З приводу геройської смерті блаженної пам'яті

Дрогобич, 21 лютого  2014 р. Б. Слава Ісусу Христу !  З приводу геройської  смертіблаженної пам'яті Олега УШНЕВИЧА,Йосипа ШИЛІНГА,Богдана СОЛЬЧАНИКА,Володимира ЖЕРЕБНОГО,Богдана ВАЙДИ,Володимира ТОПІЯ та інших наших невинно убієнних братів і сестер висловлюємо родинам покійних, їхнім друзям і знайомим глибоке та сердечне співчуття. З вірою у воскресіння всі ми сприйняли сумну звістку про геройську смерть наших братів у Христі – блаженної пам'яті Олега, Йосипа, Богдана, Анатолія і Богдана та інших невинно убієнних. Разом із кращими синами і дочками українського народу на Майдані у Києві вони загинули, коли стали на захист дарованих Богом фундаментальних цінностей: людської свободи і прав, соборності та незалежності Української Держави, гідного майбутнього для співвітчизників. Ми віримо, що ці люди – справжні герої і мученики, які у своєму доленосному подвигу боротьби за свободу і справедливість на рідній землі виконали свою духовну місію. Тим самим вони стали справжніми синами нашого Небесного Отця, адже їхній подвиг – це пряме виконання Божих настанов і слів: «Ніхто не спроможний любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає» (Ів. 15, 13). Любить той, хто перебуває зі своїм народом у Бозі, і наші невинно убієнні брати і сестри засвідчили це своєю мученицькою смертю. Вони йшли до кінця, знаючи, що передусім у своїй совісті будуть чисті, бездоганні та виправдані перед Богом. Ці герої і мученики назавжди вложили в наші серця цінність християнської свідомості й правильних життєвих ідей, позицій і пріоритетів. Їхня кров для нашої нації – насіння, як писав колись про християнських мучеників церковний письменник Тертуліан. Воно має сприяти нашому християнському і національному вихованню, становленню нашої патріотичної свідомості і натхненню до жертовної праці й подвигу задля подальшого утвердження вічних і божественно-людських цінностей миру, справедливості та свободи серед нашого народу і людства загалом.  Єднаючись з усією Україною через спільну молитву за усіх загиблих героїв нашої землі, дякуємо Богові за дар їхнього земного життя, за їх приклад великих християнських чеснот віри, надії і любові. Нехай Господь Бог кріпить родини, близьких і друзів блаженної пам'яті Олега УШНЕВИЧА, Йосипа ШИЛІНГА, Богдана СОЛЬЧАНИКА, Володимира ЖЕРЕБНОГО, Богдана ВАЙДИ і Володимира ТОПІЯ та інших невинно убієнних у цьому нелегкому випробуванні, а переставленим слугам Божим – невинно убієнним нашим землякам, які стали прикладами жертвенної любові до України – подасть вінець небесної слави й вічну пам’ять. Благословення Господнє на Вас! + Ярослав (Приріз),ЄпископСамбірсько-Дрогобицький Детальніше...

