Рекомендації душпастирям щодо проведення Декади місійності-2026

Цьогорічна Декада місійності присвячена українській сім’ї. Беручи до уваги 5-й рік повномасштабної війни та глибокі рани, яких вона завдала українським родинам, пропонуємо провести Декаду місійності 2026 так: 1) Декада місійності розпочинається у свято Вознесіння Господнього (14/21 травня) і завершується на свято Зіслання Святого Духа (24/31 травня). Кожен день присвячений роздумам над уривком з Євангелія від Івана у світлі подружнього та сімейного життя. 2) Використати матеріали 2018 року: Інструкцію для священиків і Путівник для мирян. 3) Структура кожного дня Декади: назва дня та біблійний уривок, роздуми над Євангелієм у контексті подружжя та сім’ї, місійні завдання на трьох рівнях: особистому, парафіяльному й місійному. 4) На парафіяльному рівні час проведення декади пропонуємо парохові визначити самостійно. Наприклад, після вечірні, молебню, акафісту чи зранку після Богослужіння. Також просимо заохотити парафіян молитися вдома в колі сім’ї в молитовних намірах декади. 5) Центральний молитовний намір декади — збереження та оновлення української сім’ї, щоб наші родини, позначені болями війни, відкрилися на мир і присутність Бога, ставали справжніми «домашніми церквами» та несли надію у світ. Празник Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа У цей день Вознесіння Господнього в євангельському слові ми читаємо про те, як воскреслий Христос стає посеред своїх учнів і промовляє до них: «Мир вам!». Це не просто звичайне привітання. У біблійному розумінні мир (shalom) означає повноту життя, примирення з Богом і внутрішню цілісність. Учні ж у цей момент перебувають у страху, розгубленості та почутті провини після страстей Христових. Тому Ісус найперше прагне огорнути їх своїм миром.Важливо зауважити, що цей мир Христос приносить із ранами на руках і ногах. Він не приховує слідів своїх страждань після воскресіння, хоча міг би з’явитися без жодних ран. Господь залишає їх як знак того, що справжній мир завжди пов’язаний із жертвою. Отже, мир, який приносить Христос, — це не відсутність труднощів чи болю, а плід любові, яка пройшла через хрест і виявилася сильнішою за смерть.Ці слова особливо глибоко звучать сьогодні, коли вже 5-й рік повномасштабної війни український народ несе важкий тягар втрат, болю та невизначеності. Особливо глибоко ці рани торкнулися української сім’ї. На жаль, сьогодні ми є свідками одного з найвищих відсотків розлучень за всі роки незалежності України, а демографічна криза набуває загрозливих масштабів, адже смертність майже втричі перевищує народжуваність. Війна забирає не лише життя — вона виснажує стосунки та руйнує родинні зв’язки.Саме тому тема сім’ї — одна з центральних у теперішньому житті нашої Церкви. Доказом цього став минулорічний Синод Єпископів Української Греко-Католицької Церкви в Римі, головною темою якого було «Душпастирство родин у час війни». Адже сьогодні одним із найважливіших завдань і для Церкви, і для нашої держави є збереження української сім’ї. Наші родини, позначені численними ранами, як ніколи потребують підтримки Церкви, щоб отримати той мир, із яким Христос прийшов до своїх учнів.У час війни особливо важливо, щоб наші сім’ї не залишалися наодинці зі своїми болями, кризами та страхами. Церква покликана бути поруч — підтримувати, слухати, зцілювати, допомагати відновлювати єдність і вчити тієї любові, яка не руйнується навіть посеред випробувань. Саме тому цьогорічна Декада місійності буде присвячена сімейній тематиці. Починаючи від сьогодні і аж до празника Зіслання Святого Духа, ми день за днем роздумуватимемо над уривками з Євангелія від Івана у світлі подружнього та сімейного життя. Разом шукатимемо відповіді на важливі питання: як берегти любов у час випробувань, як вчитися єдності, прощення, жертовності та взаємної підтримки, як будувати сім’ю, в центрі якої є Бог?Нехай цей час стане нагодою не лише для глибших роздумів, а й для оновлення наших родинних стосунків, спільної молитви й відкриття краси Божого задуму щодо подружжя та сім’ї. Бо саме через сильні, люблячі та вірні сім’ї Господь вибудує світле майбутнє Церкви й України.   Місійні завдання: 1. Особистий рівень: Постановімо собі під час Декади місійності відвідувати головні богослужіння нашої парафії, щоб належно підготуватися до свята Зіслання Святого Духа. 2. Парафіяльний рівень: Запропонуймо священникові у своїй парафії конкретну форму підтримки сімей: спільну молитовну зустріч за родини чи створення невеликої групи підтримки для подружжів, які переживають труднощі. 3. Місійний рівень: Цього тижня зробімо конкретний крок до однієї родини або людини, яка переживає кризу чи віддалилася від Церкви: зателефонуймо, відвідаймо або запросімо на молитву чи Літургію, виявивши увагу, підтримку і християнську любов.   День перший   Центральним віршем сьогоднішнього уривку Святого Письма є слова Ісуса: «Я — дорога, істина і життя» (Ів. 14, 6). Ці слова, сказані Ісусом до своїх учнів на Тайній вечері, відкривають одне з найважливіших завдань, яке покликана звершити кожна людина у своєму житті: пройти свою дорогу, щоби відкрити істину, а відтак віднайти життя.Що це за дорога? Життя людини сповнене цілою мережею доріг. Ми постійно кудись рухаємося. Є дороги широкі і вузькі, легкі і небезпечні. Багато є й таких, які заводять навіть у безвихідь. Однак серед усіх цих життєвих доріг найголовнішим шляхом, який людина покликана пройти, є шлях до Бога. І, що важливо, він пролягає через Ісуса Христа: «Ніхто не приходить до Отця, як тільки через мене» (Ів. 14, 6).Що це за істина? Сьогодні ми є свідками очевидного парадоксу: з однієї сторони, людина має практично необмежений доступ до інформації, а з другої — їй усе важче віднайти правду. Теперішній світ часто говорить, що немає універсальної правди — кожен має свою правду. Однак це великий обман! Об’єктивна істина є і вона розпочинається з пізнання Творця. І, що важливо, ця правда також відкривається в особі Ісуса Христа: «Якби ви мене знали, і Отця мого знали» (Ів. 14, 7).І про яке життя тут мовиться? Йдеться не лише про фізичне існування, а про життя, сповнене глибоким сенсом, яке дарує людині відчуття справжнього щастя. І таке життя людина одержує, коли перебуває в єдності з Богом. Найкращий приклад цього знаходимо в особі Ісуса Христа: «Я в Отці і Отець у мені… Отець, який у мені пробуває, він творить діла» (Ів. 14, 10–11).Як же ця логіка важлива для сімейного життя!Подружжя і сім’я — це не просто зустріч двох людей, а спільна дорога, яку чоловік і жінка покликані пройти разом. Сьогодні багато сімей переживають кризу не тому, що їм бракує матеріальних благ, а тому, що вони живуть кожен своїми інтересами, своїми планами, а відтак — і ніби окремим життям. Так зазвичай стається тоді, коли чоловік і жінка не йдуть разом у напрямі Бога.Натомість, коли Христос і Його слово стають дорогою подружжя, тоді подруги починають відкривати Божий задум щодо життя в сім’ї: у чому зміст подружньої любові, як ця любов пов’язана із відкритістю на народження нового життя і чому сім’я покликана стати «домашньою церквою». Пізнаючи ці істини, подруги відкриваються на присутність і дію Бога, який об’являє їм правдиву красу один одного, а відтак дає пережити справжнє, сповнене глибоким змістом, сімейне життя.Тож нехай кожне подружжя сьогодні обере Христа своєю дорогою, щоб у Ньому відкрити істину, яка веде до справжнього життя і родинного щастя.   Місійні завдання: 1. Особистий рівень: Запитаймо себе сьогодні: що я можу робити, щоб допомагти своїй сім’ї йти до Бога? 2. Парафіяльний рівень: Подумаймо, яким конкретним способом кожен із нас може долучитися до того, щоб наша парафія ставала ще живішим місцем звіщення правди та нового життя у Христі. 3. Місійний рівень: Спробуймо допомогти хоча б одній сім’ї, яка ще не знайшла або можливо втратила шлях до Бога, відкрити для себе дорогу до Нього.   День другий   Цей уривок належить до так званої прощальної промови Ісуса на Тайній вечері. Події відбуваються напередодні Христових страстей. Учні переживають неабияку тривогу, бо Ісус говорить про свій відхід. У відповідь Він відкриває їм глибокі істини про свою єдність з Отцем і головно запевняє їх, що «Я проситиму Отця, і він дасть вам іншого Утішителя, щоб з вами був повіки, Духа істини, якого світ не може прийняти, бо його не бачить і не знає. Ви ж його знаєте, бо він пробуває з вами і у вас буде» (Ів. 14,16–17).Святий Дух — це найкраща Божа відповідь на людський страх/випробування/виклики. Вже незабаром ми побачимо разючу переміну в житті апостолів. Ті, які ще замкнені за зачиненими дверима, налякані й розгублені, раптом вийдуть назовні й почнуть відкрито та сміливо проповідувати Христа. Вони більше не ховатимуться, але відкрито свідчитимуть.Тут важливо зауважити, що причиною такої переміни буде не зміна зовнішніх обставин, не світ, зміниться навколо них. Він і надалі залишиться небезпечним для апостолів, адже попереду їх чекатимуть переслідування, труднощі й навіть смерть. Зміняться вони самі, бо на них зійде Святий Дух. Саме Святий Дух зробить із наляканих апостолів мужніх, мудрих і цілеспрямованих свідків.Як же такої переміни потребують сьогодні наші наречені, подружжя та сім’ї!Сьогодні страх став майже постійним супутником нашого життя. Якщо уважно прислухатися до розмов людей, то можна почути багато тривог і переживань. Молоді люди, наприклад, бояться одружуватися, бо не знають, що їх чекає завтра. Подружжя бояться народжувати, адже переживають за майбутнє своїх дітей; багато сімей живуть із постійним страхом за життя своїх рідних. Іноді скластися враження, що страх і тривоги стали новою «мовою» нашого часу. Але саме в такій реальності нам так важливо сьогодні почути слова Христа: «Я проситиму Отця, і Він дасть вам іншого Утішителя, щоб з вами був повіки».Святий Дух не завжди забирає причину страху, але, входячи в серце людини, Він не дає страху бути господарем людського життя. Там, де діє Святий Дух, страх не має останнього слова, бо приходить внутрішній мир, з’являється ясність думки та народжується відвага жити. Зауважмо, що мир у сім’ї не народжується сам собою — він є плодом Божої присутності. Святий Дух допомагає, коли це потрібно, знайти слова вибачення, стримати гнів, почути один одного, не втратити любові в конфліктах. Іншими словами, коли Святий Дух діє у сім’ї, тоді є більше любові, прийняття, взаємної поваги та терпеливості.Отож, крокуючи дорогою цієї Декади місійності та готуючись до прийняття дару Святого Духа у день П’ятдесятниці, спробуймо сьогодні уважно придивитися до головних страхів і тривог нашого сімейного життя, щоби принести їх перед лице Бога і дати змогу Йому перемінити їх на мир, мужність і живу надію.   Місійні завдання: 1. Особистий рівень: Назвімо сьогодні Богові один свій страх і попросімо Його наповнити наше серце миром і довірою. 2. Парафіяльний рівень: Допоможімо нашій парафії бути простором, у якому люди зможуть перемагати страх і відкриватися на дію Святого Духа. 3. Місійний рівень: Підтримаймо сьогодні когось, хто переживає страх або тривогу, сказавши слово підбадьорення або запевнивши у своїй молитві.   День третій   Уривок Святого Письма, який Церква приписує на сьогодні, є початком так званої Архиєрейської молитви Ісуса, поміщеної в Євангеліє від Івана. Певною мірою — це богословський підсумок усього життя і місії Христа перед страстями. Особливість цієї молитви в тому, що її значна частина присвячена учням: «Я молюся за них, не за світ молюся, а за тих, яких ти дав мені, бо вони твої» (Ів. 17, 9). У цих словах розкривається виняткове заступництво Ісуса за тих, хто увірував у Нього. Коли Він каже «не за світ молюся», це не означає, що Бог не любить світ, адже в Євангеліє від Івана «світ» часто позначає ту реальність, яка закрита на Бога і відкидає Його. Тому Ісус молиться передусім за тих, хто відкрився на Боже слово, хто прийняв Його і став частиною спільноти віруючих, щоби вони були збережені в істині та єдності з Отцем.Як важливо, щоб кожна християнська сім’я сьогодні була не «частиною того світу», який закривається на Бога, але серед тих, за кого молиться Христос. Згідно з Божим задумом, сім’я покликана бути «домашньою церквою», місцем, де живе Божа присутність. Адже сила сім’ї не в людських почуттях, а в тому, що вона живе Божим словом і належить до спільноти віруючих.Що практично означає бути «домашньою церквою»? Передусім те, що християнська сім’я покликана зробити свій щоденний простір простором зустрічі з Богом: у спільній молитві, у читанні Божого слова, в участі у Святих Таїнствах. Водночас сім’я за своєю природою покликана стати першою школою віри, саме тут дитина вперше має пізнати Бога з живого свідчення власних батьків. Інколи священникам дуже непросто передати дітям і молоді основи християнської віри, коли ця праця не підтримується в родині. Без такої співпраці слова священника часто залишаються лише теорією, яка не знаходить підтвердження в реальному житті. І навпаки, коли сім’я живе вірою, тоді навіть просте слово священника приносить плід у житті дитини.Бути домашньою Церквою означає також стати простором справжньої любові, можливо, не ідеальної, але живої. Любов у родині має вибудовуватися за прикладом любові Христа, тобто повинна бути жертовною, вірною, терпеливою та здатною прощати і служити. Тут же народжується та зростає справжня і глибока єдність, до якої покликане подружжя і вся сім’я. Ця єдність — дар Божий, і вона відображає ту глибоку єдність, про яку молиться Христос у Євангеліє від Івана (пор. Ів. 17).І зрештою, домашня Церква не замикається в собі, а є відкритою на інших. Така сім’я вміє приймати, ділитися, допомагати, бути свідченням віри у світі — через гостинність, підтримку потребуючих, щире й живе християнське життя.Отож відкриймо наші сім’ї на Боже слово і зробімо їх справжніми «домашніми церквами», щоб, живучи в молитві, любові та єдності, ми були серед тих, за кого молиться Христос у Євангеліє від Івана і через яких Його присутність стає видимою у світі.Місійні завдання:1. Особистий рівень: Знайдімо сьогодні кілька хвилин для особистої молитви і попросімо Бога, щоб допоміг нашій сім’ї бути справжньою «домашньою церквою».2. Парафіяльний рівень: Постановімо, якщо ще цього немає, підтримувати працю священника у вихованні дітей власним прикладом віри.3. Місійний рівень: Виявімо гостинність або допоможімо іншій родині — словом підтримки, увагою чи добрим ділом, щоб через нас люди відчули Божу любов.   День четвертий   У сьогоднішньому слові Божому чуємо, що Христос готує учнів до свого відходу, відкриваючи їм важливу правду: Його відхід не є поразкою, але невід’ємним етапом звершення Отцевого задуму у справі спасіння людства. У цьому контексті образ «виноградини і гілок» стає ключем до розуміння християнського життя: учні можуть приносити плід лише тоді, коли перебувають у живій єдності із Христом. Єдність із Богом — головна умова плодоношення людського життя! Тобто плід не є результатом лише зусиль чи старань людини, а передовсім наслідком її єдності із Христом. Без цього зв’язку навіть найбільша людська активність може залишитися метушнею і без справжнього змісту.