Слава Ісусу Христу!
Дорогі у Христі брати і сестри!
Сьогодні ми зібралися у цьому величному Соборі, щоб урочисто відсвяткувати його престольний празник – Покров Пресвятої Богородиці. У нашій Церкві є багато празників, присвячених Божій Матері, у яких ми пригадуємо Її особливу участь у Божому задумі спасіння: Її Різдво, Введення до храму, Благовіщення, Її материнську присутність при Різдві Христовому, Її земне завершення у таїнстві Успіння. Але сьогоднішнє торжество відрізняється від інших. Воно не лише веде нас до конкретної події з Її життя, а розкриває Її постійне заступництво за нас перед престолом Всевишнього.
Свято Покрову бере свій початок з історичної події, яка сталася на початку X століття в Константинополі, у Влахернському храмі, де зберігалася риза Пресвятої Богородиці. За переданням, святий Андрій Юродивий, разом зі своїм учнем Епіфанієм, під час всенічної молитви у храмі побачив дивовижне видіння. У святині над людьми з'явилася Пресвята Богородиця, супроводжувана ангелами, апостолами, пророками та святими. Вона підійшла до престолу, довго молилася, а потім зняла з голови свій омофор і розпростерла його над присутніми в храмі. Це було знаком захисту і заступництва перед Богом. Після цього видіння вороги відступили, і місто було врятоване.
У сьогоднішньому святі ми доторкаємося до глибокої таїнственної реальності Церкви як Тіла Христового, яке складається з двох частин: небесної та земної. Небесна Церква – це спільнота святих і ангелів, усіх тих, хто вже увійшов у славу вічного життя з Богом. Вони не віддалені від нас, а навпаки – постійно моляться за нас і підтримують наше земне паломництво. Земна Церква – це ми, вірні, які ще ведемо духовну боротьбу, прямуючи до небесної батьківщини.
Ця єдність особливо виявляється у молитві, коли ми звертаємося до святих, просячи їхнього заступництва перед Богом. Особливе місце біля престолу Сина займає Його Мати – Пресвята Богородиця. Її заступництво не є символом чи абстракцією, але живою реальністю, подібною до омофора, яким Вона у Влахернах покрила вірних. «Діва днесь предстоїть у церкві і з лики святих невидимо за нас молиться Богу» (Кондак свята). Ці слова богослужіння відкривають нам глибоку істину про те, що кожна молитва у храмі не є ізольованою, але вливається у велику небесну Літургію. І в цій небесно-земній єдності Пресвята Владичиця невидимо перебуває серед нас, простягаючи свій животворний Покров і огортаючи всіх материнською любов’ю та опікою.
Ця єдність небесного і земного корениться в таїнстві Воплочення, коли Бог став людиною. Святий Андрій Юродивий, будучи юродивим – тобто тим, хто вдавав божевільного заради Христа, щоб уникнути людської слави – став свідком цієї єдності. Це не якась «магія», а прояв Божої любові через посередництво Його Матері. У нашому житті ми часто відчуваємо цю єдність, коли досвідчуємо присутність Діви Марії. Свято Покрову запрошує нас усвідомити, що ми не самотні; ми частина великої спільноти, де Богородиця молиться і заступається за нас.
Традиційно на багатьох Богородичних святах читається уривок з Євангелія від Луки про сестер Лазаря з Витанії – Марту і Марію. Цей текст виразно підкреслює ті чесноти, які в унікальний спосіб уособлювала Пречиста Діва. Ісус приходить до них, і Марія сідає біля Його ніг, уважно слухаючи Його слова, тоді як Марта клопочеться численними турботами гостинності. Нарешті Марта скаржиться: «Господи, чи Тобі байдуже, що сестра моя лишила мене саму служити? Скажи їй, щоб мені допомогла» (Лк. 10, 40). Ісус відповідає: «Марто, Марто, ти побиваєшся і клопочешся про багато, одного ж потрібно. Марія вибрала кращу частку, що не відніметься від неї» (Лк. 10, 41-42). У наступній частині, коли жінка з натовпу вигукує: «Щасливе лоно, що Тебе носило, і груди, що Тебе кормили» (Лк. 11, 27), Христос каже: «Справді ж блаженні ті, що слухають Боже Слово і його зберігають» (Лк. 11, 28).
