Збунтовані Підгорецькі монахи: шлях від християнської спільноти до новітньої секти

Тарас Пошивак,Канцлер Стрийської єпархіїСекта в більшості випадків виникає як протест проти чогось або проти когось. В неохристиянській секті ці початки характеризуються «логікою євангелізму», що часто призводить до відокремлення від більшої церковної спільноти. Секта здобуває нових членів завдяки їхньому поверненню до «чистого» і оригінального християнства. Адепти секти вважають що чисте оригінальне християнство було втрачене Церквою. Тому вони завжди наголошують на «чистих» словах Бога записаних в Біблії інтерпретуючи їх при цьому на свій лад. Таким чином вдається сфальсифікувати особу і послання Христа.Це в сьогоденні можна спостерігати з уст збунтованих підгорецьких монахів, які звинувачують Блаженнішого Любомира Гузара, Главу УГКЦ та церковних ієрархів у різноманітних єресях [1], що є «зрадою Христа» [2], «бунтом проти Бога і Його Євангелія» [3], які «створили антихристівську систему всередині УГКЦ і діють проти лінії Святішого Отця» [4]. Це стало причиною самоізоляції цих монахів та їх підозрілі «таємничі свячення» [5]. При цьому бачимо, що немає святителя. А це вже нагадує мормонство, оскільки засновнику мормонства з`явився Іван Хреститель в хмарі світла, щоб посвятити його у священство Аарона, та апостоли Петро, Яків та Іван, щоб посвятити його в священство Мелхиседека.Поряд з видимим відокремленням від Церкви, для збунтованих підгорецьких монахів характерний теж псевдоесклюзивізм. Іншими словами можемо сказати, що вони вважають себе єдиними власниками правдивої доктрини. Однак, це вже не доктрина Церкви, а їх власна, інтерпретована. Тільки той, хто належить до них, перебуває в абсолютній істині; всі інші перебувають в помилках і в гріху, тому будуть засуджені. Підтвердженням цього можуть послужити слова цих монахів про «Живу і мертву гілку в Церкві»: «Хто є ми (авт. – «підгорецькі єпископи) та усі, що ідуть за ними і хто є єпископи, які є в єдності і в послуху апостатові кард. Гузару? За нами є Дух правди і покаяння, за ними – дух брехні і нерозкаяності. Ми вносимо Боже життя, вони – смерть. Ми проповідуємо повне Євангеліє, вони – фальшиве. Ми відстоюємо апостольську традицію, вони – нищать традицію. Ми маємо Духа Святого, вони – Духа Нью-Ейдж…»[6].Власне, через цей есклюзивізм, той, хто належить до збунтованих підгорецьких монахів, відчуває себе «вибраним», «чистим» та вважає інших «злочинцями» і «засудженими». Це, з однієї сторони, дає їх адептам абсолютну впевненість бути учасником групи обраних та керованих самим Богом, що володіє абсолютною істиною; з іншої – штовхає цю людину на наполегливий і нестриманий прозелітизм. Така людина отримує натхнення, що її оживляє та нагороджує. Таким чином, приєднання та приналежність адепта до групи збунтованих підгорецьких монахів ставлять його в опозицію до оточуючого світу, цілковито «опанованого злом».Збунтовані монахи в Підгірцях вважають себе єдиними вибраними, єдиними, що володіють істиною і просвіченням. Вони ставлять себе вище будь-яких церковних авторитетів, навіть авторитету Святішого Отця Венедикта XVI, який, згідно з їх слів:1). «…мусить насамперед довести, що його (ориг. - цей) уряд в сучасній добі має сенс…[7].2) Мусить публічно чинити покаяння за жест Івана Павла ІІ в Ассижі (в 1986 і 2002 роках)…Якщо Папа цього не зробить, немає сенсу приймати його авторитет як охоронця правд віри і моралі, бо цю свою функцію занедбує, а навіть своїм мовчанням підтверджує цю згубну єретичну систему» [8].