Неділя - День Господній
SDE

Неділя - День Господній

08 листопада 2005
Друк E-mail
Пастирське послання до Вірних Самбірсько-Дрогобицької Єпархії

"Неділя - День Господній"

"Цей день, який сотворив Господь,
возрадуємося і возвеселімся в нім".
(Утреня Пасхи)


Вступ
Дорогі брати і сестри! Cловами, які подано в епіграфі, Церква оспівує День християнської Пасхи - неділю, котра справді є Великий день, Великдень. Звертаюся до вас як пастир Христового стада, щоб підсумувати й ще раз наголосити ті правди, про які ми роздумували з вами упродовж святкування Євхаристійного року. Роблю це для того, щоб ці події не відійшли в минуле, не стали гарною згадкою відбутого свята на рівні єпархії, деканату чи парохії, а далі жили й розвивалися в житті кожної спільноти й кожної особи. Моїм палким бажанням є допомогти улюбленим во Христі духовним дітям, Синам і Дочкам Самбірсько-Дрогобицької єпархії, зростати в пасхальній радості, зокрема через глибоке й свідоме святкування неділі - цього особливого дня, що його створив Господь як цілком відмінного від інших днів тижня, "дня ізрядного", поставленого над буденністю й звичайними справами.
Свої роздуми про День Господній розпочнемо з науки Святого Письма. Як ми знаємо, для старозавітного вибраного Богом Народу днем Господнім була субота. Для юдеїв вона мала фундаментальне значення: була чинником зміцнення єдності і засобом передавання віри, джерелом цілісності і перебування з Богом навіть у важкі часи неволі та діаспори.
Святий День - неділя - набула для християн незрівнянно більшої ваги, ніж мала юдейська субота. Саме в цей день Христос переміг смерть своїм воскресінням; саме в неділю приходить до нас, стукаючи в двері нашого серця, знаходячи для кожного свої слова. Про те, що після Христового воскресіння християни почали вшановувати не суботу, а день після неї, свідчить Святе Письмо Нового Завіту. Воскреслий Господь, Переможець аду і смерті, являвся своїм учням "наступного дня після суботи", "першого дня тижня": (пор. Мт. 28, 1; Мр. 16, 2; Лк. 24, 1; Йо. 20, 1. 19). В Йоановому Одкровенні вже є конкретніша назва неділі - День Господній (пор. Од. 1, 9-10) - вислів, що постав, найімовірніше, в християнських гімнах Азії.
День Воскреслого Господа, без сумніву, був якісно іншим за інші дні; він становив для вірних особливу цінність. Про це ми дізнаємося з історичних джерел про життя перших християн. У 112 році намісник імператора Пліній Молодший у звіті (Лист 10, 97) до свого начальника Трафіана писав про християн, що вони "мають звичай збиратися в означений день перед сходом сонця, щоб співати гімни Христові як Богові". Плінія, який був поганином, вражала регулярність зустрічей, до того ж перед тяжкою працею: люди збиралися без наказу і без загрози покарання, як це було у випадку юдейської суботи. Для християн вирішальною була внутрішня постава і сила переконання. Культовий характер цих зібрань був спонтанний за своєю природою: християни зустрічалися, щоб відзначити спомин про Господа - Євхаристію, - за покликом власного серця. Недільна євхаристійна зустріч була внутрішньою потребою людей, які прагнули бути Церквою - Тілом Христовим. Про те, що Церкву називали насамперед євхаристійним зібранням, свідчить ще один ранньохристиянський документ - Didaskalia - який повчає: "Вірні мають збиратися, і жоден з них через своє недбальство нехай не зменшує Церкви". А отже, кожна відсутність на недільній Службі Божій вважалася применшенням Тіла Господнього, яким є Церква.
Церква наголошує, що неділю - третій день після смерті Спасителя на хресті - Господь звеличив Своїм воскресінням. До семи днів сотворення, описаних у Книзі Буття, Бог додав, за висловом святих Отців, "восьмий день" - День воскресіння, який став першим днем нового творіння, непідвладного смерті. Цей Великдень Господь сотворив "для нас людей і нашого ради спасіння" (Символ віри), щоб ми могли пережити глибоку радість і веселість: "Возрадуємося і возвеселімся в нім" (Пасхальна Утреня). Учитися радості, зміцнювати й розвивати її на шляху до повноти в Царстві Божому закликає нас кожна неділя, що її святі Отці прегарно називали "малою Пасхою". Вже в ранньохристиянських недільних зібраннях їхньою знаменною рисою була радість. Автор Послання Варнави, навернений юдей з Єгипту, ще в 135 році зауважив: "Восьмий день, у який Христос воскрес, ми проводимо в радості". І це не була окрема думка однієї людини, а традиційний погляд усіх християн. Це підтверджує і папа Інокентій І, коли каже, що змістом кожної неділі є пасхальна радість, і канони Соборів, які містять вказівки про святкування Дня Господнього. Так, Двадцятий канон Нікейського собору наголошує на тому, що молитви у цей день слід відбувати стоячи, оскільки така постава є виразом пасхальної радості і перемоги життя над смертю; кілька канонів наголошують на звільненні від посту у суботу й неділю. Назва "День воскресіння", що виникла в ІІІ столітті (Тертуліян, Про молитву, 23), не свідчить про якийсь новий зміст, адже неділю від самого початку пов'язували зі спасенним діянням Христа.
Історичні свідчення, як бачимо, одностайні в тому, що характер переживання неділі випливав насамперед із факту "іншості". Справді, неділю проводимо інакше, ніж решту днів. І ця "інакшість" обіймає собою не лише Церкву як літургійний збір народу Божого, але також родину, як домашню Церкву. Неділя - завжди в сімейному колі, у святковому настрої; обід триває довше, розмови - небуденні.
Тож спробуймо ще глибше осмислити День Господній; впустімо світло Господньої радості, якою він сяє, у ціле наше життя. Погляньмо на життя з висоти Божого погляду, і побачимо разом із Богом, "що все, створене Ним ... дуже добре" (Бут. 1, 31). І добрий не лише День Господній, а й кожен день, година, хвилина й секунда, котрі від нього черпають освячення. Оцінімо цю ласку й доброту Божу, воздаймо йому хвалу і вдячність! Живімо так, щоб від святкування Дня Господнього ми зросли до святкування усього нашого життя, тобто до його освячення і спасіння.

