Як жінка навчила преподобного Єфрема постити поглядом

№3 (132), березень 2011 _ о. Тарас РИСЕЙ
Друк
У життєписі святого Єфрема Сирійського (якого справедливо називають гідом у пустині Великого посту) є місце, яке мимоволі викликає посмішку і воднораз змушує задуматися. Коли цей праведник вперше прийшов до міста Едесси, то побачив жінку, котра прала в ріці білизну. Преподобному видалось, що вона надто нескромно задивляється на нього, тому він зробив їй зауваження, наказуючи опустити очі додолу. Почувши такий докір, жінка відповіла: - Е ні, це ти маєш дивитися в землю, бо з неї був взятий Богом на початку. Що ж стосується мене, то це цілком природно глядіти на тебе, я ж бо була створена з тебе (чоловіка)! Не знаємо, чи цей випадок якось суттєво вплинув на духовний світогляд преподобного Єфрема, однак уже через багато років після цього з ним трапилась подібна пригода. Якось, повернувшись зі своєї печери до міста, він перебував у чиємусь домі. Раптом до його вікна підійшла жінка-блудниця, очевидно, бажаючи спокусити подвижника. Солодким голосом вона звернулася до святого такими словами: - Скажи мені, чоловіче, чого тобі найбільше не вистачає у житті? Преподобний, ні хвильки не вагаючись, спокійно відповів: - Найбільше у цю хвилю мені бракує цегли та вапна, щоб замурувати своє вікно і більше ніколи не бачити тебе!

 

Вже з ранніх літ наші бабусі та дідусі навчають своїх малят-внучат «правильно» відбувати Великий піст. Старечі уста карбують у свідомості «губчастих» сутностей довгий перелік заборон: «Гляди, щоб у школі ти не купляв собі булочку з м'ясом! Дивись, дитино, щоб ніяка музика не осквернила твої вуха! Перестань жартувати і, борони Боже, реготати із пустих анекдотів!». Коли ж хтось із більш доскіпливих дитинчат набереться сміливості запитати у дорослих, навіщо так строго себе обмежувати, і що це мені дає, так часто лунає відповідь: «Ти що, не знаєш?! Ісус у цей час йде важким ходом на Голгофу, щоб замість тебе (за твої гріхи) бути розп'ятим на хресті! Невже ти не можеш трішки розділити з Ним це страждання?! Як ти смієш веселитися, коли Йому так сумно і страшно!!!?». Ось чому стільки християн з нетерпінням очікують кінця посту, щоб знову вернутися до таких любих і милих насолод світу цього. І тільки голос з пустель преподобних подвижників повертає нам справжнє бачення посту. У світі є повно речей, котрі замінили нам Бога: звуки музики, вишуканість страв, нестримність язика, тілесна красота жінок і чоловіків, тощо. Візьми десять копійок, підніми їх вверх навпроти сонця, сфокусуй свій зір на цій грошовій одиниці, і ти вже більше не побачиш світила, а лиш монету. Завдання посту - повернути здатність споглядання Творця вже тепер, замурувавши молитвою всі вікна, через які скалять до нас свої зуби лукаві ідоли!