Читаючи це можна тільки здогадуватись про наслідки невиконання Папою обов`язків, які встановили для нього підгорецькі бунтарі. Не виняток, що підгорецькі монахи подібно до релігійної течії покутників, які є у с. Середньому (Івано-Франківська область) закладуть свій новий духовний центр, проголосять когось з посеред себе Папою, кардиналами, а, може, і «Другим Воплоченням Христа».Абсолютна впевненість, що такі монахи перебувають в істині і в правоті, роблять їхніх членів незворушними до сумнівів та закритими до діалогу. Якщо вони говорять і пишуть, то тільки для «навернення» інших до своєї групи, щоб, таким чином, спасти від кари, яку Бог завдасть тим, хто не схоче повірити в їхню проповідь. Тому підгорецький фанатизм можна охарактеризувати таким чином:а) Вірити у володіння усією істиною;б) Відчувати обов`язок нав`язувати цю істину іншим.Збунтовані підгорецькі монахи придушують будь-яку можливість критики та інше мислення. Якщо хтось не з ними, то він має ознаки «стану гріха», «стану прокляття», особливо, якщо протиставляється істині, «встановленій Богом» через лідерів підгорецької групи.Ця підгорецька псевдоістина відображається у вченні і пропаганді, що базується часто на вирваних з контексту цитат з релігійних книжок, інтерв’ю, церковних документів. Таким чином, збунтовані монахи намагаються знайти підтвердження власних теорій без огляду на їх дійсне значення.Візьмемо для прикладу декілька цитат із листів підгорецьких бунтарів, що стосуються «поганських релігій»: «В індуїзмі нема одного найвищого Бога. Вони мають багато богів з малої букви (демонів)…» [9], «Християнство не може творити з індуїзмом універсальне братерство. Чому? Бо християнин вшановує єдиного Бога, а індуїст вшановує демонів – богів з малої букви…»[10].Застановімося над цим детальніше, оскільки говорити про індуїзм виключно як про багатобожжя (політеїзм) – буде неправильно. Існує відомий вірш Ріг-веди, який стверджує: «Тому, хто є Єдиний, мудреці дають багато імен; вони називають це Агні, Яма, Матарісван» (І, 164, 46). В іншій з Вед можна зустріти такі слова: «В той час не було ні небуття, ні буття. Не було наповненого повітрям простору, не було неба над ним. Що накривало все? І де?...Це Єдиний дихав без вітру своїм способом. Нічого іншого, дійсно ніде, ні поза усім не існувало…» (Книга 10,129). Наступний крок в розумінні божества зустрічаємо в Упанішадах, які говорять про Брахман як останню і єдину реальність, яка все охоплює і наповняє. Проте, ми тут зустрічаємо більш моністичне бачення, ніж теїстичне. Інше бачення бога в індуїзмі – це Трімурті, яке поширилося завдяки створенню різних сект. Єдине божество Брахман представлене трьома формами, «богами»: Брахма – творець, Вішну – хранитель; той, що зберігає і Шіва – руйнівник. Можна навіть стверджувати, що в індуїзмі існує Єдина Божественна Реальність, якій поклоняються в її різних формах і під різними іменами. Отже, можемо бачити, що підгорецькі монахи пишуть про якусь із релігій, не маючи знання про неї.Інше твердження, яке ми зустрічаємо в листах підгорецьких бунтівників, появляється у реченнях: «Сьогодні християни задають запитання: «що конкретно є правдиве і святе в цих релігіях»?На жаль їм не дається на це відповідь, котра є в згоді з Духом Євангелія. В даному випадку відбувається перекручення вчення Католицької Церкви, яке міститься у Декларації «Про відношення Церкви до нехристиянських релігій», яка говорить, що «Католицька Церква не відкидає нічого з того, що в тих релігіях є правдиве і святе…, зокрема, визнавання Найвищого Божества, а то й Отця…пошук Божих таїнств…звертання з любов`ю та довірою до Бога (індуїзм)…визнання невистачальності цього змінного світу (буддизм)…почитання Всемогутнього Творця неба і землі (іслам)…духовний зв`язок між народом Нового Завіту з родом Авраама (юдейська релігія)…» (пункти 2, 3, 4) [11].