахиль уособлює плач матерів повбиваних у Вифлеємі дітей. В Ізраїлі завжди був смуток тоді, коли народ покидав свого Бога. Для євангелиста Матея ці слова Єремії постають також як актуальне пророцтво до народу, який тепер відкидає Месію. Священики в Єрусалимі не бажали слухати слів мудреців і, навіть, слова пророка Міхея про народження Христа у Вифлеємі (Міх. 5,1-3). Третя подія – поверненння Пресвятої родини в ізраїльську землю.Після смерті Ірода Йосиф у сні від ангела чує ті самі слова: «Встань, візьми дитятко, його матір…», але тепер вже він має повертатися в ізраїльську землю, землю обітниці. У голосі ангела звучить голос Бога, який кличе з Єгипту свого сина. Це новий Божий народ, який в Ісусі Христі звершує новий вихід з Єгипту. Очолює, провадить цей вихід Йосиф у досконалому послусі Богові. Зачувши про Архелая, сина Ірода, Йосиф вирішує йти в Галилею, а саме: в Назарет, містечко в Галилеї, про яке не згадується жодного разу в історії Ізраїля. Звідси й здивування Натанаїла: «Що доброго може бути з Назарету?» (Йо. 1,46). Однак і в цьому євангелист Матей бачить сповнення сказаного пророками. Вже не наводить конкретної цитати, але має на увазі загалом сповнення месіанських пророцтв. Насамперед того, що Ісус є паростком (євр. «нецер») із пня Єссея (Іс. 11,1) і що з Галилеї, де в той час зосередилося багато народів і культур, Ісус Назарянин, Спаситель світу, розпочне своє діло відкуплення людського роду. Усі ці події євангелист Матей представляє нам як сповнення старозавітніх пророцтв. Себто новонароджений Ісус неначе вбирає в себе історію старозавітнього Божого люду. Сам її повторяє, переживає у собі. Сповнення усіх цих пророцтв говорить насамперед про вірність Бога своїм обітницям і те, що Бог провадить історією до її сповнення. А сповнення в Його задумі – це спасіння всіх людей. Дорогі брати і сестри, Різдво Христове, ми завжди святкуємо в контексті наближення нового року і люди часто лякаються нового періоду, бо не знають, що він їм принесе. Однак Таїнство Різдва дає нам світло, надію, що з нами Бог. Бо Ісус, народжений у Вифлеємі, взяв на себе не лише історію ізраїльтян, а й історію кожного з нас. Він і нині співстраждає з народом України і Його правда переможе. Бо сила Його Божественної любові, єдності і солідарності дає нам змогу переживати випробування війни, відважно протистояти ворогу, мужньо нести тягарі болючих втрат, з надією прямувати у новий день нашої спільної історії визволення та утвердження нашої державності і свобод. Тож нехай благодатна близькість Бога наповнює наше життєве покликання освяченими орієнтирами та милостивою Божою підтримкою у служінні Богові й своєму народові. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 31 грудня 2023 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Владика Ярослав уділив священичі свячення у Катедральному соборі

  27 грудня, у свято св. первомученика Стефана, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, очолив богослужіння в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Під час богослужіння єпископ уділив священичі свячення диякону Тарасу Гринашу. Детальніше...

Проповідь на свято первомученика та архидиякона Стефана (2023)

