Всесвітлішим та Всечеснішим отцям,Високопреподобним і Преподобним отцям, ченцям та черницям,Дорогим та достойним мирянам Львівської Архиєпархії   Мир усім Вам у Господі та Боже благословення!   «... Чому шукаєте живого між мертвими. Його нема тут: він воскрес...» (Як 24, 5-6).    Такими словами ангели, зодягнуті у блискучі шати, у вигляді двох чоловіків, повідомили жінок, які прибули вчасним ранком до гробу, про те, що Ісуса Христа не потрібно шукати між померлими. Господь заповідав, що він воскресне і, хоч його учні чули про це, однак, «... вони не розуміли цього слова й страхалися його запитувати» (Мр. 9,32). Дійсно, апостоли та усі ті, хто ходили зі Спасителем, були свідками, що він воскресив дочку Яіра, сина вдови з Наїн, якого несли до гробу, та друга Лазаря, який вже аж четвертий день лежав у гробі, але у воскресіння Ісуса вони не вірили. В його силу воскресити інших, люди переконалися, але в самостійне воскресіння Христа ― цього не могли збагнути, не сприймали цього як правду. Можливо, вірили більше у те, що Христос не може вмерти, як у це, щоб він своєю силою воскрес із мертвих?! Тим часом, жінки з пахощами прибули до порожнього гробу, бо дуже бажали намастити тіло Ісуса, але його не було — він воскрес. Вони не розчарувалися, лише налякалися. Перейняті страхом не знали, що про це думати. А Господь не залишив своїх вірних без уваги, ці жінки удостоїлися бачити Божих ангелів у постаті людей, які сповістили їм про воскресіння Христове. Жінки зворушливо спішили до апостолів, щоб їм сказати про відсутність тіла Христового у гробі та про їхню зустріч з ангелами. Учні Господні не приймали почутого від жінок за правду, добре, що принаймні апостол Петро, як описав євангелист Лука, поспішив до гробниці, у якій побачив лише пов’язки (пор. Лк. 24,11-12). Навіть апостоли мали трудність повірити у вже здійснене воскресіння Божого Сина. Вони, мабуть, жартома приймали слова Ісуса, коли він говорив про своє воскресіння? Святий Іван Золотоустий навчає: «Привести увесь світ, далекий від віри, до Христа - набагато більше ніж воскресіння» (св. Ів. Золот., Іс гл. XXXVII вірш 26). Цей Учитель Церкви твердить, що Божа воля покликала людину до життя з бажанням, щоб люди були добрими, однак, вони такими не показалися (там же). Господь із пороху покликав людину до життя, тому, із частин тіла, яке розпадається у землі на різні елементи, а навіть, коли його спалюють, для нього не створить жодної проблеми зібрати знову тіло, повертаючи в нього його ж попереднього духа. Учні не вірили, що Ісус може воскреснути, але ця невіра не перешкодила йому це вчинити, подібно й ті, хто не вірить у воскресіння тіл, не зуміють протистояти Богові! Згодом, Син Божий являвся своїм учням після воскресіння, розмовляв з ними, доучував та дещо настановляв (пор. Як 24,17-32; Ів 20,16-17,21-23; 21,14-18). Христові учні раділи із таких зустрічей, зростали в любові та утверджувалися у вірі!   Дорогі та достойні сестри і брати, ми також, повірили у воскресіння Ісуса Христа й прийняли це глибоко до своїх сердець! Ця віра зумовлює нас жити згідно із Христовим вченням, його наукою, яку передає Церква Христова, щоб осягнути вічне щасливе життя. Кожній людині простягнутий ключ Святого Євангелія, Заповідей Бога й вчення Церкви, яким необхідно з гідністю користуватися в житті, щоб увійти в радість Господню! Воскресіння Христове — це не тільки перемога над злими силами, над диявольською та людською гординею, над усяким духовним злом, яке шукає собі місця в людських душах. Воскресіння ГНІХ — це наповнення радістю та світлом Господнім людських душ, відчинення дверей небесного Царства для слуг