Ваша Ексцеленціє, Архиєпископе Клаудіо, Апостольський нунціє в Україні!
Дорогий Владико Григоріє!
Всесвітліші і всечесніші отці, дорогі семінаристи, наші добродії, улюблені у Христі брати і сестри!
Слава Ісусу Христу!
Сьогодні ми зібралися на цю євхаристійну молитву з особливої нагоди – 20-ліття Дрогобицької духовної семінарії. Ми благодаримо Бога за ті Його великі благодійства, які впродовж цього періоду Він чинив для Свого виноградника, підтримуючи нашу семінарію. Це день радості і подяки Богові за його „дар несказанний” (пор. ІІ Кор.9,15). Ми зібралися, щоб подякувати Йому за те, що наша семінарійна спільнота увесь цей час була домом на Його непохитній скелі.
Господь у здійсненні свого Промислу послуговується людьми, за яких ми також заносимо благодарення. В особливий спосіб ми дякуємо тим і за тих, хто співпрацював з Господом у реалізації Його промислительного плану стосовно цього духовного закладу. Дякуємо Богові за блаженної пам’яті Владику Юліяна (Вороновського), який благословив заснування семінарії, нею опікувався, вболівав і радів. Дякуємо гронові Його найближчих співпрацівників, які допомагали йому реалізовувати його задуми. Господь пам’ятає кожного.
У світі, що нас оточує, як рівно ж в історії нашого життя, що завжди має спасенну і благословенну спрямованість, ми можемо спостерегти безліч величавих проявів Божої любові стосовно людського роду. Захоплені величчю Бога Творця, ми споглядаємо Його творіння і бачимо, за вираженням біблійної книги Буття, що „воно добре” (Бут. 1). Я не завагаюсь назвати нашу єпархіальну духовну семінарію оцим „ділом добрим”, великим задумом Божого Провидіння та даром безконечної Божої любові стосовно Його Божого Люду - Церкви. Тому слідом за Псалмопівцем промовляю: «Які то величні діла твої. Господи, все в премудрості сотворив Ти» (Пс. 103).
Хоча святкування ювілею і спонукає нас зробити певні висновки, ми свідомі того, що збагнути та оцінити значення цієї події вповні можна буде тільки через певний час. Впродовж 20 років ми були свідками того, як наша Семінарія робила свої перші кроки, духовно росла, міцніла та прагнула якнайкраще сповнити свою місію виховання майбутніх священиків для нашої Церкви і єпархії зокрема. За цей час, з Божою допомогою, зроблено справді немало. Хотів би зупинитися на конкретних проявах дії Божої благодаті впродовж цих 20 незабутніх років. Це передусім ріст і розвиток від 1996 року Божого від часу заснування богословського факультету при Дрогобицькому інституті Пресвятої Трійці. Ба навіть ще й раніше, коли Господь сподобив гідних мужів нашої Церкви при її виході з підпілля у кінці 80-их рр. ХХ ст. заснувати семінарійні курси у Самборі та Дрогобичі.
Чому 20 р. тому створювалася Дрогобицька духовна семінарія? – Звичайно, перша відповідь – щоб забезпечити гостру потребу у священиках. Але не тільки. Сподвижники нашої семінарії добре усвідомлювали, що УКГЦ як Східня Католицька Церква має одночасно і міцно стояти на Петровій скелі, і належати до Християнського Сходу не тільки історично й обрядово-літургійно, але й за характером своїх навчальних закладів. Тому біля витоків Дрогобицької семінарії лежить задум відродження нашої християнської ідентичності київської традиції в духовному, літургійному, богословському та дисциплінарному вимірах. В цьому її харизма, яка її вирізняє.
Черпаючи від джерел Божої благодаті, священики, які стояли біля витоків цієї семінарії, молитовно приймали від Господа натхнення, доповнені їхнім власним зусиллями і практичними їх втіленнями не без духовного наставницького благословення блаженної пам’яті владики Юліана Вороновського. Він був живим знаком Божого милосердя і сприяння нашій єпархіальній семінарії, посередником здійснення Божої волі у підготовці кандидатів до Христового священства. А їх за 20 років було немало, бо з близько 180 студентів, які закінчили Дрогобицьку семінарію, 120 випускників вже сподобилися отримати Святу Тайну Священства, а решта навчаються або ще очікують свячень. Основною ділянкою служіння наших випускників є Самбірсько-Дрогобицька єпархія, в котрій на сьогоднішній день служить більше 80 наших випускників. Інші священики душпастирюють в інших єпархіях УГКЦ – зокрема, на місійних теренах Сходу України та за її межами.
Дорогі наставники та викладачі семінарійного Христового виноградника. Дякую Вам за Ваші труди! Нехай кожна Ваша лекція, кожен прихід до студентів стає середовищем богослов’я, у якому Ви, накреслюючи духовний шлях до Господа, стаєте у Його благодатній присутності й разом всесторонньо пізнаєте Непізнаваного. Сьогодні у наш святковий ювілейний, Богом благословенний день бажаю Вам постійної свідомості й сконцентрованості навколо того, що чините. Адже, як колись Богородиця супроводжувала новонародженого Христа, так і Ви виховуєте нових Його послідовників – служителів Божого виноградника. Не сміємо забувати Христових слів: «… де двоє або троє зібрані в моє ім’я, там я серед них» (Мт. 18:20). До цих спасительних слів віднесемо атмосферу ваших зустрічей зі студентами, їх побудову на зразок містагогійної святоотцівської традиції та духовно-досвідних відносин «вчитель-учень», дозволяючи Господові через Вас благодатно торкатись кожного спраглого знанням і досвідом студента, щоб усіх довести до божественного бачення і розуміння буття, а самим скріпитись у безперервному спогляданні Божественного Промислу у світі. Через Ваше спілкування з семінаристом, немов між Христом та апостолами, відбувається осідання Божественної мудрості в розумі і серцях тих, хто Вас слухає. Самі ж Ви все більше поліпшуєте й увиразнюєте особистісне Богопізнання, молитовно загартовуючись та відповідально готуючись до кожної з лекцій, ніби кожна нова зустріч із студентами була першою і для Вас, і для них.
ІІ Ватиканський Собор у декреті про священичий вишкіл називає семінарію серцем єпархії. І дійсно семінарія має велике значення у здійсненні місії Церкви. Це – майбутнє єпархії, Церкви і народу загалом. Це – місце, де виховується душа народу. Про це можемо стверджувати на основі трагічних сторінок нашої історії. Згадаймо, у ХІХ-ХХ ст., коли нищили нашу державність, культуру, мову, саме священики, мужньо сповідуючи свою віру, стали на захист наших духовних і культурних цінностей, підтримували на дусі наш народ, адже безбожний режим найбільше намагався зруйнувати духовність людини, яка прагнула жити згідно з Божими заповідями і вільно сповідувати свою віру. Також і сьогодні місія священика не менш важлива – лікувати зранену людську душу, оздоровлювати наше суспільство, протистояти новим викликам, що загрожують гідності людини та сімейним цінностям. Сьогодні за семінарійними партами сидять ті, що готуються до цієї важливої місії.
Дорогі семінаристи! Вам, безперечно, відомі сповнені Божої мудрості слова апостола Павла: «Слухайтеся ваших наставників і коріться, бо вони пильнують ваші душі, за які мають звіт дати; щоб вони це робили з радістю, а не зідхаючи, – бо це для вас некорисно» (Євр. 13:17). Знайте, що в цьому й полягає наставництво ректорату, викладачів, усіх інших працівників семінарії: відображати й практично реалізовувати дію Божого Промислу поміж вас. Настоятелі, дорогі семінаристи, ведуть себе і Вас до Божого буття, прищеплюючи вам спасенний євангельський стиль життя та застерігаючи від небезпек на шляху Богопізнання. Господь закликає кожну людину через Своє Божественне Писання, життя і діяльність Його Церкви, бути освіченим щодо Нього: пізнавати Невидимого через молитву, участь у Святих Таїнствах, читання духовної літератури... Слід розширювати свій кругозір про сотворіння, розпізнавати Божу присутність і діяльність у світі, осмислювати мету і значення людського життя, пізнавати глибини Духа... Тоді відчуватимемо Бога у собі й навколишньому творінні, стаючи, згідно з висловлюваннями Святих Отців Церкви, богословами – носіями глибокої істини про Творця, та Його світ.
