Слава Ісусу Хритсу!
Дорогі у Христі брати і сестри
Улюблені прочани, дорогі молільники, Пацлавська ікона Пресвятої Богородиці і ця благословенна земля є свідченням глибоких корінь християнської віри нашого народу, завдяки якому впродовж багатьох століть йому вдалося встояти попри різноманітні бурі і випробування. Це особливий знак присутності Бога посеред нас. Це святе місце розповідає нам про непросту історію нашого народу, коли вітрила нашої держави були спущені, коли наша земля перебувала під владою різних окупаційних режимів, а одинокою заступницею та покровителькою українського народу була Мати Божа. Наші предки йшли на Кальварію з великою довірою у Божу допомогу. Чудотворна Пацлавська ікона, це надприродна відповідь і дар Богоматері своїм молільникам…
На древню Українську Кальварію прибули і ми сьогодні, у дуже скорботний час війни, яка вже триває четвертий рік. Ми прийшли, щоб просити в Богородиці справедливого миру і звільнення нашої землі від окупанта. Щоразу, коли ми приходимо тут як прочани на соборну молитву, переживаємо особливий момент зустрічі із Пресвятою Богородицею. Ми відчуваємо, що тут нам через Неї, відкрите небо і відкрите серце нашого Господа Ісуса Христа до наших молитов.
Святий Амвросій Медіолянський каже: «Коли ми молимося, то ми промовляємо до Бога. А коли ми читаємо чи слухаємо Слово Боже, то Бог промовляє до нас». Слухаючи Євангелії, ми щоразу чуємо Слово живого Бога, Який до нас промовляє. Як християни, ми не лише віримо, що Бог є з нами, але що цей Бог своїм Словом промовляє до нас і кормить нас Словом життя. Боже Слово несе в собі велику силу: воно є творчим, бо ним Господь сотворив усе, що існує; воно є сильним, бо ним Він виганяв демонів і воскрешав померлих; воно є зцілюючим, бо ним Він оздоровлював недужих і прокажених. У Божому Слові криється Божий Дух і Боже життя (пор. Йо. 6, 63).
У сьогоднішньому Євангелії, яке ми щойно почули, взаємно переплітаються дві головні теми. Перша є свідченням про надприродну діяльність Ісуса Христа. В іншій спостерігаємо труднощі життя у вірі, які властиві Христовим учням і нам. Старозавітні пророки Мойсей, Ісус Навин, Ілля та Єлисей — всі вони чинили чудеса, пов’язані з розділенням вод — моря або Йордану. Проте єдиним, про кого священне Писання розповідає як про Того, Хто ходив по воді, – Господь наш Ісус Христос. Cьогоднішня ж євангельська благовість свідчить, що по воді йде людина – апостол Петро. Це стає можливим завдяки вірі в Ісуса Христа, який на сумніви та переляк учнів відповідає: «Заспокойтесь, – це Я не страхайтеся!» (пор. Мт. 14,27).
Після розмноження хлібів Ісус спонукав учнів увійти до човна і переправитись на інший бік моря, тим часом як Він відпускав народ, який наситився хлібом (пор. Мт. 14, 22-34). Учні залишили Ісуса на березі, коли відчалили за Його розпорядженням, а Сам Він пішов на гору молитися на самоті. Тим часом на морі піднялась буря, човен на якому перебувають учні, кидають хвилі, не вщухає супротивний вітер, який перешкоджає щоб дійти до тихої пристані. «Чи Ісус знає про нашу небезпеку: смерть чигає на нас?» – питали себе учні. «О, якби Ісус був тут!» – часто ці слова є й на наших устах. Втрата довіри до Бога є найбільшою трудністю в часі тривог – бурі нашого життя. В дні нещирості та переживань, коли ми обтяжені проблемами, і весь світ виглядає похмурим, ми говоримо: «Якби Ісус був тут!». У моменти тривоги, коли ми не знаємо, як жити далі, ми говоримо: «Якби Ісус був тут!». У дні найважчих випробувань, коли ми почуваємось безсилими проти руйнівних обставин нашого життя, ми говоримо: «Якби Ісус був тут!».
Але Господь завжди є біля нас, ближче, аніж ми думаємо. Тієї ночі, коли Ісус молився серед пагорбів, Він також бачив посеред розбурханих хвиль своїх учнів. Христос бачив слабкий човен, який кидало по морю, відчув всю небезпеку тієї бурі, добре знав, в якій загрозі знаходяться його друзі – апостоли. І, як говорить євангелист Матей, о четвертій сторожі ночі Ісус прийшов до них, ступаючи морем (пор. Мт. 14, 26).