Окремої уваги заслуговують знайдені «підгорецькими монахами» у словах Блаженнішого Любомира, Глави УГКЦ, «єретичні висловлювання про Ісусову Матір та Ісуса Христа» [12]. Розглянемо, наприклад, деякі із них. «Підгорецькі бунтарі» виступають проти таких висловлювань:1) «Мати Божа є людиною – такою як і всі» [13] - Це, на думку «підгорецьких монахів», – єресь. Отже, якщо заперечимо даний вислів згідно їхнього трактування, можна прийти до неправильного висновку, що «Мати Божа не є людиною». Це теж буде єрессю, але вже «підгорецьких псевдоєпископів».2) «Просто кажучи, вона була доброю жінкою, доброю сусідкою, доброю матір`ю; без сумніву, люди любили її. Вона була одною з них – оце й усе» [14]. Це, на думку «згаданих монахів» є друга єресь. Отже, згідно їхньої думки та заперечення даного вислову як неправильного, приходимо до іншого неправильного висновку, що «Мати Божа не була доброю жінкою, доброю сусідкою, доброю матір`ю і люди її не любили». Це, можна сказати, чергова «єресь підгорецьких богословів», які виступають проти даного висловлювання.Варто зауважити, що вшанування Божої Матері – світла традиція українського народу: на Її честь виголошують проповіді, пишуть книжки та малюють ікони, відправляють величаві відпусти з нагоди Її празників у монастирях, які славляться Її чудотворними іконами. Проте, прикро спостерігати, що з`являються «збунтовані монахи» і роблять подібні помилкові та богохульні судження зі слів церковного ієрарха, що Пречиста Діва Марія «не є Матір`ю Божою» [15], «не є Дівою» [16], що вона є «почата в гріху» [17], «жила і грішила» [18] та їх поширюють серед богомільних людей.Подібні звинувачення зустрічаємо теж і у «єретичних висловлюваннях про Ісуса» [19]. Візьмемо для прикладу два із них. «Підгорецькі бунтарі» бачать єресь у висловлюванні, що Ісус «приходить через втручання Святого Духа» [20]. Отже, згідно заперечення даного вислову «підгорецькими монахами», Ісус Христос приходить, але «без втручання Святого Духа», а це теж єресь. Інше твердження, проти якого виступає «підгорецька група» є таким: «Ісус був такий, як і будь-хто інший (людиною)». «Тобто, продовжують вони, Він не є Богом, а це єресь» [21]. Отже, «підгорецькі єпископи», заперечуючи даний вислів, вважають, що Ісус Христос не був людиною, а Богом, а це, згідно церковного вчення, теж єресь, адже Ісус Христос – це Богочоловік, тобто, правдивий Бог і правдива людина.Отже у вчення монахів з Підгірців мимоволі прокралися єретичні думки аполінаризму та монофізитизму, які були відкинуті та засуджені І-м Константинопольським Собором (381р.) та Халкедонським Собором (451р.).Це все – приклади сектантської методики інтерпретації висловлювань, якими послуговуються «підгорецькі псевдоієрархи», щоб підтвердити власні теорії без огляду на їх дійсне значення.Ще одна ознака секти – це фундаменталізм, всередині якого – міф про повернення до «золотого» минулого. Основна характеристика сучасного релігійного фундаменталізму – це опозиціоналізм, який набуває певних форм, коли члени сект досліджують на практиці або відчувають загрозу та реагують в агресивний спосіб. Фундаменталіст знає: істина, правдиве знання добра і зла знаходиться в групі «добрих», в «еліті». Всі інші знаходяться з-зовні; немає потреби їх слухати чи любити.Коли фанатизм доходить до лімітів, він відчуває себе авторизованим знищити того, хто «втілює зло». У випадку «підгорецьких бунтарів» цей фанатизм проявляється у «проголошенні анатем» [22] на церковних ієрархів та постійних безпідставних звинуваченнях їх у єресях. Подібні речі можемо зустріти у Великому Білому Братстві, члени якого теж полюбляли здійснювати ритуал «прокляття» щодо інакомислячих та визнавати навколишній світ «уособленням зла».