Дорогі в Христі! Щиро вітаю з 20-літнім ювілеєм Дрогобицької духовної семінарії настоятелів, викладачів та всіх працівників. Висловлюю всім і кожному свою глибоку вдячність. Разом Ви вершите велику справу – вносите вагому лепту у підготовку майбутніх священиків Христової Церкви. Окремим чином вітаю семінаристів, бажаючи відповідально використовувати даровані у семінарії можливості, щоб стати добрими служителями Христового виноградника. Вітаю й випускників Дрогобицької семінарії та закликаю з вдячністю згадувати та підтримувати свою Alma mater. Вітаю й усіх вірних, бо саме завдяки Вашій підтримці і пожертвам ця семінарія повставала, розвивається і може з Божою допомогою будувати плани на майбутнє.
Підношу свої молитви, щоб блаженні священномученики Северин, Яким і Віталій, небесні покровителі Дрогобицької семінарії, вимолювали Господнє благословення для Вашого важливого служіння на благо Церкви й народу. Будьте, як вони, Христовими свідками і світичами. Нехай допомагає Вам у цьому Господь!
+ Ярослав
м. Дрогобич, Катедральний храм Пресвятої Трійці
15 жовтня 2016 року Божого
Детальніше...
Вітальне слово на Урочистій академії з нагоди 20-річчя
Дрогобицької духовної семінарії
(Дрогобич, Муздрамтеатр, 14.10.2016)
Дорогі у Христі!
Я щиро вітаю сьогодні всіх тут зібраних з нагоди святкування 20-ліття Дрогобицької духовної семінарії блаженних священомучеників Северина, Якима і Віталія. Цей маленький ювілей торкається не лише семінарійної спільноти, але й нашого міста, єпархії і Української Греко-Католицької Церкви загалом. Тому й вітаю всіх і кожного, а особливо тих, хто має безпосереднє відношення до постання і розвитку нашої семінарії.
Чому цей здавалося б на тілі історії такий незначний ювілей є так важливим для нас? – Бо є черговою нагодою поглибити свою свідомість відповідальності за виховання майбутнього нашої Церкви і народу, яке відбувається у семінарії. Ця відповідальність лягає не лише на тих, хто викладає чи працює в семінарійних стінах, але й на усіх, хто може своїми молитвами, підтримкою, порадою та пожертвами прилучитися до цієї важливої справи.
Священнослужителі – спільнота на взірець апостольської
Зі Священного Писання дізнаємось, що Ісус Христос для продовження своєї спасительної місії згуртовує навколо себе гроно своїх найближчих співпрацівників (пор. Лк. 10, 1–12). Кожного з них Він кличе особисто, разом з ними якийсь час проживає, спілкується, передає їм словом і прикладом свою науку спасіння, а опісля посилає їх до всього людства благовістити Євангеліє. Для здійснення цієї місії Ісус уділяє своїм апостолам особливе помазання Святого Духа і пов'язує їх місію з власною, кажучи: «Хто вас приймає, той мене приймає; а хто мене приймає, той приймає того, хто послав мене» (Мт. 10, 40). Отже, місія апостолів не є їх особистою, а тою самою, що і місія Ісуса Христа.
Св. Апостол Павло в Посланні до Євреїв каже: «Ісус Христос учора й сьогодні – той самий навіки» (Євр.13,8). Як Ісус Христос в минулому кликав своїх учнів, так Він продовжує кликати їх і сьогодні. Як стверджують Отці ІІ Ватиканського Собору, священство є даром Божим для Церкви задля людського спасіння. Завдання священнослужителя продовжувати живити народ Божий Словом і Таїнствами, так щоб через них Христос – Єдиний Первосвященик – міг діяти на благо Народу Божого.
Семінарія – місце приготування до священства
Підставою існування семінарії як інституції є необхідність належного приготування до прийняття величного дару священства, який є виявом Божої любові щодо людини. Семінарія – це місце, де зростає й утверджується дар покликання до священства через духовне та інтелектуальне зростання. У семінарії відбувається формація пастирів на взірець Ісуса Христа - Доброго пастиря, які в Його імені опікуються Його стадом. Проповіді апостолів передував певний час їх перебування з Христом як учнів. Це – час утвердження у вірі і щораз більшого усвідомлення свого духовного покликання. Поряд із духовним зростанням, загальнолюдським і специфічно священичим вихованням особливу увагу звертається й на інтелектуальний розвиток. Всі ці складові є між собою тісно взаємопов’язаними.
Сьогодні семінарія існує як навчальний заклад і студентів зараховують методом академічного відбору, потім йде навчання як форма підготовки. Так є тому що апостол Павло у листі до Тимотея застерігає: «Рук надто поквапно не клади ні на кого» (1 Тим 5,22). Звідси очевидно, що має бути певний період підготовки, свого роду випробування перед прийняттям Таїнства Священства. Час перебування і навчання у семінарії – це можливість глибше відчути та розвинути своє покликання, нагода для належної підготовки до майбутнього священичого служіння.
У семінарії Господь кличе і гуртує довкола себе новітніх Христових апостолів. Семінарійна спільнота йде тим самим шляхом, яким пройшла євангельська спільнота найближчих Христових співпрацівників. Сьогодні цей семінарійний процес приготування до майбутньої місії має назву «формація - виховання». Під цим терміном в даному випадку не маємо на увазі певних стандартів чи норм, яких потрібно досягти. Це не є приготування службовців для якої-небудь фірми чи бюрократичної структури. Семінарія - це формування зрілої і відповідальної особи християнина з наголосом на приготуванні до прийняття великого дару священства. Такий розвиток можливий лише у спільноті: священиком не стається на самоті – потрібна «спільнота учнів», у якій можливе глибше пізнання Бога, себе і ближнього. Таким чином, священик виховується у спільноті, щоб згідно з Христовим ідеалом служити одній святій соборній і апостольській Церкві, де одне стадо і один пастир.
Семінарія як осередок ідентичності Київської Церкви
Семінарія має велике значення у здійсненні місії Церкви. Це – майбутнє єпархії, Церкви і народу загалом. Духовно-академічна та душпастирська підготовка у Дрогобицькій духовній семінарії базується на святоотцівській традиції, яку перейняла Київська Церкви від вселенського християнства через Володимирове хрещення Руси-України у 988 р.Б. УКГЦ як Східня Католицька Церква має належати до Християнського Сходу не тільки історично й обрядово-літургійно, але й за характером своїх навчальних закладів.
Наша семінарія надзвичайно важлива для відродження нашої християнської ідентичності київської традиції в духовному, історичному, літургійно–богословському, еклезіологічному, дисциплінарному та екуменічному вимірах. Семінарія - це середовище обміну думками, дискусії для пошуку з одного боку ідентичності нашої Церкви як прямої спадкоємиці Володимирового хрещення, а з іншого – єдності з іншими Церквами Київської традиції та вселенського християнства. Особливо актуальною сьогодні є потреба цінностей, які б стали основою нашої національної єдності. Для об’єднання нашого народу на основі християнських вартостей Київської традиції надзвичайно важливою є роль священиків, а їх світогляд великою мірою плекається у семінарії.
Роль семінарії в житті українського народу
Поряд із своїм основним завданням – проповідь Євангелія і освячення Божого люду – священнослужителі роблять вагомий вклад і в національно-культурне життя свого народу. Відродження нашої духовно-національної та культурно-історичної самобутності на основі київської церковної традиції поширюється за межі семінарії, адже в українському народі особа священика має своє особливо місце, і сліди його праці бачимо в майже кожній ділянці життя, на кожній сторінці нашої історії. Не забуваймо, що наше духовне та національне відродження ХІХ і ХХ ст.. почалось працею і великим трудом священиків, які своїм служінням будили, підтримували і розвивали народний дух.
