SDE
Публікації за темою: Ярослав (Приріз)

Проповідь під час прощі на Українській Кальварії (2023)

15 серпня 2023
«Коли будете мати віру, як гірчичне зерно,  то нічого не буде для вас неможливого» (Мт. 17, 20)   Слава Ісусу Хритсу!Дорогі у Христі брати і сестри! Пацлавська ікона Пресвятої Богородиці і ця благословенна земля розповідають нам про непросту історію нашого народу, коли вітрила нашої держави були спущені, коли наша земля перебувала під владою різних окупаційних режимів, а одинокою заступницею та покровителькою українського народу була Пресвята Богородиця. Наші предки йшли на Кальварію з великою довірою Божу допомогу. Місцева чудотворна Пацлавська ікона – надприродна відповідь і дар Богоматері своїм молільникам… Історія цього місця сягає початку п’ятнадцятого століття. Отож вже шість століть паломники линуть сюди, аби просити заступництва у Богоматері. На древню Українську кальварію прибули і ми сьогодні, у дуже скорботний час війни, яка вже триває півтора року.  Ми прийшли, щоб просити в Богородиці справедливого миру і перемоги для українського народу. Щоб молитися за тих, хто в ці хвилини на передовій, стримує ворога-окупанта, бо завдяки їхній боротьбі жахливі задуми агресора були знищені. Нехай кріплять на дусі захисників України наші молитви, нехай всенародна підтримка додає снаги українським витязям здолати окупанта. Нехай Божа мудрість веде всіх нас дорогами правди, а Божа любов надихає кожного до щирої молитви й щоденної праці на славу Божу та для добра рідного народу. Улюблені прочани! Святий Амвросій Медіолянський каже: «Коли ми молимося, то ми промовляємо до Бога. А коли ми читаємо чи слухаємо Слово Боже, то Бог промовляє до нас». Слухаючи Євангелії, ми щоразу чуємо Слово живого Бога, Який до нас промовляє. Як християни, ми не лише віримо, що Бог є з нами, але що цей Бог своїм Словом промовляє до нас і кормить нас Слово життя. Боже Слово несе в собі велику силу: воно є творчим, бо ним Господь сотворив усе, що існує; воно є сильним, бо ним він виганяв демонів і воскрешав померлих; воно є зцілюючим, бо ним він оздоровлював недужих і прокажених. У Божому Слові криється Божий Дух і Боже життя (пор. Йо. 6, 63). Євангельське читання сьогоднішньої неділі розповідає нам про подію, яка відбулася після Преображення Ісуса Христа. Господь з трьома учнями (Петром, Яковом та Йоаном) повертається з гори Тавор і бачить розгубленість інших учнів, які не змогли оздоровити недужого юнака на прохання його батька. В цій благовісті на прикладі батька і апостолів бачимо людей, які, досвідчивши свою слабку віру, все одно прагнуть у вірі зростати у своєму щоденному житті… Євангелист Матей дуже коротко розповідає про цю подію, акцентуючи не на самому факті оздоровлення Христом, а на нездатності учнів його здійснити. Євангелист підводить нас до запитання: чому учні не могли зцілити цього юнака? Адже ж вони перед тим одержали владу оздоровляти хворих і виганяти бісів (пор. Мт. 10,1)! В той час, коли Ісус перебуває на горі з Отцем у славі, учні перебувають під горою з людьми. Вони стараються виконувати доручену їм Христом місію, однак безуспішно. Подібне питання постає перед Церквою після Пасхи Христової: як виконувати місію Спасителя, коли Він відійшов до Отця?  Основною темою і причиною слабкості Христових учнів є мала віра. Проблема полягає в тому, щоб наша мала віра перед лицем зла не перейшла в невіру. Важливо діяти у вірі, яка може все у Христі Господі. Віра є виявом послуху Отцеві, який промовляє на горі, щоб ми слухали Сина (пор. Мт. 17,5). Така віра перенесе будь-де «ту гору», яка є горою Преображення Господнього – славу Бога на землі. Хто слухає Ісуса Христа, той вже переміг зло, Його слово має силу зробити нас дітьми Божими (пор. Йо.1, 12). Ісус буде взятий з цього світу, і місія буде продовжена Його учнями (пор. Мт.21,18-20). Так само і у Церкві тільки той переможе зло, хто має віру. Вона уможливлює присутність «неприсутнього» Бога. Віра полягає у слуханні Бога і виконанні Його слів (пор. Мт.7,21.24). Церква завдяки тому, що слухає Ісуса, стається такою, як Він – переможницею зла. З Євангелії Луки дізнаємося, що оздоровлення юнака сталося «наступного дня» після преображення (пор. Лк.9,37). Це важливе уточнення, бо наступний день після свята – звичайний день. В цьому фрагменті йдеться про проблему «наступного дня»: як переживати свято Преображення і славу на горі у буденності життя, яке часто затьмарене і віддане злу. Як принести в «щоденне сьогодні» вже звершену Ісусом перемогу над злом, яку таїнственно святкуємо на Божественній Літургії? Як переживати неділю у понеділок і впродовж цілого тижня? Отож наступного дня Ісус є між своїми, але вже не як Господь слави, але як Той, Хто йде на хрест щоб перемогти смерть. Ісус, який остаточно вознісся і вступив до неба, є і надалі присутній серед своїх завдяки своїй спасительній силі