Христос Рождається!Дорогі у Христі брати і сестри! Упродовж оцих радісних святкових днів Христового Різдва, ми в різний спосіб звеличуємо це Таїнство, яке хоч і сталось вже понад дві тисячі років тому, проте світло Вифлеємської Зорі, яка всьому світу звістила про прихід нашого Спасителя, продовжує сіяти крізь віки, повертаючи нам надію, скріплюючи нашу віру та закликаючи нас свідчити у цьому світі про любов і радість у Христі. І вже віддавна, відколи Світло Христової Істини просвітило й українські землі, наш боголюбивий та працьовитий народ оспівує та величає Світле Різдво Христове в колядках, якими ми взаємно вітаємось в цих днях. Ці колядки – неначе скарбниця народної мудрості віруючих людей, висловлена у віршах пісень про воплочення та народження Божого Сина. Вони звеличують свято, нагадують нам про його зміст, але і повчають нас, закликаючи наші серця вчинити яслами для Божого Дитятка, зігріти Його любов’ю та милосердям до наших ближніх та всіх потребуючих, бо саме через них Господь приходить до нас. У колядках переспівується Євангеліє, вони нам розповідають про вбогу родину, якій не знайшлося місця в заїзді, та про прості ясла, які приймають величного Царя – Творця вселеної. У колядках ми чуємо про Великого та Всемогутнього Бога, який став немічним та беззахисним Дитятком, щоб кожен з нас зміг Його обійняти та зігріти; про Святу Родину, в якій народився Спаситель; чуємо і про мудреців зі Сходу, які слідуючи за зорею і прийшли поклонитись Божому Синові та принесли Йому дари. Таким чином ми споглядаємо  як Бог увійшовши через Різдво в людську історію, щоб її змінити і наповнити сенсом, Він і сьогодні входить у наше тривожне життя, щоб преобразити своєю присутністю наше майбутнє. Однак протягом різдвяних свят згадуємо і про сумні, трагічні події. Чуємо про невинно вбитих вифлиємських дітей, що стали жертвами страху та злоби іродової, а їх смерть є пророцтвом про смерть Христову. Сьогодні ж згадуємо про первомученика й архидиякона Стефана, що загинув, бо свідчив про Господа Ісуса, якого відкинули «будівничі» Ізраїля. Але Його мучеництво, як і смерть невинних дітей, у дивний та незбагненний спосіб стають свідченням перемоги Христового Воскресіння над смертю, світла над темрявою, істини – над оманою. Про життя первомученика Стефана нам відомо досить небагато. Святе Письмо, мабуть, виступає єдиним джерелом, з якого можна почерпнути відомості про святого. Священне  Писання називає архидиякона Стефана «чоловіком, сповненим віри та Духа Святого» (пор. Ді. 6,5). Архидиякон Стефан не був з числа Христових апостолів, але є першим великим свідком Господа. Зрештою, слово «martire», яке ми перекладаємо як «мученик», етимологічно має значення «свідок», тобто говорить про тих братів і сестер, хто своїм життям показує нам Ісуса Христа, який переміг зло милосердям.   Діяння Апостолів говорять нам насамперед про те, що святий Стефан був одним із семи дияконів, яких для єрусалимської громада апостоли настановили для здійснення служіння милосердної любови (пор. Ді. 6.5-6). Це означає, що його перше свідчення було дане не словами, але відбувалося через любов, із якою він служив потребуючим. Стефан не обмежувався несенням допомоги, але тим, кого зустрічав, говорив про Христа, ділився вірою у світлі Божого слова та апостольської науки. Це становить другий вимір його свідчення: прийняти Євангельську благовість і переказувати його красу, розповідати про те, як зустріч з Ісусом перемінює людське життя. І для Стефана це було до такої міри важливим, що він не піддався залякуванню погрозами. Великому божественному успіху його проповіді спротивилась ненависть єврейських законовчителів. Хитрістю, лукавством та неправдивими свідченнями вони змалювали перед суддями фальшивий образ первомученика як зневажника Бога і Його пророка Мойсея. Однак своїм богословським роздумування над стосунками Бога і людини протягом старозавітної історії, святий Стефан демаскує всю духовну верхівку суспільства, привселюдно викриваючи заглушену нею в совісті правду про постійний опір єврейських законовчителів Богові та вбивства ними посланих пророків. Звичайно, такій Христовій переслідуваній правді про людську історію та злодіяння не могло бути місця в свідомості наставників народу. Закриваючи свої вуха, вони відвели Стефана за місто, де жорстоко каменували. Чи в змозі ми збагнути всю внутрішню напругу, страшну внутрішню духовну боротьбу, яку відчув цей мученик під час терпінь, страждань і смерти? Це не миттєва реакція, це – багаторічна праця над собою, правдиве розуміння свого покликання, викристалізувана віра і вірність їй аж до смерти. Завдяки цим божественно людським чеснотам, святий Стефан волів умерти, ніж покинути вчення свого Спасителя. Вороги Бога побили його камінням на смерть, однак він був свідомий, за що і за Кого вмирає – за Христа та Його святе Євангеліє. А Христос не забарився нагородити тих, хто з любов'ю до Нього віддає своє життя! Уже на цьому світі нагородив свого архидиякона, даючи йому чудесне видіння Небесного Царства, до якого мав незабаром відійти. Його мученицька смерть, згідно з Писанням, була переходом у щасливість Царства – перебування з Богом і його святими. Тому, сповнений Духа Святого, святий Стефан закликав, споглядаючи