SDE

Події навколо Грушівської Богородичної святині у 80-х роках ХХ століття

_ Мар'ян МАЩИКЕВИЧ
02 травня 2012
Друк E-mail
Фото прес-служби СДЄ
Грушівська чудотворна ікона Пресвятої Богородиці
26 квітня 1987 року відбулася подія, яка не лише зворушила серця вірних села Грушова, його околиць, зрештою - Галичини, а й сколихнула весь християнський світ. Напередодні доленосних для народу подій - виходу УГКЦ з підпілля, розпаду Радянського Союзу, утворення незалежної Української держави, - 12-річна дівчинка Марія Кізин побачила на балконі храму постать Божої Матері[1].

Марійка виховувалася в побожній християнській сім’ї. Її мама Мирослава Кізин переховувала в хаті ключі від храму[2]. Хоча у школі викладали атеїзм, однак батьки вдома вчили Марію вірити в Бога, молитися зранку і ввечері, брали зі собою на богослужіння до діючого храму. У зв’язку з цим, реагуючи на з’явлення Богородиці в Грушові, атеїстичний журнал «Людина і світ» таким чином відгукнувся про про їхню сім’ю: «Сім’я Кізинів – люди без чітких світоглядних позицій, родина не передплачує жодної газети чи журналу»[3]. А у Львівській газеті Ленінська молодь було написано: «Тато любить випити, мама зайнята господарськими турботами, додому не приходить жодна газета»[4]. Часописи застосували ідеологічний штамп про релігійність як вияв низької освіченості і культури.

Того дня (26 квітня) дівчина вийшла з хати, що стоїть на горбочку з південного від храму боку на відстані ста метрів. Кинувши погляд у бік храму, вона несподівано побачила постать жінки на балконі над входом до храму. Постать було видно по пояс. Марія скрикнула: «Мамо, ходіть швидше, дивіться на балкон храму, хтось там ходить!». Почали придивлятися й инші члени сім’ї, потім сусіди, далі до хати Кізинів почало сходитися чимраз більше люду[5]. Але не всі бачили однаково[6].

У цю ж неділю пополудні після сильного буревію і дощу - за свідченнями людей з Літині - над Грушовом стояв з півгодини високий, на декілька сот метрів, вогняний стовп[7].

Звістка про появу Богородиці в Грушові швидко поширилася околицями. До Грушова потягнулись спочатку невеликі групи побожних, а то й просто цікавих людей. Чимало з них після відвідин Грушова, переконливо розповідали, що особисто бачили жіночий силует - хто у вікні куполу храму, хто на балконі над вхідними дверми[8]. Оптичними приладами не видно було нічого, лише неозброєним оком[9]. Хто намагався підійти ближче до балкону або дивитися з іншого боку, той нічого не бачив[10].

Деякі люди бачили 30 квітня різні зображення на блясі купола. Зі східного боку на двох листах бляхи виднілась на повний зріст у вигляді темної плями постать Матері Божої з дитятком на руках, із західного боку – погруддя Ісуса Христа у терновому вінку. З'являлися постаті Матері Божої й Ісуса Христа і на вікнах храму. Їх спостерігали люди по-різному: хтось бачив, немов у тумані, інші – в кольорах, а дехто – і живу постать Матері Божої. Одна молода жінка-паломниця 30 квітня підійшла до дверей храму з західного боку і, заглядаючи через щілину в дверях, внутрішньо постановила: «Якщо я побачу Матінку Божу, то залишу тут найдорожче, що маю при собі». Через хвильку вона вигукнула: «Бачу, бачу!» і відійшла зі сльозами від дверей. Вклякнувши біля фігури Матері Божої, зняла з пальця перстень, з вух золоті кульчики і з молитвою залишила ці речі біля фігури[11]. Деякі паломники серед ночі бачили яскраве сяйво всередині храму та над куполом[12].

Кількість відвідувачів з кожним днем зростала. З часом вже можна було говорити про тисячі людей, які щодня звідусюди прибували до Грушова, пішки і на транспорті, з близьких сіл і здалека, з цілої України, а також з-поза її меж – Молдови, Білорусі[13], Росії, Кавказу, Середньої Азії і навіть з далекого Сибіру[14].