Пастирське послання з нагоди скликання Єпархіального собору

Всесвітліші та всечесніші отці!Преподобні ченці та черниці!Дорогі у Христі брати і сестри! Уже впродовж кількох років триває реалізація синодальної стратегії «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом». У цьому руслі Синод Єпископів Української Греко-Католицької Церкви постановив провести у 2015 р.Б. Всецерковний Патріарший Собор, а у 2014 р.Б. – єпархіальні Собори. На виконання цієї Синодальної постанови я, як Самбірсько-Дрогобицький єпархіальний єпископ, своїм декретом скликав єпархіальний Собор, який відбудеться з 16 по 18 жовтня 2014 року Божого. В цьому надзвичайно важливому в житті нашої єпархії заході візьмуть участь духовенство, монашество і миряни. Це - працівники Єпархіальної курії, члени Колегії єпархіальних радників, члени Пресвітерської ради, Голови єпархіальних комісій, Ректор Єпархіальної семінарії, отці декани, делеговані священики від кожного деканату, представники монашества з терен нашої Єпархії та делеговані миряни з кожного деканату (див. кан. 238 ККСЦ). Ми свідомі того, що людина найчастіше вперше зустрічається з Христом саме на парафії - через участь у Божественній Літургії, хрещенні, шлюбі, похороні, через душпастирські відвідини… Парафія є спільнотою спільнот, у якій існують різні молитовні групи, братства та молодіжні організації. Плекаючи та оживляючи наші парафіяльні громади, ми тим самим плекаємо та оживляємо цілу Церкву. Тому головною темою, над якою ми розмірковуватимемо на нашому єпархіальному Соборі, є «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом». Нашим головним завданням є допомогти усвідомити всім вірним, що за оживлення парафії несе відповідальність кожен. Для нас дуже важливим є добре організувати діяльність парафії, щоб укріплювати єдність і любов між всіма членами Церкви. Зважаючи на важливість єпархіального Cобору і головної теми, яка на ньому обговорюватиметься, ми будемо наполегливо до нього готуватися. Для цього заплановано ряд заходів й ініціатив, аби у світлі Святого Письма та Церковного Передання спільно пізнати основні проблеми і виклики, які сьогодні стоять перед парафією, та знайти шляхи і способи покращення парафіяльного життя. Координуватиме підготовку до нашого єпархіального Собору спеціально покликана для цього Підготовча комісія. Ми готуватимемось у кілька етапів, зокрема – через реколекційні науки та регіональні зустрічі парафіяльних представників. У кожній парафіяльній громаді пройдуть реколекції з особливим наголосом на питаннях, які плануємо обговорити на Соборі (молитва, проповідь Божого Слова і соціальне служіння). Під час цих реколекцій гаряче заохочую не тільки зосередитись на науках реколектанта, але й обговорювати почуте та подавати свої відгуки і пропозиції щодо оживлення парафіяльної діяльності. Згодом відбудуться регіональні зустрічі представників кожної парафії, під час яких буде опрацьовано відгуки і пропозиції парафіян та під проводом Підготовчої комісії буде вирішено, які питання слід запропонувати до розгляду на єпархіальному Соборі. Під час цих регіональних зустрічей також буде обрано делегатів, які представлятимуть думку своїх громад на єпархіальному Соборі. Заплановані нами реколекції та регіональні зустрічі, важливі ще й тому, що особи, які братимуть у них участь, пізнавши проблеми, виклики і потреби, що сьогодні стоять перед парафіяльними громадами, сподіваюсь, повніше усвідомлять власну відповідальність за життя парафії і намагатимуться пожвавити її життя. Таким чином ми зможемо реалізовувати головне завдання нашого єпархіального Собору. Дорогі у Христі! Заохочую усіх до молитви за успішне проведення Собору Самбірсько-Дрогобицької єпархії «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом». Також прошу кожного активно долучитись до планованих підготовчих ініціатив. Сподіваюсь, що цей наш єпархіальний Собор, який ми проведемо у 25-ту річницю легалізації Української Греко-Католицької Церкви, підведе певний підсумок того, що нашій Церкві вдалося здобути від часу виходу з підпілля, а також на тлі нашої багатої історичної спадщини накреслить нові шляхи до пожвавлення життя і діяльності парафіяльної громади, щоб у нових умовах вона була для кожної людини «місцем зустрічі з живим Христом». + ЯРОСЛАВ (Приріз),Єпископ  Самбірсько-Дрогобицький Дано у Дрогобичі,при Катедральному соборі Пресвятої Трійці,у Неділю після Богоявлення ГНІХ,26січня 2014 року Божого  Детальніше...

Пастирське звернення Преосвященного владики Ярослава з приводу суттєвого загострення суспільно-політичної ситуації

Всесвітліші та всечесніші отці!Преподобні ченці та черниці!Дорогі у Христі брати і сестри! Останніми днями в Україні суттєво загострилася суспільно-політична ситуація. Внаслідок тривалого нехтування владою мирного волевиявлення громадян та наступу на їхні права і свободи було спровоковано силове протистояння, пролилася кров, гинуть люди… У такій ситуації маємо пам’ятати, що насильство не вирішує проблеми, а тільки поглиблює кризу, в якій опинилася українська держава. Зараз для українців як ніколи актуальними є Христові слова: «Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться» (Мт.5,9). Тому абсолютно необхідним є мудрий діалог для вирішення конфлікту мирним шляхом і забезпечення в українському суспільстві належного рівня гідності, прав та свобод людини. Закликаю усіх до молитви за загиблих і поранених та за успішне вирішення конфлікту. У багатьох наших храмах ця молитва вже налагоджена і вірю, що вона приносить свої плоди. Прошу духовенство, монашество і мирян посилити ці моління в своїх парафіяльних громадах, спільнотах і сім’ях. Зокрема, в ці дні звертаймося до Господа словами Митрополита Андрея (Шептицького): «Всемогутній, безсмертний Боже, Отче Господа нашого Ісуса Христа! Ти страшний у Твоєму гніві, але безконечно добрий у Твоєму милосерді! […] Віримо і надіємося, що тяжкі ті допусти зіслав Ти на людський рід як досвід, а не як кару. Грішних твоїх синів Ти не відтручуєш, не відвертаєш твого пресвятого обличчя від їх долі, бо не хочеш смерти грішника, а його навернення та спасення. Тому надіємося, що всі терпіння, що їх доводиться нам у житті зносити з милосердної Твоєї волі, допущені для нашого добра. Ми віримо й надіємося, що покаянням, щирою молитвою і щирим прийманням найсвятіших тайн зможемо заслужити собі на те, що скоротиш час досвіду і терпінь, що милосердним оком споглянеш на твоїх дітей, що даси їм витривати з благодаттю у злиднях теперішнього життя і всемогутньою Твоєю волею положиш край нашим терпінням». Амінь владика ЯРОСЛАВ (Приріз),Єпископ Самбірсько-Дрогобицький 23 січня 2014 року Божого   Доручається всім душпастирям прочитати це звернення після Божественної Літургії у неділю, 26 січня 2014 року Божого. Прохання на Сугубій єктенії:«Ще молимось, щоб ворожнечу, ненависть, всякі злодіяння та самолюбство викоренити, і щоб любов і мирне співжиття усім слугам Твоїм подати, і в побожному та спокійному житті їх утвердити, Господи, вислухай і помилуй» (Див. Служебник, Додаток, Єктенії на всякі потреби). Детальніше...

