Владика Ярослав: Господь діє в житті кожного за мірою його віри

27 липня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію у Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Детальніше...

Проповідь на сьому неділю після Зіслання Святого Духа (2025)

  Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогоднішнє євангельське читання розповідає нам про два чуда оздоровлення, які чинить Ісус. Він повертає двом незрячим особам зір, а німому біснуватому чоловікові – мову. Євангельські історії перших неділь після Зіслання Святого Духа багато розповідають про віру. Основною думкою цих подій є важливість цієї чесноти для людини. Вона повинна переростати у довір’я до Бога і служіння ближнім. Віра захищає нас від впливу злого духа і всяких гріхів. Вона провадить нас до Божої всемогутності, яка оздоровляє нас з різних недуг, дає силу нести тягарі життя, зближає людей між собою, зокрема у випробуваннях. Оздоровлення Ісусом двох незрячих людей відкриває нам віру, як очі душі, як духовний зір, який допомагає нам пізнавати Бога. У цій розповіді євангелист Матей насамперед вказує на Ісуса як Месію. Про це говорить месіанський титул «Син Давида», який часто з’являться у Євангелії від Матея в описах зцілень. Тому важливо поглянути на ці зцілення крізь призму месіанських очікувань Ізраїля провіщених пророками: «Тоді прозрять у сліпих очі, й у глухих вуха відтуляться. Тоді кульгавий, мов олень, підскочить; язик німого піснею озветься, бо в пустині ринуть води і в степу потоки» (Іс. 35,5-6). Ісус сповнює те, що провіщали пророки. В центрі розповіді – Ісус і два незрячі, які, незважаючи на те, що не бачать, ідуть за Ісусом і входять разом з Ним всередину дому, до якого ішов Ісус. Просвітлення наступило у домі, у Церкві. Воно починається від бажання іти за Господом, це прагнення є легеньким світлом серед ночі. Хто йде за Ісусом, приходить до повного світла. Очевидно, що по дорозі були й інші люди, однак євангелист Матей зосереджує нашу увагу на Ісусі Христі і цих двох особах. Постава Ісуса тут дещо особлива, Він не відразу відповідає на прохання, як у випадку з прокаженим (пор. Мт. 8,3), сотником (пор. Мт. 8,7) чи начальником, у якого померла дочка (пор. Мт 9,19). Тут Ісус чує прохання про змилування упродовж часу, коли Він є в дорозі до дому, але відповідає на прохання сліпців аж тоді, коли вони зайшли за Ним у дім. Так Христос неначе випробовує їхню віру, хоче почути від них визнання їхньої віри. Господь наперед знає те, чого нам потрібно, але бажає чути прохання як вияв нашої віри. Незрячі звертаються до Ісуса: «Помилуй нас, сину Давидів». Вони не просять тільки прозріння, а помилування. Це прохання є важливішим від бажання тільки тілесного оздоровлення. Воно стосується помилування, зцілення цілісної людини. Це прохання і ми так часто висловлюємо перед Богом у наших богослужіннях. При зустрічі Ісус запитує, чи вони справді вірують, однак не питає про віру в Його месіанство, яку вони виражають словами: «Сину Давидів», а про віру в Його здатність їх зцілити. Їхня відповідь коротка і водночас досконала: «Так, Господи». Чудо оздоровлення супроводжується жестом дотику до їхніх очей із словом: «Нехай вам станеться за вашою вірою!». Незрячий перебуває у темноті, і першим кроком до просвітлення є свідомість того, що людина є сліпою. Тільки той, хто є створений до життя у світлі, знає, що є сліпим. Камінь не є сліпим! Знання про сліпоту означає розуміння того, що ти не є створений для темноти, подібно як знання про смертність – що ти не є створений для смерті. Свідомість сліпоти і смерті виникає із нашої гідності, зі свідомості свого покликання і призначення Богом. У Святому Письмі «бачити», «бути зрячим» означає бути віруючим. Віра – це є особлива властивість людської особи проникати в глибину дійсності, бачити набагато глибше, ніж це можуть зафіксувати лише тілесні очі, і тому віра часто ще називається прозрінням, просвіченням людини. Коментуючи те, що сталося, єпископ Іларій (IV ст..) з міста Пуатьє повчав: «Вони побачили, тому що вони увірували, а не тому увірували вони, що побачили. Саме через те, що вони очима віри так могли проникнути в глибину цього, що діється, і побачили живого Бога, Який є перед ними, саме тому вони могли прозріти у своєму фізичному, тілесному вимірі». Так діє Господь в житті кожної людини – за її вірою. Отже, віра людини чинить її здатною стати учасником спасительної місії Ісуса Христа. Там, де Ісус не знаходить віри, Його дія обмежена: «І не зробив там багато чуд з-за їхньої невіри», – каже Cвященне Писання (пор. Мт. 13,58). Коли відкрились очі незрячих, Христос говорить їм: «Глядіть, щоб ніхто не знав про це» (Мт. 9,30). А вони зробили навпаки: розголосили по всій країні. Той дар, якого вони сподобилися завдяки вірі, не могли тримати в собі. Віра тих двох сліпців привела їх до бачення і спонукала до свідчення. Вони