У суботу, 2 травня, паломники заповнили все подвір'я храму, посідок і город Кізинів, дорогу і частину пасовища. Прагнучи набрати грушівської води і не маючи змоги зачерпнути її з храмової криниці, вони набирали воду з криниці, що знаходилася в садибі Кізинів[15].

У середу, 6 травня, Матір Божу, вдягнену в білий одяг, в ячному сяйві побачило багато присутніх на балконі храму. Реакція очевидців була різною: одні зі страхом і криком; инші в паніці втікали, ще инші з плачем підносили свої руки й просили допомоги: «Матінко Божа, порятуй нас від ворогів наших, допоможи нам, знедоленим, додай нам сил у терпіннях»[16].

У четвер, 7 травня, представники влади оббили балкон фанерою та завісили простирадлами. Тоді на простирадлах відбилися контури образу Богоматері[17]. Щодоби прибувало близько 20-25 тисяч людей. Від цього дня на всіх дорогах, що вели до Грушова, облаштували цілодобові пости ДАІ, які не пропускали транспорт. Також над Грушовом та сусідніми селами закружляв вертоліт ДАІ[18].

У суботу, 9 травня, близько третьої години пополудні, обминаючи пост ДАІ біля села Волощі, прокладеними містками через зрошувальні канали, хутір Зади та село Тинів прорвалися до Грушова понад 1000 легкових атомобілів. Зупинити потік автомашин вдалося лише завдяки вертолітному контролю[19].

У неділю, 10 травня, одна жінка приїхала здалека з німою чотирирічною дівчинкою і дуже хотіла набрати води з храмової криниці. Їй допомогли місцеві хлопчики, які знали хід до криниці під підлогою. Вони зачерпнули води і передали цій жінці. Та напоїла доньку, обмила її водою, а сама приклякнула і довго молилася перед фігурою Божої Матері. Аж раптом донька крикнула і рукою показала вгору на фігуру Матері Божої: «Мамо, дивись...» Жінка втратила свідомість і впала на землю, а коли отямилась, то почула плач своєї дитини, яка намагалась підняти маму. Дитина почала розмовляти, а її мати ще довго молилася і плакала, але вже з радості[20].

У середу, 20 травня, опівночі при світлі прожекторів на балконі храму з'явилося дуже інтенсивне сяйво, а в ньому – жіноча, в білому одязі, постать, яка нахилилася з балкону, мов би злетіла над людьми, та за декілька секунд зникла. Таке видіння тричі повторювалося впродовж кількох годин. Це бачили всі присутні. Реакція людей, які бачили з’яву, була різною - від страху і втечі до ревної молитви: «Матінко Божа, рятуй нас, помилуй нас, спаси нас...». Люди співали молебні і акафисти до Богородиці[21], складали пожертви біля фігури Божої Матері: гроші, вишивані рушники, дорогі хустки[22]. Згодом постать жінки з’являлася: на балконі, куполі храму біля хреста, в кожному вікні, переходила з храму до дзвіниці. Бачили її у різних поставах: молитовній, з дитятком на руках, благословляючу людей і в поклоні людям[23].

Пожертви паломників, залишені біля фігури Матері Божої, грушівська влада з представниками району в четвер, 21 травня, позбирала і завезла на критий тік, щоб переглянути і посортувати. Багато речей завезли в будинки для людей похилого віку та інвалідів, в інтернати. Гроші, 60 тисяч карбованців, здали у Фонд миру і для потерпілих від Чорнобильської катастрофи, згідно з інформацією дрогобицької газети Радянське слово[24].

У п'ятницю, 29 травня, на зміну прибув патрулювати старший лейтенант стрийської міліції. Своє авто поставив на узбіччі й коли зачиняв двері, на машину впало сухе дерево, яке обламалося на метровій висоті від землі. Машина була потрощена. Присутні здивувались тому чудові, бо дерево, товщиною 30 сантиметрів, не мало жодної ознаки природного зламу: стовбур був гладенький, мов шліфований[25].

