Яскрава зірочка на небі
Горить, горить і не згаса.
А дітвори веселий щебіт
Дзвінкий, прозорий, як роса,
До неї лине в ці хвилини –
В нім слава Господу Христу,
Що народився, як людина,
В цю ніч, воістину святу.
Горить зоря – не погасити,
Вона нагадує для всіх,
Що народився Сам Спаситель
І смерть любов’ю переміг.
Незабаром ввійде до кожної домівки свято свят – Різдво Христове! У домі панує мир та злагода, усі негаразди забуті. А по вечері усі починають колядувати.
Колядки - це величальні пісні зимового циклу, що збереглись від найдавніших часів в скарбниці української народної творчості. Вони відзначаються своєрідною жанровою природою і багатим різноманітним змістом.
Важко встановити час виникнення колядок та щедрівок, але й до наших днів зберегли деякі риси від тих найдавніших часів. Природа в них змальована в оригінальній єдності з людиною і виступає життєрадісною, світлою і щедрою. Особливо яскраво вона представлена в обрядових діях, що супроводжували це свято. Невід’ємним атрибутом у них є зерно та хліб. Так, на Святвечір вносили в хату сіно, солому, снопи (пшениці або жита), готували дванадцять страв, серед яких обрядове значення мала кутя. Новорічні привітання й колядки були сповнені картинами хліборобської праці і завершувались побажаннями врожаю та здоров’я.
Обходи хат з плугом і козою, яка часто мала вуха з колосків, «засівання» (на Чернігівщині), чи «посипання» (в Галичині і на Волині) на Новий рік, обв’язування дерев у різдвяний вечір або на Різдво (в Галичині і на Волині), обтанцьовування бджіл (на Гуцульщині) – навдивовижу багаті звичаї нашого народу.
З прийняттям християнства Церква на місце народних колядок запровадила релігійні. В ХV ст. з’явилися друковані збірники церковних колядок – «Богогласники», які Церква поширювала між народом. Авторами цих колядок, на думку І. Франка, були переважно звичайні братчики та монастирські, світські і духовні послушники та дяки. Вони внесли в церковні коляди дещо з соціального елементу, що задовольняло народ, деякі з цих колядок швидко поширювалися, їх співали в народі, про що згадує Т. Шевченко в драмі «Назар Стодоля», де козаки під вікном сотника співали коляду із «Богогласника». Також і дяківські школи поширювали церковні коляди.
У всіх церковних колядках містерія Вифлеємської ночі, народження Ісуса Христа від Пречистої Діви є найважливішою подією. Із цією подією в колядах пов’язується визволення людства від первородного гріха та постання нової ери в житті всіх народів світу. В коляді «Бог предвічний» співається:
Бог предвічний народився,
Прийшов днесь із небес,
Щоб спасти люд свій весь
І утішив вся...
Не в усіх місцевостях України починають колядувати одночасно: на Покутті діти ідуть колядувати вже на Святий вечір; на Слобожанщині (колишній Гетьманщині) та на Гуцульщині - у перший день Різдва Христового, після того, як у церкві закінчиться богослужіння; на Західному Поділлі йдуть колядувати на другий день свят уранці. Колядують діти, дорослі парубки та дівчата, а на Галичині інколи колядують і ґазди, але по всій Україні першими йдуть колядувати діти.
Такі колядники колядували в хаті перед образами, а сьогодні – де вдасться, навіть на порозі, аби дозволили колядувати. А щоб дозволили, вся ватага стоїть під вікном, гукає: «Пане господарю, благословіть Христа славити!». А нині запитують: «Чи можна колядувати?». І коли згоду отримано – по всій хаті лунає дзвінка коляда. Ще з давніх-давен люди дарували колядникам ласощі: пампушки, горішки.
Із Богоявленням, хрещенням Ісуса Христа в річці Йордан, пов’язані щедрівки. В усіх церковних колядах і щедрівках, крім славлення Дитини Ісуса Христа, Марії і Йосифа, оспівуються події, найтісніше пов’язані з містерією Різдва Христового.
Найкраще зберігся обряд колядування в Західній Україні, на Закарпатті, а також на Поліссі й Волині. Разом із співанням колядок часто відбувалися народні вистави: «Коза», «Вертеп».
Щедрування, як свідчать записи ХІХ-ХХ ст., відбувалося простіше. Під Новий Рік ходили групи дівчат й співали щедрівки, а на Чернігівщині, Київщині, Полтавщині – колядки, за що одержували подарунки. В Західній Україні також щедрували парубки (водили «Маланку»).
В день Нового Року з самого ранку в селах і містах України діти, переважно хлопці, йшли поздоровляти господарів, засіваючи зерном і приказуючи:
На щастя, на здоров’я,
На той Новий Рік,
Щоб Вам родило краще, як торік,
Коноплі – по стелю,
А льон – по коліна,
Щоби Вас, хрещених, голова не боліла.
Значну роль в колядках, щедрівках і поздоровленнях з Новим роком займає мотив багатого врожаю, пошанування праці господарів.
І на закінчення подам Вам віншування-побажання господарям:
Добрий вечір, господарі,
У вашій оселі.
Прийміть щирі побажання
На свята веселі.
Хай вам радість усміхнеться
Зіркою ясною;
Хай вінчається вам праця
Славою гучною.
Хай любов і щира згода
Живуть поміж вами
Будьте дужі та здорові
З вашими й дітками.
Тож бажаю всім, щоб ці свята була особливими для кожного, а колядка лунала в кожній хаті! Бо щороку ми знов і знов переживаємо містерію народження Божого Сина. Не важливо, які у тебе вокальні дані, чи правильно тонально ти співаєш, головне, - щоб співала твоя душа! І, незважаючи на всі політичні чи фінансові негаразди, пам’ятаймо, що ми всі - єдиний народ, народ, який має такі глибокі традиції. Тож передаваймо багатство наших звичаїв своїм дітям!
З Різдвом Вас, дорогі читачі! Христос Рождається!