на небо: «Ось бачу відчинене небо і Сина Чоловічого, який стоїть по правиці Бога» (Ді. 7, 56). А свідченням правди, яку проголошував святий мученик диякон, було його лице, що ясніло Божими променями, як колись обличчя Мойсея, про котрого він говорив слухачам. Таким чином, крім милосердної любові та благовіствуванням, найбільшим свідченням святого Стефана було поєднати любов і оголошення Доброї новини. Це тоді коли він свідчить у момент смерті, коли за прикладом Ісуса простив своїх убивць: «Господи, не постав їм цього за гріх»”! (пор. Ді.7.60),  прощення підтвердження любов’ю. Отже, і ми можемо покращити своє свідчення, — через нашу любов до ближніх, через вірність Божому слову та через прощення. Таким чином мучеництво Стефана є посланням до наших днів, щоб і ми, як він, витривали силі Духа до кінця нашого життя. Це є кличем нинішнього свята – бути людьми, сповненими мудрості та сили, бути людьми відданості, людьми, які відважно можуть йти проти течії часу. Задля Бога і спасіння ближніх не соромитися та не боятися давати вірогідне свідчення своєї віри. Варто наголосити, що празник святого первомученика Стефана недаремно поміщений після світлого празника Різдва Христового. Господь і Бог наш у своєму Різдві став людиною, аби віддати своє життя за всіх людей, заради свідчення їм іншого, богоподібного, християнського життя. А святий Степан, ставши першим Христовим мучеником, подібно до Нього, робить Богу те, що Господь зробив для кожного з нас: свідомо й добровільно віддає своє життя за Господа, свідчачи правдивого Бога, Того, який відкрився людям у Христі. Кров первомученика Стефана у Божому всевідаючому Промислі стала насінням для тодішнього юнака-фарисея Савла, якого всі ми знаємо як апостола Павла. Духовно зрісши спочатку від гріха – схвалення цього вбивства – до правдивої віри, він став Христовим учнем й одним з найуспішніших проповідників Євангелія. Таким чином, Церква запрошує сьогодні подібно кожного з нас стати духовними учнями святого Стефана. Церква-Мати подає нам до наслідування приклад того, як є важливо для кожного з нас у кожен момент нашого життя духовно й фізично боротися і терпіти за Христа, щоб Його берегти в нашому серці перед ворогом нашого спасіння, напливом гріховних бажань, лихих задумів та вчинків. Звертаючи увагу на мучеництво святого Стефана, яке було плодом мучеництва всіх старозавітних праведників, святого пророка і Предтечі Йоана Хрестителя, вифлеємських дітей, Самого воплоченого Бога. Так євангельські події пригадують нам про трагічні та сумні сторінки історії спасіння, але також і нашої історії: ми згадуємо про мільйони померлих від голоду в плодючому «Домі Хліба» Європи, тобто в Україні; про тисячі відомих і невідомих свідків Христової Істини в роки переслідування нашої Церкви і народу. Вони стали жертвами того людиноненависницького «Ірода» – радянського більшовизму, що відкидав Бога, намагаючись збудувати своє царство, і тому боявся віри та духу нашого народу, старався знищити не тільки тіло, але й зламати боголюбиву душу... Але саме мучеництво та смерть дітей нашого народу, наших батьків, братів та сестер перемогла це безбожне царство і стало свідченням того, що для тих, хто в Христі, хто в Його любові та істині, уже немає смерті, немає поразки, «бо з нами Бог»!. Дорогі у Христу! І сьогодні наша Батьківщина занурена у полум’я оборонної війни від нападу російського агресора. Московія прагне зламати спротив України через умисне завдання болю цивільному населенню, агресор цілеспрямовано знищує житлові будинки, церкви, школи, лікарні, ув’язнює, депортує і вбиває людей... Однак попри труднощі, які переживаємо у ці дні, ми не зневірюємося, бо відчуваємо Божу опіку та підтримку наших братів і сестер у різних країнах світу. Український народ не тільки захищає власну державу, але й боронить Європу від реваншу російського імперіалізму. Світ міняється через жертовність українців, як про це влучно зазначив відомий американський історик Тімоті Снайдер: «Якби українці не оборонялися, ми б говорили про них зовсім з інших позицій… Але саме українці та їхній спротив дали нам можливість інакше подивитися не лише на Україну, а й на світ, у якому ми живемо». Наші воїни – брати і сестри захищають нас, властиво захищають гідність і свободу людського роду. Колись вивчатимуть на уроках історії про цю безмежну любові до своєї Батьківщини та християнських цінностей, які ми сьогодні відстоюємо найвищою ціною власного життя. Натхнені Священним Писанням, пам’ятаймо, що зло – примарне і тимчасове, а тріумф добра – справжній та всеохоплюючий. Тож через сьогоднішню літургійну молитву дякуймо Творцеві, що дарує такі великі дари своїм дітям, зокрема дар віри, яку заохочує нас Церква розважати та свідчити. Дякуймо, що перебуваємо у правдивій Церкві – божественно-людській спільноті мучеників та ісповідників, яку заснував Ісус Христос, і будьмо вірними її членами та їхніми послідовниками. А первомученик Стефан, разом із сонмом усіх святих української землі, нехай молять милостивого Бога, щоб відпущення гріхів подав душам нашим. Амінь. + Ярослав 27 грудня 2023 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Владика Ярослав: Пресвята Діва Марія у Своїй особі сповнила стремління всього людства