Христових, це — царство миру, любові, злагоди та найбільшої взаємної шани між людьми! Погрози і війни, вбивства, розбишацькі напади і брехливі інформації, кривди й насильства, застрашування та грабунки, корупція, пияцтво, наркоманія та розпуста, цькування та глузування — діло бісівських синів та дочок! Сам Господь сказав: «Хто служить мені, хай іде слідом за мною: і де я, там і слуга мій буде. Того, хто мені служить, шанує Отець» (Ів 12,26). Служімо з радістю нашому Богові, який подібно до доброго батька дбає про нас, піклується нами, не залишить нас, оборонить й допровадить до вічного щасливого життя! Хто чинить зло, живе неправдою, поширює брехню та кривдить інших, для таких осіб — батько диявол (пор. Ів 8,44).   Хай це воскресіння Ісусове та порожній гріб стане для нас поважним земським та фізичним документом неземної події (див. «Ewangelie z komentarzem duszpasterskim» Т. Loska SJ 2009 str. 528). Воскреслий Христос, який з’являвся своїм апостолам та учням, остаточно переконав їх про своє воскресіння та Божественне життя у вічності! Це — трудно вдавалося, але поволі велика правда про воскресіння Христове поширювалася у світі та приймалася людськими серцями. Ця правда тріумфуватиме до кінця світу! Хай тріумф воскресіння Сина Божого наповнить радістю й світлом кожне здорове й зболіле людське серце в нашій Україні! Хай радість світлого воскресіння буде радістю немовлят і дітей, юнаків та дівчат, дорослих і людей поважного віку, хворих і здорових, вільних і в неволі! Христос — радість і любов, що завжди перемагає!  Христос воскрес! Воістину воскрес!   Благословення Господнє на Вас!     + ІГОР Митрополит Львівський  УГКЦ     Дано у Львові  при Архикатедральному Соборі св. Юра  15 квітня 2014 року Божого Детальніше...

Преосвященний владико Ярославе,преосвященні й благородні владики, всесвітлі, преподобні та всечесні отці, преподобні сестри, достойні та любі молільники єпархії, дякуючи Господньому благословенню, а нашій добрій волі, ми зібралося у цьому храмі, щоб молитися за світлий упокій душі владики Юліана Вороновського. Його життя, як багатьох інших, також, знаменувалося невтішними подіями у світі, зокрема, в Україні. Народився на землі Галичини, але не при українській владі, бо тоді тривала окупація нашої країни. У дитячому віці пережив війну 1941-1945 роках, коли закінчилася війна мав усього дев’ять років. Народився 5 травня 1936 у селі Гумниська Буського району Львівської області. Здобув середню освіту та закінчив Поліграфічний Інститут у Львові. Працював по спеціальності до того часу, поки тодішня влада (радянська) встановила його духовний стан, приналежність до греко-католицької Церкви, його чернечий та священицький сан. У 22 роки став ченцем-студитом, в 32 роки – священиком, а у 50 років – єпископом. Звичайно, що усе це діялося тоді, коли наша Церква, її вірні та священики із чернецтвом перебували в укритті. Цей чернець не боявся усяких загроз, навпаки, обережно наражався на небезпеку. Цього року - ювілейна, 25-та річниця виходу нашої Церкви із укриття. Господь благословив світлої пам’яті владиці Юліанові дочекатися воскресіння нашої Церкви і він активно включився, щоб служити, бути там, де вважало керівництво Церкви та потребували вірні. Віддано служив ближнім так, як зумів, знаємо, що був надзвичайно благородного духа і йому було трудно приймати непрості рішення. Покладався на інших, особливо, коли став правлячим єпископом, радився і вносив певні корективи у представлені пропозиції в необхідних рішеннях. Дехто стверджує, що владика Юліан не керував єпархією, але запам’ятаймо, що остаточне рішення завжди опиралося у нього.   