Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Світлий празник Христової Пасхи завершується великим празником Святої П’ятдесятниці. Разом з Христовим Різдвом і Воскресіння цей празник належить до найбільших празників нашого церковного року.
Євреї у давнину щорічно святкували три великі празники: празник Пасхи, празник П’ятдесятниці і празник Кучок. Свою назву празник П’ятдесятниці має від того, що це був 50-тий день після празника Пасхи, а також 50-тий день від початку жнив. Первісно П’ятдесятниця була святом жнив і подяки. Того дня за приписом закону приходили до Єрусалиму юдеї з усіх усюд, навіть з далеких країв, щоб подякувати Богові за земні плоди та зложити з них у Єрусалимському храмі свою жертву. В пізніших часах до празника П’ятдесятниці, як свята жнив, долучився ще й історичний мотив – Синайське Богоявління: річниця надання Божого Закону на горі Синай 50-го дня після виходу Ізраїльського народу з Єгипту.
Апостоли й перші християни як празник Пасхи, так і празник П’ятдесятниці перейняли від Старого Завіту й задержали його назву, бо і для них це був 50-ий день після Пасхи, але надали йому цілком іншого змісту і значення. П’ятдесятого дня після Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа свята Церква святкує Зіслання Святого Духа на апостолів. Зіслання Святого Духа це - наче вінець і печать на ділі спасіння людського роду, що його доконав Божий Син. У день П’ятдесятниці сам Святий Дух помазує апостолів на проповідників Христового Благовістя. У цей день починає діяти Христова Церква, а Святий Дух її провадить, просвічує, освячує і зберігає на дорозі правди.
Єрусалимський храм був прообразом Христа – справжнього «місця» зустрічі Бога і людини. Таким же «місцем» стала і Церква Христова – спільнота вірних, як пише апостол Павло: «Ми бо храм Бога живого, як сам Бог сказав був: Я поселюся в них, і (посеред них) буду ходити. Буду їхнім Богом, вони ж будуть моїм народом» (2 Кор. 6,16). Місце, де спільнота Церкви «на спомин» Христа (Лк. 22,19) збирається для «ламання хліба» (Ді. 2,42) – служіння Євхаристії, є християнським храмом.
Отож Святий Дух оживляє Церкву, вона не походить з волі людини, з роздумів чи вмінь людини чи з її організаційних здібностей, бо якщо би це було так, то вона вже давно б згасла, так само, як проминає кожна людська річ. Церква, натомість, є Христовим Тілом, оживленим Святим Духом. Поширення Божого завіту на всі народи землі, як святий євангелист Лука представляє, перераховуючи відомі на той час народи, означає те, що «від самого початку Церква є вселенською або католицькою, і що її вселенськість не є плодом наступного приєднання різних спільнот. Святий Дух від самого початку створив її як Церкву всіх народів; вона обіймає увесь світ, долає всі расові, класові та національні кордони, об’єднує людей у сповідуванні Триєдиного Бога.
Празник П'ятидесятниці запрошує нас до визнання нашої віри у присутність і дію Святого Духа, до того, щоб призивати Його зшестя на нас, на Церкву і на увесь світ. Святий Дух є даром, що Христос випросив і постійно випрошує у Небесного Отця для Своїх друзів. Через Сина Божого, померлого, воскреслого і Того, Який повернувся до Отця, сходить на людство Божий подих - Святий Дух. Тим самим, там, де панували поділи та відчуженість, родиться єдність та порозуміння, розпочинається процес об'єднання поділеного та розсіяного людського роду у нове тіло, тобто Церкву. Єдність є наслідком Божого діяння, вона є «візитною карткою» християнської спільноти продовж усієї її історії.
У празник П'ятидесятниці Святий Дух являється як вогонь, що зійшов на Ісусових учнів та дарував їм новий Божий запал. Апостоли, разом з вірними різних спільнот, донесли цей Божий вогонь аж до краю землі, бажаючи відновити лице землі. Наскільки відмінним є цей вогонь від вогню воєн та бомб; як відрізняється вогонь, запалений Христом, від вогню, запаленого диктаторами різних епох, навіть нашого ХХІ століття, що залишають за собою зруйноване життя, спалену землю, біль і горе людства. Божий вогонь є вогнем палаючого куща (Вих. 3, 2), що горить, але не згоряє; є полум'ям, що палає, однак, не руйнує, а навпаки, виявляє найкращі і найправдивіші сторони людини.