26 грудня, в свято Собору Пресвятої Богородиці, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, очоли богослужіння в Прокатедральному соборі м. Самбора. Під час богослужіння єпископ уділив священичі свячення диякону Юрію Соболю. Детальніше...

Проповідь на Собор Пресвятої Богородиці (2023)

Христос Рождається!Дорогі у Христі брати і сестри! Наступного дня після великого свята Східна Церква традиційно згадує тих осіб, які виконували в ньому головну роль. У Христовому Різдві найближче біля Ісуса бачимо Пресвяту Богородицю. Тож уже з перших віків у день після Різдва вірні соборно, тобто разом, збиралися, щоб подякувати Пречистій Діві Марії та віддати Їй честь як Божій Матері. Саме тому це свято називають Зібранням – Собором. Це також нагода пригадати велику подію в історії давньої Церкви − Собор в Ефесі, на якому було сформульовано догму про Боже материнство Марії: Марія − не лише матір людської природи Ісуса, як стверджував Несторій, але Вона є правдивою Матір’ю Бога, бо Той, Кого Вона народила, − Єдинородний Син Бога. Похвальними піснями та гимнами величаємо сьогодні Богородицю, бо через Неї незбагненний та одвічний Бог приходить на землю і змінює історію всього людства. Завдяки Їй «Слово сталося тілом і замешкало між нами». У містерії різдвяних подій убога стаєнка слугує притулком для Творця і Володаря всього світу. Бог стає всім нам дуже близький і доступний. Той, перед Яким трепечуть ангели небесні, Своєю безкінечною любов’ю вчиняє Собі з Діви Марії живий Кивот, вмістилище Невмістимого. «Таїнство бачу дивне і преславне: небом стає вертеп, престолом херувимським − Діва, оселею − ясла, у яких лежить неосяжний Христос Бог [...]», – з подивом виголошуємо в ірмосі Різдвяної Утрені. Пресвята Діва Марія у Своїй особі сповнила стремління всього людства, бо через Її досконале смирення «Нехай станеться Мені по Твоєму слову» уможливлюється величний план Божий – спасіння всього людства. Бог посилає у світ Свого Сина, Який у Вифлеємську ніч народжується від Діви, щоб згідно з Його відвічним планом здійснилося те, що захоплює людські серця настільки, щоб можна було сказати до Бога: «Авва, Отче». Лише син може сказати до Бога: «Авва, Отче» (пор. Гал. 4, 6), тому Бог сам захотів, щоб ми були подібними до Нього, щоб були «синами в Сині» (пор. Еф. 1, 5). Однак це відвічне прагнення людини було спотворене на самому початку. Воно стало предметом первородної спокуси злого духа. Апостол Павло в Посланні до Галатів сказав промовисті слова: «А що ви − сини, Бог послав у ваші серця Духа Сина Свого, Який взиває “Авва, Отче!”» (Гал. 4, 6). Отож, були потрібні ці два Божі посланництва Сина і Святого Духа, щоб зреалізувати глибоке прагнення людини порозумітися та спілкуватися з Богом Отцем. Потрібне було Різдво Христове. Потрібно було, щоб Предвічний Син, зачатий від Духа Святого iМарії Діви, стаючи людиною, народився тієї Вифлеємської ночі. Свята людська природа Христа утворена співдіянням Святого Духа та Діви Марії з Назарета. Це виразно підтверджує євангелист Матей, пригадуючи слова ангела, сказані до Йосифа: «[...] бо те, що в Ній зачалось, походить від Святого Духа» (Мт. 1, 20), а євангелист Лука, записуючи слова Гавриїла в часі благовістування, додає: «Дух Святий зійде на Тебе й сила Всевишнього Тебе отінить» (Лк. 1, 35). Святий Дух формує святу людську природу Христа: Його тіло і душу, розум, волю і здатність любити; формує любов, яка приймає грішників і прощає їм, милосердя, яке схиляється над бідністю людини, ніжність та чутливість, з якою благословляє і приймає убогих та дітей, розуміння, яке заспокоює біль терплячих. Від Духа Святого походить мудрість, яка наповнює Ісуса й дивує знавців Закону та сусідів. Дух Святий провадить Ісуса й підтримує в тяжких хвилинах, зокрема супроводжує в Єрусалим, де Христос складає жертву Нового Завіту, завдяки якій розпалився вогонь, який Він приніс на землю (пор. Лк. 12, 49). З іншої боку, людська природа Христа є також наслідком співпраці Пресвятої Діви. Як Матір, Вона свідомо й цілком вільно приймає спасительний план Бога Отця. З трепетом і в мовчанні, наповненому захопленням і прославою, Марія слідує за таємницею Життя, Яке в Ній зачалось і розвивається. Як вихователька, спільно зі святим Йосифом формує серце Свого Сина, навчаючи Його традицій ізраїльського народу, виховуючи в любові до Божого Закону та передаючи Йому духовність «убогих Господа». Розуміння того, що Дитятко перевищує Її та є «Сином Всевишнього» (пор. Лк. 1, 32), зовсім не применшило Її опіки над людським вихованням Ісуса (Лк. 2, 51), тому можемо слушно стверджувати, що в серці Христовім ясніє прекрасний вплив Духа Святого і водночас сяє блиск серця Його святої Матері Марії. Над цим розважаємо в Таїнстві Різдва нашого Господа, а також