SDE

Проповідь на четверту неділю після Зіслання Святого Духа (2023)

04 липня 2023
Друк E-mail

Слава Ісусу Христу!

Дорогі у Христі брати і сестри!

Євангеліє четвертої неділі після П’ятидесятниці розповідає про оздоровлення слуги сотника з Капернауму. Ісус простує однією з вулиць міста, за ним ідуть люди, римський сотник наближається до Ісуса і висловлює Йому своє прохання, що стосується хворої людини, яка не могла прийти сама (пор. Мт. 8, 5-6). Мабуть, цей сотник чув про силу Ісуса, чув про те, що Ісус оздоровляв хворих людей. Цей римський військовий, звичайно поганин, мав під своєю владою воїнів, але ця посада не створила для нього жодних перешкод поважати своїх підвладних. Коли один з його слуг важко нездужав, представник римської влади упокорюється перед Ісусом, учителем із Назарету, і просить у Нього допомоги для слуги.

Цю подію записав також і євангелист Лука (пор. Лк. 7,1-10). Він звернув увагу на деякі описові деталі, а саме на те, що той слуга був дорогий для сотника. Лука також розповідає, що юдейська старшина наполегливо просила за сотника: «Він достойний, щоб ти йому зробив це…» (пор. Лк. 7,4). Вони просять за сотника-окупанта, який мав слідкувати, щоб не було повстання, тому що він був достойною людиною, поважав народ, серед якого жив. Для євангелиста Луки було важливо підкреслити те, що бути милим Богові не залежить від крові чи раси, але від страху Божого і любові до ближнього (пор. Ді. 10, 35).

 «Коли Господь Ісус пообіцяв, що прийде у дім сотника, щоб вилікувати його слугу, той відповів: Господи, я недостойний, щоб ти ввійшов під мою покрівлю, але скажи лише слово і слуга мій видужає. Називаючи себе негідним, він виявив свою гідність, щоб Христос увійшов не тільки в стіни його дому, але і в його серце», –  каже святий Августин. Почуття недостойності не принижує людину, а що більше: збільшує віру в Божу силу зцілення. Сотник має це довір’я у Христове Слово, до якого євангелист хоче нас допровадити. Це є певне досвідчення Божої сили також і за Його відсутності. Сотник, який не може піти до Ісуса, вже Його навіть не просить, щоби прийшов  — він вірить в успішність Божого слова. Ось це кінцевий пункт віри сотника: змушений крайньою потребою, почувши від інших про Ісуса, свідомий неможливості прийти до Нього, прибігає до посередництва інших, а проінформований, що Ісус надходить, він бачить свою убогість. З цієї зустрічі народжується безмежна віра у Боже слово. У такому місці потреба людини зустрічає Божу силу. «Господи, я недостойний, щоб ти ввійшов під мою покрівлю, але скажи лише слово і слуга мій видужає» (Мт. 8,8). Ісус на ці слова сотника відповідає, що ні в кого в Ізраїлі Він не знайшов такої віри (пор. Мт.8,10). Святий Іван Золотоустий, коментуючи цей уривок пише, що віра сотника була набагато більшою від тієї, яку мали ті, що спустили розслабленого через покрівлю (пор. Мк 2,1-12; Лк 5,19). «Він ясно знав, що достатньо і одного веління, щоб лежачий встав, тому вважав зайвим приводити його», –  каже святий Йоан Золотоустий.

Як сотник прийшов до такої віри? Не читав Писання, не знав Закону, пророцтв. Можемо сказати – зі щоденного досвіду свого життя як гідної людини. Він знав, що означає мати владу, дати наказ, він знає про силу слова. Його піддані виконували його слова, але його слово було безсилим, щоб оздоровити слугу. Проте він вірить у силу Ісусового слова. «Погани, які не шукали праведности, осягли праведність, і то праведність, що від віри; Ізраїль же, що шукав закону праведности, не досяг закону праведности», – каже апостол Павло (Рим 9,30-31). Сотнику не потрібно було, щоб Христос приходив до хворого, йому достатньо було лише Його слова. Своєю вірою цей сотник виявляє силу Божого слова.

