Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! Євангельська благовість сьогоднішньої неділі підкреслює надзвичайне Боже милосердя і любов, яка в розповіді євангелиста Матея виливається двома цілющими джерелами: зцілення недужих та помноження хлібів. Ісус щойно втратив Йоана Хрестителя – свого родича і сподвижника, і це очевидно було наочним прикладом, що чекало на самого Христа. Господь відходить на самоту, але Його знаходять люди, і тоді свій особистий смуток Він перемінює у співтерпіння з потребуючими – змилосердився над ними та вигоїв їхніх недужих (пор. Мт 14:14),через вияв свого милосердям Господь подає людям надію і життя. Це дійство помноження хлібів для п’ять тисяч людей Ісус Христос учинив, згадуючи старозавітну подію, коли Божий народ сорок років подорожував пустелею. Найважливішою наукою, що її дав Господь Бог тоді своєму народові, було те, що успіх мандрівки ізраїльтян, тобто можливість посісти обітовану землю, не залежить від їхньої здатності долати труднощі. Успіх залежить від Бога, Господь є господарем життя, Він дає воду серед пустелі, життя серед смерті, світло серед темряви, надію серед відчаю. Ламаючи хліб у пустелі та помножуючи його, щоб втамувати голод понад п’яти тисяч осіб, наш Спаситель не тільки пригадує своїм апостолам про небесний хліб – манну, яка колись наситила старозавітний Божий люд у пустелі. Він сповіщає про укладення Нового Заповіту між Богом і всім людством, – Заповіту, що буде запечатаний у Його Крові хресною жертвою. Тож цей помножений хліб є пророчим прообразом Хліба, яким є Христове Тіло, таїнственно присутнє для нас у Святій Євхаристії. Цей Хліб, розподілений на спомин про Його Смерть і Воскресіння, живить і підтримує нас, що є Його Містичним Тілом – Його святою Церквою. Під час Божественної Літургії священик, розламуючи Таїнственний Хліб - Тіло Христове, каже такі слова: «Роздроблюється і розділюється Агнець Божий, що Його їдять, але ніколи не з’їдають і причасників Він освячує». Це таїнственне ламання Хліба і благодать Слова Божого ми переживаємо на кожній Літургії, адже тоді сам Христос приходить, щоб на святім престолі розламати і поблагословити нам хліб та перетворити його на своє тіло, а вино – на свою кров. І тоді через руки священнослужителів Він хоче накормити нас, щоб ніхто не знеміг у дорозі до мети – життя вічного. У пустелі учні були готові розпустити людей по селах, щоб вони купили собі поживу. Однак Ісус на це промовив: «Не треба їм відходити: дайте ви їм їсти». Як часто ми чуємо нарікання багатьох людей: чому Бог не зробить щось …, чому Він не нагодує голодних …? Ми, здається забули, що Бог «робить щось» часто через нас, ми є Його знаряддям, членами Його Тіла. Він показує свою працю через нас, саме ми є Його людьми, Його народом, Його Церквою. «Не треба їм відходити, дайте Ви їм їсти». Ми повинні принести все, що ми маємо – наші п’ять хлібів і дві риби - до Христа. Він поблагословить те, що ми принесли і використає, щоб допомогти нашим ближнім у потребі.              Сьогодні Христос говорить нам: Я маю завдання для вас, яке ніхто інший крім вас не зможе виконати. Не обов’язково нам володіти великими талантами, щоб служити Богові. Ми є корисними тим, що маємо. «Є тут один хлопчина: він має п’ять ячмінних хлібів, ще й дві риби; та що це на таку многоту» - каже апостол Андрій брат Симона-Петра (пор. Ів. 6,9). Але Ісус відповідає: «Принесіть їх мені сюди». Чудо сталося того дня саме тому, що хлопчина запропонував Христові ту єдину річ, яку він мав. Як могла б розвинутись наша Церква, якби ми запропонували Богові те, чим ми володіємо. Якщо у нас гарний голос, співаймо у церковному хорі; якщо ми можемо навчати нашу молодь, робімо це в домашній церкві, суботній школі та з інших нагод; якщо володіємо певною майстерністю чи ремеслом, допоможімо при будівництві храму… Пошукаймо та подивімось, де ми можемо інвестувати свою людяність та свої таланти, щоб Господнє ім’я прославлялося в нашому народі.   