Він був надзвичайно простою й покірною особою, не вмів підвищувати голосу, радше, по-батьківськи задобрював, навіть там, де необхідно було рішучої постави.  Владика був людиною смиренного серця, тому ніколи не відхилявся своїми думками «від простоти й чистоти щодо Христа» (2Кр 11,3). Чи маємо право мати претензії до нього за благородність й простоту? – Ні! Це був його характер, психічний склад, таким сформувалося його сумління, мимо підпільного життя і Господь приймав таке його служіння. Що більше він міг вчинити? - Мабуть нічого, бо покладався на Боже Провидіння, молився й усе - з великою надією віддавав в руки Господні. Владика Юліан з чималою духовною відповідальністю ставився до свячення священиків. Знаємо, що напередодні свячення він старався постити цілий день. Одного разу, не пам’ятаю, при якій нагоді, коли ми зійшлися на вечерю у Львові в єпископській хаті, світлої пам’яті єпископ Юліан звернувся по-дитячому із запитанням до Блаженнішого Архієпископа Любомира: чи він може щось вкусити, бо увесь день постив, а завтра відбудеться свячення? Це була великодушна простота владики і наука для тих, хто зібралися навколо вечері! Простота і жертва…? Святої пам’яті владика Юліан не вмів бути інакшим, був собою, відданий Богові, своїй Церкві та своєму народові, який він дуже любив та уболівав за його долю. Неможливо передати словами повноту багатства душі святої пам’яті владики Юліана, його благородність, відданість Богу та незвичайну близькість до кожного. Він не відмовлявся від різних пропозицій, що йому пропонували на Синоді єпископів, вмів завжди знайти відповідних осіб, які гідно представляли його з порученою тематикою. Після того, як йому виповнилося 75 років, не вагаючись передав свій уряд наступникові, преосвященному владиці Ярославові. Добре пам’ятав й реалізував слова Святого Писання: «Йому треба рости, мені ж маліти» (Ів 3,30). Спокійно й без усяких труднощів усунувся, віддав свій уряд тому, кого покликала Церква. Скільки вдавалося, а навіть, понад можливість, будучи у поважному віці та ослаблений на здоров’ї, владика Юліан приїжджав на Синоди єпископів, брав участь в інших заходах Церкви, хоч було дуже очевидно, що це надзвичайно виснажує його та підриває залишені сили. Ми зі співчуттям та жалем спостерігали, з яким величезним трудом він проводив із нами сесії Синоду.? Увесь час служив святій Церкві своєю молитвою та відданістю, як монах, священик, ректор Львівської Духовної Семінарії Святого Духа чи - як єпископ новоутвореної Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Дбав про свою єпархію, мав велетенське почуття відповідальності, мимо свого надмірно благородного характеру. Можливо, мав таку ваду, подібно, як пророк Мойсей, що понад міру любив своїх співвітчизників. Ми дуже цінимо життя й служіння владики Юліана і вважаємо його за праведника нашої Церкви. Упокоївся в Господі на 77-мому році життя минулого року (28.02.2013) і якраз тепер вшановуємо пам’ять його благоговійної особи, з нагоди першої річниці упокою. Віримо у його спасіння, що він втішається огляданням Божого обличчя! Молимося до Господа, щоб він був зарахований Церквою до блаженних душ. Він дуже любив свою Церкву, вірив у її розквіт, посвячувався цілковито на служіння вірним християнам. Блаженний наш святителю Юліане, заступайся перед Господом у потребах нашої Церкви та нашого народу! Ти - світлий патріот Божої Премудрості, випроси для нашого народу та України доброї долі, волі та благородного миру! Вічна йому пам’ять!    + Ігор Архиєпископ і Митрополит Львівський УГКЦ 01 березня 2014 р. Катедральний храм Пресвятої Трійці, м. Дрогобич. Детальніше...