виявилися прозорливішими від інших людей, бо в Ісусі Христі побачили Месію – Давидового Сина. Однак своє месіанство і Боже Синівство Ісус відкриває не відразу. Ісус, не бажає, щоб люди Його сприймали тільки як політичного діяча, тому поступово відкриває те, хто Він є. Євангелист Марко ще більше ніж Матей наголошує на цій месіанській таємниці Христа, щоразу зазначаючи, що на початку своєї проповіді Ісус забороняє розповідати про чуда, які Він чинить. Христос бажає, щоб Його знали не тільки як чудесного цілителя, який повертає зір, зціляє різні хвороби, виганяє злих духів, але що Він є тим обіцяним Месією, в якому сповняються пророцтва Старого Завіту. Йоан Хреститель, будучи ув’язненим і довідавшись про те, що могутній пророк постав у народі, який творить численні чуда, посилає своїх учнів, щоб спитали Його: «Ти той, що має прийти, чи іншого маємо чекати?» (Мт. 11,3). Він бачив у діях Ісуса сповнення месіанських пророцтв і бажав упевнитися, чи Ісус справді є тим Месією, якого очікував Ізраїль. Христос не відповідає прямо на запитання Йоана, але говорить посланцям: «Сліпі бачать і криві ходять; прокажені очищуються і глухі чують; мертві воскресають і вбогим проповідується Добра Новина» (Мт. 11, 5). Йоан Хреститель, апостоли і всі люди, до яких проповідував Христос, повинні були через Його слово і діла визріти у розумінні того, ким є Ісус. З наближенням своєї хресної жертви Христос щораз більше відкриває таїнство своєї Особи і своєї місії спасіння людини, а до цього через свої діла Він поступово приготовляє людей до розуміння і прийняття цієї істини. Він прийшов відкупити цілу людину, спасти її від неволі гріха і смерті. Друге оздоровлення, про яке чуємо в євангельському читанні, – вигнання злого духа, завдяки якому Христос повертає дар мови одержимій людині. Це зцілення стосується інших чуттів людини – її здатності чути і розмовляти. Його також слід розглядати в контексті месіанських пророцтв. Оскільки цей чоловік був німий, то у розповіді, природньо, нема згадки про прохання про оздоровлення, немає діалогу з Ісусом, немає, навіть, слова, яким Христос оздоровляє. Євангелист говорить тільки про наслідок вигнання злого духа: «Коли ж він вигнав біса, німий почав говорити» (Мт 9,33). Після цього чуда дає про себе знати натовп людей, які дивуються, бо ніколи такого не бачено в Ізраїлі. Йдеться не лише про територію Ізраїля, а й про історію вибраного народу: «Такого не бувало й не видано з того часу, як Ізраїль вийшов з Єгипту, по цей день!» (пор. Суд. 19,30). Народ, знаючи це, засвідчує особливу Божу силу і Божу присутність у Христі Ісусі. Чуття (бачити, чути, розмовляти), які зціляє Христос, надзвичайно важливі для людини в її спілкуванні з ближніми. Однак у відносинах з Богом це неможливо без віри. Тільки у вірі людина здатна спілкуватися, чути, споглядати Бога, відчувати Його присутність. Тільки у вірі людина здатна прийняти Його дар спасіння і життя вічного. Проте є група людей в народі, які, бачачи ці чуда, все ж мають власне їх трактування, тому що вони не здатні вийти зі свого способу мислення, свого уявлення про Бога, не здатні побачити в Ісусі Христі об’явлення Божої доброти і милосердя. Вони закривають свої очі, аби не бачити сповнення цих пророцтв у Христі. Для них Ісус не може бути від Бога, бо діє не відповідно до їхнього знання про Бога, яке вони вважають єдино правильним. Тому надприродна сила Ісуса ними сприймається як протилежна від Бога: «Він виганяє бісів князем бісівським» (Мт. 6,34). Цими словами вони, щоб не увірувати в Нього, намагалися оправдати закривання своїх вух на слово Ісуса, а очей – на чуда, які Він чинив. Проголошення Євангелія Царства, як в часи Ісуса Христа, так і сьогодні, ставить кожну людину перед вибором: прийняти й повірити, щоб спастися, або ж, закриваючи очі й вуха, зробити серце нечулим до прийняття Доброї Новини. «Ісус обходив усі міста і села, навчаючи в їхніх синагогах, проповідуючи Євангеліє царства та вигоюючи всяку хворобу й недугу» (Мт. 6,35). Цими словами євангелист підсумовує певний період місії Ісуса починаючи з Галилеї (пор. Мт. 4,23). Це служіння об’єднує проголошення Євангелія Царства, навчання по синагогах, не тільки словом, але й знаками милосердя й оздоровлення. Всі ми потребуємо Божого змилування, коли наш народ потерпає від зухвалого та жорстокого агресора московита, коли бойові дії ведуться на землі, в повітрі і на морі, ми благаємо у Господа про особливу підтримку для наших воїнів, тому наслідуймо євангельських незрячих у їх молитві: «Ісусе, сину Давидів, помилуй наш народ, нашу державу, наше воїнство, терплячий і страждаючий наш Божий люд, допоможи нам знову стати віруючим і повноцінним Твої народом». З вірою молимось, трудимось і боремось, за ради майбутнього України. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 27 липня 2025 року Божого,м. Дрогобич     Детальніше...

