Владика Ярослав Приріз привітав духовенство та усіх вірних Самбірсько-Дрогобицької єпархії [відео]

Владика Ярослав Приріз привітав духовенство та усіх вірних Самбірсько-Дрогобицька єпархія УГКЦ із Різдвом Христовим! У своєму слові єпископ наголосив: "Ми переживаємо різдвяну подію як радість втіхи; як радість від усвідомлення того, що ми не забуті і не покинуті Богом; як радість від зустрічі з Тим, Хто витре кожну сльозу з наших очей і втамує всяку скорботу, плач і біль (пор. Одкр. 21, 4). Детальніше...

Різдвяне послання владики Ярослава (2023)

Небо і земля сьогодні хай радіють (…)Бог-бо в тілі появився (…) Прийшла надія народів,щоб визволити нас від ворожої неволі.Стихира на Литії Різдва Всесвітліші та всечесніші отці! Преподобні ченці та черниці! Дорогі у Христі брати і сестри! ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! Як і кожного року, цими днями святкові богослужіння дають нам можливість таїнственно пережити подію приходу у світ Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа. Серед багатьох прикрих обставин ми нині стаємо свідками чудесного явління вифлеємським пастушкам Господнього ангела й чуємо його небесний голос, який благовістить: «Не бійтеся, бо я звіщаю вам велику радість (…): Сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, Він же − Христос Господь» (Лк. 2, 10−11). Ми вслухаємося у спів численного небесного воїнства, яке урочисто проголошує: «Слава на висотах Богу й на землі мир людям Його вподобання» (Лк. 2, 14), наповнюючи всесвіт гармонією, любов'ю і спокоєм. Ми споглядаємо, як за світлом незвичайної зорі Божому Дитяткові приходять поклонитися стародавні східні мудреці, простягаючи Йому дорогоцінні дари – золото, ладан і миро (пор. Мт. 2, 1−2, 10−11). Нині для кожної людини, яка блукає в темряві світу цього, запалюється Вифлеємська зоря нескінченної Божої любови, невичерпної надії на вічне спасіння у Христі Господі. Ця дороговказна зірка своїми променями сягає потаємної глибини людських сердець і збуджує в них покаянні почуття, спонукає до виправлення помилок життя і творення добрих справ. Нині, за висловом святого пророка Авакума, «Бог від Теману прибуває, Святий – від Паран-гори. Його велич небо окриває, і земля повна Його слави» (Авк. 3, 3). Так, Безпочатковий народжується в часі, Безтілесний стає плоттю, Невидимий стає видимим і ангелам, і людям.Тож у Різдві Всемогутній Бог зволив народитися вразливим Дитям і явив найвищу солідарність Творця зі Своїм створінням. Віднині людські очі можуть подивитися на Нього й не осліпнути, людські вуха – почути, людські руки – торкнутися Того, Хто більший за сотворений Ним Всесвіт. Для кожної людини Різдво Христове стає даром, який треба навчитися приймати з радістю та вдячністю. Різдво Ісуса Христа − це не тільки історична подія, що давно минула, а реальність, яка надихає сучасність. Блага вістка сьогоднішнього свята продовжує доносити важливі сенси й теперішньому людству, кожній людині. Розмірковуючи над тайною Боговтілення, ми відкриваємо для себе «багатство доброти й довготерпеливости» Божої (Рим. 2, 4) і водночас вчимося бути вдячними нашому Спасителеві за те, що ми «пізнали й увірували в ту любов, яку Бог до нас має» (1 Йо. 4, 16). Різдво Христове дає змогу глибше усвідомити сутність нашої власної природи – природи людини, відновленої Ісусом Христом. Втілившись, Бог прийняв людську природу, створивши непорушний зв'язок між Собою і людиною. Знизившись до людини, Бог дає їй можливість піднестися до Нього. Святий Лев Великий, Папа Римський, пояснює, яке це має значення для нас: «Зложімо із себе "стару людину" з ділами її (Еф. 4, 22) і, ставши співучасниками народження Христа, зречімося справ гріховних (Гал. 5, 19). Зрозумій, християнине, покликання своє і, ставши "причасником Божественної природи" (2 Пт. 1, 4), не повертайся до старої нікчемности. Пам'ятай, Чиєї Глави й Чийого Тіла ти частина (1 Кор. 6, 15). Згадай, що, вирваний з-під влади темряви, ти перенесений у світло й Царство Боже (Кол. 1, 13)» (Лев Великий, Слово на Різдво Христове, І, 3). Різдво Христове є подією Божественного смирення, у якій нескінченний і самодостатній Бог служить людині, сприяючи справі її спасіння. У Своєму служінні Господь перевершує межі єства! Бог Предвічний приходить до нас серед нічної пітьми. Своїм Втіленням Він показує всьому людству, що Йому не чужі людські прикрості й біди. Ісус народжується серед нас. Він – Еммануїл, «Бог з нами», Який приходить, щоб супроводжувати наші будні та розділити з нами радість і смуток, сподівання і тривоги. Земля, яка прийняла Новонародженого Христа, стає для нас місцем Божої присутности – небом, бо «з нами Бог». Прийшовши у світ беззахисним Немовлям, Господь пройшов земний життєвий шлях, зійшов на хрест, помер і воскрес, указуючи всім нам благодатний шлях до воскресіння та вічного життя. На жаль, дивовижну ангельську пісню «Слава на висотах Богу й на землі мир людям» (Лк. 2, 14) нині намагаються заглушити жахливі звуки повномасштабної російської збройної агресії, яка щоденно несе Україні страждання та невимовний біль. Уже котрий рік ми святкуємо Різдво Христове в обставинах важких воєнних злочинів агресора. І цьогоріч колядка «Сумний Святий вечір…», яку наші предки уклали в далекому 1946 році, на жаль, залишається актуальною для нашого народу, бо «по всій нашій Україні плач на кожнім кроці». Світ навколо України сьогодні також досвідчує непрості часи: конфлікти, війни, стихійні лиха, злочини, які переживаємо і за якими спостерігаємо через засоби масової інформації, ніби не залишають місця для добра і світла, а породжують відчуття самотности й безсилля. Однак на тлі небезпеки ще відчутніше сприймаються батьківське Боже піклування, милосердне співчуття й допомога ближнього, надія і втіха, породжені підтримкою близьких. Тому, переживаючи цьогорічні Різдвяні свята, коли спостерігаємо, за словами апостола Павла, як сила Божа проявляється в людській немочі (пор. 2 Кор. 12, 9), дозвольмо, щоб наше відчуття безсилля і тривоги перетворилося на втішення, а розгубленість і невпевненість – у переконання, що «з нами Бог», тому «надіятися буду на Господа, і Він спасе мене». Під впливом благодаті Святого Духа усвідомлення присутності Божої між нами стає силою, яка перемагає різні випробування та небезпеки. Історія спасіння вчить, що злу не вдасться перемогти добро, як Іродові, попри його жорстокість і підступність, не вдалося перешкодити втіленню Божого задуму. Прикладом цього слугує недавня історія нашої Церкви й народу. Хоча у ХХ ст. ми зазнали численних поневірянь і гонінь від імперських людиноненависницьких і богоборчих сил, проте з Божою допомогою впевнено подолали труднощі й перешкоди та 2024 року Божого відзначатимемо 35-ту річницю легалізації Української Греко-Католицької Церкви. Нехай ця Божественна педагогіка надихає нас і в теперішніх різноманітних труднощах та випробуваннях. «У світі страждатимете. Та бадьортеся! Я-бо подолав світ» (Йо. 16, 32), – навчає нас Христос. Дорогі у Христі! У ці святкові дні нехай утішає нас усвідомлення того, що Спаситель світу є з нами. Не переставаймо бути носіями Доброї Новини надії, любови та радости. З особливою вдячністю та молитовною підтримкою огортаймо тих, хто нас захищає, наше воїнство, хто допомагає постраждалим від війни. Під час наших різдвяних богослужінь і за святковим столом згадаймо всіх, завдяки кому святкуємо Різдво у вільній і незалежній Україні, яка стоїть, молиться й бореться. Нехай святе Різдво Христове увійде радістю та новими надіями в життя кожної людини, а світло Різдвяної зорі хай осяє наші душі й серця світлом Христовим! Нехай Слово Боже втілиться в кожному з нас, нехай воно увійде в наше буття й перетворить його! Дозвольмо, щоб Цар Всесвіту зацарював і в нашому житті – у помислах, словах і ділах, являючи через нас Свої невичерпні щедроти Божественної Любови, Милості й Істини. Усім Вам, дорогі у Христі, з нагоди Христового Різдва бажаю міцного здоров’я, непохитної надії, миру та благословенного Нового 2024 року Божого! ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! + ЯРОСЛАВ Приріз,Єпископ Самбірсько-Дрогобицький Дано у Дрогобичі,при Катедральному соборі Пресвятої Трійці,у празник Святого Миколая, архиєпископа Мир Лікійських, Чудотворця,6 грудня 2023 року Божого Детальніше...

