«Служіть один одному, кожен тим даром, що його прийняв» (1 Пет. 4,10) Слава Ісусу Христу!Всесвітліші, преподобні і всечесні отці, преподобні сестри, дорогі в Христі брати і сестри! Вітаю всіх Вас на нашому єпархіальному соборі. За закликом нашої Матері-Церкви ми, духовенство, монашество і миряни Самбірсько-Дрогобицької єпархії, зібрались, щоб роздумати над тим, як пожвавити парафіяльне життя і переосмислити важливість душпастирського служіння у світлі викликів сучасного світу. Розвиток парафіяльної громади повинен бути нашим пріоритетом, адже саме в ній віруючі найчастіше вперше зустрічаються з Христом: чи то через участь у Божественній Літургії в неділю і свята, чи то через хрещення, весілля або похорон, тощо. Тому, оживляючи наші парафії, ми співдіємо з Богом у місії спасіння людини і таким чином плекаємо та оживляємо цілу Церкву. Наш собор має подвійне завдання. Насамперед, я очікую, що впродовж цих трьох днів нам вдасться спільними зусиллями проаналізувати труднощі, з якими зустрічаються наші парафіяльні громади, знайти способи розв’язання існуючих проблем та накреслити шляхи розвитку, оптимальні для умов Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Таким чином ми, тут зібрані делегати з різних куточків нашого прикарпатського краю, послужимо даром нашого досвіду і талантів зміцненню наших парафій. З іншої сторони, за задумом Священного Синоду Єпископів УГКЦ наш єпархіальний собор випереджує Патріарший собор, який відбудеться у вересні наступного року у м. Івано-Франківську. Тому, сподіваюсь, впродовж цих трьох днів ми зуміємо своїм даром послужити й іншим архиєпархіям, єпархіям та екзархатам УГКЦ, запропонувавши власні здобутки на цей Патріарший Собор. Наша праця проходитиме в руслі Синодальної стратегії розвитку нашої Церкви, яку Блаженніший Святослав представив у своєму Пастирському листі «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом» (2 грудня 2011 р.Б.). У цьому документі Отець і Глава УГКЦ робить наголос на кількох основних пріоритетах та складових «живої парафії»: Боже слово і катехизація ( що є основою особистого, родинного, парафіяльного та суспільного життя), Літургія і молитва (тобто освячення часу і простору – ламанням хліба, таїнственним життям Церкви і молитвою), Служіння ближньому - Дияконія (або харитативна діяльність), провід – управління дарами, плекання і служіння єдності - сопричастя та місійний дух. Звичайно, за такий короткий час важко охопити всі ці елементи, тому іменована мною Підготовча соборова комісія запропонувала зосередитись на трьох основних блоках: Боже слово і катехизація, Літургійне життя та соціальне служіння. Впродовж кількох місяців над цими темами всі ми роздумували під час реколекцій по наших парафіях та на передсоборових регіональних зустрічах. Тому сподіваюсь, що Ви як делегати вже ознайомлені з проблематикою та, будучи належно підготованими, представлятимете тут не лише власну думку, але й міркування Ваших братів і сестер, з якими Ви спілкувались на парафіяльному та деканальному рівні. Дорогі в Христі! Закликаю всіх Вас приступати до роботи, відчуваючи відповідальність і зацікавлення у розвитку наших парафій. Звичайно, тут на соборі ми ділитимемося власними дарами і талантами, якими нас обдарував Господь, а також досвідом, який ми здобули впродовж нашого життя. Проте, будуючи живу парафію, маємо пам’ятати слова Псалмоспівця: «Коли не Господь збудує дім, даремне будівничі трудились» (Пс.127,1). На церковному соборі маємо насамперед вслухатись в те, що промовляє до нас Господь, бо тільки Його відповіді будуть найвичерпнішими, а розв’язки – найоптимальнішими. Тому ми й розпочали нашу роботу молитвою, тому ця молитва пронизує наші засідання… Нехай Святий Дух провадить нами і надихає на правильні рішення. Бажаю усім нам плідної праці! З Богом, починаймо. + Ярослав 16 жовтня 2014 року Божогом. Дрогобич Детальніше...