Неділя - день повернення до Джерела

Тижневий ритм має в собі щось вражаюче: неділя - початок відліку часу і водночас його закінчення. Цю закономірність семиденного повторення я б назвав поверненням до Джерела, поверненням до Божого Єства. Ця закономірність вписана в людську природу, тому всі спроби змінити тижневий ритм закінчилися невдачею, як от у Франції, де свого часу марно намагалися запровадити республіканський календар із декадами замість тижнів (десятий день мав замінити неділю).
Читаючи Новий Завіт, зауважуємо, що кожна подорож, кожна місія рано чи пізно повертається до місця, звідки почалася, для нового напучення і укріплення. Так, сімдесят учнів Христа, яких Він послав проповідувати Царство Боже, вернулися до Нього (пор. Лк. 10, 1-2. 17-20); Павло і Варнава, вийшовши з Антіохії, повернулися в те саме місто (пор. Ді. 11, 25-26); повертається до Єрусалиму Павло (пор. Рм. 15, 25; Ді. 9, 28); повертаються до Єрусалиму учні, яких було звідти вислано (пор. Лк. 10, 17).
Крім географічних чи історичних циклів, існує також апостольсько-євхаристійний цикл. Апостоли, як і цілий Божий народ, що його Христос послав у світ - "ідіть і проповідуйте, щоб бути сіллю землі, світлом для світу, свідками любови та Божого прощення" (пор. Мт. 5, 13-14. 23-24), - в неділю повертаються до Трапези Божого Слова і Трапези Євхаристії, повертаються до Джерела.
Неділя є також днем, який повертає до Джерела правдивої свободи, адже будь-яка свобода, що не має своїм фундаментом Христа - позірна. В Євхаристії саме Христос обдаровує учасників зустрічі новим, Божественним життям, правдивим життям, - життям у свободі дітей Божих. Це життя містить у собі найцінніший дар, дійсність, за якою тужить кожна людина, дар, що виражає найвищу шляхетність людини: "Христос нас визволив на те, щоб ми були свобідні" (Гал. 5, 1). Участь у Божественній Літургії фактично є виходом з рабства, що його несе з собою гріх, дає можливість мати частку в подоланні страху перед невідомим, особливо страху перед смертю. Гарантом цієї свободи є "Той, хто подолав смерть, пекло і диявола"(пор. 1 Кр. 15, 55-57).
Окрім того, неділя - це постійне нагадування про фундаменти нашої духовної культури, про сенс людського життя. Вона несе в собі добру новину: людина не є лише для праці й для зиску, вона не є і не може бути знаряддям для когось чи для чогось. Великою небезпекою було б скеровувати сенс людського життя до зростання виробництва і гонитви за прибутком. Сенс людського життя не залежить від того, що людина продукує і скільки прибутку осягає, але від того, якою вона є у своєму серці, у своєму відношенні до Бога і до ближнього. І саме неділя - з її літургійною відправою та відпочинком для душі й для тіла - є часом пошуку сенсу, передавання сенсу, насичення життя сенсом і критика цього життя, якщо воно беззмістовне. Людина, яка не святкує Дня Господнього, не розуміє, що в цей день "йдеться про неї саму", а тому така людина саму себе обкрадає.
Неділя - це день Христового Воскресіння, що є джерелом нашої віри й усього християнського буття. В цей день ми беремо участь у Літургії, щоб наново піднятися понад тими речами, які через брак любові позбавляють нас повноти життя. У недільних дзвонах, що кличуть до церкви, чуємо голос Христа, який кожному дає нагоду причаститися Його спасенного діяння. Той голос дзвонів, за гарним висловом слуги Божого митрополита Андрея, "означає голос Божої ласки, що людей до Бога кличе. До дверей кожної хати застукає цей голос, стукає до кожного серця", кличучи: "Підімо вже до церкви!" (Пастирський лист митрополита Андрея Шептицького до вірних Львівської та Кам'янецької єпархії Про Церкву, 27 січня 1901р.).
Недільна Літургія особливо дорога нам, оскільки під час Служби Божої "реально уприсутнюється незбагненна любов, виявлена у розп'ятому і воскреслому Христі". Прагнемо прийти до цього джерела безкрайньої й безкорисливої любові, щоб зачерпнути з нього і оновити свою власну любов, спотворену егоїзмом, що його соромливо називаємо індивідуалізмом. Яка дивовижна Божа доброта, що винайшла це вічне Джерело оновлення для людини, а водночас і найчудовіший спосіб прослави Триєдиного Бога! Дивовижно й нероздільно поєдналися в ньому Божа слава і людське добро!
У День Господній християнин відпочиває в первісному значенні цього слова - "від почину", тобто "від початку". Ми йдемо до начал, до основ нашого буття - до Бога, до спільноти, щоб відсвіжити в них наші сили, щоб у їхньому світлі побачити подальші перспективи нашого життя і по-новому, по-християнськи розпочати новий тиждень. Ті його дні, що їх називаємо робочими, звичайно, будуть відрізнятися від неділі - Дня Господнього; проте саме ця відмінність неділі від інших днів забезпечує рівновагу нашого життя, запобігає одноманітності, дає змогу творчо, нестандартно - тобто "свято" - розв'язувати життєві труднощі.

Неділя - "день святий"