Преосвященний Владико Ярославе,Всесвітлі та всечесні отці,Достойні молільники церкви Покрови! Надзвичайно приємно на душі стояти разом з вами у цій величній церкві та з'єднані єдино серцями підносити нашу молитву до Господа. Молитися, означає розмовляти з Богом так, як це чинив Авраам (пор. Бут 18,23-32). На молитві необхідно дякувати Богу за його добродійства, перепрошувати його за свої й інших людей промахи життя, славити Божу любов та велике його милосердя, випрошувати для себе й ближніх необхідних духовних дарів тощо. Нашою молитвою слід звертатися також, до Пресвятої Богородиці, ангелів та усіх святих, особливо, з наших країв, родин, блаженних близьких та праведних знайомих, бо таких у вічності багато. Вони мабуть, ніколи не будуть проголошені Церквою праведниками, але такі існують у небі та прославляють Господа небес. Напевно, багато небесних мешканців із цього міста, Самбора, радіють постанням цього храму, про який вони стараються у свій спосіб та спонукують відповідних людей, за Божим дозволом, посвячувати кошти й працю на його будову та постійну підтримку. Триває час свят Христового воскресіння, який ми любимо, чекаємо, до нього готуємося духовно та матеріально. Дуже добре, що ми дбаємо про найголовніше: очищення наших душ через щире покаяння перед Господом. І Господь радо прощає гріхи усім тим, хто до нього звертається та просить, щоб носити у собі чисту душу та чисте серце. Бо святкувати Пасху без очищення духа, це – святкувати її поверхнево, фізично, не торкаючись глибин людського життя, відповідальності та відношення людини до Бога. Христос помер на хресті та воскрес не для того, щоб цим тільки зовнішньо радіти й на цьому кінець. Ні! Його смерть й воскресіння зобов'язують нас до гідного християнського життя, до зберігання Божих Заповідей та вияву нашої любові до Триєдиного Бога й ближніх. Хто живе не в мирі з ближніми, хто ігнорує ближнього, обходить подібних мовчки, бо він не такий, якби нам подобалося, (хіба, що такі близькі самі відвертають своє обличчя від нас), такій людині трудно буде осягнути радість, про яку стверджує Син Божий (пор. Мт 25,21). З писань у Діяннях довідуємося, що апостоли після воскресіння та вознесіння Христа не відпочивали, а взялися продовжувати діло Спасителя, яке він їм залишив: спасіння людського роду. Відразу укомплектовували апостольські ряди, що зменшилися внаслідок зради Юди, учня Христового, який погубив себе, а згодом, впав сторч головою після повішання (пор. Ді 1,18). Учні поставили двох осіб до вибору на апостола: Йосифа та Матія. Кидали жереб, в якому бачили волю Бога і, який впав на Матія, що був зарахований до апостольського лику. Христові учні, мимо великого приближення до Спасителя, бо ходили з ним кожного дня протягом трьох років, бачили чуда, навіть, воскресіння мертвих, однак, не приймали його за Бога, а залишали його у своїх думках на рівні з пророком або тим, «хто має визволити Ізраїль». Не вірили у його воскресіння, про яке їм голосив сам Господь, а потім учнів переконували жінки, що вже бачили порожнім гріб (пор. Мр 16,11; Лк 24,11). Не вірив у воскресіння Ісусове і апостол Тома, бо бажав вкласти палець у пробитий списом бік (пор. Ів 20,25). Інші апостоли, теж не вірили аж поки не прибігли до гробу та не переконалися самостійно, що гріб порожній (пор. Ів 20,3-9). Ось, така слаба віра була в учнів Господніх, мимо того, що вони уже добре знали, наприклад, про воскресіння Ісусом Христом Лазаря, що лежав мертвий чотири дні у гробі (пор. Ів 11). Знали, але у воскресіння Христа не вірили і то, по великому