Всі ці вищенаведені ознаки та характеристики, аналіз деяких аспектів вчення «підгорецьких псевдобогословів» вказують нам на створення нової секти на українській духовній ниві, яка, немов диявол, що видає себе за «ангела світла», видає себе за «живу гілку на містичній виноградині Тіла Христового» [23].«Секта» (від лат. «sequor» – іти, слідувати за кимось; «secare/secedere» – відрізати/відокремлюватися) – релігійне об`єднання або група осіб, що відокремилося від Церкви або релігійної спільноти, щоб перебувати під авторитетом свого «вчителя» (або «вчителів»), який вважається власником істини або Божим голосом у спільноті.[1] Листи з УА 16/08, «17 єпископів УГКЦ під анатемою» (3.8.2008);[2] Листи з УА 15/08, «Проголошення анатеми на кард. Л. Гузара, Главу УГКЦ» (15.6.2008).[3] Листи з УА 13/08, «Жива і мертва гілка в Церкві» (15.6.2008).[4] Листи з УА 12/08, «Апеляція проти вироку єпархіального трибуналу Сокальсько-Жовківської єпархії на основі ККСЦ кан. 1059 §1, §2» (12.62008).[5] Там же.[6] Листи з УА 13/08, «Жива і мертва гілка в Церкві» (15.6.2008).[7] Листи з УА 15/08, «Москва, Рим, Константинополь» (12.7.2008).[8] Листи з УА 15/08, «Москва, Рим, Константинополь» (12.7.2008).[9] «Чотири слова з України. ІІІ Слово Поганські релігії. Рух Фоколяре 2. Синкретизм Фоколяре[10] Листи з УА 11/08, «Фоколяре – секта в Церкві» (1.6.2008).[11] Документи Другого Ватиканського собору, «Деклярація про відношення Церкви до не-християнських релігій, Свічадо, Львів 1996, с.306-308.[12] Листи з УА 9/08, «Єресі проти Спасителя та Його Матері» (8.5.2008).[13] Там же.[14] Там же.[15] Там же.[16] Там же.[17] Там же.[18] Там же.[19] Там же.[20] Там же.[21] Там же.[22] Листи з УА 16/08, «17 єпископів УГКЦ під анатемою» (3.8.2008)[23] Листи з УА 13/08, «Жива і мертва гілка в Церкві» (15.6.2008).Джерело: Веб-сторінка Стрийської єпархії Детальніше...

Підгорецькі отці не розуміють понять, які критикують

Ігор ГоловчакЛіценціант з біблійного богослов’яМонахи з Підгірців написали твір «Чотири слова з України», в якій окремий розділ присвятили т.зв. історично-критичній теології. Важко недооцінити праці тих, хто написав її (32 сторінки). Та в свою чергу слід зауважити основні помилки даної роботи. А саме: нерозуміння авторами суті справи, за аналіз якої беруться і поняття, яке критикують.Насамперед, потрібно зауважити, що „історично - критичної теології” не існує. Можна говорити лише про так званий історично-критичний метод дослідження Святого Письма. Вартувало б з’ясувати саме значення досліджуваного поняття, що рецензується: історично-критичного методу (історично-критична теологія, як подають автори твору).Історичний – тому що він вивчає тексти написані в минулому, а передусім намагається вияснити історичний процес повстання біблійного тексту. Кожен текст перед тим, як він став в такому вигляді як ми маємо його тепер мав свій історичний розвиток: усне передання, письмове передання, богослов’я і Літургія спільноти, в якій формувалися тексти, праця редакторів, які формували остаточний текст. Цей діахронний (з грецької – через час) процес був часто дуже складним та довготривалим.Критичний – тому що даний метод опрацьовує тексти за допомогою наукових, по-можливості найбільш об’єктивних критеріїв, для того щоб подати сучасному читачеві доступ до змісту біблійних текстів, значення яких часто тяжко зрозуміти. Отже, ціллю історично-критичного методу є головним чином діахронним способом вияснити зміст, який автор і редактори хотіли передати. Разом з іншими методами і підходами відкриває він сучасному читачеві доступ до розуміння біблійних текстів.Як і всі інші цей метод є лише інструментом пояснення біблійних текстів, яким користувалися і користуються безліч науковців незалежно від віросповідування та конфесії.