Владика Ярослав у с. Славсько: Господь бачить у вас силу змінювати світ, навіть якщо ви самі в собі її не бачите [фото]

23-24 липня у с. Славсько, що на Сколівщині, відбулися молодіжні з’їзди «Українська Молодь – Христові» з нагоди Ювілейного року, 160-річчя від дня народження праведного митрополита Андрея Шептицького, а також 30-річчя заснування осередку УМХ у м. Сколе. Детальніше...

Слово на Всеукраїнський з’їзд молоді УМХ (2025)

  Слава Ісусу Христу!Дорогі брати і сестри, дорога молоде! У кожної великої події є свій простір і час. Та трапляються моменти, які особливо глибоко торкають серця, бо мають у собі щось більше, ніж просто програму чи розклад. Саме такою є цьогорічна всеукраїнська зустріч «Українська молодь – Христові» у Славську. Це не просто молодіжне зібрання в мальовничих Карпатах, а особливий момент Божої благодаті; священний час і простір, даровані нам Господом у Ювілейному році надії під гаслом «Паломники надії»; простір, у якому діє Христос, і час, у якому Він промовляє до наших сердець. Цього літа Господь збирає нас у мальовничих горах, як колись зібрав Своїх учнів на березі Генезаретського озера. Євангелист Лука зазначає, що «народ юрмився» біля Ісуса, «щоб слухати Слово Боже» (Лк. 5, 1). І сьогодні ви, дорога молоде, яка прибула з різних куточків України, також зібралися тут, у бескидах, щоб слухати Його Слово. Ви принесли із собою не лише наплічники, а й запитання, втому, тривогу, біль, невизначеність. Але водночас – свою віру, надію і любов бо знаєте, що Христос не «десь далеко», а тут, серед нас. Наше життя часто нагадує те ранкове узбережжя сьогоднішньої благовісті: ми втомлені, іноді зневірені, після «нічних трудів та особистих зусиль», що здаються марними. Та саме в таку буденність приходить Господь. Не в мить тріумфу, а туди, де порожні сіті й людські сили на межі. Він входить у наші «човни», у саму гущу щоденного життя, і звертається до нас так само, як до рибалок: «Відчаліть на глибінь». Його заклик і сьогодні не втрачає сили, бо в глибині душі кожен із нас прагне більшого: вийти з рутини, подолати поверховість, подивитися за межі власної замкненості. Коли рибалки впустили Ісуса у свій човен, усе змінилося: «Піймали велику силу риби, і сіті їхні почали рватися» (Лк. 5, 6), а згодом «витягши човна на берег, кинули все й пішли слідом за Ним» (Лк. 5, 11). Відтоді їхнє життя більше не оберталося навколо «сіті» та «риб». Вони почули: «Не бійся!» – і стали «рибалками людей». Перед ними відкрився новий горизонт можливостей. Прості рибалки дозволити Христові змінити їх зсередини. Їхнє рішення залишити все й піти за Ним було не втечею, а вільним вибором. У Христі вони відкрили для себе новий шлях і нове покликання. У зустрічі з Живим Богом вони знайшли справжню свободу – ту, якої світ не в змозі дати. Ця євангельська оповідь має особливе значення і для вас, дорога молоде, бо ви теж стоїте перед вибором. У світі, де все часто зводиться до зручності, швидких рішень, «лайків» і поверховості, ви прагнете глибшого сенсу, істини, справжньої спільноти. І Христос не стоїть осторонь цих пошуків. Він входить у човен нашого життя – з усіма сумнівами, болем, мріями – і запрошує «відчалити на глибінь». Це запрошення вийти за межі звичного, довіритись Йому, ступити туди, де народжуються справжня віра, надія і свобода. Але ця глибина завжди пов’язана з тривогою і відвагою. На прохання Ісуса рибалки чесно визнають: «Наставнику, всю ніч трудились ми й нічого не піймали» (Лк. 5, 5). Їхнє здивування знайоме кожному з нас. Ми також намагаємось, вчимося, служимо, трудимось і часто зазнаємо розчарування. Сучасна українська молодь запитує: чи варто бути щирим, коли щирість ігнорують? Чи є сенс залишатися добрим, коли світ такий жорстокий? Чи не запізно змінювати щось у собі, коли стільки всього зруйновано – і зовні, і всередині? Ми шукаємо Бога, але іноді здається, що Він мовчить. Ми прагнемо розуміння, та стикаємось із байдужістю… На ці та ще інші, часто болісні запитання Христос відповідає своєю присутністю. Він не нав’язує аргументи, а входить в човен нашого життя і промовляє: «Відчали на глибінь». Він не змушує, а запрошує вирушити з Ним у подорож, яка веде до святості. Цей шлях непростий, але саме у Христі ми здатні знайти відповіді на засадничі питання, які нас турбують. Це шлях довіри, коли ми ще не бачимо всього маршруту, але знаємо, з Ким ідемо. Господнє запрошення проходить крізь усю історію спасіння. Від самого початку Бог звертається до людини, кличе її йти за Ним з довірою, відвагою й відкритим серцем. «Зроби ковчег» (Бут. 6, 14), – звертається Господь до Ноя. «Вийди з землі твоєї, з рідні твоєї і з дому батька твого в край, що його Я тобі покажу» (Бут. 12, 1), – каже Він Авраамові. «Іди до фараона, щоб вивести народ Мій з Єгипту» (Вих. 3,10), – посилає Мойсея. Кожен із них міг би відмовитись (і це пробували робити), сказати: «Це не для мене», «Я не готовий», «Я нічого не зміню». Але вони зробили крок назустріч Божому покликанню, подолавши власні страхи, сумніви, звичні уявлення. Бо Господь не чекає, коли ми будемо ідеальними, а запрошує саме тоді, коли ми наважуємось Йому довіритись. Сьогодні цей самий поклик звучить знову, але вже не з вершини Синаю, а в нашому житті та історії. З того місця, де переплелися війна, втома, пошуки, зневіра, Христос звертається до кожного з нас: «Ідіть за Мною, бо Моє Слово – це Дорога, Істина і Життя» (пор. Йо.14, 6). Дорогі в Христі! Ви є тією молоддю, яка належить Христові. Ви не споживачі контенту, не «втрачене покоління» як дехто каже. Ви – ті, кого Бог сьогодні кличе іти за Ним, тому що Він вам довіряє. Господь бачить у вас силу змінювати світ, навіть якщо ви самі в собі її не бачите. Господь Бог запрошує вас не плисти за течією, а «відчалити на глибінь – поступити во глибину». Але, що конкретно означають ці слова? Про яку глибину йде мова? Всім людям потрібна глибина: глибина людськості, глибина правдивої віри, глибина автентичності, глибина отриманого дару покликання. Іншими словами, чим би ми не займалися, над чим не трудилися, повинні робити це відповідально і ґрунтовно, бо Бог хоче глибини нашого життя. Шукаймо її в Петровому човні – Христовій Церкві. Не біймося цієї глибини, навіть якщо нам здається, що на мілині нам комфортно, вигідно. Якнайчастіше віддаваймо човен нашого життя Богові, пливімо на глибину молитви – богоспілкування, воцерковлюймо наше життя через Таїнства і тоді отримаємо нагороду за наші труди, як її отримали апостоли у сьогоднішньому Євангелії. Один із них – Симон, який працював цілу ніч і не зловив нічого. Його розчарування відчутне і нам. Він миє сіті, втомлений, з думкою, що зробив усе, що міг. Симон – це кожен із нас, хто втомлюється, втрачає надію, переживає знецінення своїх зусиль. Ісус бачить у ньому не поразку, а відкритість. Бо той, хто вже пізнав межу власних сил, часто здатен почути по-новому. У серці, вільному від ілюзій, з’являється простір довіри до Слова Божого. Тому Спаситель звертається до Симона саме в момент його виснаження: коли сіті порожні, нічого не вдалось, каже йому: «Відчали на глибінь та й закиньте ваші сіті на ловитву» (Лк. 5, 4). Це прохання здається недоречним, навіть дивним, але Симон відповідає просто: «На твоє слово закину сіті» (Лк. 5, 5), він закинув їх, то вловив дуже багато риби, так, що їх човен її не вміщав і потрібною стала допомога інших. Дорогі брати і сестри, дорога молоде! Сьогоднішній з’їзд Української молоді – Христові у Славську є тим величним моментом, який прикрасить велику й живу історію, яку ми разом продовжуємо творити. Рух «Українська молодь – Христові» зародився у ювілейний 