Слово владики Ярослава на Богоявлення Господнє

20 січня 2013
Друк

Дорогі в Христі!

Сьогодні східні християни, серед яких і наша Церква, торжественно відзначають величний празник Богоявлення Господнього, який у нашому народі називаємо Йорданські свята. У цей день ми літургійно згадуємо й актуалізуємо для себе подію Христового хрещення у ріці Йордан. Це добра нагода запитати себе: чому сьогоднішнє свято називається Богоявленням? Хіба не потрібно було би так називати той день, коли народився Ісус? Адже саме тоді через Христове воплочення серед людей з'являється і з ними проживає невидимий, незбагненний та невмістимий Бог! І справді, празник Господнього Богоявлення у перших віках християнства вважався збірним, бо стосувався кількох подій із життя Ісуса Христа, які свідчили про Його божественність, насамперед, Його Різдва і Хрещення.

Завдяки таїнственній силі сьогоднішньої святкової Літургії ми можемо зустріти Христа та пережити усі ті невимовні і спасенні речі, які два тисячоліття тому бачили і відчували тисячі людей, спостерігаючи Христове хрещення у ріці Йордан. Розважмо, що означає ця подія для нас.

Господь зупиняється біля річки Йордану, запрошуючи нас застановитися над тим, яке значення має ця ріка для кожного з нас. Вона, передусім, нагадує нам про повінь гріхів, які заливали цілий світ і заливають нині наше життя. Та сьогодні Сам Христос, Який не має жодного гріха, входить у цю воду, аби символічно змити наші з вами провини і показати нам єдиний шлях до справжнього щасливого життя – шлях покаяння. Той, Який не потребує очищення, входить у воду, і під час цього його сходження ми чуємо урочисту звістку про Його таємничу природу Сина та Месії. Як води всесвітнього потопу мали знищити все гріховне, що вже не могло встояти перед очима Небесного Судді, так і Йорданська вода, яка отримала від Христа нову силу й нову благодать, мала потопити гріхи людські, їхню гіркоту й руйнівні наслідки. Ось чому нині, згадуючи спасенну євангельську подію, ми освячуємо воду й молимося, щоб через причащання води причаститися нам благодаті освячення, що веде в життя вічне.

Предтеча, побачивши здалека Христа – Того, Кому приготовляв дорогу, закликав голосно: «Ось агнець Божий, що бере на себе гріхи світу» (Ів. 1, 29). Христос приходить з проханням про хрещення до Івана Предтечі не заради задоволення власних інтересів. Господа ведуть до Йордану потреби інших, потреби кожного з нас, усього людства загалом. Найбільше ми потребуємо, щоб кожному з нас відкрився, став зрозумілим та доступним сам Господь Бог. Метою Христового Хрещення було також показати кожному з нас причини усіх наших земних бід і нещасть, коренем яких є гріх. У Йорданських водах Христос бере на Свої пречисті плечі важкий тягар – гріх усього людства, колишнього й майбутнього, бере, щоб перемогти гріх і дати свободу кожній християнській душі. Тому Хрещення у Йордані є правдивим прийняттям провини людства й початком звільнення його від гріховного ярма.

Кожен християнин, подібно як і Христос, переходить через подію Хрещення. Хрещальна вода стає для нас мініатюрою Йорданської ріки. У Хрещенні кожен із нас своїми власними устами чи устами хресних батьків зрікся диявола і пообіцяв служити Богові, йти за Христом і пронести обмите йорданською водою чисте сумління впродовж усього життя.

Коли знову ступаючи на шлях зла і гріха, ми порушуємо дане у Святій Тайні Хрещення слово. В своєму милосерді Господь дає нам шанс повернутися до Йордану, та наново духовно пережити дотик його очищувальних вод. Тепер уже в Таїнстві Покаяння – «другому Хрещенні». Тому дуже актуальним є заклик Предтечі й Хрестителя Господнього Івана до покаяння заради якнайповнішого прийняття у своє життя Месії та духовного Визволителя: «Покайтесь, бо наблизилося Небесне Царство, приготуйте Господню дорогу, вирівняйте стежки його» (Мт. 3, 2-3). Кожне Таїнство Покаяння може стати для нас новим Хрещенням: водою наших сліз чи силою наших переживань і благодатним припаданням до Господа воно знімає з нас гріховний тягар, який ми набули протягом життя. Але, виходячи з цієї очищувальної купелі, маємо пам'ятати: ми очищуємося з наших провин для того, щоб, одержавши уроки з нашого життя, далі не втрачати присутності Христа і з Ним у серці простувати через наше життя.

