У Різдві дівство зберегла Ти, в Успенні світа не
оставила Ти, Богородице. Переставилася Ти до
життя, бувши Матір’ю Життя. I молитвами Твоїми
ізбавляєш від смерти душі наші.
Тропар свята
Слава Ісусу Христу!
Дорогі у Христі брати і сестри!
Ведені любов’ю до Пресвятої Богородиці, зібралися ми сьогодні на цьому святому місці у древнього Самбора, щоб осмислити важливу подію з Її життя – Успення − і випросити через заступництво Богоматері благодать Божу для нашого народу, держави, нашого воїнства; молити, щоб Пресвята Богородиця захистила їх Своїм могутнім омофором і вимолила у Свого Сина, а Господа нашого Ісуса Христа, перемогу над російським агресором і справедливий мир для України.
Підставою для святкування празника Успення Пресвятої Богородиці є традиція Церкви, яка від апостольських часів засвідчує, що коли Діва Марія закінчила Своє земне життя, Її тіло було покладене до гробу. Згідно з переданням, апостол Тома, запізнившись, прагнув попрощатися з Пречистою Дівою Марією, але коли апостоли відкрили гробницю, Її тіла у гробі вже не знайшли, бо в день Успіння тіло Пресвятої Богородиці разом із душею було взяте Ісусом Христом на небо. Святий Йоан Дамаскин пояснює нам це таїнство прослави Пречистої Богородиці, кажучи: «Годилося, щоб Той, Хто зберіг Її дівицтво при Своїм народженні, зберіг Її тіло нетлінним по смерті. Годилося, аби Та, що в обіймах Своїх носила Творця як Дитя, перебувала в небесних палатах. Годилося, аби Та, Яка бачила Свого Сина на хресті та серце Якої прошив меч болю, що його не зазнала Вона при народженні Ісуса Христа, оглядала Його, що сидить по правиці Отця».
Свято Успення відображає радісну впевненість у тому, що після Воскресіння Ісуса Христа смерть не має остаточної влади над людиною. Слов'янська назва сьогоднішнього свята «Успення» глибоко богословська, бо вказує на перспективу пробудження. Богомати лише заснула для земного життя, щоб тієї ж миті прокинутися до вічного блаженного життя і вселитися в оселі Небесного Отця. Завершенням Її земного життя став перехід до вічного блаженства. Життя майбутнього віку, якого ми ще тільки очікуємо, для Богородиці вже настало.
Сьогодні свята Церква у своїй богослужбовій мудрості дарує нам свято Успення Пресвятої Богородиці як вінець і торжество Її земного життя. Ця подія не лише завершує шлях Пречистої на землі, а й відкриває двері вічності, де смерть переможена, а життя торжествує. Успення Богородиці – це пасхальне таїнство Діви Марії, у якому ми бачимо сповнення надії всього людства, бо Та, Яка носила у Своєму лоні Життя, не могла залишитися у владі тління.
На відміну від звичайного людського відходу, Успення Пречистої – це не трагічний кінець, а славний перехід. У церковній іконографії й богослужінні Пресвята Діва зображується як Та, що засинає, а Її Син приймає Її душу в обійми – немов немовля. Це глибокий духовний образ: Та, що колись носила Його у Своєму лоні, тепер сама приймається Ним у вічність. Вона спочиває тілом, але пробуджується у світлі нетлінного життя, і вже як Мати і Заступниця супроводжує людство дорогою спасіння.
Сьогоднішнє свято відкриває перед нами сутність християнської надії: смерть не є для нас кінцем, а лише дверима, через які входимо в Божу повноту життя. Надія християнина – не в утечі від смерті, а у сприйнятті її як переходу до зустрічі з Творцем і вічністю. І в цьому ми наслідуємо Пресвяту Богородицю.
Успення є не лише богословською іконою воскресіння Богоматері, а й промовистим свідченням дієвості чесноти надії. У житті Пречистої не було ілюзій. Вона пізнала втрату, вигнання, нерозуміння, біль розлуки та саму Голготу. І саме в цих обставинах Її надія визрівала: не як втеча від дійсності, а як тривале вкорінення у волі Божій. Її «Так» у день Благовіщення стало початком шляху, на якому надія була вибором – щоденним, свідомим, глибоко особистим. Надія Богородиці – це не наївна віра в щасливе завершення, а стійка впевненість у Божій вірності, що визріває у молитві, у смиренному прийнятті подій, які перевищують людське розуміння. Саме тому Її смерть не була поразкою, а перемогою, а Успення – вершина шляху, що був пройдений з надією на Бога.