Вночі, перед святом Вознесіння, 28 травня прибуло величезне, досі найбільше число паломників. Багато прибулих бачили у світлі прожекторів мерехтіння зірочок над куполом каплиці, тому не розходилися, а в піснях величали Матір Божу. Також відправляли вечірню, утреню, акафисти, молебні[26]. На світанку деякі бачили під балконом з лівого боку на стіні, мовби у тумані, появу жіночої постаті приблизно двометрового зросту з дитятком на руках. Коли вимкнули прожектори, то почулися голоси: «Дивися, дивися, як добре видно Божу Матір!» Це тривало 20 хвилин[27].

Від 3 червня число паломників стало меншати[28].

Коротко про події в Грушові проінформувало у червні 1987 року Центральне телебачення тодішнього Радянського Союзу. Про Грушів і Грушівське чудо широко заговорили за кордоном[29].

У Литературной газете за 19 серпня 1987 р. з’явилася стаття «Чудо в Грушові» за підписом К. Сергєєва, яка викликала ще більший наплив паломників з цілого СРСР та зарубіжжя[30].

У четвер, 28 серпня 1987 року, на свято Успіння Пресвятої Богородиці, близько 18-ї години на балконі між двома дошками у щілині загорівся вогонь, яскраво-червоне полум'я якого майже півгодини здіймалоя вгору на 40 сантиметрів. Потім вогонь почав пригасати і тільки жеврів між непошкодженими дошками[31].

Вночі, 1 липня 1988 року, відчинилися двері до храму і люди почали черпати воду. Зранку приїхало районне начальство разом із представниками сільської ради вирішувати, як знову замкнути двері храму, що самі відчинилися. Приїхав парох Грушова і попросив людей вийти з храму. Люди вийшли. Але урядовці храм не змогли замкнути. Як виявилося, замок храму замикався лише зсередини. Врешті двері ніби зачинили, так і не замкнувши на ключ. Наказали людям до дверей не підходити: мовляв, скоро храм відчинять[32].

У неділю, 10 липня, до храму прийшли процесії вірних на чолі з греко-католицькими священиками. Проте їх спинили віддалік від храму, бо громада села Грушова ще належала до РПЦ. Тому греко-католики відслужили Божественну Літургію на подвір'ї так званої Кузилової церковці в с. Дорожові[33].

Радянська влада негативно поставилась до подій у Грушівській святині. Вже 3 травня 1987 року у Дрогобицькому райкомі і Львівському обкомі компартії провели наради з метою протидіяти зростаючому напливу людей[34].

Згідно з прийнятими рішеннями, на світанку 5 травня прибули міліцейські підрозділи з Дрогобича, Стрия, Самбора, Миколаєва, щоб звільнити подвір’я Грушівської Богородичної святині від людей. Потім приїхав з Дрогобича автобус із радіоапаратурою. Розставивши гучномовці, почали проводити антирелігійну агітацію: мовляв, тут нема жодного об'явлення, а все це – вигадка Мирослави та її доньки. Не зважаючи на це, християни продовжували молитися і співати побожні пісні. Потім представники влади, щоб перешкодити вірним, увімкнули голосно музику. Але пісні з людських уст заглушили цю музику. Зазнавши невдачі, представники влади вдалися до погроз: «Не розійдетеся – будемо звільняти з роботи, штрафувати, а декого під суд віддамо!» Люди стояли непохитно.

Наступного дня, тобто 6 травня, чиновники позамикали ворота грубими ланцюгами і в два ряди поставили міліціонерів. Людей відтіснили на дорогу та поза церковне подвір’я. На балконі з'явилося ясне сяйво, у якому показалася жінка у білому — Матір Божа. Це побачила більшість присутніх. Люди благали владу відчинити храм: «Самі бачите чудо Боже, тож зніміть замки!» Голова Дрогобицького райвиконкому Ю. Лаганяк відповів: «Люди, майте витримку, якось воно буде. А в даний час не можемо цього зробити, зрозумійте всі обставини...». Можливо, влада очікувала вказівок з Москви[35].