Чудовою благовістю є те, що Бог потребує нас. Бог, який не потребує нікого, однак зі своєю милістю працює через своє творіння – людину. Ми є важливі для Господа, немає значення, що наше життя може здаватись без сенсу, але очевидно воно є унікальне у цьому світі. Бог працює через кожну людську істоту, реалізовуючи свій план для спасіння світу. Поки ми не виконаємо цю Богом-заплановану місію, щось у цьому світі буде завжди залишатись незавершеним. Це свідчить про те, наскільки кожен з нас є важливим в очах нашого Господа. Як ми можемо бути добрим знаряддям в руках Божих? Є тільки один спосіб. Ми повинні повністю відкритись для Бога і наших ближніх. Бог не питає про нашу спроможність – тільки про нашу готовність, Він надасть нам можливість. Найбільшим питанням є, чи ми є корисними для Бога? Мойсей віддався на милість Божу, і Бог дав йому здатність творити великі діла в Його ім’я. Так зробили боязкі рибалки-апостоли, блаженні і святі нашої Церкви та багато інших. Одного дня батько просив свого приятеля–бізнесмена відвезти його сина, хворого на церебральний параліч, до спеціальної школи. Цей бізнесмен погодився, а опісля докоряв собі, що будучи дуже зайнятим, погодився відволіктися на справу, яку б міг зробити будь-хто інший. Як тільки вони від’їхали, хлопчик запитав бізнесмена: «Чи ви є Бог?» «Ні, я не Бог», прозвучала відповідь. «Чи ви працюєте для Бога?» «Ні, я не працюю для Бога, але чому ти ставиш такі запитання», - поцікавився бізнесмен. «Коли я запитав свою маму, хто відвезе мене до школи, - пояснив хлопчик, - вона сказала: «Не знаю, але Бог про це потурбується». Після тривалої призадуми бізнесмен відповів: «Синочку, я ніколи перед цим не думав про працю для Бога. Відтепер можеш бути впевнений, я працюватиму для Нього у будь-який спосіб». Дорогі брати і сестри! Сьогоднішня Євангельська благовість переконливо промовляє, що кожен із нас може ділитися з іншими отим хлібом нашої віри, прикладом святого і побожного життя. В сучасному глобалізованому світі, світі новітніх технологій, здається, що не повинно бути жодної нестачі чи голоду. А стається навпаки: навіть багаті країни потрапляють в економічні кризи. Начебто і сьогодні Господь веде людство у пустелю, щоби навчити, що добробут людини не залежить від видимого матеріального статку. Сьогоднішній світ дуже потребує доброго свідчення нашої віри, жертовності у любові. Наша правдива християнська постава може заспокоїти голод сучасної людини, котра так часто його відчуває, шукаючи правди та сенсу свого існування. Тому наша жива віра та приклад діяльної любові є дуже великим здобутком у розбудові Христової Церкви та християнського суспільства. Дозвольмо Богові творити через нас дива, кормити тих, хто є голодний, знаходити загублених, підтримувати пригноблених, повертати надію та мету життя розчарованим. Бо лише тоді, коли людина все те, що має, покладе в руки Бога і попросить у Нього розламати те, що вона має, і поділиться цим із ближніми, в той момент її матеріальний і духовний достаток почне помножуватися. Для того щоб народилася нова Україна, кожен з нас повинен внести свій посильний внесок, – решта зробить Господь. І коли ми спроможемося на цей крок довіри до Його Слова, то побачимо те, що свого часу досвідчили апостоли – присутність Божого Царства, що надходить у могутності. Бо Ісус не тільки тимчасово наситив п’ять тисяч людей біля Галилейського моря, але як Воскреслий Господь запевняє нас: «Я – хліб життя. Хто приходить до Мене – не голодуватиме; хто в мене вірує – не матиме спраги ніколи» (Йо 6:35). Нехай благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа буде з усіма вами. Амінь! + Ярослав м. Дрогобич16 серпня 2021 року Божого Детальніше...

Слава Ісусу Хритсу! Дорогі у Христі брати і сестри. Пацлавська ікона Пресвятої Богородиці і ця благословенна земля розповідають нам про непросту історію нашого народу, коли вітрила нашої держави були спущені, коли наша земля перебувала під владою різних окупаційних режимів, а одинокою, заступницею та покровителькою українського народу була Пресвята Богородиця. Наші предки йшли на Кальварію до Пресвятої Богородиці з великою довірою, тому Пацлавська ікона й стала чудотворною –  це була надприродна відповідь і дар Богоматері своїм молільникам…  Історія цього місця сягає початку п’ятнадцятого століття. Вже шість століть паломники линуть сюди, аби просити заступництва у Богоматірі, прославленої на цьому місці у Пацлавській іконі. Сьогодні на древню Пацлавську Кальварію прибули і ми, аби подякувати за воскресіння нашої Церкви, яка вірно береже спадщину хрещення святого Володимира і супроводжує наш народ на дорозі спасіння, допомагаючи вистояти у духовній та національній ідентичності; аби подякувати за відновлення незалежності української держави, 30 річницю якої відзначаємо цього року; аби просити про заступництво і поміч нашої Небесної Матінки у непростий час пошесті і російської збройної агресії, які переживаємо.  