Усі ми знаємо заповідь Божу: "Пам'ятай день святий святкувати". У біблійній традиції святість як така належить не тому чи іншому дневі, а найперше Богові, бо лише Він - святий: "Єдин свят, єдин Господь" - співаємо ми підчас Божественної Літургії. Біблія розуміє святість Бога як Його відмінність, інакшість від усього створеного. Стаючи перед Богом, людина відчувала не лише Божу святість, а й власну несвятість. З іншого боку, сам Бог закликає людину до святості: "Це ж саме воля Божа: святість ваша... Бо Бог покликав нас не до нечистоти, а до святості" (1 Сол. 4, 3.7; пор. 1 Пт. 1, 16). Це освячення людини відбувається під час святкування Дня Господнього, коли вона уподібнюється до Бога - Святого, Інакшого, через єднання з Ним. Тому й день, присвячений Господеві, різниться від інших, і прожити його треба інакше, свято, не зостаючись при щоденних ділах (звідси й назва: "неділя" - від "не ділай"). Бо "день святий", як навчав митрополит Андрей, "має бути цілий Господеві Богові посвячений, а не має обертатися на роботу" (Пастирський лист митрополита Андрея Шептицького до вірних Про покаяння, 16 лютого 1901 р.).
У гріхопадінні Адама людство втратило сенс святого, бо перервало зв'язок із Святим Богом, заперечило Його первинність і першість. На місце Бога людина поставила або власне "я", або якесь інше творіння. Доки Богові знову не буде надано першості, доти людина не відчує ні радості, ні спокою. Неділя - це визначений день, коли людина має нагоду повернути райський порядок: Бог, ближній, я, всесвіт. Святкування неділі, власне, й полягає у здійсненні цього порядку, коли Богові повертається належне Йому перше місце в людському житті, а тому, на відміну від так званих "робочих днів", коли працюємо насамперед заради власного виживання, залишаючи Богові лічені хвилини поспішної молитви, неділю починаємо зі служіння Богові, або богослужіння.
Заклик ставати святими відноситься не тільки до окремих, вибраних осіб, але й до цілого люду Божого: "Будьте святі, бо Я - святий" (пор. 1 Пт. 1, 16; Лев. 11, 44-45; 19, 2; 20, 26). Наше зближення з Богом у храмі є водночас єднанням у спільноту, тобто в Церкву, де переживаємо близькість із людьми. Різноманітні блага, яких набувають учасники недільної Літургії, не зводяться до турботи лише про власне спасіння: моя дорога до церкви, мій стиль святкування неділі є формою євангелізації. Під час богослужіння інша людина стає нашим ближнім у найглибшому розумінні цього слова. Але в особливий спосіб ця близькість проявляється між членами родини. Християнська сім'я має бути місцем святості і освячення. Тому дуже важливо, щоб у неділю перед Божим обличчям збиралися в храмі повні сім'ї - чоловік, жінка, діти, - тобто благословенна Богом "домашня Церква" на підтвердження слів пророка: "Ось я і діти, яких дав мені Господь" (Іс. 8, 18).
Святкування Дня Господнього в храмі має своє продовження в домашньому колі, де спільний обід є продовженням євхаристійної трапези. На жаль, таке благоговійне ставлення до родинного обіду ми, українці, зберегли лише на Свят-вечір і на Пасху. А тим часом "домашня Церква" мала б святкувати у цей спосіб кожну неділю, адже спільна трапеза - то частина "сімейної літургії". Повернімо ж собі цю добру традицію, що загубилася в буремному житейському морі.
Крім родини, ми маємо ширші кола ближніх: родичів, друзів, знайомих. Неділя - це день, коли ми освячуємося через спілкування в любові, яке відтворює й зміцнює родинні, товариські, національні спільноти. Ми відвідуємо чи запрошуємо до себе близьких і рідних нам людей, а також присвячуємо час і увагу особливо потребуючим - хворим, бідним, самітним, тим, хто в кризі чи потребі. Вже святий Лука в Діяннях Апостолів у своїй розповіді про перші християнські спільноти відзначав допомогу нужденним як суттєву рису служіння Богові (пор. Ді. 2, 44-45; 4, 32-35); св. Павло, своєю чергою, згадує про звичай християн "першого дня тижня" робити "збірки на святих" та передавати цей "дар любові" потребуючим і вбогим братам у вірі (пор. 1 Кор. 16, 3); це - богослужіння, яке продовжується поза храмом: "Я був голодний, нагий, хворий… і ви послужили мені" (пор. Мт. 25, 35-36). Якщо таке служіння є критерієм входження до Царства Небесного, то з певністю можемо сказати, що й воно є могутнім засобом нашого освячення.
Однак, не забуваймо, що наше служіння ближнім матиме таку освячуючу силу для нас і для інших лише тоді, коли починатиметься від Господньої трапези в храмі Божому, там, де сам Господь перший служить нам, перший прощає нам, перший дає нам свій мир і свою любов, і таким чином робить нас слугами миру і любові.

Неділя - день прослави і благодарення

Ісусове діяння стосувалося не лише спасіння й освячення людини: воно було досконалою прославою Бога. Хоч великі Божі справи діялися і серед народу Старого Завіту, але саме "в Христі була дана нам повнота богопочитання" (пор. Йо. 1, 17; Кол. 1, 19; 2, 9). Людина, занурена в благодать люблячого Бога, усвідомлює, Кому вона завдячує ціле своє життя, ціле своє існування: Богові, "у Ньому-бо живемо, рухаємося й існуємо" (Ді. 17, 28). Отож, для цієї людини неділя стає днем прослави і благодарення. Бог-Податель є і має бути в центрі євхаристійного таїнства: Ним я захоплююся, у Ньому радію. Пережиття недільної Літургії звільняє людину від того споживацтва, від тієї прагматичності, які дедалі сильніше проймають сучасне життя, а натомість дає їй можливість подивляти Божу красу і діяння Предвічного, бо "всяке добре даяння і всякий звершений дар з висоти є, що сходить від Тебе - Отця Світла, і Тобі славу і благодарення і поклоніння возсилаємо!" - молиться Церква наприкінці Літургії. Власне, свідомість отриманого дару і веде людину до істинної радості. Гадаю, дуже добре цю поставу описує фраза: "Не вірю радості, яка водночас не є вдячністю".
Саме слово "євхаристія" у перекладі з грецької означає "подяка": відтак у Євхаристії християнин долучається до того великого благодарення, що його сам Ісус Христос віддає Богові Отцеві. До вдячності заохочує нас також св. Павло: "І все, що б ви тільки говорили й робили, - все чиніть в ім'я Господа Ісуса, дякуючи Богові Отцеві через Нього" (Кол. 3, 17); "За все дякуйте - така бо воля Божа щодо вас у Христі Ісусі" (1 Сол. 5, 18). Зауважмо: апостол каже не просто дякувати, а дякувати "в ім'я Господа нашого Ісуса Христа", дякувати "в Господі", "через Ісуса". Це - надзвичайно важлива вказівка, адже дякувати за все можна тільки в ім'я Господа нашого Ісуса Христа, тільки через Нього і тільки разом з Ним. Саме така подяка здійснюється в Євхаристії.
Ми дякуємо передовсім за віковічну любов Бога до людини, за діло сотворення, за все, що Бог вчинив у цілій історії спасіння і в нашій особистій історії. Дякуємо також за Його обітницю перебувати з нами "по всі дні аж до кінця світу" (Мт. 28, 20). З цього огляду особливим моментом Божественної Літургії, її центром є молитва анафори, коли священик закликає вірних: Благодарім Господа!, на що люди відповідають: Достойно і праведно є... Далі сам священик впроваджує спільноту до великої подячної молитви, а відтак, підносячи освячені дари, закликає дякувати Богові за всіх людей і за всі дари: "Твоє від Твоїх Тобі приносимо за всіх і за все". Люди відповідають: "Тебе оспівуємо, Тебе благословимо, Тобі дякуємо, Господи, і молимось Тобі, Боже наш!". Церква навчає дякувати Богові за всіх і за все: за всі Божі добродійства, "які ми знаємо і яких не знаємо, явні і неявні", бо в кожній дії Божій виявляється Його безмежна любов до нас і Його батьківська турбота про кожного із нас.
Христос показує нам, що Бог, хоч і не завжди звільняє нас від страждань, та все ж усяке страждання може обернути нам на велике добро, велику ласку, велике світло. Не випадково Христос за кілька годин до ганебної зради, ув'язнення, бичування і смерті служив разом зі своїми учнями першу Євхаристію, благодарив Бога і Отця: Він знав, що в Його земній історії останнє слово буде не за гріхом, зрадою і ненавистю, а за Богом. І так сталося.

