SDE
Послання

Різдвяне послання "Як же сповнився час"

19 грудня 2007
РІЗДВЯНЕ ПОСЛАННЯПРЕОСВЯЩЕННОГО ВЛАДИКИ ЮЛІЯНА ВОРОНОВСЬКОГО,ЄПИСКОПА САМБІРСЬКО-ДРОГОБИЦЬКОГОМИР У ГОСПОДІ ТА МОЄ АРХИЄРЕЙСЬКЕ БЛАГОСЛОВЕННЯ!ВСЕСВІТЛІШІ ТА ВСЕЧЕСНІШІ ОТЦІ!ПРЕПОДОБНІ ЧЕНЦІ ТА ЧЕРНИЦІ!ДОРОГІ У ХРИСТІ БРАТИ І СЕСТРИ!Христос Рождається!«Як же сповнився час,Бог послав свого Сина,…щоб ми прийняли усиновлення».(Гал. 4, 4–5)Дорогі у Христі Брати і Сестри! У цей святковий та урочистий празник Різдва Христового ми знову сподобились благодаті зустрічати Спасителя світу . Для нас ця неповторна у своїй суті спасенна подія є насамперед джерелом невимовної радості, спонукою до благодарення та поклоніння Богові.Коли відбувалось таїнство Христового Різдва у Вифлеємському вертепі, людство спало глибоким сном. Лише скромні пастухи удостоїлись почути голос ангела: «Не бійтесь, бо я звіщаю вам велику радість, що буде радістю всього народу: Сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, він же Христос Господь» (Лк. 2, 10-11). Ці слова знову й знову лунають як заклик до кожного з нас. У відповідь на них, ми, як євангельські пастухи та мудреці, маємо піти й зустріти Христа.Де ж ми можемо зустріти Його сьогодні? У молитві, коли усвідомлюємо, що молитва наша прийнята й почута, що Бог «прийшов і вселився в нас» і наповнив нас Своєю життєдайною присутністю. Ми зустрічаємо Христа у Святих Тайнах, коли оновлюємось й оживотворяємось на шляху до вічного життя. Зустрічаємо Христа в нашому ближньому, коли усвідомлюємо, що, незважаючи на недоліки, в людині проглядає неповторна краса образу Божого, за яким усі ми створені. Ми зустрічаємо Христа в нашому повсякденному житті, коли довіряємо Божому провидінню. Тому Христос народжується постійно! І місцем Його народження – тим самим вертепом і яслами, до яких був покладений Господь, – є наше серце! Якщо тільки ми не спимо глибоким духовним сном і наше покірне серце чуває, ми здатні почути слова «не бійтеся!», зустрінути Христа і сповнитись справжньою радістю.Однак, часто за щоденними турботами, нещастями і невдачами, за примарними радощами ми схильні забути про цю вічну, нетлінну радість, котра сповнює наше існування сенсом і надає нам наснаги в кожній хвилині нашого життя. Свято Христового Різдва вчить зберігати в наших серцях і передавати іншим ту радість, що прийшла до нас з висоти і про яку в Євангелії сказано, що «ніхто не відніме її у нас» (Ів. 16, 22), бо причиною нашої радості є сам Христос і Його прихід до нас. Апостол Павло в Посланні до галатів каже, що « Бог послав свого Сина... щоб викупити тих, які під законом, щоб ми прийняли усиновлення» (Гал. 4, 4–5) . Святий Іриней Ліонський пояснює ці слова: «Син Божий став Сином Людським, щоб синів людських зробити синами Божими». Стати сином Божим – ось у чому полягає наше високе покликання, до якого людина була призначена при сотворенні, яке втратила через гріхопадіння та яке повернуло їй Слово Боже у Своєму Воплоченні!Бог стає людиною для того, щоб людина уподібнилась до Нього своїм святим життям. Роблячи це, людина стає дитиною Божою. Різдво Христове нагадує про наше славне покликання, про те, щоб ми про нього ніколи не забували. Про християнське покликання нагадує нам Синод Єпископів, присвячуючи цей рік глибшому осмисленню покликання кожної людини. Воно приходить від Бога, людина ж здійснює його в любові до Бога і до ближнього. Бог кличе людину до життя вже від зачаття в лоні матері, а відчувати Божий голос вона починає з осягненням зрілості «літ і ласки». Дуже добре, якщо вибір її життєвого шляху на порозі дорослого життя буде позитивною відповіддю Богові. Минулого року, який був присвячений молоді, багато наших віруючих юнаків і дівчат чуйно прислухались до Божого покликання, зокрема, на Молодіжному соборі й форумі УГКЦ у м. Києві. Це були справді благословенні дні, під час яких старші намагалися дослухатись до голосу молодших, а ціла Церква молитовно супроводжувала перебіг Собору .