Усі ми дуже часто відчуваємо потребу чути слова, які Спаситель неодноразово скеровував до своїх учнів: «Не бійтесь!» Так як святий Петро та інші учні, ми повинні дозволити, щоб Його присутність і Його благодать перемінювали наші серця, які постійно піддані людським немочам. Мусимо пам'ятати, що відмовитись від чогось, погубити своє життя за правдивого Бога, Бога любові та життя, є, насправді, здобутком та цілковитим віднайденням себе самого. Хто надіється на Христа, той уже в цьому житті зазнає миру та радості серця, чого не може дати світ. Отож, варто дозволити на те, щоб вогонь Святого Духа доторкнувся до нас, а біль від цього дотику є необхідним для нашого переображення, для нашого спасіння. Вогонь є представленням таїнства хреста, без якого не існує християнства.
Празник П'ятидесятниці запрошує нас до визнання нашої віри у присутність і дію Святого Духа, до того, щоб призивати Його зішестя на нас, на Церкву і на увесь світ. Святий Дух є даром, що Христос випросив і постійно випрошує у Небесного Отця для своїх послідовників, є першим та головним даром, який Ісус здобув для нас своїм Воскресінням та Вознесінням на небо.
Святий Дух є найбільшим даром Бога людині, а саме найвищим свідченням його любові до нас. Ніколи не забуваймо, що силою Святого Духа Євангелія Ісуса не обмежується простим переліком фактів, але прагне стати «доброю новиною для бідних, звільненням для полонених, прозрінням для сліпих...» (див.: Лк 4,18). Це все особливо виявилося в день П’ятидесятниці, ставши благодаттю і завданням Церкви перед світом, її першочерговою місією. Ми є плодами цієї місії Церкви через діяння Святого Духа. Ми несемо в собі цю печать любові Отця до Ісуса Христа, якою є Святий Дух.
Цього року наша Українська Греко-Католицька Церква спогадує 30 роковини виходу з катакомб. Від своїх початків у Володимировому хрещенні вона так глибоко ввійшла в нашу історію, ментальність, традиції, культуру, так тісно сплелася з усіма проявами нашого життя – родинного, громадського і національного, що стала неначе душею народу. Наша Церква захоронила наш народ від духовної загибелі під час довголітнього поневолення і жахливих переслідувань. Те, що ми сьогодні збереглися як окрема нація, що не заломилися, не розплилися під окупацією чужих імперій, - все це завдячуємо в першій мірі УГКЦ.
Сьогодні, коли святкуємо 10 річницю посвячення храму у вашому селі, хочу наголосити на тому, що він був і залишається духовною святинею, місцем Божої присутності, домом молитви, школою української національної свідомості. Немає більшої виховної сили, ніж сила Церкви в якій діє сила Божа. То вона, виховує народ та вщеплює в душу людини ті християнські чесноти, які зроблять з неї доброго і мудрого громадянина.
Як нам сьогодні потрібна єдність нашої соборної України, як нам потрібно миру і злагоди в нашому народі! Бо саме мир і соборність для нас є ознакою нового українського буття. Дух Святий є духом миру і духом єдності. Нехай Він сьогодні наповнить кожного з нас, обновить у нашому серці радість і силу християнського життя, відкриє нам таємниці нашого буття і покличе нас до християнської досконалості. Бо Він є Той, що всюди присутній і все наповняє. Нехай прийде Дух Святий і вселиться в нас, нехай очистить нас від усякої скверни, нехай спасе душі наші. Нехай Ним буде повне життя кожного з нас. Живімо і рухаємося у Ньому, щоб чути нам голос істини та сповнятись нею, щоб бути утішеними і повними всякого добра. Живімо не духом світу, але у Святому Дусі. Амінь.
- Владика Ярослав: Тільки з Богом можемо мати повноту життя
- Проповідь на вісімнадцяту неділю після Зіслання Святого Духа
- Владика Ярослав: Зустріч Ісуса та жінки-ханаанянки - це символічна зустріч двох світів
- Проповідь на сімнадцяту неділю після Зіслання Святого Духа (2024)
- Владика Ярослав: Хто є вірним у малому, стане великим