Воскресіння. Він не відійшов, але надалі є присутнім, щоб продовжувати боротьбу зі злом у своїй Церкві. Він заступається своїми багатими небесними дарами. Тепер ми маємо доступ до Нього у новий спосіб: через віру. Саме цього сьогоднішнє Євангеліє хоче нас навчити. Після сходження Ісуса Христос на гору Тавор і спілкування з Отцем у Преображенні Господь сходить поміж своїх учнів, щоб реалізувати Боже Царство через віру апостолів. Причиною того, що учні не змогли допомогти юнаку, є не відсутність Господа, Який насправді завжди є присутній і славлений, але відсутність тієї віри учнів, яка чинить Його присутнім разом із Його силою. Темою цього фрагменту є можливість бачення Ісуса під час Його відсутності. Це дає віра. Безсилля учнів у звершенні спасіння Ісус пояснює браком віри. Успіх або відсутність успіху у боротьбі зі злом залежить від віри, а не від чогось іншого. Господь є всесильним і милосердним, але може діяти лише там, де через віру приймається Його діяння. Христос є «відсутнім», коли помер, воскрес і вступив до своєї Небесної слави, але у євхаристійному таїнстві ми «споглядаємо» Його славну присутність у тій мірі, в якій «слухаємо» голосу Отця, Який говорить нам, щоб ми були Йому послушні на Його хресному шляху. Так Він діє у нашому щоденному житті. Учні радісно приймають славу преображення, хочуть навіть її затримати. Але Ісус вимагає від них віри, яка є згідною на страждання і «слабкість» хреста. Тільки така віра має силу подолати злого духа. Віра, яка не знає сили хреста, є невірою і лукавством (пор. Лк. 23, 35-39). Тому учні повинні «уважно слухати» слів, що «Син Чоловічий має бути виданий у руки людям» (пор. Лк. 9,44). Вони мусять зрозуміти сенс Його Страждань. Було б достатньо, якби апостоли мали навіть невеличку віру. Тут євангелист відсилає нас до притчі про гірчичне зерно (пор. Мт 13, 31-32). Спочатку це насіння найменше з усіх зерен. Але воно перебуває у постійному зростанні, сягаючи аж до великого дерева. Важливо, щоб і віра учнів була такою ж динамічною у прогресії постійного зростання. Так із малої віри можна прийти до сповнення великих речей, бо нема нічого неможливого для того, хто вірує (пор. Мк. 9,23). Учні запитали в Ісуса, чому вони такі безсилі, чому вони не можуть допомогти тим, які з великою надією до них приходять? Учням не вистачило віри. Не віри в те, що вони мають силу це зробити, а віри в те, що Бог може це створити. Роль учня в тому, щоб розгорнути якомога ширший простір для Бога, щоб Він міг вступити в життя й вчинити чудо. Спочатку, до їх запитування, Христос сказав привести хворого юнака. Віра є приношенням до Ісуса нашого непереможеного зла, а навіть нашої невіри і лукавства. Це перше, що кожний з нас може зробити, коли перед нами брак довіри, нестатки, хвороба, розпач, розгубленість, смертоносна війна… Ми так часто намагаємося комусь допомогти. Деколи якоюсь мірою ми це можемо зробити. Водночас маємо усвідомити, що гранична гармонія, цілісність людини може бути відновлена тільки самим Богом. Тому ми повинні пам’ятати, що ми послані в цей світ для того, щоб кожного зраненого, розбитого привести до Христа, стати настільки прозорими, настільки непомітними, щоб люди ввійшли у спілкування із Ісусом, до Якого ми їх привели. Для сповнення християнської місії треба пройти шляхом молитви й посту. Не тільки посту як поміркованості в їжі. Але також і духовного посту, тобто свободи від усього того, що нас поневолює, від усього того, що нас приваблює в грісі. Це означає до кінця належати Богові й бути здатними до Нього повернутися й слухати в глибинах нашого буття Його животворче слово,яке запрошує до молитви. Це означає збільшити нашу віру. Дорогі в Христі! Вірити в Бога означає поєднати себе з Ним. Поєднати нашу душу, наше тіло, наше прагнення – усе наше єство. Саме те поєднання між людиною і Богом ми називаємо вірою. Апостол Павло каже: вже не я живу, а Христос живе в мені (пор. Гал. 2, 19-20). І те, що сам Христос чинив на доказ свого Божества, може діятися через життя, молитву і свідчення віруючої людини, бо Слово Отця є живе і вічне. Воно не підлягає зіпсуттю і є безсмертним зерном, яке відновлює нас на Його образ (пор. 1 Пет.1,23). Хто його приймає, той стається Божою дитиною (пор. Йо.1,12) і ріднею Ісуса Христа (пор. Мт.12, 50). Тож просімо нашого Господа, щоб Він і надалі проявляв свою силу в нашому народі. За молитвами Пресвятої Богородиці, що прославилась у Пацлавській іконі, занесімо наші молитви до стіп Спасителя за наших воїнів захисників, усіх тих які зараз, жертвують власним життям боронячи нашу Батьківщину. Просімо, щоб Господь укріпив нашу віру у наших щоденних випробуваннях, кажучи: «Вірую, Господи! Допоможи моєму невірству» (пор. Мр. 9,24 ).А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь! + Ярослав 13 серпня 2023 року Божого,с. Губичі, Добромильського деканату Детальніше...

