«Я – світло світу. Хто йде за мною,
не блукатиме в темряві, а матиме світло життя» (Йо. 8,12)
Слава Ісусу Христу!
Дорогі у Христі брати і сестри, дорога молоде!
Щиро вітаю всіх вас, хто сьогодні прибув до Вістовичів на наш єпархіальний молодіжний з’їзд. Вітаю молодіжні спільноти, які представляють свої парафії та деканати, вітаю ваших духівників, усіх, хто супроводжує молодь на шляху віри і своїм служінням допомагає їй відкривати красу життя з Христом. Особливо вітаю спільноту «Молодь Серця Христового», яка сьогодні дякує Богові за п’ять років своєї діяльності і служіння.
Сьогодні ми зібралися тут не лише для того, щоб зустрітися між собою, поділитися досвідом чи взяти участь у спільній програмі. Кожен з’їзд має свій глибший зміст. Він стає нагодою зупинитися серед щоденного поспіху, вийти хоча б на мить із ритму звичних справ і подивитися на своє життя у світлі Божого слова. Ми приїхали з різних місць, маємо різний досвід, різні обставини життя. Хтось долав коротку дорогу, хтось прибув здалека. Але сьогодні важливою є не стільки відстань, яку ми подолали фізично, скільки той внутрішній шлях, на який Господь запрошує кожного з нас. Адже кожне справжнє паломництво і зустріч із Христом зрештою приводить до запитань, від яких неможливо відсторонитись. Куди насправді спрямоване моє життя? Що займає центральне місце в моєму серці? Навколо чого я будую свої рішення, свої мрії, свої плани і своє майбутнє? Що є тим світлом, яке допомагає мені орієнтуватися серед численних виборів і викликів сучасного світу?
Саме до відповідей на ці запитання веде нас сьогоднішнє Євангеліє. Христос говорить про око, про скарб, про служіння двом панам, про тривогу за завтрашній день і про пошук Божого Царства. На перший погляд, це різні теми, але всі вони поєднані однією канвою. Людина завжди рухається туди, куди спрямований її погляд. Коли мореплавець губить орієнтир, він може мати добрий корабель, справні вітрила і достатньо запасів, але все одно заблукає. Коли альпініст перестає бачити вершину гори, він починає втрачати сили. Коли спортсмен забуває про мету, тренування стають тягарем. Так само і в духовному житті. Найбільша проблема людини полягає не в тому, що вона слабка, а в тому, що вона перестає бачити напрямок, мету свого життя і покликання Богом.
Саме тому Христос починає з дуже цікавого образу: «Світло тіла – око. Як, отже, твоє око ясне, все тіло твоє буде світле. А коли твоє око лихе, все тіло твоє буде в темряві (Мт. 6, 22-23). Око – це не просто орган зору. У біблійному богослов’ї око є метафорою нашого світосприйняття, здатності інтерпретувати реальність. Те, як ми дивимося на світ, визначає те, як ми в ньому живемо. Без Бога людина часто губиться у темряві страху, сумнівів, гріха й самотності. Часом ця темрява входить у наше серце, і ми почуваємося розгубленими, спантеличеними. Ми часто дивимося на своє майбутнє через призму страху, невпевненості, через економічної нестабільності, через призму власних комплексів та невідповідності ідеальним картинкам із соціальних мереж. Якщо наше «око» фокусується лише на загрозах, на тому, чого нам бракує, нас починає огортати темрява. Це також стан, коли молода людина опускає руки, коли вона перестає мріяти, коли вона зневірюється у своєму покликанні. Ми шукаємо сенс, опору, правду, але справжнє світло приходить лише через зустріч з Ісусом. Саме Він освітлює наше серце, допомагає побачити себе правдиво, навчитися любити й жити по-Божому. Апостол Йоан нагадує нам: «Бог – світло, й ніякої у ньому темряви немає» (1Йо 1, 5). Ісус – це Світло, яке ніколи не гасне. У Його присутності зникають мороки сумнівів, серце наповнюється ясністю. Його світло – це не лише знання правди, але сила любити, прощати, діяти у справедливості. Коли важко зрозуміти, як поступити, коли здається, що нема виходу – зупинімося в молитві перед Господом і темрява відступить. Тому той, хто живе з Богом, покликаний нести це світло іншим – через любов, милосердя, підтримку, тихо без пафосу, але по-справжньому.