Ми, смертні, часто боїмося невідомого, і цей страх паралізує нас. Але в образі Діви Марії ми бачимо, що можливо пройти через страх, тримаючи серце відкритим для Бога. Вона не уникала болю, але не дозволила болю зруйнувати свою довіру до Отця. Її надія – це світло, яке ніколи не згасло, навіть тоді, коли згасало світло земного життя.
Згідно з Переданням, апостоли були чудесно зібрані біля ложа Богородиці в момент Її відходу. Це глибоко символічна сцена: Церква – в єдності, зібрана навколо Марії. Вона не вмирає на самоті, Її останній земний момент – у спільноті, в любові, в молитві. І цей образ показує нам: кожен, хто є у Церкві, ніколи не є сам. Церква як спільнота живе під покровом Богородиці. У кожному поколінні ми збираємося навколо Неї «особливо з Пресвятою, Пречистою, Преблагословенною, Дівою Марією»: у молитві, у благоговінні, у надії. Тож у цей святковий день Божий люд возвеличує Її словами кондака: «В молитвах невсипущу Богородицю і в заступництвах незамінне уповання гріб і умертвіння не втримали, бо як Матір Життя до життя переставив Той, Хто вселився в утробу приснодівственну». Її материнство не завершилося в Назареті чи на Голготі – воно триває і сьогодні. Вона поруч з нами, як Заступниця, як Мати Надії, як провідниця в дорозі до воскресіння і життя вічного.
Останній земний подих Марії став першою нотою пісні Її небесної прослави. В Її тілі і душі, які були піднесені, ми бачимо нашу надію: бо ми не створені для смерті. Успення не є ізольованою подією, це початок великого майбутнього – Божого задуму для всього людства. Христос воскрес, щоби воскресити всіх, а Богородиця – перша у цій славі. Її життя – це шлях надії, що дозріває у вірності, а смерть – мить переходу, що наповнена світлом і життя.
Сьогоднішнє свято спонукає нас також поглянути на наші страхи, тривоги, втрати – і побачити їх не як безвихідь, а як період, в якому може дозріти наша надія. Діва Марія навчилася надіятись не тоді, коли все було добре, а тоді, коли було важко. І саме така надія –вистраждана, глибоко вкорінена в Божому Слові (яке пильно зберігала у своєму серці) – стала дверима до Її прослави.
Тож погляньмо сьогодні на Богородицю не тільки як на ту, що вже перебуває у славі, а як на Матір, що йде нам назустріч, аби підтримати, втішити, повести. Її погляд звернений до кожного з нас, особливо до тих, хто шукає у Неї опори, світла, розради. У Її руках – розпростертий над нами покров, і відкрите материнське серце, яке пульсує Божою надією.
Сьогодні перед чудотворною іконою тут, у Самборі, молімося до нашої Небесної Заступниці, щоб Вона, наша Мати, допомагала нам, заступалася там, де наша людська сила є неспроможною. У ці важкі часи війни ми повинні звертатися до Марії з молитвою і надією. Вона є нашою Небесною Матір’ю, яка не залишає свого народу у часі випробувань. Ми можемо знайти у ній захист і допомогу, бо Вона завжди поруч з нами, заступаючись перед Богом за наш народ. Нехай же Пресвята Богородиця, Мати Надії, стане для нас провідницею у вірі, заступницею у випробуваннях, взірцем у стражданні. Хай Її шлях – від Назарету до Успення – стане і для нас дорогою світла і довіри до Бога. Бо там, де Вона вже є, – ми покликані бути, і якщо будемо з Нею – не втратимо надії.
Нехай божественна благодать торкне кожного з нас і наповнить відчуттям близькості Христа і Його Небесного Царства! Нехай Пресвята Богородиця донесе молитви всіх нас до Свого Сина та відкриє для нас Його вічне, милосердне, добре, визволяюче обличчя! А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.
+ Ярослав
15 серпня 2025 року Божого,
м. Самбір
- У Самборі відбулася ювілейна проща до чудотворної ікони Пресвятої Богородиці
- Владика Ярослав: Паломництво до Пацлавської чудотворної ікони Матері Божої – це шлях до джерела нашої Надії [фото]
- Проповідь під час прощі на Українській Кальварії (2025)
- Владика Ярослав: Завдання людини – стреміти до звершеного преображення свого життя
- Проповідь з нагоди Преображення Господа нашого Ісуса Христа (2025)
