«Не відвертай свого лиця від бідного» (Тов.4.7) Всесвітній день убогих є плідним знаком милосердя Отця і Церква поступово вкорінює це служіння у своїй душпастирській діяльності, щоб дедалі більше відкривати центральний зміст Євангелія. Ми покликані виходити назустріч кожній бідній людині та кожній формі бідності, відкинувши байдужість і порожні гасла, якими ми прикриваємо ілюзорне благополуччя. Приклад Товита та його повчання синові показує, що потрібно не лише пам’ятати про Господа та зберігати Його заповіді, але також йдеться про конкретні вчинки, про те, щоб робити добрі справи і жити праведно. Слід розпізнавати в найбільш уразливих «обличчя Господа Ісуса», незважаючи на колір шкіри, соціальний стан та походження. Брати на себе особисту відповідальність Дійсність, в якій ми живемо, позначена тим, що заклики до добробуту стають дедалі гучнішими, тоді як голоси тих, хто живе в бідності, заглушують. Існує тенденція не помічати всього, що не вписується в моделі життя, призначені, насамперед, для молодих поколінь, які є найбільш вразливими перед обличчям культурних змін, що відбуваються. Те, що є неприємним і спричиняє страждання, відсувається на другий план, натомість фізичні якості звеличуються так, ніби вони є головною метою, яку потрібно досягти. Віртуальна реальність витісняє реальне життя, і стає дедалі легше сплутати ці два світи. Убогі стають образами, які можуть зворушити нас на кілька хвилин, але коли ми зустрічаємо їх на вулиці, то беруть гору роздратування і марґіналізація. Однак, притча про доброго самарянина кидає виклик сьогоденню, і показує, що брати на себе особисту відповідальність – це покликання кожного християнина. Забезпечити гідне життя для всіх Посилаючись енцикліку Pacem in Terris, написану 60 років тому Іваном ХХІІІ, Святіший Отець нагадує, що потрібно ще багато зробити, щоб забезпечити гідне життя для багатьох, щоб ці слова Папи Ронкаллі стали реальністю, а «також і через серйозні та ефективні політичні та законодавчі зобов'язання». Кожна людина має право на життя, на недоторканність тіла, на засоби, необхідні для гідного життєвого рівня, які включають, зокрема, їжу, одяг, житло, дозвілля, охорону здоров’я та необхідні послуги, що надаються владою громадянам. З цього випливає, що людина також має право на соціальне забезпечення на випадок хвороби, непрацездатності, вдівства, старості, безробіття та недобровільного позбавлення засобів до існування. Святіший Отець сподівається на розвиток «солідарності та субсидіарності багатьох громадян, які вірять у цінність добровільного посвячення себе бідним» перед обличчям неспроможності політики служити спільному благу. Отож, щоб не стояти осторонь, чекаючи на щось «згори», ті, що живуть у бідності, також повинні бути залучені та супроводжувані на шляху змін та відповідальності. Нові форми бідності Спрямуймо наш погляд на нові форми бідності, згадаймо про людей, які живуть у зонах бойових дій, особливо дітей, позбавлених мирного сьогодення та гідного майбутнього. Ніхто ніколи не зможе звикнути до цієї ситуації; підтримуймо кожну спробу, щоб мир зміцнювався як дар Воскреслого Господа та плід відданості справедливості й діалогу». Звернімо увагу і на тих, які, стикаючись з «різким зростанням цін», змушені вибирати між їжею та ліками. Вони повинні бути почутими, щоб право на обидва блага було гарантоване «в ім’я гідності людської особи». Нелюдська праця та недостатня винагорода Папа звертає увагу і на працівників, змушених працювати в умовах нелюдського поводження з недостатньою винагородою або тягарем нестабільності, а також підкреслює, що є занадто багато жертв нещасних випадків, часто через менталітет, який віддає перевагу негайному прибутку на шкоду безпеці. Існує також серйозне занепокоєння щодо молоді, адже скільки розчарованих життів і навіть самогубств серед молодих людей, введених в оману культурою, яка змушує їх відчувати себе “нереалізованими” і “невдахами”. Допоможімо їм відповісти на ці підступні підбурювання, щоб кожен міг знайти шлях, яким слід прямувати, аби здобути сильну та великодушну ідентичність. Плекати стосунки з убогими Бідні – це люди, вони мають обличчя, історії, серця і душі. Вони такі ж брати і сестри зі своїми перевагами і недоліками, як і всі інші, і з кожним з них важливо плекати особисті стосунки. Турбота про бідних не закінчується поспішною милостинею. Вона вимагає відновлення належних людських стосунків, які були пошкоджені бідністю. Погляд убогої особи змінює напрям життя тих, хто зустрічає її на шляху, але ми повинні мати відвагу зупинитися на цьому погляді, а потім діяти, допомагаючи, не згідно наших потреб чи бажання позбутися зайвого, але відповідно до того, чого потребує інша людина. Таким чином, “не відводити очей від бідних” веде до отримання користі від милосердя, милосердя, яке надає сенс і цінність всьому християнському життю. На завершення, згадаймо слова святої Терези від Дитятка Ісуса, 150-а річниця від дня народження якої відзначається цього року: «кожен має право бути просвіченим милосердям».  + Франциск Детальніше...