у сьогоднішньому святі. Євангелист Лука пише: «Марія ж пильно зберігала все це, роздумуючи у Своїм серці» (Лк. 2, 19). Марія просто не могла не роздумувати над тими подіями. Жодна жінка не могла б забути ангельського привітання, яким Предвічний Отець вчиняє Марію Матір’ю для Свого Сина: «Ось Ти зачнеш у лоні й народиш сина та даси Йому ім'я Ісус» (Лк. 1, 35). Марія була дівицею та бажала залишитися нею, а тому запитує, як таке може статися. Каже ангел: «Дух Святий зійде на Тебе й сила Всевишнього Тебе отінить, тому й Святе, що народиться, назветься Син Божий» (Лк. 1, 35). Марія запам’ятала ці слова й буде роздумувати над ними ціле своє життя, а також цілу вічність. У такий спосіб Вона зрозуміє таємницю воплочення Слова Божого, Яке стало людиною в Її дівичому лоні. «Марія ж пильно зберігала все це, роздумуючи у Своїм серці» (Лк. 2, 19). Події, над якими роздумувала Богомати, − найважливіші для Неї. Для Неї і для нас. Марія усе Своє життя пам’ятатиме їх. Вона пам’ятатиме ніч, у яку народився Ісус, велику турботу Йосифа, якого Бог також попередив про небезпеки, що загрожували Дитятку. Марія пам’ятатиме втечу до Єгипту і слова, які сказав Симеон, коли Вона принесла Дитя до святині. Марія пам’ятатиме й те, що почула з уст самого Ісуса під час відвідин Єрусалимського Храму, коли Йому було дванадцять років: «Чого ж ви Мене шукали? Хіба не знали, що Я маю бути при справах Отця Мого?» (Лк. 2, 49). Марія пам’ятає всі ці події та розважає над ними у Своєму серці. Можемо припустити, що певного часу Вона розповіла про це апостолам і учням, Луці та Йоанові. У такий спосіб правда про Її Боже материнство опинилася на сторінках Євангелія та в традиції святої Церкви. Богородиця − перший свідок великої таємниці Божого народження та великої пасхальної таємниці. Перш ніж апостоли були покликані звіщати смерть і воскресіння Христа, а апостол Павло розпочав євангелізацію поган, лише Вона була покликаною і посланою. Її свідчення − непомітне, скромне, материнське − супроводжує Церкву Христову з перших її днів, а Материнство Богородиці перемінюється в нову постать − постать Матері Церкви. У Церкві Вона стає Матір’ю всіх людей і всіх народів. Богородиця перебуває з нами. Марійські духовні святині розкидані по всьому світі і свідчать про Її предивну присутність. Марія вразлива на потреби кожної людини, а також старається запобігти всякому злу, яке загрожує не лише поодиноким особам чи сім’ям, але цілим народам. Хіба не так маємо розуміти присутність Богоматері, Її заклик у мексиканській Гваделупі, у багатьох святинях Європи, Люрді, Фатімі на початку ХХ століття, а також в наших місцях прослави Богоматері − Самборі, Грушеві, Биличах, Зарваниці та інших? У сьогоднішній соборовій молитві щиро благодарім Богоматір, що так багато учинила для нашого спасіння. Учімося від Неї з відкритим серцем слухати Бога, приймаючи покірно Його волю в нашому щоденному житті. Вона й нам допоможе відновити християнську гідність улюблених дітей Божих та завжди пам'ятати, що в Його предвічному задумі кожна людина є цінною та покликана до важливої ролі у здійсненні Божого плану спасіння незалежно від її місця в суспільстві. У сьогоднішній день, присвячений Пресвятій Богородиці, просімо в Неї миру і спокою для нас і нашої Батьківщини України. Благаймо, щоб Вона покрила нас Своїм чесним омофором – знаком постійного піклування й заступництва. Молімося, щоб Її присутність у нашому повсякденному житті була непохитною. Незважаючи на важкі часи війни для нашого народу та держави, не забуваймо, що завдяки молитві до Всевишнього та заступництву нашої Небесної Матері зможемо перебороти всі негаразди, бо коли ми з Богом, хто може нас перемогти? Своїм життям Марія засвідчує і навчає нас про вагомість молитви. Тільки в молитві можна зробити щось важливе для світу – явити йому Бога. Щоб наші вчинки та зусилля були плідними та приносили користь, їх потрібно переплітати з молитвою. Цю мудрість добре засвоїв наш народ і зрозумів, що тільки з Божою допомогою можна досягти чогось справді великого. Тому з благанням звертаємось до Пресвятої Богоматері, прославленої у чудотворній Самбірській іконі. У повній довірі до Божого Милосердя покладаємо всю нашу надію на Твого Сина, а нашого Господа Ісуса Христа. Благаємо Тебе, Царице неба і землі: прийми під Свою особливу материнську опіку наших хоробрих воїнів, захисників Батьківщини, зберігаючи їх неушкодженими перед усіма ворожими наступами; захисти своїм Покровом свободу і незалежність, соборність і цілісність нашої Батьківщини, щоб народ наш, визволений Твоїм заступництвом від воєнного лиха, вдячно прославляв Бога у Тройці Святій Єдиного. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь. + Ярослав 26 грудня 2023 року Божого,м. Самбір Детальніше...