Далі Божественний Спаситель додає: «Ніхто не може двом панам служити: бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматися одного, а того знехтує. Не можете служити Богові і мамоні» (Мт. 6, 24). Для нас, людей ХХІ століття, мамона – це вже давно не просто гаманець із золотими монетами. Мамона – це ідол гарантій. Це ілюзія того, що ми можемо повністю контролювати своє життя, якщо матимемо достатньо грошей, правильні зв’язки, престижну освіту, певну кількість підписників або ідеальне резюме. Сучасний світ пропонує молоді дуже вигідний контракт: ви маєте бути успішним, маєте бути продуктивним, маєте постійно доводити свою цінність. Це і є рабство мамони, що вимірює нашу цінність – досягненнями. Але Христос каже, що ми не можемо бути дітьми Божим й узалежненими від секуляризованого світу одночасно.
І тут ми наближаємося до центру сьогоднішнього Євангелія: «Ось чому кажу вам: не турбуйтеся вашим життям, що вам їсти та що пити; ні тілом вашим, у що одягнутись. Хіба життя не більше їжі, тіло – не більше одежі? (Мт. 6, 25). Що означає «не турбуйтеся»? У грецькому оригіналі вжито дієслово, яке буквально означає бути «розірваним на частини», «бути розпорошеним». Тривога, журба – це стан, коли наш розум розривається між тисячами варіантів майбутнього, більшість з яких ніколи не настануть. Ми живемо в епоху тривожності. Ми боїмося не здати іспити, боїмося не знайти роботу, боїмося самотності, боїмося, що війна ніколи не закінчиться. Тривога стала фоновим шумом нашого покоління.
Але Христос не є наївним мрійником. Коли Він каже «не турбуйтеся», Він не закликає нас до безвідповідальності чи пасивності. Він не каже: сядьте, складіть руки і чекайте, поки хліб сам впаде вам з неба. Християнство – це не релігія інфантильних людей. Ісус показує, що тривога – це, брак довіри до Божого провидіння. Коли ми дозволяємо тривозі паралізувати нас, ми живемо так, ніби «ми сироти» в цьому холодному і безжальному всесвіті, ніби немає Отця, який тримає все у своїх руках. Тривога краде у нас єдине місце, де ми можемо зустріти Бога і де ми можемо реально діяти, – теперішній момент. Тривога завжди перекидає нас у майбутнє, якого ще немає. Ми страждаємо від фантомних болів майбутнього. Бог же діє «тут і тепер».
Саме тому Ісус наводить приклади, які вражають своєю поетичністю і богословською глибиною: «Гляньте на птиць небесних: не сіють і не жнуть, ані не збирають у засіки; і Отець ваш небесний їх годує. Хіба ви не вартніші від них?» (Мт. 6, 26). І далі: «Гляньте на польові лілеї, як вони ростуть: не працюють і не прядуть. Та я кажу вам, що й Соломон у всій своїй славі не вдягався так, як одна з них» (Мт. 6, 28-29). У чому секрет птиць і лілей? Вони не намагаються бути кимось іншим. Лілея не страждає від комплексу меншовартості через те, що вона не троянда. Птах не переживає через те, що він не вміє плавати як риба. Вони є тими, ким їх створив Бог, і в цій їхній автентичності криється неймовірна краса, яка перевершує славу Соломона.