Ця закономірність має дуже практичний вимір для подружжя та сім’ї, адже жодне подружжя чи сім’я не є самодостатніми, тобто не є виноградинами, а лише гілками. Відповідно джерело їхнього життя не в них самих, але в Тому, хто їх створив — у Бозі. На жаль, у сучасному світі нерідко доводиться бачити, як люди намагаються вибудувати щасливе сімейне життя, опираючись винятково на власні ресурси: почуття, матеріальну стабільність чи спільні плани. Проте з часом стає очевидним, що цього недостатньо: почуття все ж змінюються, сили вичерпуються, а труднощі надламують навіть найкращі плани та наміри. Саме тому справжня сила і витривалість сім’ї народжується не з людських ресурсів, а з живого зв’язку з Богом: лише перебуваючи в Ньому, подружжя може зберегти любов, вистояти у випробуваннях і приносити плід, який не зникає, адже єдність із Богом — головна умова розвитку та плодоношення подружнього життя.Зауважмо, що сім’я приносить плід не тоді, коли все ідеально, а тоді, коли перебуває у Христі. Тому належне духовне життя в подружжі та сім’ї є не просто гарним додатком, а основою та фундаментом, на якому все вибудовується. Це означає, що подружжя чи сім’я мають свідомо знаходити час для спільної молитви, поставити Боже слово орієнтиром у прийнятті рішень, прагнути жити у стані освячувальної ласки, через активну участь у Святих Таїнствах і виховувати дітей у здоровому християнському дусі, навчаючи їх любові до Бога та Його Церкви.Інколи трапляється, що сім’ї, які щиро стараються жити в єдності із Христом, переживають різні випробування. І тоді може з’явитися спокуса думати, що віра, напевне, «не працює», адже як це можливо, що ті, хто близько Бога, також проходять через труднощі? Однак саме в сьогоднішньому слові Христос дає ключ до віднайдення відповіді на це запитання: «Кожну ж, що плід приносить, він очищає, щоб більше плоду приносила» (Ів. 15, 2). Тобто випробування в добрих сім’ях не є ознакою Божої відсутності чи неефективності християнського життя, але часто стають процесом очищення. Якщо їх переживати з Богом, вони не руйнують, а навпаки — приносять ще більший плід у житті.Тому справжній секрет міцної сім’ї не в тому, щоб мати ідеальні обставини чи бездоганні стосунки, а в тому, щоб не втрачати єдності із Христом. Бо саме ця єдність робить любов витривалою, дає сенс жертві й дає змогу сім’ї приносити справжній плід любові та життя.   Місійні завдання: 1. Особистий рівень: Запитати себе: чи я справді перебуваю в єдності із Христом? І в чому це конкретно виявляється? 2. Парафіяльний рівень: Постановімо разом із родиною регулярно брати участь у парафіяльних богослужіннях і Святих Таїнствах, щоб будувати сім’ю на живому зв’язку з Богом. 3. Місійний рівень: Підтримаймо якусь сім’ю, яка переживає труднощі — словом, молитвою чи конкретною допомогою — засвідчуючи, що навіть у випробуваннях життя із Христом приносить плід.   День п’ятий   У сьогоднішньому Божому слові Господь говорить про один із найнебезпечніших парадоксів людського життя. Його суть полягає в тому, що людина інколи може бути переконана, що своїми вчинками служить Богові, а насправді об’єктивно виступати проти Нього: «Настане час, коли кожен, хто вас убиватиме, гадатиме, що служить Богові» (Ів. 16, 2). І причину такої трагічної помилки Христос пояснює дуже просто: «… бо ні Отця, ні мене вони не пізнали» (Ів. 16, 3).Пізнання Бога — це вихідна точка правильного бачення себе, інших людей і всього життя. Коли людина втрачає живий зв’язок із Богом, то поступово втрачає здатність чітко розрізняти добро і зло. Тоді вона починає будувати життя лише на власних уявленнях, почуттях чи вигоді. І саме тут криється велика небезпека: людина сама стає для себе мірилом правди. У такому стані добро і зло стають відносними, а правда починає залежати від настрою, емоцій або особистої користі. Найбільша трагедія полягає навіть не в тому, що людина робить зло, а в тому, що вона часто цього не усвідомлює, бо живе без Бога.Як актуально це звучить у контексті подружнього та сімейного життя. Скільки конфліктів, образ і непорозумінь виникає саме тому, що люди бувають абсолютно переконані у власній правоті й водночас не бачать своїх помилок. У сім’ї дуже легко підмінити Божу правду власними уявленнями: егоїзм назвати «правом на самореалізацію», постійну критику — «боротьбою за правду», байдужість — «втомою» або «браком часу». І тоді виникає той самий парадокс, про який говорить Христос: люди можуть думати, що роблять правильно і навіть дбають про добро сім’ї, а насправді — поступово руйнують її. Так стається тоді, коли людина перестає по-справжньому пізнавати Бога. Адже без Нього ми починаємо викривлено дивитися не лише на світ, а й на власне подружжя та родину. Натомість важливо пам’ятати: саме Бог є Творцем подружжя, і саме Його задум — найкращий фундамент для сімейного життя.А що ж означає «пізнати Бога»? У біблійному розумінні — це не просто знати певну інформацію про Нього, називати себе віруючим чи виконувати окремі релігійні практики. Йдеться передовсім про живі стосунки з Богом, які формують наше мислення, впливають на рішення та поступово визначають стиль життя. У сім’ї ці стосунки будуються через спільну молитву, читання Святого Письма та повноцінну участь у житті Церкви.Просімо сьогодні Господа, щоби Він просвітив наші серця правдою про себе і наше сімейне життя, визволив нас із полону самообману та навчив дивитися на своїх ближніх Його очима. Нехай Бог допоможе нам будувати наші родини не на власній гордині чи впертості, а на правді, любові й мудрості Євангелія.   Місійні завдання: 1. Особистий рівень: Попросімо Господа просвітити наше серце і розум, щоб ми мали відвагу чесно побачити власні помилки, не жити в самообмані та вміти відрізняти Божу правду від того, що лише здається правдою. 2. Парафіяльний рівень: Запитаймо свого священника, яким конкретним способом можемо долучитися до організації молитовного читання Святого Письма на парафії, щоб разом глибше пізнавати Боже слово та вчитися жити ним у щоденному житті. 3. Місійний рівень: Спробуймо з любов’ю підтримати сім’ю, яка живе у взаємних образах, залежностях чи духовному віддаленні від Бога, допомагаючи їй через молитву, добре слово та власне свідчення знову відкрити Божу правду й дорогу до Нього.   День шостий   У сьогоднішньому уривку Святого Письма Господь відкриває нам важливу правду про християнське життя: віруюча людина не звільняється від страждань, але, йдучи за Христом, вчиться переживати їх як шлях, який Бог може перемінити на джерело життя і радості.Часто ми очікуємо, що віра в Бога повинна захистити нас від будь-якого болю. Нам здається, що життя християнина мало би бути спокійним, легким, без криз та втрат. І певною мірою це правда, адже життя за Божою мудрістю справді оберігає людину від багатьох помилок, які приносять страждання. Однак інколи ми помилково починаємо сприймати віру як своєрідну «страхівку» від труднощів: якщо я молюся, ходжу до церкви, стараюся жити по-Божому, то Господь мав би забрати всі випробування, не допустити кризи чи болю в моїй сім’ї. Але Христос говорить зовсім інше: «… ви голоситимете й ридатимете…» (Ів. 16, 20)…І водночас у цих словах немає безнадії чи трагедії, бо Господь одразу додає: «Ви журитиметеся, але журба ваша стане радістю» (Ів. 16, 20). Тут ідеться не просто про зміну емоцій — ніби смуток колись автоматично заміниться хорошим настроєм. Христос говорить про щось значно глибше — про внутрішнє преображення людини. Те, що сьогодні є джерелом болю, з Божою допомогою може стати джерелом життя, мудрості та радості. Це не уникнення страждання, а його переосмислення і переміна. Щоб пояснити це доступніше, Ісус використовує дуже промовистий образ зі сімейного життя — жінки, яка народжує дитину. Біль під час пологів є справжній і дуже глибокий, але він не беззмістовний. Цей біль веде до народження нового життя.Як важливо зрозуміти цю істину в подружньому та сімейному житті. Навіть найкращі й найпобожніші сім’ї не є вільними від труднощів. До речі, і «світ» як реальність, яка не приймає Бога, з цього дуже радіє. Однак так стається не тому, що Бог щось недопрацьовує чи християнство малоефективне. Радше навпаки — саме в цих випадках Бог може діяти по-особливому, провадячи до важливої внутрішньої переміни. Із Богом труднощі не є знаком руйнування — часто вони стають простором зростання. І саме тут звучать Його слова, які мають стати світлом для кожної сім’ї: «Ви журитиметеся, але журба ваша стане радістю» (Ів. 16, 20).Скільки різних «болів» доводиться переживати в сімейному житті: нерозуміння, втома, кризи, труднощі виховання дітей, матеріальні проблеми, внутрішні рани, війна та всі її наслідки. Але цікаво, що ті сім’ї, які намагаються будувати своє життя на Божих цінностях, часто не лише не ламаються під тиском випробувань, а навпаки — ще більше зміцнюють свою єдність і любов. Останні дослідження, присвячені аналізу стану української сім’ї в час повномасштабної війни, показують, що чимало родин у цей непростий період почали більше цінувати одне одного, свідоміше використовувати час для сім’ї і глибше переживати важливість один одного. Такі факти вкотре доказують, що сімейні болі можуть стати «болями народження» нової якості спільного життя.Тому, дорогі подружжя і сім’ї, не лякаймося труднощів. Господь не обіцяв, що дорога буде легкою, але пообіцяв, що «журба наша стане радістю». І якщо ми залишимося з Богом навіть у час випробувань, Він зможе перемінити наш біль на джерело життя, любові та глибокої внутрішньої радості.   Місійні завдання: 1. Особистий рівень: Прийміть сьогодні свої труднощі не як поразку, а як місце зустрічі з Богом і можливість до подальшого зростання. 2. Парафіяльний рівень: Помолімося разом за сім’ї парафії, які переживають випробування, і підтримаймо їх добрим словом чи увагою, щоб ніхто не залишався сам у своєму болі. 3. Місійний рівень: Станьмо свідками надії — покажімо іншим подружжям через власний приклад, що навіть у труднощах життя з Богом веде до глибшої любові й радості.   День сьомий   У сьогоднішньому слові Божому ми чуємо такі слова Христа: «Істинно, істинно кажу вам: чого б ви не просили в Отця в моє ім’я, він дасть вам» (Ів. 16, 24). Ці слова мають набагато глибший зміст, ніж може здатися на перший погляд. Вони не є просто обіцянкою автоматичного виконання будь-яких людських бажань, але відкривають цілу християнську логіку молитви.Ключ до розуміння цього вислову не в самому проханні, а у способі просити. Що означає: «Просити в ім’я Ісуса»? Чи це просто магічна формула, яку потрібно правильно промовити чи ідеться про щось інше? «Просити в ім’я Ісуса» передовсім означає просити, згідно з Його волею, довіряючи Його мудрому задуму. Це те, що ми промовляємо щоденно в молитві «Отче наш»: «… нехай буде воля Твоя». Відповідно, обіцянка Бога «і одержите» не означає, що Господь виконає будь-яке бажання людини і вона отримує все, що хоче. Але Бог, згідно з Його волею, дасть усе те, що веде до спасіння і справжнього життя.Господь заохочує, щоб ми в наших молитвах шукати волі Божої, щоб «радість ваша була повна». І знову ж таки радість, про яку говорить Христос, не є емоцією чи короткочасним задоволенням. Це — радість Божа, яка не залежить від мінливих обставин, але яка залишається навіть серед труднощів. Це — правдива радість, яку Христос окреслює як «повна», довершена, якій нічого не бракує. Саме таку радість отримує людина, яка покладає своє життя на Бога.Як же важливо побачити цю правду не лише на рівні загальних роздумів, але перенести її в дуже конкретний вимір подружнього і сімейного життя. Сім’я, як домашня церква, покликана передовсім шукати волі Божої. До речі, саме це веде її до повної радості. Бо дуже часто в подружньому житті молитва звужується до переліку прохань: про здоров’я, про матеріальні речі, про вирішення проблем. І це добре — Бог хоче, щоб ми приносили в Нього все. Але Христос сьогодні веде нас глибше: не лише просити, а вчитися просити правильно — разом шукати Божу волю.Коли чоловік і жінка починають молитися не лише кожен за своє, але разом запитувати: «Господи, чого Ти очікуєш від нашої сім’ї?», тоді подружня атмосфера набирає особливої краси, бо з’являється спільний напрям, яким є Божий задум. А що ж Господь очікує від сімейних у повсякденному житті? Це — вміти пробачати, навіть коли важко; вміти слухати, а не тільки говорити; ставити любов вище за власну правоту; вміти, наприклад, сказати: «Нехай буде не по-моєму, а по-Божому». І коли подружжя просить про таке у своїх молитвах, тоді здійснюється обіцянка Христа «і одержите». Можливо, не завжди те, що ми очікували, але точно те, що нам потрібно. Бо Бог дає не банальні скороминущі речі, а дає мир, єдність, витривалість і ту глибоку радість, яку не можуть відібрати жодні обставини.Тому просімо сьогодні Господа не лише виконувати наші бажання, але передусім навчити нас шукати Його волю, бо саме вона веде подружжя і сім’ю до справжньої радості та миру.   Місійні завдання: 1. Особистий рівень: Спробуймо сьогодні під час молитви менше говорити й більше слухати Бога, довіряючи Йому не лише свої прохання, а й право провадити наше життя. 2. Парафіяльний рівень: Подумаймо, як наші парафії можуть стати простором, де сім’ї вчитимуться відкривати Божу волю щодо них. 3. Місійний рівень: Подаруймо комусь свідчення живої віри — через мир у власній сім’ї, здатність прощати, підтримувати і разом шукати Божу волю навіть у непростих обставинах.   День восьмий   Сьогоднішнє Євангеліє відкриває нам дуже особливий уривок Святого Письма. Це — не притча, не навчання до народу, а глибока розмова Сина зі своїм Отцем. Важливо, що значну частину цієї сокровенної розмови, яка по суті є молитвою, Ісус присвячує як своїм апостолам, так і тим, які через їх слово увірують, тобто нам із вами. Христос просить Отця за мене і тебе — ще до того, як ми народилися, ще до того, як зробили перший крок у вірі.І про що ж Він просить? Не про земний успіх, не про легке життя чи відсутність труднощів. Він просить про щось значно глибше: щоб ми були одно, щоб між нами була така єдність, яка є між Отцем і Сином. Це — дуже висока планка. Бо йдеться не просто про згоду чи безконфліктність, а про єдність у любові, довірі, правді.Цікавим у цьому контексті є слова Ісуса: «І славу, що ти дав мені, я дав їм, щоб були вони одно, як і ми — одно» (Ів. 17, 22). Що це за слава така, яка провадить до такої єдності? В Євангелії від Івана «слава» — це не честь чи зовнішній блиск, це передовсім любов, яка наповнює Пресвяту Тройцю і яка стає видимою головно в особі Ісуса Христа. Найповніше ця «слава» відкрилася на хресті — там, де Ісус віддав своє життя цілковито, залишивши для нас найкращу ікону справжньої любові. Отже, слава, яку Отець дав Синові — це слава любові, що жертвує собою, і саме ця любов сповнює єдність з Отцем.Не менш цікаво подивитися на подружнє життя крізь призму цих слів Христа. Найперше, Таїнство вінчання — це Таїнство любові. Коли ми говоримо про подружній союз чоловіка і жінки тут також мовиться про особливу єдність, адже в подружжі двоє стають одним. Ба більше, у самому Чині вінчання над нареченими проголошують такі слова: «Славою і честю вінчай їх!». Йдеться про вінчання славою. Це не просто гарна поетична формула. Церква молиться, щоб Бог увінчав подружжя тією самою славою, про яку говорить Христос у Євангелії, тобто, щоб у їхньому житті стала видимою любов, яка вміє жертвуватися, прощати, служити й залишатися вірною. І тут відкривається дуже важлива правда: подружжя одержує від Бога не лише благословення на спільне життя, а й участь у Божій любові, яка є джерелом правдивої єдності.