7 травня зранку привезені владою «спеціалісти» заходилися оббивати балкон фанерою, а також завішувати простирадлами вікна всередині каплиці. Коли і на простирадлах почали з’являтися контури постаті Богоматері, «спеціалісти» познімали простирадла[36]. Деякі з них у відповідь на побачене самі увірували і змінили своє ставлення до людей. Вони не боронили людям знову заповнити подвір'я храму. Міліція не втручалась. Натомість на всіх під’їздах до села були встановлені щити з написами: «У Грушові хвороба — ящур!»

Хоча влада докладала всіх зусиль, аби заблокувати село, не допустити до святого місця, проте паломники примудрялися обминати пости ДАІ і різні шлагбауми. Щодоби до Грушівського храму прибувало приблизно 20-25 тисяч людей. Дехто залишав своє авто за 7-9 кілометрів від Грушова і добирався пішки[37].

Уночі 9 травня діячі сільської і районної влади обклеїли будинок Романа Кізина плакатами і листівками антирелігійного змісту[38].

За вказівкою голови Дрогобицького райвиконкому Ю. Лаганяка, 12 травня місцева влада підключила прожектори для освітлення дороги і території навколо храму, щоб променями перекрити сяйво на балконі і фіксувати людей, які прибували. Також за його вказівкою було встановлено цілодобове чергування пожежних машин, позаяк 11 травня була спроба підпалу храму. Для недопущення людей 12 травня електрозваркою заварили всі входи на подвір’я храму. Блокада Грушова посилилась 14 травня. На допомогу прибула військова автоінспекція і увесь транспорт не допускали  ближче, ніж за 6-10 кілометрів[39]. Кільце навколо Грушова зімкнули міліціонери, інспектори, пожежники і військові.

26 травня з’явилося розпорядження за № 99 Дрогобицької райради народних депутатів: «У зв'язку із складною епідеміологічною та епізоотичною ситуацією в республіці по інфекційних захворюваннях тварин та птахів та з метою застереження завезення цих захворювань на територію району, заборонити рух приватного транспорту на території сіл Добрівляни, Літиня, Грушів, Волоща, Ролів, Вороблевичі, Дорожів... Заборонити маршрути автобусів Дрогобич-Грушів, Дрогобич-Городок, Дрогобич-Волоща, Дрогобич-Воля Якубова, Дрогобич-Ролів, Дрогобич-Вороблевичі з 26 травня 1987 р. до особливого розпорядження». Але внаслідок заборони автобусного сполучення довелося залізниці в півтора рази збільшити і кількість вагонів, і кількість рейсів електрички «Самбір-Стрий», яка зупинялася в сусідньому селі[40]. Люди добиралися цією електричкою, стоячи в тамбурах на східцях і всюди, де було можливо.

Напередодні Успіння Пресвятої Богородиці, 27 серпня 1987 року знову дорожні працівники розкидали на дорозі до Грушова гравій і полили дорогу гудроном, аби ускладнити пішим паломникам дорогу до святого місця. При дорозі поставили знаки, що забороняли проїзд автомашин[41].

Напередодні свята Різдва Івана Хрестителя, 6 липня 1988 року, приїхали з райвиконкому голова Ю. Лаганяк і його заступник Є. Скориков, а також парох села. Відімкнули храм, потім дзвіницю і наказали бити у дзвони, чого грушівці не чули від 1959 року. Більшість людей знаходилися в полі, але, почувши дзвін, умить кинули роботу і поспішили до храму, щоб дізнатися, що сталося. Зібраним біля храму людям отець-парох села Грушова Зеновій Майкут оголосив: «Дорогі парафіяни! Сьогодні нам відчинили храм, і ключі в наших руках. Тож потрібно зробити належний порядок, бо завтра о 12-й годині тут буде відправлятися велике богослужіння з участю отця-декана і багатьох священиків».

На свято Різдва Івана Хрестителя була відслужена Божественна Літургія, яку відправив отець-декан Василь Мізик у співслужінні місцевого пароха Зеновія Майкута та священика з Волощі Івана Гаваня. Урочисту проповідь виголосив отець Іван Гаваньо[42].