Сучасна культура змушує молодь постійно «робити макіяж» своєму життю, накладати фільтри, створювати фейкові образи себе, щоб сподобатися іншим. Ми витрачаємо колосальну кількість енергії на те, щоб «прясти» і «ткати» свій соціальний статус. Христос же нагадує нам: ваша справжня краса і ваша гідність вже дарована вам Отцем. Ви цінні не тому, що ви досягли успіху за мірками цього світу, а тому, що ви є улюбленими дітьми Божими.
«Тож не турбуйтесь, кажучи: що будемо їсти, що пити і в що одягнемося? Про все те побиваються погани. Отець же ваш небесний знає, що вам усе це потрібне» (Мт. 6, 31-32). У цих словах Христос викриває проблему поганства, яке у біблійному розумінні позначає стан душі, яка почувається самотньою у жорстокому всесвіті й змушена самотужки виборювати право на існування перед обличчям сліпої долі. Християнство ж пропонує радикально іншу правду: у нас є Отець. Його знання про наші потреби – це діяльна любов. Він добре знає глибину наших теперішніх тривог, випробування війни, біль втрат і ту невизначеність завтрашнього дня, яка часто паралізує. Проте Його відповідь на наш страх полягає не в миттєвій зміні зовнішніх обставин, а в докорінній зміні нашої внутрішньої оптики.
Кульмінацією сьогоднішньої благовісті є заклик Христа: «Шукайте перше царства Божого та його справедливости, і все те вам додасться» (Мт. 6, 33). Царство Боже – це не далека абстракція чи потойбічна нагорода, це динамічна присутність Бога в історії, Його спосіб мислення та стиль життя, заснований на правді й жертовності. Шукати Царство означає перебудувати всю архітектуру своїх життєвих пріоритетів, поставити Христа в центр своїх щоденних виборів, професійних прагнень та особистих стосунків. Це вихід із рабства ілюзорних земних гарантій у простір справжньої синівської свободи, де матеріальне перестає бути ідолом і стає інструментом служіння.
Саме в цьому світлі наш єпархіальний з’їзд розкриває своє справжнє значення, оскільки ми зібралися тут не для того, щоб просто на якийсь час сховатися від суворої реальності у затишній релігійній ізоляції. Навпаки, ця зустріч покликана явити, що церковна спільнота є тим благодатним середовищем, де особиста тривога розчиняється у соборній спільнотності віри, а внутрішня розпорошеність людини зцілюється глибокою єдністю навколо Євхаристійного Христа.
Дорогі брати і сестри! Дорога молоде! Нехай євангельський заклик до цілковитої довіри Отцеві стане законом вашого життя. Бути подібними до «лілей» чи «небесних птахів» – це заклик до духовної зрілості та усвідомлення своєї ідентичності як дітей Божих. Наша гідність і цінність назавжди зафіксовані не мінливими критеріями світського успіху чи соціального визнання, а відкупительною кров'ю Христа на Голготі. Нехай досвід цього єпархіального єднання очистить наш духовний зір від нашарувань зневіри, втоми та страху перед майбутнім. Нехай Господь наш Ісуса буде тим непорушним світлом, у якому знаходить спокій і мир кожне людське серце, а благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь.
+ Ярослав
21 червня 2026 року Божого,
с. Вістовичі
- На Рудківщині відбувся єпархіальний з’їзд молодіжних християнських спільнот УГКЦ [фото]
- Владика Ярослав висвятив на священника диякона Тараса Каблаша і вручив дипломи семінаристам 6-го курсу [фото]
- Владика Ярослав: Приймаючи Тіло і Кров Найсолодшого Ісуса, ми приймаємо у свої храми-тіла Саму Любов [фото]
- Проповідь на свято Найсолодшого Господа і Спаса Нашого Ісуса Христа – Людинолюбця (2026)
- Владика Ярослав відвідав громаду с. Міжгір’я з нагоди 30-ліття освячення місцевого храму [фото]