рахунку. Коли переконалися, що Спаситель воскрес, зрозуміли глибше спасенну місію Христа, свого Бога, побороли страх, вибрали нового апостола, зібралися разом, молилися й очікувати приходу Святого Духа, якого обіцяв їм Христос. Не легко вірити у те, чого не бачилося та не торкнутися досвідом. Апостоли мали певний досвід про діло воскресіння, однак, не розуміли того, що Христос сам міг воскреснути своєю силою, хоч він їм твердив, що по трьох днях воскресне (пор. Мт 27,63; 20,19; Мр 10,34; Лк 18,33). Учитель Церкви твердить: «Вірою необхідно пізнавати силу його воскресіння. ... Якщо воскресіння Христове тілом пізнається вірою, то якими умовиводами можна пізнати уродження Бога Слова? Воскресіння менше від народження. Чому? Тому що прикладів воскресіння було багато, а приклад такого (Христового) народження ні одного...» (св. Ів. Золот., Бесіда XI посл. Флп п.2). Брак віри в апостолів у Божество Сина Божого, також, спонукував Христа докоряти їм, називаючи їх «маловірами», коли він перебував разом з ними (пор. Мт 8,26; 14,31). Його воскресіння зробило в апостолах великий духовний переворот. Вони зрозуміли тілесну відсутність Ісуса, але повірили в присутність його духовної сили через дію Святого Духа. Він попередньо твердив їм: «Не залишу вас сиротами; я прийду до вас» (Ів 14,18). Наступив перелом у вірі та діях апостолів. Тепер учні Христа прийняли духовну зміну, якої за його життя їм бракувало. У Діяннях Апостольських перераховані докладно усі апостоли та згадано про Марію, матір Ісуса та інших жінок. Петро, якому Христос передав «ключі Небесного Царства» тепер почав зв'язувати й розв'язувати наболілі питання (пор. Мт 16,18-19). Цей учень почав діяти іменем Божим і ніхто з інших апостолів не перечили йому в цьому, бо були свідками дорученого йому діла, як вищого в керуванні Господніми справами від інших. Петро зайняв першість, яку йому обіцяв й надав Син Божий, що був розп'ятий, воскрес й засів праворуч Небесного Отця. Він призначив вибір нового апостола і доля впала на Матія. З полохливого та застрашеного голосом жінки в дворі Каяфи, Петро став непорушною скелею, на якій Господь будує свою Церкву аж до цього часу. Ми з вами, представники Христової Церкви, її служителі, які теж повинні вносити добру зміну в своє життя та допомагати у духовному житті наших вірних. А зміна може бути негативна або позитивна. Її вибираємо ми - кожна особа окремо. Що думає про усіх нас Господь та, якими він бачить нас сьогодні, в історичні дні святкування його воскресіння? Наша душа - одягається у воскресіння чи можливо, покривається темними сутінками гробу? Це – гарно, коли особи пишаються добрим одягом, зовнішніми прикрасами, гарним виглядом обличчя, але дуже огидно, коли заодно душа поражена гріховними ранами та мов у гробі, гнилою, знаходиться в людському тілі. Від негативного вибору ніхто не забезпечений, а він приходить несподівано, як пригадує пророк: «Нещастя несподівано спіткає тебе, а про нього ти й не гадаєш» (Іс 47,11). Щоб цього не сталося, святий апостол Павло приходить нам з доброю, як завжди порадою: «Будьте в молитві витривалі й чувайте на ній в подяці» (пор. Кл 4,2). Звертаймося нашими молитвами до милостивого Господа, щоб зростала наша віра та любов до Бога. Просімо так, як колись апостоли сказали Господові: «Додай нам віри» (Лк 17,5). Хай пресвята Діва, наша небесна Мати випросить нам непохитної віри в Господа та великої довіри до його та нашого воскресіння! + ІгорАрхиєпископ і Митрополит Львівський16 квітня 2012 р.Б. Храм Покрова Пресвятої Богородиці, м. Самбір Детальніше...