Проповідь на двадцять другу неділю після Зіслання Святого Духа (2023)

05 листопада 2023
Друк

Слава Ісусу Христу!
Дорогі у Христі брати і сестри!

Сьогодні Господь промовляє до нас через слово Божественного Євангелія, яке благовістує нам притчу про багача й убогого Лазаря. Апостол і євангеліст Лука представляє нам два протилежні способи життя, дві різні основи для надії на майбутнє. Багатий чоловік одягався так, як найбільші вельможі того часу, мав всього вдосталь та почувався самовистарчальним. Його матеріальні блага додавали йому впевненості у завтрашній день. А під воротами багача лежав нещасний бідний чоловік на ім'я Лазар, який був цілковитою протилежністю до цього вельможі. Люди уникали його і лише одинокі собаки жаліли його і лизали йому рани. Він не міг надіятися ні на самого себе, ні навіть на якусь допомогу від людей, а найбільше, чого бажав би собі, так це насититися тим, що падало зі столу в багача.

Однак незважаючи на всі контрасти життя, і багач, і Лазар мають у цій притчі щось спільне: вони обоє мусіли померти. Божа ж справедливість після їх смерті розставила все на свої місця. Саме смерть розбиває ідеологію суспільного поділу людей на категорії. Вона виявляє найпотаємніші думки їхніх сердець та виставляє на показ саму основу їхнього життя. І що ж ми бачимо? Той, хто покладався на багатство, минуще та дочасне, потрапляє в безодню пекла, а той, хто незважаючи на трясовину нещастя, хвороби та людську зневагу, знайшов Божу руку, перейшов успішно житейське море та переставився на лоно Авраама. Смерть відкрила обом двері вічності, перевела їх туди, куди кожен прямував ціле своє життя згідно своїх вчинків. Цікавою деталлю притчі є те, що ми не знаємо як звався багач, проте вбогий носить дуже символічне ім'я. Слово «Лазар», по-єврейськи «Ель Ацар», означає «Бог допомагає».

Основні теми сьогоднішньої притчі можна сформулювати наступним чином. По-перше, ті, хто уповають на Бога, покладають в основу свого життя Його Слово, дороговкази – Божі заповіді, а тому після смерті успадкують блаженне життя. По-друге, такі нерозкаяні грішники, як євангельський багач, наражаються на вічні кари. По-третє, через Авраама, Мойсея, пророків а сьогодні – єдину святу соборну і апостольську Церкву, Бог відкриває Себе та Свою волю, тому ті, хто це ігнорує, не може скаржитися на свою посмертну участь, бо таким чином противиться Богу. Багач надто пізно звернув свою увагу на Лазаря, надто пізно виявив нездоланну безодню, надто пізно подумав про братів, надто пізно прислухався до Закону і пророків.

Сьогоднішня притча делікатно пригадує нам те, що Ісус досить промовисто говорив «побожним» людям свого часу – біля нас є хворі, каліки, вбогі, заблукані грішники та безліч інших категорій людей, котрим через нас Господь хоче подарувати любов, надію та віру… Деякі люди часів Христа закидали Йому надмірну увагу до грішників, упосліджених, затаврованих, убогих, невчених. За свідченням євангелиста Луки, крім убогих Марії та Йосифа, стареньких Симеона й Анни, убогих пастушків та Східних мудреців – могутні цього світу відразу не приймають незбагненного плану Бога. Християнська любов кличе нас відкритися перш за все на потреби найубогіших, бо «Христос був посланий Отцем, щоб «нести Добру Новину бідним, звіщати полоненим визволення, сліпим прозріння...» (пор. Лк.4,18), «шукати і спасти те, що загинуло» (Лк.19,10). Впродовж століть християнська любов спонукає багатьох Христових учнів до милостині. Тому Церква, за словами Отців ІІ Ватиканського Собору, огортає любов’ю всіх терплячих через людську слабість, а навіть більше того, в убогих і терплячих бачить образ свого убогого і терплячого Спасителя, а тому старається їм допомогти в недолі і несучи послугу, через них намагається служити Христові (пор. Lumen gentium, 8).

Слід звернути увагу на те, що між Старим та Новим Заповітом відбувається певний розвиток в мисленні і оцінці убогості. В Старому Заповіті  часто спостерігаємо загальне переконання, що багатство є краще від бідності і є слушною нагородою, призначеною для людини праведної і богобоязливої: «Щасливий чоловік, що Господа боїться, що в його заповідях вельми милується. [...] Достаток і багатство буде в його домі» (Пс.112,1.3). Вбогість трактується як покарання для людини, яка відкидає мудрі повчання (пор. Прип.13,18). З іншої сторони, убогий є об’єктом особливої уваги, як жертва первинної несправедливості. Відомими є гнівні висловлювання пророків, спрямовані проти приниження (гноблення, експлуатації) убогих. Наприклад, пророк Амос виокремлює приниження убогих посеред головних звинувачень, звернених в сторону Ізраїлю: «Вони праведника продають за гроші й бідного за пару капців; що топчуть голови вбогих у земний порох» (Ам.2,6-7). Такий зв'язок між убогістю і несправедливістю підкреслюється також у пророка Ісаї: «Горе тим, що несправедливі видають закони, що пишуть приписи жорстокі, щоб відправляти вбогих без правосуддя, щоб позбавляти права бідних у моїм народі, щоб з удовиць користь тягнути та сиріт обдирати» (пор. Іс.10.1-2). А святий апостол Яків навчає: «Хіба не вбогих цього світу Бог вибрав як багатих вірою і як наслідників Царства, що його він обіцяв тим, які його люблять?» (пор. Як. 2, 5). Убогість у Святому Письмі є представлена як чеснота, яка не тільки покращує долю убогого, але стається духовною дорогою, завдяки якій людина може знайти справжнє багатство, тобто невичерпний скарб на небі (пор. Лк.12,32-34). Водночас, маємо пам’ятати, що матеріальна убогість ніколи не є метою самою в собі, але є способом наслідування Христа. 