Радіємо, що наша Церква втішається справжнім скарбом чисельних священичих і монаших покликань; ми пов'язуємо з цими людьми великі сподівання на майбутнє і водночас маємо бути свідомі великої відповідальності за плекання цих покликань. Це відповідальність цілої Церкви і, зокрема, християнських батьків. До них звернений приклад життя Пресвятої родини, Йосифа і Марії, котрі самовіддано й мужньо виховували Ісуса, а Він, у свою чергу, хоча й Бог, смиренно приймав повчання і турботу від людей. Йосиф і Марія почитали в їхній дитині Бога, а Ісус шанував їх як батька і матір, як велить заповідь Небесного Отця. У цій взаємній повазі й любові органічно виплекалась свідомість Ісуса, що йому «належить бути у справах Отця», Ісус говорив це уже з дванадцяти років. Про своє Боже покликання із ранньої юності мали б думати кожний хлопець і дівчина, щоб у належний час виконати доручення Бога Отця на благо Церкви й народу.Крім щастя й тепла, які, наче зоря, сяють із Вифлеєму, ми не можемо не згадати й іншого аспекту Різдва. Коли безбожний Ірод замахнувся на життя Божої Дитини, той же Вифлеєм сповнився плачем і голосінням матерів, а вулиці були залиті невинною кров'ю дітей. Уже не життя, а смерть запанувала в сім'ях і родинах, скосивши тисячі народжених маленьких паростків, які зів'яли, так і не розвинувшись. Сьогодні ми з нагоди Різдва згадуємо мільйони наших невинно замучених земляків, що їх під час голодомору змела з лиця землі більшовицька влада. Ми згадуємо наших шахтарів, які не дожили до Різдва, та їхні осиротілі сім'ї. Вони стали жертвами захланності й зажерливості сучасних «іродів», для яких життя людини нічого не вартує. Подібними до вбивці Ірода є всі ті, хто вбиває дітей у материнському лоні, котре з колиски нового життя стає домовиною, і таких дітей в Україні щороку понад мільйон!Згадавши померлих і ненароджених, знову звернімося до живих. Божественне Дитя пережило ці жахіття, щоб відтак перемогти навіть саму смерть у своєму Воскресінні. У цьому запорука надії для всіх християн і людей доброї волі, адже не за Іродом, а за Христом була перемога, не Іродову злобу, а Божественну любов ми сьогодні святкуємо.Тому зі щирою батьківською любов'ю бажаю, щоб Вифлеємська зоря освітила Божим світлом усіх, хто сьогодні святкує цей світлий празник Різдва: чи то в родинному колі, чи далеко за межами своєї рідної оселі та Батьківщини, щоб і ті, хто в радості, як і ті, що засмучені життєвими негараздами та турботами, віднайшли шлях до свого «внутрішнього Вифлеєму» – місця зустрічі з Богом.Нехай наша родюча земля та натхнена Богом праця, стануть запорукою нашого добробуту, а наш благородний народ – натхненням для влади бути справжньою народною владою.Усіх вас, возлюбені й покликані у Христі, чесне пресвітерство, преподобні ченці та черниці, дорогі християнські родини, що в Україні та поза її межами, діти й молодь, немічні, самотні і похилі віком, вітаю з радісним святом Різдва Христового. Нехай цей світлий празник стане для нас джерелом християнської віри, надії та любові.+Юліян Вороновський,ЄпископСамбірсько-ДрогобицькийДано у Дрогобичі при Катедральному Соборі Пресвятої Трійціу празник св. Миколая архиєп. Мир Ликійських, Чудотворця19 грудня 2007 року Божого. Детальніше...