Неділя - день, який підносить гідність людини

Святе Писання підкреслює фундаментальну правду людського буття: людина - особливе Боже творіння, істота, сотворена "на образ Божий" (Бут. 1, 27). Тому її буття закорінене в Бозі. За словами св. Григорія Нісського, образ Божий - це обличчя Бога, відображене в рисах людини. І хоч людина, впавши в гріх, спотворила в собі цей образ, сам Бог в Христі Ісусі приймає людську природу, відновлюючи в собі її первинну чистоту і ясність Божого образу. Через єднання із Христом людина привертає собі втрачену гідність Божої дитини і їй відкривається дорога до здійснення первісного покликання, отриманого від Бога: стати учасником Божої природи за благодаттю, увійти в життя Пресвятої Тройці, стати богоподібною.
Образ Божий в людині засвідчує її стремління до єдності з Богом. Згідно зі Святими Отцями, людину радикально відрізняє від інших створінь вже сама її пряма постава, яка показує, що остаточне призначення людини - небо і блаженство вічного життя. Цю істину людського буття влучно висловлює св. Августин, коли взиває до Бога: "Створив Ти нас для себе, Боже, і неспокійне людське серце, доки не спочине в Тобі". Творець покликав людину вийти поза себе саму, поза видимий і чуттєвий світ, і піднестися думкою й серцем до небесних висот. Щойно тоді вона осягне свою справжню гідність і велич.
Цей неспокій людського серця, що його, я переконаний, відчуває кожна здорова й тверезо мисляча людина, не може втихомирити ніхто і ніщо у світі, крім Бога: ні матеріальні блага, ні науковий прогрес, ні досягнення сучасної культури, яка нерідко втрачає свої християнські корені, ні, тим більше, світські розкоші чи чуттєві задоволення. Злочином проти людини було б нехтувати її божественною гідністю, адже вона походить із сотворення на образ Божий, із відкуплення Сином Божим Господом нашим Ісусом Христом, із покликання до вічного життя через благодать Святого Духа.
Слава Богу, минули ті часи, коли релігію в нашому краї таврували як "опіум для народу". Однак сьогодні ми є свідками нового, ще підступнішого посягання на гідність людини, яке проявляється в пропагуванні економічного достатку як виняткового критерію добробуту суспільства; в руйнуванні сімейного ладу, що його Бог установив як союз любові чоловіка й жінки; в накиданні молодому поколінню взірців, далеких від євангельського ідеалу чистоти, жертовності й чесності; у відвертому нехтуванні правами найбільш незахищених представників людської спільноти - ненароджених дітей і літніх осіб. Відтак поширюється споживацький менталітет, культ задоволення, який нерідко зневажає всі закони - і людські, і Божі. Такий шлях веде до приниження людини, до втрати її справжньої краси й величі: в такій людині дух більше не панує над тілом, а натомість низькі пристрасті опановують і руйнують все, що в людській душі є справді доброго й шляхетного. Тож звільнившись від ідеологічної неволі комуністичного режиму, який топтав гідність народу і кожної людини, не даймо поневолити себе новітнім "божкам" - непогамовній гонитві за розкошами й матеріальними статками!
Неділя, "вириваючи" людину з монотонного, перейнятого турботами про дочасні справи, буденного життя, нагадує людині про її божественне покликання, не дозволяє, щоб людину було зведено до рівня машини для виробництва матеріальних благ або ж до самовдоволеної й бездумної істоти, яка ті блага споживає. "Пізнай, християнине, свою гідність!" - кличе Церква устами одного зі своїх великих вчителів; а пізнавши, не топчи її, не продавай за короткочасну розкіш і хвилеве задоволення.
У недільному Служінні Євхаристії християнин відкриває свою справжню ідентичність, яка надає сенс людському життю в усіх його проявах. Усвідомлення того, що людина є Божим дитям, дозволяє їй "зі сміливістю, неосудно" звертатися до свого Творця і Господа "Отче!". Людина, стоячи в молитві перед Богом, підноситься до божественних висот: "Ми бачили світло істинне, ми прийняли Духа небесного, ми знайшли віру істинну, нероздільній Святій Тройці покланяємося, вона бо спасла нас!" (Божественна Літургія).
Ця пасхальна радість і виняткова гідність дітей Божих, яку ми черпаємо в недільному Богослужіні, провадить не до зарозумілості чи гордині, а до шанобливого трактування ближніх, до покірного служіння братам і сестрам. Християнин свідомий того, що не лише він носить в собі образ Бога, а й кожна людина, будучи ділом Божих рук, є Його улюбленою дитиною, а тому заслуговує шани, захисту й турботи. Як бачимо, блага вість християнства про людину поширює благодатний вплив на ціле суспільство, прагнучи перемінити його за євангельськими принципами правди, любові й добра.
Ще зовсім недавно з найвищих державних трибун ми з почуттям надії слухали програму розвитку українського суспільства, де між іншими звучали дуже глибокі слова: "Народ України лише тоді підніметься з колін, коли він стане на коліна перед Богом". Щоб ці слова не залишилися черговою декларацією, нам усім слід учинити їх програмою власного духовного життя. До цього зобов'язує нас наше християнське покликання, цього очікує від нас Господь, а Свята Церква, як наша любляча Мати, щодня і щонеділі готова нам у цьому допомогти; вона збирає нас навколо Божого престолу, щоб преобразити божественною благодаттю і послати у світ як "закваску" Царства Божого.

