Життя людини можна порівняти із кораблем, який пливе морем, щоб врешті прибути до омріяної пристані. І щоб проплисти достойно свою відстань до берега, кожній людині потрібен орієнтир. Для корабля таким компасом служать яскраві зорі в небі, бо коли пливеш за ними, точно знаєш, що не заблукаєш. У житті християнина однією із найяскравіших зірок, яка веде до воскреслого Господа, є період Великого посту...
Цей час непомітно і тихо знову прийшов до нашого життя. Христос стоїть і стукає до людського серця ненав'язливо, тихо і лагідно. І кожен християнин обиратиме, як йому прожити цей Піст: від чого утриматись, щоб у Божих очах це постування мало особливу цінність. Постом сьогодні для кожного є щось своє, але найважливіше – це вміти пережити ці дні Страстей Христових у своєму серці, це дозволити Господу розповісти нам, що ж насправді Він перестраждав, коли йшов на Голготу, бачачи наші погляди та наші усмішки і жертвуючи себе за щастя кожної людини у цьому світі...
Дійсно, Великий піст цінний насамперед тим, що є винятковою можливістю для кожної людини зустрітись з Христом особисто. Прожити достойно цей сорокаденний період у році – означає перебувати з Ісусом щохвилини у час Його найбільших страждань. Постити – це співпереживати разом із Христом від часу Його молитви у Гетсиманському саду аж до світлого ранку Воскресіння. Постити – це також йти за Ісусом тією дорогою самозречення з вірою, терпінням, а найважливіше – з любов'ю у серці. Великий піст нагадує нам, що Страсті Господа – це не тільки дводенна історична подія, адже Христос страждає і сьогодні, коли люди ранять Його гріхом, і цю дорогу на Голготу ми можемо полегшити Богові покаянням, молитвою та увагою до свого ближнього. Час Великого посту – це такий період у році, коли як ніколи розуміємо, що Христос особливо потребує нашої допомоги. Тож дозвольмо Ісусові увійти у наше серце...
Постити, щоб почути голос Бога!
Якщо у людини виникає запитання, як прожити цей Піст, щоб він був цінним у Божих очах, то відповідь можна знайти, наблизившись до Христа, а саме – до Його Страстей. Найперше бачимо, що Ісус розпочинає свою хресну дорогу молитвою у Гетсиманському саду та звертається також з проханням молитись і до апостолів, а отже просить допомоги у всіх нас: «Чувайте ж, моліться, щоб не ввійти в спокусу. Дух бадьорий, але тіло кволе» (Мр. 14, 38). Христос показує нам необхідність та важливість молитви у нашому житті. Бо й справді, без молитви і покаяння піст стає лише дієтою. Польський богослов о. Тадеуш Дайчер рекомендує звернути особливу увагу на часте усамітнення Ісуса в молитві: «Уранці ж, іще геть за ночі, вставши, вийшов і пішов на самоту, й там молився» (Мр. 1, 35). Христос, бажаючи молитися, робив це коштом свого сну. Тож, коли ми говоримо, що Ісуса постійно оточували юрби людей, то повинні сказати, що це було безпосередньо пов'язане з Його усамітненням у молитві. Тут прихована вкрай важлива вказівка також і для тебе: щоб твої контакти з людьми були плідними, ти маєш вміти перед тим усамітнитися. Ти маєш оцінити ту мить пустелі у своєму житті, – зазначає вищезгаданий отець. А й справді, молитва – це діалог Бога і людини, тому щоб почути голос Христа, особливо в час Великого посту, потрібно шукати тишу. Адже Бог промовляє у чистому покірному серці лише у тиші. Як пише св. Франциск Сальський: «Щодня знайди годину для тиші, хіба коли маєш багато справ, тоді знайди дві». Ці слова є гарною постановою на Піст для людини XXI століття, яка живе у вирі щоденних подій.
Також у Гетсиманському саду Христос звертається до людини з такими актуальними і до сьогодні словами: «Вклади твій меч назад у піхви: всі бо, що за меч беруться, від меча загинуть» (Мт. 26, 52). Ми бачили, як у світі протягом минулого року велося багато воєн, внаслідок яких страждали невинні люди. Різноманітні війни за владу, гроші, славу, власний пріоритет над іншими світ веде і сьогодні. У період Великого посту маємо нагоду переосмислити знову оцей заклик Христа до миру, який є завжди актуальним, а своєю покорою і любов'ю до кожної людини, навіть до ворогів, Христос дає нам достойний приклад, як маємо поводитись, щоб не завдавати страждань іншим людям.
Постити – це думати про ближніх!
Людина, живучи у світі, не повинна ніколи забувати про тих, кому потрібна допомога. Читаємо у Біблії, що коли Ісус йде на Голготу, якийсь чоловік, повертаючись з поля, допомагає Йому нести хрест. «Виходячи ж, вони зустріли одного чоловіка з Киринеї, на ім'я Симон, і примусили його нести хрест» (Мт. 27, 32). Тим самим Ісус ніби хоче сказати нам, як це важливо – допомагати іншим, не бути байдужим до чужого життя. І навіть, коли в тебе були зовсім інші плани в житті, яким цінним кроком є залишити свої турботи і взяти в той момент на себе хрест ближнього, бачачи його втому та виснаження. «Усе, що ви зробили одному з Моїх братів найменших – Мені ви зробили», – каже Христос. Отже, допомагаючи іншим, ми допомагаємо самому Ісусові нести Його хрест, так, як це зробив Симон Киринеєць дорогою на Голготу.
У період Великого посту варто також задуматись над тим, що маємо нагоду не тільки самим прийти до Бога, але й скористаймося можливістю привести до Христа свого ближнього, бо не можемо залишити на півдорозі ту людину, яка страждає. Можливо, комусь так не вистачає сьогодні саме нашого світла у його життєвій темряві? «Ти постиш? Доведи мені це своїми ділами! Якими, скажеш, ділами? Коли побачиш бідного, дай милостиню. Коли маєш ворога, примирися! Коли побачиш свого друга щасливим, не завидуй», – влучно зауважує св. Іван Золотоустий. Бо й справді, період Великого посту – це час для того, щоб навчитися співпереживати разом із Христом, який страждає; а Христа можемо побачити у кожній людині, а особливо у тій, яка страждає...
Якщо придивимось уважніше сьогодні до життя наших ближніх, то побачимо, як можемо допомогти самому Христові у важкий страсний період. Можливо, у цьогорічний час Великого посту для когось зможемо стати Веронікою чи Симоном Киринейцем у його життєвій дорозі виснаження і страждань. Лише доторкнувшись до світла Господніх Страстей, зможемо усвідомити, чого так потребує сьогодні Христос, який знову іде своєю дорогою на Голготу...