Проповідь на свято первомученика та архидиякона Степана

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа! Всесвітліші та всечесніші отці!Дорогі у Христі брати та сестри! Христос Рождається! Упродовж оцих радісних святкових днів ми в різний спосіб звеличуємо подію Христового Різдва, яке сталось вже понад дві тисячі років тому. Проте світло Вифлеємської Зорі, яка всьому світу звістила про прихід нашого Спасителя, продовжує сяяти скрізь віки аж до нас, повертаючи нам надію, скріплюючи нашу віру та закликаючи нас свідчити у цьому світі про любов і радість у Христі. Відколи Світло Христової Істини просвітило українські землі, наш боголюбивий та працьовитий народ оспівує та величає Світле Різдво Христове в колядках. Ці колядки – неначе скарбниця народної мудрості, якою люди переспівують Євангельські оповіді. Ці народні гімни звеличують свято, нагадують нам про його зміст, а також повчають, закликаючи нас вчинити свої серця яслами для Божого Дитятка, зігріти їх любов’ю і милосердям до наших ближніх та всіх потребуючих, бо саме через них Він приходить до нас. У колядках переспівуємо Євангеліє, вони нам розповідають про вбогу родину, якій не знайшлося місця в заїзді, та про ясла, які приймають величного Царя. У колядках ми чуємо про Великого та Всемогутнього Бога, який став немічним та беззахисним дитятком, щоб кожен з нас зміг його обійняти та зігріти; про Святу Родину, в якій народився Спаситель; чуємо і про мудреців зі Сходу, які слідуючи за зіркою, прийшли поклонитись Божому Синові та принесли йому дари. Однак протягом різдвяних свят згадуємо і про сумні, трагічні події. Чуємо про невинно вбитих вифлиємських дітей, що стали жертвами страху та злоби іродової, а їх смерть – пророцтвом про смерть Христову. Сьогодні ж згадуємо про первомученика й архидиякона Степана, що загинув, бо свідчив про Того, кого відкинули „будівничі” Ізраїля. Але його мучеництво, як і смерть невинних дітей, у дивний та незбагненний спосіб стають свідченням перемоги Христового Воскресіння над смертю, світла – над темрявою, істини – над оманою. Варто наголосити, що празник святого Первомученика Стефана недаремно поміщений після світлого празника Різдва Христового. Господь і Бог наш у своєму Різдві став людиною, щоб віддати своє життя за всіх людей, показати євангельських шлях життя до спасіння. А святий Стефан, ставши першим Христовим мучеником, подібно до Нього, чинить для Бога те, що Господь зробив для кожного з нас: свідомо й добровільно віддає своє життя за Господа, свідчачи правдивого Бога, Того, який відкрився людям у Христі. Життя святого Стефана – свідчення справжнього християнського життя, від якого часто не відчуває божественної радості більшість сучасних людей. Він проповідував Бога словом, щохвилинним своїм життям, підкріплюючи істинність своєї постави знаменнями і чудесами. Великому божественному успіху його проповіді спротивились своєю ненавистю єврейські законовчителі, гріховними пристрастями закриті на справжнього, відкритого Христом Бога. Хитрістю, лукавством та неправдивими свідченнями вони змалювали перед суддями фальшивий образ первомученика як зневажника Бога і його пророка Мойсея. Однак своїм богословським роздумування над стосунками Бога і людини протягом старозавітної історії святий Стефан демаскує усю духовну верхівку суспільства, привселюдно викриваючи заглушену нею в совісті правду про постійний опір єврейських законовчителів Богові та вбивства ними посланих Ним пророків. Звичайно, такій Христовій переслідуваній правді про людську історію та злодіяння не могло бути місця в свідомості наставників народу. Закриваючи свої вуха, вони відвели Стефана за місто, де жорстоко каменували. Чи в змозі ми збагнути всю внутрішню напругу, страшну внутрішню духовну боротьбу, яку відчув цей мученик під час терпінь, страждань і смерти? Це