Неділя - день вияву нашого навернення

Ранньохристиянський документ "Повчання дванадцяти апостолів" (Дідахе), написаний у той сам час, що й книги Нового Завіту, зауважує, що вірні Христа збираються в День Господній чинити благодарення, але перед тим визнають свої гріхи, щоб їхня жертва була чиста (Дідахе, 14, 1). Однак не йдеться про якесь самозвинувачення чи незаслужене почуття провини, а про навернення: тільки навернені залишаються вірними. Це одне з дивовижних діл Богослужіння - оте "помирай і поставай"; ота турбота про те, щоб людина думала, ким вона є, і застановлялася над тим, ким може бути. Те, чим ми є, - це тільки мить, змиг ока; те, ким можемо бути, - вічне. Недільна Євхаристія - це день поєднання з Богом, із самим собою, з іншими людьми, день зростання людини.
Участь у Божественній Літургії і причастя Воскреслого Христа - це вершина святкування неділі. На цю вершину треба вміти зійти, подібно до Мойсея: зійшовши на гору Синай, він побачив Бога. Це сходження або приготування до сопричастя з Богом відбувається не лише під час Літургії, а й під час Вечірні, яка разом з Утренею нерозривно пов'язана з Літургією. Саме Вечірня є початком Дня Господнього: під час неї згадуємо День нашого сотворення Господом усвідомлюємо глибину нашої гідності як дітей Божих. Але Вечірня і Утреня в покаянних псалмах відкривають, що був і такий "день", коли ми зневажили в собі Божий образ через гріхопадіння і опинилися поза нашим блаженством. Це унаочнюють зачинені царські врата і священик, який стоїть і молиться перед ними. Пізнати проблемність нашого існування і відшукати її причину в нашій гріховності - це вже День Господній, який настав. Образ гріха як темряви стає для нас тим очевидніший, що сутінки вечора - часу Вечірні - наростають і переходять у темряву ночі. Темрява у природі служить образом темряви гріха у нашій душі.
Під час вечірнього богослужіння Церква делікатно і тактовно, устами псалмопівця допомагає нам пізнати "ніч" нашої гріховності. За словами св. Івана Золотоустого, псалми вечірні - це "оздоровчий лік і прощення гріхів" (ПГ 55,427). Спільна молитва громади, яка починається Вечірнею, є церковно пережитим досвідом покаяння: у храмі Дух Святий через цю молитву "лікує" нас від гріхів, а наша участь у ній - це своєрідне подолання, "спокутування" їхніх наслідків. Отож наше пізнання власної гріховності - не для ще більшої зневіри, а для християнської надії: як темряву ночі розсіює ранкове світло, так і темряву гріхів усуває Христос - "Світло тихе", прихід Якого в наше життя ми радісно вітаємо під час Утрені - "Слава Тобі, що світло нам показав!". Тепер, пройшовши через очищення Вечірнею і сповнившись благодатним світлом Утрені, ми готові до єднання з воскреслим Христом у Божественній Літургії. Подібно до Мойсея, ми крок за кроком піднялися на свій Синай, щоб могти спілкуватися з Богом. Тому цей день стає у нашому житті справді великим "Днем Господнім", переходом від темряви гріха до світла християнства.
Недільне Богослуження - це явлення божественного життя у нас і виявлення нашого життя у Христі. Воно прищеплює нас до Христа: ми живемо з Христом, страждаємо, вмираємо і воскресаємо з Ним. Воно є зустріччю з Христом "вже тепер", з Христом, який дає спасіння зараз, негайно. Смерть і воскресіння Господа нашого Ісуса Христа - це не лише історичні факти минулого, а й події, що вічно живуть у літургійному спомині-анамнезі, бо вічно живе воскреслий Христос. Богослуження перемінює звичайний календарний час у кайрос, тобто час нагоди, час спасіння, час, який набрав нового значення, нової божественної якості. Минуле й майбутнє зливаються у таїнственному вічному "тепер" у сопричасті неба й землі. Це вічне "тепер" полягає у сходженні "благодаті Господа нашого Ісуса Христа, любові Бога Отця і причастя Святого Духа", "нині і повсякчас і на віки віків".

Неділя - день, щоб прийняти Боже Слово

Головною подією, центром святкування Господнього дня неділі є, без сумніву, Божественна Літургія, на якій вірні причащаються Божого Слова і Пресвятої Євхаристії. Зв'язок між Словом і Таїнством незаперечний, адже приймаючи Тіло і Кров Христа, ми приймаємо Того, хто приходить і перебуває з нами в Слові. Проголошенню Благовісті передує торжественний вхід з Євангелієм, що символізує містичний вхід Воплоченого Слова, радісну зустріч з Христом і Його присутність серед спільноти. Літургійне проголошення слова - це реальна присутність Господа, а тому заслуговує такого ж вшанування, як і Його Тіло і Кров (пор. Другий Ватиканський Собор, Догматична Конституція про Боже Об'явлення 21). Важливість слова така велика, що бл. п. Іван Павло ІІ вдається до вислову, який на перший погляд може видатися дивним: "До трапези Хліба Господнього не слід наближатись, якщо перед тим не зупинився на трапезі його слова" (Священна Конгрегація Тайн і божественного культу, Інструкція Inaestimabile Donum 1).
Перед читанням Євангелія священик молиться, щоб Господь "засвітив у серцях наших нетлінне світло богопізнання і відкрив мисленні очі наші, щоб ми розуміли євангельські проповідування". Ця молитва має велике значення, подібно до епіклези-прикликання Святого Духа у Євхаристійному каноні. Вона вказує на те, що розуміння і прийняття Слова залежить не тільки від наших спроможностей і бажання, а й насамперед від таїнственної благодатної дії Святого Духа, який приходить перемінити наш спосіб мислення, розуміння і сприйняття.
Коли читається Євангеліє, сам живий Бог перебуває між нами і відкриває тайни Свого Божественного життя та запрошує до сопричастя із Собою. В цю хвилю воплочується живе Слово Отця, Слово спасіння, від якого оживає наша віра. Він говорить із нами не звідкись здалека: Він тут, поруч, і Той, чиє ім'я - "Той, хто є" (пор. Вих. 3, 14; Йо. 8, 24-25), - тут присутній. Адже й пророче ім'я Ісуса - Еммануїл - означає "З нами Бог" (пор. Іс. 7, 14; Мт. 1, 23).
Свідченням нашого сприйняття Божого Слова та готовності втілити його в життя є уважне слухання недільної проповіді. Слід наголосити, що проповідь є невід'ємною частиною недільної Літургії. Без неї для деяких людей Літургія може видатися магічним актом, а тому проповідь у жодному разі не можна занедбувати.
Проповідуючи та слухаючи Боже Слово ми входимо в потік божественної благодаті Святого Духа, що діє в Церкві. Благовістування не є приватною справою проповідника, способом передачі його богословських знань чи простим поясненням прочитаного євангельського тексту; благовіствування - це дар-харизма Святого Духа, дана Церкві і для Церкви. Тому тільки Церква, яка слухає Боже Слово і служить йому, може правдиво відкривати його значення. Поза Церквою, без дару Святого Духа, Євангеліє не може бути ні почуте, ні правильно пояснене.
В ранній Християнській Церкві, після проповіді зібраний на Літургію Божий народ засвідчував своє прийняття Божого Слова урочистим "Амінь". У цій відповіді міститься початок сприйняття "слів вічного життя" (Йо. 6, 68) всією повнотою Церкви. Оберігати дар прийнятого Божого Слова - завдання всіх християн. Тим, хто прийняли Боже Слово, за св. Євангелистом Іваном, дано право дітьми Божими стати (пор. Йо. 1, 12). Хто ж Його не приймає, той залишається у темряві світу (пор. Йо. 3, 19).
Від кожного з нас Господь чекає відповіді на Своє Слово, і від цієї відповіді залежить наша вічність. Але також і в дочасному житті Боже Слово є провідником - тим світлом, у якому людина пізнає правду про Бога і про себе. Воно виявляє нам, які ми є і хто ми є, воно виявляє нашу справжню ідентичність. Людина пізнає саму себе, повноту свого буття і покликання не завдяки людській мудрості чи досвіду, а в міру того, як вона слухає і приймає Боже Слово. Наслідок дії Божого Слова на людину - її відродження (пор. Як. 1,18), очищення (пор. Йо. 15, 3) і освячення (пор. Йо. 17, 17,19). Ап. Павло радить християнам для боротьби проти зла прийняти "меч духовний", тобто Слово Боже (пор. Еф. 6, 17).
Так само великий Вчитель Церкви - Св. Іван Золотоустий, який уклав тексти Божественної Літургії, заохочує вірних не тільки до уважного слухання Божого Слова в церкві, але й закликає зробити Святе Письмо настільною книгою наших домашніх "престолів" та часто живити свою душу побожним читанням та розважанням Божого Слова вдома: "Закликаю вас приходити сюди витривало й уважно слідкувати за читанням божественних Писань. І не лише коли ви є присутні тут, але також вдома беріть до рук Святі Книги, старанно черпаючи з них все корисне, що вони містять. З цього насправді походить велика користь: читання покращує нашу мову; душа підноситься і ушляхетнюється, будучи просвіченою блиском сонця праведності, визволяється від лихих помислів і втішається великим миром і спокоєм. Те, що робить фізична їжа для підтримки наших сил, те саме робить духовне читання для нашої душі. Це - духовна пожива, яка укріпляє помисли, чинить душу більш витривалою і мудрішою, не дозволяє їй бути опанованою нерозумними пристрастями, але окрилює її і чинить легкою, а навіть підносить її, так би мовити, до неба. Тож не занедбуймо, закликаю вас, такої вигоди, але також вдома користаймо з уважного читання Божественних Писань" (Іван Золотоустий, Гомілії на Буття, 29, 2).