Євангельське читання сьогоднішньої неділі також розповідає нам про сповнення прохань людей, які очікували цього від Христа. Ми чули про два чуда оздоровлення, які чинить Ісус, повертаючи двом незрячим особам зір, а німому чоловікові – мову. Оздоровлення Ісусом двох незрячих людей розповідає нам про віру як про очі душі, духовний зір, який допомагає нам пізнавати Бога. У цій розповіді євангелист Матей насамперед вказує на Ісуса як Месію. Про це говорить месіанський титул «Син Давида», який часто з’являться у Євангелії від Матея в описах зцілень. Тому важливо поглянути на ці зцілення крізь призму месіанських очікувань Ізраїля провіщених пророками: «Тоді прозрять у сліпих очі, й у глухих вуха відтуляться. Тоді кульгавий, мов олень, підскочить; язик німого піснею озветься, бо в пустині ринуть води і в степу потоки» (Іс 35,5-6). Ісус сповнює те, що провіщали пророки. В центрі розповіді – Ісус і два незрячі, які, незважаючи на те, що не бачать, ідуть за Ісусом і входять разом з Ним всередину дому, до якого ішов Ісус. Незряча людина перебуває у темряві, і першим кроком до просвітлення є свідомість того, що вона є незрячою. Тільки той, хто є створений до життя у світлі, знає, що є сліпим. Камінь не є сліпим! Знання про сліпоту означає розуміння того, що ти не є створений для темноти, подібно як знання про смертність – що ти не є створений для смерті. Свідомість сліпоти і смерті виникає із нашої людської гідності. Просвітлення сліпців наступило у домі. Це Церква є Божим домом, наметом, у якому замешкала Слава Божа. Зцілення сліпців починається від бажання іти за Господом. Це прагнення є легеньким світлом серед ночі. Хто йде за Ісусом, приходить до повного світла. Очевидно, що по дорозі були й інші люди, однак євангелист Матей зосереджує нашу увагу саме на Ісусі Христі і цих двох особах. Постава Ісуса тут дещо особлива, Він не відразу відповідає на прохання, як у випадку з прокаженим (пор. Мт 8,3), сотником (пор. Мт 8,7) чи начальником, у якого померла дочка (пор. Мт 9,19). Прохання про змилування линуть до Нього впродовж довшого часу – по дорозі до дому. Відповідає ж Христос на прохання незрячих аж тоді, коли вони зайшли за Ним у дім. Так Христос неначе випробовує їхню віру, хоче почути від них визнання їхньої віри. Господь наперед знає те, чого нам потрібно, але бажає чути прохання як вияв нашої віри. Незрячі звертаються до Ісуса: «Помилуй нас, сину Давидів». Вони не просять тільки прозріння, а помилування. Це прохання є важливішим від бажання тільки тілесного оздоровлення. Воно стосується помилування, зцілення цілісної людини. Це прохання і ми так часто висловлюємо перед Богом у наших богослужіннях. При зустрічі Ісус запитує, чи сліпці справді вірують, однак Він не питає про віру в Його месіанство, бо вони й так виражають її словами: «Сину Давидів», а про віру в Його здатність їх зцілити. Їхня відповідь коротка і водночас досконала: «Так, Господи». Чудо оздоровлення супроводжується жестом дотику до їхніх очей із словом: «Нехай вам станеться за вашою вірою!». У Святому Письмі «бачити», «бути зрячим» означає бути віруючим. Віра – це є особлива властивість людської особи проникати в глибину дійсності, бачити набагато глибше, ніж це можуть зафіксувати лише тілесні очі, і тому віра часто ще називається прозрінням, просвіченням людини. Коментуючи те, що сталося, єпископ Іларій (IV ст..) з міста Пуатьє повчав: «Вони побачили, тому що вони увірували, а не тому увірували вони, що побачили. Очима віри вони змогли проникнути в глибину того, що діється, і побачили живого Бога, Який є перед ними; саме тому вони могли прозріти у своєму фізичному, тілесному вимірі». Так діє Господь в житті кожної людини – за її вірою. Отже, віра людини чинить її здатною стати учасницею спасительної місії Ісуса Христа.Там, де Ісус не знаходить віри, Його дія обмежена: «І не зробив там багато чуд з-за їхньої невіри», –  каже Cвященне Писання (пор. Мт. 13,58). Тому сьогодні, дорогі паломники, нам важливо пригадати собі слова папи Венедикта ХVІ про те, що завданням кожного християнина і Церкви загалом є показати світові красу та істину нашої віри. У кого ми ще здатні побачити цю легкість, багатство і повноту християнської віри, як не в нашої небесної Матері? Як Одигітрія, тобто Путиводитильниця, Богородиця вказує шлях до Христа і веде нас до Нього. Вона завжди чує слово Свого Божественного Сина і зберігає у своєму серці. Прямуймо Її шляхом віри, який вона показує нам своїм життям! Ось деякі з найбільш повчальних для нас епізодів. Вірою у Благовіщенні Діва Марія у покорі своєї побожності прийняла слово ангела про те, що вона стане Матір’ю Бога: «Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову!» (пор. Лк. 1, 38). І нас вона вчить з повною довірою приймати Божий задум щодо себе та, не