1933 рік (1900 річниця Христового відкуплення) – в час, коли над Європою згущувалися хмари тоталітаризму, а український народ страждав від голоду, переслідувань, утисків і міжусобиць. У такі темні часи праведний митрополит Андрей Шептицький разом із молодими душпастирями не дозволили зневірі перемогти. Вони звернулися до молоді із закликом не мовчати, не здаватись, а відкрито свідчити свою віру у Христа. І молодь відповіла. У Львові за деякими даними зібралося близько сто тисяч юнаків і дівчат. Вони проголосили: наша ідентичність – у Христі, наша сила – у вірі і наша відповідь на виклики – не страх, а любов. Багато з них пізніше стали лідерами свого народу у буремні часи. Попри ІІ Світову війну й переслідування Церкви радянським атеїстичним режимом, УМХ не зникла, а продовжила своє життя - спершу у підпіллі, а згодом у діаспорі: в Канаді, США, Аргентині, Австралії. Навіть далеко від рідної землі, українська молодь гуртувалася навколо Христа, не забуваючи, ким вона є і чий знак носять. Коли Церква вийшла із підпілля, тисячі молодих людей знову зібралися у Львові 7–8 вересня 1990 році. Це стало знаком відродження, надії, перемоги віри і надії над злом. І ось сьогодні, у Ювілейному 2025 році Божому, ми знову разом. Живемо в інших умовах, стикаємось з іншими викликами, але тримаємося тієї самої відповіді: ми – Христові. Ці слова набувають особливого значення саме тепер, коли наш народ переживає важкі й драматичні часи. Війна принесла біль, втрати, невимовне страждання. Та водночас вона відкрила нові горизонти для віри й служіння. Ми бачимо, як наша молодь стає проявом надії: служить у шпиталях, волонтерить, молиться, організовує збірки на потреби українських Збройних Сил... Це і є жива відповідь на виклик часу. У такий період особливо важливо пам’ятати Христове запрошення «відчалити на глибінь», що не означає тікати від реальності, а навпаки, входити в неї з вірою, переображувати. Бо саме тоді, коли Боже Слово стає частиною нашого життя – щось змінюється. Так, як це сталося з рибалкою Симоном. Він побачив чудо не лише в дивовижному улові риби, а в тому, як любов Ісуса змінює його самого. І саме в ту мить, коли відчув свою слабкість, він з глибини свого серця промовив: «Іди від мене, Господи, бо я грішна людина» (Лк. 5, 8). Проте Ісус не відступив, а навпаки, покликав його стати учнем. І саме таких учнів Він кличе сьогодні. Коли ви знову повернетеся до своїх щоденних справ після цього з’їзду, нехай у вашому серці залишиться найголовніше: Христос був тут з нам. Він був у тиші ранкової молитви, у глибоких роздумах над Євангелієм, у щирій пам’яті нашої історії, у розмові і слуханні, у радості спільноти та зустрічі. Тут, серед гір і туману, ви змогли відчути присутність Господню і Його незбагненну любов. А разом із тим – ви краще пізнали себе. Бо той, хто по-справжньому зустрічає Христа, не залишається тим самим. Ви побачили свої страхи і мрії, рани і потенціал, свої таланти й покликання. А ще більше: ви знайшли себе у Христі. Бо справжня ідентичність людини не формується лише через освіту, досягнення чи статус, вона народжується тоді, коли ми довіряємо Богові. Там, де дозволяємо Христу увійти у наш «човен» і повести його далі. Недарма саме це є гаслом руху УМХ: «Тут знайдеш Христа, тут знайдеш себе, тут знайдеш себе у Христі». Це не просто гарна цитата, а шлях, який ви, дорога молоде, вже почали. І цей шлях не завершується тут, у Славську… він тільки починається. Повертайтеся, отже, додому не як туристи, а як «паломники надії». Несіть світло, яке побачили, відкрили тут, у свої спільноти, парафії, школи, університети, родини. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога Отця, і єдність Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь. + Ярослав 24 липня 2025 року Божого,с. Славсько   Детальніше...