І наша віра має базуватися на цьому Слові. Це те Слово, яким Бог творить, об’являє Себе і яким спасає. Ця подія відбувається після нагірної проповіді, в якій Ісус з Божественною владою навчає словом, а опісля тим самим словом діє – зціляє. «Він послав своє слово й вилікував їх, і врятував їх із могили» - каже Псальмоспівець (Пс. 107, 20). Його слово є живе і діяльне. Він сам є Словом Отця. Сотник потребує цього слова, яке стало подією спасіння.

І це є своєрідна притча про Слово, яке відходить і приходить є дане і прийняте, вимовлене і виконане. Почуте слово сотника провадить до його виконання також і на площині людській. Слова Господа неможливо не почути, а воно доконує те, про що мовить, адже Йому все цілком послушне. Якби хтось не хотів слухати слова свого начальника – сотника, був би визнаний за винного, і дійшло б до його покарання. Невиконання слова Господа не веде до покарання. Вже саме невиконання Його слова є карою, яка провадить того, хто його не почув, до поганого самопочуття і болючого очікування Господа милосердя, Який є терпеливим і ніколи не забирає свого благословення.

Таким добрим посередником між Ісусом і поганами є апостол Павло, вчитель любови, який буде поганам голосити Ісуса, буде заступатися перед Ним за них і допровадить їх до того, що досвідчать сили Його спасительного слова. Власне, завдяки вірі Ізраїля поганин має доступ до Божої обітниці. Бо віра є єдиною для всіх! Звідси і походить місійна свідомість Церкви у євангелиста Луки. Поганин не іде до Христа. Не може! Не є гідний! То Христос хоче піти до нього і прибуває із силою свого слова через посередництво Ізраїля, спільноти Божого люду.

Пізнання Ісуса походить від інших за посередництвом слухання, так само й у доступі до Нього є посередниками інші. «Висилання старших юдейських», які є наче міст між Ісусом і поганином, є характерним для євангелиста Луки. Ізраїль виконує функцію тайни спасіння для поган, щоб кожна людина побачила спасіння Боже (пор. Лк 3, 6).

Необхідно підкреслити, що чудо відбувається за відсутності Ісуса, завдяки вірі поганина у силу Божого слова, почутого лише через ізраїльських посередників. Це є стан поган, які приходять до віри через пасхальні події, слухаючи Слово за посередництвом Церкви. Ісус голосив спасіння вбогим через своє слово, проте тепер воно є діяльніше і діє навіть за Його відсутності, довершуючи спасіння кожного, хто його приймає із вірою, у покорі та довірі.

Ісус не говорить: «Нехай твій слуга буде здоровий», але говорить: «Йди, хай тобі станеться за твоєю вірою!» (пор.Мт.8,13). Те, що в цю хвилину відбулося оздоровлення, говорить, що сотник був людиною віри, отже належить до нового народу Божого, що покликаний прийняти спасіння. Це віра, яка приводить до оправдання, а отже і до спасіння. Так сталося з Авраамом, який увірував, і йому це було пораховано за оправдання (пор. Рим. 4,9), і була дана обітниця його нащадкам. Це віра сотника веде до оправдання, а отже і до спасіння, так як віра Авраама. Тому правдиві нащадки Авраама – це, насамперед, ті, що увірували.

Люди, які на прохання сотника, були посередниками у місії оздоровлення, свідчать, що воно здійснилося. Сталося це завдяки вірі сотника в Ісуса Христа. Слово Ісуса є зерном, яке може бути прийняте і може вирости лише у землі віри. Без віри зерно Слова не може перемінитися у «дерево», а його сила залишиться безплідною.

Євангельська благовість про сотника служить для оживлення нашої віри. Описуючи цю подію, євангелисти запевняють нас, що Боже Слово безперечно є дієве, але лише для того, хто має віру: «…все можливо тому, хто вірує» (пор. Мк. 9, 23), бо для Бога немає нічого неможливого (пор. Лк 1, 37). Хто немає такої віри, може завжди кликати разом із батьком глухонімого: «Вірю Господи, поможи моєму невірству» (пор. Мк. 9, 24). Плекаймо й ми таку віру і впевнено прямуймо з нею шляхами нашого життя.