Цей євангельський уривок вибраний не випадково для сьогоднішнього свята. Тут підкреслюється головна риса Богородиці: слухання і зберігання Божого Слова. Марія з Витанії, яка сидить біля ніг Ісуса, є образом учениці, що обирає «кращу частку», тобто близькість до Господа через слухання Його слова. Це нагадує нам про Діву Марію, яка від початку свого життя була цілковито відкрита на Божу волю. У Благовіщенні Вона відповіла: «Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову» (Лк. 1, 38). Її шлях – від Воплочення до Голготи й Воскресіння – був постійним слуханням і зберіганням Божого слова. А на весіллі в Кані Галилейській Вона звертається до слуг: «Що лиш скаже вам, – робіть» (Ів. 2, 5), показуючи, що слухання Божого слова завжди веде до конкретної дії.
У світлі свята Покрова цей уривок відкриває нам Пресвяту Богородицю як Заступницю, яка сама слухає і водночас допомагає нам навчитися слухати. Як Марта занурюється в клопоти, так і ми часто губимося у щоденних турботах, забуваючи про «одне потрібне» – про зустріч з Богом. Богородиця ж, обираючи слухання, стає образом небесної Церкви, де все зосереджене на Господі. Водночас Вона залишається Матір’ю, яка дбає і про наші земні потреби: як у Кані, де першою помітила брак вина, так і сьогодні бачить наші нестатки. Проте Її материнська опіка завжди спрямовує нас до Слова Її Сина. Блаженство, про яке говорить Христос, – це життя, побудоване на слуханні й зберіганні Божого слова.
Цей образ слухання відкриває двері до глибшого розуміння Покрову Пресвятої Богородиці у світлі Святого Письма. Уже у книзі Буття звучить перша благовість: «Я покладу ворожнечу між тобою і жінкою, і між твоїм потомством та її потомством. Воно розчавить тобі голову, а ти будеш намагатися вп’ястися йому в п’яту» (Бут. 3, 15). Ця «жінка» є прообразом Діви Марії, яка через Свого Сина приносить перемогу над злом. Після гріхопадіння Бог дарує знак надії – обітницю Марії. Вона постає як Матір надії, яка свідчить: Бог не покидає світ, але дає Заступницю.
Іншим образом є Ноїв ковчег (Бут. 6–9). Ковчег став місцем порятунку під час потопу, де Бог зберіг життя серед хаосу. Традиція Церкви бачить у ньому не лише прообраз Церкви, але й покрову Діви Марії. Вона – новий Ковчег Завіту, який носить у собі Христа, Спасителя світу. Як ковчег врятував Ноя і його родину, так і Марія своїм Покровом захищає нас від бурь і небезпек цього життя.
Пророки також зображують величний образ Дочки Сіону. Це уособлення Ізраїлю, вибраного народу, який очікує приходу Месії. Пророк Ісая звіщає: «Скажіть доньці Сіонській: Ось іде твій Спаситель. Ось із ним його заплата, перед ним його нагорода» (Іс. 62, 11). У Діві Марії цей образ знаходить повне здійснення: Вона стає Дочкою Сіону, яка приймає Месію і народжує Його світові. Як Заступниця, Вона представляє перед Богом увесь люд, так само як колись Дочка Сіону уособлювала Ізраїль. І саме тому Її називаємо Матір’ю надії: в часи вигнання та страждань Ізраїль знаходив у Дочці Сіону знак прийдешнього визволення. Так і сьогодні Пресвята Богородиця дарує нам надію серед наших власних випробувань.
Нарешті, у книзі Одкровення з’являється ще один величний символ: «І знамення велике видно було на небі — жінка, одягнена в сонце, і місяць під стопами її, а на голові її вінець із дванадцяти зірок» (Од. 12, 1). Ця Жінка, яка народжує Сина і долає дракона, є образом Марії, але водночас і Церкви, і всього Божого народу. Вона стоїть у сяйві Божої слави, торжествуючи над силами темряви. Як Заступниця, Вона простягає свій Покров над нами у боротьбі зі злом і дарує надію на остаточну перемогу.
Таким чином, старозавітні прообрази та новозавітні видіння відкривають Діву Марію як Ту, що від віків була в Божому задумі – Матір надії, яка провадить людство крізь темряву до світла вічного життя.