Послання до молоді

27 вересня 2006
ПОСЛАННЯ ДО МОЛОДІ«Учителю, де перебуваєш? Каже їм: Ходіть і подивіться.»(Ів. 1, 38 - 39)Дорога молоде! Слова Євангелія, поміщені в епіграфі, передають розмову між Христом і Його майбутніми учнями. Її сенс актуальний і сьогодні: ми шукаємо Бога («Учителю, де перебуваєш?»), зустрічаємося і перебуваємо з Ним («Ходіть і подивіться»). Відповідаючи позитивно на заклик Господа, ми зможемо осягнути щастя - мету нашого життєвого пошуку. У баченні Христа наше прагнення щастя збагачується святістю і героїчною любов’ю.З нагоди проведення молодіжного собору нашої Єпархії хочу звернутися до кожної молодої людини із закликом Христа: «Ходіть і подивіться»! Цей заклик є молодіжний за суттю. Юність і молодість – час вибору як місця у житті, так і способів його досягнення. Вибір сьогоднішній визначає характер дня прийдешнього. І цей вибір мав би бути «за» Христом, а не «проти» чи «помимо» Нього. Роблячи християнський вибір, ми зустрінемося з перешкодами в його здійсненні. На їх характер хотів би звернути Вашу увагу. Перешкоди на шляху життя з ХристомКоли вибір за Христом робили молоді люди за попереднього тоталітарного режиму, то певною мірою він був простішим: існувало два полюси – атеїзм і релігія. Християнський вибір у цій ситуації був однозначним. Сьогодні ж все набагато складніше. Місце ідеологічного атеїзму минулого зайняли модні твердження про відносність усіх вартостей, про шукання в житті лише приємностей і насолод. На тлі цих тверджень християнський вибір виглядає мало актуальним і мало привабливим. Проте, Христове «Ходіть і подивіться» очікує практичних кроків у відповідь. «Побачивши» Христа в щоденному житті, ми переконаємося, що наш християнський спосіб життя є найкращою розв’язкою сучасних дискусій про те, що вибрати і як жити.Поклик ХристаХристове покликання скероване не тільки до священиків чи монахів, але й до кожної людини. Господь як Серцевідець найкраще знає, що нам потрібно. З Його покликання випливають саме такі, а не інші наші зацікавлення в конкретній професійній діяльності. Щирість нашої відповіді на Боже покликання виявимо у чистоті намірів, коли не вигода, не перспективи кар’єрного зростання, не зарплатня, а прагнення послужити Богові, Христовій Церкві і нашому народові буде головним спонуканням.Життя у вірі, надії та любовіПочути поклик Христа і піти за Ним – тільки половина нашого завдання. Важливо також гідно жити у згоді з нашим вибором і велінням совісті, тобто відповідально ставитися до обраного нами напрямку навчання, професії чи сімейного життя. Апостол Павло вживає таких слів: „А тепер залишаються віра, надія, любов, оці три. А найбільша між ними любов!” (І Кор.13,13). Вони чудово описують внутрішнє наповнення життя християнина. Віра - це жива реальність, яка проявляється в особистому ставленні до Бога як Особи. Вірити у Бога – означає довіряти Йому, бути глибоко переконаними, що все, що Він пропонує, є для нас найкраще. Глибока віра подібна до віри маленької дитини, що, роблячи свої перші кроки, міцно тримається за мамину руку, бо знає, що, як тільки її відпустить, обов’язково впаде. Довіряючи Богові, ми дозволяємо Йому діяти у нашому житті та відкидаємо усі перешкоди на шляху Божої дії.Більшість із нас народились та виховувались у християнських сім’ях. Це дуже важливо. Закликаю Вас і надалі триматися християнських традицій наших предків і плекати їх. Від Вас залежить збереження нашої духовної і культурної самобутності, глибоко християнської за своєю суттю. Це потребуватиме неабиякої мужності і зусиль.