«Мені треба хреститися в Тебе, а Ти приходиш до мене?» (Мт. 3,14), – смиренно схиляє свою голову перед Христом Йоан і чує у відповідь: «Лиши це тепер, так бо личить нам здійснити всяку правду» (Мт. 3, 15). Цей короткий діалог має неабияке значення для кожного з нас, не лише як християн, але як свідомих громадян власної держави і дітей своєї землі. Христос розпочинає своє служіння, йде, щоб звершити велику місію, і при цьому приймає знак покаяння. Цей вчинок нашого Спасителя дуже знаковий для нас. Часто у нашому житті ми демонструємо зовсім протилежну до Христової постави поведінку: воліємо навчати інших, критикувати їхні помилки, вказувати на вади... Водночас самі ми рідко даємо іншим приклад дотримання Божого закону, виконання приписів свого покликання, сповнення всякої життєвої правди – голосу сумління. Христос нині показує правдивий приклад того, як слід засвідчити свою вірність Законові: Він йде хреститися до свого Предтечі, хоча, насправді, не зобов'язаний, бо Сам є незрівнянно вищий від нього.

Сьогоднішня подія Богоявлення також найяскравіше з-поміж усіх свят засвідчує дію в історії людства живого, люблячого і єдиного Бога у своїх Трьох Особах. Отець промовляє з неба, Син Божий перебуває у ріці Йордані, а Святий Дух сходить, немов голуб. Три Особи Божі, але один Бог! Одна й та сама природа Божа в трьох Особах! Незбагненне таїнство навіть для небесних ангелів! Жодне сотворіння через свою недосконалість, обмеженість й мінливість не в силі до кінця збагнути це троїчне таїнство. Ми ж довіряємо Церкві, котра навчає, що Бог Отець є Особою всемогутності, Бог Син – Божої мудрості, а Бог Дух Святий – Божої любові. Таке незбагненне Таїнство Пресвятої Тройці об'явив людям Ісус Христос. Вона діє через Воплоченого Господа і Спаса нашого Ісуса Христа – єдиного з-поміж Божественних Осіб, Кого ми можемо бачити, торкатися, чути...

Незбагненна єдність та спільність Отця, Сина і Святого Духа у Своїй єдиній божественній природі є для нас ідеалом єдності, до якої стремить усе людство. Ця єдність, необхідна нам, є багаторівневою. Передусім, це - божественно-людська єдність, яку творимо, збираючись у храмі навколо Євхаристії, причащаючись з однієї чаші. Це також образ загальнолюдської спільнотної солідарніості у творенні миру і добра серед Божого світу. Крім того, це є прикладом державно-національної єдності заради примирення і наведення ладу у своєму домі, на своїй землі.

Сьогоднішнє свято є нагодою згадати й про подію Володимирового Хрещення, 1025-ту річницю якого ми святкуємо цього року. Далекого 988-го року на українському Йордані – Дніпрі – сталося українське Богоявлення: нашому народу з'явився Христос як основа, на якій ми почали будувати своє національно-культурне життя. Пам'ятаймо про ці наші християнські джерела!

Дорогі браття і сестри! Звертаючи наш погляд до Йорданської події, переживаймо її знову і знову. Нехай вона буде постійним нагадуванням про наше власне Таїнство Хрещення, а також закликом до того, щоб пам'ятати про важливість покаяння. В день сьогоднішнього торжественного свята також просімо Всемилостивого Господа, щоб дав нам Свою благодать на кожному місці і в кожній хвилині нашого життя свято і достойно виконувати свої обов'язки гідних дітей Божих. Тоді напевно створимо велику творчу цілість для нового розквіту і прослави нашої Церкви і народу.

Теми: Ярослав (Приріз)

Інші публікації за темою