«Мають Мойсея і пророків; нехай їх слухають», – каже у притчі Авраам (пор. Лк.16, 29). Господь Бог щод­ня промовляє до нас різними способами: чи то через вбогих Лазарів, чи через  Євангелії і Божі заповіді. У своєму Об'явленні Він дав нам все, що ми потребуємо для спасіння. Його Слово голоситься сьогодні по цілому світі, Його сила і ласка спливає на нас через Святі Тайни. Божі заповіді не є якимось авторитарним нака­зом, який лише обмежує нашу волю. Вони є життям, тою дорогою, якою ми можемо вийти «на лоно Авраама». Але ми здебільшого шукаємо собі якоїсь іншої, легшої дороги до Не­бесного царства. Чекаємо на якісь незвичайні Божі упімнення і об'явлення, вимагаємо якогось чуда. Неначе той багач думаємо, що коли б дійсно хтось з мертвих наших родичів чи знайомих прийшов до нас з того світу і про все розказав, ну тоді би між нами не було тих, що сумніваються, і всі грішни­ки одразу ж покаялися. Але був прийшов Той, хто по трьох днях воскресив вже одного Лазаря з мертвих і Сам на третій день встав з гробу, але ті, що тоді не слухали голосу закону і пророків, так не повірили і до сьогодні. Реакція недовіри до Ісуса та Його воскресіння також пояснюється словами Авраам з притчі: «Навіть коли хто воскресне з мертвих, не повірять» (пор. Лк.16, 31).

Христос відійшов із земного життя, але його діло спасіння продовжує Церква через богослужіння. Спасіння, яке звершив Христос, стає реальністю для всіх людей через Літургію Церкви (Святі Таїнства, інші священнодійства та богослужіння часу). Час Христа, Який діяв в певний момент історії, продовжує таїнственно тривати у літургійному священнодійстві, завдяки чому благодать спасіння стає доступною не лише історичним сучасникам і географічним сусідам Ісуса Христа, але й людям кожного історичного періоду. Таким чином Христос продовжує таїнственно діяти у «нині» літургійного священнодійства. Саме у літургійному «нині» відбувається діло нашого відкуплення (пор. Євр. 13, 14), здійснене Христом.

Дорогі в Христі! Сьогодні, коли святкуємо 30-ту річницю заснування вашої парафії, хочу наголосити на тому, що Божий храм був і залишається духовною святинею, місцем Божої присутності, домом молитви, школою духовності та української національної свідомості. Немає більшої виховної сили, ніж сила Церкви в якій діє сила Божа. То вона, виховує народ та вщеплює у душу людини ті християнські чесноти, які зроблять з неї доброго і мудрого громадянина. Наша рідна Церква так глибоко ввійшла в нашу історію, ментальність, традиції, культуру, так тісно сплелася з усіма проявами нашого життя – родинного, громадського і національного, що стала наче душею народу. На християнських істинах виростали генії нашого народу, такі як Григорій Сковорода, Тарас Шевченко, Леся Українка, та інші. Церква, вірна своєму покликанню, супроводжувала наш народ упродовж усієї його історії у змаганнях за кращу долю, за гідне й вільне життя для теперішніх і прийдешніх поколінь. Ця Церква захоронила наш народ від духовної загибелі під час довголітнього поневолення і жахливих переслідувань. Те, що ми сьогодні збереглися як окремий народ, що не заломалися, не розплилися в чужому морю все це завдячуємо в першій мірі УГКЦ. Наша Церква завжди була люблячою та вірною Матірʼю, яка розділяла зі своїми дітьми долю й недолю, надії та сподівання. Так було і в минулому столітті, так є і тепер, в умовах жахливої та немилосердної воєнної агресії, яку московія вкотре веде проти нашого народу.

Тож і сьогодні коли Україна бореться за свою цілісність і соборність проти агресора московії, Господь покладає на нас, особливу місію бути голосом українського народу який страждає, молитись і боротися згідно свого покликання. Пролито ріки крові і сліз, проте народ живе, народ бореться, народ молиться. І саме Господь закликає нас не сумніватися в перемозі світла над темрявою, життя над смертю, істини над брехнею, бо Він запевняє нас у Своїй любові та милості. Від Нього, нашого Спасителя, черпаємо силу в теперішніх стражданнях. Він – джерело нашої надії. Тож разом з апостолом Павлом сьогодні кажемо: «Нас тиснуть звідусіль, але ми не пригноблені; ми в труднощах, та ми не втрачаємо надії…» (2 Кор. 4, 8).

Бог дав право нашому народові на існування та життя, і цього права ніхто не може від нас забрати. Коли ракети і бомби московії падають на голови наших співвітчизників вони щоразу ранять також і Бога. Його рани можна побачити в наших поранених військових, у жінок, дітей на мирних літніх людях які переживають окупацію агресора. Нехай Господь, за молитвами Пречистої Богородиці, святих і праведних яких видала наша земля, наблизить справедливий мир для нашої Батьківщини, дарує нам натхнення для ревного служіння у Його Церкві, щоб славилося пресвяте Його ім’я в нашому народі. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь.

+ Ярослав

5 листопада 2023 року Божого,
м. Дрогобич

Теми: Ярослав (Приріз)

Інші публікації за темою