Владика Ярослав: Чудовою благовістю є те, що Бог потребує нас

02 серпня 2023
30 липня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м.Дрогобич. Детальніше...

Проповідь на восьму неділю після Зіслання Святого Духа (2023)

02 серпня 2023
Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! Євангельська благовість сьогоднішньої неділі підкреслює надзвичайне Боже милосердя і любов, яка в розповіді євангелиста Матея виливається двома цілющими джерелами: зцілення недужих та помноження хлібів. Ісус щойно втратив Йоана Хрестителя – свого родича і сподвижника, і це очевидно було наочним прикладом, що чекало на самого Христа. Господь відходить на самоту, але Його знаходять люди, і тоді свій особистий смуток Він перемінює у співчуття з потребуючими – змилосердився над ними та вигоїв їхніх недужих (пор. Мт. 14,14),через вияв свого милосердям Господь подає людям надію і життя. Це дійство помноження хлібів для п’ять тисяч людей Ісус Христос учинив, згадуючи старозавітну подію, коли Божий народ сорок років подорожував пустелею. Найважливішою наукою, що її дав Господь Бог тоді своєму народові, було те, що успіх мандрівки ізраїльтян, тобто можливість посісти обітовану землю, не залежить від їхньої здатності долати труднощі. Успіх залежить від Бога, Господь є господарем життя, Він дає воду серед пустелі, життя серед смерті, світло серед темряви, надію серед відчаю. Ламаючи хліб у пустелі та помножуючи його, щоб втамувати голод понад п’яти тисяч осіб, наш Спаситель не тільки пригадує своїм апостолам про небесний хліб – манну, яка колись наситила старозавітний Божий люд у пустелі. Він сповіщає про укладення Нового Заповіту між Богом і всім людством, – Заповіту, що буде запечатаний у Його Крові хресною жертвою. Тож цей помножений хліб є пророчим прообразом Хліба, яким є Христове Тіло, таїнственно присутнє для нас у Святій Євхаристії. Цей Хліб, розподілений на спомин про Його Смерть і Воскресіння, живить і підтримує нас, що є Його Містичним Тілом – Його святою Церквою. Під час Божественної Літургії священик, розламуючи Таїнственний Хліб – Тіло Христове, каже такі слова: «Роздроблюється і розділюється Агнець Божий, що Його їдять, але ніколи не з’їдають і причасників Він освячує». Це таїнственне ламання Хліба і благодать Слова Божого ми переживаємо на кожній Літургії, адже тоді сам Христос приходить, щоб на святім престолі розламати і поблагословити нам хліб та перетворити його на своє тіло, а вино – на свою кров. І тоді через руки священнослужителів Він хоче накормити нас, щоб ніхто не знеміг у дорозі до мети – життя вічного. У пустелі учні були готові розпустити людей по селах, щоб вони купили собі поживу. Однак Ісус на це промовив: «Не треба їм відходити: дайте ви їм їсти». Як часто ми чуємо нарікання багатьох людей: чому Бог не зробить щось …, чому Він не нагодує голодних …? Ми, здається забули, що Бог «робить щось» часто через нас, ми є Його знаряддям, членами Його Тіла. Він показує свою працю через нас, саме ми є Його людьми, Його народом, Його Церквою. «Не треба їм відходити, дайте Ви їм їсти». Ми повинні принести все, що ми маємо – наші п’ять хлібів і дві риби – до Христа. Він поблагословить те, що ми принесли і використає, щоб допомогти нашим ближнім у потребі. Сьогодні Христос говорить нам: Я маю завдання для вас, яке ніхто інший крім вас не зможе виконати. Не обов’язково нам володіти великими талантами, щоб служити Богові. Ми є корисними тим, що маємо. «Є тут один хлопчина: він має п’ять ячмінних хлібів, ще й дві риби; та що це на таку многоту» – каже апостол Андрій брат Симона-Петра (пор. Ів. 6,9). Але Ісус відповідає: «Принесіть їх мені сюди». Чудо сталося того дня саме тому, що хлопчина запропонував Христові ту єдину річ, яку він мав. Як могла б розвинутись наша Церква, якби ми запропонували Богові те, чим ми володіємо. Якщо у нас гарний голос, співаймо у церковному хорі; якщо ми можемо навчати нашу молодь, робімо це в домашній церкві, суботній школі та з інших нагод; якщо володіємо певною майстерністю чи ремеслом, допоможімо при будівництві храму… Пошукаймо та подивімось, де ми можемо інвестувати свою людяність та свої таланти, щоб Господнє ім’я прославлялося в нашому народі.   Чудовою благовістю є те, що Бог потребує нас. Бог, який не потребує нікого, однак зі своєю милістю працює через своє творіння – людину. Ми є важливі для Господа, немає значення, що наше життя може здаватись без сенсу, але очевидно воно є унікальне у цьому світі. Бог працює через кожну людську істоту, реалізовуючи свій план для спасіння світу. Поки ми не виконаємо цю Богом-заплановану місію, щось у цьому світі буде завжди залишатись незавершеним. Це свідчить про те, наскільки кожен з нас є важливим в очах нашого Господа. Як ми можемо бути добрим знаряддям в руках Божих? Є тільки один спосіб. Ми повинні повністю відкритись для Бога і наших ближніх. Бог не питає про нашу спроможність – тільки про нашу готовність, Він надасть нам можливість. Найбільшим питанням є, чи ми є корисними для Бога? Мойсей віддався на милість Божу, і Бог дав йому здатність творити великі діла в Його ім’я. Так зробили боязкі рибалки-апостоли, блаженні і святі нашої Церкви та багато інших. Одного дня батько просив свого приятеля–бізнесмена відвезти його сина, хворого на церебральний параліч, до спеціальної школи. Цей бізнесмен погодився, а опісля докоряв собі, що будучи дуже зайнятим, погодився відволіктися на справу, яку б міг зробити будь-хто інший. Як тільки вони від’їхали, хлопчик запитав бізнесмена: «Чи ви є Бог?» «Ні, я не Бог», прозвучала відповідь. «Чи ви працюєте для Бога?» «Ні, я не працюю для Бога, але чому ти ставиш такі запитання», – поцікавився бізнесмен. «Коли я запитав свою маму, хто відвезе мене до школи, – пояснив хлопчик, - вона сказала: «Не знаю, але Бог про це потурбується». Після тривалої призадуми бізнесмен відповів: «Синочку, я ніколи перед цим не думав про працю для Бога. Відтепер можеш бути впевнений, я працюватиму для Нього у будь-який спосіб». Дорогі брати і сестри! Сьогоднішня Євангельська благовість переконливо промовляє, що кожен із нас може ділитися з іншими отим хлібом нашої віри, прикладом святого і побожного життя. В сучасному глобалізованому світі, світі новітніх технологій, здається, що не повинно бути жодної нестачі чи голоду. А стається навпаки: навіть багаті країни потрапляють в економічні кризи. Начебто і сьогодні Господь веде людство у пустелю, щоб навчити, що добробут людини не залежить від видимого матеріального статку. Сьогоднішній світ дуже потребує доброго свідчення нашої віри, жертовності у любові. Наша правдива християнська постава може заспокоїти голод сучасної людини, котра так часто його відчуває, шукаючи правди та сенсу свого існування. Тому наша жива віра та приклад діяльної любові є дуже великим здобутком у розбудові Христової Церкви та християнського суспільства. Дозвольмо Богові творити через нас дива, кормити тих, хто є голодний, знаходити загублених, підтримувати пригноблених, повертати надію та мету життя розчарованим. Бо лише тоді, коли людина все те, що має, покладе в руки Бога і попросить у Нього розламати те, що вона має, і поділиться цим із ближніми, в той момент її матеріальний і духовний достаток почне помножуватися. Уже півтора роки ми живемо в умовах війни, страждають міста і села, від обстрілів гинуть люди, по всій лінії фронту ідуть важкі бої, і для того щоб захистити сьогодні нашу землю, країну, кожен з нас повинен внести свій посильний внесок. Маємо відчути, як українське суспільство, як народ, що ми повинні боронити свою Батьківщину відповідно до дарів, завдань і покликань кожного з нас. Сьогодні кожен з нас має відповісти у своєму сумлінні на питання: де є мій блокпост, на якому я зобов’язаний робити все для перемоги. Коли ми принесемо перед Боже обличчя цей наш «хліб» – наші зусилля, Господь довершить те, що не можливе людині, бо Він дає хліб серед пустелі, життя серед смерті, надію серед відчаю. Отож коли ми спроможемося на цей крок довіри до Божого Слова, то побачимо те, що свого часу досвідчили апостоли – присутність Божого Царства, що надходить у могутності. Бо Ісус не тільки тимчасово наситив п’ять тисяч людей біля Галилейського моря, але як Воскреслий Господь запевняє нас: «Я – хліб життя. Хто приходить до Мене – не голодуватиме; хто в мене вірує – не матиме спраги ніколи» (Йо. 6,35). Бо, хто надію складає на Господа, вони як Сіонська гора, яка не захитається, яка буде стояти повік (пор. Пс. 125, 1). Тому милість Твоя, Господи, нехай буде на нас, бо ми надіємося на Тебе (пор. Пс. 33, 22). А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа буде з усіма вами. Амінь! + Ярослав м. Дрогобич,30 липня 2023 року Божого Детальніше...