Ми часто думаємо, що єдність — це коли немає конфліктів, коли все ідеально. Але насправді єдність — це коли навіть у конфлікті ми не втрачаємо любові; коли не боремося один проти одного, а разом шукаємо правду; коли не прагнемо перемогти, а прагнемо зберегти стосунок. Найбільша небезпека для сім’ї — це не труднощі, а поступова втрата цієї «слави». І так, на жаль, стається тоді, коли бракує жертовної любові, коли серце закривається на подруга, коли замість довіри з’являється підозра, коли замість служіння — розрахунок: «я більше, ти менше».Тому просімо сьогодні Господа, щоби Він зберіг у наших сім’ях цю «славу» жертовної любові, навчив нас берегти єдність навіть серед труднощів і допоміг нашим родинам ставати живим образом тієї любові, якою Отець і Син єдині між собою.   Місійні завдання: 1. Особистий рівень: Щодня вчімося берегти «славу» жертовної любові у своєму серці: менше шукати власної перемоги, а більше — єдності, прощення та правди у стосунках із ближніми. 2. Парафіяльний рівень: Будуймо в парафії атмосферу єдності і взаємної підтримки, щоб наші сім’ї могли знаходити тут силу для подружньої вірності, молитви, примирення та зростання в любові. 3. Місійний рівень: Несімо свідчення світові, що справжня єдність народжується з жертовної любові Христа, а християнська сім’я покликана бути живою іконою любові Бога.   День дев’ятий   Перед святом Зіслання Святого Духа в нашій літургійній традиції є так звана «заупокійна субота». Це не випадковий звичай, а глибоко продумана духовна логіка Церкви. Стоячи на порозі великого празника П’ятдесятниці, Церква звершує молитву не лише з живими, а й із тими, хто вже відійшов у вічність. Таким жестом ми виражаємо нашу віру, що Церква універсальна, тобто поєднує у собі живих і померлих. А смерть, як знаємо, не розриває єдності у Христі. Тому, готуючись до празника, який об’являє Церкву як Тіло Христове, ми згадуємо всіх її членів. Фактично, перед П’ятдесятницею Церква збирає всіх своїх дітей у спільній молитві: і тих, що ще на землі, і тих, що вже відійшли у вічність.Окрім того, тут є також ще один глибокий сенс. Святий Дух — це «життя податель», як ми молимося в молитві «Царю небесний». Саме тому перед святом життя Церква молиться за померлих, довіряючи їх Божому милосердю і просячи, щоб Дух Святий привів їх до повноти воскресіння та вічного життя. І водночас ця субота є дуже особистим нагадуванням для кожного з нас. Вона ставить перед нами просту, але важливу правду: наше життя не обмежується земною реальністю. Кожен із нас має свій визначений час, і жоден не залишиться тут назавжди, оскільки всі ми покликані до вічності.Саме тому так важливо навчитися цінувати кожен день — як свого життя, так і життя наших рідних. Якою мудрістю є вміти цінувати один одного в подружжі, не витрачаючи дорогоцінного часу на конфлікти, образи й доведення своєї правоти. Як важливо не втрачати нагоди відвідати батьків, поговорити з ними, бо вони не завжди будуть із нами. І яким великим даром є час із дітьми: бути з ними, слухати їх, розділяти їхній світ, бо вони так швидко ростуть, і настане момент, коли підуть у своє життя, як і ми не завжди зможемо бути біля них. І не менш важливо пам’ятати і про наших померлих рідних — не лише зберігати їх у спогадах, але і звершувати за них молитви, довіряючи їх Божій любові, що сильніша за смерть.Життя не чекає, поки ми «вирішимо всі справи», щоб почати любити по-справжньому. Воно відбувається тут і тепер — у простих зустрічах, у щоденних розмовах, у тих малих моментах, які ми часто недооцінюємо. Бо справжня трагедія — не в тому, що життя коротке, а в тому, що ми інколи проживаємо його поверхово, не люблячи по-справжньому.Тому, можливо, найважливіше питання, над яким варто сьогодні застановитися: чи я живу так, щоб мої найближчі відчували, що я їх люблю — сьогодні, а не колись потім? Бо любов, відкладена «на пізніше», дуже часто так і залишається невисловленою. А любов, прожита сьогодні, стає тим скарбом, який не зникає навіть у вічності.   Місійні завдання: 1. Особистий рівень: Знайдімо час для приватної молитви за померлих родичів і попросімо в Бога благодаті вміти по-справжньому цінувати життя і людей, які поруч із нами. 2. Парафіяльний рівень: Уточнімо розклад заупокійних богослужінь у парафії та долучімося до них, щоби спільною молитвою підтримати пам’ять про наших померлих. Подбаймо також, щоб інші парафіяни мали можливість легко знайти цю інформацію і приєднатися до молитви. 3. Місійний рівень: Станьмо носіями надії для тих, хто переживає втрату, особливо через війну, підтримуючи їх словом, присутністю та молитвою. Допоможімо таким людям відчути, що вони не залишені наодинці зі своїм болем.   День десятий — празник Зішестя Святого Духа   Боже Слово, яке сьогодні читається на Літургії з нагоди свята П’ятдесятниці, напевне одне з найглибших текстів про Святого Духа у Святому Письмі. Христос, стоячи посеред храмового двору, виголошує: «Коли хто спраглий, нехай прийде до мене й п’є! Хто вірує в мене, як каже Писання: ріки води живої потечуть із нутра його. Так він говорив про Духа, що мали прийняти ті, які увірували в нього» (Ів. 7, 37–39). Ці слова звучать у контексті юдейського свята Кучок — одного з найбільших празників Ізраїля, під час якого юдеї згадували мандрівку вибраного народу пустелею та дякували Богові за Його опіку.Одним із центральних обрядів цього свята було урочисте виливання води та вина, коли священники обходили жертовник у дворі Храму. У той час народ підносив молитви про дощ, Боже благословення та воскресіння померлих. Тому саме тема води, а ще більше — тема нового життя, особливо наповнювала серця та думки тогочасних слухачів. І саме в цей момент Христос проголошує, що Він є джерелом тієї «живої води», на яку очікував Ізраїль.Ісус не просто дає воду — Він сам є джерелом живої води. У біблійній символіці вода означає життя, очищення, благодать і дію Святого Духа. Христос наголошує, що справжнє і повне життя людина може знайти лише в єдності з Богом. Як вода оживляє землю, так і Святий Дух оживляє людську душу, очищає її від гріха та народжує до нового життя в Бозі. Третя Особа Божа діє по-особливому: Дух Божий перемінює саму глибину людини — її серце. Він зцілює внутрішню пустку, укріплює у випробуваннях, вчить любити, прощати і жити по-Божому. Коли Він діє в житті людини, то «ріки води живої потечуть із нутра її».Крізь призму цього Євангелія варто поглянути і на життя наших сімей. Адже кожна сім’я переживає свою спрагу: любові, миру, взаєморозуміння та підтримки. І дуже часто люди намагаються втамувати цю жагу лише людськими силами, забуваючи, що справжнім джерелом життя і любові є сам Бог. Без «живої води» Святого Духа навіть найкращі людські почуття з часом можуть виснажуватися. Натомість подружжя, яке відкривається на дію Святого Духа, поступово наповнюється Божою любов’ю, а слова Христа: «… ріки води живої потечуть із нутра його» стають реальністю їхнього життя. Саме Святий Дух допомагає подругам не замикатися у власних образах чи егоїзмі, а вчитися слухати, прощати, жертвувати собою і знову знаходити дорогу один до одного.Особливо важливо пам’ятати про це сьогодні, коли війна, тривоги, невизначеність і щоденний стрес виснажують багато українських родин. У такі моменти сім’я потребує не лише людської витривалості, а й Божої сили, здатної підтримати тоді, коли власних сил уже бракує. Тому просімо сьогодні, щоби Святий Дух зійшов на наші сім’ї, обновив наші серця, навчив нас любити, прощати й бути поруч один з одним навіть у найважчих труднощах. Нехай у наших домах ніколи не висихає джерело Божої любові, а кожна християнська родина стане місцем миру, молитви, взаємної підтримки та живої присутності Бога.   Місійні завдання: 1. Особистий рівень: Попросімо сьогодні в молитві Святого Духа показати нам, чого найбільше спрагле наше серце. 2. Парафіяльний рівень: Організуймо або долучімося на парафії до спільної молитви до Святого Духа за українські сім’ї, особливо за родини, які переживають розділення внаслідок війни. 3. Місійний рівень: Спробуймо стати для інших «носіями живої води» — підтримаймо конкретну сім’ю, яка переживає труднощі, добрим словом, увагою, молитвою чи просто своєю присутністю. Детальніше...

Рекомендації душпастирям щодо проведення Декади місійності-2025

  Зважаючи на продовження стану війни, в якому перебуває наша країна, пропонуємо Декаду-2025 провести так: Використати матеріали 2018 року: Інструкція для священиків (ознайомитися за посиланням https://synod.ugcc.ua/pub/files/DECADA-otci-2018.pdf) та Путівник для мирян (за посиланням https://synod.ugcc.ua/pub/files/mission_days-2018-people-ukr-druk-final.pdf) Для проведення Декади місійності в час війни пропонуємо дещо нову структуру кожного дня Декади, а саме: - назва дня, біблійний уривок, роздуми кожного дня Декади, згідно з Путівником 2018 р. - роздуми в час війни (оновлені тексти на 2024 рік) - молитовний намір для приватної молитви, в колі сім’ї та всієї парафіяльної спільноти на кожен день замість попередніх місійних завдань, цитати та молитви дня. 3.      На парафіяльному рівні час проведення Декади пропонуємо пароху визначити самостійно, наприклад, після Вечірні, Молебню, Акафісту чи зранку після Богослужіння. Також просимо заохотити парафіян молитися вдома в колі сім’ї в молитовних намірах Декади спільну вервичку. Оновлений формат Декади Місійності-2025: Празник Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа ОСОБИСТЕ УТВЕРДЖЕННЯ У ВІРІ (Лк. 24, 36–53) Четвер (29 травня) Запрошення. У цей урочистий день свята Вознесіння Христового заохочуємо всіх відгукнутися на запрошення Глави нашої Церкви, Блаженнішого Святослава Шевчука, підготуватися до величного празника П’ятидесятниці, проходячи Декаду Місійності 2025 року. Протягом десяти днів між Вознесінням і Пʼятдесятницею ми роздумуватимемо над текстами Євангелія від Івана, які читаються під час Божественної Літургії, і разом вслухатимемося у ті науки, які Господь промовляє у час, коли в нашій країні вже четвертий рік поспіль триває війна. Теми, на які звертає нашу увагу євангелист Іван, перегукуються з нашим пошуком стійкості і незламності, служіння і лідерства, зцілення і лікування травм, завданих в часі війни. Джерелом стійкості і витривалося для нас завжди була молитва, читання Святого Письма і участь у Святих Тайнах. Водночас дуже важливими місцями формуванням стійкості, солідарності і зцілення для нас є також християнська сім’я, домашня церква і найближче коло спілкування з друзями. Досвід пережиття зустрічі з Богом у церкві і вдома, особливо тепер, спонукає нас до частішого відвідування Богослужінь і прийняття дарів Святого Духа, плодами якого є наше активне волонтерство і служіння у місцевих парафіяльних спільнотах, військових шпиталях, центрах допомоги переселенцям та особам, які є найуразливіші у часі кризи і випробування. Роздуми в час війни. Це вже четвертий рік, як ми зустрічаємо Пасху і П’ятидесятницю у героїчному протистоянні українського народу проти широкомасштабного вторгнення Росії в Україну. Пам’ятаємо, як учні Христа під час Його Страстей і навіть після Його Воскресіння ховалися з переляку перед лицем смерті. Багато з нас усе ще «налякані та повні страху», стривожені і з сумнівами, які постають у наших серцях (пор. Лк 24, 37–38). Часом нам хочеться втекти від цієї реальності або помститися ворогам, або якось виразити свою злість і розчарування в безвиході, якій ми опинилися, а часто ми все тримаємо у собі, закипаючи від злості і ненависті до ворога і всієї несправедливості, яка оточує нас. Проте, Христос як тоді, так і тепер заходить у наші домівки і спільноти, дарує нам мир і свого Духа Святого. Він показує нам свої рани і запрошує торкнутися до них. Хоч Він вже не розпʼятий, але продовжує співстраждати з нами. Хоч Він вже переміг смерть, але продовжує з нам співвмирати, щоб показати нам, що Він поруч, що Він розуміє нас, Він вчить нас цінувати кожну мить нашого життя і кожну людину, яка є біля нас. Таким чином Він допомагає нам перетворити страх на спокій, тривогу на витривалість, розгубленість на вміння робити правильні рішення. Він дарує нам свого Духа і свій мир та дає нам місію проповідувати «покаяння на відпущення гріхів усім народам» (Лк 24, 47), щоб люди змогли через дієву любов підготуватися до Його Другого Приходу і Його володарювання у Царстві Божому. Молитовний намір. Сьогодні подякуймо Богові за стійкість нашої Української Держави, за кожного захисника і захисницю і їхні сім’ї, за волонтерів і медиків. Щодня пам’ятаймо в молитві про них! Місійні завдання: 1. Особистий/сімейний рівень: Подякуймо за дар віри, який Господь дав нам та членам нашої сім’ї, бо віра — це найбільший скарб людини, за допомогою якого людина єднається зі своїм Творцем і Батьком. 2. Парафіяльний рівень: Поцікавмося, які на парафії є гуртки або молитовні групи, де поглиблюються знання з правд віри або читається Святе Письмо, і відвідаймо таке заняття. Якщо таких гуртків немає, запропонуймо парохові заснувати такий гурток. 3. Місійний рівень: Запитаймося у двох-трьох своїх товаришів, які нечасто ходять до церкви, чому вони не відвідують храм щонеділі. Поділімося з ними життям вірою, розкажімо їм, що нам особисто дає регулярне відвідування церкви. День перший БОЖА ЛЮБОВ, ЩО ДАРУЄ РАДІСТЬ (Йо. 14, 1–11) П’ятниця (30 травня) Роздуми першого дня Декади. У людському серці завжди нуртує бажання зустрітися зі своїм Творцем. Святий Августин каже: «Неспокійне моє серце, Господи, поки не спочине у Тобі» (СповідьІ, 1). З одного боку, Бог робить перший крок: «Він, існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність із Богом, а применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини» (Флп 2, 6–7). З іншого боку, людина запрошена повністю довіритися Богові: «Хай не тривожиться серце ваше! Віруйте в Бога, віруйте й у мене. В домі Отця мого багато жител» (Ів 14, 1–2). Звідки в людини може взятися сила духу й бажання зробити крок назустріч Богові у дорозі до дому Отця, в якому багато жител? Відповідь проста — ЛЮБОВ. Саме з любові до людини Господь її сотворив і зробив вінцем усього сотворіння. Саме з любові до людини Господь став людиною, щоб її визволити від гріха і рабства. Від самого початку Бог заклав у глибину людської душі любов, доброту, відчуття краси і гармонії. Людина найщасливіша тоді, коли вона любить і коли її люблять. Гріх спотворив нашу здатність любити. Ісус Христос, Син Божий, об’явив нам, що Бог Є Любов і що ми, будучи Його дітьми, також покликані бути іконами Божої доброти й любові. Роздуми в час війни.Найприроднішим станом людської душі та й усього, що існує у цьому світі, є стан любові і миру. Бо сам Бог є любовʼю (пор. 1 Ів 4, 8). Світ з любові постав, з любові ми прийшли у цей світ, і в кінці історії любов і справедливість знову вже остаточно запанують у світі Царства Божого. Якщо ми шукаємо джерело стійкості у цих часах війни, потрібно звернутися до Першоджерела. Хоч часом розчарування, зневіра, ненависть і жага помсти переповнюють наші серця, для стійкості і здатності не лише вижити, але й перемогти, ми повинні відсунути ці руйнівні почуття, які спустошують наші серця, і наповнитися Божою силою. Ісус сьогодні дуже чітко промовляє до нас: «Хай не тривожиться серце ваше! Віруйте в Бога, віруйте й у мене» (Ів 14, 1). Він також каже: «Я — дорога, істина і життя» (Ів 14, 6), «хто бачить мене, той бачить Отця» (Ів 16, 9). Якщо нам важко віднайти зв’язок з джерелом любові, подивімося ще раз на Христа розпʼятого і також на Христа воскреслого, на хрест і на ікону Воскресіння. Спробуймо торкнутися Його ніг на хресті, а тоді вкласти свої пальці у Його бік воскреслого Тіла разом з Томою, щоб разом з ним заволати «Господь мій і Бог мій» (Ів 20, 28). Ця зустріч, цей погляд і цей дотик, перед Розп’яттям, у Євхаристії, у спілкуванні з людиною, яка потребує Божого милосердя, — це найсильніше джерело стійкості і незламності у часі війни. Нам треба навчитися робити це часто, постійно і особисто. І черпати з цієї зустрічі натхнення до подальших діл милосердя. Молитва Кондак свята Вознесіння ГНІХ: Сповнивши промисел щодо нас* і те, що на землі, з’єднавши з небесним, * вознісся Ти у славі, Христе Боже наш, * ніяк не відлучаючись, але невідступно перебуваючи, * Ти кличеш до тих, що люблять Тебе: * Я з вами і ніхто проти вас. Місійні завдання: 1. Особистий рівень: Спитаймо себе: чи я вірю, що Бог любить мене особисто, і чи я бачу прояви цієї любові в своєму житті. Помолімося за тих, хто нас любить, і кого ми любимо та скажімо добрі слова нашим рідним. 