Слава Ісусу Христу!
Дорогі у Христі брати і сестри!
Сьогоднішнє Євангеліє розповідає нам, як Христос залишаючи обітовану землю перепливає море і приходить до іншої країни, яку у євангелиста Матея названо Гадаринським краєм. Гадара та Гераза були частиною так званого Декаполісу (союзу 10-ти грецьких міст за Йорданом) – території, яка була переважно заселена поганами та асимільованими євреями, які, були в меншості на цих теренах. Таким чином, згадуючи цей географічний регіон, євангелист наголошує на місії Ісуса Христа до поган, котра вповні розвинеться після Його воскресіння (пор. Мт. 28.19–20).
Першими, хто зустрічає Христа на цій землі, є біснуваті. Згідно з євангелистом Матеєм, вони були такі люті, що ніхто не міг перейти тою дорогою. Біснуваті наганяли страх на цілу країну. Так євангелист описує, що ця країна живе в грісі, вона є у владі зла, воно страшне, агресивне і всі його бояться. Отці Церкви вважають, що в цих двох біснуватих проявилося зло, а зло завжди поневолює: той, хто чинить зло, стає його невільником. Святий Іван Золотоустий твердить, що два біснуваті – це наглядний стан того, хто зветься дияволом, бо саме диявол розділяє, закликає до агресії й ненависті.
Біснуваті кричать: «Що нам і тобі, Сину Божий»? Іншими словами, що Тобі до нас. Це одне з найбільших й найгостріших запитань, що стоїть перед людиною: що Богові до нас? Те, що робить Ісус є відповіддю на це запитання, радше Його прихід: «Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним» (Йо. 3.16). Бог є той, хто залишає дев’яносто дев’ять овець, щоб знайти одну заблукану (Лк. 15. 4-7). Сама лише присутність Ісуса Христа, Який ще нічого не зробив і не сказав, вже наводить страх і трепет на того, хто у страсі тримав це край. Сили зла, які, здавалося б, керують світом, є нічим перед абсолютною владою Ісуса та будуть остаточно знищені в часі Його Другого славного приходу. І євангелист це чітко підкреслює – з приходом Ісуса вже почався цей есхатологічний час (останній період, який закінчиться загальним воскресінням та переходом до життя майбутнього віку).
У Гадаринському краї Христос зустрічає двох біснуватих. Євангелист каже, що вони жили між гробами. Для суспільства вони стали людьми, яких простіше викреслити зі свого життя, ніж допомогти. Але саме до них приходить Христос. Це одна з найважливіших рис Божої любові. Господь завжди знаходить тих, кого світ перестав помічати. Він не починає з багатих, успішних чи впливових. Він іде туди, де людське життя знецінене, потоптане. Сьогодні ми сказали б: Він приходить до поранених, до самотніх, до тих, хто пережив окупацію, до матерів, які чекають дітей із полону, до тих, хто втратив дім, до тих, хто вже не має сили навіть молитися. Для Бога не існує людини, яка була б остаточно втрачена.
Однак після чуда стається те, що може здатися незрозумілим. Біси входять у стадо свиней, свині кидаються у море й гинуть. І тоді мешканці міста виходять назустріч Христові. Можна було б очікувати, що вони скажуть: «Господи, залишайся з нами. Ми ще ніколи не бачили такої сили Божої. Ти повернув двом людям цілісне життя». Але вони говорять зовсім інше: «Просили Його, щоб відійшов від їхніх околиць». Чому? Бо в морі потонули свині. Перед ними стояли двоє людей, яким знову повернута людська гідність, але вони дивилися не на них. Вони дивилися на втрачений прибуток. Для них свині виявилися важливішими за людську особу.
Можливо, саме це найстрашніша сцена сьогоднішнього Євангелія, байдужість людського серця. Бо свині тут стають метафорою усього того, що ми можемо поставити вище від людини. Це можуть бути гроші, кар'єра, комфорт, влада, престиж, бізнес, тощо. Кожна епоха має своїх «свиней». І кожна епоха ризикує вигнати Христа, якщо Його присутність загрожує нашим звичним інтересам.
