Непорозуміння довкола Декалогу

№3 (265) березень 2017 _ Ігор БРИНДАК
Друк
Ілюстрація
Декалог - це десять Божих заповідей. Усі про них чули, всі їх знають. І, здавалось би, які ще можуть бути непорозуміння?.. Але, як виявляється, можуть бути. Про це й вестиметься мова у публікації.

Основна суть непорозумін­ня полягає ось у чому: це твер­дження, що начебто Католицька Церква усунула другу заповідь Божу, а десяту розділила на дві частини. Щоб з’ясувати, на­скільки це відповідає дійсності, звернемося спочатку до Вічної книги.

Хто читав Святе Письмо, той знає, що Декалог там зга­дується у двох місцях: (Вих. 20, 10-17; Втор. 5,6-21). Якщо поглянемо на ці тексти, то по­бачимо, що ніякої нумерації за­повідей там немає. У юдейській традиції вона з’явилася пізніше.

І хоча ми всі з дитинства зна­ємо, що заповідей є десять, але беручи під увагу тексти, де вони записані, розуміємо, що їх чис­ло могло бути й іншим. Але зво­дити їх до десятки і в юдейській, і в християнській традиції не є випадковістю. Бо якщо відкриє­мо перший розділ Книги Буття, де описано, як Бог творив світ, і підрахуємо, скільки разів Тво­рець сказав «нехай буде», то вийде десятка. Тобто, завдяки десяти Божим словам світ по­став і завдяки іншим десяти Бо­жим словам, тобто десяти запо­відям, він і зберігається.

Якщо будемо уважно чи­тати обидва тексти Декалогу, поміщені у Святому Писанні, то побачимо, що, хоч вони й дуже близькі між собою, все ж невеликі відмінності існують. Наприклад, Вих. 20,17: «Не за­зіхатимеш на дім ближнього твого, не пожадатимеш жінки ближнього твого, ані раба його, ані рабині його, ані вола його, ані осла його, ані чого-небудь, що належало ближньому твоє­му». А Втор. 5,21 виглядає так: «Не пожадай жінки твого ближ­нього, не зазіхай на дім твого ближнього, ні на поле його, ні на раба його, ні на рабиню його, ні на вола, ні на осла його, ні на будь-що, що належить до твого ближнього». Зрозуміло, що ці різниці не є суттєвими, але на нумерацію Заповідей вони мо­гли вплинути.

Більшість людей вперше натрапляє на текст Декалогу не у Святому Писанні, а в Катехизмі, або ж у молитовниках, де виписані катехизмові правди віри. Тому спробуємо з’ясувати, що таке катехизм. Для цього поглянемо, яку відповідь дає сама ця книжка: "Катехизм - це коротко зібрана і приступно по­яснена наука нашої християн­ської віри” (цит за «Катехизм християнської віри», стор. 9). Отож зрозуміло, що катехизм не вміщає в себе усіх богослов­ських тонкощів чи, скажімо, ці­логотексту Святого Письма. У ньому все подано у скороченій формі. Ще слід уточнити, що вище цитований Катехизм хрис­тиянської віри є шкільним. Він розрахований для дітей і підліт­ків. А більшість наших віруючих, як відомо, знайома саме з його текстом. Правда, є ще Катехизм Католицької Церкви, який також іменують Великим Катехизмом. У ньому все подано в більш роз­ширеній формі. А ще УГКЦ має свій Великий катехизм, який називається «Христос - наша Пасха». Але, як правило, біль­шість людей не дуже любить читати товсті книги, тож інфор­мацію зазвичай бере зі шкіль­них катехизмів.

Загалом, у різних катехиз- мах трапляються два варіанти Декалогу. Надалі для зручнос­ті будемо їх називати «варіант 1» і «варіант 2». Варіант 1 зву­чить так: «Перша заповідь: «Я є Господь Бог твій. І нехай не буде в тебе інших богів, окрім мене». Друга заповідь: «Не ви­мовляй намарно імені Господа Бога твого». Третя заповідь: «Пам’ятай день святий святку­вати». Четверта заповідь: «Ша­нуй батька твого і матір твою». П’ята заповідь: «Не убий». Шоста заповідь: «Не чужолож». Сьома заповідь: «Не кради». Восьма заповідь: «Не свідкуй ложно на твого ближнього». Дев’ята заповідь: «Не пожадай жінки твого ближнього». Десята заповідь: «Не пожадай ніякого майна, що є у твого ближньо­го». Варіант 2. Перша заповідь: «Я є Господь Бого твій. Нехай не буде в тебе інших богів, окрім мене». Друга заповідь: «Не роби собі ідола» (іноді її ще подають у такому варіанті: «Не сотвори собі кумира»). Тре­тя заповідь: «Не вимовляй на­марно ім’я Господа Бога твого». Четверта заповідь: «Пам’ятай день святий святкувати». П’ята заповідь: «Шануй батька твого і матір твою». Шоста заповідь: «Не вбий». Сьома заповідь: «Не чужолож». Восьма запо­відь: «Не кради». Дев’ята за­повідь: «Не свідкуй ложно на твого ближнього». Десята за­повідь: «Не пожадай ніякого майна, що належить до твого ближнього». Слід уточнити, що колись існував ще й третій варіант Декалогу, де слова «Я є Господь Бог твій» були окре­мою першою заповіддю. Однак у зв’язку з тим, що у наш час він вже не зустрічається, про нього говорити не будемо.