Семінарія завдяки Божій благодаті є запорукою майбутнього розвитку Церкви і народу. Про це можемо стверджувати на основі трагічних сторінок нашої історії. У ХІХ-ХХ ст., коли нищили нашу державність, культуру, мову, саме священики, мужньо сповідуючи свою віру, стали на захист наших духовних і культурних цінностей, підтримували на дусі наш народ, адже безбожний режим найбільше намагався зруйнувати духовність людини, яка прагнула жити згідно з Божими заповідями і вільно сповідувати свою віру. Сьогодні місія священика не менш важлива – лікувати зранену людську душу, оздоровлювати наше суспільство, протистояти новим викликам, що загрожують гідності людини та сімейним цінностям.
У духовно-культурному відродженні нашого народу беруть активну участь не тільки священики, але також і семінаристи під час навчання. Їхня участь зосереджена, у допомозі й організації різних душпастирських ініціатив в єпархії і поза її межами – на Сході і Півдні України та в інших державах. Це – культурно-просвітницькі заходи, загальноєпархіальні прощі, праця з молоддю, відвідини наукових закладів, соціальні ініціативи, допомога потребуючим, громадська активність, харитативне служіння, місійні поїздки для допомоги нашим громадам у Східній і Південній Україні, в Росії, Казахстані, Молдові...
Важливість семінарії для Самбірсько-Дрогобицької єпархії
Місія семінарії найкраще проявляється на прикладі єпархії, яку Катехизм «Христос – наша Пасха» називає місцевою Церквою. Наша духовна семінарія є окрасою Самбірсько-Дрогобицької єпархії, адже не кожна єпархія має свою семінарію. Як єпископ, вважаю, що це для нашої єпархії великий позитив, адже семінаристи вже впродовж свого навчання і виховання тут мають змогу краще пізнавати потреби і обставини свого майбутнього священичого служіння в цій єпархії. Крім того вони вже зараз допомагають в організації різних душпастирських ініціатив і, переконаний, є справжніми Христовими свідками своєю поставою, словами й ділами.
Єпископ, спостерігаючи зблизька за семінаристами, краще їх пізнає, а це допомагає йому в прийнятті рішення при уділенні кандидату священичих свячень та призначенні на душпастирське служіння. Позитивом є й те, що у нашій єпархії маємо коло викладачів, зокрема, священнослужителів, які постійно самовдосконалюються, щоб їхні семінарійні лекції були цікаві і корисні майбутнім священикам. Це – справжній Божий дар, бо можемо використовувати їхній потенціал при проведенні різних єпархіальних заходів. Все це дуже допомагає у проповіді Христової Благовісті в нашому народі.
Вітання і подяка
Хочеться в особливий спосіб благодарити Бога за 20-літній ювілей Дрогобицької семінарії як особливий інституційний дар Божому людові. Господь у виконанні свого провидіння послуговується людьми за яких ми також заносимо благодарення.
Дякуємо Богові за блаженної пам’яті Владику Юліяна, який благословив заснування семінарії, нею опікувався, вболівав і радів.
З 20-літнім ювілеєм семінарії щиро вітаю настоятелів, викладачів та всіх працівників і висловлюю свою глибоку подяку. Разом Ви вершите велику справу – вносите вагому лепту у підготовку майбутніх священиків Христової Церкви. Окремим чином вітаю семінаристів, бажаючи відповідально використовувати даровані у семінарії можливості, щоб стати гідними наступниками тих священиків нашої Церкви, які були взірцевими провідниками і будителями українського люду, в недалекому минулому, а в часи переслідування, залишались вірними Своїй Матері Церкві та попри гоніння і випробування сміливо провадили наш народ до Царства Божого, зберігаючи його духовну і національну ідентичність. Вітаю й випускників Дрогобицької семінарії та прошу Вас з вдячністю згадувати та підтримувати свою Almamater, яка підготувала вас до гідного крокування життєвими стежками. Вітаю й усіх вірних, бо саме завдяки Вашій підтримці і пожертвам ця семінарія повставала, розвивається і може з Божою допомогою будувати плани на майбутнє.
Підношу свої молитви, щоб Пресвята Богородиця, празник Покрови якої сьогодні святкуємо, та блаженні Северин, Яким і Віталій, небесні покровителі Дрогобицької семінарії, вимолювали Господнє благословення для Вашого важливого служіння на благо Церкви й народу.
Нехай Господь щедро благословить усіх!
+ Ярослав
14 жовтня 2016 року Божого
м. Дрогобич
Детальніше...
24 квітня 2016
Мир у Господі та моє архиєрейське благословення!
Воскресіння день, просвітімся люди: Пасха, Господня Пасха,
від смерті бо до життя і від землі до небес Христос Бог нас перевів,
переможну пісню співаючи
(Ірмос першої пісні Канону Пасхи).
Всесвітліші та всечесніші отці,
Преподобні ченці та черниці,
Дорогі В Христі брати і сестри!
Христос Воскрес!
Подолавши духовну мандрівку Великого посту, ми знову вдостоїлися зустріти свято Христової Пасхи. Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа – це великий дарунок Божого милосердя для людства. Показуючи нам торжество Правди над несправедливістю, а Життя над смертю, ця подія утверджує серце кожного християнина в міцній християнській вірі, постійній надії на Господа та безмежній любові до Бога і ближнього.
Великоднє привітання, яке цими днями лунає в наших храмах, на вулицях і в домівках, сповнює наші серця благоговінням і радістю, адже ми святкуємо незбагненну для людського розуму подію: після трьох днів від погребіння Господь наш Ісус Христос «воскрес із мертвих, смертю смерть подолав і тим, що в гробах, життя дарував». Відзначаючи це найбільше християнське свято, сповнюємося впевненістю в перемозі життя над смертю, добра над злом і світла над темрявою.
Святий Григорій Ніський щодо свята Пасхи повчає: «Цей день… Христового Воскресіння є світлим і радісним, навіть більш радісним, ніж майбутній день славного пришестя Праведного Судді й Господа. Тоді з необхідності будуть плакати ті, чиї гріхи будуть явлені, нині ж між нами немає сумних. Нині і праведник радіє, і той, хто не очистив свою совість покаянням, має надію та сподівання виправити себе через покаяння. Цей день усуває всякий смуток, і немає людини, яка б не знаходила утіхи в торжестві цього світлого дня Господньої Пасхи… У ньому прихована надія нашого воскресіння, яка спонукає дбати про чесноти і ненавидіти пороки» (Св. Григорій Ніський.Слово на святу Пасху. Про Воскресіння).
Христова Пасха – наріжний камінь християнської віри. Вона знаменує зцілення людства і очищення його від гріха, повернення до джерела любові й життя - Творця і Господа нашого. Своїм воскресінням Христос усуває перешкоди зі шляху нашого спасіння, повертаючи нам можливість знову відчути себе улюбленими синами й дочками нашого Небесного Отця. Христос воістину переміг смерть, і тепер кожна людина через хрещення може відновити єдність із Богом, яку людство втратило через гріх наших праотців Адама і Єви. Христос воістину переміг гріх, і тепер зло не має абсолютної влади над людиною, бо через покаяння та сповідь можемо перебороти в собі гріх і стати на шлях богоугодного та морального життя.