Неділя - день, щоб творити Церкву Божу

Євхаристійне зібрання, яке є центром Дня Господнього - неділі, виявляє і живить питомий вимір християнської віри - церковність. Для учня Христового властиво не лише те, що він молиться: молитва є спільним елементом для дуже багатьох релігій; так само не лише для нього властиве милосердя. Учня Христа перед лицем світу характеризує його здатність входити у сопричастя з іншими, творити Церкву як спільноту, зібрану навколо свого Господа.
Задумаймося, що означають слова "сопричастя", "причащатися", "приступати до Причастя"? Це не просто "споживати", "приймати"; це - "ставати частиною", "брати участь". Через Причастя ми таїнственно єднаємося із Христом, стаємо Його частиною. А в контексті цілого Божого задуму спасіння (ікономії) можна сказати, що Христос Господь причастився людського життя і став людиною, щоб людина причастилася Христового життя і стала Ним.
Як у Старому Завіті вихід ізраїльського народу з єгипетської неволі спричинився до заснування люду Божого, який, мандруючи пустелею, живився манною - прообразом Хліба життя, що сходить з неба (пор. Йо. 6, 48-51), так само й новозавітне Євхаристійне Богослуження, збираючи розсіяних по світі дітей Божих навколо Господньої трапези, творить із них єдине Тіло - Церкву, вселенський Народ Божий. Отож, недільне Богослуження - оця "щотижнева Пасха" - творить і являє Церкву. У Хрещенні ми покликані сформувати єдине тіло. Євхаристія реалізує цей поклик.
Євхаристія має на меті не приватне добро окремої людини чи її особисту євхаристійну набожність. Євхаристія дарована Господом, щоб створити з нас, як із багатьох зерен, один Хліб, одне Тіло - Церкву. Блаженної пам'яті Папа Іван Павло ІІ цитує глибокі слова св. Івана Золотоустого про Євхаристію: "Чим же є насправді оцей Хліб? Він є Тілом Христовим. Чим стануть ті, які Його приймають? Вони стануть Тілом Христовим, і не багатьма тілами, але лиш одним єдиним Тілом. В дійсності, хліб є повністю єдиним, хоча він і складається із багатьох зерен, які ми не можемо побачити, бо їх різниця повністю зникла задля утворення одного тіста. Так само і ми в такий самий спосіб є зв'язані між собою і всі разом з Христом ".
У недільній Євхаристії здійснюється те, що в Діяннях святих Апостолів окреслено терміном koinonia. Це грецьке слово вжито на позначення першої спільноти Христових учнів у Єрусалимі (пор. Ді. 2, 42). У грецькому перекладі Святого Письма Старого Завіту - Септуаґінті - слово koinonia означає спільність поміж Богом і людьми. Для християн це слово означало спільноту, оперту на діянні Святого Духа, Духа Христа, який дає їй мужність і силу. Згідно з наукою апостола Павла, спільнота християн виникає завдяки зв'язку з Христом, завдяки участі у Його синівстві і в Його страстях, які тривають у Його Містичному Тілі. Та велика мета - "бути з Христом" - задля якої св. Павло готовий був померти (пор. Флп. 1, 23), становить суть християнської спільноти. Євхаристія - це Христос, який живе у нас (пор. Гал. 2, 20), щоб ми стали членами Христовими. У посланні до Ефесян св. ап. Павло каже: "Ми є членами Тіла Його, від плоті Його та від костей Його" (пор. Еф. 5, 30).
Завдяки Причастю Тіла і Крові Христової наше тіло стає "тілом Христа", Його кров оживляє наші тіла, а Його Дух перетворює їх у "нову плоть". Тому можна сказати, що ми є співкровні і співплотні із Христом, що не тільки кожен з нас приймає Христа, а й Христос приймає кожного з нас. Він встановляє дружбу із нами: "Ви є Мої друзі" (Йо. 15, 14). Через Нього ми маємо життя: "І той, хто споживатиме Мене, житиме Мною" (Йо. 6, 57). У євхаристійному Причасті найвищою мірою здійснюється перебування Христа в учнях і перебування учнів у Христі: "Перебувайте у мені, а я перебуватиму у вас" (Йо. 15, 4). Ось справжнє почитання Євхаристії - перебувати во Христі!
Через Євхаристію божественне життя вливається в життя людей, і тоді з роз'єднаних осіб твориться спільнота братів і сестер - Церква. Зрештою, Церква, будучи Тілом Христовим, сама "ламається і проливається", бо спільність, сопричастя із Христом означає співстраждати разом із Ним, бути з Ним розіп'ятим, з Ним оживленим, з Ним прославленим, щоб і царювати разом з Ним у вічності. Тому для Церкви не дивними, а закономірними є переслідування й мучеництво: тоді Церква радіє і росте, бо творить з нас нових людей із душею Агнця, який "роздроблюваний та нероздільний, що Його завжди їдять, та не з'їдають" на славу Бога Отця (Літургія св. Івана Золотоустого). Церква зродилася з пробитого боку Спасителя, і доки вона поділяє зі своїм Главою Його страждання і криваву жертву, доти вона як мати буде родити нових дітей Божих, зміцнюючи Містичне Тіло Господа. Недарма ще знаменитий християнський апологет Тертуліян (+211) твердив, що "кров мучеників є насінням християн", тому що своїм подвигом мученики свідчать про силу Воскресіння, яке стало джерелом божественної благодаті, що укріпляє і преображає і обожествлює людину. Натомість коли Церква перестає бути євхаристійною, зосереджуючись на накопиченні зовнішніх, матеріальних благ, вона неминуче втрачає своє божественне життя, відходить від свого Жениха, перестає бути здоровим Тілом Христа.
Під час епіклези - молитви прикликання Духа Божого при освяченні чесних дарів - Святий Дух сходить не лише на ці дари, перемінюючи їх у Євхаристійне Тіло Христове, а й на молільників, творячи з них таїнственне церковне Тіло Христа, вчиняючи усіх людей одним святим народом разом із патріархами, пророками, апостолами, мучениками..., померлими й живими, - аж до повноти часу, коли все повернеться до Господа і з'єднається у вічній небесній Літургії перед престолом Агнця.
Кінцева мета цієї дивовижної переміни зібраних людей у Тіло Христове - їхнє єднання з Богом і одне з одним в дусі жертовної любові. Богослуження - це наша спільна прослава Пресвятої Тройці, яка довершується не через якісь магічні ритуали, а через наше єднання з вічним Первосвящеником - Христом, який є "той, Хто приносить і Кого приносять, і Хто приймає і Кого роздають" (Молитва ієрея під час херувимської пісні). Тому в Євхаристійній Службі Божій відбувається не лише освячення дарів, а й освячення причасників. "Це є Тіло моє, що за вас ламається", "Це Кров, що за вас проливається" - говорить Господь, віддаючи себе в Євхаристійній жертві. Ця жертва полягає у з'єднанні причасників між собою через чистий і безкорисливий дар і в переміні їх через споживання Тіла і Крові в одне буття з Христом.
Так постає дивовижний зв'язок між "літургією вівтаря" і "літургією життя". Єднання вірних в одне Тіло, яке здійснилося під час Богослуження, не може бути розірваним поза храмом. Хто думає, що Літургія відриває людину від реального життя, що вона є "приватною справою", яка має небагато спільного із життєвими викликами і турботами, глибоко помиляється. Хоч учасник Літургії певною мірою і дистанціюється від повсякденності, він робить це для того, щоб подивитися на неї "інакше", реальніше, щоб побачити свої щоденні справи у їхніх властивих вимірах. Кожна справжня участь у Божественній Літургії не ізолює християн від світу, а робить їх здатними ставати успішними посланцями Божими у світі, бо Євхаристія - це не лише святкування, а й служіння.
Христос каже до своїх учнів: "Встаньмо, ходімо звідси!" (Йо. 14, 31). Тими самими словами Він звертається й до нас, коли наприкінці Літургії устами священика закликає: "В мирі вийдім!" Вийдім, щоб служити, вийдім, щоб віддати цю любов, яку ми отримали, щоб поділитися нею з іншими; щоб оживити й перемінити їх тією любов'ю, яка нас тут перемінила, щоб привести їх до Христа, щоб зробити їх учасниками Божої природи, живими членами Його Містичного Тіла.