вагаючись, ступати на шлях, який Господь нам вказує. Хтось може запитати: «Як повірити від усієї душі? Як скріпити свою слабку віру?» на ці запитання нам дає відповідь Богородиця: вона увірувала, що зачне і народить Спасителя, через благовість ангела. Для нас таким ангелом-благовісником є свята Церква. Слухаймо її, а не нашіптувань лукавих лжепроповідників і «вовків в овечих шкурах», які намагаються звести людей з правдивої дороги спасіння різними ідеологіями та підступами. Відвідуючи Єлизавету, Богородиця заспівала гімн слави Всевишньому за ті чуда, які Він робить для тих, хто Йому довіряє: «Величає душа моя Господа і дух мій радіє в Бозі, Спасі моїм…» (пор. Лк. 1, 46−55). Так вона вчить нас бути вдячними Богові за всі величні діла, які Він вчинив у нашому особистому житті і у житті нашого народу. Кожна людина, як і Марія, покликана величати, прославляти Бога за ті дива, які вона бачить навколо себе. Кожен з нас може заспівати величальну пісню Богу за ті дивні діла, які Він учинив щодо нашої Української Греко-Католицької Церкви і народу. В кінці 80-их – на початку 90-их років минулого століття Бог «згадав» про катакомбну Церкву – тоді, коли, здавалося б, усі вже забули про її існування; Він «виявив потугу рамени свого» і «скинув з престолів» тих, хто переслідував її; Він «пригорнув» її і «наситив благами», отож сьогодні Церква впевнено стоїть у Господі  і з надією дивиться у майбутнє… Тому сьогодні ми маємо всі підстави промовити разом з Дівою Марією: «Величає душа наша Господа і дух наш радіє у Бозі і Спасі нашім»! Матір Божа привела у світ Єдинородного Сина Божого, залишаючись Дівою. І цей факт є ніби «каменем спотикання» для людського розуму та певним «індикатором», який перевіряє, якою є наша християнська віра, чи щирою є наша набожність до Неї. Так Вона вчить нас, що немає нічого неможливого для того, хто вірить у Всемогутність Творця неба і землі. Цього року у Католицькій Церкві відзначаємо рік Св. Йосифа Обручника. З цієї нагоди варто пригадати той епізод з життя Пречистої Діви, коли вона довірилась своєму опікунові Йосифу, який отримав від Бога об’явлення про необхідність втікати з Новонародженим Ісусом до Єгипту, щоб вберегтись від переслідування Ірода (пор. Мт. 2, 13−15). Тому з найдавніших часів Богородиця вважалася образом Матері-Церкви, яка є послушною церковному проводові, адже Йосиф як Її опікун вважався у церковній традиції взірцем для єпископа. Вірою Богородиця впродовж земної життєвої мандрівки свого сина прямувала за Господом, вслухалася у Його слово і «пильно зберігала все це, роздумуючи в своїм серці» (пор. Лк.2,19; 2,51). Так Вона показує нам, що маємо будувати своє життя і вчинки на Божому Слові, читаючи його в наших домівках та вслухаючись у нього на богослужіннях у храмі. Вірою при хресті на Голготі Богородиця прийняла слово свого Розп’ятого Сина: «Жінко, ось син твій», промовлені до апостола Йоана (пор. Лк.19, 26-27), і стала матір’ю людського роду. Тому впродовж багатьох століть люди не соромляться прибігати до Неї зі своїми труднощами і болями і, як співаємо у нашій побожній пісні, «ще не чувано ніколи, щоб вона не помогла, чи у горю чи в недолі цього земного життя». Вірою Богомати відчула благодать плодів Ісусового воскресіння і передала їх Дванадцятьом Апостолам, зібраним разом з Нею у світлиці, щоб прийняти Святого Духа (пор. Ді. 1, 14; 2, 1−4). Тому й ми сьогодні, зібралися на цьому древньому паломницькому місці, на Божественній літургії на Українській Кальварії, щоб скріпитися Її вірою та «побачити світло істинне, прийняти Духа Небесного, знайти віру істинну, нероздільній Тройці поклонитися, бо Вона спасла нас», як співатимемо після Причастя, Євхаристійного Тіла і Крові Христових. Наслідуймо й ми цю віру Пречистої Діви Марії, Матері Божої і Матері нашої. Серед труднощів і викликів світу цього не бентежмося і не зневірюймося, а відповідаймо від усього серця, як колись Пресвята Діва: «Нехай мені буде згідно Євангельського слова; вірую від усього мого серця, що спасіння моє в Ісусі Христі, що у Ньому Одному успадкую Царство Небесне, ввійду у радість Господа мого». Наслідуючи віру Богородиці, яку вона проповідувала не так словом і проповіддю, як ділами, поступками та вчинками, - поступаймо як Вона. Власним життям свідчімо про Бога. Кожен на своєму місці – на навчанні, чи на роботі, вдома чи на вулиці – будьмо живими взірцями християнської віри, щоб поглянувши на нас й інші були заохочені ступити на шлях слідування за Христом. А сьогодні на цьому відпустовому місці на Пацлавській – Кальварії молімося до нашої Небесної Заступниці, щоб Вона, наша Мати, допомагала нам, заступалася там, де людська сила є безсилою. Нехай божественна благодать торкне кожного з Вас і наповнить тим відчуттям близькості Христа та Його Небесного Царства. Нехай Пресвята Богородиця донесе молитви усіх нас до її Сина, а відтак відкриє для нас Його вічне милосердне, добре, визволяюче обличчя. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами!  Амінь. + Ярослав 8 серпня 2021 року Божого,с. Губичі Детальніше...

Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогоднішня Євангельська благовість розкриває нам дві основні теми: служіння Богові та життєві занепокоєння людини. Це – не лише поезія. Вона вказує на те, якою є воля Божа щодо творіння. Ми почули метафори, образний спосіб мислення, який може бути зрозумілим нам у світлі Священного писання. Каже Господь: «Коли око твоє здорове, все твоє тіло світле; коли ж воно недуже, все тіло твоє темне» (Лк.11,34). Око - це духовний зір, тобто якщо очі серця лихі, то уся людина позбавлена світла. У Біблії тіло, як і серце, вказує на цілу людську особу. Оскільки особа може діяти, вона має потребу в світлі, потребує бачити. Бачити – це  щось більше ніж матеріальне «око». Можна бачити також і розумом. Згадуючи про здорове око, Священне Писання говорить нам про особу, яка шукає Господа, очікує сповнення Його обітниці, очікує Його спасіння (пор. Пс 118, 82-123). Коли натомість Господь говорить про темне, зле око, то вказує на людину зависну та егоїстичну: «Око скупого не сите тим, що має… Лукаве око заздро дивиться на хліб (іншого)» (пор. Сир. 14, 9-10). Як серце, так само і око, є суб’єктом вибору. Якщо воно є світле, тобто звернене до Бога, то вибере Бога і буде огорнене повністю світлом. Воно побачить і знатиме чітко, де в житті можна віднайти скарб. Однак, якщо око є темним, тобто скупе, зависне, егоїстичне, закрите в собі та закрите на інших, навіть більше – закрите на Бога, позбавлене Джерела світла, то воно є ніби погаслою лампадою, мрякою, темрявою. Вражаючим є останнє речення Ісуса про око: «Коли ж те світло, що в тобі, темрява, то темрява – якою ж великою буде» (пор. Мт. 6, 23). Отож, стоячи перед цими двома альтернативними виборами, поставмо собі запитання: що означає служити Богові? Перше ніж відповісти на це запитання, пригадаймо поведінку Ісуса на пустині під час спокушування дияволом, який обіцяв цілковиту владу над світом та всю славу з її багатствами. Тоді Христос відповів: «Господу, Богу твоєму, поклонишся і йому єдиному будеш служити» (Мт. 4,10). Ісус як людина зробив свій вибір і тепер очікує його від нас. З одного боку – матеріальні блага, зручності цього світу; приліпитися до них – означає жити в темряві. З іншого боку – Бог; служити Йому, як каже Священне Писання, це – знак величі, бо насправді не йдеться про те, щоб відчувати себе слугами, а синами.  Служити Богові означає співпрацювати з Ним, діяти в злуці з Ним, бо Він завжди поважає нашу індивідуальність та нашу особистість і допомагає нам максимально самореалізуватися, щоб ми могли прямувати до неба, до Божого Царства.  «Тож не турбуйтеся» – цей заклик Господа, який повторюється декілька разів у сьогоднішній благовісті, означає віддавання свого життя у Божі рук, звільнення від хвилювання і страху. Маємо довіритись Божому Провидінню. Деколи ми з тривогою глядимо у завтрашній день: чи будемо мати хліб? чи буде в що зодягнутися? Це породжує неспокій. Щоб позбавити нас від нього, Господь нам каже: «Не турбуйтеся». Він не говорить не працювати. Він каже не робити з праці ідола. На відміну від тварин, людина не приходить у світ одягнена. Вона повинна працювати, проте не може зі своїх потреб чинити собі божка. Їжа, одяг, матеріальні блага не мають бути перешкодою, а засобом для входження у сопричастя з Отцем та людьми. Надмірна турбота про матеріальне забирає наші сили і ослаблює життя, замість того, щоб його підтримувати. Замість того, щоб служити нам, матеріальні речі роблять нас рабами. Ми спрямовані або до Бога, Який все нам дає, або в бік божка, який нас поневолює. Хвилювання про завтрашній день є силою, яка нас вириває із сьогодення. Живімо теперішньою миттю, бо і завтрашній день буде мати свої переживання. Але якщо не будемо надмірно ними перейматися тепер, то побачимо, що будемо мати силу подолати ті сьогоднішні. І так буде також і завтра, якщо не будемо думати про ці переживання, що їх принесе наступний день. Кожний день має до подолання свою дозу труднощів, без додавання тих, що є з наступного дня. Тим, що робить неможливим життя «тут» і «зараз», є хвилювання