Воскресіння - це Христова перемога, якою Господь відкриває перед нами перспективи нашої перемоги. Як Ісус подолав гріх і смерть, так і ми покликані у своєму житті перемагати зло, Божою благодаттю скидати із себе стару людину і, дотримуючись Божих заповідей, зодягатися в нову людину, щоб таким чином стати співучасниками слави воскреслого Христа та спадкоємцями Небесного Царства. Апостол Павло навчає нас, що маємо для цього робити: «Вам треба позбутися, старої людини, яку розтлівають звабливі пристрасті... Тому, відкинувши брехню, говоріть кожен правду ближньому своєму… Хто крав, нехай не краде більше, а краще хай працює, творивши власними руками добро, щоб він мав змогу дати тому, хто потребує. Жодне погане слово нехай не виходить з уст ваших, а лише гарне, що може в потребі повчити, і щоб це вийшло на користь тим, які чують його… Усяка досада, гнів та неправда мусять бути викорінені з-посеред вас разом з усією злобою. Будьте, натомість, добрі один до одного та милосердні, прощайте один одному, як Бог у Христі вам простив» (Еф. 4, 22-32).
Характер Пасхальної перемоги показує нам Голгофа. Це перемога жертовної любові, перемога Того, хто жертвує собою сам. Христос не обіцяє своїм послідовникам легкого і безтурботного життя, але зауважує: «У світі страждатимете. Та бадьортесь! Я бо подолав світ» (Ів. 16, 33). Про це важливо пам’ятати, коли зазнаємо труднощів і страждань чи стаємо свідками горя наших ближніх, коли спостерігаємо непросту ситуацію в нашій державі та світі.
Цього року ми вкотре святкуємо Великдень в умовах анексії Криму та воєнних дій у східних регіонах України, котрі щоденно стають причиною страждань численних українських громадян, які змушені хоронити своїх найближчих, дбати про лікування покалічених, розраджувати та допомагати тим, кого підступний і жорстокий агресор зробив вдовами і сиротами, позбавив власних домівок... У такій ситуації в наші серця може закрадатися відчай, смуток і непевність. Подібне відчули й апостоли, коли тіло Того, на кого вони покладали надії, було покладено у гробі і вхід закрито каменем із печатками. Але Христос воскрес! У непростих обставинах нашого життя і до кожного з нас лунають слова Господа, якими Він підбадьорював і зміцнював дух своїх послідовників: «Не бійтеся!» (пор. Мр. 5, 36; Лк. 5, 10; 8, 50; 12, 32). Не біймося, бо воскреслий Христос перебуває з нами, Він завжди стоїть на боці скривджених та утиснених. Сьогодні поразки – завтра перемога. Ми твердо віримо, що Бог підтримує нас своєю переможною десницею, бо з нами правда, яка завжди торжествує, як це демонструє свято Христового Воскресіння!
Пасхальний досвід страждань і воскресіння досвідчила у своїй новітній історії і наша Церква, на якій сповнилися пророчі слова св. ап. Павла про те, що «Слова Божого зв'язати не можливо» (пор. 2 Тим. 2, 9). Цього року виповнилися сумні 70-ті роковини відтоді, як внаслідок Львівського псевдособору 1946 року Українська Греко-Католицька Церква ступила на свій хресний шлях. Це був і трагічний, і славний період нашої історії. Трагічний, бо декілька десятиліть ми були позбавлені можливості вільно сповідувати свою віру, наражаючись на загрози ув’язнення, заслання, переслідування та катувань. Славний, бо, будучи випробувані як золото в горнилі, ми стали міцнішими, а кров наших мучеників та ісповідників слугувала запорукою відродження і розквіту нашої Церкви, яка, пройшовши крізь терни катакомб, наприкінці 80-х – на початку 90-х рр. ХХ ст. пережила радісний досвід воскресіння.
Дорогі в Христі! Переживаючи пасхальне таїнство нашого Господа, прийміть мої найщиріші вітання та найкращі побажання з нагоди цього найбільшого християнського свята. Нехай всі наші житейські турботи й печалі відступлять перед немеркнучим світлом Христового Воскресіння, а нескінченна радість пасхального торжества сповнить все наше життя. Ділімося нею з тими, хто страждає і переживає труднощі, хто потребує співчуття і уваги. Нехай воскреслий Спаситель вдихне і в наші душі твердий намір виконувати Його заповіді! У всіх життєвих обставинах нехай будуть нам підтримкою слова Божественного Вчителя: «Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт. 28, 20). А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами!
ХРИСТОС ВОСКРЕС! – ВОІСТИНУ ВОСКРЕС!
+ Ярослав,
Єпископ Самбірсько-Дрогобицький
Дано в Дрогобичі, при Катедральному соборі Пресвятої Трійці,
у Хрестопоклонну неділю, 3 квітня 2016 року Божого
Детальніше...
21 березня 2016
Слава Ісусу Христу!
Дорогі у Христі брати і сестри!
Першу неділю Великого посту в нашій східній християнській традиції ми називаємо Неділею Православ’я. У цей день ми згадуємо історичну подію перемоги правдивої християнської віри над єрессю іконоборства, котра відбулася на Сьомому Вселенському Соборі 787 р. та була урочисто потверджена на Помісному Константинопольському Соборі у 842 році. Тоді після довгого та гіркого досвіду іконоборства відбулося прилюдне почитання та вшанування святих ікон. Мета цього свята — прилюдно й урочисто віддати честь і поклін святим іконам Ісуса Христа, Пречистої Діви Марії і святих. Оскільки перше торжество православ'я, себто прилюдне почитання святих ікон після осуду іконоборства, відбулося в першу неділю посту 842 року, і ця неділя по сьогодні залишилася неділею почитання святих ікон.
Дух сьогоднішніх літургійних богослужінь – це дух радості, перемоги, тріумфу та пошани до святих ікон. «Сьогодні всім засяяло світло благочестя, - співаємо на стихирах великої Вечірні, - проганяючи обман нечестя, наче хмару, і просвічуючи серця вірних. Прийдім усі, припадьмо побожно з поклоном до чесних Христових ікон».
На перший погляд здається, що це свято немає нічого спільного із покаянним настроєм Великого посту. Проте наше торжество полягає у тому, що завдяки вірності своїй християнській традиції та вірі, чимало людей, незважаючи на переслідування, гоніння та суспільні труднощі, зберегли в чистоті свою віру, благовійно дотримались свого богослужіння, зберегли той духовний шлях, який нам залишив Христос, Святе Євангелія та Отці Церкви. Тим то для них, як і для всіх поколінь християн справжнім торжеством стало проголошення цими Вселенськими Соборами догми про почитання ікони.
Суть сьогоднішнього свята не полягає тільки в тому, що Церква відстояла своє право та обов’язок поклоніння святим іконам, вона відстояла також важливу істину Боговтілення, істину про те, що Бог являє та відкриває себе людям. Завдяки цьому Предвічний та Недослідимий Господь, прийнявши людську подобу, може бути зображений лініями та фарбами, не як портрет, але як внутрішній, таїнственний образ Божий, пізнаний, пережитий та прославлюваний у Церкві. Отже ікони є наглядним виявом нашої віри, бо „Слово сталося Тілом і замешкало між нами...і ми бачили славу Його”. Усунення святих ікон з церков та заборона їхнього почитання означало б заперечення правди про Воплочення Ісуса Христа, та заперечення можливості нашого спасіння. Тому для побожних християн святі ікони не є тільки якийсь звичайний предмет до набожності, але таїнство нашої віри, істоту якого гарно оспівує недільний кондак: «Неописане Слово Отця через Тебе, Богородице, описалось у Воплоченні, наново з’єднало образ упавшої людини з Божеською красою і запровадило її назад у первісний стан. А ми визнаючи спасіння, ділом і словом все це виявляємо».
Отож бачимо, що ікона сповнює важливу функцію об’явлення про істотні правди християнства. Ікона, що виконана в дусі молитви і посту, не мовчить. Вона говорить нам про створення людини на образ і подобу Божу, про спотворення цього образу гріхом та про прихід Ісуса Христа, який у своєму Воплоченні цей образ обновив, а у своєму Воскресінні підняв його до небесних висот, наповнюючи його Святим Духом. Через ікону також по-новому відкривається перед нами слово з книги Буття, про те, що кожна людина створена на образ Божий. Споглядаючи один на одного, так само як на ікону, ми можемо оком віри, оком любові та взаємоприйняттям побачити також і в іншій людині цей образ Божий. Тому сьогоднішня неділя говорить нам не тільки про рукописні ікони, не тільки про те, що Бог став людиною та є зображуваний, але також про те, як нам треба відноситися до того, що кожна людина – ікона написана Св. Духом. Отже, з якою повагою повинні ми дивитися один на одного, з якою великою любов’ю відноситися до інших, незважаючи на наші немочі та слабкості, адже всі ми – Божий образ; часто осквернений і притемнений, проте освячений та відкуплений.
