Вступне слово на академії в Старому Самборі присвяченій Митрополиту Андрею (Шептицькому)

22 червня 2015
Друк

«Я боровся доброю борнею, скінчив біг - віру зберіг.
Тепер же приготований мені вінок справедливости,
що його дасть мені того дня Господь, справедливий Суддя»

ІІ Тим. 4,7-8.

Дорогі у Христі!

Цими словами апостола народів, якими він підсумував працю свого життя на землі, висловивши свою тверду надію на вічну нагороду в небі, можна узагальнити життя й працю Слуги Божого Митрополита Андрея (Шептицького). Він був не тільки людиною вийняткових якостей, але й надзвичайних чеснот, тому Кир Іван Бучко (+1974) розпочав 28 січня 1955 року беатифікаційний процес Слуги Божого Андрея.

Вступаючи у Рік пам’яті Слуги Божого митрополита Андрея (Шептицького), який за задумом Глави і Синоду Єпископів УГКЦ розпочався 1 листопада 2014 р.Б., коли ми споминали 70 років з дня переставлення великого Митрополита, завершиться в цьому, 2015 році Божому, коли ми святкуватимемо 150-ліття від дня його народження. Впродовж цього часу в його особі маємо добру нагоду для роздумів та гарний взірець для наслідування.

Митрополит Андрей був ієрархом, що мав найбільший вплив на католицькому Сході впродовж першої половини ХХ століття, бо його діяльність та наміри виходили далеко поза межі Галицької Митрополії на Заході України. Митрополит дбав про українських емігрантів, зокрема на американському континенті, і старається про те, щоб вони отримали належну душпастирську опіку і власну церковну ієрархію. Тому саме йому маємо завдячувати, що УГКЦ сьогодні є не тільки українською, але глобальною Церквою, яка присутня в цілому світі – в Західній Європі, Північній і Південній Америці, Росії, Казахстані, Австралії…

Нелегко охарактеризувати таку велику особистість, висвітлити всі грані її діяльності. Богослов’я, освіта, душпастирство, відродження монашества, подвижницька праця задля єдності Церкви, оновлення літургійно-обрядового життя, меценатство і доброчинна діяльність у суспільстві – все це далеко неповний перелік сфер зацікавлень Великого Митрополита. З численних Пастирських Послань, Звернень, листів митрополита вимальовується образ душпастиря, богослова, вченого-соціолога, великого Батька, якого пізніше наш народ назве своїм Мойсеєм. Святіший Отець Папа Пій ХІІ (1876 – 1958) писав, що Митрополит Андрей «працюючи невтомно протягом сорока п’яти років у різних напрямках не лише задля духовних потреб, дбав про довірену йому паству. За час свого перебування на престолі він заснував Богословське Товариство для дослідження історії і розвитку релігійної науки серед духовенства; у Львові заснував Богословську Академію, де найталановитіша українська молодь могла присвятити себе вивченню філософії, богословії та інших наук за методикою світових університетів; видання книг, преси, публікації газет і журналів досягли практично європейського рівня. До того ж релігійне мистецтво спиралося на прадавні традиції і геніїв нації; музеї та інші мистецькі заклади посідали відомі шедеври минулого. Врешті, були створені й діяли числені фонди матеріальної підтримки для біднішого населення»[1]. Дослідники життя і творчості Андрея Шептицького констатують, що він був одночасно «справжнім провідником Церкви та смиренним пастирем повіреного стада; тихим монахом у містичному спогляданні та палким реформатором; надхненним дослідником з пророчим видінням майбутнього та терпеливим учителем-виховником; щедрим меценатом культури та дбайливим опікуном немічних-хворих, вдів і сиріт; провідником та аскетом».[2]

Водночас не можна забувати, що особа митрополита Андрея – це не просто механічна сума поодиноких сторін його життя чи діяльності. Усе його життя зводилося до однієї глибокої основи – духовності. Вона була не лише однією з багатьох граней його особи, але тим визначальним чинником, який зумовлював усе інше. Впродовж цілого архипастирського служіння митрополит Андрей керувався у своїй праці насамперед навчанням і прикладом Христа. З глибини його душі народилися слова: «Ціль моєї праці – зібрати Вас усіх під стяг Христа. Наука Христа, якою я перейнятий... більше з власного переконання, а не з уряду – це мій прапор і мій дороговказ. Хай умру днесь і у вічності не знайду щастя, коли б лишень Ви, мої браття, були спасенні».[3]

Вивчаючи пастирські послання та душпастирську діяльність митрополита Андрея (Шептицького) можемо зрозуміти, що його духовність не абстрактна, а, якщо так можна висловитись, дуже «соціальна». Охоплюючи різні сфери людського життя і діяльності, митрополит аж ніяк не зраджує харизмі свого архиєрейського служіння. Навпаки, він наголошує: “Такої мови Ви певно не сподівалися від мене. Бо чиж я лікар, чи хлібороб, чи політик, щоб говорити про здоров’я, добробут, чи просвіту? Ні! Я справді не  лікар, ні хлібороб, ані не політик! Я – ваш Батько”.[4] З огляду на величезне значення діяльності митрополита Андрея (Шептицького) український народ вважає його своїм великим Учителем та Добродієм, а також молиться за його якнайшвидшу прославу серед святих.

На закінчення хочу навести слова Блаженнішого Любомира, які хоч і промовлені з нагоди 65 річниці смерті Великого Митрополита, проте не втрачають своєї актуальності сьогодні: «Слуга Божий Андрей промовляє до нас і в нинішні непрості часи. Нас приваблюватимуть нові геополітичні союзи і жахатимуть старі форми рабства, спокушатимуть блага сучасного світу й насторожуватимуть рецидиви давніх утопій. Але хай дух наш вознесеться понад цими буремними хвилями, щоб ми, як і наш великий Митрополит, незмінно бачили гавань Христового спасіння».[5]



[1] Енцикліка папи Пія ХІІ Orientales omnes (1945).

[2] І. Гриньох, Слуга Божий Андрей-Благовісник Єдности, Мюнхен, 1961, с. 5.

[3] Лист митрополита Андрея (Шептицького) до української інтеліґенції (1909)//Твори Слуги Божого Митр. Андрея Шептицького. Торонто, 1965, с. 191.

[4]ЦДІАЛ, ф. Бібл., інв. № 781. Перше слово Пастиря.- Львів 1935, с. 4.

[5] Синодальне послання з нагоди 20-ліття легалізації УГКЦ, 65-ліття з дня смерті Митрополита Андрея (Шептицького) та 25-ліття з дня смерті Патріарха Йосифа (Сліпого) (8 грудня 2009).

Теми: Андрей (Шептицький), Ярослав (Приріз)

Інші публікації за темою