Архиєреї Самбірсько-Дрогобицької єпархії привітали вірних з Різдвом Христовим

  25 грудня, в свято Різдва Христового, в Катедральному соборі Пресвятої Трійці відбулось святкове богослужіння, яке очолив владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький. Цього ж дня в Прокатедральному соборі м. Самбора різдвяні богослужіння очолив владика Григорій, єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархії. У день Різдва Христового в храмах Самбірсько-Дрогобицької єпархії зачитувалось різдвяне послання владики Ярослава. Детальніше...

Владика Ярослав Приріз привітав духовенство та усіх вірних Самбірсько-Дрогобицької єпархії [відео]

Владика Ярослав Приріз привітав духовенство та усіх вірних Самбірсько-Дрогобицька єпархія УГКЦ із Різдвом Христовим! У своєму слові єпископ наголосив: "Ми переживаємо різдвяну подію як радість втіхи; як радість від усвідомлення того, що ми не забуті і не покинуті Богом; як радість від зустрічі з Тим, Хто витре кожну сльозу з наших очей і втамує всяку скорботу, плач і біль (пор. Одкр. 21, 4). Детальніше...

Різдвяне послання владики Ярослава (2023)

Небо і земля сьогодні хай радіють (…)Бог-бо в тілі появився (…) Прийшла надія народів,щоб визволити нас від ворожої неволі.Стихира на Литії Різдва Всесвітліші та всечесніші отці! Преподобні ченці та черниці! Дорогі у Христі брати і сестри! ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! Як і кожного року, цими днями святкові богослужіння дають нам можливість таїнственно пережити подію приходу у світ Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа. Серед багатьох прикрих обставин ми нині стаємо свідками чудесного явління вифлеємським пастушкам Господнього ангела й чуємо його небесний голос, який благовістить: «Не бійтеся, бо я звіщаю вам велику радість (…): Сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, Він же − Христос Господь» (Лк. 2, 10−11). Ми вслухаємося у спів численного небесного воїнства, яке урочисто проголошує: «Слава на висотах Богу й на землі мир людям Його вподобання» (Лк. 2, 14), наповнюючи всесвіт гармонією, любов'ю і спокоєм. Ми споглядаємо, як за світлом незвичайної зорі Божому Дитяткові приходять поклонитися стародавні східні мудреці, простягаючи Йому дорогоцінні дари – золото, ладан і миро (пор. Мт. 2, 1−2, 10−11). Нині для кожної людини, яка блукає в темряві світу цього, запалюється Вифлеємська зоря нескінченної Божої любови, невичерпної надії на вічне спасіння у Христі Господі. Ця дороговказна зірка своїми променями сягає потаємної глибини людських сердець і збуджує в них покаянні почуття, спонукає до виправлення помилок життя і творення добрих справ. Нині, за висловом святого пророка Авакума, «Бог від Теману прибуває, Святий – від Паран-гори. Його велич небо окриває, і земля повна Його слави» (Авк. 3, 3). Так, Безпочатковий народжується в часі, Безтілесний стає плоттю, Невидимий стає видимим і ангелам, і людям.Тож у Різдві Всемогутній Бог зволив народитися вразливим Дитям і явив найвищу солідарність Творця зі Своїм створінням. Віднині людські очі можуть подивитися на Нього й не осліпнути, людські вуха – почути, людські руки – торкнутися Того, Хто більший за сотворений Ним Всесвіт. Для кожної людини Різдво Христове стає даром, який треба навчитися приймати з радістю та вдячністю. Різдво Ісуса Христа − це не тільки історична подія, що давно минула, а реальність, яка надихає сучасність. Блага вістка сьогоднішнього свята продовжує доносити важливі сенси й теперішньому людству, кожній людині. Розмірковуючи над тайною Боговтілення, ми відкриваємо для себе «багатство доброти й довготерпеливости» Божої (Рим. 2, 4) і водночас вчимося бути вдячними нашому Спасителеві за те, що ми «пізнали й увірували в ту любов, яку Бог до нас має» (1 Йо. 4, 16). Різдво Христове дає змогу глибше усвідомити сутність нашої власної природи – природи людини, відновленої Ісусом Христом. Втілившись, Бог прийняв людську природу, створивши непорушний зв'язок між Собою і людиною. Знизившись до людини, Бог дає їй можливість піднестися до Нього. Святий Лев Великий, Папа Римський, пояснює, яке це має значення для нас: «Зложімо із себе "стару людину" з ділами її (Еф. 4, 22) і, ставши співучасниками народження Христа, зречімося справ гріховних (Гал. 5, 19). Зрозумій, християнине, покликання своє і, ставши "причасником Божественної природи" (2 Пт. 1, 4), не повертайся до старої нікчемности. Пам'ятай, Чиєї Глави й Чийого Тіла ти частина (1 Кор. 6, 15). Згадай, що, вирваний з-під влади темряви, ти перенесений у світло й Царство Боже (Кол. 1, 13)» (Лев Великий, Слово на Різдво Христове, І, 3). Різдво Христове є подією Божественного смирення, у якій нескінченний і самодостатній Бог служить людині, сприяючи справі її спасіння. У Своєму служінні Господь перевершує межі єства! Бог Предвічний приходить до нас серед нічної пітьми. Своїм Втіленням Він показує всьому людству, що Йому не чужі людські прикрості й біди. Ісус народжується серед нас. Він – Еммануїл, «Бог з нами», Який приходить, щоб супроводжувати наші будні та розділити з нами радість і смуток, сподівання і тривоги. Земля, яка прийняла Новонародженого Христа, стає для нас місцем Божої присутности – небом, бо «з нами Бог». Прийшовши у світ беззахисним Немовлям, Господь пройшов земний життєвий шлях, зійшов на хрест, помер і воскрес, указуючи всім нам благодатний шлях до воскресіння та вічного життя. На жаль, дивовижну ангельську пісню «Слава на висотах Богу й на землі мир людям» (Лк. 2, 14) нині намагаються заглушити жахливі звуки повномасштабної російської збройної агресії, яка щоденно несе Україні страждання та невимовний біль. Уже котрий рік ми святкуємо Різдво Христове в обставинах важких воєнних злочинів агресора. І цьогоріч колядка «Сумний Святий вечір…», яку наші предки уклали в далекому 1946 році, на жаль, залишається актуальною для нашого народу, бо «по всій нашій Україні плач на кожнім кроці». Світ навколо України сьогодні також досвідчує непрості часи: конфлікти, війни, стихійні лиха, злочини, які переживаємо і за якими спостерігаємо через засоби масової інформації, ніби не залишають місця для добра і світла, а породжують відчуття самотности й безсилля. Однак на тлі небезпеки ще відчутніше сприймаються батьківське Боже піклування, милосердне співчуття й допомога ближнього, надія і втіха, породжені підтримкою близьких. Тому, переживаючи цьогорічні Різдвяні свята, коли спостерігаємо, за словами апостола Павла, як сила Божа проявляється в людській немочі (пор. 2 Кор. 12, 9), дозвольмо, щоб наше відчуття безсилля і тривоги перетворилося на втішення, а розгубленість і невпевненість – у переконання, що «з нами Бог», тому «надіятися буду на Господа, і Він спасе мене». Під впливом благодаті Святого Духа усвідомлення присутності Божої між нами стає силою, яка перемагає різні випробування та небезпеки. Історія спасіння вчить, що злу не вдасться перемогти добро, як Іродові, попри його жорстокість і підступність, не вдалося перешкодити втіленню Божого задуму. Прикладом цього слугує недавня історія нашої Церкви й народу. Хоча у ХХ ст. ми зазнали численних поневірянь і гонінь від імперських людиноненависницьких і богоборчих сил, проте з Божою допомогою впевнено подолали труднощі й перешкоди та 2024 року Божого відзначатимемо 35-ту річницю легалізації Української Греко-Католицької Церкви. Нехай ця Божественна педагогіка надихає нас і в теперішніх різноманітних труднощах та випробуваннях. «У світі страждатимете. Та бадьортеся! Я-бо подолав світ» (Йо. 16, 32), – навчає нас Христос. Дорогі у Христі! У ці святкові дні нехай утішає нас усвідомлення того, що Спаситель світу є з нами. Не переставаймо бути носіями Доброї Новини надії, любови та радости. З особливою вдячністю та молитовною підтримкою огортаймо тих, хто нас захищає, наше воїнство, хто допомагає постраждалим від війни. Під час наших різдвяних богослужінь і за святковим столом згадаймо всіх, завдяки кому святкуємо Різдво у вільній і незалежній Україні, яка стоїть, молиться й бореться. Нехай святе Різдво Христове увійде радістю та новими надіями в життя кожної людини, а світло Різдвяної зорі хай осяє наші душі й серця світлом Христовим! Нехай Слово Боже втілиться в кожному з нас, нехай воно увійде в наше буття й перетворить його! Дозвольмо, щоб Цар Всесвіту зацарював і в нашому житті – у помислах, словах і ділах, являючи через нас Свої невичерпні щедроти Божественної Любови, Милості й Істини. Усім Вам, дорогі у Христі, з нагоди Христового Різдва бажаю міцного здоров’я, непохитної надії, миру та благословенного Нового 2024 року Божого! ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! + ЯРОСЛАВ Приріз,Єпископ Самбірсько-Дрогобицький Дано у Дрогобичі,при Катедральному соборі Пресвятої Трійці,у празник Святого Миколая, архиєпископа Мир Лікійських, Чудотворця,6 грудня 2023 року Божого Детальніше...