про те, що буде «після». Завтрашнє зло завжди є таким, що неможливо подолати, особливо через те, що його ще немає. Зазвичай ми марнуємо багато енергії для того, щоб уникнути того, що не зважаючи ні на що, станеться і виявиться, що воно було на добро. Старозавітна манна, яка посилалася щодня, псувалася, якщо хтось намагався зберегти її на наступний день (пор. Вих 16, 17-20). Це є метафорою, що зображує нам сенс справжнього життя: матеріальні речі посилаються нам як дар для підтримки нашого існування, але ми ними не можемо скористатися, якщо збираємо її про запас, надміру. Їжа та пиття підтримують життя, але ним не є і не дають його на постійно. Матеріальні речі є лише засобом, і то лише тимчасовим, аби жити. Якщо ми з них робимо ціль нашого життя, то руйнуємо себе. «Гляньте на птиць небесних», – каже нам Христос (Мт. 6,26). Так він пригадує, що пожива в основному не залежить від нашої праці, але насамперед від Бога, до співпраці з Яким ми всі є покликаними. «…і Отець ваш небесний їх годує» (пор. Йова 38, 41. Пс. 147, 9). Отець, який є «ваш», а не «їх», кормить також і «їх». Його добродійне милосердя охоплює все створіння (пор. Пс. 145, 9). Якщо Він дає поживу для воронят, що квилять (пор. Пс. 147,9), то хіба Він не подбає про свою дитину? Бог посилає зерно для сіяча, як і дощ для зерна, щоб дати хліб для поживи (пор. Іс. 55, 10).             Далі Господь додає: «Чи хтось з вас, журячись, може добавити до свого віку хоч один лікоть?» (Мт.6,27). Тому турбота не продовжить нашого часу або віку. Це хвилювання замість того, щоб продовжувати наше життя, насправді його забирає. То що ж потрібно робити, щоб не турбуватися про завтрашній день? Про це говорить Священне Писання: «Що таке людина, що ти про неї пам'ятаєш? Або син чоловічий, що ти навідуєшся до нього?» (Євр.2, 6; пор. Йов 7,17-18). Бог, однак, дбає не лише про людину, але як каже Ісус, посилаючись на псальмопівця, також і про всі інші істоти. «Усі вони від тебе дожидають, щоб дав їм у свій час поживу. Коли ти даєш їм, вони її збирають, як розтулюєш твою руку, вони насичуються благом» (Пс. 104, 27-28), – співаємо на Вечірньому богослужінні у Псалмі 103 після опису життя птахів та диких звірів. «Маловіри» – так Євангеліє описує учня, який недостатньо довіряє своєму Господу (Мт 8, 26; 14, 31; 17, 20). Християни ж мають жити вірою. Тому батько просить за глухонімого сина: «Вірю, поможи моєму невірству» (Мк 9, 24), а апостоли благають: «Додай нам віри» (пор. Лк 17, 5). Віра не є чимось стабільним, а маємо її розвивати. Вона є даром. Правдива віра не довіряє собі і власній впевненості, але Богові і Його безнастанній вірності. Поганин не вірить, що Бог є його Отцем і мусить про себе дбати сам. «Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам докладеться», – каже Господь (пор. Мт. 6,33). Звернімо увагу, що ми шукаємо лише те, що вже було дане. Існують пріоритети у такому шуканні. Найперше ми повинні шукати Царства Божого і його справедливості, любові до Отця і до ближніх. Чітке пояснення, що означає цей вислів, знаходимо в листі св. Павла до Римлян: «Бо царство Боже не їжа і не пиття, а праведність, мир і радість у Святому Дусі» (пор. Рм. 14,17). Тут йдеться про Царство не в Ізраїлі чи в якомусь іншому означеному місці, але у стосунках між Богом і людьми. Дорогі в Христі! На зразок старозавітної манни, Бог кожного дня дає нам силу для подолання щоденних труднощів. Зростаймо у довірі до Нього. Життя є даром і не можливо його опанувати чи нагромаджувати. Джерело завжди дає свіжу воду. Замість того, щоб нагромаджувати собі копанки діряві, які не держать води (пор. Єр 2, 13), кожного дня черпаймо Живу воду від Отця, Який є невсихаючим Джерелом нового життя (пор. Іс 12, 3). Це – шлях до Небесного Царства. У прямуванні ним нехай нас супроводжує благодать Господа нашого Ісуса Христа, а любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав м. Дрогобич,11 липня 2021 року Божого Детальніше...