Окрім того, що ікона дає свідоцтво важливих правд, вона також наділена динамічною силою Божої благодаті. Видимий образ, що зображений під дією Святого Духа та освячений мольбами багатьох молільників, має велику силу в освяченні людини. Недаремно мабуть в нашій українській християнській традиції ікони займають таке важливе місце: вони утворюють іконостас, їх несуть у процесіях і ними благословляють вірних, їх залюбки почитають як у святинях, так і в приватних домах. Зрештою так багато маємо на нашій землі відпустових місць, де люди прибігають до чудотворних ікон, отримуючи там полегшу та заспокоєння своїх просьб.
Улюблені у Христі, стараймося відроджувати у наших душах отой гідний та величний образ Божий. Адже ще в момент нашого хрещення, коли ми були занурені разом з темрявою нашого гріха в очищувальні води нашого хрещення, всі ми тоді «у Христа христилися у Христа зодягнулися». Кожен з нас став живим образом та подобою Божою - живою іконою. Нехай у ці спасенні дні Великого посту кожна ікона, що не на дереві написана, але в наших душах очиститься, зцілиться, та знову стане іконою на славу Божу. Просімо нашого Господа, щоб через наше богоугодне життя, над нашими родинами, українським народом, цілою державою справді засяяло небесне спасіння та піднесло всіх нас до повноти пасхальної радості до якої прямуємо. Амінь.
+ Ярослав
20 березня 2016 року Божогом. Дрогобич
Детальніше...
14 березня 2016
Слава Ісусу Христу!
Дорогі воїни та волонтери,
дорогі брати і сестри у Христі!
Одне з імен, Божих, що його часто зустрічаємо на сторінках священного Писання, - Господь Саваот, тобто Господь Воїнств. А воїнство Бога, воїнство Його Царства – це Народ Божий, який вершить праведні діла, боронить справедливість, гідність, свободу, захищає Богом даровану землю. Військо, яке захищає рідний край, яке веде справедливу захисну війну, - є відображенням і віддзеркаленням тут на землі воїнства небесного – захисників правди. Тому покровителем нашого українського війська є Небесний архистратиг – архангел Михаїл.
Сьогодні ми зібралися, щоб подякувати нашим земним ангелам-хоронителям – нашим воїнам. Однак найперше хотілося б згадати і подякувати милостивому Богу за служіння і кровну жертву тих, хто вже приєднався до небесного воїнства – воїнів Небесної сотні і небесних полків. Гібридна війна, яку веде московський ворог супроти України і її народу, насправді є дуже контрастною. Справді у ній ми дуже чітко зауважуємо протистояння добра і зла, світла і темряви, істини та брехні, і це добре виражають слова пісні: «Воїни світла, воїни добра».
Господь наш Ісус Христос у Святому Євангелії навчає: «Немає більшої від тієї любові, коли хто душу свою покладе за друзів своїх» (Йо. 15, 13). Що означає покласти душу свою? Це означає покласти на вівтар, принести у жертву найбільш дорогоцінне, що тільки має людина – своє власне життя. Ще кілька років тому ці слова, можливо, не здавалися аж надто актуальними для українців. Сьогодні ж, коли наш народ втратив кільканадцять сотень, ба навіть кілька тисяч, своїх захисників, ми по-новому відкриваємо глибинний зміст цієї євангельської фрази. Їх жертва є найвищим виявом любові і запевненням нашого майбутнього. Перед Богом жодна жертва не є марною, а особливо така велика. Проте, незважаючи на те, що жертовність наших полеглих військових захисників і героїв Небесної сотні вже є оцінена Богом, ми також не можемо дозволити собі, щоб знехтувати нею, забути про неї чи не розвивати те, що вони захищали і за що боролись. Не маємо права на безнадію, на гріх відчаю і байдужості, тому що перед нами очі тих, кого били і катували за спів українського Гімну, кому відтинали руки за Тризуб, над ким глумились за Український прапор. Не маємо права на зневіру перед тими, чиї очі на нас зорять вже зверху. На нас і на прийдешні покоління лягає велика відповідальність не змарнувати цей дар, не потоптати цю невинну кров – вона ціна нашої свободи та захисту.
З 211 невинно убієнних воїнів, які походять з Львівської області, більше 60 проживали на території нашої Самбірсько-Дрогобицької Єпархії, біля 19 з Дрогобиччини. Ми співчуваємо, дякуємо і схиляємо голови перед родичам загиблих воїнів. Перед Батьками, які виховали таких синів і дочок. Перед Родинами (в першу чергу дружинами і дітьми), які мужньо переносили труднощі, відпустивши своїх найближчих на війну – на захист України.
Ми молитовно і жертовно маємо підтримувати тих, хто був поранений, покалічений цією війною. Хто прикутий до ліжка; чиї фізичні та психічні рани не дозволяють йому вповні реалізувати свої мрії й задуми, хто перебуває в полоні за нашу свободу. Нехай Боже благословення спочине на них і на всіх, хто допомагає їм і їхнім близьким у скруті і терпінні.
Ми підносимо нашу молитву до Господа за тих, хто в ці хвилини на передовій, стримує лютого ворога. Завдяки їхній службі в холоді, небезпеках і незручностях, ми тут можемо спокійно розбудовувати і розвивати нашу державу, всупереч задуму підступного агресора. В ці дні кожен українець і не тільки подивляє мужність, свідоцтво і боротьбу нескореної Надії Савченко, яка стала уособленням незламності українського народу і його духу.
Сьогодні дякуємо і Вам, наші воїни. Багато з Вас пройшли через найгарячіші етапи війни, і Ви вистояли. Дякуємо за те, що сповнюєте той святий обов’язок – захистити покривджену Матір. За те, що не уникали його а засвідчили свою любов до рідного краю ділом і подвигом, а не тільки словами. Дякуємо за Ваше служіння серед нестач, випробувань, труднощів, під обстрілами і в боях. Нехай милостивий Господь зцілить всяку вашу рану душевну і тілесну, а вільна, квітуча і справедлива Україна буде Вам найкращою нагородою.
Радію в Господі, що маю цю змогу побачити усіх Вас, імена котрих ми згадуємо у молитвах. Хочу в імені всіх тих, хто за Вас молиться, особисто подякувати Вам і уділити благословення. Хотів би висловити велику подяку та визнання нашим волонтерам, нашим добрим самарянинам, зокрема спільноті «Дрогобиччина-СОС» - велике Спасибі за Вашу невтомну працю та допомогу воїнам, пораненим та їх родинам. Спаси Вас, Господь.
У Святому Письмі ми читаємо про те, як Авраам молився за порятунок міста, але в ньому не знайшлося і десятьох праведних. Натомість в пророка Ісаї ми читаємо про святий решток - про тих вірних і послушних Богові, задля яких Господь врятував Єрусалим (пор. Іс. 1,9; 37,31-32). Хочеться вірити, що Ви всі для Бога є тою символічною «десяткою», тим «святим рештком», задля якого Господь милує нашу Україну. У Вашій особі маємо завдаток і паростки нової, вільної, Богом благословенної України.