Переходячи до історії Церкви, бачимо, як розуміння ролі Марії як Заступниці формувалося від самих початків християнства. У часи переслідувань вірні зверталися до Неї як до Матері, пригадуючи слова Ісуса Христа на гологоті: «Ось Матір твоя» (Ів. 19:27). Святий Іван Богослов прийняв Її у свій дім, і цей жест став образом для всієї Церкви. У катакомбах Риму збереглися найдавніші зображення Богородиці з Дитям – знак надії для християн, які жили під загрозою гонінь. Згодом, у V столітті, Ефеський собор (431р.) урочисто проголосив Її Богородицею, наголосивши на Її унікальній участі у таїнстві Воплочення. У Візантії Матір Божу почали шанувати як покровительку імперії: імператори будували храми на Її честь, а саме свято Покрову виросло з тієї традиції. Видіння у Влахернському храмі стало її вершиною – знаменням Її материнського заступництва для всього християнського народу.
У нашій історії ця традиція утвердилася з хрещенням Київської Русі. Ярослав Мудрий присвятив Богородиці Софію Київську, де й досі бачимо Її у величному образі Оранти – тієї, що стоїть на молитві з піднятими руками. Вона стала Покровою для князів і народу: літописи згадують Її заступництво у битвах, особливо в часи небезпеки від половців чи татарських навал. Богородичні ікони, що зображали Її у молитві, були символами захисту й надії. Для нашого народу Діва Марія завжди залишалася тією, хто об’єднує у молитві та дарує відчуття Божої близькості навіть у найважчі часи.
Особливе місце свято Покрову займає в історії козацтва. Запорізька Січ була віддана під Її опіку: козаки зводили храми на Її честь, вважали Її своєю Заступницею у походах і пов’язували численні перемоги з Її допомогою. Саме тому день Покрову став святом козацького війська. У ХХ столітті до Її заступництва зверталися воїни УПА, борючись за свободу проти тоталітарних режимів. Образи Покрови з козаками чи повстанцями під Її омофором увійшли до української іконографії як свідчення того, що Матір Божа завжди поруч зі своїм народом.
У наш час ця спадщина отримала нове продовження. Від 2014 року, а особливо від 2022-го, коли почалося повномасштабне вторгнення, українці знову відчувають Її молитовну присутність. Воїни на фронті, волонтери, сім’ї в укриттях – усі вбачають у Ній Матір і Заступницю. Не бракує свідчень про дивовижні порятунки, які приписують Її опіці: кулі, що не влучають, ракети, що не вибухають. Недарма сьогоднішнє свято стало також Днем захисників України: воно нагадує, що наша боротьба є не тільки земною, але й духовною, і що ми стоїмо під Її покровом.
Свято Покрова має й ширший вимір. У світі, який переживає війни, хвороби, потрясіння, екологічні виклики, покров Пресвятої Богородиці нагадує нам про надію, яка не є ілюзією, а впевненістю в Божій присутності. У часи страждання Пресвята Богородиця молитовно предстоїть поруч так само, як стояла під хрестом Її Сина, і підтримує віру та надію.
Дорогі брати і сестри, сьогодні, святкуючи Покров Пресвятої Богородиці, довірмо Їй нашу Церкву, наш народ, Україну і весь світ. Хай Її омофор буде над нашими воїнами, над пораненими й полоненими, над усіма, хто страждає. Хай Її заступництво допомагає нам залишатися вірними Слову Ісуса Христа й жити надією, яка веде до перемоги і справедливого миру. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога Отця і єдність Святого Духа нехай перебуває з усіма вами. Амінь.
+ Ярослав
01 жовтня 2025 року Божого,
м. Самбір
- Владика Ярослав у Самборі: Покров Пресвятої Богородиці нагадує нам про надію, яка не є ілюзією, а впевненістю в Божій присутності [фото]
- Владика Ярослав привітав захисників і захисниць з Днем Захисника України
- Владика Ярослав очолив святкові урочистості з нагоди освячення оновленого 150-літнього храму в с. Лопушанка [фото]
- У Львові завершився Всецерковний форум «Богослов’я УГКЦ в ХХІ столітті: знаки часу і надії»
- «Ми покликані по-богословськи поглянути на шлях, яким Господь веде нашу Церкву», – владика Ярослав Приріз до учасників богословського форуму