Владика Ярослав уділив священичі свячення у катедральному храмі святих мучеників Сергія і Вакха та Жировицької ікони Пресвятої Богородиці у м. Римі [фото]

20 липня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію у катедральному храмі святих мучеників Сергія і Вакха та Жировицької ікони Пресвятої Богородиці у м. Римі. Під час богослужіння єпископ уділив священичі свячення дияконам Михайлу Карпінцю та Ярославу Мисаку. Детальніше...

23-24 липня відбудеться з’їзд християнської молоді у Карпатах

23-24 липня у с. Славсько, на Сколівщині, відбудуться молодіжні з’їзди християнських молодіжних спільнот з нагоди Ювілейного року. 23 липня до Славська з’їдуться молодіжні християнські спільноти Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ, а 24 липня відбудеться Всеукраїнська проща-з'їзд Молодіжний рух УГКЦ «Українська молодь - Христові». Детальніше...

Владика Ярослав Приріз представив Синодові Єпископів УГКЦ звіт про проведення Ювілейного року 2025 під гаслом «Паломники надії»

9 липня 2025 року під час чергового засідання Синоду Єпископів УГКЦ владика Ярослав Приріз, голова Оргкомітету Ювілейного року, представив детальний звіт про підготовку та відзначення Ювілейного року 2025 під гаслом «Паломники надії». У представленні владика послідовно окреслив ключові етапи реалізації ювілейних ініціатив, богословське осмислення символіки року, а також участь УГКЦ у ювілейних святкуваннях. Детальніше...

Святіший Отець Лев XIV прийняв на аудієнції владик Синоду Єпископів УГКЦ [фото]

У середу, 2 липня, в Апостольському палаці у Ватикані владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, разом з іншими владиками Синоду Єпископів УГКЦ взяв участь в аудієнції з Папою Левом XIV. Святіший Отець запевнив у своїй близькості з українським народом, який, переживаючи важкі часи, відзначається свідченням віри та надії. Детальніше...

З нагоди Ювілейного 2025 року спільнота Української Греко-Католицької Церкви здійснила паломництво до базиліки Святого Петра у Ватикані [фото]

У суботу, 28 червня, вірні Української Греко-Католицької Церкви здійснили паломництво до гробу святого апостола Петра з нагоди Ювілею, що відбувається під гаслом «Паломники надії». Близько 7 тисяч прочан пройшли паломницьким шляхом крізь Святі двері базиліки Святого Петра. Відтак у храмі з ними зустрівся Папа Лев XIV. Папа особисто привітав єпископів, а також матерів полеглих захисників України. Архиєрейську Божественну Літургію на головному престолі очолив Блаженніший Святослав у співслужінні з усім Синодом Єпископів УГКЦ. Детальніше...

Владика Ярослав (Приріз) бере участь у І Міжнародному з’їзді єпископів-редемптористів у Римі [фото]

Владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, бере участь у Першому Міжнародному з’їзді єпископів-редемптористів, організованому Генеральною управою Згромадження Найсвятішого Ізбавителя з нагоди Ювілейного року. Захід триває з 22 по 28 червня 2025 року Божого. У ньому беруть участь 31 єпископ із 59 єпископів-редемптористів з усього світу.  Детальніше...