Чи не бачимо ми цього сьогодні? Світ висловлює співчуття Україні. Світ говорить правильні слова про свободу, людську гідність і міжнародне право. Але коли постає питання власного добробуту, дешевих енергоносіїв, прибутків великих корпорацій, політичних рейтингів чи економічної стабільності, дуже часто людське життя відходить на другий план. І тоді складається болісне враження, що для багатьох політиків їхні власні «стада свиней» важливіші, ніж українські діти, убиті ракетами, поранені воїни, полонені, депортовані, матері, які чекають своїх синів. Таким чином гадаринська історія не залишилася в І столітті. Вона повторюється сьогодні. Кожного разу, коли матеріальна вигода стає важливішою за людське життя, Христові знову кажуть: «Відійди з наших околиць».
Але перш ніж засуджувати інших, варто поставити це питання також самому собі. Що є тим, до чого я так прив'язався, що не дозволяю Христові торкнутися цього? Можливо, Христос уже давно стукає в наше серце, але ми боїмося, що Його прихід щось змінить. Бо справжня зустріч із Господом завжди змінює людину. Бо після того, як божественна благодать торкається нашого життя і Христос владним словом виганяє з нашого серця легіони страхів та гріховного поневолення, ми починаємо розуміти незбагненну цінність справжньої свободи. «Христос нас визволив на те, щоб ми були свобідні. Тож стійте і під кормигу рабства не піддавайтеся знову» (Гал. 5. 1). Господь повертає «нам нас самих», нашу первісну гідність, здатність любити і творити добро, знімаючи гріховні кайдани у таїнстві Покаяння, якими нас сковувало зло. Проте духовне життя – це не одноразовий акт звільнення, а радше безперервний процес, постійна мандрівка до досконалості. У ній ми щодня стоїмо перед вибором: залишитися у світлі Божої свободи чи дозволити темряві знову непомітно обплести наше серце старими звичками. І саме в цей момент, коли ми, зцілені, але все ще вразливі, постає запитання: хто допоможе нам не втратити цієї свободи? Хто підтримає нашу слабку волю, коли приходять спокуси, чи випробовування?
Відповідаючи на цю потребу, Свята Церква скеровує наш погляд до Пресвятої Богородиці, у сьогоднішньому святі Матері Божої Неустанної Помочі. Це свято відкриває саму природу місії Богоматері в історії спасіння та в житті кожного з нас. Вона є Мати, яка невтомно супроводить людину до Христа. У цьому полягає велич Її материнства: Вона ніколи не зупиняє нашого погляду на Собі і не заступає Спасителя. Навпаки, Пресвята Богородиця є тією дороговказною зорею, Одигітрією, яка завжди вказує на Свого Божественного Сина.
Коли ми в щирій молитві звертаємося до Неї, Її відповідь завжди та сама, яку Вона з довірою промовила до слуг на весіллі в Кані Галилейській: «Що лиш скаже вам, – робіть» (Йо. 2. 5). Її «неустанна поміч» полягає не в магічному вирішенні наших проблем чи миттєвому усуненні життєвих хрестів, а в тому, що Вона поруч. Вона підтримує нас на важкій, тернистій дорозі віри саме тоді, коли духовна боротьба сягає найвищої напруги і нам здається, що сили вичерпані.
Материнська присутність Богородиці є тихою гаванню, яка не дозволяє нам повернутися до духовного рабства. Зло, як ми знаємо, завжди намагається ізолювати людину. Воно лукаво переконує нас у нашій самотності, шепоче, що ми покинуті, що наші гріхи занадто великі для прощення, а рани – занадто глибокі для зцілення. Зло підказує, що єдиний вихід – це сховатися від Бога, як Адам і Єва ховалися між деревами Едемського саду (пор. Бут. 3. 8), або ж замкнутися в гробах власного відчаю, подібно до гадаринських біснуватих (пор. Мт. 8. 28). Але там, де з’являється Богородиця, руйнується стіна будь-якої ізоляції. Відчуваючи Її заступництво, ми досвідчуємо, що не є сиротами у цьому світі. Ця впевненість дає нам відвагу вийти з темних кутків нашого страху назустріч Христовому світлу.