2. Парафіяльний рівень: Постановімо вітатися християнським привітом з кожною людиною у церкві після того, як ми зайшли до церкви і помолилися перед Божественною Літургією. 3. Місійний рівень: Зробімо три ненав’язливих компліменти незнайомцям, яких ми зустрінемо чи то на роботі, чи у крамниці, чи в громадському транспорті, чи просто сусідам, які живуть поруч. День другий СВЯТИЙ ДУХ — УТІШИТЕЛЬ (Йо. 14, 10–21) Субота (31 травня) Роздуми другого дня Декади. Сучасна людина сильно переймається, як до неї ставляться інші люди. А християнин іде за Христом і не переживає, що про нього думає світ. Коли гріхи опановують людину, вона хоче, щоби Бога не було взагалі, бо памʼять про Бога мучить людське сумління і створює духовно-психологічний дискомфорт. Гріх для неї є спочатку невидимим, а потім він стає явним рабським ярмом. Гріх паралізує людину, руйнує сім’ї та спільноти, сварить між собою цілі народи і робить їх ворогами. Гріх стає звичкою, яку дуже важко викорінити і якої важко позбутися. Коли ж Дух Святий наповнює людське серце, то очі починають дивитися по-новому. У людині відбуваються глибокі зміни. Бог для людини перестає бути ворогом, а стає Світлом. Він — Той, який заради людини пожертвував власним Сином. Те, чого Господь бажає, тепер стає доброю волею людини. Ісус каже: «Якщо любите мене, то мої заповіді берегтимете» (Ів 14, 15). Відтепер людина — вже не раб, але син або дочка, і під натхненням Святого Духа людина може звернутися до Бога словами «Авва, Отче!» (Рм 8, 15), глибоко переконана, що вона є дитиною самого Бога. Ось що означає бути народженим від Духа Святого. До цього запрошує нас Свята Церква, і цією радістю людина ділиться з іншими людьми. Роздуми в час війни. Ми вже згадували, що гріх здатен нанести людині глибокі рани: від неспокою сумління, до психологічних травм, до ненависті до ближніх, яких людина починає кривдити, аж до так званих інституційних гріхів, таких як рабство, расизм, атеїзм, імперіалізм, несправедлива війна супроти сусідніх народів тощо. Цілі покоління вірних нашої Церкви пережили на собі наслідки таких гріхів, які ще й сьогодні набувають все нових і нових форм. Матір’ю і усіх гріхів є гордість, самолюбство, яке створює ілюзію, що людині не потрібен Бог, який її любить, а людина любить тільки сама себе і думає, що цього їй вистачить для повного щастя. «Я» хоче бути саме собі господарем і мірилом того, що людині можна, а що ні. Так і живе сучасна людина, забуваючи, що над нею панує Божий закон, і що це Бог є мірилом усього. Але Господь не залишає людину з її гріхом на самоті. Навіть у час страшної війни Господь поруч. Зі своєї великої любові Він прийшов до людини, щоб їй допомогти вийти з тупика, з якого самотужки людина вибратися не в змозі. Господь сьогодні заохочує нас вірити: «Віруйте мені, що я в Отці і Отець у мені; коли ж ні, через самі діла віруйте. Істинно, істинно кажу вам: хто в мене вірує, такі самі від них робитимете, бо я йду до Отця. І все, що будете просити в моє імʼя, зроблю, щоб Отець прославився у Сині» (Ів 14, 11–13). Перед лицем глибоких травм — особистих, родинних, спільнотних, церковних, національних і глобальних, самі по собі ми безсилі. Навіть сучасні знання законів психіки, розвитку економіки, суспільства, міжнародних відносин та досвід душпастирського служіння доказують, наскільки ми всі потребуємо Бога і Його милосердя. Тільки Ісус дарує повне загоєння ран. Проте, це зцілення можливе тільки тоді, коли ми йдемо за Ним і приймаємо благодать Пресвятого Духа. Коли людина приймає Бога у своє життя, її вчинки стають схожими до вчинків самого Христа, і в нашому служінні Богові і людям людина прославляє самого Бога Отця. Молитва Стихира на стиховні Вечірньої свята Вознесіння ГНІХ: Прийдіть, вірні, вийдемо на високу Оливну гору, * на яку виходили апостоли, * і, піднісши вгору серця і мислі, * побачимо Господа, що нині возноситься. * Йому, радіючи, вдячно закличмо: * Слава вознесінню твоєму, Многомилостивий! Місійні завдання: 1. Особистий рівень: Запитаймо себе, чи ми не соромимося своєї віри і визнаємо її серед інших людей. Проявімо свою віру у видимий спосіб, напр. перехрестімося перед храмом чи капличкою, впевненіше промовляймо слова християнського привітання тощо. 2. Парафіяльний рівень: Запропонуймо свою дієву або молитовну допомогу людям, які виконують певні обов’язки при парафії (напр. паламареві, дякові, хору тощо). 3. Місійний рівень: Помолімося Богові за дар духовної свободи українського народу та інших країн світу від війни, політичних зловживань, чвар, хабарництва, лицемірства і за дар єдності христової Церкви в Україні і світі. День третій З НАМИ БОГ — МИ БОЖІ! (Йо. 17, 1–11) Неділя (1 червня) Роздуми третього дня Декади. Сучасна людина відчуває потребу належати до якоїсь спільноти: до родини, малої чи великої спільноти, культури, народу, мови, професії, покликання. І попри всі технічні можливості соціального спілкування, вона прагне справжнього особистого зв’язку з іншою людиною. Найособливішим стає момент, коли одна людина промовляє до іншої: «я — твій», «я — твоя» або «ти — мій», «ти — моя». У цю мить людина відчуває, що «належить» комусь, що вона є частиною якогось більшого важливого взаємного зв’язку. Коли людина роздумує про Бога, їй стає зрозумілим зв’язок між Отцем, Сином і Святим Духом, бо такий зв’язок знаходить аналоги в людському досвіді. У Бозі все спільне: воля, розум, життя: «і все моє — Твоє, Твоє ж — моє» (Ів 17, 10). Людина, яка не знає Бога, думає, що Бог живе своїм окремим життям, і навіщо Йому втручатися в моє життя, або мені втручатися у Його життя. Але кондак Вознесіння помагає нам зрозуміти, що людина запрошена до участі в Божому житті: «те, що на землі, з’єднавши з небесним. Ти кличеш до тих, що люблять Тебе: Я з вами і ніхто проти вас!». Особливим чином Бог присутній для нас у Пресвятій Євхаристії: «Прийміть, їжте: це є тіло моє. Пийте з неї всі, це є кров моя Нового Завіту…» (Мт 26, 26–28). Христос каже людині: «Я — твій, а ти — моя», а людина каже Христу: «я — Твоя, а Ти — мій». Роздуми в час війни. Бог створив людину з любові і для любові. А гріх позбавляє людину відчувати Божу любов, і тоді людина заміняє її самолюбством, що веде до ще більших травм як на особистому рівні, так і на рівні суспільному, навіть міжнародному. Війна — це апогей ненависті і злоби. Російська «влада» і навіть їхня так звана «церква» декларують, що вони неначе боряться проти «злочинного київського режиму» і «впавшого в сатанізм Заходу», а насправді вони самі, санкціонуючи несправедливу загарбницьку війну проти України, стали жертвою диявола. Російсько-українська війна може стати початком Третьої світової війни, а може навпаки стати часом чергової перемоги над дияволом і наверненням ворогів. Ця перспектива декому здається неможливою, але «немає нічого неможливого для Бога» (Лк 1, 37). Сьогодні сам Христос заступається за своїх: «Я молюся за них, не за світ молюся, а за тих, яких ти дав мені, бо вони твої. І все моє — твоє, і твоє — моє, і я прославився в них» (Ів 17, 9–10). Наше спасіння полягає в тому, щоб повністю належати Богові, як ми співаємо на Літургії: «самих себе, і один одного, і все життя наше Христу Богові віддаймо». Бо «хто обмовляє тайкома ближнього свого» каже Господь через царя Давида, «того я призведу до мовчанки. Хто має горде око й пиху в серці, не стерплю того» (Пс 101 (100), 5). А щоб повністю належати Богові, потрібне глибоке навернення наших сердець, потрібна ревна молитва — особливо молитва за навернення ворогів — і діла милосердя, потрібна непохитна віра в Бога і обʼєднання усіх наших сил у допомозі нашій армії, а також людям, які постраждали внаслідок війни. Молитва Світильний Утрені свята Вознесіння ГНІХ: Коли учні споглядали, * як ти, Христе, возносився, щоб засісти з Отцем, * ангели злітаючи перед тобою, кликали: * Підніміте брами, підніміте, * бо Цар взійшов до Господнього світла слави! Місійні завдання: 1. Особистий рівень: Помолімося до Духа Святого, щоб Він допоміг нам наново пережити зустріч з Воскреслим Христом, і щоб ми раз і назавжди відмовилися від формалізму у нашому християнському житті. 2. Парафіяльний рівень: Поцікавмося, як би ми могли допомогти людям на нашій парафії, які є нашими сусідами, а саме особам золотого віку, з особливими потребами, з неповних сімей тощо (наприклад, купити хліба чи лікарства, просто з ними поспілкуватися тощо). 3. Місійний рівень: Поцікавмося, як би ми могли допомогти нашим сусідами, а саме особам золотого віку, з особливими потребами, з неповних сімей тощо, які не є парафіянами нашої парафії. День четвертий ГІЛКА, ЯКА ПРИНОСИТЬ ПЛІД (Йо. 14, 27–15, 7) Понеділок (2 червня) Роздуми четвертого дня Декади. У Христовій Церкві одна з найважливіших гілок — це єпархія. Вона має свою територію і свого єпископа, який відповідає перед Богом за довірене йому стадо. Він же дбає про те, щоби його вірні мали добру духовну опіку в особі пароха-душпастиря. Парох не тільки керівник, а й, передусім, учитель, священник і духовний батько. Він покликаний бути прикладом любові до ближнього, керувати діяльністю своєї спільноти та організувати все життя парафії. У місії парафії беруть участь не тільки священик-душпастир, а й усі її вірні. Усі разом, духовенство і миряни, повинні обговорювати потреби парафії та можливості працювати над Божими справами на місці свого проживання. Потрібно пам’ятати, що кожна парафія потребує, окрім Божої благодаті, людських і матеріальних ресурсів. Зокрема, ми повинні звернути увагу на три види дарів, які потрібні в Церкві, щоб вона могла виконати свою місію, — дари часу, талантів і скарбу (матеріальних благ). Особливу роль у парафії відіграють пасторальні та економічні ради. Найважливіше, щоби ніхто не почував себе непотрібним, бо стільки є роботи в Господньому винограднику! У Першому посланні апостола Петра читаємо: «Служіть один одному, кожен тим даром, що його прийняв, як добрі домоуправителі різноманітної Божої благодаті» (1 Пт 4, 10). Роздуми в час війни. Важким наслідком війни є відчуття безпорадності, самотності, озлобленості, гніву і безперспективності. Війна неначе обтинає гілки взаємостосунків між рідними, близькими, родичами, з власною землею і навіть з самим Богом. Ця війна принесла з собою каліцтво і сиротинство, розруху домівок і місць праці чи відпочинку, з лиця землі зникають цілі міста і села України, ліси і діброви, розмаїття природи, тварин, птахів і риб. Кожна сімʼя України зазнала непоправних втрат, а мільйони українців змушені переселитися в інші країни, шукаючи там притулку і миру. Проте, віра у Бога відкриває нам глибше розуміння звʼязків між світом видимим і невидимим і з один з одним. Господь нагадує нам, що Він — «виноградина правдива», а Отець Христа — «виноградар». Ісус каже нам: «кожну гілку в мені, що не приносить плоду, він (Отець) відтинає. Кожну ж, що плід приносить, він очищає, щоб більше плоду приносила» (Ів 15, 1–2). Тому, як ніколи, перед нами стоїть завдання плекати зв’язок з Богом і ближніми. Сам Отець дбає про нас, подає нам зцілення і силу витривалості у час великих випробувань. Нашим завданням є докласти усіх зусиль, щоб плекати цей зв’язок у молитві особистій і літургійній, плекати любов і взаєморозуміння у наших сім’ях, родинах і спільнотах, щоб приносити плоди Духа Святого у ділах милосердя і місіонерському проповідуванні Царства Божого усім, хто найбільше потребує Божого милосердя і відновлення зв’язку з Богом і Його Церквою. Молитва Стихира на стиховні Вечірньої свята Вознесіння ГНІХ: Зійшов Бог серед окликів, * Господь серед голосних сурем, * щоб піднести впалий Адамів образ і послати Духа Утішителя, * щоб освячував душі наші. Місійне завдання 1. Особистий рівень: Проаналізуймо своє життя і попросімо в Христа допомоги виявити і позбавитися від залежностей (соціальні мережі, телевізор, алкоголь тощо). 2. Парафіяльний рівень: Запропонуймо свої пропозиції парохові своєї церкви, як би ми хотіли і могли пожвавити парафільне життя та покращити фінансовий стан парафії. 3. Місійний рівень: Ми греко-католики, але знаємо, що поруч є церкви чи храми інших конфесій чи віросповідань. Відвідаймо церкву іншої конфесії і приватно помолімся Богові за дар єдності Церкви в Україні. День п’ятий ДЕ НАМ ШУКАТИ ПРАВДИ? (Йо. 16, 2–13) Вівторок (3 червня) Роздуми п’ятого дня Декади. Ісус Христос прислав Утішителя, який навчає і виховує нові покоління християн. Через Духа Святого людина має можливість протягом усього свого життя глибше пізнавати правди святої віри. Ці правди передані у Святому Письмі, яке творилося століттями під натхненням Святого Духа і дане людині для пізнання Бога, себе і світу. Божі правди передаються у текстах наших Богослужінь, у писаннях Отців Церкви, в рішеннях Вселенських Соборів та іншими проявами Учительського уряду Церкви. У Катехизмі УГКЦ «Христос — наша Пасха» дуже гарно зібрано все основне, що кожен віруючий повинен знати. Для пізнання Божих правд потрібне яскраве світло, а цим світлом є Дух — палаючий вогонь (Мт 3, 11; Дан 7, 9). На Літургії ми співаємо: «ми бачили світло істини, ми прийняли Духа небесного, ми знайшли віру істинну…». Та до світла треба додати наше зусилля: плекати у собі відкритість до Божої правди, постійно шукати тієї правди, читати Святе Письмо щоденно, збагачувати свої знання доброю християнською книжкою і навчанням. Божа правда вимагає нашої особистої жертви і нашої готовності ділитися нею з іншими, пам’ятаючи, що ціллю нашого життя є завжди єднання з живим Христом, воплоченим Словом Божим. Роздуми в час війни. Коли звучить чергова повітряна тривога, ми втікаємо у сховища і чекаємо, коли мине нас ця чорна година. Ми вдивляємося у різні телеграм-канали чи інші засоби комунікації, щоб довідатися, що на нас чекає у найближчі хвилини. Ми розуміємо, що в ці хвилини можуть гинути або й гинуть невинні люди, дорослі і малі, жінки і їхні діти. І знову ненависть і прокляття закрадаються у наші серця. Коли Ісус говорить у сьогоднішньому Євангелії: «настане час, коли кожен, хто вас убиватиме, гадатиме, що служить Богові», то ці слова неначе про російського загарбника, який собі вроїв у голову, що він чинить добре, а насправді «ні Отця, ні мене (Христа) вони не пізнали» (Ів 16, 2–3). Але спробуймо під час повітряних тривог або навіть у час спокою відкрити собі сторінки Святого Письма чи Катехизму, чи іншої доброї християнської книги. Навчімося ревно молитися у час бомбардувань. Навчімося переводити нашу увагу зі злоби і ненависті на думку про те, що я можу зробити, щоб допомогти врятувати життя ближньому. Парадоксальним чином ми осягаємо зцілення не тоді, коли зосереджуємося на самих собі, а коли відкриваємося на дію і ведення Святого Духа. А цей Дух є духом творіння, зцілення і служіння. Він спрямовує нас нести до ближніх співчутливу і милосердну любов і конкретну допомогу. Про цей євангельський парадокс наш Господь сказав: «Хто своє життя зберігає, той його погубить; а хто своє життя погубить задля Мене, той його знайде» (Мт 10, 39). Погубити своє життя задля Христа означає присвятити його служінню ближнім, зокрема воїнам, волонтерам, родичам, а також в особливий спосіб тим, яких Господь називає своїми «найменшими братами» і каже, що все, що ми зробили одному з них, ми Йому зробили (пор. Мт 25, 40). Тож у служінні ближньому в любові людина «віднаходить своє життя», повертається до найбільшої правди про себе саму як про улюблену дитину Божу, створену з любові й покликану до справедливості і любові. Молитва З Утрені після другого стихослов’я: Предвічне і безпочаткове Слово, * прийнявши людську природу, таїнственно її облаготворило і вознеслось на небо. * Ангели його супроводять і показують апостолам* того, хто виходить на небо з великою славою, і промовляють: * Слава Богові, що возноситься на небо. Місійні завдання: 1. Особистий/сімейний рівень: Перечитаймо ще раз самі або в сім’ї пастирське послання Блаженнішого Патріярха Святослава Жива парафія — місце зустрічі з живим Христом. 