І ми не раз зустрічаємо Христа серед хвиль свого життя – не менш бурхливих, ніж на Галилейському озері. Одним з найбільших відкриттів у нашому житті є те, як потрясіння, хвороби, різного роду труднощі можуть раптово привести нас до Бога. Коли життя подібне до бурхливого моря, повного проблем, Господь є поруч. Серед цього мороку Він особисто здатний прийти до нас і принести нам мир і спокій.
Однак присутність Ісуса в нашому «човні» не означає, що буря не відбудеться. Це дивує багатьох людей, які вірять, що присутність Христа означає майже магічну відсутність критичних становищ, гіркого досвіду й небезпечних ситуацій. Коли Ісус є присутнім біля нас, це не означає, що ми не можемо мати багато викликів, непередбачуваних труднощів. Але Його присутність у «човні», поряд з нами, змінює те, як ми переносимо цю бурю нашого життя – різного роду труднощі.
Ісус на горі молиться, але човен учнів – посеред моря, його кидають хвилі, бо вітер був супротивний. А в четвертій сторожі ночі, вже над ранком, Ісус іде по воді. Учні злякалися, думали, що це привид. Ісус каже до них: «Заспокойтесь, це я! Не страхайтеся!». Ідучи по морі, Ісус Христос виявляє учням, що Він є Богом, Творцем Вселенної. Все Йому підкорене, і Він ступає по морю, як по суші. Очевидно, що учні, побачивши Христа в такому надприродному дійстві, налякалися. Тоді апостол Петро, намагаючись випробувати божество Ісуса Христа, каже: «Учителю, якщо це Ти, дозволь мені прийти до Тебе». Насправді не апостол, а Господь випробовує його довіру до Бога.
Святі Отці і вчителі Церкви говорять, що чуда і знаки, які Ісус здійснював, щоб підтвердити своє месіанське посланництво і прихід Царства Божого, тісно пов'язані із закликом до віри людини у Бога. Цей заклик має подвійне значення: віра передує чудові, більш того — є умовою його виконання. В свою чергу: віра є наслідком чуда, породжує його в душі тих, хто чудо досвідчив або став його свідком. Відомо, що віра є відповіддю людини на слово Божого об’явлення – Богоявління.
І ось Петро починає іти по воді, його погляд зосереджений на Господі. Його віра єднає обмежену людину і Всемогутнього Бога, вона є тим мостиком, який дає можливість переступити власні людські межі. Віра – це особистий стосунок між людським – обмеженим і Божественним – Всемогутнім. Це – невимовна можливість бути сильним Божою силою і на межі своєї обмеженості досвідчувати не хаос і смерть, але Всемогутню Божу присутність. Навіть тоді, коли Петро почав сумніватися, коли цей зв’язок між Богом та людиною почав розриватися, Ісус не відступається від нього. Подає йому руку, витягає з моря і каже до нього: «Маловіре, чого ти засумнівався?» Тоді Петро разом з Христом іде по воді і входить у човен, а буря втихає, бо там, де є присутній Бог, там є мир і гармонія, тоді учні вклонились Йому кажучи: «Ти істинно – Син Божий!».
На цьому святому місці, на Українській Кальварії, до нас продовжують лунати ті самі слова, які Ісус промовив Петрові посеред розбурханого моря. Він промовляє сьогодні до нас: «Підійди, Ти можеш ходити по розбурханих хвилях свого життя»; якщо тебе мучить хвороба, ти можеш сказати: «Боже, повели мені пройти по хвилях цієї хвороби до Тебе». Якщо фінансова криза зруйнувала твоє життя, ти можеш сказати: «Боже, повели мені пройти по хвилях цього лиха». Якщо у тебе виникли проблеми у подружньому житті, ти можеш сказати: «Боже, повели мені пройти по розбурханих хвилях мого шлюбу». Тим, хто міцно вірує в Бога, Господь допомагає пройти серед жахіть рашистських нападів на Україну, серед полум’я вогню і звуки вибухів ракет. Той самий Христос, який допоміг Петрові пройти по розбурханих хвилях Галилейського моря, є поряд з нами сьогодні. Він додає нам сили переносити бурі нашого життя та проходити повз розбурхані хвилі до перемоги.