Наприкінці 1989 року Грушівська святиня на чолі з парохом повернулася в лоно УГКЦ[43].



[1] Пор.: В. Боянівський. Коротко про Грушів та Грушівську ікону Богоматері, с. 14.

[2] Пор.: К. Петренко. Хто ж створив «чудо»? // Радянське слово, 9 травня (1987), с. 4.

[3] Я. Гулько. Грушівське «чудо»  // Людина і світ, науково-популярний атеїстичний журнал товариства «Знання» Української РСР, вересень (1987), с. 45-46.

[4] С. Курпіль. Сенсації навколо Грушева, с. 4.

[5] Пор.: Й. Бевз. Проща до Грушева, с. 34.

[6] Див.: С. Курпіль. Сенсації навколо Грушева // Ленінська молодь, 26 травня (1987), с. 4.

[7] Див.: Й. Бевз. Проща до Грушева, с. 34-35.

[8] Пор.: В. Боянівський. Коротко про Грушів та Грушівську ікону Богоматері, с. 15.

[9] Пор.: Й. Бевз. Проща до Грушева, с. 35.

[10] Пор.: там само, с. 36.

[11] Пор.: Й. Бевз. Проща до Грушева, с. 36.

[12] Пор.: там само, с. 37.

[13] Пор.: там само, с. 37.

[14] Пор.: В. Боянівський. Коротко про Грушів та Грушівську ікону Богоматері, с. 15.

[15] Пор.: Й. Бевз. Проща до Грушева, с. 37.

[16] Пор.: там само, с. 38.

[17] Пор.: там само, с. 38.

[18] Пор.: там само, с. 39.

[19] Пор.: Й. Бевз. Проща до Грушева, с. 40.

[20] Пор.: там само, с.39-40.

[21] Пор.: там само, с. 41.

[22] Пор.: С. Курпіль. Сенсації навколо Грушева, с. 4.

[23] Пор.: Й. Бевз. Проща до Грушева, с. 41.

[24] Пор.: там само, с.41-42.

[25] Пор.: там само, с.43.

[26] Пор.: там само, с.40-42.

[27] Пор.: там само, с. 42-43.

[28] Пор.: там само, с. 43.

[29] Пор.: В. Боянівський. Коротко про Грушів та Грушівську ікону Богоматері, с. 15.

[30] Пор.: Й. Бевз. Проща до Грушева, с. 44.

[31] Пор.: там само, с. 44-45.

[32] Пор.: там само, с. 45.

[33] Пор.: там само, с. 46.

[34] Пор.: Й. Бевз. Проща до Грушева, с. 37.

[35] Пор.: там само, с. 37-38.

[36] Пор.: Й. Бевз. Проща до Грушева, с. 37-38.

[37] Пор.: там само, с. 38-39.

[38] Пор.: там само, с. 40.

[39] Пор.: там само, с. 40.

[40] Пор.: Й. Бевз. Проща до Грушева, с. 42.

[41] Пор.: там само, с. 44.

[42] Пор.: Й. Бевз. Проща до Грушева, с.46.

[43] Пор.: В. Боянівський. Коротко про Грушів та Грушівську ікону Богоматері, с. 16.

Теми: Грушів

Інші публікації за темою
Про музей
д-р Роман СМИК,
співзасновник музею:

Павло Пундій, Лука Костелина. Життєвий шлях Романа Смика
Марія Климчак. Світлій пам'яті Доктора Романа Смика


З ЖИТТЯ МУЗЕЮ

Виставки, які відбулися в музеї
Раритети музею
Гості музею
Відгуки гостей
Фотогалерея музею
Фільм "Єпархіальний музей"

КОНТАКТИ

Директор музею:
Тарас Шафран,
учитель історії та українознавства
Моб.: 097-661-40-47
shafran.ts@gmail.com
Skype: muzzey4

Адреса:
Львівська  обл.,
м. Трускавець,
вул. С. Бандери, 19.

Тел.: (03247) 6-85-91

Час роботи музею:
10:00-18:00
Вихідні: Субота, Неділя
Вартість квитків: пожертва

^ Догори