результат не миттєвої реакції, а багаторічна праця над собою, правдиве розуміння свого покликання, викристалізувана віра і вірність їй аж до смерті. Завдяки цим чеснотам, святий Стефан волів умерти, ніж зректися свого Спасителя. Його побили камінням на смерть, а він не нарікав і навіть молився за своїх мучителів, бо був свідомий, за Кого вмирає – за Христа та Його святе Євангеліє. Христос не забарився нагородити того, хто з любові до Нього віддав своє життя! Уже на цьому світі нагородив свого архидиякона, даючи йому чудесне видіння Небесного Царства, до якого мав незабаром відійти. Його мученицька смерть, яка, згідно з Писанням, була немов сон, стала переходом у блаженство перебування з Богом і його святими. Тому, сповнений Духа Святого, святий Стефан закликав, споглядаючи на небо: "Ось бачу відчинене небо і Сина Чоловічого, який стоїть по правиці Бога" (Ді 7, 56). А свідченням правди, яку проголошував святий мученик диякон, було його лице, що ясніло Божими променями, як колись обличчя Мойсея, про котрого він говорив слухачам. Сьогодні звертаємо увагу на мучеництво святого Стефана, яке було плодом мучеництва усіх старозавітних праведників, святого пророка і Предтечі Івана Хрестителя, вифлеємських дітей, Самого Воплоченого Бога. Євангельські події пригадують нам про трагічні та сумні сторінки історії спасіння, але також і нашої історії: ми згадуємо про мільйони померлих від голоду в плодючому „Домі Хліба” Європи, тобто в Україні; про тисячі відомих і невідомих свідків Христової Істини в роки переслідування нашої Церкви і народу. Вони стали жертвами того людожерливого „ірода” – радянського більшовизму, що відкидав Бога, намагаючись збудувати своє царство, і тому боявся віри та духу нашого народу, старався знищити не тільки тіло, але й кожну боголюбиву душу... Але саме мучеництво та смерть дітей нашого народу, наших батьків, братів та сестер перемогла це безбожне царство і стало свідченням того, що для тих, хто в Христі, хто в Його любові та істині, уже немає смерті, немає поразки, „бо з нами Бог!”. Кров первомученика Стефана у Божому всевідаючому Промислі стала насінням для тодішнього юнака-фарисея Савла, якого всі ми знаємо як апостола Павла. Духовно зрісши від схвалення цього вбивства до правдивої віри, він став Христовим учнем й одним з найуспішніших проповідників Євангелія. Церква-Мати сьогодні запрошує й кожного з нас стати духовними учнями святого первомученика і архидиякона Стефана, подаючи нам його як приклад того, наскільки важливо для кожного з нас у кожен момент нашого життя духовно й фізично боротися і терпіти за Христа, щоб берегти Його в нашому серці перед ворогом нашого спасіння, напливом гріховних бажань, лихих задумів та вчинків. Навіть незважаючи на згадку про мучеництво Стефана (яке насправді є не поразкою, а духовною перемогою), весь цикл різдвяних свят є таким світлим та радісним. Вони нагадують нам, часто зневіреним та розчарованим, про історичну подію, яка є завдатком нашого спасення, свідченням любові Бога, Який забажав замешкати поміж нас, бути з нами. Тож задумаймося над правдивим сенсом наших колядок, повірмо Євангелію, яке вони переповідають, пам’ятаймо про наше покликання свідчити про Христа не тільки зараз, колядками, але постійно – нашим щоденним життям. Через сьогоднішню літургійну молитву дякуймо Творцеві, Який дарує такі великі дари своїм дітям, зокрема дар віри, над якою Церква заохочує нас постійно розважати та її свідчити. Будьмо вдячні Богові, Який привів нас до правдивої Церкви – божественно-людської спільноти мучеників та ісповідників, яку заснував Ісус Христос, і будьмо вірними її членами та їхніми послідовниками. А первомученик Стефан, разом із сонмом усіх святих Української землі, нехай молять милостивого Бога, щоб відпущення гріхів подав душам нашим. Амінь. Детальніше...