Перед нашими очима постають люди різної духовно-особової зрілості, у яких ми легко можемо впізнати самих себе. Є серед них і старець-подвижник (який удостоюється бачити незриме), і молодий монах-послушник (який гордиться своїм покликанням, талантами та легко осуджує грішників), і прості християни (які постійно воюють із гріхом у собі, здобуваючи чесноти). У кожній частині – по три новели, які ніби доповнюють одна одну, і все це завдяки тому, що їх об’єднує невидима присутність ще Когось третього – люблячого Господа нашого, Ісуса Христа…
ДИСКУСІЯ:
О. Тарас Р.:
Я колись частенько задумувався над тим, чому Господь неодноразово промовляв до людей саме притчами. Коли ж одружився і на світ з’явилися діти, то підмітив одну дуже просту, але вагому деталь: малята, на відміну від дорослих, не можуть їсти все підряд. Є харчі, котрі вони просто не здатні засвоїти своїм ще нерозвиненим організмом. Притча – це ніби корисна кашка, яка легко сприймається усіма та сприяє їхньому внутрішньому розвитку. Після перегляду цієї духовної стрічки мої сумніви розвіялися цілком…
Любомир В.:
Воно то так, але… Навіть найчистіше джерело може бути враз скаламучене одним всього киненим камінцем. Ось наприклад, у першій частині ми бачили жіночку, яка ходила до церкви, багато молилась, хрестилась, била поклони, однак, була просто не здатна впізнати самого Ісуса Христа, Який навідувався до неї у вигляді тих чи інших збідованих людей. Вона їх просто холоднокровно відганяла, та ще й картаючи! Тут аж напрошується хитрий висновок: менше молися, а більше твори нещасним добро!
Надія Г.:
А мені здається, що все є зовсім навпаки. Саме ревна молитва тієї жінки і відкрила їй очі на саму себе, грішну. Господь приходить до неї у сні і говорить: «За твоє старання Я тобі і з’явився!». Звідси випливає зовсім інший висновок: не було би поклонів і моління, не бачила б вона й прозріння. Так би і прожила все своє життя у темряві невідання.
О. Тарас Рисей.:
У другій частині фільму «Притчі» ми бачимо ніби ту ж саму жіночку, котра постає головною героїнею новели з назвою «Сорочка». Проте тут показано її вже цілком переміненою. Вона приїжджає у село не сама, а з міським пияком, у якому здатна розгледіти образ Божий і хоче зробити все, щоб він не пропав. Цей її жест є тільки підтвердженням того, що молитва спочатку очищає людину зі середини, неначе посудину, з якої Господь у майбутньому буде поїти світ увесь живою водою…
Павло В.:
У мене також є зауваження. Як у першій, так і в другій частині фільму «Притчі» перед очима глядача постає молодий монах, який спочатку проявляє велику схильність до марнославства, показує свою гординю, кар’єризм, а пізніше ще й впадає у великий гнів та осуд ближнього… Чи, взагалі, може бути таким людям місце у монастирі? Чи це не викличе згіршення у мирян?
О. Тарас Р.:
Господь говорить до своїх учнів дуже сильні слова: «Не ви мене вибрали, а я вас вибрав і призначив, щоб ви йшли і плід принесли…» (Йо. 15, 16). Преподобний Йоан Ліствічник стверджує, що на початку монашого подвигу бачив дуже багато скверних людей, які вкінці ставали великими святцями. Наш герой саме такий: у нього безліч своїх молодечих недоліків та чітких духовних вад. Однак, як і у більшості з нас, схильність рахувати в очах ближніх скалки в нього значно більша, аніж у своєму відчувати хоча б якийсь дискомфорт від колоди. І слава Богу, що у монастирях є ще досвідчені старці та наставники, котрі під святим послухом (який перевищує піст і молитву) мало-помалу повертають таких із широкої погибельної дороги на вузьку, яка веде у Царство Небесне. Амінь.