Владика Ярослав: Віра провадить нас до Божої всемогутності

25 липня 2023
  23 липня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав парафію Преображення Господнього в м. Стебник. У співслужінні о. Андрія Осередчука (адміністратора парафії) і священиків Трускавецького, Дрогобицького деканатів єпископ відслужив Архиєрейську Літургію. Детальніше...

Проповідь на сьому неділю після Зіслання Святого Духа (2023)

25 липня 2023
Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри!  Сьогоднішнє євангельське читання розповідає нам про два чуда оздоровлення, які чинить Ісус. Він повертає двом незрячим особам зір, а німому біснуватому чоловікові – мову. Євангельські історії перших неділь після Зіслання Святого Духа багато розповідають про віру. Основною думкою цих подій є важливість цієї чесноти для людини. Вона повинна переростати у довір’я до Бога і служіння ближнім. Віра захищає нас від впливу злого духа і всяких гріхів. Вона провадить нас до Божої всемогутності, яка оздоровляє нас з різних недуг, дає силу нести тягарі життя, зближає людей між собою, зокрема у випробуваннях. Оздоровлення Ісусом двох незрячих людей відкриває нам віру, як очі душі, як духовний зір, який допомагає нам пізнавати Бога. У цій розповіді євангелист Матей насамперед вказує на Ісуса як Месію. Про це говорить месіанський титул «Син Давида», який часто з’являться у Євангелії від Матея в описах зцілень. Тому важливо поглянути на ці зцілення крізь призму месіанських очікувань Ізраїля провіщених пророками: «Тоді прозрять у сліпих очі, й у глухих вуха відтуляться. Тоді кульгавий, мов олень, підскочить; язик німого піснею озветься, бо в пустині ринуть води і в степу потоки» (Іс. 35,5-6). Ісус сповнює те, що провіщали пророки. В центрі розповіді – Ісус і два незрячі, які, незважаючи на те, що не бачать, ідуть за Ісусом і входять разом з Ним всередину дому, до якого ішов Ісус. Просвітлення наступило у домі, у Церкві. Воно починається від бажання іти за Господом, це прагнення є легеньким світлом серед ночі. Хто йде за Ісусом, приходить до повного світла. Очевидно, що по дорозі були й інші люди, однак євангелист Матей зосереджує нашу увагу на Ісусі Христі і цих двох особах. Постава Ісуса тут дещо особлива, Він не відразу відповідає на прохання, як у випадку з прокаженим (пор. Мт. 8,3), сотником (пор. Мт. 8,7) чи начальником, у якого померла дочка (пор. Мт 9,19). Тут Ісус чує прохання про змилування упродовж часу, коли Він є в дорозі до дому, але відповідає на прохання сліпців аж тоді, коли вони зайшли за Ним у дім. Так Христос неначе випробовує їхню віру, хоче почути від них визнання їхньої віри. Господь наперед знає те, чого нам потрібно, але бажає чути прохання як вияв нашої віри. Незрячізвертаються до Ісуса: «Помилуй нас, сину Давидів». Вони не просять тільки прозріння, а помилування. Це прохання є важливішим від бажання тільки тілесного оздоровлення. Воно стосується помилування, зцілення цілісної людини. Це прохання і ми так часто висловлюємо перед Богом у наших богослужіннях. При зустрічі Ісус запитує, чи вони справді вірують, однак не питає про віру в Його месіанство, яку вони виражають словами: «Сину Давидів», а про віру в Його здатність їх зцілити. Їхня відповідь коротка і водночас досконала: «Так, Господи». Чудо оздоровлення супроводжується жестом дотику до їхніх очей із словом: «Нехай вам станеться за вашою вірою!». Незрячий перебуває у темноті, і першим кроком до просвітлення є свідомість того, що людина є сліпою. Тільки той, хто є створений до життя у світлі, знає, що є сліпим. Камінь не є сліпим! Знання про сліпоту означає розуміння того, що ти не є створений для темноти, подібно як знання про смертність – що ти не є створений для смерті. Свідомість сліпоти і смерті виникає із нашої гідності. У Святому Письмі «бачити», «бути зрячим» означає бути віруючим. Віра – це є особлива властивість людської особи проникати в глибину дійсності, бачити набагато глибше, ніж це можуть зафіксувати лише тілесні очі, і тому віра часто ще називається прозрінням, просвіченням людини. Коментуючи те, що сталося, єпископ Іларій (IV ст..) з міста Пуатьє повчав: «Вони побачили, тому що вони увірували, а не тому увірували вони, що побачили. Саме через те, що вони очима віри так могли проникнути в глибину цього, що діється, і побачили живого Бога, Який є перед ними, саме тому вони могли прозріти у своєму фізичному, тілесному вимірі». Так діє Господь в житті кожної людини – за її вірою. Отже, віра людини чинить її здатною стати учасником спасительної місії Ісуса Христа.