Неділя - "день восьмий": образ і обітниця вічності
Неділю, "День Господній", у якому святкуємо Пасхальне таїнство, Церква називає також "восьмим днем". Чому "восьмим"? За Біблією, Господь сотворив світ за шість днів, а в суботу відпочив від своїх трудів (пор. Бут. 1). Сім днів творіння є образом часу та символом нашого реального сотвореного світу; восьмий день, який іде за ними, означає вічність та є виявом християнського бачення історії.
Цей день має есхатологічне значення. Він починається із Христового Воскресіння, якому передує Велика Субота - час Божого відпочинку в гробі. Христова перемога над смертю вказує на те, що Бог не відходить від світу, а зберігає свою владу над історією. Воскресіння кладе початок новому творінню, яке визволене від влади смерті й тління. У воскресінні обновлення, одухотворення світу здійснюється в усій повноті через Христа. Ця переміна - не просто якесь покращення, а докорінне і цілковите преображення всієї сотвореної дійсності. В цей "восьмий день" старе творіння не просто повертається до попереднього стану, а незрівнянно його перевищує. Через Воскресіння для людини стає можливою участь у житті Пресвятої Тройці. Настає час, відкритий для вічності, яку Церква переживає у своєму літургійному досвіді. Від самого початку християнства на Літургії згадувано не лише минулі події, а й проголошувано входження в будучий "невечірній день". Коли настає цей "восьмий день", ми не є більше рабами, підвладними законові часу, а входимо в Царство Небесне, де спасенна Господом людина стоїть "на повний свій зріст", беручи участь у синівстві воскреслого Ісуса. Двері цього Царства відкриває нам Свята Літургія: у ній можемо вже тепер скуштувати Хліба "восьмого дня", скуштувати смак вічності.
Неділя нагадує і проповідує перемогу Господа у славний день Його воскресіння. Євхаристійне служіння в цей день наголошує ще одну правду нашої віри - другий прихід, повернення Господа, Його парусію (пор. 1 Кор. 11, 26). Адже саме на Літургії спільнота вірних зустрічає воскреслого Господа, який запрошує на свій бенкет, щоб ми були Його народом і здобували силу через причастя Пасхальної жертви
Восьмий день - день присутності воскреслого Христа серед літургійної спільноти - свідчить про те, що світ, спотворений і зруйнований людським гріхом, тепер знову викуплений і спасенний. В надрах першого творіння зріє творіння нове, про що мовив ще пророк Ісая: "Бо ось я творю нове небо і нову землю, і те, що було перше, не буде згадуватися більше" (Іс. 65, 17). Господь наш Спаситель творить новий світ, чия краса перевищує перше творіння. Вже тепер, на цій землі, неділя християн свідчить про те, що наш грішний світ несе в собі надію на своє преображення. Кінець світу, що його очікуємо як дару при завершенні історії людства, явлено вже сьогодні. Восьмий день тижня у містичний спосіб кладе початок будучому віку, який "вже тут" і "ще не вповні прийшов", започатковує повноту часу нового творіння, явленого у воскреслому Христі.
Кожної неділі ми проголошуємо не кінець творіння, а його звершення, недосяжне для нашого розуму. Вже тепер споглядаємо майбутню славу дітей Божих. Церква очікує "воскресіння мертвих і життя будучого віку" (Символ віри). Цей світ тління і смерті колись закінчиться, але не для того, щоб зануритися в темряву небуття, а щоб явитися в "іншому образі", коли "Бог буде всім у всьому" (1 Кор. 15, 28). Настане новий час, що його Отці Церкви називали "восьмим днем", - час всеосяжного єднання в любові, що здійснюється в нескінченному преображенні "від слави до слави" (2 Кор. 3, 18). Як би ми не намагалися тепер описати цю майбутню дійсність, наші слова будуть лише слабким натяком на неї, бо "тепер ми бачимо, як у дзеркалі, неясно; тоді ж - обличчям в обличчя" (1 Кор. 13, 12).
Благословен той День Господній, бо того дня стався початок творення, спасіння світу, відновлення роду людського. Того дня зраділи небо і земля, а всесвіт наповнився світлом. Благословенний День Господній, бо тоді відчинилися двері раю, щоб Адам і всі вигнанці ввійшли туди без остраху.