Для офіційного ставлення Церкви щодо даного методу потрібно звернутись до документу „Інтерпритація Біблії в Церкві”, що був виданий Папською біблійною комісією від 23 квітня 1993. У цьому документі зазначено:„Якщо даний метод використовує об’єктивні способи він не містить в собі жодних апріорій. Коли такі апріорії використовуються, то походить воно не від методу, а від герменевтичних опцій, які оприділяють трактування і можуть бути тенденційними.На початку метод був зорієнтований на критику джерел і історію релігії, однак потім з'ясувалося, що він відкрив новий підхід до вивчення Святого Письма, за допомогою якого було виявлно, що Це є збірка різних писань, які вбільшості, особливо в Старому Завіті, походять не від одного автора, але мають довгу передісторію. Вона в свою чергу нерозв’язно переплетена з історією Ізраїля чи ранньої Церкви. Раніше не було ясного усвідомлення в юдейському чи християнському поясненні Біблії конкретних історичних даних, в яких Слово Боже проявлялося. Їх знання було неповним і неточним. Конфронтація традиційної екзегези з науковим методом, який на початках свідомо відмовлявся від Віри, був болючим процесом; однак пізніше став корисним: після того як метод остаточно звільнився від йому прикріплених передвзятостей, провадив до більш точнішого розуміння Правди Святого Письма (пор. Dei Verbum, 12). Згідно з Divino afflante Spiritu дослідження буквального значення Святого Письма є одним з важливих завдань екзегези. Для того щоб це завдання сповнити є необхідним визначити літературний тип тексту (пор. EnchB 560). Для цього допомога історично-критичного методу є незамінимою.Звичайно, класичне використання історично-критичного методу виявляє також і його границі, які обмежують його до дослідження змісту бібліних текстів в історичних умовах їх формування і не цікавиться іншим можливим змістом, який текст отримав впродовж пізніших епох біблійного об’явлення і історії Церкви до сьогодні. Всежтаки відноситься цей метод до екзегетичних і біблійно-теологічних інструментів великої важливості” [1].„Діахронна реконструкція залишається незамінною щоб показати присутність історичної динаміки Святого Письма і її багату степінь складності: так відображає напр. Книга Союзу (Вих 21-23) зовсім іншу політичну, соціальну і релігійну ситуацію ізраїльського суспільства як інші збірки закону в книзі Второзаконня (Втор 12-26) або в книзі Левітів (закон про святість Лев 17-26). Можна закинути старій історично-критичній екзегезі її історичні тенденції, однак не маємо права впадати в протилежну екстрему, тобто в виключно синхронну екзегезу, яка ігнорує історію тексту”[2].2. Рецензована праця «Чотири слова з України» не може притендувати називатись науковою оскільки не містить належного використання наукових джерел. Більше того, ставлю під сумнів, що усі подані цитати прямо стосуються досліджуваної теми, бо часто є вирвані з контексту і немає посилань на джерела з яких вони взяті авторами „Критика ІКТ (історично-критичної теології)”. Наприклад: Папа Пій Х, якого цитують автори, у своїй енцикліці критикує поширення модернізму у світі та аж ніяк не історично-критичний метод і вже тим більше не можемо сказати, що від нього як наслідок відмовилась Церква, адже вже в 1943 році папа Пій ХІІ видає енцикліку Divino Afflante Spiritu офіційно в якій було прийнято історичне дослідження Біблії, а опісля в 1964 Папською Біблійною Комісією було введено в практику під титулом Sancta Mater Ecclesia про історичну правду Євангелій. А кардинал Й. Рацінгер зауважує, що „цей метод відкрив нову епоху” дослідження Святого Письма: „З його допомогою відкрилися нові можливості розуміння біблійного Слова в його первісному