Там, де Ісус не знаходить віри, Його дія обмежена: «І не зробив там багато чуд з-за їхньої невіри», –  каже Cвященне Писання (пор. Мт. 13,58). Коли відкрились очі незрячих, Христос говорить їм: «Глядіть, щоб ніхто не знав про це» (Мт. 9,30). А вони зробили навпаки: розголосили по всій країні. Той дар, якого вони сподобилися завдяки вірі, не могли тримати в собі. Віра тих двох сліпців привела їх до бачення і спонукала до свідчення. Вони виявилися прозорливішими від інших людей, бо в Ісусі Христі побачили Месію – Давидового сина. Однак своє месіанство і Боже Синівство Ісус відкриває не відразу. Ісус, не бажає, щоб люди Його сприймали тільки як політичного діяча, тому поступово відкриває те, хто Він є. Євангелист Марко ще більше ніж Матей наголошує на цій месіанській таємниці Христа, щоразу зазначаючи, що на початку своєї проповіді Ісус забороняє розповідати про чуда, які Він чинить. Христос бажає, щоб Його знали не тільки як чудесного цілителя, який повертає зір, зціляє різні хвороби, виганяє злих духів, але що Він є тим обіцяним Месією, в якому сповняються пророцтва Старого Завіту. Йоан Хреститель, будучи ув’язненим і довідавшись про те, що могутній пророк постав у народі, який творить численні чуда, посилає своїх учнів, щоб спитали Його: «Ти той, що має прийти, чи іншого маємо чекати?» (Мт 11,3). Він бачив у діях Ісуса сповнення месіанських пророцтв і бажав упевнитися, чи  Ісус справді є тим Месією, якого очікував Ізраїль. Христос не відповідає прямо на запитання Йоана, але говорить посланцям: «Сліпі бачать і криві ходять; прокажені очищуються і глухі чують; мертві воскресають і вбогим проповідується Добра Новина» (Мт. 11, 5). Йоан Хреститель, апостоли і всі люди, до яких проповідував Христос, повинні були через Його слово і діла визріти у розумінні того, ким є Ісус. З наближенням своєї хресної жертви Христос щораз більше відкриває таїнство своєї Особи і своєї місії спасіння людини, а до цього через свої діла Він поступово приготовляє людей до розуміння і прийняття цієї істини. Він прийшов відкупити цілу людину, спасти її від неволі гріха і смерті. Друге оздоровлення, про яке чуємо в євангельському читанні, – вигнання злого духа, завдяки якому Христос повертає дар мови одержимій людині. Це зцілення стосується інших чуттів людини – її здатності чути і розмовляти. Його також слід розглядати в контексті месіанських пророцтв. Оскільки цей чоловік був німий, то у розповіді, природньо, нема згадки про прохання про оздоровлення, немає діалогу з Ісусом, немає, навіть, слова, яким Христос оздоровляє. Євангелист говорить тільки про наслідок вигнання злого духа: «Коли ж він вигнав біса, німий почав говорити» (Мт 9,33). Після цього чуда дає про себе знати натовп людей, які дивуються, бо ніколи такого не бачено в Ізраїлі. Йдеться не лише про територію Ізраїля, а й про історію вибраного народу: «Такого не бувало й не видано з того часу, як Ізраїль вийшов з Єгипту, по цей день!» (пор. Суд. 19,30). Народ, знаючи це, засвідчує особливу Божу силу і Божу присутність у Христі Ісусі. Чуття (бачити, чути, розмовляти), які зціляє Христос, надзвичайно важливі для людини в її спілкуванні з ближніми. Однак у відносинах з Богом це неможливо без віри. Тільки у вірі людина здатна спілкуватися, чути, споглядати Бога, відчувати Його присутність. Тільки у вірі людина здатна прийняти Його дар спасіння і життя вічного. Проте є група людей в народі, які, бачачи ці чуда, все ж мають власне їх трактування, тому що вони не здатні вийти зі свого способу мислення, свого уявлення про Бога, не здатні побачити в Ісусі Христі об’явлення Божої доброти і милосердя. Вони закривають свої очі, аби не бачити сповнення цих пророцтв у Христі. Для них Ісус не може бути від Бога, бо діє не відповідно до їхнього знання про Бога, яке вони вважають єдино правильним. Тому надприродна сила Ісуса ними сприймається як протилежна від Бога: «Він виганяє бісів князем бісівським» (Мт. 6,34). Цими словами вони, щоб не увірувати в Нього, намагалися оправдати закривання своїх вух на слово Ісуса, а очей – на чуда, які Він чинив. Проголошення Євангелія Царства, як в часи Ісуса Христа, так і сьогодні, ставить кожну людину перед вибором: прийняти й повірити, щоб спастися, або ж, закриваючи очі й вуха, зробити серце нечулим до прийняття Доброї Новини. «Ісус обходив усі міста і села, навчаючи в їхніх синагогах, проповідуючи Євангеліє царства та вигоюючи всяку хворобу й недугу» (Мт. 6,35). Цими словами євангелист підсумовує певний період місії Ісуса починаючи з Галилеї (пор. Мт 4,23). Це служіння об’єднує проголошення Євангелія Царства, навчання по синагогах, не тільки словом, але й знаками милосердя й оздоровлення. Всі ми потребуємо Божого змилування, коли наш народ потерпає від зухвалого та жорстокого агресора московита, коли бойові дії ведуться на землі, в повітрі і на морі, ми благаємо у Господа про особливу підтримку для наших воїнів, тому наслідуймо євангельських незрячих у їх молитві: «Ісусе, сину Давидів, помилуй наш народ, нашу державу, наше воїнство, терплячий і страждаючий наш Божий люд, допоможи нам знову стати віруючим і повноцінним Твої народом». З вірою молимось, трудимось і боремось, за ради майбутнього України. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. 23 липня 2023 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

У Катедральному соборі відбулись дияконські свячення

16 липня 2023
15 липня, у свято Положення Ризи Пресвятої Богородиці, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Під час Літургії єпископ уділив дияконські свячення брату Тарасу Гринашу і брату Юрію Соболю. Детальніше...

Владика Ярослав: Тільки Господь спроможний відпустити людський гріх і розірвати його окови

12 липня 2023
9 липня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Під час Літургії єпископ уділив священичі свячення диякону Олегу Бережанському. Детальніше...

Владика Ярослав: Постава Йона Хрестителя – це постава пророка

12 липня 2023
7 липня, у свято св. Йоана Хрестителя, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Під час Літургії єпископ уділив священичі свячення диякону Івану Злупку. Детальніше...