Насамкінець, до всіх хочу звернутись з великим проханням. Один з волонтерів якось звернувся до своїх підопічних промовивши: «Допоможіть нам допомагати Вам». І це ж слово скеровую до Вас: «Допоможіть нам допомагати Вам»! Цей рік є Роком Божого Милосердя, закликом якого є: «Будьте милосердні, як Отець ваш милосердний (Лк 6,36)». Знаком і нагадуванням про любов Бога, який чекає своїх дітей, є відкриті двері Його Дому, Двері Його милосердя. Ми стоїмо на порозі благодатного часу Великого Посту – особливого періоду покаяння, молитви і милосердя. Тож скористаймось цим і дозвольмо Богові огорнути нас своїми милосердними обіймами у Таїнстві Сповіді; приступімо до того бенкету, який вготовано нам у Таїнстві Євхаристії. Поможіть нам послужити Вам! «Спробуйте й подивіться, який добрий Господь Блаженний, хто до нього прибігає», - каже Псалмоспівець (Пс 34,9). Щоб бути милосердними, щоб не вигоріти у служінні, не стомитись любити, служити, щоб не зневіритись і не опустити руки, ми всі потребуємо занурення у це батьківське милосердя нашого Небесного Отця.
Детальніше...
09 березня 2016
Слава Ісусу Христу!
Всесвітліші та всечесні отці, представники місцевої влади!
Улюблені у Христі брати і сестри!
Сьогодні ми вшановуємо 202-річницю віддня народження великого сина українського народу Тараса Шевченка. Щоб усвідомити, ким є для українців Тарас Шевченко, достатньо лише пригадати, що вже в кінці XIX - в першій половині XX століть практично в кожній українській хаті був портрет великого Кобзаря.
Це свідчить про те, що Шевченко зробив велетенський вплив на уми і серця українців. Хоч він не був політиком, проте на його ідеях виховувались і виховуються громадські організації і народ в цілому. Він не був полководцем, але його слово мобілізувало і мобілізує мільйони українців до боротьби за власні права і свободи та людську гідність. Згадаймо хоча б київський майдан – Патріарх української літератури був дуже виразно присутній на «революції гідності» нашого народу.
Він не прагнув бути пророком, проте своїм могутнім словом як Мойсей вивів свій народ з “єгипетського” ярма, хоча сам так і не побачив землі обітуванної. Знедоленому безправному українському народові необхідний був великий муж, речник, патріарх, подвижник і пророк, таким став Тарас Шевченко. Це поет, даний Богом, його слово було і є «воістину гуком воскреслої труби архангела”, пише Куліш у “Спогадах про Шевченка” і називає його національним пророком. Пророк бачить те, чого інші не добачають. Пророк передбачає майбутнє але передусім пророк розмовляє з Богом і виголошує його істини перед лицем народу.
Він не був дипломатом, але своєю відомою по всьому світі творчістю здобув для України та українців належне визнання та пошану. Творчість Тараса Шевченка - надчасовий, вічноживий скарб світової культури. Вона стала невід'ємною частиною багатьох національних культур та має неабияке значення у світовій літературі. Популярність Шевченкових творів особливо бурхливо зростала в час національно-визвольних змагань різних народів. Твори українського генія перекладені на різні світові мови.
Він не був церковним проповідником, але своєю щирою вірою в Бога, дитячою відданістю Творцеві, гарячими віршами-молитвами вже кільканадцять десятиліть вчить нас молитися. Протягом усього життя Шевченко молився, брав участь у богослужіннях, про що свідчить хоча б фрагмент листа до Варвари Рєпніної, писаного вже із заслання 28 лютого 1847 року: «Вчора просидів я до ранку і не міг зібрати думок, щоби закінчити листа; якось-то беззвітне почування оволоділо мною. Перед благовістом до заутрені прийшли мені на думку слова Розп’ятого за нас, і я немовби віджив, пішов на утреню і так радісно, чисто молився, як, здається, ніколи раніше. Тепер я говію,– писав поет,– і сьогодні прийняв святі тайни, хотів би, щоб усе життя моє було так чисте, прекрасне, як сьогоднішній день.»
Молитва – це невід'ємний елемент поклоніння Богу, який завжди характеризував український народ та був, безумовно, присутній і в житті Шевченка. Відомо, що Великий Кобзар вже з дитинства знав Святе Письмо і був вихований у релігійному дусі. З-посеред біблійних книг йому особливо імпонував Псалтир. Зараз у незалежній Україні по-новому відкриваємо релігійні мотиви його творів, які чи то спотворювалися, чи то замовчувалися імперсько-більшовицькою пропагандою в різні часи.
У творчості поета молитва має віршовану форму. У своєму діалозі з Богом Шевченко часто обирає позицію старозавітного молільника, переживає за важку долу свого народу, нарікає на суспільні негаразди або страждання окремої людини, зокрема власні. Показовою в цьому плані є добірка його молитовних гімнів у „Давидових псалмах”, якими він наслідує форму біблійних псалмів. Ось приклад Шевченкової псаломної молитви:
Помолюся Господеві
Серцем одиноким
І на злих моїх погляну
Незлим моїм оком
(Т. Шевченко, Давидові псалми, 53).
В умовах складних процесів нашого державотворення, коли після затяжної і гострої суспільно-політичної кризи зовнішній агресор – московія, вчергове віроломно зазіхає на соборність України, залишаються актуальними заповіти Тараса Шевченка. Згадаймо, як він писав:
Борітеся — поборете,
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!
(Т. Шевченко, Кавказ)
У ці непрості для нашої Батьківщини дні нас має надихати «патріотична молитовність» Шевченка:
Свою Україну любіть,
Любіть її во время люте,
В останню, тяжкую минуту
За неї Господа моліть.
(Т. Шевченко, Чи ми ще зійдемося знову?..)
Актуальним для нас є й заклик Шевченка до єднання в ім’я утвердження нашої незалежної України:
Обніміте ж, брати мої,
Найменшого брата, –
Нехай мати усміхнеться,
Заплакана мати.
…
Обніміться, брати мої,
Молю вас, благаю!
(Т. Шевченко, І мертвим, і живим, і ненародженим).
Український народ, душа якого є християнською, не повинен ні в якому разі забути цих релігійно-патріотичних мотивів творчості Великого Кобзаря і на них будувати основи своєї державності. Як і Шевченко, ми також маємо твердо покладатись на Бога, щоб дожити до часу здійснення Шевченкових ідеалів свободи і любові, коли:
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі.
(Т. Шевченко, Т. Шевченко, І Архімед, і Галілей)
+ Ярослав
9 березня 2016 року Божого, м. Дрогобич
Детальніше...
«Яка дорога, о Боже, твоя ласка: людські сини під захист крил твоїх прибігають!» (Пс. 36 [35], 8).
Як віруючі, ми шукаємо захисту під покровом «крил» Господа Бога, тому що ми дійсно є носіями божественної благодаті, але є ними, немов глиняний посуд (пор. 2 Кор. 4, 7). Деколи наш людський стан стає ще вразливішим через тяжкі історичні обставини, якими позначене життя Божого люду, спільноти, яку Господь наш Ісус Христос здобув своєю Кров’ю.
Українська Греко-Католицька Церква цими днями спогадує сумні події березня 1946 року. Сімдесят років тому ідеологічний та політичний контекст, як також ідеї, ворожі самому ж таки існуванню вашої Церкви, призвели до організації псевдособору у Львові, спричинивши десятиліття страждань пастирів і вірних.
Спогадуючи ці події, з глибокою вдячністю схиляємо голову перед тими, які ціною випробувань, а навіть і мучеництва, протягом цього періоду засвідчили віру, живучи нею з посвятою своїй Церкві та непохитною єдністю з Наступником святого Петра. Одночасно очима, просвітленими тією самою вірою, споглядаємо на Господа Ісуса Христа, покладаючи на Нього, а не на людську справедливість кожну нашу надію. Саме Він є істинним джерелом нашої віри в теперішнє й майбутнє, адже ми впевнені в тому, що покликані звіщати Євангеліє також і серед будь-яких страждань та труднощів.