Закінчення
"Не можемо жити без неділі!". Так свідчили про свою віру в Христа мученики з невеличкого африканського села Абітена (сучасний Туніс) під час переслідувань за імператора Діоклетіяна на початку 4-го століття. Ці 49 мучеників на чолі з їхнім парохом Сатурніном, відважно прийняли смерть, але не відреклися від своєї віри у Христа Воскреслого і не відмовилися від зустрічі з Ним у недільній Божественній Літургії. Воліли радше дати позбавити себе життя, ніж позбавити себе Божественної Літургії в неділю. Чому? Певно, що не задля дотримання "припису", тим більше, що Церква лише згодом встановить для християн обов'язок брати участь у недільній Службі Божій. Тож чому? А тому, що християни від самого початку вбачали в недільній Службі Божій найважливіший елемент своєї ідентичності.
Пригадується мені випадок із життя нашої переслідуваної Церкви. Коли у в'язниці в сам день Пасхи більшовицький партійний ідеолог зібрав у залі всіх ув'язнених і на завершення довгої атеїстичної лекції насмілився зробити виклик Богові, кажучи: "Якщо є Бог, то нехай мене за хвилину вб'є!". Настала мертва тиша; всі напружено слідкували за рухом годинникової стрілки. Аж ось піднявся старенький в'язень-священик, вийшов наперед і сказав: "Браття, це нужденне створіння хоче вивести Бога з Його терпеливости. Але намарне. Нині Великдень: Христос Воскрес!". І тоді серед ув'язнених людей, - але з вільних сердець, немов із великодніх дзвонів, - залунало могутнє "Воістину Воскрес!".
Дорогі брати і сестри, ми також, разом із мучениками перших століть і з нашими новітніми мучениками, маємо сказати: "Не можемо жити без неділі!", без того дня, якого нам не відібрали ні більшовицькі тюрми, ні воєнні лихоліття; без того дня, в якому ми святкуємо Христове Воскресіння і стрічаємося з Ним самим - Воскреслим і прославленим Господом!
Маючи перед очима таку велику хмару мучеників-свідків (пор. Євр. 12, 1), звертаюся до Вас із цим Посланням, заохочуючи наслідувати їхню відвагу й вірність Богові, Церкві й Дню Господньому:
- Звертаюся до Вас, духовні пастирі, яким доручено Христове стадо: служіть кожну Літургію як найцінніший дар небес, кладений Богом у Ваші священичі руки на Ваше власне освячення і на духовне зростання наших вірних.
- Звертаюся до Вас, християнські родини, що творите домашню Церкву: творіть Її навколо престолу Господнього та у рідних домівках - за столом любові й молитви.
- Звертаюся до Вас, представники культури й науки: не забувайте, що правдива велич людського духа базується на єднанні з Богом, і лише та культура й наука є гідна людини, яка веде до пізнання Бога і до вознесення людини на божественні висоти.
- Звертаюся до Вас, працедавці: не піддавайтеся спокусі легкої наживи і не чиніть насилля над сумлінням Ваших працівників, змушуючи їх працювати в День Господній, а радше, як добрі християни, покажіть приклад вищості духовних благ та відкрийте свої серця для Бога і потреб ближніх.
- Звертаюся до Вас, дорогі діти і дорога молоде: будьте відважними свідками Христа, шукайте Його цілим своїм серцем, і в жодному разі не проміняйте такої цінної зустрічі із Господом в неділю на світські розваги й забави;
- Звертаюся до Вас, недужі та немічні, що не маєте змоги відвідувати Богослуження у Церкві: єднайте свої страждання з Жертвою Христовою, яка приноситься на престолі Вашої парохії і цілої Церкви, й черпайте з цієї Жертви силу й витривалість у несенні свого хреста.Із щирою молитвою і серцем, повним любові, обіймаю усіх Вас, моїх духовних дітей. Поручаю Вас, Ваші родини, всю єпархію та увесь наш український народ материнській опіці Пресвятої Богородиці. Як під час кривавої Жертви на Голготі Мати Божа вірно стояла при хресті свого страждучого Сина і нашого Господа, так само Вона присутня під час кожної Літургії. Тому ми з повним правом співаємо у тропарі одного з Її празників: "Діва днесь предстоїть у церкві, і з ликами Святих невидимо за нас молиться Богові". Нехай Вона - вірна слугиня Божа і служителька Господньої трапези - випросить усім Вам щедрих ласк і Божого благословення!
Благословення Господнє на Вас!

+ Юліян (Вороновський),
Єпископ
Самбірсько-Дрогобицький


Дано у Дрогобичі
при Катедральному Соборі Пресвятої Трійці
у празник св. влмч. Димитрія Мироточця
8 листопада 2005 року Божого

75_vl-25 травня владиці Юліану (Вороновському) виповнюється 75 років. Цьогоріч архієрей Самбірсько-Дрогобицької єпархії святкує також 25-ліття святительського служіння. З цієї нагоди ювіляра сердечно вітають владика Ярослав, духовенство, чернецтво та вірні Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Молитовно бажаємо Вам, дорогий Владико, духовної та тілесної витривалості у сповненні архіпастирського служіння. Нехай береже Вас Господь під Покровом Пресвятої Богородиці!

› БІОГРАФІЯ АРХИЄРЕЯ

› КНИГА "НЕХАЙ БУДЕ ВОЛЯ ТВОЯ"

› о. МИХАЙЛО БУЧИНСЬКИЙ "ЖИТТЄВІ СТЕЖКИ ВЛАДИКИ ЮЛІЯНА ВОРОНОВСЬКОГО"

› СВЯТКОВА ЛІТУРГІЯ З НАГОДИ 75-ЛІТНЬОГО ЮВІЛЕЮ ЗА УЧАСТІ ГЛАВИ УГКЦ, фоторепортаж

› ПРИВІТАЛЬНЕ СЛОВО ВЛАДИКИ ЯРОСЛАВА ДО ВЛАДИКИ ЮЛІЯНА З НАГОДИ ЙОГО 75-ЛІТНЬОГО ЮВІЛЕЮ

› ПРИВІТАЛЬНЕ СЛОВО ВЛАДИКИ ЯРОСЛАВА ДО БЛАЖЕННІШОГО СВЯТОСЛАВА ПІД ЧАС 75-ЛІТНЬОГО ЮВІЛЕЮ ВЛАДИКИ ЮЛІЯНА

› ПРИВІТАЛЬНЕ СЛОВО ВЛАДИКИ ЯРОСЛАВА ДО БЛАЖЕННІШОГО ЛЮБОМИРА ПІД ЧАС 75-ЛІТНЬОГО ЮВІЛЕЮ ВЛАДИКИ ЮЛІЯНА

Послання до молоді

27 вересня 2006

Неділя - День Господній

08 листопада 2005

Різдвяне послання

25 листопада 2003
^ Догори