Проповідь на п’яту неділю після Зіслання Святого Духа (2023)

12 липня 2023
Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри, сьогоднішнє Євангеліє розповідає нам, як Христос залишаючи обітовану землю перепливає море і приходить до іншої країни, яку у євангелиста Матея названо Гадаринським краєм. Гадара та Гераза були частиною так званого Декаполісу (союзу 10-ти грецьких міст за Йорданом) – території, яка була переважно заселена поганами та асимільованими євреями, які, втім, були в меншості на цих теренах. Таким чином, згадуючи цей географічний регіон, євангелист наголошує на місії Ісуса Христа до поган, котра вповні розвинеться після Його воскресіння (пор. Мт. 28,19–20). Першими, хто зустрічає Христа на цій землі, є біснуваті. Згідно з євангелистом Матеєм, вони такі були люті, що ніхто не міг перейти тою дорогою. Біснувати наганяли страх на цілу країну. Так євангелист описує, що ця країна живе в грісі, вона є у владі зла, а воно є люте, страшне, агресивне і всі його бояться. Отці Церкви вважають, що в цих двох біснуватих проявилася природа зла. Передусім, зло завжди поневолює: той, хто чинить зло, стає його невільником. Святий Іван Золотоустий твердить, що два біснуваті – це втілення природи того, хто зветься дияволом, бо саме диявол розділяє, закликає до агресії й ненависті. Диявол через гріх спаралізував людину, учинив нездатною до того, до чого вона є сотворена – до чинення добра, гріх учинив людину своїм в’язнем. Але при зустрічі з Господом, коли ми йдемо до Нього зі свідомістю, що тільки Він єдиний є спроможний відпустити людський гріх, розірвати окови гріха, – стається чудо, і про це чудо ми сьогодні чули. Біснуваті кричать: «Що нам і тобі, Сину Божий»? Іншими словами, що Тобі до нас. Це одне з найбільших й найгостріших запитань, що стоять перед людиною: що Богові до нас? Те, що робить Ісус є відповіддю на це запитання, радше Його прихід: «Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним» (Йо. 3,16). Бог є той, хто залишає дев’яносто дев’ять овець, щоб знайти одну заблукану (Лк. 15,4-7). Сама лише присутність Ісуса Христа, Який ще нічого не зробив і не сказав, вже наводить страх і трепет на того, хто у страсі тримав це край. Сили зла, які, здавалося б, керують світом, є нічим перед абсолютною владою Ісуса та будуть остаточно знищені в часі Його Другого славного приходу. І євангелист це чітко підкреслює – з приходом Ісуса вже почався цей есхатологічний час (останній період, який закінчиться загальним воскресінням та переходом до життя майбутнього віку). Після демонстрації влади над силами природи – утихомирення бурі на морі (пор. Мт. 8,23–27) – Ісус втихомирює бурю в серцях біснуватих людей. Він, не веде з бісами переговорів, які тут, подібно як і в пустелі в часі спокус, визнають Його Сином Божим (пор. Мт. 4, 3–6), не бореться з ними та навіть не вживає якоїсь спеціальної формули вигнання злого духа, а вживає тільки одне слово в наказовому стані: «Ідіть!» Біси входять в стадо свиней. Євреї, за старозавітнім Божим Законом, не могли споживати м’яса свиней, які вважалися нечистими тваринами. Проте в Гадаринському краї вони втратили свою ідентичність, пішли на компроміс з поганством, забули приписи власної релігії. Тому деякі з них розводили та торгували свинями. Пояснюючи, чому Христос дозволив, щоб біси увійшли в свиней, святий Іван Золотоустий подає три причини цього допуску: щоб показати зціленим ту шкоду, яку біси їм заподіювали; щоб всі зрозуміли, що біси не наважились би увійти у свиней без Його дозволу; та щоб показати, що сталось би з нещасними, якби не чудесний Божий порятунок. Загибель свиней наочно демонструє поразку і знищення бісів, їхнє вигнання з цього світу, щоб нікому вони не змогли більше заподіяти шкоди. Євангелист Матей описує цю подію в такий спосіб, щоб акцентувати на надзвичайній владі Христа. Він хоче, щоб його читачі бачили, яку владу та могутність  має Ісус – Він опановує хаос за допомогою лише слова. Щоб це стало можливим і у нашому житті сьогодні, потрібно бути готовим втратити все, що стає на перешкоді цілковитому відкриттю нашого життя для Бога. Христос показується тут як Визволитель, як Той, Хто приносить мир, як Той, Хто є здатним побороти найбільшого тирана, яким є зло у нашому житті, громаді й у нашій країні. Ісус цінує людей завжди більше, ніж будь-яку власність. Чому мешканці того краю не прийняли Христа? – Те, що вони вважали своїм скарбом, в один день зникло. Ігноруючи звільнення двох нещасних чоловіків та зосередившись на власному майні, мешканці Гадаринського краю побачили в Ісусі загрозу для своїх інтересів. Це – до болю знайомі історії, які щодня повторюються в нашій новітній історії… Євангелист застерігає нас, щоб ми не були подібні до тих гадаринців, які сказали Йому: «Іди геть від нас». Він запрошує нас поводитися по-іншому, прийняти Господа і побачити, що у Ньому ми маємо мир, радість і вічне життя. Дорогі у Христі, із історії про гадаринських біснуватих нам відкривається духовна закономірність: коли приходить Ісус, то зло бентежиться. Отож не можуть бути разом зло і добро, святе і те, що веде люди до гріха, життя і те, що веде до знищення. Коли Ісус приходить в життя людини, то Він найперше визволяє її від влади злого духа, віддаляє від неї те, що веде її до знищення. У ХХ-ХХІ столітті форми біснуватості проявилися в гітлерівсько-нацистському, радянсько-комуністичному, путінсько-рашистському режимах, які знищували цілі народи через війни, геноциди, гулаги, масові депортації, голодомори і т.д. Але впав нацистський режим, і Європа отримала змогу вільно розвиватися. Коли розвалилася тюрма народів – Радянський Союз, то всіх, хто був у рабстві більшовицької ідеології, Бог також покликав до вільного життя, до свободи. Тому ми знаємо, що й сучасні тоталітарні режими, опановані ідеологією зла, приречені на розпад.   Українська борня є війною між добром і злом. Можливо, нашою історичною місією сьогодні є вже вкотре захистити решту Європи від азіатського загарбника, як це було у часи хана Батия та інших загарбників зі Сходу. Молитись за перемогу означає молитись за сповнення історичної місії, щоб кожен з нас міг по-християнськи виконати своє життєве завдання. Переживаючи трагічні моменти життя, ми, можливо, питаємо у Господа: Боже, чому це все нам сталося? До чого ти нас кличеш? Яку ти місію приготував Україні, українцям і український Церкві? У чому полягає повнота Твого задуму про долю нашого народу? На ці питання, сьогодні ми маємо дуже глибоку відповідь. Найперше – ми з вами в новітній історії нашої держави, нашої Церкви були свідками Воскресіння. Бо це Господь розвалив радянський союз і воскресив вільну Незалежну Україну. Це Господь дарував Церкві і народові свободу. І сьогодні від доручає нам бути свідками Його Воскресіння якраз у світлі тієї місії, бути свідками воскресіння Церкви і нашого народу. Ісус Христос і сьогодні є присутній між нами. Віднайшовши і зустрівши Його, ми зможемо стати справді вільними і гідними людьми. Отець Церкви Григорій Нісський твердить: «Де є присутнім Бог, там усе віднаходить свою гідність».  Ми є сотворені на образ і подобу Божу, і  Господь не забирає нашої свободи через заклик до зберігання Його заповідей і правд. Саме Він є нашим Визволителем, джерелом нашої особистої і національної гідності як вільних людей у вільній державі. Запросімо Христа, щоб Він звільнив нас від усякий духів злоби. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь. + Ярослав 9 липня 2023 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Проповідь на Різдво Йоана Хрестителя (2023)

