SDE

Інститут постійної формації для духовенства

11 березня 2017
Друк E-mail

Синод єпископів Української Греко-Католицької Церкви, який відбувся у Львові в днях 14-21 жовтня 1996 р. Б. доручив єпископам дбати про постійну формацію своїх священиків. Ця синодальна постанова, як рівно ж й інші документи Вчительського Уряду Церкви, свідчать про необхідність та важливість постійної формації духовенства.

Постійна формація – це необхідний засіб, щоб осягнути мету свого покликання, що полягає у служінні Богові і людям. Вона потрібна, щоби практично допомогти священикам сповнити місію, що поклав на них Господь  у Тайні священства, оберігати, захищати, розвивати власну ідентичність і покликання через освячення самих себе та інших через своє пастирське служіння. Початком постійної формації  є момент рукоположення. Її здійснення – це обов’язок священика і Церкви, яка має право продовжувати вишкіл своїх служителів. Священик, в свою чергу, також має право на відповідну допомогу з боку Церкви для того, щоб могти свято й успішно сповняти свою душпастирську працю, маючи для цього необхідну підготовку і засоби. Необхідність такої формації зумовлена кількома факторами:

Життя і служіння священиків проходить в історично змінному середовищі, позначеному новими проблемами та обставинами в яких знаходиться подорожуюча Церква і суспільство. Священики мають бути чутливими і здатними відчитати “знаки часу” у світлі віри.  Вони сьогодні покликані до праці і служіння в різних ділянках апостоляту, а ця праця постійно вимагатиме від них ревності і доброї всебічної підготовки-формації, зокрема зрілого духовного життя, закоріненого в пастирській любові. “А тому, що в наших часах людська культура, а так само і священні науки поступають щораз новими кроками вперед, треба пресвітерів заохотити, щоб вони як слід і безперестанку вдосконалювали свої знання про Боже і людське, і так підготовлялись до більш слушної розмови із сучасниками” (РО, 19).

Постійної формації вимагає також потреба нової євангелізації, яка в основному є спрямована на перевиховання тих, що номінально є християнами, а насправді слабо пов’язані з вірою та Церквою. Священики в особливий спосіб залучені до завдання Церкви проводити нову євангелізацію, щоби відновити віру в Христа, який є “вчора і сьогодні” той самий (пор. Євр. 13, 8). З огляду на це вони повинні поглиблювати, зміцнювати свою віру, надію і любов до Господа, щоби змогти Його представити таким яким Він є насправді – Особою живою, яка любить нас більш ніж усі інші. Цей цілісний підхід до нової євангелізації вимагає чіткого богословського бачення та глибокої духовної відданості, яку священики можуть виявити лише тоді, коли добре навчаються та моляться, і якщо беруть участь у постійній формації.

Іншим важливим фактором необхідності постійної формації є неоднаковий, а деколи навіть і недостатній рівень підготовки та освіти священиків. Це спричинює також поділ серед духовенства. Таку  ситуацію можна виправити різними засобами, що пропонує постійна формація, яка служить для єдності духовенства, особливо через утвердження священиків у їхньому спільному світогляді віри, пропонуючи їм спільний словник спілкування.

Пошук власної церковної ідентичності, невизначеність і непостійність в питаннях літургійної практики, поширення сект складає нашу теперішню дійсність. Відродження і подальший розвиток  нашої Церкви вимагатиме лідерства, яке здебільшого має прийти зі сторони священиків богословськи сформованих та духовно скріплених. Ці перспективні напрямні потребують постійної формації.

Теми: Інститут постійно формації для духовенства

Інші публікації за темою
^ Догори