значенні”[3].3. Часто в цьому творі цей метод (теологія) окреслюється терміном „єресь”, що знову ж таки говорить про неналежне розуміння і використання богословської термінології. Адже жоден метод дослідження Святого Письма не притендує бути віровченням (а отже не може бути єрессю), а є лише нейтральним інструментом, яким послуговується Церква. Щодо дослідників, про яких згадується (Бультманн і ін.), то їх часто суб’єктивне розуміння Істини та їх наукові пошуки, може, не завжди вдалі, не повинні в жодному разі применшувати внесок історично-критичного методу в розвиток герменеатики. А охарактеризувати усіх професорів богословських факультетів, які навчають Святе Письмо використовуючи саме історично-критичний метод єретиками було б занадто.ВисновокРозум і віра, що постійно повинні йти у парі, є правдивим шляхом до пізнання Бога[4]. Всяка екстрема веде до його спотворення і не може притендувати на Істину. У сучасному світі існує дуже багато теологів, які вважають, що вони та їхні міркування є критерієм Істини. А тому, подекуди, можуть заперечувати офіційне вчення Церкви, маніпулюючи Словом Божим. Потрібно бути дуже уважним, щоб зауважити як в необ’єктивний спосіб висвітлюються поокремі факти для того, щоб насадити як правдиве своє особисте розуміння Христа та Церкви іншим та отримати задоволення їх спонтанної релігійності.[1] Päpstliche Bibelkommission. Die Interpritation der Bibel in der Kirche, in: Verlautbarungen des Apostolischen Stuhls 115, Hg: Sekretariat der Deutschen Bischofskonferenz, 2 Auflage, Bonn 1996, 34-35.[2] Päpstliche Bibelkommission. Die Interpritation der Bibel in der Kirche, in: Verlautbarungen des Apostolischen Stuhls 115, Hg: Sekretariat der Deutschen Bischofskonferenz, 2 Auflage, Bonn 1996, 35-36.[3] J. Ratzinger, Geleitwort zum Dokument der Bibelkommission, в: Die Interpritation der Bibel in der Kirche, Bonn 1996, 23.[4] Див. Іван Павло ІІ, Fides et Ratio, 42.Джерело: Веб-сторінка Стрийської єпархії   Детальніше...

Психологія бунту Підгорецьких монахів

Ольга Барабаш, психолог, факультет філософії, Прикарпатського національного університету ім. В. СтефаникаНаприклад, автори в “Листи з УА 9/2008”, ст. 16, цитуючи інтерв’ю Кардинала Гузара, висловлюють своє приховане бажання очорнити Блаженнішого Любомира в наступний спосіб: “Світський журналіст мабуть би запитав його на завершення: “А ви, Кардинале, не є також гомосексуалістом?” Але ж журналіст цього не питав!Проекція є закономірним етапом розвитку стосунків між людьми. Проте, якщо людина застрягає на цьому етапі та постійно проектує, це означає, що вона не сприймає реальний світ таким, яким він є, а бачить свій світ, котрий вона самостійно спроектувала і котрий не відповідає дійсності. Такій людині є необхідною психологічна допомога.Автори буклетів бачать те, що хочуть бачити, щоб підтвердити свою думку, або спотворюють інформацію таким чином, щоб переконати інших в своїй правоті: відповідь Блаженнішого Любомира в інтерв’ю на тему реінкарнації: “Ми не признаємо цього. Раз людина народилась, має, так сказати, одну пробу – це кінець”, авторами трактується як те, що Патріарх “ясно і однозначно реінкарнацію не відкидає, але її де-факто схвалює” (“Листи з УА 9/2008”, ст. 33) (і таких прикладів багато).Можливо, вони витісняють справжню реальність ще й тому, що їм страшенно хочеться вірити в те, що вони роблять корисну справу, тобто вони витісняють всі ті факти, котрі можуть ці їхні уявлення похитнути чи розбити.Крім цього, помітною є наявність в цих людей такої риси характеру, як ригідність, що означає неготовність до змін, неготовність приймати зміни, котрі приносить час та миритися з ними. В даному випадку – це є неготовність приймати зміни, котрі відбуваються у Церкві.