Ваше Блаженство, наш дорогий Патріарше Святославе, Високопреосвященні Архиєпископи, Митрополити, Преосвященні Владики, Високопреподобні, Преподобні, Всесвітліші, Всечесні отці, дорогі брати семінаристи, дорога родино, шановні представники владики, дорогі брати і сестри у Христі! Милосердний Господь для кожної людини має свій великий і незбагненний задум. Кожного з нас Господь провадить до спасіння і вибирає для кожної людини ту дорогу, яка їй найбільше підходить; ту дорогу, яка доведе її до цієї остаточної цілі. Я нині дуже дякую Богові за те, що поставив мене на дорогу священства, за те, що дарував мені покликання бути Його служителем, священиком, а від нинішнього дня – єпископом у Його святій Церкві. Стою із острахом перед найвищим Архиєреєм – нашим Господом Ісусом Христом, Якого маю наслідувати у своєму служінні. Відчуваю свою гріховність, свої людські обмеження і боюся за те, чи зможу гідно сповнити те, чого Господь від мене очікує і до чого мене Він покликав. Уповаю на заступництво Пречистої Діви Марії, якій смиренно віддаю своє майбутнє і також усіх тих, до кого мене Господь пошле, усіх тих, хто є мені любий і близький моєму серці. І знаю, що вона мене не залишить, так як і не залишила до цього моменту. У чині хіротонії, архиєрейського найменування, у тих молитвах, які читав Блаженніший та Співсвятителі, дуже виразно представлено переді мною образ архиєрея. Коли я чув, що маю бути світильником серед світу, проводирем для тих, хто у темряві, учителем і пастирем, то, звичайно, питав себе і питаю, чи я зможу це зробити. Відповідь є однозначною: якщо буду задивлений на себе, надіятимусь на якісь свої здібності, людські можливості, то ніколи цього не сповню. Але якщо я буду дивитись на Христа, як це багато хто радив мені у ці дні, підбадьорюючи: «Дивіться на Христа! Просіть у Нього ласки і благословення!», - тоді я сповню це покликання. Дякую Господу за цю велику благодать! Я пам’ятаю слова Ісуса до апостолів: «Не ви мене вибрали, але я вас» (Йо. 15, 16). Я дякую у нинішній день Святішому Архиєрею Франциску, Папі Римському – доброму, дбайливому пастиреві за те, що поблагословив рішення нашого Священного Синоду про обрання мене єпископом. Цю свою подяку складаю на руки тут присутнього папського нунція Високопреосвященного Архиєпископа Томаса. Дякую йому також за особисту присутність, за його молитву, за все те, що він робить як папський представник для нашої Церкви і нашого народу. З преси дізнаємось, що ці його зусилля є справді великі. Дякую Блаженнішому Святославові за те, що очолив мою хіротонію. І не тільки за це. Хочу подякувати йому, що під час мого навчання в Львівській семінарії був для всіх нас семінаристів прикладом ревного і доброго священика, за те, що вмів прищепити любов до богослов’я, до богопізнання, за те, що відкривав перед нами глибини цього богомислення. Дякую співсвятителям: Нашому митрополитові Високопреосвященному Владиці Ігореві, Владиці Ярославові. Мені було так безпечно в їхніх руках, коли вони обводили мене довкола престолу. Я подумав, що коли вони й надалі будуть мене так впевнено вести, тримати близько Божого престолу, будуть далі провадити до цього таїнства, то я буду дуже щасливий. Владиці Ярославові бажаю зложити особливу подяку і як співсвятителеві, і як нашому єпархіальному єпископові, у співпраці з яким Господь поблагословив мені провести кілька останніх років мого життя. Тепер я розумію, що це зовсім невипадково під його рукою та поглядом Господь готував мене до сьогоднішнього дня. У своєму декреті, який вчора зачитав владика Богдан, Блаженніший Святослав нагадав мені, щоб я був добрим сином для Владики Ярослава. У ту хвилю я подумав не стільки про своє синівство, як про його батьківство. Я втішився, що тепер я буду мати батька. Тому прошу вас, Владико Ярославе, прийняти мене як сина. Добрий батько є завжди вибачливим до помилок своїх дітей. Я багато їх робив до сьогодні, і, напевно, ще багато зроблю. Але твердо знаю: він усе це дуже легко і лагідно поправить. Дякую Владикам нашої Церкви і нашого Синоду, які так чисельно прибули до Дрогобича, щоби бути з нами та усіх нас зміцнити своєю архиєрейською молитвою і благословенням. Дякую за те, що вважали мене гідним бути зачисленим до єпископського лику. Сьогодні уважніше придивлявся до кожного з них, бо вони тепер мої старші брати. Я поміж ними наймолодший, тому потребую поради і проводу. Про це їх прошу і радо від них це прийму. Господь поблагословив на те, щоби я народився як син українського народу. За цей дар життя, можливість бути українцем я дякую своїм покійним