Христос Воскрес! Дорогі у Христі брати і сестри! Сердечно вітаю всіх вас, що так чисельно зібралися сьогодні в цьому Божому домі. Цей новозбудований храм є свідченням глибокої віри добрих людей, виявом щирої любові до Бога тих, хто постійно піклувався та піклується про красу та велич Господньої святині. Заношу сьогодні молитви за всіх жертводавців та будівничих цього святого храму. Складаючи щиру подяку п. Іванові Торському, як основному фундаторові та благодійнику, його родині та всім парафіянам, зокрема вашому отцю пароху, рівно ж хочу заохотити всіх вас, щоб цей храм завжди виконував своє правдиве призначення. Щоб він був місцем вашої зустрічі з Богом. Дорогі брати і сестри, у сьогоднішню неділею Розслабеного ми разом з Церквою продовжуємо роздумувати над пасхальною таїною – Воскресіння нашого Господа. Євангельське читання сьогоднішньої неділі звертає нашу увагу на саму основу християнської духовості – особу Ісуса Христа, нашого Спасителя. Це той справжній Богочоловік, приходу Якого чекав не тільки хворий при купелі, що з глибини свого зраненого і самотнього серця промовляє: „Немає чоловіка, який би мені поміг...” (пор. Йо.5,7), але і все людство потребує Його спасительного оздоровлення. Адже Ісус прийшов, щоб принести Добру Новину убогим, терплячим та знедоленим проголошуючи своє післаництво такими словами: „Господній дух на мені, бо він мене помазав. Послав мене нести добру новину бідним, звіщати полоненим визволення, випустити пригноблених на волю....” (Лк.4,18). Святе Писання подає нам приклади того, як Христос сповнює своє післаництво у співчутті та милосерді над тими, хто потребував зцілення чи допомоги. Три євангельські слова, що їх ми часто чуємо в Євангелії, дуже гарно відображають ту повноту Божого світла і любові, з якою Христос приходить у темінь людських скорбот та страждань. Отже ми ще пам’ятаємо сумну атмосферу скорботи та плачу, що наповнила дім померлого Лазаря. Його найближчі оплакують гірку втрату дорогої людини, панує безнадія та сум. І тут Святе Письмо подає ці важливі і спасенні слова: „І тоді прийшов Ісус”... Хвора Теща апостола Петра, гірке досвідчення болю та страждання... І знову чуємо: „Тоді прийшов Ісус”. Розгублені апостоли після Воскресіння, серед них апостол Тома, який не знаходить в собі сили, щоб повірити, бо ще всі наповнені гіркими почуттями Страсної П’ятниці, нібито втратили Господа, на якого покладали надії… І далі чуємо: „І тоді прийшов Ісус”. Рівно ж і сьогоднішнє Євангеліє оповідає нам про те, що на місце людської недолі, горя та смутку, тяжких людських стогонів та плачу приходить Той, „Хто прийшов шукати і спасти те, що загинуло” (Лк.19,10). Христос звертає свій Божественний погляд на одного чоловіка, про якого здається забули всі. Ось уже впродовж 38 років він тут лежить в надії на те, що колись прийде та хвилина, коли він дочекається чиєїсь допомоги, щоби діткнутися до цілющого джерела. Він терпить нестерпний біль, приниження та несправедливість. Адже тут були і заздрість, і ненависть, і суперечки, і стогін хворих – справді важке та страшне місце. І Господь Ісус прийшов у це місце скорботи, щоб розділити з людьми їхні страждання. Адже шлях Христа – не просто співчувати людям та оздоровляти, Він сам стає одним із них, ступає шляхом приниження та добровільних страждань, і тим самим перевертає встановлений порядок: Він переконує людей не просто робити добро нужденним та терплячим, але бачити у них прихованого Бога, виявити їхню силу, котра також може зцілювати та звільняти. Мати – Церква, бажаючи слідувати за прикладом Христа, розуміє стогін болів та терпінь наших братів і сестер. Сьогоднішній день – неділя Розслабленого – є присвячений хворим. Бо справді є дуже важливим показати світові, що страждаючі не повинні бути відкинуті. Вони можуть нам багато об’явити, адже їхні страждання – це не тільки, як часто думають люди, якась кара за гріхи. Хоч слід признати, що дуже часто своїм неправедним та грішним життям люди самі себе карають різними хворобами та немочами. Про цей зв’язок між здоров’ям людини та неморальним життям дуже ясно вчить нас сьогодні Ісус, Котрий зустрівши оздоровленого вдруге в храмі дуже чітко промовляє: „Ось ти видужав, - тож не гріши більше, щоб щось гірше тобі не сталося” (Йо.5,14). Отож, людські страждання можуть бути і цінністю для тих, кого вони дотикають, як і для всіх, хто зуміє побачити в них засіб до освячення душі через упокорення, через наслідування терплячого Христа, страждання якого стали спасенними для всього людства. Для багатьох це може стати доброю нагодою щоб більше довіритися Богові, але також, щоб побачити потреби не тільки власні, але і вміти послужити іншим у їхніх немочах. Це дуже гарно змальовує сьогоднішня євангельська оповідь, в якій нас найперше вражає те, що чоловік, який довгі літа страждає, розбитий тілесно і заламаний духовно, проте не знайшов нікого, хто б міг простягнути йому руку допомоги. Сьогодні мусимо визнати, що це стається і в наш час із мільйонами людей, до яких часто і ми залишаємося холодні серцем, не знаходимо помочі для тих, хто страждає хворобами, знаходиться у душевному відчаї, хто шукає і не може знайти свого шляху в житті, і врешті прагне світла – Живого Бога.             