«Та й хто вам заподіє лихо, коли ви стали ревнителями добра? Бо коли і страждаєте за справедливість – ви щасливі! (…) Господа Христа святіть у ваших серцях, завжди готові дати відповідь кожному, хто у вас вимагає звіт про вашу надію, однак із скромністю та пошаною» (1 Пт. 3, 13-15).
Повторюючи ці слова за святим апостолом Петром, висловлюю свою глибоку вдячність за вашу вірність і заохочую вас ставати невтомними свідками цієї надії, яка просвітлює наше життя та життя всіх братів і сестер навколо нас. Ще раз висловлюю свою солідарність з пастирями та вірними в усьому тому, що вони чинять у цей складний час, позначений випробуваннями війни, аби полегшити страждання населення та шукати шляхи миру для дорогої української землі.
Наша відвага і наша радість – у Господі. Саме Його прошу через заступництво Пречистої Діви Марії та мучеників вашої Церкви, щоби Боже утішення осяяло обличчя ваших громад в Україні та в інших частинах світу. Одночасно від щирого серця уділяю вам, єпископам, священикам, монашеству та вірним Української Греко-Католицької Церкви особливе апостольське благословення, як знак моєї постійної любові й пам’яті про вас.
Дано у Ватикані, 5 березня 2016 року
Блаженніший Святослав доручає всім душпастирям УГКЦу неділю, 13 березня 2016 року,прочитати це послання після кожної Божественної Літургії
Детальніше...
Слава Ісусу Христу!
«ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!»
Цими словами Україна проводжала в останню путь своїх синів та дочок понад два роки тому і часто – до сьогодні: тих, котрі віддали своє життя за свою країну, за свій народ, тих, для кого «справедливість», «гідність», «свобода», «Україна» були не просто словами, а сенсом їх життя.
Господь наш Ісус Христос у Святому Євангелії навчає: «Немає більшої від тієї любові, коли хто душу свою покладе за друзів своїх» (Йо. 15, 13). Що означає покласти душу свою? Це означає покласти на вівтар, принести у жертву найбільш дорогоцінне, що тільки має людина – своє власне життя.
Історія України має багато періодів, коли свобода і навіть сам факт існування українського народу опинялись під загрозою. Але завжди в такі періоди найкращі сини і дочки України ставали на захист своєї землі, своєї держави, своїх співвітчизників.
Чи могли передбачити українці, що на двадцять четвертому році незалежності знову насипатимуть могили над своїми полеглими героями, знову вкриватимуть їх державними прапорами, а під українським небом звучатиме давня балада «Пливе кача»? Чи могли ми подумати, що патріотичне вітання «Слава Україні! Героям Слава!» стане не просто вітанням, а гаслом визвольної боротьби?
Ми сьогодні вшановуємо Героїв Небесної Сотні і всіх воїнів захисників нашої Батьківщини- України, які віддали своє життя за нас, за звільнення нашої землі з неправди. Нехай сьогодні наше серце запалає незгасимим вогнем святої любові до Бога й українського народу! Не маємо права на безнадію, на гріх відчаю і байдужості, тому що перед нами очі тих, кого били і катували за спів українського Гімну, кому відтинали руки за Тризуб, над ким глумились за Український прапор. Не маємо права на зневіру перед великою несхитною українкою Надією Савченко і перед тими, чиї очі на нас зорять вже зверху. Це вже не Сотня Небесна – це легіони ангелів, які, за словами Шевченка, пролили кров невинну, а сьогодні над нами ангелами витають з душами праведних Української землі просіявши, щоб постало слово правди, «щоб був син, і була мати, і були люди на землі».
Революція Гідності увійде в історію нашого народу як унікальна подія не лише з огляду на масовість її учасників і тривалість: сотні тисяч людей кілька місяців поспіль серед важких погодних умов звершували мирну акцію протесту, щоб не допустити сповзання країни в безодню диктатури, щоб захистити власну свободу і гідність та свободу і гідність рідного народу. Революція Гідності є унікальною ще й тому, що вона, за своєю суттю, була духовним явищем, яке супроводжувалося неустанною молитвою.
І сьогодні молитва є тією силою, яка підтримує нас в обставинах гібридної війни московського агресора, що здійснюється проти української держави. Два роки тому ми молилися за гідність і свободу свого народу, за подолання диктатури; сьогодні наша молитва лине за збереження суверенітету та територіальної цілісності нашої держави, за мир на нашій землі, за воїнів – захисників нашої Батьківщини-України.
+ Ярослав
20 лютого 2016 року Божогом. Дрогобич
Детальніше...
Дорогі у Христі!
Сьогодні, беручи участь у богослужіннях Церкви Христової ми входимо у завершальний етап підготовки до невимовного Таїнства, надзвичайної події, яка вже чекає на кожного з нас - Різдва Христового.
Господь і Бог наш, Котрий не має меж, Котрого ніщо не здатне обмежити, входить у світові межі, у наш час і простір, у володіння смерті. З повноти несотвореного життя Він обмежує Себе рамками гріховного світу; будучи вічним, народжується в часі, щоб в цьому світі - вузькому, тісному, відірваному гріхом від Бога - перебувати зі своїм улюбленим творінням – людством. Він прагне ушляхетнити людство, дарувати силу і святість кожному, хто прагне повноцінного та справжнього життя.
Велич славного Божого Приходу полягає не лише в тому, що Спаситель сходить на землю, але й тому, що своїм Різдвом Він підносить землю до неба. Христос знижується до рівня людини, щоб саму людину піднести, обновити, уподібнити до себе, зробити мешканцем неба. Як сказав Атаназій Великий: Бог став людиною, щоб людина стала богоносною. Христос стає одним із нас, щоби всіх з’єднати в одну Христову родину, коли всі ми, за словами апостола Павла, стаємо дітьми Божими та маємо право називати тепер Бога своїм Батьком.
Чудесне упокорення Всемогутнього Бога спонукає кожне чисте та відкрите серце в цих днях збагнути, що причиною Божественного сходження на землю є безмірна та всеохоплююча Любов. Люблячим є наш Бог, Котрий воістину «цілий світ любов’ю спас».
Сьогодні вічний Бог народиться в часі, і почнеться земний шлях нашого Господа; сьогодні нам об’явиться жертовна, хресна божественна Любов. Весь життєвий шлях нашого Господа є нічим іншим, як виконанням заповіді про любов, яка не знає ні меж, ні перепон;любов, котра кличе віддати своє життя за друзів своїх.
Ось про що говорить нам життя Христове, ось що нам сьогодні відкриває Різдво, на порозі якого ми з вами стоїмо. В цьому приході з небес нам відкривається Бог навіть більш таємничий, ніж Господь небесний, недосяжний для людського розуму, тому що в цьому беззахисному, тендітному Немовляткові, якого ми можемо бачити, прихована вся повнота невидимого, недосяжного, вічного Бога. Маючи можливість доторкнутися до народженого у Вифлеємі Маляти через участь у сьогоднішній і завтрашній Євхаристії, ми з трепетом пізнаємо, що Він – правдивий Бог, Котрий став правдивою Людиною, щоб запропонувати нам святість життя, його природність і такий плин, яким Творець неба і землі його задумав і створив.
Стоячи на порозі Різдва Христового, кожен з нас має щиро себе запитати: «Що для мене особисто означає це свято? Чи має для мене значення прихід та життя Бога у моєму житті? Чи надихає воно мене на здобуття святості, максимальної подібності до Христа?
Часто внаслідок численних клопотів і тривог, забуваємо, що Христове Різдво є не тільки подією, що відбулася понад два тисячоліття тому. Воно відбувається тут і тепер, у нашому з вами часі. Християнство не є релігією минулого, а живою та динамічною дійсністю для людей, що спасаються; для людей, котрі шукають Бога, його святості, подібності до Нього, а не товариства до гріха і зла у будь-якому їх прояві.