батькам, за яких я сьогодні молився. Це справді велика честь бути сином українського народу, який сьогодні так багато терпить. Але своєю мудрістю, своїм прагненням до свободи дивує цілий світ. Тому кожен з нас може впевнено сказати: «Я - українець! Я - українка!». Святі таїнства хрещення і миропомазання мені уділив отець-мітрат Олексій Дем’яновський. Це була наша перша зустріч. Потім через багато років Боже Провидіння вирішило нас знову звести разом: його як пароха, а мене як сотрудника. Дякую отцеві, що був для мене добрим учителем, порадником, наставником, передавши мені багато що зі своєї пастирської мудрості та досвіду. Хочу дякувати моїм вчителям зі школи, які тут присутні. Вони відкривали переді мною двері до знання. Вони вчили мене як живе світ. Мої ж духовні наставники - зокрема о. Іван Федько, який був на той час парохом у Брониці, - вчили мене як на світі жити. Дякую отцеві, що він добачив моє священиче покликання і допоміг його розвинути, щоб я його не загубив, не втратив, а тоді супроводжував мене на цій дорозі приготування до священства. Я мав чудових вихователів і викладачів у семінарії. Ви їх добре усі знаєте, бо багато хто з тут присутніх був також під їх виховним учительським впливом: тодішній ректор Львівської семінарії, а тепер Владика Степан (Меньок), єпископ Донецький, якому зараз так дуже не просто, за якого маємо молитись, а також о. Роман Мірчук. Пізніше цю естафету від них перейняв о. Богдан Прах, Блаженніший Патріарх Святослав. У Львівській богословській академії моїми добрими вчителями були: Владика Борис (Гудзяк), єпископ Паризький, о. Михайло Димид та ціле гроно працівників академії, які зважились на велику справу - будувати богословський дім, дбати про богословську освіту нашої Церкви і народу. Ми щойно починаємо пожинати перші плоди і бачимо, яким рясними і благодатними вони є. Коли я поїхав до Риму, то мав велике щастя запізнатись із о. Генезієм, який був ректором нашої укр. колегії св. Йосафата, а нині є протоархимандритом оо. Василіян. Тоді його помічником був о. Стефан Стареправо. Після студій я прийшов у Дрогобицьку семінарію під крило отця-ректора д-ра Мирона Бендика. Тепер розумію як сильно його постать вплинула на мене, як багато я зміг від нього навчатись. Тому я сердечно вдячний йому та всім працівникам семінарії, єпархії, моїм друзям, однокурсникам. Вони були і надіюсь залишаться моїми добрими порадниками. Дякую нашим отцям з єпархії, до яких сьогодні приходжу. Дорогі отці, знаю, що кожен із вас у глибині своєї душі має те саме покликання, що і я, і хоче те ж саме робити, і так само ревно Богові служити. Ми будемо взаємно один одному в цьому допомагати. Часто під час мого навчання в семінарії я відвідував Англію, де в одному з невеликих міст душпастирює о. Франко, який є тут присутнім. Через нього дякую всім його парафіянам, які щедро допомагають нашій Церкві, зокрема нашій семінарії. Нещодавно священик на цій парафії під час проповіді розказував дітям, що о. Григорій стане невдовзі єпископом. Відтак запитав дітей: «Чого єпископ найбільше потребує?». Діти відповіли: «Єпископові потрібні священики!». Це відповідь від Духа Святого. Дорогі отці ви нам, єпископам, потрібні. На ваш пастирський досвід, ревність владики уповають, щоб через вас донести Боже Слово і Його любов до людей. Дякую своїй родині! Дякую моїй духовній родині - братам-семінаристам! У семінарії я служив 11 років як проректор. Дорогі братчики, я вас дуже люблю і дуже радію, що тепер як єпископ зможу ще більше вам послужити. Дякую парафіян моїм зі Стебника та Дрогобича - це також моя родина. Дякую вам за те, що ви давали мені широкий простір для духовного розвитку. Дякую вам за молитви та сердечні побажання. Наприкінці хочу подякувати моїм односельчанам з с. Брониці, які приїхали зі своїм священиком о. Степаном. Наприкінці хочу подякувати нашому покійному єпископу Юліяну. Апостол Павло каже: «Пам'ятайте про наставників ваших, які звіщали вам слово Боже, і дивлячись уважно на кінець їхнього життя, наслідуйте їхню віру» (Євр. 13, 7). Він уділив мені тайну священства. Владика Юліян був для мене, як і для вас, добрим пастирем та архиєреєм. І ми маємо наслідувати його святу віру, а особливо його смирення, про яке він Бога просив як перший для себе дар. Апостол Павло в листі до Тимотея просить, щоб той зберігав дар, який отримав через покладення його рук. Я прошу всіх вас моліться за мене, щоб той дар, який я сьогодні отримав за Божою благодаттю, завжди був найвищим! + Григорій 22 серпня 2014 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...