12 липня 2023
Cлава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! З великою радістю та вдячністю Богові зібралися ми сьогодні у храмі, щоб соборно святкувати Різдво Йоана Хрестителя Господнього Предтечі. Цьому святому праведнику Церква присвятила декілька днів у літургійному році. Ми святкуємо його народження, смерть, віднайдення чесної глави, ми споминаємо Предтечу у вівторок кожного тижня. Запитаймо себе: чим цей святий угодник заслужив на таку увагу, що ми святкуємо його пам’ять так велично і часто, як нікого з інших святих. Адже святкуємо літургійно тільки три Різдва у церковному році – Христа, Богородиці і Йоана Хрестителя. Він найбільший серед пророків, особа, в якій сповнився пророчий уряд Старого Завіту. Бо лише Йоан Хреститель бачив Того, про Кого пророкували пророки і міг торкнутися своєю рукою Його голови. У своєму благовіщенні Захарії архангел Гавриїл широко розкриває майбутню місію Йоана Хрестителя: «Багато з його народження радітимуть; бо він буде великий в очах Господніх; не питиме ні вина, ні напою п'янкого, і сповниться Духом святим вже з лона матері своєї, і багато синів Ізраїля наверне до Господа, їхнього Бога» (Лк. 1,14-16), але згадує також велику постать з минулого – пророка Іллю: «І сам він ітиме перед ним з духом та силою Іллі, щоб навернути серця батьків до дітей і неслухняних до мудрости праведних, щоб приготувати Господеві народ прихильний» (пор. Лк. 1,17). Інший старозавітній пророк – Малахія – книга якого остання у Старому Завіті, виголошує таке пророцтво: «Ось я пошлю вам Іллю пророка перед приходом дня Господнього, великого і страшного. І він наверне серце батьків до дітей і серце дітей до батьків, щоб я, прийшовши, не побив землі прокляттям» (Мал. 3,23-24). Згодом Ісус Христос підтвердить учням, що ці пророчі слова відносяться до Йоана Хрестителя (пор. Мт. 11,14). Отже, Йоан Хреститель вже не є у Старому Завіті, але з його народженням ще не настав Новий Завіт. Тому з одного боку він – найбільший з між народжених від жінок, а з іншого – «найменший у Небеснім Царстві більший від нього» (Мт. 11,11). Царство Боже відкриється тільки з приходом Ісуса Христа, а покликання Йоана буде приготувати Йому дорогу. Розповідь про Йоана Хрестителя, яку ми чули у сьогоднішньому євангельському читанні, Євангелист Лука описує на самому початку свого Євангелія. Це  ніби пролог, вступ, до головної частини – розповіді про Христа і його спасительну діяльність. Євангелист Лука у цьому уривку свого Євангелія допомагає нам розкрити особу Йоана Хрестителя. У центрі розповіді стоїть опис народження дитини, котра є повністю даром Бога, бо є народженою від неплідної матері. Так зазвичай, Старий Завіт описує народження когось, хто матиме особливу місію. Згадаймо народження Ісаака, Самсона, Самуїла... Одразу ж можна зауважити, що великий наголос кладеться на сам факт надання імені довгоочікуваному сину Захарії і Єлизавети. Ангел не тільки сповіщає батькові про народження сина, але й вказує на те, як він повинен бути названий: «Не бійся, Захаріє, бо твоя молитва вислухана; жінка твоя Єлисавета породить тобі сина, і ти даси йому ім’я Йоан» (Лк.1,13). Людині нашого часу, що часто вибирає ім’я своєї дитини досить випадково, це може здатись дивним. Проте для єврейського народу ім’я мало велике значення. У семітському світі ім’я виражає суть особи, визначає її життєвий шлях, вказує на її ідентичність, а тому його вибір був надзвичайно відповідальною справою. У випадку Йоана Хрестителя факт надання імені є особливо важливим. Він, з однієї сторони, вказує на абсолютну новизну Божого дару для Захарії і Єлизавети (адже ім’я Йоан не було присутнє в родоводі Хрестителя, було чимось незвичним для них – згадаймо, як здивувались сусіди і родичі з цього приводу). З іншої сторони, ім’я Йоан дивовижним чином вказує на місію і реальність Предтечі. Воно означає «Господь посилає благодать». Таким чином, з дивовижним приходом у світ цієї людини проголошується, що наблизився час благодаті, зичливості, божественної любові. Вже сам прихід Хрестителя у світ як малої дитини, не кажучи вже про його майбутню діяльність і проповідь як дорослого чоловіка, сповіщають світові: Господь посилає своєму народові благодать, ласку, спасіння. Він зглянувся над ним і послав йому Спасителя – Ісуса Христа. Тому Хреститель готує світ до приходу цього довгоочікуваного Месії, є Його предтечею вже у момент свого народження, ще будучи безмовним і безпомічним. Його батько пророчо провіщає почуте від ангела: «Ти ж, дитино, станеш пророком Всевишнього, бо будеш ходити перед Господом, щоб дорогу Йому приготувати» (Лк. 1,73). Таким чином, з мовчанки Захарії народжується останнє пророче слово Старого Завіту, з безпліддя Єлизавети – проповідник досконалого життя, дарованого Богом своєму народові. Заслуговує на увагу і спосіб життя Йоана Хрестителя. Ангел, звіщаючи Захарії новину про народження сина, між іншим говорить про його подвижницьке життя: «Він буде великий у Господа, ні вина, ні п'янкого напою не питиме, і наповниться Духом Святим ще з утроби своєї матері» (Лк.1,15). З цих слів видно, що Йоан Хреститель – святець. У чому ж полягає його святість? З приведеної цитати бачимо, що вона складається з двох елементів: з однієї