Дорогі брати і сестри! Зустрічаючи день Різдва Христового, очистімо своє серце від зла, постараймося стати перед Господом твердими у вірі. Хто щиро любить Христа, нехай світліше прикрасить себе виконанням Його заповідей, щоб, бачачи нашу істинну віру, Господь радувався разом з нами. Очистімо сумління, освятімо дух - і в чистоті та непорочності зустріньмо народження Бога – Слова. Повернімось до того, хто біля нас, з любов’ю. Чи зможемо ми перед лицем Божого воплочення по-іншому поставитись до людей, ніж Сам Бог, Котрий став Людиною? Він дає нам нову заповідь - любити і друзів, і ворогів такою любов’ю, яку має Отець до свого створіння; такою любов’ю, яку явив Господь на хресті, тобто жертвенною любов’ю, котра виражається у максимі «покладати життя своє за друзів своїх». А це означає визнавати друзями тих, хто тебе другом не вважає, жити для них, а якщо потрібно, то і померти заради них.
Схиляючись у молитві перед Богом у Рік Божого милосердя, віддаю Господу кожну християнську душу, щоби ці різдвяні святкування для всіх нас стали справжнім духовним відродженням. Молимося особливо за тих, хто захищає мир – за наших воїнів, які святкуватимуть Різдво Христове в холодних окопах на лінії фронту. Молимося і благовістуємо Христовий мир тим, хто далеко від рідного дому і не відчуває родинного тепла, що є природним контекстом святкування Різдва Христового.
Сьогодні особливо бажаю, щоби всі ми понесли отой правдивий дух різдвяного святкування до своїх родин, сусідів, близьких та знайомих, а особливо до тих, хто почувається самотнім, хто сумує через втрату рідних та близьких, хто страждає від холоду й голоду. Бажаю усім, щоб у цих днях якнайповніше користализі щедрих Божих ласк, активно беручи участь з цілими родинами у різдвяних відправах Христової Церкви.
На завершення зичу усім, щоб це велике і радісне свято Різдва Христового стало для нас джерелом християнської віри, надії та любові. Нехай кожен з нас, як пастушки у Вифлеємі, почує та переживе у своєму серці привітальні слова Господнього ангела: «Не лякайтесь, бо ось я благовіщу вам велику радість...».
Христове Різдво – це свято великої радості, бо Бог не залишив нас, немічних людей, на поталу долі, але послав Свого Єдинородного Сина, який «прийшов днесь із небес, щоб спасти люд свій весь і утішив всіх». А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога та Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма Вами! Амінь.
+ Ярослав
м. Дрогобич6 січня 2016 року Божого
Детальніше...
Слава Ісусу Христу!
Дорогі у Христі!
Цими днями свята Церква поступово готує нас до великого празника літургійного року – Різдва Господа і Спаса нашого Ісуса Христа. Це приготування розпочали ми з Вами ще місяць тому, передріздвяним постом – Пилипівкою. Сьогоднішній день також є черговим етапом нашого введення в святкування Христового Різдва…
Ще минулої неділі ми святкували пам’ять Праотців, а цієї Неділі перед Різдвом згадуємо пам’ять Святих Отців. Апостольське читання яке щойно ми почули пригадує нам про віру старозавітних праведників (пор. Єв. 11, 9-10, 17-23, 32-40).
У сьогоднішньому уривку Євангелії від Матея (Мт. 1,1-25.) ми чуємо довгий список імен родоводу Ісуса Христа. Ці імена пригадують нам шлях Месії до людства. Сьогодні, наприклад, чули ми ім’я Авраама, чоловіка, що жив вірою в Бога і завершується цей довгий перелік в особі Йосифа, чоловіка, що також був ведений вірою. Почався цей родовід із простого чоловіка пастуха, був піднесений до царської величі та завершився згадкою про Царя Всесвіту – Господа і Спаса нашого Ісуса Христа. У цьому родоводі ми зустрічаємо праведних людей і грішників, тихих і покірних, а також із середовища знатних людей, яким Бог довіряв відповідальні справи. Часто гріх був перешкодою до збереження єдності із Богом, і тоді Бог відвертався від народу, але, коли народ каявся, виявляв своє навернення то Бог і надалі продовжував благословляти своїх вірних.
Заповіт – це угода, договір. Старий заповіт – це була угода вірності між Богом і Божим народом. Головною умовою цієї угоди була вірність – вірність Бога своїй обітниці про спасіння і вірність людини Богові. Одразу ж після гріхопадіння прародичів Господь пообіцяв спасти людський рід від тягаря гріха: «Я покладу ворожнечу між тобою і жінкою і між твоїм потомством та її потомством. Воно розчавить тобі голову…» (Бт.3,15). Адамові спадкоємці грішать, бо їх схильність до зла перемагає добро. Цю людську трагедію Святий Апостол Павло виражає словами: «Нещаслива я людина! Хто мене визволить від тіла тієї смерті?» (Рим. 7, 24). Ці слова є криком усього людства, яке усвідомлює свою немiч у боротьбі з грiхом i смертю. Тому найкращі представники людства жили вiрою у майбутнього Спасителя. Ця вiра надихала їх на великi дiла. На цій вiрi будувалось i донині будується спасiння свiту. Ось чому у сьогоднішньому Апостолі читаємо свідчення про цю віру великих Отців Старого Завіту, якою вони жили i перемагали в життi за рiзних обставин.
В сьогоднішньому євангельському читанні чуємо родовід Ісуса Христа. В ньому згадуються імена, уважно вслухаючись в які, ми пригадуємо собі різні події з історії спасіння, в тому числі й ті, коли угода, Заповіт, між Богом і людиною нехтувався людиною, а тому й прихід Спасителя світу, який мав увінчати Старий Завіт, міг здаватися нездійсненним. Проте Божа Любов і Сила подолали усі труднощі і небезпеки та зробили усе можливе, щоб подія Христового Різдва відбулась.
Так і сьогодні в нашому суспільно-політичному житті в Україні і світі. Нам може здаватись, що зло вже заполонило все і добру ніколи не вдасться перемогти. Проте, навчені Біблією, маємо пам’ятати, що тріумф зла – тимчасовий, примарний і локальний, а тріумф добра – справжній та всеохоплюючий. Будьмо вірні Богові до кінця і Він нас благословлятиме у всіх наших добрих справах!
Старозавітній щлях вірності Бога своїй обітниці, даній людському родові, завершився народженням Христа. Таким чином розпочинається нова епоха, яку ми називаємо Новим заповітом. Це початок нового духовного родоводу - не через кровну спорідненість, не через національність, а через духовне синівство, через віру в Ісуса Христа! Новий заповіт – це не скасування старого, а його сповнення. Вірність між Богом і людиною і надалі має велику силу і поширюється тепер на всіх, хто прийме цю вірність через Ісуса Христа.
Ісус приходить до людей, щоб здійснилась більша єдність між Богом і людиною. Саме Він в собі поєднав одну і другу природу і Боже з людським з’єдналось. Саме Він розширив рамки вибраного народу і вийшов за межі єврейської нації, щоб усі, хто увірують, отримали спасіння. Саме про це ми згадуємо щороку і щороку дякуємо за цей прихід нашого Спасителя. З нами Бог! Він народився і замешкав між нами! Чи може бути більший вияв Його близькості?
Однак ми стаємо свідками присутності Живого Бога в нашому житті частіше ніж раз на рік. Вміймо відчути, відчитати цю присутність Бога в різних обставинах і моментах нашого земного життя і діяльності: де навчаємось, працюємо, живемо, тощо…
По-особливому переживаючи Божу присутність під час різдвяних свят, навчімось відчувати її щоденно, впродовж цілого року. Приготовляймося до духовної зустрічі із Христом, щоб відновити свій духовний родовід, свою спорідненість з Господом.
«От стою при дверях і стукаю: як хто почує голос мій і відчинить двері, увійду до нього і вечерятиму з ним і він зі мною. Переможному дам сісти зо мною при престолі моїм, як і я переміг і сів з Отцем моїм на престолі Його» (Од. 3.20-21). Амінь.
+ Ярослав
м. Дрогобич,3 січня 2016 року Божого
Детальніше...