Ці люди говорять про те, що вони “мають Духа Святого”, “є свідками і апостолами Христовими”, “вносять Боже життя” (“Листи з УА 13/2008”), але їхні дії ніяк не відповідають тому, що вчить Святе Письмо, а саме, покірній поведінці, братній любові, неочорнюванню.Водночас, вони говорять самозаперечуючі речі, їхня думка в одній статті суперечить думці в іншій статті і т. ін. В такому разі, або вони намагаються обманути людей, не дуже вміло раціоналізуючи свої дії, або ж вони щиро вірять в те, що спасають Церкву і тому несвідомо раціоналізують свої вчинки самі для себе, для того, щоб виправдати себе у власних очах. Раціоналізація – форма психологічного захисту. Раціональне, розумне пояснення своїх вчинків, котрі насправді зумовлені ірраціональними мотивами, котрі соціально чи особистісно неприйнятні.Якщо вони обманюють, то для чого? Якою мотивацією вони керуються? За всіма цими діями стоїть прагнення до влади та егоцентризм. Тоді для нас зрозумілими стають їхні дії та вчинки. В такому випадку вони раціоналізують свідомо і роблять це для оправдання себе в очах інших.Якщо вони вірять в те, що вони справді чинять правильно і добре, то в такому випадку свої вчинки вони раціоналізують підсвідомо, для того, щоб виправдати себе у власних очах, щоб запобігти виникненню внутрішнього конфлікту.Свої нібито свячення вони раціоналізують наступним чином: “Признаємо, що ми переступили літеру сучасного церковного права ККСЦ, яке не дозволяє свячень єпископів без дозволу Святішого Отця… Причиною наших таємних свячень є злочини церковних ієрархів, які створили антихристівську систему всередині УГКЦ і діють проти лінії Святішого Отця” (“Листи з УА 12/2008”, ст. 5). Вже не кажучи про те, що в моральному богослов’ї Католицької Церкви мета НІКОЛИ не оправдовує засобів.Не можна не зауважити дуже яскраву позицію авторів цих буклетів стосовно їхньої правильності, непомильності, вибраності: “Судді (Патріаршого Трибуналу) або не знають Божий закон, або перекручують справедливість на замовлення згори. Або ж, що є найгірше, єпископи і їх судді так розуміють католицьку віру! Тоді не дивно, що проти нас воюють, бо ми захищаємо правдиву католицьку і біблійну віру” (“Листи з УА 12/2008”, ст. 9). Їхня позиція автоматично ставить всіх інших єпископів, Апостольський Престіл (папські декастерії), Кардинала Л. Сандрі, священиків, монахів, монахинь, семінаристів, студентів-богословів в позицію негації. В “Листи з УА 13/2008”, ст. 7, автори буклетів пишуть про себе та про інших єпископів УГКЦ таким чином: “Ми вносимо Боже життя, вони – смерть. Ми проповідуємо Євангеліє, вони – фальшиве. Ми відстоюємо апостольську традицію, вони – нищать традицію. Ми маємо духа ортодоксії, вони – духа Нью Ейдж. Ми ведемо на дорогу життя і вічного спасіння, вони ведуть на дорогу смерті і до вічної загибелі. Ми виступаємо відкрито, вони скрито, ми щиро, вони підступно. Ми є свідками і апостолами Христовими; вони не є апостолами, але виявилося, що брехунами. Це негативне стосується єпископів УГКЦ, якщо вони творять єдність з апостатом кард. Л. Гузаром і якщо вони від нього прилюдно не відділились”.Вони знецінюють досвід та мудрість інших, вважають, що лише вони знають істину, вважають інших недостойними себе (Церква колись вже мала такий неприємний досвід і окреслила його терміном “ексклюзивізм”). Крім того, помітним є неприйняття та заперечення будь-якої критики інших щодо себе (одна з психологічних ознак сект). Якщо такий стан речей продовжуватиметься тривалий час, то існує небезпека виникнення параної, а саме манії величі — різновид параної, при котрій хворий вважає себе великою, значною фігурою, інколи навіть конкретною історичною особистістю. Детальніше...