2. Парафіяльний рівень: Поцікавмося, чи у школі на території нашій парафії викладається предмет «християнська етика» і, якщо так, запитаймо себе, як би ми могли допомогти вчителеві «християнської етики» (можливо потрібна нова література, новий стенд, роздатковий матеріал, християнський фільм тощо). 3. Місійний рівень: Запропонуймо прочитати пастирське послання Блаженнішого Патріярха Святослава Жива парафія — місце зустрічі з живим Христом тим людям, які можливо ніколи не чули про це послання. День шостий ОСОБИСТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ (Йо. 16, 15–23) Середа (4 червня) Роздуми шостого дня Декади. Ісус Христос знав, що Його смерть на хресті завдасть великого болю і журби Його переляканим учням. Він готував їх до цього: «Ще трохи, і ви не побачите мене більше, і знову ще трохи, — і побачите мене: я бо йду до Отця» (Ів 16, 16). Після Вознесіння Церква перебуває в подібній ситуації. Вона знову нетерпеливо чекає на повернення Христа, але цього разу вона може чекати впевнено та в повній радості, бо ж її сини і дочки, одержавши Духа Святого і, будучи «христовими», мають безпосередній доступ до Отця в ім’я Господа Ісуса. Цей безпосередній доступ до Отця накладає на нас певні обов’язки і повинен викликáти в нас почуття особистої відповідальності за поширення Христового Євангелія — як там, де ми живемо, так і по всьому світі. Бути учнями Христовими — означає бути «такими, як Христос», як це влучно зауважив апостол Павло: «Живу вже не я, а живе Христос у мені» (Гал 2, 20). Отож, ми повинні усі наші дані Богом дари, чи то природні, чи то надприродні, творчо віддавати для поширення Божого Царства. Мати особисту відповідальність — означає не боятися самому братися за якусь ініціативу і відважно просити в Бога-Отця сили, мудрості й усього, що нам потрібне для праці на Божу славу і для розвитку Церкви. Роздуми в час війни.Великою трагедією на війні є загибель людей, цивільних і військових. Особливо боляче переносять цю втрату члени їхніх сімей, жінки, батьки, діточки, родичі і близькі друзі. У цій війні ворог обрав жорстоку і аморальну тактику цілити не лише у військових, але також в першу чергу в мирне населення, щоб налякати і деморалізувати українців. Чи не щодня ворог атакує об’єкти цивільної інфраструктури, щоб позбавити нас світла, тепла і засобів до існування. Найбільше страждають діти. Близько двох тисяч дітей постраждали в Україні внаслідок повномасштабної збройної агресії Росії. За офіційною інформацією біля тисячі дітей загинули та понад півтора тисячі отримали поранення різного ступеня тяжкості. Щонайменше кілька тисяч українських діточок, особливо сиріт, примусово вивезли на окуповані території або в російську фередарцію. А ці діти ні в чому невинні. Вони бачили те, чого вони не повинні були бачити: смерть, ґвалт, розруху і смерть. Вони пережили те, чого вони не повинні були переживати. Бог не бажає смерті людини. Бог миру хоче подарувати дітям і нам мир і силу витривалості. Тільки Він здатен звільнити нас від страху, що паралізує нашу здатність шукати хоч якесь пояснення того, що відбувається, та хоч щось зробити, щоб зупинити цю несправедливу війну. Милосердний Господь огортає своїми люблячими обіймами кожну людину і дитину і зціляє їхні серця своєю батьківською любов’ю. Бог стає духовним опікуном батьків, які втратили своїх дітей. Він обіцяє їм, що під час загального воскресіння, усі сім’ї возз’єднаються і зустрінуться у Божому Царстві. Господь також сьогодні надихає людей доброї волі всиновлювати і удочеряти сиріт. Кожен з нас може стати молитовним опікуном над усіма діточками, і кожна молода сім’я може взяти відповідальність на себе і усиновити чи удочерити одну дитину, яка втратила своїх батьків у часі війни. Молитва З канону Утрені: Оспівуємо, всі люди, Христа, Який на раменах херувимів вознісся у славі, і посадив нас із Собою праворуч Отця, піснею перемоги, бо Він прославився. Спасителя Бога і людину Христа, ангели, побачивши з плоттю у вишніх, здивувалися, одноголосно співаючи пісню перемоги, бо Він прославився. Бог, що явився на горі Синайській і закон дав Мойсеєві, з гори Елеонської вознісся плоттю; Йому всі співаємо, бо Він прославився. Місійні завдання: 1. Особистий/сімейний рівень: З’ясуймо, чи на парафії є спільноти чи групи людей, які займаються волонтерською діяльністю, плетуть сітки, збирають кошти для дронів тощо. Долучімося до такої групи, якщо ми ще не задіяні у ній, а якщо задіяні, то подумаймо, як можна покращити діяльність цієї групи. 2. Парафіяльний рівень: Запропонуймо парохові заснувати нову молитовну групу, яка буде молитися у наміренні справедливого миру в Україні, завершення війни, за воїнів та членів їхній сімей. 3. Місійний рівень: Розкажімо своїм друзям поза парафією, які волонтерські ініціативи відбуваються у нас на парафії. День сьомий СПІЛЬНОТА МОЛИТВИ І МИЛОСЕРДЯ (Йо. 16, 23–33) Четвер (5 червня) Роздуми сьомого дня Декади. Будьмо привітні один до одного, як годиться улюбленим Отця. Коли ми приходимо на Божественну Літургію, то пам’ятаймо, до якої великої родини належимо. Це відчуття спільноти-родини треба постійно плекати. Не забуваймо вітатися один з одним, коли збираємось у храмі. Одних людей ми знаємо добре, інших — лише трохи, а ще інших — не знаємо взагалі. Але ж ми є однією родиною дітей Божих! Докладімо зусиль, аби не тільки познайомитися з іншими членами парафії, а й щоб цікавитись, які в них життєві виклики, радості і болі, щоби знати, про що просити в Бога, за що дякувати. Третя Божа заповідь — «Пам’ятай день святий святкувати» (Вих 20, 8) — зобов’язує нас відвідувати храм щонайменше в неділю і на великі свята. Проте ми знаємо, що багато наших сусідів, рідних і знайомих ходять до церкви лише на найбільші свята. Щоби частіше ходити, вони мусять відчути себе частиною великої християнської і парафіяльної родини. Нашим завданням, отже, є показати їм, що ми раді їх бачити на молитві з нами в спільноті улюблених учнів Христових. А коли хтось не відгукується на всякі наші запрошення чи заохочення, не судімо їх, а молімося за них до Святого Духа. Він же Той, хто зрушує серця, відкриває Христа для кожного, провадить до Отця. Роздуми в час війни. У цій Декаді Місійності ми роздумуємо над словами Христа у час, коли триває жорстока війна, і гинуть невинні люди. Здається, неможливо знайти розраду і заспокоєння, коли ворог чинить багато зла і кривди. Та все ж по особливому звучать до нас слова Христа: «сам бо Отець вас любить, бо ви маєте любов до мене і віру» (Ів 16, 27). Як важливо бути відкритими на любов самого Бога Отця до нас, як важливо її відчувати і берегти у серці. А щоб її пережити і з цієї божественної любові черпати сили, нам важливо вірити в Христа і Його любити усім серцем своїм, усією душею своєю, усіма думками своїми і силами своїми (пор. Мт 22, 37). Коли переживаємо цю взаємну любов, тоді зростає у серці і сміливість просити у Бога усе, чого потребуємо: «просіте ж — і ви одержите, щоб радощів ваших було вщерть» (Ів 16, 24), і силу дарувати цю любов іншим, які її потребують. І дарувати її у конкретних вчинках милосердя: голодного нагодувати, спраглого напоїти, нагого зодягнути, подорожнього прийняти в дім, хворого і ув’язненого відвідати тощо (пор. Мт 25, 35–36; Іс 58, 6–7). На практиці це означає скеровувати свою увагу і допомогу до конкретних людей, чиї прохання про допомогу не доходить до вух державних соціальних служб чи міжнародних допомогових організацій. Саме ми, на своїх парафіях і у своїх спільнотах, найкраще знаємо, хто той ближній чи та ближня, які потребують нашої підтримки: матері, жінки і діти загиблих воїнів, переселенці, люди, які втратили працю чи здоров’я тощо. Можливо ми не зможемо їх забезпечити матеріально, але ми можемо їх огорнути своєю любов’ю і молитовною опікою. Молитва Стихира на Вечірній: Ти, Христе, вознісся до безначального свого Отця, * хоча не розлучався ти з його неописанним божеством. * Небесні сили нічого не додаючи до трисвятої хвали, * визнавали тебе, Господи, * теж після воплочення, єдиним Отцевим Сином. * Тому, багатством ласк твоїх, помилуй нас. Місійні завдання: 1. Особистий/сімейний рівень: Подивімося на дошку оголошень чи на фейсбук-сторінку нашої парафії про парафіяльні події і знайдімо для себе або нашої сім’ї якусь цікаву подію та відвідаймо її. 2. Парафіяльний рівень: Відвідаймо сайт чи фейсбук-сторінку нашої парафії і поширмо парафіяльні події у соціальних мережах, якими ми користумося. Напишімо у наших соціальних мережах мотивуючий пост про дію Бога у нашому житті. 3. Місійний рівень: Організуймо разом з парохом відвідини іншої парафіяльної спільноти (греко-католицької, православної або протестантської) для того, щоб розповісти про життя своєї парафії, поділитися з іншими своїм досвідом, можливо допомогти заснувати там біблійні гуртки, парафіяльні спільноти тощо. День восьмий ХРИСТИЯНСЬКА СІМ’Я — ДОМАШНЯ ЦЕРКВА (Йо. 17, 18–24) П’ятниця (6 червня) Роздуми восьмого дня Декади. Парафія — це духовний дім, дім Батька, де людина зустрічається з Богом, де звершуються Святі Тайни, де люди діляться одні з одними радістю і смутком, де пропонують підтримку для тих, хто шукає відповідей на життєві питання, де допомагають загоїти рани, завдані життєвими випробуваннями і трагедіями. Парафія — це місце, де люди можуть пізнати любов і доброту Божу через відкрите серце і добрі діла учнів Христа. Хто найбільше потребує нашої допомоги? Безхатченки, бідні, сироти, вдови, люди з особливими потребами, самотні, сім’ї, в яких чоловіки або жінки перебувають на війні або загинули тощо. Це — наші сусіди, які живуть біля нас. Нам важко їх зрозуміти, якщо ми самі ніколи не переживали те, що вони переживають. Ми щасливі, що маємо родину і друзів, які зможуть допомогти нам у скруті. Але уявімо на секунду, що в одну мить весь світ від нас відвернувся. Нам тоді здається, що і сам Бог про нас забув. Саме в такій найскрутнішій ситуації безцінним є добре слово і жест доброти з боку справжнього християнина. Якщо ми справді маємо намір увійти у Царство Небесне разом з Христом, тоді візьмімо близько до свого серця слова Ісуса Христа: «Бо все, що зробили ви одному з найменших оцих, те мені ви зробили» (Мт 25, 40). Роздуми в час війни. Міцні подружні стосунки ґрунтуються на любові, коханні, взаєморозумінні, довірі і турботі один про одного. Водночас, для доброї християнської сім’ї надзвичайно важливо молитися разом, споживати їжу разом, проводити дозвілля разом тощо. Ми спостерігаємо, як під час війни наші сім’ї переживають особливі труднощі через втрату рідних і близьких, виїзд жінок з дітьми за кордон, участь чоловіків і жінок у військових діях на фронті тощо. Багато сімей розпадаються. Багато молодих людей бояться створювати сім’ї, а ті, що вже одружилися, часом бояться мати дітей через невпевненість у завтрашньому дні. Люди почувають себе виснаженими як морально, так і духовно. На це накладаються матеріальні труднощі, невеликі зарплати, часом скорочення на роботі. А хто найбільше відчуває цю кризу і невпевненість? Це — наші діти, бо їхні серця все відчувають усе, що відбувається навколо, з особливою гостротою і крихкістю. А батьки відчувають, що не підготовані мудро і по-Божому виховувати своїх дітей і пояснювати їм, що таке війна і як себе вести в цей час. То ж як важливо для наших сімей бути разом, відновити добрі стосунки між тими, хто є поруч, згадати, що кожна сім’я, як і чернеча спільнота, відображенням спільноти Пресвятої Тройці, Отця-Сина-Духа Святого, та опорою народу. Без міцних українських християнських сімей годі уявити собі міцну і процвітаючу Україну. Молитва Христа за всіх християн дуже співзвучна з молитвою за єдність у наших сім’ях: «щоб усі були одно, як ти, Отче, в мені, і я в тобі, щоб і вони були в нас одно, щоб світ увірував, що ти мене послав» (Ів 17, 21). Молитва За парафію і за потребуючих: Милостивий і люблячий Боже, ми просимо Тебе, щоб Ти зіслав Свого Святого Духа на нашу парафію і наповнив нас Твоєю любов’ю. Вчини так, щоб ми могли нести Твою правду тим, хто шукає Тебе. Допоможи нам зростати в подяці і бачити все те добро, яке Ти нам даруєш. Вселити в нас глибоке почуття щедрості, щоб ми були готовими ділитися нашими дарами, талантами, часом і нашими фінансовими ресурсами з тими, хто цього найбільше потребує. Зроби сильнішим наше бажання слідувати за Твоєю волею, щоб ми могли чинити все на Твою честь і славу. Амінь. Місійні завдання: 1. Особистий/сімейний рівень: Почнімо щоденно читати Святе Письмо. Якщо ми це вже робимо, поцікавмося новими католицькими коментарями на Святе Письмо. 2. Парафіяльний рівень: Долучімося до парафіяльного біблійного гуртка, де спільно читають і обговорюють тексти Святого Письма. Якщо ми вже є членом такої біблійної спільноти, засвідчмо своїм друзям, як Господь промовляє до нас особисто через біблійні тексти. 