Щоб глибше збагнути таємницю цієї опіки, варто вдивитися в чудотворну ікону Матері Божої Неустанної Помочі. На ній ми бачимо Діву Марію, яка тримає на руках Дитя Ісуса. З обох боків від них – ангели зі знаряддями страстей: хрестом, списом, тростиною та цвяхами. Маленький Ісус, споглядаючи знаряддя Своїх майбутніх страждань, здригається від людського страху перед болем і смертю. У цьому раптовому пориві тривоги Він обома руками міцно тримається за правицю Своєї Матері, шукаючи в Неї захисту, а з Його ноги звисає сандалик, що символізує глибину Його людського трепету. Але що робить Його Пресвята Матір? Вона не дивиться на архангелів і навіть не дивиться на Свого Сина. Її великі, сповнені тихого смутку і безмежного милосердя очі дивляться прямо на молільника, на нас. Цей погляд пронизує століття і промовляє до глибини нашої душі: «Так само, як Я була поруч зі Своїм Сином у хвилини Його страху, так само Я поруч з тобою, з моїм боголюбивим народом, у ваших найбільших випробуваннях».
Цей погляд є закликом до довіри, адже ми всі несемо власні «знаряддя страстей», які часом викликають жахи, хвороби, втрати, власні падіння чи гіркоту нерозуміння. Часто ми готові втекти від хреста нашого повсякденного життя. І саме в ці хвилини Господь запрошує нас «вхопитися» за руку Пресвятої Богородиці. Її правиця, яка підтримувала Спасителя світу, здатна підтримати кожного з нас. Свято Матері Божої Неустанної Помочі заохочує нас відкинути логіку світу, який шукає безпеки в ілюзіях, а довірити своє життя Тому, Хто каже: «Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас» (Мт. 11. 28).
Просити допомоги у Діви Марії, означає знову і знову відкривати своє серце Христові. Коли ми молимося, ми не просто визнаємо власну неміч, а виявляємо безмежну віру в Боже милосердя. Богородиця є тією брамою, через яку Спаситель входить у наше сьогодення. А там, де панує Христос, зло втрачає свою владу (пор. Мт. 8. 28- 9. 1).
Сьогодні, коли наш народ проходить крізь страшне горнило війни, ми потребуємо Її материнського захисту перед Божим престолом. Її потребують військові на передовій. Її потребують медики, які щодня борються за життя. Її потребують родини полонених і безвісти зниклих. Її потребують діти, які ростуть під звуки сирен. Її потребують люди, які втратили дім, здоров'я, близьких або надію. Водночас ми також розуміємо, що найкраща подяка Богородиці за Її любов і допомогу – це дозволити Богу преобразити наше життя. Вона не вимагає від нас неможливого, а радше запрошує жити так, щоб у нашому житті не залишалося місця для ненависті, відчаю чи маловір’я.
Бути дітьми Небесної Матері – це велика радість наслідувати Її беззастережну довіру до Божого Провидіння. Там, де навколо панує хаос і розбрат, ми покликані нести примирення; там, де сіється страх, ми можемо, за Її прикладом, ділитися надією, пам'ятаючи слова апостола народів Павла: «Не дозволь, щоб зло тебе перемогло, але перемагай зло добром» (Рим. 12. 21). Ми не здобуваємо Її любов своєю ідеальністю; навпаки, саме Її материнська любов дає нам сили зцілюватися і зцілювати рани ближніх, як Вона зцілює наші.
Дорогі брати і сестри! Христос – єдиний, Хто розриває кайдани поневолення і витягує нас із безодні до повноти життя. Своїм Воскресінням Він дарує нам свободу, ціну якої неможливо виміряти. А Пресвята Богородиця, отримавши нас як Своїх дітей під хрестом на Голготі, коли Ісус промовив: «Жінко, ось син твій... Ось мати твоя» (Ів. 19. 26-27), – продовжує вести нас до Нього. Вона береже нашу свободу, щоб ми не заблукали в ілюзіях, а радісно крокували дорогою святості. Тож нехай кожен із нас завжди знаходить прихисток під Її омофором. Нехай Її неустанна поміч стане для нас джерелом сили, щоб ми, звільнені Христом, жили як справжні, свобідні та улюблені Божі діти, славлячи Отця, і Сина, і Святого Духа навіки. Амінь.
+ Ярослав
05 липня 2026 року Божого,
м. Тернопіль
- Владика Ярослав у Тернополі: Бути дітьми Небесної Матері – це велика радість наслідувати Її беззастережну довіру до Бога [фото]
- Владика Ярослав: Святі апостоли Петро та Павло докладали всіх зусиль, щоб поширювати Христову Церкву по всьому світі [фото]
- Проповідь з нагоди празника св. Апостолів Петра і Павла (2026)
- У Тишковичах відбулася єпархіальна проща до чудотворної ікони Пресвятої Богородиці [фото]
- У м. Самборі відбувся з’їзд спільнот «Матері в молитві» [фото]