Владика Ярослав: Бог приходить до нас у Різдві, щоб ми могли прийти до Нього у таїнствах спасіння

17 грудня, в Неділю Праотців, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Детальніше...

Проповідь на двадцять восьму неділю після Зіслання Святого Духа (2023)

    Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! У сьогоднішньому Євангелії Ісус Христос розповідає притчу про запрошених на бенкет. Таким чином Господь вже вкотре порівнює Царство Боже з бенкетом – святкуванням! Це Царство – завжди велика і радісна подія. Ніколи воно не прирівнюється до чогось сумного, нудного чи нецікавого. Царство Боже означає повноту життя, радість, мир і любов цілісної людини. Притчу про запрошених на бенкет Христос розповідає, ніби відповідаючи одному юдеєві, який промовив: «Щасливий той, хто їстиме хліб у Царстві Божім» (пор. Лк.14, 15). Цей чоловік, як і кожний ізраїльтянин того часу, мав традиційне юдейське уявлення про месіанський прихід і про Боже Царство. Він, як і кожний правовірний єврей, не міг собі навіть уявити, що до Небесного Царства ввійдуть навернені грішники і погани. Господь запрошує нас прийняти Добру Новину про споконвічний Божий план щодо життя вічного, який був виявлений через Господа нашого Ісуса Христа. Першими посланцями чи слугами, котрі були послані скликати людей на бенкет, були старозавітні пророки, ті мужі, яких покликав Бог промовляти до людей: «Так сказав Господь». Гостями, яких запросили першими прийти на весільний бенкет Сина Божого, були люди Ізраїлю. Коли ж вони не прийняли запрошення, Бог послав нових посланців – апостолів і перших місіонерів, які понесли це запрошення не тільки до ізраїльтян, а й до кожної людини. Тепер усі люди є покликаними прийти на бенкет спасіння Божого Сина. Небесний Отець любить кожну людину, яка носить Його Образ у своїй душі. Він бажає бачити поряд себе всіх людей. Всі ми є запрошені до вічної радості в Небесному Царстві. Християнське життя починається з запрошення від Господа – приходьте! Тепер ми у Христі маємо сміливість прийти, наблизитися до Бога, нашого Небесного Отця. Ми маємо особливу нагоду прийти до Нього під час передріздвяного посту, коли приготовляємось святкувати Воплочення Божого Сина. Бог приходить до нас у Різдві, щоб ми могли прийти до Нього у таїнствах спасіння. Він поширює на нас те саме запрошення, яке Він сказав Закхеєві: «Притьмом злізай, бо я сьогодні маю бути в твоїм домі» (пор. Лк. 19,5). Він хоче прийти, щоб замешкати в нас. Трудність полягає у тому, що наше життя – це лабіринт різних запрошень. Нас часто запрошують у різні місця. Нажаль, часто ми не маємо відчуття того, що головне у житті, не маємо здатності вибирати те, що є правильним, і тому ми не раз приймаємо неправильні запрошення, робимо помилкові рішення. Так ми пропускаємо бенкет, повноту життя у Христі, і женемось за скороминучими благами цього світу. Коли Ісус промовляє до нас: «Прийдіть», Він знає, наскільки сильно ми бажаємо справжнього миру і сенсу в житті. Він знає, як багато всього нас розчаровує. Він знає рутину нашого життя, як часто ми знеохочені. Він знає, що означає прожити половину життя і зрозуміти, що ти не досяг усього, чого бажав досягнути в цьому житті для спасіння і життя вічного. Він знає, що означає тривожитись, страдати… Він знає як усі ці почуття впливають на нас і тому запрошує нас прийти до Нього. «Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас» (пор. Мт.11,28). Сьогоднішня євангельська благовість промовляє до кожного з нас – ти запрошений! Ми запрошені до Божого Царства, до вічної слави, до спілкування з Богом. Ми запрошені сидіти за столом з нашим Господом. У Священному Писанні читаємо: «Блаженні запрошені на вечерю Агнця» (пор. Од. 19, 9). Сам Бог Отець через свого Єдинородного Сина Господа нашого Ісуса Христа запрошує нас до Царства Божого. Запрошення це – персональне, звернене до кожного особисто. Воно потребує відповіді. Кожен, навіть й подумки, має сказати: «Так, Господи». Ця відповідь передбачає не лише слова, але й дії. Зокрема, це передбачає іти за Ісусом, слухати Його Слово, зберігати Його Заповіді, жити повнотою святих Тайн та свідчити про Його любов у повсякденному житті. Наступна думка, на яку сьогодні хотілося б звернути увагу це слова: «Ідіть, усе готове!» (Лк.14,17). Не завтра, але вже сьогодні все є готове. «Ось тепер - час сприятливий, ось тепер - день спасіння», – читаємо у святого апостола Павла у посланні до Коринтян (пор. ІІ Кор 6,2). На означення бенкету у цій притчі є вжите слово δεῖπνον, яке означає основну їжу дня - вечерю, яка споживалася ближче до вечора. Це слово є важливим, бо воно говорить нам про те, які стосунки Ісус хоче мати з нами, коли ми прийдемо до Нього. Східні народи споживали трапезу тричі на день. Сніданок полягав у невеликому сухарику хліба з вином. Обід був маленькою перекускою посеред дороги або серед поля. Вечеря ж була головною трапезою дня: люди могли дозволити собі довго сидіти за столом, бо вся робота вже була зроблена, і вони не поспішали, багато розмовляли між собою. Тому той факт, що Ісус запрошує нас на бенкет-вечерю, описує тісний, довготривалий, особистий стосунок, який Бог хоче встановити з кожним з нас. Бенкет чи вечеря, про які нам розповідає Христос у сьогоднішній притчі, є нічим іншим як Євхаристією – Трапезою, у якій ми запрошені брати участь на кожній літургії. Євхаристійне богослужіння є передсмаком Месіанського бенкету, коли ми сядемо вечеряти з Господом в Небесному Царстві. Це означає, що кожного разу, коли ми приходимо на небесний бенкет Євхаристії, щоб отримати Найсвятіше Тіло і Кров нашого Господа, ми споглядаємо вперед, на Друге Пришестя – Парусію. Іншими словами, Євхаристія – є передсмаком і передчуттям Бенкету в небі, який все ще має відбутися. Отож коли людина отримує Святі Тайни – Пресвяту Євхаристію – тепер, то, водночас, отримує обіцянку сопричастя з Христом у майбутньому віці. Так як Ісус сказав своїм учням: “Я завіщаю вам Царство, як мені завіщав Отець мій, щоб їли й пили за столом у моїм Царстві” (пор. Лк. 22,29-30). Сьогоднішній недільний день, який у традиції Церкви називається Днем Господнім – особливим днем для Євхаристії, не є простою дниною нашого життя. Сьогодні є той єдиний день, коли ми маємо привілей прийти до Господа і бути причасником богослужіння. Бог нам служить. Єдиний час, коли ми маємо нагоду, це – теперішній момент. Все, що людина має, це – “сьогодні”, бо “вчора” вже немає, адже вчорашній день минув, а “завтра” для нас може й не настати. Суд для нас не буде тільки наприкінці світу. Він може відбутися будь-коли, бо будь-якого дня ми можемо померти – переставитися і постати перед нашим Господом. Парусія – прихід не є лише наприкінці світу, він вже почався і триває. «Коли мені треба каятися», – запитав хтось одного старця, а той йому відповів: «В останній день твого життя». «Але я не знаю, який день буде мій останній», - відповів співбесідник. «Тоді кайся щодня», – сказав монах. Ми не можемо вибирати, як чи коли помремо. Ми можемо лише вирішувати, як ми будемо жити зараз – сьогодні. Теперішнє є тією точкою, коли час торкається вічності. Мета часу – дати нам можливість прийти до Бога, щоб відповісти на Його запрошення, на бенкет. Однак маємо пам’ятати, що прихід є тільки початком. Людина має прийти до Христа, щоб Його пізнати. Після цього вона мусить йти далі, несучи свідчення про Нього. Отримавши нове життя в Христі, ми покликані нести його іншим. Ми стаємо слугами, про яких згадується у сьогоднішньому Євангелії: «Іди щоскоріш на майдани й вулиці міста й приведи сюди вбогих, калік, сліпих, кульгавих… Піди на шляхи та огорожі й наполягай увійти, щоб дім мій наповнився» (пор. Лк.14,21- 23). Господь хоче, щоб Його дім був наповнений і щоб усі Його діти були з Ним. У цьому є і завжди було і буде завдання Церкви – іти на дороги й узбіччя, проголошуючи запрошення на Господній бенкет, доносячи його до кожного, щоб наповнився Божий дім. Це – велике бажання нашого Господа! Дорогі у Христі! Сьогоднішня неділя називається неділею Праотців. Вона звіщає нам, що завершується час приготування до Різдва, добігає кінця Різдвяний піст, тож не біймося прийняти Боже запрошення до таїнственного споглядання Христового Різдва, бо не людина готує Різдво, а Господь, наш Небесний Отець. Відкладімо всі інші запрошення у житті, а відкликнімося на Господній заклик і будьмо учасниками Таїнственної Господньої Вечері. Молімося, щоб кожний з нас побачив красу Господньої трапези і вже сьогодні зазнавав радості від споглядання та спілкування з Богом. Нехай у цей передріздвяний час благодатна близькість Бога наповнює Ваше життєве покликання освяченими орієнтирами та милостивою Божою підтримкою у служінні Богові й своєму народові, який молиться і бореться проти агресора московії. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 17 грудня 2023 року Божого,м. Дрогобич   Детальніше...