3. Місійний рівень: Долучімося до біблійної години чи біблійного гуртка за межами своєї парафії. Поцікавмося новими підходами читання Святого Письма, які використовуються на інших парафіях. День дев’ятий ПАСИ МОЇ ВІВЦІ (Йо. 21, 15–25) Субота (7 червня) Роздуми дев’ятого дня Декади. Для Івана Богослова Ісус Христос — Добрий пастир. Він — Той, хто «життя своє за овець покладе» (Ів 10, 11), знає своїх, і свої Його знають (пор. 10, 14). Він кличе овець, і вони слухають його голосу (пор. 10, 3). У Церкві душпастир покликаний бути таким самим — знати своїх і бути готовим віддати за них життя. За голосом такого душпастиря піде кожна віруюча душа, бо в ньому вона може побачити образ самого Христа. Йти за добрим пастирем — означає підтримувати його в його різноманітній праці, морально, молитовно і, так, фінансово. Добрий пастир дбає, щоби його стадо зростало в розумінні правд віри, збиралося разом у радості на молитву, допомагало ближнім у потребі. Та не може Церква виконувати свою місію без якоїсь фінансової бази. Ми усі це розуміємо. Будівництво, ремонти, світло, опалення, посуд, книжки, допомога бідним — усе це вимагає коштів. А коли йдеться про загальноцерковну місійну діяльність, якій присвячена Декада місійності, потрібно, аби кожна парафія глянула назовні й подумала, як підтримати Блаженнішого Святослава і місцевого Єпископа, щоби Боже Слово дійшло до тих, які ще його не почули, і тим збільшилося Христове стадо. Роздуми в час війни. Бог Великий і Бог Всесильний! Бог є володарем життя і смерті. На війні гинуть воїни, які віддали своє життя в бою за незалежність Української землі, бо захищали від ворогів свою віру, культуру, свою землю. Вони воюють за наше мирне життя, за добробут і спокій, вони рятують міста й села і собою захищають Батьківщину. Ми молимо Боже Милосердя за убитих на війні ратників, просимо за прощення усіх гріхів, які вони учинили свідомо чи несвідомо. Сам Господь сказав, що «ніхто неспроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає» (Ів 15, 13). Без віри у воскресіння їхня жертва вимірювалася б лише добробутом наступних поколінь, які користуватимуться їхніми надбаннями, безпекою і перемогою, яку воїни здобувають для нас. Але оскільки ми твердо віримо, що їхні душі приєднуються до сонмів небесних героїв, то й після загального Воскресіння вони приєднаються до своїх рідних і близьких, разом з прародичами і нащадками. Зараз ми бачимо їхні рани і муки, ми чуємо їхній стогін і страждання, хоча нам і близько не відомо, які нестерпні випробування вони понесли, перебуваючи в нестатках, скруті, трудах і неспанні, часом в оточенні і полоні, голоді, спразі і виснаженні. Але ми добре знаємо, що вони мужньо потрудилися у страшних і вікопомних битвах. Господь приймає їхню жертву, яку вони поклали за ближніх своїх. Сам Бог зодягає їх у шати світлі й чисті, бо вони вибілили тут одяг свій у своїй крові. Господь робить їх спільниками у перемозі разом з усіма, хто воював під знаменом Хреста проти зла, несправедливості й самого диявола. Відійшовши до вічності, вони далі з нами продовжують молитися за нас з небесного Єрусалиму. Милосердний Господь долучає їх до собору славних страстотерпців, добропобідних мучеників, захисників України, Небесної Сотні, усіх праведників і всіх святих. Молитва З другої коліноприклонної молитви на Вечірній на Зіслання Святого Духа: Господи Ісусе Христе, Боже наш! Ти ще за життя, перебуваючи між нами, подав свій мир людям і постійно подаєш вірним дар пресвятого Духа у сталому спадкоємстві. Зокрема ж сьогодні зіслав ти своїм апостолам й учням цю ласку у вигляді вогняних язиків, наснаживши їхні уста. Через них кожний народ у власній мові прийняв до свого слуху богопізнання. І ми просвітилися світлом Святого Духа та визволилися від омани, мов від темряви. Задля роздачі видимих і вогняних язиків, і задля надприродного діяння навчились ми вірувати в тебе і вихваляти тебе з Отцем і Святим Духом, просвітившись одним Божеством і його силою та владою. Бо ти — Отцеве сяйво й незмінний та непорушний образ його природи й істоти. Місійні завдання: 1. Особистий/сімейний рівень: Увечері помолімося додаткову молитву за нашого парафіяльного священника і за всіх людей, які допомагають слідкувати за красою і порядком церкви. А також не забудьмо, як і кожного року, завтра скласти пожертву на місійний фонд нашої Церкви, яка будує нові церкви на Сході, Півдні і Центрі України та по цілому світі. 2. Парафіяльний рівень: Зробімо короткий аналіз життя парафії і з’ясуймо для себе, що для нас у цій парафії є найважливіше, що нам найбільше подобається, а що можна було б змінити. На листочку напишімо свої роздуми і передаймо цей листочок парохові. 3. Позапарафіяльний рівень: Поцікавмося, як працюють інші успішні парафії. Подумаймо, що з їхнього життя можна було б застосувати у себе вдома. День десятий — празник Зішестя Святого Духа НАША МІСІЯ: БУТИ НОСІЯМИ СВЯТОГО ДУХА (Йо. 7, 37–52; 8, 12) Неділя (8 червня) Роздуми десятого дня Декади. Який це чудовий образ Святого Духа — ріка живої води, яка тече з нутра тих, хто вірують у Христа. Кожен із нас, коли бачить якусь ріку, хоче зупинитись і глянути, як тече вода. Наша думка облітає тих, яким та вода приносить життя і радість. Подібно діє Святий Дух через нас і робить нас Божим знаряддям, аби ми приносили іншим життя і радість. Він дає нам різні дари (пор. Іс 11, 2–3: мудрість, розум, рада, сила, знання, побожність і страх Божий), а ми, своєю чергою, покликані приносити Його плоди (пор. Гал 5, 22–23: любов, радість, мир, терпеливість, милість, доброта, вірність, лагідність, стриманість) для зростання Церкви Христової. Можна сказати, що Святий Дух дає нам пізнати Христа як Світло світу і веде нас до життя в Христі. Він чинить кожного з нас носієм Божої благодаті, Христовим апостолом, свідком Його правди і світилом доброти Божої. Доходимо, отже, висновку, що Господь кличе нас до активного християнського життя. Він запрошує нас сміливо брати на себе відповідальність і тим змінювати на краще наше суспільство, переображувати наші парафії, покращувати наше життя у світлі Доброї Новини. Ісус світ переміг (Ів 16, 33) і, даючи нам свого Духа Святого, кличе нас до святості й свідчення Його доброти та милосердя. Не біймося ділитися даром віри з іншими людьми. Відчуймо підтримку Ісуса Христа, який не залишив нас самими. Просімо натхнення Святого Духа, щоби сповнювати волю Божу в усьому. Роздуми в час війни. Праведний митрополит Андрей Шептицький в часи Другої світової війни закликав на архиєпархіальних соборах до нового осмислення Божих Заповідей як основи будь-якого суспільства, яке прагне миру і справедливості. Бо лише нагадавши собі слова Декалогу, який є законом і основою справедливого життя, можна очікувати на відновлення Божого миру. Якщо людство не дотримуватиметься Божих Заповідей, то перед цілим світом постає така загроза, яка може виявитися останньою. Цей заклик є особливо актуальний в умовах російської агресії і сьогодні. «Ісус Христос учора й сьогодні — той самий навіки» (Євр 13, 8). Господь хоче, щоб Його учні були, як колись на початках християнства, — відважними у вірності правді; щоб не закривали очей на несправедливість, шукаючи отримати економічний зиск і забезпечити собі спокій. Життя Ісуса — Його навчання та вчинки — є світлом для нас і прикладом, як бути справжніми людьми, що створені на образ і подобу Бога та носять у собі миротворчу силу Святого Духа. Наше завдання — ставати святим народом, свідчити про Боже мудре і справедливе правління у світі і нести Благу Вістку всім народам, що Бог переміг диявола і ми долучаємося до цієї битви за життя. Приклад Христа є настільки чистим і зрозумілим, що його не можуть замінити жодні людські компроміси і поступки, оскільки йдеться про гідність і права людей і свободи всього цивілізованого світу. Молитва Кондак і тропар Свята Зіслання Святого Духа: Благословен єси, Христе Боже наш, * що премудрими рибаків явив, * зіславши їм Духа Святого, * і ними уловив вселенну. * Чоловіколюбче, слава Тобі. Слава, і нині: Коли Ти, зійшовши, язики змішав, * розділив Ти народи, Всевишній. * Коли ж вогненні язики Ти роздавав, * у з’єднання всіх Ти призвав. * I одноголосно славимо Пресвятого Духа. Місійні завдання: 1. Особистий рівень: Проаналізуймо, чи у нашому особистому житті проявляються дари і плоди Святого Духа, і якщо якісь плоди проявляються недостатньо, докладімо зусиль, щоб це поправити. 2. Парафіяльний рівень: Поділімося своїми міркуваннями у нашій сімʼї чи спільноті про один з дарів Святого Духа, а саме, як він реалізується у нашому житті. 3. Місійний рівень: Знайдімо нагоду поділитися з іншими людьми за межами парафії своїм добрим настроєм і радістю життя з Христом у Святому Дусі. Нагадуємо, що метою Декади місійності є: розпалити в нас дар віри, який ми отримали в таїнстві Хрещення; зробити нас здатними ділитися вірою з ближніми; допомогти нам нести у світ радість Євангелія, Добру Новину спасіння в Христі; щоб ми стали як учні Христові, місіонерами, проголошуючи світові милосердну Божу любов відновити місійний дух, що означає допомогти християнам самим пережити благовість Євангеліє, Любов Бога і Його присутність у власному житті та потребу ділитися Доброю Новиною з іншими.   Детальніше...

Рекомендації душпастирям щодо проведення Декади місійності-2024

Зважаючи на продовження стану війни, в якому перебуває наша країна, пропонуємо Декаду-2024 провести так: Використати матеріали 2018 року: Інструкція для священиків (ознайомитися за посиланням https://synod.ugcc.ua/pub/files/DECADA-otci-2018.pdf) та Путівник для мирян (за посиланням https://synod.ugcc.ua/pub/files/mission_days-2018-people-ukr-druk-final.pdf) Для проведення Декади місійності в час війни пропонуємо дещо нову структуру кожного дня Декади, а саме: - назва дня, біблійний уривок, роздуми кожного дня Декади, згідно з Путівником 2018 р. - роздуми в час війни (оновлені тексти на 2024 рік) - молитовний намір для приватної молитви, в колі сім’ї та всієї парафіяльної спільноти на кожен день замість попередніх місійних завдань, цитати та молитви дня. 3.      На парафіяльному рівні час проведення Декади пропонуємо пароху визначити самостійно, наприклад, після Вечірні, Молебню, Акафісту чи зранку після Богослужіння. Також просимо заохотити парафіян молитися вдома в колі сім’ї в молитовних намірах Декади спільну вервичку. Оновлений формат Декади Місійності-2024: Празник Вознесіння Господа Нашого Ісуса Христа – «Особисте утвердження у вірі» (Єв. від Луки 24, 36-53). Четвер 13 червня (9 травня). Запрошення. У цей урочистий день свята Вознесіння Христового заохочуємо всіх відгукнутися на запрошення Глави нашої Церкви, Блаженнішого Святослава Шевчука, підготуватися до величного празника П’ятидесятниці, проходячи Декаду Місійності 2024 року. Протягом десяти днів між Вознесінням і Пʼятдесятницею ми роздумуватимемо над текстами Євангелія від Йоана, які читаються під час Божественної Літургії, і разом вслухатимемося у ті науки, які Господь промовляє у час, коли в нашій країні вже третій рік поспіль триває війна. Теми, на які звертає нашу увагу євангелист Йоан, перегукуються з нашим пошуком стійкості і незламності, служіння і лідерства, зцілення і лікування травм, завданих в часі війни. Джерелом стійкості і витривалося для нас завжди була молитва, читання Святого Письма і участь у Святих Тайнах. Водночас дуже важливими місцями формуванням стійкості, солідарності і зцілення для нас є також християнська сім’я, домашня церква і найближче коло спілкування з друзями. Досвід пережиття зустрічі з Богом у церкві і вдома, особливо тепер, спонукає нас до частішого відвідування Богослужінь і прийняття дарів Святого Духа, плодами якого є наше активне волонтерство і служіння у місцевих парафіяльних спільнотах, військових шпиталях, центрах допомоги переселенцям та особам, які є найуразливіші у часі кризи і випробування. Роздуми в час війни. Це вже третій рік, як ми зустрічаємо Паску і П’ятидесятницю у героїчному протистоянні українського народу проти широкомасштабного вторгнення росії в Україну. Пам’ятаємо, як учні Христа під час Його Страстей і навіть після Його Воскресіння ховалися з переляку перед лицем смерті. Багато з нас усе ще «налякані та повні страху», стривожені і з сумнівами, які постають у наших серцях (пор. Лк 24, 37-38). Нам хочеться втекти або помститися, або якось виразити свою злість і розчарування, але часто ми все тримаємо у собі, закипаючи від злості і ненависті до ворога і всієї несправедливості, яка оточує нас. Проте, Христос як тоді, так і тепер заходить у наші домівки і спільноти, дарує нам мир і свого Духа Святого. Він показує нам свої рани і запрошує торкнутися до них. Хоч Він вже не розпʼятий, але продовжує співстраждати з нами. Хоч Він вже переміг смерть, але продовжує з нам співвмирати, щоб показати нам, що Він поруч, що Він розуміє нас, Він вчить нас цінувати кожну мить нашого життя і кожну людину, яка є біля нас. Таким чином Він допомагає нам перетворити страх на спокій, тривогу на витривалість, розгубленість на вміння робити правильні рішення. Він дарує нам свого Духа і свій мир та дає нам місію проповідувати «покаяння на відпущення гріхів усім народам» (Лк 24, 47), щоб люди змогли через дієву любов підготуватися до Його Другого Приходу і Його володарювання у Царстві Божому. Молитовний намір. Сьогодні подякуймо Богові за стійкість нашої Української Держави, за кожного захисника і захисницю і їхні сім’ї, за волонтерів і медиків. Щодня пам’ятаймо в молитві про них! Місійне завдання: Попри нелегкі обставини життя, знайди сьогодні три речі, за які Ти хочеш подякувати Богові, і подякуй Йому за них. День перший – «Божа Любов, що дарує радість» (Єв. від Йоана 14, 1-11). П’ятниця 14 червня (10 травня). Роздуми першого дня Декади. У людському серці завжди нуртує бажання зустрітися зі своїм Творцем. Святий Августин каже: «Неспокійне моє серце, Господи, поки не спочине у Тобі» (Сповідь І, 1). З одного боку, Бог робить перший крок: «Він, існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність із Богом, а применшив себе самого, прийнявши  вигляд слуги, ставши подібним до людини» (Флп. 2, 6–7). З іншого боку, людина запрошена повністю довіритися Богові: «Хай не  тривожиться серце ваше! Віруйте в Бога, віруйте й у мене. В домі Отця мого багато жител» (Йо. 14, 1–2). Звідки в людини може взятися сила духу й бажання зробити крок назустріч Богові у дорозі до дому Отця, в якому багато жител? Відповідь проста – ЛЮБОВ. Саме з любові до  людини Господь її сотворив і зробив вінцем усього сотворіння. Саме з любові до людини Господь став людиною, щоб її визволити від  гріха і рабства. Від самого початку Бог заклав  у глибину людської душі любов, доброту, відчуття краси і гармонії. Людина найщасливіша тоді, коли вона любить і коли її люблять.  Гріх спотворив нашу здатність любити. Ісус Христос, Син Божий, об’явив нам, що Бог Є  Любов і що ми, будучи Його дітьми, також  покликані бути іконами Божої доброти й любові. Роздуми в час війни. Найприроднішим станом людської душі та й усього, що існує у цьому світі, є стан любові і миру. Бо сам Бог є любовʼю (пор. 1 Йо 4, 8). Світ з любові постав, з любові ми прийшли у цей світ, і в кінці історії любов і справедливість знову вже остаточно запанують у світі Царства Божого. Якщо ми шукаємо джерело стійкості у цих часах війни, потрібно звернутися до Першоджерела. Хоч часом розчарування, зневіра, ненависть і жага помсти переповнюють наші серця, для стійкості і здатності не лише вижити, але й перемогти, ми повинні відсунути ці руйнівні почуття, які спустошують наші серця, і наповнитися Божою силою. Ісус сьогодні дуже чітко промовляє до нас: «Хай не тривожиться серце ваше! Віруйте в Бога, віруйте й у мене» (Йо 14, 1). Він також каже: «Я – дорога, істина і життя» (Йо 14, 6), «хто бачить мене, той бачить Отця» (Йо 16, 9). Якщо нам важко віднайти зв’язок з джерелом любові, подивімося ще раз на Христа розпʼятого і також на Христа воскреслого, на хрест і на ікону Воскресіння. Спробуймо торкнутися Його ніг на хресті, а тоді вкласти свої пальці у Його бік воскреслого Тіла разом з Томою, щоб разом з ним заволати «Господь мій і Бог мій» (Йо 20, 28). Ця зустріч, цей погляд і цей дотик, перед Розп’яттям, у Євхаристії, у спілкуванні з людиною, яка потребує Божого милосердя, – це найсильніше джерело стійкості і незламності у часі війни. Нам треба навчитися робити це часто, постійно і особисто. І черпати з цієї зустрічі натхнення до подальших діл милосердя. Молитовний намір. Молімося про силу Святого Духа для кожного українця, щоб мати силу любити і підтримувати один одного і особливо тих, хто найбільше цього потребує.  