Дорогі брати і сестри, кожен з нас часто стоїть зі своїми потребами та болями в притворі цілющого джерела. Ми чули про джерело в Єрусалимі, в котре кидалися розпачливі люди, але яке зрідка ставало цілющим, тільки тоді, коли ангел зрушував воду. Ми натомість маємо ті невичерпні та постійні джерела, в яких справді зможемо знайти допомогу. Найперше – це Слово Боже, в якому є все необхідне для духовного життя людини. Наше джерело – це також Свята Чаша – Пресвята Євхаристія, в якій черпаємо поживу життя вічного, це також і наша щоденна молитва, взаємна любов та пошана, гідне християнське життя – це ті джерела, з яких не поодинці, але кожен може користати щоденно.             І врешті хочу сьогодні особливо підкреслити те, що всі ми дуже щасливі, адже можемо прибігати також і до того справді невсихаючого джерела помочі та материнської підтримки, котрою є для нас Небесна Мати. Не забуваймо про це джерело миру й якнайчастіше прибігаймо до Богородиці. В щоденному неспокої та турботах знайдімо хвилину, щоб помолитися біля Її ікони. Дорогі у Христу! Сьогодні ми освятили цей новий храм. Але не можемо заспокоїтись, нібито вже осягнули все, чого прагнули. І не тільки тому, що ще немало залишається зробити для облаштування і прикрашення цих стін, щоб вони стали справді гідною оселею для Всевишнього, Який сьогодні особливим чином замешкав тут, в першу чергу – через посвячення Його Престолу. Ми спорудили цей храм рукотворний, щоб він допомагав нам розбудовувати храм нерукотворний. Апостол Павло називає людину «храмом Духа Святого» (пор.1Кор.6, 19). Ці духовні храми людських душ сьогодні потребують бути оновленими, бо у минулому столітті вони були десятиліттями нищенні комуністичним режимом, а у ХХІ ст. наражаються на не меншу небезпеку зі сторони невидимого ворога, який підступно намагається вбити в людській душі усе святе, стираючи грань між добром і злом, пропагуючи вседозволеність, споживацтво та гедонізм... У цьому храмі святого Йоана Богослова, ми, подорожуватимемо сторінками Святого Письма, вслухаючись у повчання Христа, який промовлятиме до нас через проповіді та гомілії священнослужителя. Уважно вслухаймося в Боже Слово в кожну неділю і свято, бо воно, каже апостол, є «корисним, щоб навчати, докоряти, направляти, виховувати у справедливості, щоб Божий чоловік був досконалий, до всякого доброго діла готовий» (ІІ Тим. 3, 16–17). У цьому храмі, як учні в Емаусі (Лк.24, 30-31), пізнаватимемо Христа при ламанні Євхаристійного Хліба, яке здійснюватиметься на щойноосвяченому Престолі. Пам’ятаймо про потребу частого і гідного причащання цих Святих Тайн, бо Вони є «ліком безсмертя», який не лише захоронює від смерті, але й дарує життя вічне в Христі Ісусі. Цей храм має бути сьогодні для нас тим, чим стала для апостолів і жінок-мироносиць печера Воскресіння, – утвердженням у вірі та спонукою до її проповіді. Зайшовши у гріб, в якому поклали Христа, вони переконались, що Христову Істину нездатні вбити брехня, обман, підступ і зрада. Саме звідси вони побігли сповістити іншим, що Христос переміг смерть. Почуте й пережите у цьому храмі, має спонукати і нас, розповідати про те, що ми тут досвідчили. Виходячи з цього храму, несімо євангельську звістку у наші домівки і виховуймо наших дітей та внуків добрими синами й дочками своєї Церкви та відповідальними громадянами. Поширюймо її у місцях нашого навчання, роботи та дозвілля, щоб розділити радість Христового спасіння з усіма нашими близькими та знайомими. Дорогі в Христі! Дозвольте мені сьогодні висловити щиру вдячність усім, хто брав участь у спорудженні цього храму. Велике спасибі о. Ярославу (Губику), який тут трудився всі ці роки… Ще раз велика вдячність п. Іванові Торському, як основному фундаторові та благодійнику та всій його родині. Складаю сердечну подяку архітекторам, будівельникам, жертводавцям та всім тим, хто вкладав свої кошти та працю в цю святу будівлю. Нехай цей храм, який ми сьогодні освятили, буде тим постійним місцем нашого особистого преображення, місцем нашої постійної зустрічі з Богом. Кожна Божественна Літургія є «горою преображення», де ми можемо відчувати близькість Господа. Незадовго ми в мирі вийдемо з цього храму, місця молитви й застанови і підемо, щоб продовжити нашу місію у світі. Нехай на цій дорозі нас супроводжує Марія – Одигітрія, «Путеводительниця», яка провадить наш народ і цілу Церкву назустріч Господеві. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 23 травня 2021 року Божого,с. Мокряни Мокрянського деканату Детальніше...