Вірність традиціям нерозривно пов’язана з творчим ставленням до них. Ми покликані на фундаменті нашої християнської історії будувати нову Україну. Для нас, віруючих людей, «нова Україна» - не теоретичне гасло, а постійна праця над собою, постійне самоудосконалення, що, у перспективі, буде вдосконаленням і покращанням нашої держави і цілого світу.Надія - це християнське відношення до труднощів на шляху за Христом. У словах «Ходіть і подивіться» Христос приймає на себе відповідальність за напрям, у якому підуть майбутні апостоли. Разом з тим, вони прямують за Христом, бо довіряють Йому. Християнська постава надії є наслідком довіри до Бога, усвідомленням того, що в кінцевому випадку нами керують не сильні світу цього, не гроші і „зв’язки”, а Бог і Його Провидіння. Це і є джерелом твердої надії - переконання, що оточуючі нас несправедливість, труднощі та невдачі не є остаточними. Ще одним джерелом християнської надії на Бога є особиста активність у здійсненні нашого покликання. Тому, дорога молоде, надійтеся, бо все залежить від Бога, і так працюйте, неначе все залежить тільки від Вас. Любов - це наша особиста відкритість на Бога та іншу людину. Коли любові недостатньо, настає криза в особистому, сімейному і суспільному житті. Господь веде нас до джерел любові: „Ми пізнали й увірували в ту любов, що Бог її має до нас. Бог є любов, і хто пробуває в любові, пробуває той в Бозі, і в нім Бог пробуває!” (І Ів.4,16). Що означають ці слова? Побутує думка, що людина сама творить любов і тільки від неї самої залежить виникнення чи припинення любовних стосунків. При цьому ми часто забуваємо, що джерелом і взірцем для нашої любові є чоловіколюбна Божа любов, виражена у воплоченні, смерті і воскресінні Ісуса Христа. Справжня любов – це та, яка радісно дарує аж до самопожертви. Для нас можливість любити – це великий Божий дар. Приймаючи його, ми можемо ділитися ним з іншими. Християнська любов – вільна і відповідальна. Вона творить любовне середовище, найповнішим виразом якого є сімейна і монаша спільноти. Закінчення Дорога молоде! Вже понад дві тисячі років спільнота Церкви прямує за Христом шляхами історії. Це – захоплююча подорож. Сьогодні Христос запрошує нас піти за Ним: «Ходіть і подивіться»! Ступивши на християнський шлях, Ви на власні очі побачите, «де живе Вчитель», - тобто «Дім Отця». Бог як ласкавий Отець покликав нас до життя і щастя, Він послав Свого Сина, щоб Той послужив нам за Провідника на життєвому шляху. Молода людина з Євангелія від Луки, проаналізувавши свої проблеми, зрозуміла, що корінь проблем – у віддаленості від Отця. Тоді вона вирішила: «Встану, піду до батька мого» (Лк. 15,18) - і повернулася до Отчого дому. Ми зустрічаємося на молодіжному соборі, щоб зрозуміти, що нам до Бога по дорозі. Священики і миряни, дорослі і діти - всі ми прямуємо за одним Учителем. Тому нам важливо підтримувати одне одного, усвідомлювати труднощі, нерівності на шляху, почути у відвертій розмові про біди, помилки для того, щоб спільними зусиллями їх поправляти. „Де двоє або троє зібрані в Моє ім’я, там і Я серед них” (Мт. 18, 20). Ці слова розкривають сенс нашого зібрання. Нехай Христос, Котрий саме зараз серед нас, навчить і просвітить наш розум і серця, щоб ми зробили свій правильний вибір і сказали за апостолом Петром:«Господи, а до кого підемо? Це ж у Тебе – слова життя вічного» (Ів.6,68). Дорогі наші Діти – Діти Небесного Отця, повторюйте це визнання віри і практикуйте, а Христос буде вашою силою та вашою радістю. Благословення Господнє на Вас!+ Юліян (Вороновський),Єпископ Самбірсько-Дрогобицький Дано у Дрогобичіпри Катедральному Соборі Пресвятої Трійціу празник Воздвиження Чесного Хреста Господнього27 вересня 2006 року Божого. Детальніше...