Місійне завдання: Учора ми дякували Богові за Його дари, а сьогодні знайди три речі, за які Тобі принесли радість. Ще раз усміхнися. День другий – «Святий Дух – Утішитель» (Єв. від Йоана 14, 10-21). Субота 15 червня (11 травня). Роздуми другого дня Декади. Сучасна людина сильно переймається, як до неї ставляться інші люди. А християнин іде за Христом і не переживає, що про нього думає світ. Коли гріхи опановують людину, вона хоче, щоби Бога не було взагалі, бо памʼять про Бога мучить людське сумління і створює духовно-психологічний дискомфорт. Гріх для неї є спочатку невидимим, а потім він стає явним рабським ярмом. Гріх паралізує людину, руйнує сім’ї та спільноти, сварить між собою цілі народи і робить їх ворогами. Гріх стає звичкою, яку дуже важко викорінити і якої важко позбутися. Коли ж Дух Святий наповнює людське серце, то очі починають дивитися по-новому. У людині відбуваються глибокі зміни. Бог для людини  перестає бути ворогом, а стає Світлом. Він – Той, який заради людини пожертвував власним Сином. Те, чого Господь бажає, тепер стає доброю волею людини. Ісус каже: «Якщо любите мене, то мої заповіді берегтимете» (Йо. 14, 15). Відтепер людина – вже не раб, але син або дочка, і під натхненням Святого Духа людина може звернутися до Бога словами «Авва, Отче!» (Рм. 8, 15), глибоко переконана, що вона є дитиною самого Бога. Ось що означає бути народженим від Духа Святого. До цього запрошує нас Свята Церква, і цією радістю людина ділиться з іншими людьми. Роздуми в час війни. Ми вже згадували, що гріх здатен нанести людині глибокі рани: від неспокою сумління, до психологічних травм, до ненависті до ближніх, яких людина починає кривдити, аж до так званих інституційних гріхів, таких як рабство, расизм, атеїзм, імперіалізм, несправедлива війна супроти сусідніх народів тощо. Цілі покоління вірних нашої Церкви пережили на собі наслідки таких гріхів, які ще й сьогодні набувають все нових і нових форм. Матір’ю і усіх гріхів є гордість, самолюбство, яке створює ілюзію, що людині не потрібен Бог, який її любить, а людина любить тільки сама себе і думає, що цього їй вистачить для повного щастя. «Я» хоче бути саме собі господарем і мірилом того, що людині можна, а що ні. Так і живе сучасна людина, забуваючи, що над нею панує Божий закон, і що це Бог є мірилом усього. Але Господь не залишає людину з її гріхом на самоті. Навіть у час страшної війни Господь поруч. Зі своєї великої любові Він прийшов до людини, щоб їй допомогти вийти з тупика, з якого самотужки людина вибратися не в змозі. Господь сьогодні заохочує нас вірити: «Віруйте мені, що я в Отці і Отець у мені; коли ж ні, через самі діла віруйте. Істинно, істинно кажу вам: хто в мене вірує, такі самі від них робитимете, бо я йду до Отця. І все, що будете просити в моє імʼя, зроблю, щоб Отець прославився у Сині» (Йо. 14, 11-13). Перед лицем глибоких травм – особистих, родинних, спільнотних, церковних, національних і глобальних, самі по собі ми безсилі. Навіть сучасні знання законів психіки, розвитку економіки, суспільства, міжнародних відносин та досвід душпастирського служіння доказують, наскільки ми всі потребуємо Бога і Його милосердя. Тільки Ісус дарує повне загоєння ран. Проте, це зцілення можливе тільки тоді, коли ми йдемо за Ним і приймаємо благодать Пресвятого Духа. Коли людина приймає Бога у своє життя, її вчинки стають схожими до вчинків самого Христа, і в нашому служінні Богові і людям людина прославляє самого Бога Отця. Молитовний намір. Молімося, щоб серце кожного українця не заполонили зневіра, смуток і біль через втрати, озлобленість і пасивність. Молімося, щоб Святий Дух зміцнював в кожному із нас надію і витривалість. Місійне завдання: Подумай, які знаки своєї присутності Господь сьогодні Тобі посилав. Запитай себе, чи Ти відчуваєш Його близькість упродовж дня? День третій – «З нами Бог – ми Божі!» (Єв. від Йоана 17, 1-11). Неділя 16 червня (12 травня). Роздуми третього дня Декади. Сучасна людина відчуває потребу належати до якоїсь спільноти: до родини, малої чи великої спільноти, культури, народу, мови, професії, покликання. І попри всі технічні можливості соціального спілкування, вона прагне  справжнього особистого зв’язку з іншою людиною. Найособливішим стає момент, коли одна людина промовляє до іншої: «я – твій», «я – твоя» або «ти – мій», «ти – моя». У цю мить людина відчуває, що «належить» комусь, що вона є частиною якогось більшого важливого взаємного зв’язку. Коли людина роздумує про Бога, їй стає зрозумілим зв’язок між Отцем, Сином і Святим Духом, бо такий зв’язок знаходить аналоги в людському досвіді. У Бозі все спільне: воля, розум, життя: «і все моє – Твоє, Твоє ж – моє» (Йо. 17, 10). Людина, яка не знає Бога, думає, що Бог живе своїм окремим життям, і навіщо Йому втручатися в моє життя, або мені втручатися у Його життя. Але кондак Вознесіння помагає нам зрозуміти, що людина запрошена до участі в Божому житті: «те, що на землі, з’єднавши з небесним. Ти кличеш до тих, що люблять Тебе: Я з вами і ніхто проти вас!». Особливим чином Бог присутній для нас у Пресвятій Євхаристії: «Прийміть, їжте: це є тіло моє. Пийте з неї всі, це є кров моя Нового Завіту...» (Мт. 26, 26-28). Христос каже людині: «Я – твій, а ти – моя», а людина каже Христу: «я – Твоя, а Ти – мій». Роздуми в час війни. Бог створив людину з любові і для любові. А гріх позбавляє людину відчувати Божу любов, і тоді людина заміняє її самолюбством, що веде до ще більших травм як на особистому рівні, так і на рівні суспільному, навіть міжнародному. Війна – це апогей ненависті і злоби. Російська «влада» і навіть їхня так звана «церква» декларують, що вони неначе боряться проти «злочинного київського режиму» і «впавшого в сатанізм Заходу», а насправді вони самі, санкціонуючи несправедливу загарбницьку війну проти України, стали жертвою диявола. Російсько-українська війна може стати початком Третьої світової війни, а може навпаки стати часом чергової перемоги над дияволом і наверненням ворогів. Ця перспектива декому здається неможливою, але «немає нічого неможливого для Бога» (Лк. 1, 37). Сьогодні сам Христос заступається за своїх: «Я молюся за них, не за світ молюся, а за тих, яких ти дав мені, бо вони твої. І все моє – твоє, і твоє – моє, і я прославився в них» (Йо. 17, 9-10). Наше спасіння полягає в тому, щоб повністю належати Богові, як ми співаємо на Літургії: «самих себе, і один одного, і все життя наше Христу Богові віддаймо». Бо «хто обмовляє тайкома ближнього свого» каже Господь через царя Давида, «того я призведу до мовчанки. Хто має горде око й пиху в серці, не стерплю того» (Пс. 101 (100), 5). А щоб повністю належати Богові, потрібне глибоке навернення наших сердець, потрібна ревна молитва – особливо молитва за навернення ворогів – і діла милосердя, потрібна непохитна віра в Бога і обʼєднання усіх наших сил у допомозі нашій армії, а також людям, які постраждали внаслідок війни. Молитовний намір: Молімося за тих, які втратили рідний дім і майно та були змушені покинути Україну, втікаючи від війни, і про зміцнення в них надії та довіри свого майбутнього в руки Божі.  Місійне завдання: Подивися у церковний календар і зʼясуй, яких святих сьогодні згадує Церква. Помолися до цих святих або до інших святих, які є близькі Твоєму серцю. День четвертий – «Гілка, яка приносить плід» (Єв. від Йоана 14, 27-15, 7). Понеділок, 17 червня (13 травня).  Роздуми четвертого дня Декади. У Христовій Церкві одна з найважливіших гілок – це єпархія. Вона має свою територію і свого єпископа, який відповідає перед Богом за довірене йому стадо. Він же дбає про те, щоби його вірні мали добру духовну опіку в особі пароха-душпастиря. Парох не тільки керівник, а й, передусім, учитель, священник і духовний батько. Він покликаний бути прикладом любові до ближнього, керувати діяльністю своєї  спільноти та організувати все життя парафії. У місії парафії беруть участь не тільки священик-душпастир, а й усі її вірні. Усі разом, духовенство і миряни, повинні обговорювати потреби парафії та можливості працювати над Божими справами на місці свого проживання. Потрібно пам’ятати, що кожна парафія потребує, окрім Божої благодаті, людських і матеріальних ресурсів. Зокрема, ми повинні звернути увагу на три види дарів, які потрібні в Церкві, щоб вона могла виконати свою місію, – дари часу, талантів і скарбу (матеріальних благ). Особливу роль у парафії відіграють пасторальні та економічні ради. Найважливіше, щоби ніхто не почував себе непотрібним, бо стільки є роботи в Господньому винограднику! У Першому посланні апостола Петра читаємо: «Служіть один одному, кожен тим даром, що його прийняв, як добрі домоуправителі різноманітної Божої благодаті» (1 Пт. 4, 10). Роздуми в час війни. Важким наслідком війни є відчуття безпорадності, самотності, озлобленості, гніву і безперспективності. Війна неначе обтинає гілки взаємостосунків між рідними, близькими, родичами, з власною землею і навіть з самим Богом. Ця війна принесла з собою каліцтво і сиротинство, розруху домівок і місць праці чи відпочинку, з лиця землі зникають цілі міста і села України, ліси і діброви, розмаїття природи, тварин, птахів і риб. Кожна сімʼя України зазнала непоправних втрат, а мільйони українців змушені переселитися в інші країни, шукаючи там притулку і миру. Проте, віра у Бога відкриває нам глибше розуміння звʼязків між світом видимим і невидимим і з один з одним. Господь нагадує нам, що Він – «виноградина правдива», а Отець Христа – «виноградар». Ісус каже нам: «кожну гілку в мені, що не приносить плоду, він (Отець) відтинає. Кожну ж, що плід приносить, він очищає, щоб більше плоду приносила» (Йо. 15, 1-2). Тому, як ніколи, перед нами стоїть завдання плекати зв’язок з Богом і ближніми. Сам Отець дбає про нас, подає нам зцілення і силу витривалості у час великих випробувань. Нашим завданням є докласти усіх зусиль, щоб плекати цей зв’язок у молитві особистій і літургійній, плекати любов і взаєморозуміння у наших сім’ях, родинах і спільнотах, щоб приносити плоди Духа Святого у ділах милосердя і місіонерському проповідуванні Царства Божого усім, хто найбільше потребує Божого милосердя і відновлення зв’язку з Богом і Його Церквою. Молитовний намір. Плекаймо особисті стосунки з Ісусом Христом, без якого нічого чинити не можемо. Для цього знайдімо кожного дня час, щоб побути з Ним в тиші на молитві. Місійне завдання: Сьогодні відкрий собі Святе Письмо і прочитай невеличкий уривок (якщо Ти цього не робиш щодня). Запитай себе, що Бог хоче сказати Тобі через ці слова? День п’ятий – «Де нам шукати правди?» (Єв. від Йоана 16, 2-13). Вівторок, 18 червня (14 травня). Роздуми п’ятого дня Декади. Ісус Христос прислав Утішителя, який навчає і виховує нові покоління християн. Через Духа Святого людина має можливість протягом усього свого життя глибше пізнавати правди святої віри. Ці правди передані у Святому Письмі, яке творилося століттями під натхненням Святого Духа і дане людині для пізнання Бога, себе і світу. Божі правди передаються у текстах наших Богослужінь, у писаннях Отців Церкви, в рішеннях Вселенських Соборів та іншими проявами Учительського уряду Церкви. У Катехизмі УГКЦ «Христос – наша Пасха» дуже гарно зібрано все основне, що кожен віруючий повинен знати.  Для пізнання Божих правд потрібне яскраве  світло, а цим світлом є Дух – палаючий вогонь (Мт. 3, 11; Дан. 7, 9). На Літургії ми співаємо: «ми бачили світло істини, ми прийняли Духа  небесного, ми знайшли віру істинну…». Та до світла треба додати наше зусилля: плекати у собі відкритість до Божої правди, постійно шукати тієї правди, читати Святе Письмо щоденно, збагачувати свої знання доброю християнською книжкою і навчанням. Божа правда вимагає нашої особистої жертви і нашої готовності ділитися нею з іншими, пам’ятаючи, що ціллю нашого життя є завжди єднання з живим Христом, воплоченим Словом Божим. Роздуми в час війни. Коли звучить чергова повітряна тривога, ми втікаємо у сховища і чекаємо, коли мине нас ця чорна година. Ми вдивляємося у різні телеграм-канали чи інші засоби комунікації, щоб довідатися, що на нас чекає у найближчі хвилини. Ми розуміємо, що в ці хвилини можуть гинути або й гинуть невинні люди, дорослі і малі, жінки і їхні діти. І знову ненависть і прокляття закрадаються у наші серця. Коли Ісус говорить у сьогоднішньому Євангелії: «настане час, коли кожен, хто вас убиватиме, гадатиме, що служить Богові», то ці слова неначе про російського загарбника, який собі вроїв у голову, що він чинить добре, а насправді «ні Отця, ні мене (Христа) вони не пізнали» (Йо. 16, 2-3). Але спробуймо під час повітряних тривог або навіть у час спокою відкрити собі сторінки Святого Письма чи Катехизму, чи іншої доброї християнської книги. Навчімося ревно молитися у час бомбардувань. Навчімося переводити нашу увагу зі злоби і ненависті на думку про те, що я можу зробити, щоб допомогти врятувати життя ближньому. Парадоксальним чином ми осягаємо зцілення не тоді, коли зосереджуємося на самих собі, а коли відкриваємося на дію і ведення Святого Духа. А цей Дух є духом творіння, зцілення і служіння. Він спрямовує нас нести до ближніх співчутливу і милосердну любов і конкретну допомогу. Про цей євангельський парадокс наш Господь сказав: «Хто своє життя зберігає, той його погубить; а хто своє життя погубить задля Мене, той його знайде» (Мт. 10, 39). Погубити своє життя задля Христа означає присвятити його служінню ближнім, зокрема воїнам, волонтерам, родичам, а також в особливий спосіб тим, яких Господь називає своїми «найменшими братами» і каже, що все, що ми зробили одному з них, ми Йому зробили (пор. Мт. 25, 40). Тож у служінні ближньому в любові людина «віднаходить своє життя», повертається до найбільшої правди про себе саму як про улюблену дитину Божу, створену з любові й покликану до справедливості і любові. Молитовний намір: Молімося, щоб наша парафія була місцем, де кожен може послужити своїми талантами і дарами.  Місійне завдання: Спробуй сьогодні знайди для себе хоча б десять хвилин, щоб побути у тиші. Прислухайся, як бʼється твоє серце, як ти дихаєш. У цій миті Господь тебе по особливому огортає Своїми обіймами любові. День шостий – «Особиста відповідальність» (Єв. від Йоана 16, 15-23). Середа 19 червня (15 травня). Роздуми шостого дня Декади. Ісус Христос знав, що Його смерть на хресті завдасть великого болю і журби Його переляканим учням. Він готував їх до цього: «Ще трохи, і ви не побачите мене більше, і знову ще трохи, – і побачите мене: я бо йду до Отця» (Йо. 16, 16). Після Вознесіння Церква перебуває в подібній ситуації. Вона знову нетерпеливо чекає на повернення Христа, але цього разу вона може чекати впевнено та в повній радості, бо ж її сини і дочки, одержавши Духа Святого і, будучи «христовими», мають безпосередній доступ до Отця в ім’я Господа Ісуса. Цей безпосередній доступ до Отця накладає на нас певні обов’язки і повинен викликáти в  нас почуття особистої відповідальності за поширення Христового Євангелія – як там, де ми живемо, так і по всьому світі. Бути учнями Христовими – означає бути «такими, як Христос», як це влучно зауважив апостол Павло: «Живу вже не я, а живе Христос у мені» (Гал. 2, 20). Отож, ми повинні усі наші дані Богом дари, чи то природні, чи то надприродні, творчо віддавати для поширення Божого Царства. Мати особисту відповідальність – означає не боятися самому братися за якусь ініціативу і відважно просити в Бога-Отця сили, мудрості й усього, що нам потрібне для праці на Божу славу і для розвитку Церкви. Роздуми в час війни. Великою трагедією на війні є загибель людей, цивільних і військових. Особливо боляче переносять цю втрату члени їхніх сімей, жінки, батьки, діточки, родичі і близькі друзі. У цій війні ворог обрав жорстоку і аморальну тактику цілити не лише у військових, але також в першу чергу в мирне населення, щоб налякати і деморалізувати українців. Чи не щодня ворог атакує об’єкти цивільної інфраструктури, щоб позбавити нас світла, тепла і засобів до існування. Найбільше страждають діти. Більше ніж 1790 дітей постраждали в Україні внаслідок повномасштабної збройної агресії росії. За офіційною інформацією 535 дітей загинули та понад 1255 отримали поранення різного ступеня тяжкості. Щонайменше кілька тисяч українських діточок, особливо сиріт, примусово вивезли на окуповані території або в російську фередарцію. А ці діти ні в чому невинні. Вони бачили те, чого вони не повинні були бачити: смерть, ґвалт, розруху і смерть. Вони пережили те, чого вони не повинні були переживати. Бог не бажає смерті людини. Бог миру хоче подарувати дітям і нам мир і силу витривалості. Тільки Він здатен звільнити нас від страху, що паралізує нашу здатність шукати хоч якесь пояснення того, що відбувається, та хоч щось зробити, щоб зупинити цю несправедливу війну. Милосердний Господь огортає своїми люблячими обіймами кожну людину і дитину і зціляє їхні серця своєю батьківською любов’ю. Бог стає духовним опікуном батьків, які втратили своїх дітей. Він обіцяє їм, що під час загального воскресіння, усі сім’ї возз’єднаються і зустрінуться у Божому Царстві. Господь також сьогодні надихає людей доброї волі всиновлювати і удочеряти сиріт. Кожен з нас може стати молитовним опікуном над усіма діточками, і кожна молода сім’я може взяти відповідальність на себе і усиновити чи удочерити одну дитину, яка втратила своїх батьків у часі війни.   