Потопаючого у хвилях апостола Петра можемо легко ідентифікувати зі собою. Життєві хвилі випробовування є часто зависокі для нас. Охоплені страхом та тривогою, ми в критичних моментах часто взиваємо: «Боже, спаси мене, я потопаю». Як часто ми, як і Петро, потопаємо у хвилях сумніву, тривоги, страху, війни, але сьогоднішнє Євангеліє запевняє нас: за будь-якої бурі та життєвих хвиль Божа присутність залишається незмінною. Сам Христос, який був з потопаючим апостолом Петром, продовжує бути з нами. Його присутність може кардинально змінити наше життя.
Дорогі у Христі брати і сестри, сьогодні, коли расистська війна знову прийшла на українську землю, коли мільйони людей шукають захисту, Пресвята Богородиця залишається для нас Матір’ю Надії. Ми звертаються до Неї зі словами, які відлунюють дитячою довірою пацлавського пастушка: «Матінко, допоможи». І Вона їх чує, Її погляд із ікони звернений до кожного, хто стоїть на своїй Голготі, нагадуючи, що правда перемагає – Воскресіння близьке, перемога неминуча.
Наше паломництва до Української Кальварії – це свідчення того, що Богородиця не залишає свого народу. Її лагідний погляд з ікони немовби промовляє: «Я стояла під Хрестом свого Сина – я стою і зараз поруч із вами». Коли ми вдивляємося на Пацлавську ікону, бачимо не просто художній образ. Перед нами відкривається «знак надії» для цілого народу. Її обійми відкриті для всіх: для тих, хто губиться в лабіринтах страждань і болю, хто відчуває себе покинутим, хто втрачає сенс у темряві. В Її руках – Сам Ісус Христос, Вона тримає на руках Надію, яка за словами апостола Павла «не засоромить» (Рим. 5, 5). Тому паломництво до Пацлавської чудотворної ікони Матері Божої – це шлях до джерела нашої Надії. Це відповідь на заклик Пречистої, яка перша виходить назустріч кожному, хто шукає Господа. Приходячи до Її ікони, ми приносимо не лише особисті прохання, але й тягарі всього народу: благання про мир, про перемогу життя над смертю заради Божої справедливості.
У цій важкій добі нашого випробування прибігаємо до Пречистої Діви, бо Вона тримає на руках повноту нашої надії — свого Сина, якого Вона, як людська мати, з волі Небесного Отця, зродила за благодаттю та діянням Святого Духа, і на якого надіється весь людський рід від початку створення аж до завершення історії світу. В цій історії є вписаний шлях, боротьба та віра і нашого народу. Він «стоїть, бореться і молиться» тому, що живе надією на Божу справедливість і вірить у перемогу над злом, яке сьогодні паралізувало мільйони душ та намагається диктувати свою волю світові. Перемогу, яка під покровом Марії може стати шансом для сучасного людського суспільства, вийти на шлях власного відродження у світлі Божої правди та справедливості. Бо жодна людська сила, жодні міжнародні перемовини і дипломатія не дадуть нам тієї сили, щоб пройти шляхом до правдивої свободи і гідності. Тою дорогою нас перевести може лише Господь. Справедливий мир, який ми сьогодні хочемо випросити у нашого Господа – мир у наш Український човен – походить від Бога.
Тож молімся, на цьому святому місці, під час нашої прощі, щоб Пресвята Богородиця, Мати Надії, взяла у свої обійми наш народ, нашу Церкву, наше воїнство. Її чудотворна ікона хай завжди нагадує нам: що навіть у найтяжчі моменти Бог приходить до нас через Свою Матір, щоб підтримати нас і дати нове життя. Нехай наші молитви кріплять на дусі захисників України, нехай всенародна підтримка додає снаги українським витязям здолати окупанта. Нехай Божа мудрість веде всіх нас дорогами правди, а Божа любов надихає кожного до щирої молитви й щоденної праці на славу Божу та для добра рідного народу. Вимолюймо на Українській Кальварії, аби благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа була з нашими воїнами, з нашим многострадальним українським народом. Амінь!
+ Ярослав
10 серпня 2025 року Божого,
с. Губичі, Добромильського деканату
- Владика Ярослав: Паломництво до Пацлавської чудотворної ікони Матері Божої – це шлях до джерела нашої Надії [фото]
- Владика Ярослав: Завдання людини – стреміти до звершеного преображення свого життя
- Проповідь з нагоди Преображення Господа нашого Ісуса Христа (2025)
- 10 і 15 серпня 2025 року Божого проголошено днями ювілейних прощ до Української Кальварії та до Самбірської чудотворної ікони Пресвятої Богородиці
- Владика Ярослав: Господь діє в житті кожного за мірою його віри