Звернення з приводу справи т.зв. „підгорецьких отців”

23 вересня 2008
ЗверненняПреосвященного Владики Юліяна (Вороновського),Єпископа Самбірсько-Дрогобицькогоз приводу справи т.зв. „підгорецьких отців”.Всесвітліші та всечесніші отці!Преподобні ченці та черниці!Дорогі у Христі брати і сестри!Слава Ісусу Христу!Довший час серед вірних нашої єпархії, та й в інших єпархіях УГКЦ, розповсюджувались так звані „листи з України”. В них поширювалась наклепницька інформація та несправедливі звинувачення щодо церковної влади, лунали заклики до непокори їй. Авторами цих послань є колишні монахи, що діють у с. Підгірцях на Львівщині, а тому цих осіб часто називають „підгорецькими отцями”. Для кращого розуміння ситуації, що склалася, слід пояснити, ким же ж є названі особи. Василь-Маркіян Гітюк є українцем; Антонін-Ілля Догнал, Ричард-Методій Шпіржік та Самуїл Роберт Обергаузер, як це видно хоча б з їхніх незвичних імен та прізвищ, не є українцями ні за національністю, ні за громадянством. Останнім часом їх діяльність набула особливо загрозливого характеру для Христової Церкви.Багато наших вірних є дуже стурбовані їхніми діями. Розмах і характер діяльності вищеназваних осіб та величезний тираж розповсюджуваних ними „листів” викликав особливі підозри, що за ними стоять певні структури, котрі мають на меті перешкодити розвитку нашої Української Греко-Католицької Церкви. Багато хто вбачає у діяльності вищеназваних підгорецьких псевдо отців спробу розколоти нашу Церкву, щоб таким чином досягти того, чого не вдалося безбожній владі у 1946 – під приводом побожних закликів ліквідувати УГКЦ. Ці підозри посилились, коли декілька цих осіб самовільно проголосили себе єпископами, а потім створили т. зв. „синод”. Діяльність Підгорецького псевдосиноду 2008 р. дуже нагадує діяльність Львівського псевдособору 1946 р. Псевдоєпископи вчиняли спроби насильного захоплення церковних осередків УГКЦ. Сподіваємося, що на це дадуть адекватну відповідь державні органи, бо дані факти протирічать не тільки церковним канонам, а й прямо порушують державне законодавство.Внаслідок підступної діяльності екс-монахів виникла пряма небезпека, коли наші вірні, несвідомі позацерковного статусу цих самозванців-псевдоєпископів, відвідуючи богослужіння та приймаючи Св. Тайни під їх проводом, наражають на небезпеку спасіння власних душ та несвідомо беруть участь у творенні секти.Ось чому церковний трибунал Сокальсько-Жовківської єпархії УГКЦ, звернувши увагу на непослух і знеславлення вищезгаданими особами ієрархії УГКЦ та не знайшовши доказів їхніх єпископських свячень, наклав на Іллю А. Догнала, Методія Р. Шпіржіка, Маркіяна В. Гітюка та Роберта Обергаузера кару великої екскомуніки. Згадані особи 12 червня 2008 року , скориставшись наданим їм правом, подати апеляцію .Нещодавно крапку у цій судовій справі поставив Колегіальний трибунал Верховного Архиєпископа УГКЦ, котрий на другому ступені судочинства, розглянувши цю апеляцію, на засіданні 29 серпня 2008 року підтвердив правові і фактичні аргументи вироків, винесених на першому ступені судочинства, і визнав зазначених осіб винними у вчиненні злочинів, а саме:- у незаконному присвоєнні уряду та незаконному виконуванні служіння (порушення кан. 1462 ККСЦ);- у розпалюванні бунту та ненависті проти місцевого ієрарха Владики Михаїла (Колтуна) і Верховного Архиєпископа Києво-Галицького Любомира (Гузара) та у підбурюванні підлеглих до непослуху щодо них (порушення кан. 1447 §1 ККСЦ);- у нанесенні кривди та важкої шкоди добрій славі вищезгаданих ієрархів та славі інших ієрархів УГКЦ через наклепи (порушення кан. 1452 ККСЦ) .