Дорогі брати і сестри українці! Ось уже дев’ять місяців як на вашій землі була розв’язана абсурдна, божевільна війна. У вашому небі невпинно лунає зловісний гуркіт вибухів і тривожний звук сирен. Ваші міста обстрілюються бомбами, у той час як град ракет безжалісно і зневажливо несе смерть, руйнування та біль, голод, спрагу і холод. Багато з вас були змушені тікати з вулиць ваших міст, покидаючи власні домівки та все рідне. Поруч з вашими великими ріками щодня проливаються ріки крові та сліз. Єднаю мої сльози з вашими і хочу вам сказати, що немає дня, коли б я не був поруч з вами і не тримав би вас у своєму серці і у своїх молитвах. Ваш біль — це мій біль. На Ісусовому хресті сьогодні я бачу вас — тих, хто страждає від жахів, викликаних цією агресією. І справді, хрест, на якому катували Господа, знову проявляється у жахливих катуваннях, які ми бачимо на трупах, у братських могилах, виявлених у різних містах, у цих та у багатьох інших кривавих картинах, що увірвалися в наші душі, і здіймають крик: чому? Як люди можуть ставитися так до інших людей? У моїй пам’яті спливає багато трагічних історій, про якія дізнався. Насамперед це стосується дітей: скільки дітей було убито, скільки поранено, скільки залишилося сиротами, було відірвано від матерів! Я плачу разом з вами за кожною дитиною, що через цю війну втратила життя, як Кіра з Одеси чи Ліза з Вінниці та сотні інших дітей: у кожній з них усе людство зазнає поразки. Зараз ці діти в утробі Божій, бачать ваші страждання і моляться, щоби вони закінчилися. Але хіба можна не відчувати тривоги за них і за усіх тих, малих і дорослих, кого депортували? Невимірним є біль українських матерів. Я також думаю про вас, дорога молоде: щоб мужньо захистити свою батьківщину, ви були змушені взяти до рук зброю, полишивши мрії про майбутнє, які ви плекали; я думаю про вас, дружини, які втратили своїх чоловіків і, зціпивши зуби, мовчки, з гідністю та рішучістю продовжуєте жертвувати усім задля своїх дітей; думаю про вас, дорослі, що всіляко намагаєтесь захистити своїх рідних; про вас, людей старшого покоління, що замість мирного заходу свого життя вас вкинули у нічну темряву війни; про вас, жінки, що зазнали насильства і несете у своїх серцях важкий тягар; про усіх вас, зранених тілом і душею. Я думаю про вас, і є поруч з вами у любові, захоплюючись тим, як ви долаєте ці тяжкі випробування. Я думаю про вас, волонтери, що живете кожен день заради інших; до вас, душпастирі святого Божого люду, які часто з великим ризиком для власної безпеки залишалися поруч з людьми, несучи Божу розраду та братню солідарність, уміло перетворюючи спільноти і монастирі на житло, щоб прийняти, допомогти та нагодувати тих, хто опинився у складних умовах. Я також думаю про біженців і внутрішньо переміщених осіб, що опинилися далеко від своїх домівок, часто зруйнованих; і про владу, за яку я щиро молюся: на ній лежить обов’язок управляти країною у трагічні часи та приймати далекоглядні рішення задля миру та розвитку економіки в умовах руйнування багатьох життєво важливих інфраструктур у містах і селах. Дорогі брати і сестри, у всьому цьому морі зла і болю, через дев’яносто років після жахливого геноциду Голодомору, я захоплююся вашим добрим запалом. Попри величезну трагедію, яку ви зараз переживаєте, ваш народ ніколи не занепадав духом і не впадав у розпач. Світ відкрив для себе сміливий і сильний народ, народ, що страждає і молиться, плаче і бореться, чинить опір і надіється: багатостраждальний і благородний народ. Я продовжую бути поруч з вами серцем і молитвою, з людською турботою, щоб ви відчували супровід, щоб не звикалося до війни, щоб ви не залишалися самотніми сьогодні, а особливо завтра, коли, можливо, з’явиться спокуса забути про ваші страждання. У ці місяці, коли суворий клімат робить ще більш трагічним те, що ви переживаєте сьогодні, я хочу, щоб ви відчули на ваших обличчях ласкавий дотик Церкви, силу молитви і любов, якою огортають вас численні брати і сестри по цілому світі. За кілька тижнів буде Різдво, і крик страждань стане ще більш відчутним. А я б хотів повернутися з вами до Вифлеєму, до випробувань, з якими Святій Родині довелося зіткнутися тієї ночі, що здавалася лише холодною і темною. Натомість прийшло світло: не від людей, а від Бога; не із землі, а з Неба. Нехай матір Його і наша, — Богородиця, — чуває над вами. Її Непорочному Серцю, у єдності з єпископами цілого світу, я посвятив Церкву і людство, зокрема Вашу країну і Росію. Її Материнському Серцю приношу ваші страждання і ваші сльози. У Тої, як писав великий син вашої землі, що «в мир наш Бога принесла», не втомлюймося просити жаданого дару миру, будучи певними, що «для Бога нема неможливої жадної речі!» (Лк 1, 37). Нехай Він сповнить справедливі сподівання ваших сердець, зцілить ваші рани і дарує вам свою розраду. Я є з вами, молюся за вас і прошу молитися за мене. Нехай Господь вас благословить і Богородиця вас збереже. † Франциск Рим, Сан Джованні ін Латерано, 24 листопада 2022 року Детальніше...