сторони, з подвижницького і покаянного життя, а з другої – з діяльності в людині Духа Святого. Тільки свята людина здатна творити справжні чудеса – приводити людей до Бога, тому ангел й каже про Йоана: «Багато синів із Ізраїля він наверне до їхнього Господа Бога» (пор. Лк.1,16). І справді з євангельських розповідей знаємо, що за пустинножителем і святцем Йоаном йшло багато людей і каялись у своїх гріхах. Проповідуючи покаяння, Йоан Предтеча не звертав уваги людей на себе самого. Свою роль він визначив чітко і цілком смиренно: «Вони спитали його: «Що ж - Ілля ти?» - «Ні», мовив він. «Пророк ти?» - «Ні», відказав він. Тоді вони йому: «То хто ж ти такий – щоб відповісти тим, які нас вислали, що сам про себе кажеш?» Промовив: «Я - голос вопіющого в пустині: Вирівняйте путь Господню, - як ото пророк Ісая сказав» (пор. Йо. 1, 21-23). Йоан постійно вказував на Ісуса, на Агнця, а сам все далі йде в Його тінь, щоб все більше і більше простору робити для Того, чиє пришестя він проповідував. Йоан – це велика людина. Він зумів пізнати Сина Божого, і при цьому сам смиренно відійшов, щоб дати простір Сину Бога Живого: «Йому треба рости, мені ж маліти» (Йо. 3, 30). Постава Йона Хрестителя – це постава пророка. Ми знаємо і часто називаємо його як пророка. Але Христос нам говорить, що Йоан більше ніж пророк (пор. Мт. 11,9). Йоан Предтеча народився у священичій сім’ї. Окрім того, що його батько Захарія священик, також і мати Хрестителя – Єлисавета ­– з дочок Арона (Лк. 1,5), тобто зі священичого роду. Тому Йоан Хреститель продовжує це старозвітнє священиче служіння, але щоб вказати на Того, чиє священство є вищим, вічним, за чином Мелхіседека (пор. Євр. 7,11-17). Ще одним моментом, який слід підкреслити, є те, що євангелист Йоан проводить паралелі між особами Христа і Йоана Хрестителя. З біблійної точки зору посланець має такі самі характеристики, як і той, у чийому імені він говорить. Ось чому особа Предтечі описана євангелистом так само, як і Особа Ісуса Христа. Останні слова з опису народження Хрестителя вражають своєю подібністю з тими словами, що той самий Євангелист Лука згодом скаже і про самого Христа. Про Йоана він каже: «Дитя ж росло й скріплялося на дусі та перебувало в пустині аж до дня свого об'явлення Ізраїлеві» (Лк.1,80), а про Христа говорить так: «Хлоп'я ж; росло й міцніло, сповнюючися мудрістю, і Божа благодать була на ньому... Ісус же зростав мудрістю, літами й ласкою в Бога та людей.» (пор. Лк 2,40.52). Можна навіть провести паралелі між проповіддю Йоана про навернення і першими словами Христа. Про Хрестителя Євангеліє говорить: „І він перейшов усю землю Йорданську, проповідуючи хрещення покаяння для прощення гріхів” (Лк.3, 3 – 18). Про проповідь Ісуса знаходимо такі слова: «Із того часу Ісус розпочав проповідувати й промовляти: Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне!» (Мт. 4,17). Таким чином Предтеча виступає як проповідник спасіння, попереджуючи місію Христа. Саме тому він такий важливий для історії спасіння. Ось чому його особі Церква приділяє такого великого значення. Цим портретом Предтечі показано образ не тільки того, хто попередив Христа, проповідуючи Його, але й того, хто Його наслідуватиме, проповідуючи Його смерть і воскресіння. Хреститель посвячений своєму Господу. Так само буде посвячений Господу і справжній учень, який наслідуватиме свого Вчителя у любові і вірі. Це – досконале наслідування, що охоплює весь період існування, від народження до смерті, як і Йоан Хреститель, який з материнського лона був покликаний до мучеництва за справедливість. Особа Йоана Хрестителя повинна стати прикладом і для кожного з нас. По-перше, на його прикладі ми бачимо, що Всемогутній Бог «потребує» слабкої людини, яка б готувала Його прихід. Саме тому кожен з нас може і повинен бути у цьому світі Господнім посланцем, пророком і свідком Слова. Проповідувати Христа є завданням кожного вірного, і у цьому сенсі Йоан Хреститель є ідеальним прикладом до наслідування. По-друге, Йоан Хреститель є взірцем, як саме слід проповідувати Христа і правду – жертовною і цілковитою самопосвятою. Дорогі брати і сестри, молімо Предтечу Господнього Йоана, щоб він і в нас, як колись в народі юдейському, приготував шлях Спасителеві. Очистьмо свої душі від гріхів, бо таке благовоління Боже. Всі ми однаково покликані до повноти християнського життя і до досконалості в любові. Саме тому кожен з нас може і повинен бути у цьому світі Господнім посланцем і свідком Слова. Свідчити Христа є завданням кожного віруючого, й у цьому значенні Йоан Хреститель є ідеальним прикладом. Наслідуймо смиренну поведінку Йоана Хрестителя, тоді ціле наше життя буде спрямованим на те, щоб давати можливість зростати у собі й у світі Господеві, а самому, маліти. В цьому нехай допоможе нам Господь молитвами Пречистої Владичиці нашої Богородиці, святого Предтечі і Хрестителя Господнього Йоана і всіх святих, що стоять біля престолу Божого і невпинно моляться за душі наші. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь. + Ярослав 7 липня 2023 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...
<< Початок < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна > Кінець >>
Сторінка 8 з 135

banner

Архів
^ Догори