Як, можливо, читач заува­жив, заповіді в обох варіантах є подані у скороченій формі. Так, наприклад, написано: «Не вимовляй намарне імені Госпо­да Бога твого», хоча у Писанні вона звучить так: «Не приклика­тимеш імені Господа Бога твого марно, бо не пустить Господь безкарно того, хто прикликає його ім’я марно» (Вих.20,7 згід­но з перекладом отця Івана Хоменка). Але вище уже зга­дувалося, що завданням катехизму і є все подати коротко і доступно. Тут, правда, виникає логічне запитання: «А чи взага­лі допустимо скорочувати текст Божих заповідей, навіть для дитячого катехизму. Поглянемо на приклад самого Спасителя. У трьох Євангеліях, від Матея, Марка і Луки, є описана зустріч Ісуса Христа з багатим юнаком (Мт 19,16-20; Мк. 10,17-20; Лк. 18,18-20). На запитання остан­нього «що робити, щоб осягну­ти життя вічне» Господь казав виконувати Заповіді. І коли юнак перепитав які, то Хрис­тос усі заповіді не перерахову­вав, а назвав тільки четверту, п’яту, шосту, сьому, восьму. Або якщо рахувати згідно з другим варіантом: п’яту, шосту, сьому, восьму, дев’яту. Він також не цитував їх повністю, а скороче­но. Наприклад, казав: «Не свід­чи ложно», хоча повністю, як знаємо, вона звучить так: «Не свідчи ложно на твого ближньо­го».Також Христос казав: «Ша­нуй твого батька і матір», хоча повний текст є таким: «Шануй твого батька і матір твою, щоб довго тобі жити і бути щасли­вим на землі, що її Господь Бог дає тобі». І це все при тому, що цей юнак, як виглядає із контек­сту, вже був повнолітній. Тому немає ніякої проблеми у тому, щоб подавати Божі заповіді скорочено.

Через що виникають непо­розуміння? Уся справа в тому, що перший варіант Декалогу найчастіше вживається у Като­лицькій та Лютеранській церк­вах. Решта ж протестантів, а також православні вживають другий варіант. І тому, коли не­католик відкриває католицький катехизм, то йому дійсно може видатися, що начебто Като­лицька Церква спотворила Де­калог: викинула другу заповідь, а десяту розділила на дві. А на­справді ж, нічого не викинуто, просто слова «Не сотвори собі кумира» більшість католицьких богословів вважають частиною першої заповіді. Що стосуєть­ся десятої заповіді, то, як уже вище згадувалося, у Книзі Второзаконня слова «Не пожадай жінки ближнього твого» пода­ються окремо від заповіді не пожадати майна.

Напевно, у багатьох виник­не запитання, чи є взагалі катихизми, де Декалог подається у повному варіанті? Так, є. Це, зокрема, вже згадуваний вище Катехизм Католицької Церкви. Він був виданий у 1992 році під редакцією Папи святого Івана Павла ІІ. А українською мовою він вийшов у 2002 році з благо­словення Синоду владик УГКЦ. Отож, у ньому на сторінках 475-476 можна побачити по­вний текст Божих Заповідей і так, як вони подані у Книзі Виходу, і так, як вони подані у Книзі Второзаконня. Крім того, у пункті 2083 на сторінці 483 є поданий текст першої заповіді, який включає у себе слова «Не будеш робити собі ідола...» з продовженням. А в пункті 2066 на сторінці 480 є одне пояснен­ня: «Поділ та нумерування за­повідей змінювалися упродовж історії. Цей катехизм приймає поділ заповідей, установлений святим Августином». Як бачи­мо, нічого не приховується і ні­чого не усувається.

Правда, дехто може подума­ти,що тільки в часи Івана Пав­ла ІІ Католицька Церква спро­моглася опублікувати повний текст Декалогу, а раніше, мов­ляв, цього не було. Насправді ж, було. Візьмемо для прикладу Катехизм Папи святого Пія V, який ще називають Тридент- ським (нагадую, що Папа Пій V був папою у 1566-1572 роках). Українською мовою він був ви­даний у Нью-Йорку в 1961 році у перекладі отця Мирослава Івана Любачівського. Там та­кож на сторінці 217 є виписана заповідь про заборону робити собі ідола, але з поясненням, що її слід вважати продовжен­ням першої заповіді. Водночас там же є і застереження, що де­які богослови її все ж вважають окремою заповіддю.

Ще може з’явитися думка, що Католицька Церква впрова­дила перший варіант Декалогу через те, що у ній існує практи­ка вшанування ікон, а начебто слова «Не сотвори собі куми­ра» це забороняють. Насправ­ді, як уже вище згадувалося, таку нумерацію запропонував святий Августин. Він жив у 354­430 роках. Тоді ніякої суперечки стосовно почитання ікон історія не зафіксувала. Августинівський варіант Заповідей існує і в Лютеранській Церкві, де від­сутня практика іконопочитання. У той же час нумерація Запо­відей згідно з другим варіантом є у Православних Церквах, де, навпаки, ікони шанують.

Нарешті, варто зауважи­ти ще одне: варіант декалогу, запропонований святим Ав­густином, не є у Католицькій Церкві догмою віри. Цілком допустимою є і нумерація за­повідей згідно з другим варі­антом. І є катехизми, де Запо­віді Божі подаються саме так. Наприклад, «Католический Катехизис» отця Станіслава Тишкевича (вид. Харбін, 1935 р. і репринт Жовква, 1992 р.). У ньому на стор. 71 Божі Заповіді подані згідно з другим варіан­том.

Отож, як бачимо, немає під­ставпереживати, що хтось ні­битосфальшував декалог або усунув одну із Божих Заповідей.