На Іллю А. Догнала, Методія Р. Шпіржіка, Маркіяна В. Гітюка та Роберта Обергаузера було накладено кару великої екскомуніки. Це означає, що вони позбавляються права приймати Пресвяту Євхаристію, брати участь в Божественній Літургії, навіть входити до храму, коли там публічно відправляється богослужіння; їм забороняється приймати і уділяти інші Святі Тайни та сакраменталії, виконувати будь-які уряди, служіння або завдання, здійснювати акти управління (які, якщо здійснюються, є недійсними на підставі самого права); вони не мають права користуватися привілеями, що мали, одержувати сан, уряд, службу та інше завдання в Церкві; вони не мають ні активного, ні пасивного голосу у Церкві (пор. канн. 1431 та 1434 ККСЦ). Вирок, винесений Апеляційним трибуналом, є остаточним.У зв'язку з цим, як єпископ Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ, вважаю за необхідне довести даний вирок Церковного Суду до відома вірних нашої Церкви та й всіх людей доброї волі. Мені шкода, що колишні священики та монахи Католицької Церкви Ілля А. Догнал, Методій Р. Шпіржік, Маркіян В. Гітюк та Роберт Обергаузер своєю антицерковною діяльністю та амбіціями поставили себе поза межі Христової Церкви. Сподіваюсь, що дух покаяння сокрушить їхні серця, і вони опам'ятаються, припинять свої дії та перестануть зводити людей на погибельний шлях. Що ж стосується духовенства або мирян, які співдіятимуть та підтримуватимуть покараних великою екскомунікою, то застерігаю, що їхній канонічний статус у Католицькій Церкві є під загрозою з огляду на небезпеку приєднання до групи осіб, які вчинили важкі церковні злочини. Одночасно хочу попередити і застерігаю усіх вірних нашої єпархії, що всі священнодіяння (Св. Літургія, Св. Тайни та інші богослужіння) екскомунікованих осіб є недійсними і некорисними для спасіння душі. Щиро молюся сам та закликаю до молитви вірних та духовенство за покаяння вищезгаданих екскомунікованих священнослужителів та за їх навернення до Христової Церкви.Благословення Господнє на Вас!+ Юліян (Вороновський),Єпископ Самбірсько - ДрогобицькийДано у Дрогобичіу Катедральному Соборі Пресвятої Трійці21 вересня 2008 р. Б.у празник Різдва Пресвятої Богородиці Детальніше...

Лист-співчуття владики Юліяна у зв'язку з трагедією у Дрогобичі

24 вересня 2008
У вівторок, 23 вересня 2008 року, о 20.20 год. у будинку 102 по вул. Самбірській у квартирі на 7 поверсі дев'ятиповерхівки пролунав потужний вибух. Внаслідок чого зруйновані квартири та будинок дав тріщину. Таким чином кількадесяток сімей залишається без житла. Не обійшлося і без жертв: загинула жінка 1975 р. н., семеро потрапили у міську лікарню. Лікарі боряться за життя чотирьох потерпілих, серед яких 7-місячна дитина. Копетентні органи встановлюють причину трагедії. А міська влада займається виселення жильців та складають плани щодо забезпечення їх житлом. У свою чергу Церква надає духовну допомогу потерпілим. Священики у Лікарні уділяють Святі Тайни Покаяння, Євхаристії та Єлеопомазання, а також проводять духовні бесіди із очевидцями трагедії та тими, хто лишився без житла. Духовенство Дрогобича веде переговори із міською владою у питанні: чим Церква може долучитися до допомоги потерпілим. На даний час на місці аварії працює урядова комісія, а священики постійно перебувають біля потерпілих.З приводу цієї трагедії Преосвященнійший Владика Юліян (Вороновський) надіслав лист на ім'я в. о. Міського Голови п. Алли Гладун. У своєму співчуттті Архиєрей запевняє про молитву за потерпілих та заохочує людей доброї волі до допомоги. Детальніше...
<< Початок < Попередня31Наступна > Кінець >>
Сторінка 31 з 31
^ Догори