Дорогі у Христі, в четверту неділю після Зіслання Святого Духа Українська Греко-Католицька Церква відзначає празник Всіх Святих Українського Народу. Це свято постало рішенням Синоду єпископів нашої Церкви, який таким чином закликає нас вшанувати праведних синів і дочок українського народу, які просіяли святістю. Невипадково ми святкуємо його невдовзі після дня П’ятидесятниці, адже саме завдяки Зісланню Святого Духа ми маємо плоди діяльності Його благодаті серед українських християн.

Коли ми у цей день говоримо про «всіх святих», то маємо на увазі не лише офіційно проголошених Церквою святих через особливий процес канонізації, не тільки тих преподобних, мучеників, святителів, ісповідників, безсрібників, чудотворців, яких бачимо на іконах і до яких молимося під час богослужінь. До всіх святих українського народу належать і незліченна кількість невідомих святих наших братів і сестер у Христі, які добре сповнили шлях свого християнського вдосконалення: гідно несли свій монаший подвиг, були зразковими священиками, взірцево виконували своє мирянське покликання. Це ті тисячі людей, які жили поруч з нами та у важких економічних і політичних обставинах не втрачали  людського обличчя, не йшли на компроміс зі своїм сумлінням, протиставилися багатьом спокусам, віддали життя своє за ближніх, виявивши найбільший прояв любові. Це та незліченна кількість християн, які сумлінно сповняють Божі й церковні заповіді, Христові блаженства, не уявляють свого життя без Святих Таїнств Церкви...

Багато є святих, яких життя та подвиги Церква поки що не встигла дослідити, а тому вони не є проголошені чи канонізовані. Молімося сьогодні, щоб Господь і їх прославив славою святих і вони стали відомі цілому світу. Серед таких – мученики й ісповідники ХХ ст., яких було багато серед нашого народу, але які, на жаль, поки-що не проголошені святими чи блаженними. З-поміж них – два великі мужі нашої Церкви: Праведний Митрополит Андрей (Шептицький) та слуга Божий Патріарх Йосиф (Сліпий). Молімося за їх прославу і якнайшвидшу беатифікацію та канонізацію.

Просімо нашу небесну Матір, прославлену у чудотворній іконі Неустанно Помочі, щоб прийняла під свою особливу опіку наших хоробрих воїнів, захисників Батьківщини, зберігаючи їх неушкодженими перед усіма ворожими наступами. Молімося за свободу і незалежність, соборність і цілісність нашої Батьківщини, бо молитва має велику силу. Молімося до Богоматері «в молитвах невсипущої і в заступництвах незамінного уповання», щоб Вона допомагала нам там, де ми змушені констатувати людську безсилість. Нехай Пресвята Богородиця донесе молитви всіх нас до Сина свого, а Бога нашого, щоб Він простягнув свою могутню десницю і захоронив народ наш, бо Господь є Богом миру, і ми знаємо, що не від людини приходить перемога, і не зброя вирішує все, а Божа сила. Боже, подаруй Україні мир, звільни Україну від загарбника-окупанта. Подаруй українському військові та українському народові перемогу над супостатом, бо Твоя є сила і слава навіки. Амінь!

 

+ Ярослав

2 липня 2023 року Божого,
м. Дрогобич 

Теми: Ярослав (Приріз)

Інші публікації за темою

banner

Про музей
д-р Роман СМИК,
співзасновник музею:

Павло Пундій, Лука Костелина. Життєвий шлях Романа Смика
Марія Климчак. Світлій пам'яті Доктора Романа Смика


З ЖИТТЯ МУЗЕЮ

Виставки, які відбулися в музеї
Раритети музею
Гості музею
Відгуки гостей
Фотогалерея музею
Фільм "Єпархіальний музей"

КОНТАКТИ

Директор музею:
Тарас Шафран,
учитель історії та українознавства
Моб.: 097-661-40-47
shafran.ts@gmail.com
Skype: muzzey4

Адреса:
Львівська  обл.,
м. Трускавець,
вул. С. Бандери, 19.

Тел.: (03247) 6-85-91

Час роботи музею:
10:00-18:00
Вихідні: Субота, Неділя
Вартість квитків: пожертва

^ Догори