Молитовний намір: Молімося за волонтерів, медиків та військових капеланів. Місійне завдання: Знайди кілька фотографій зі свого дитинства (фотоальбом, галерея фотографій у комп’ютері тощо) і згадай ті моменти, коли щастя наповнювало тебе. І сьогодні у тебе є можливість бути щасливим, всупереч важким життєвим обставинам, які тебе оточують. День сьомий – «Спільнота молитви і милосердя» (Єв. від Йоана 16, 23-33). Четвер 20 червня (16 травня).  Роздуми сьомого дня Декади. Будьмо привітні один до одного, як годиться улюбленим Отця. Коли ми приходимо на Божественну Літургію, то пам’ятаймо, до якої великої родини належимо. Це відчуття спільноти-родини треба постійно плекати. Не забуваймо вітатися один з одним, коли збираємось у храмі. Одних людей ми знаємо добре, інших – лише трохи, а ще інших – не знаємо взагалі. Але ж ми є однією родиною дітей Божих! Докладімо зусиль, аби не тільки познайомитися з іншими членами парафії, а й щоб цікавитись, які в них життєві виклики, радості і болі, щоби знати, про що просити в Бога, за що дякувати. Третя Божа заповідь – «Пам’ятай день святий святкувати» (Вих. 20, 8) – зобов’язує нас відвідувати храм щонайменше в неділю і на великі свята. Проте ми знаємо, що багато наших сусідів, рідних і знайомих ходять до церкви лише на найбільші свята. Щоби частіше ходити, вони мусять відчути себе частиною великої християнської і парафіяльної родини. Нашим завданням, отже, є показати їм, що ми раді їх бачити на молитві з нами в спільноті улюблених учнів Христових. А коли хтось не відгукується на всякі наші запрошення чи заохочення, не судімо їх, а молімося за них до Святого Духа. Він же Той, хто зрушує серця, відкриває Христа для кожного, провадить до Отця.  Роздуми в час війни. У цій Декаді Місійності ми роздумуємо над словами Христа у час, коли триває жорстока війна, і гинуть невинні люди. Здається, неможливо знайти розраду і заспокоєння, коли ворог чинить багато зла і кривди. Та все ж по особливому звучать до нас слова Христа: «сам бо Отець вас любить, бо ви маєте любов до мене і віру» (Йо. 16, 27). Як важливо бути відкритими на любов самого Бога Отця до нас, як важливо її відчувати і берегти у серці. А щоб її пережити і з цієї божественної любові черпати сили, нам важливо вірити в Христа і Його любити усім серцем своїм, усією душею своєю, усіма думками своїми і силами своїми (пор. Мт. 22, 37). Коли переживаємо цю взаємну любов, тоді зростає у серці і сміливість просити у Бога усе, чого потребуємо: «просіте ж – і ви одержите, щоб радощів ваших було вщерть» (Йо. 16, 24), і силу дарувати цю любов іншим, які її потребують. І дарувати її у конкретних вчинках милосердя: голодного нагодувати, спраглого напоїти, нагого зодягнути, подорожнього прийняти в дім, хворого і ув’язненого відвідати тощо (пор. Мт. 25, 35-36; Іс. 58, 6-7). На практиці це означає скеровувати свою увагу і допомогу до конкретних людей, чиї прохання про допомогу не доходить до вух державних соціальних служб чи міжнародних допомогових організацій. Саме ми, на своїх парафіях і у своїх спільнотах, найкраще знаємо, хто той ближній чи та ближня, які потребують нашої підтримки: матері, жінки і діти загиблих воїнів, переселенці, люди, які втратили працю чи здоров’я тощо. Можливо ми не зможемо їх забезпечити матеріально, але ми можемо їх огорнути своєю любов’ю і молитовною опікою. Молитовний намір: Молімося, щоб серце кожного із нас не зачерствіло, і щоб ми були чутливими до потреб тих, хто страждає біля нас. Місійне завдання: Сьогодні зателефонуй чи вишли коротке повідомлення до свого приятеля чи приятельки, які є дуже дорогими для тебе, але ти давно вже з ними не контактував(ла) і просто запитай, як у них справи. День восьмий – «Християнська сім’я – домашня церква» (Єв. від Йоана 17, 18-24). П’ятниця 21 червня (17 травня).  Роздуми восьмого дня Декади. Парафія – це духовний дім, дім Батька, де людина зустрічається з Богом, де звершуються Святі Тайни, де люди діляться одні з одними радістю і смутком, де пропонують підтримку для тих, хто шукає відповідей на життєві питання, де допомагають загоїти рани, завдані життєвими випробуваннями і трагедіями. Парафія – це місце, де люди можуть пізнати любов і доброту Божу через відкрите серце і добрі діла учнів Христа. Хто найбільше потребує нашої допомоги? Безхатченки, бідні, сироти, вдови, люди з особливими потребами, самотні, сім’ї, в яких чоловіки або жінки перебувають на війні або  загинули тощо. Це – наші сусіди, які живуть біля нас. Нам важко їх зрозуміти, якщо ми самі ніколи не переживали те, що вони переживають. Ми щасливі, що маємо родину і друзів, які зможуть допомогти нам у скруті. Але уявімо на секунду, що в одну мить весь світ від нас відвернувся. Нам тоді здається, що і сам Бог про нас забув. Саме в такій найскрутнішій ситуації безцінним є добре слово і жест доброти з боку справжнього християнина. Якщо ми справді маємо намір увійти у Царство Небесне разом з Христом, тоді візьмімо близько до свого серця слова Ісуса Христа: «Бо все, що зробили ви одному з найменших оцих, те мені ви зробили» (Мт. 25, 40). Роздуми в час війни. Міцні подружні стосунки ґрунтуються на любові, коханні, взаєморозумінні, довірі і турботі один про одного. Водночас, для доброї християнської сім’ї надзвичайно важливо молитися разом, споживати їжу разом, проводити дозвілля разом тощо. Ми спостерігаємо, як під час війни наші сім’ї переживають особливі труднощі через втрату рідних і близьких, виїзд жінок з дітьми за кордон, участь чоловіків і жінок у військових діях на фронті тощо. Багато сімей розпадаються. Багато молодих людей бояться створювати сім’ї, а ті, що вже одружилися, часом бояться мати дітей через невпевненість у завтрашньому дні. Люди почувають себе виснаженими як морально, так і духовно. На це накладаються матеріальні труднощі, невеликі зарплати, часом скорочення на роботі. А хто найбільше відчуває цю кризу і невпевненість? Це – наші діти, бо їхні серця все відчувають усе, що відбувається навколо, з особливою гостротою і крихкістю. А батьки відчувають, що не підготовані мудро і по-Божому виховувати своїх дітей і пояснювати їм, що таке війна і як себе вести в цей час. То ж як важливо для наших сімей бути разом, відновити добрі стосунки між тими, хто є поруч, згадати, що кожна сім’я, як і чернеча спільнота, відображенням спільноти Пресвятої Тройці, Отця-Сина-Духа Святого, та опорою народу. Без міцних українських християнських сімей годі уявити собі міцну і процвітаючу Україну. Молитва Христа за всіх християн дуже співзвучна з молитвою за єдність у наших сім’ях: «щоб усі були одно, як ти, Отче, в мені, і я в тобі, щоб і вони були в нас одно, щоб світ увірував, що ти мене послав» (Йо. 17, 21). Молитовний намір: Молімося, щоб кожна сім’я в час війни не втратила відваги спілкуватися один з одним про свої переживання та страхи, сподівання і надії. Місійне завдання: Подивися, чи часом у тебе в дома немає речей, одягу, книжок, канцтоварів тощо, якими ти би міг поділитися з потребуючими сім’ями. Візьми ці речі і занеси у найближчий центр збору допомоги для сімей чи військових. День дев’ятий – «Паси мої вівці» (Єв. від Йоана 21, 15-25). Субота 22 червня (18 травня). Роздуми дев’ятого дня Декади. Для Йоана Богослова Ісус Христос – Добрий пастир. Він – Той, хто «життя своє за овець покладе» (Йо. 10, 11), знає своїх, і свої Його знають (пор. 10, 14). Він кличе овець, і вони слухають його голосу (пор. 10, 3). У Церкві душпастир покликаний бути таким самим – знати своїх і бути готовим віддати за них життя. За голосом такого душпастиря піде кожна  віруюча душа, бо в ньому вона може побачити образ самого Христа. Йти за добрим пастирем – означає підтримувати його в його різноманітній праці, морально, молитовно і, так, фінансово. Добрий пастир дбає, щоби його  стадо зростало в розумінні правд віри, збиралося разом у радості на  молитву, допомагало ближнім у потребі. Та не може Церква виконувати свою місію без якоїсь фінансової бази. Ми усі це розуміємо. Будівництво, ремонти, світло, опалення, посуд, книжки, допомога бідним – усе це вимагає коштів. А коли йдеться про загальноцерковну місійну діяльність, якій присвячена Декада місійності, потрібно, аби кожна парафія глянула назовні й подумала, як підтримати Блаженнішого Святослава і місцевого Єпископа, щоби Боже Слово дійшло до тих, які ще його не почули, і тим збільшилося Христове стадо. Роздуми в час війни. Бог Великий і Бог Всесильний! Бог є володарем життя і смерті.  На війні гинуть воїни, які віддали своє життя в бою за незалежність Української землі, бо захищали від ворогів свою віру, культуру, свою землю. Вони воюють за наше мирне життя, за добробут і спокій, вони рятують міста й села і собою захищають Батьківщину. Ми молимо Боже Милосердя за убитих на війні ратників, просимо за прощення усіх гріхів, які вони учинили свідомо чи несвідомо. Сам Господь сказав, що «ніхто неспроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає» (Йо 15, 13). Без віри у воскресіння їхня жертва вимірювалася б лише добробутом наступних поколінь, які користуватимуться їхніми надбаннями, безпекою і перемогою, яку воїни здобувають для нас. Але оскільки ми твердо віримо, що їхні душі приєднуються до сонмів небесних героїв, то й після загального Воскресіння вони приєднаються до своїх рідних і близьких, разом з прародичами і нащадками. Зараз ми бачимо їхні рани і муки, ми чуємо їхній стогін і страждання, хоча нам і близько не відомо, які нестерпні випробування вони понесли, перебуваючи в нестатках, скруті, трудах і неспанні, часом в оточенні і полоні, голоді, спразі і виснаженні. Але ми добре знаємо, що вони мужньо потрудилися у страшних і вікопомних битвах. Господь приймає їхню жертву, яку вони поклали за ближніх своїх. Сам Бог зодягає їх у шати світлі й чисті, бо вони вибілили тут одяг свій у своїй крові. Господь робить їх спільниками у перемозі разом з усіма, хто воював під знаменом Хреста проти зла, несправедливості й самого диявола. Відійшовши до вічності, вони далі з нами продовжують молитися за нас з небесного Єрусалиму. Милосердний Господь долучає їх до собору славних страстотерпців, добропобідних мучеників, захисників України, Небесної Сотні, усіх праведників і всіх святих.  Молитовний намір: Молімося за усіх померлих воїнів та жертв війни і щоб Бог прийняв їхні душі до свого Царства. Місійне завдання: Якщо маєш можливість, зроби ще один донат на потреби ЗСУ. Якщо ти і так це робиш постійно, запитайся у трьох своїх друзів, чи вони теж це роблять. Якщо ні, підкажи їм, як це зробити. День десятий – Празник П’ятидесятниці – «Наша місія: бути носіями Святого Духа» (Єв. від Йоана 7, 37-52; 8, 12). Неділя 23 червня (19 травня).  Роздуми десятого дня Декади. Який це чудовий образ Святого Духа – ріка живої води, яка тече з нутра тих, хто вірують у Христа. Кожен із нас, коли бачить якусь ріку, хоче зупинитись і глянути, як тече вода. Наша думка облітає тих, яким та вода приносить життя і радість. Подібно діє Святий Дух через нас і робить нас Божим знаряддям, аби ми приносили іншим життя і радість. Він дає нам різні дари (пор. Іс. 11, 2–3: мудрість, розум, рада, сила, знання, побожність і страх Божий), а ми, своєю чергою, покликані приносити Його плоди (пор. Гал. 5, 22-23: любов, радість, мир, терпеливість, милість, доброта, вірність, лагідність, стриманість) для зростання Церкви Христової. Можна сказати, що Святий Дух дає нам пізнати Христа як Світло світу і веде нас до життя в Христі. Він чинить кожного з нас носієм Божої благодаті, Христовим апостолом, свідком Його правди і світилом доброти Божої. Доходимо, отже, висновку, що Господь кличе нас до активного християнського життя. Він запрошує нас сміливо брати на себе відповідальність і тим змінювати на краще наше суспільство, переображувати наші парафії, покращувати наше життя у світлі Доброї Новини. Ісус світ переміг (Йо. 16, 33) і, даючи нам свого Духа Святого, кличе нас до святості й свідчення Його доброти та милосердя. Не біймося ділитися даром віри з іншими людьми. Відчуймо підтримку Ісуса Христа, який не залишив нас самими. Просімо натхнення Святого Духа, щоби сповнювати волю  Божу в усьому. Роздуми в час війни. Праведний митрополит Андрей Шептицький в часи Другої світової війни закликав на архиєпархіальних соборах до нового осмислення Божих Заповідей як основи будь-якого суспільства, яке прагне миру і справедливості. Бо лише нагадавши собі слова Декалогу, який є законом і основою справедливого життя, можна очікувати на відновлення Божого миру. Якщо людство не дотримуватиметься Божих Заповідей, то перед цілим світом постає така загроза, яка може виявитися останньою. Цей заклик є особливо актуальний в умовах російської агресії і сьогодні. «Ісус Христос учора й сьогодні – той самий навіки» (Євр. 13, 8). Господь хоче, щоб Його учні були, як колись на початках християнства, – відважними у вірності правді; щоб не закривали очей на несправедливість, шукаючи отримати економічний зиск і забезпечити собі спокій. Життя Ісуса – Його навчання та вчинки – є світлом для нас і прикладом, як бути справжніми людьми, що створені на образ і подобу Бога та носять у собі миротворчу силу Святого Духа. Наше завдання – ставати святим народом, свідчити про Боже мудре і справедливе правління у світі і нести Благу Вістку всім народам, що Бог переміг диявола і ми долучаємося до цієї битви за життя. Приклад Христа є настільки чистим і зрозумілим, що його не можуть замінити жодні людські компроміси і поступки, оскільки йдеться про гідність і права людей і свободи всього цивілізованого світу. Молитовний намір: Молімося про духовне відродження України та збереження цілісності її кордонів. Місійне завдання: Якщо маєш можливість, підійди до священника на своїй парафії і у приязній формі запитай, якою невеликою справою ти міг би / могла б долучитися до розвитку твоєї парафії. Детальніше...