Владика Ярослав: Бог приходить до нас у Різдві, щоб ми могли прийти до Нього у таїнствах спасіння

17 грудня, в Неділю Праотців, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Детальніше...

Проповідь на двадцять восьму неділю після Зіслання Святого Духа (2023)

    Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! У сьогоднішньому Євангелії Ісус Христос розповідає притчу про запрошених на бенкет. Таким чином Господь вже вкотре порівнює Царство Боже з бенкетом – святкуванням! Це Царство – завжди велика і радісна подія. Ніколи воно не прирівнюється до чогось сумного, нудного чи нецікавого. Царство Боже означає повноту життя, радість, мир і любов цілісної людини. Притчу про запрошених на бенкет Христос розповідає, ніби відповідаючи одному юдеєві, який промовив: «Щасливий той, хто їстиме хліб у Царстві Божім» (пор. Лк.14, 15). Цей чоловік, як і кожний ізраїльтянин того часу, мав традиційне юдейське уявлення про месіанський прихід і про Боже Царство. Він, як і кожний правовірний єврей, не міг собі навіть уявити, що до Небесного Царства ввійдуть навернені грішники і погани. Господь запрошує нас прийняти Добру Новину про споконвічний Божий план щодо життя вічного, який був виявлений через Господа нашого Ісуса Христа. Першими посланцями чи слугами, котрі були послані скликати людей на бенкет, були старозавітні пророки, ті мужі, яких покликав Бог промовляти до людей: «Так сказав Господь». Гостями, яких запросили першими прийти на весільний бенкет Сина Божого, були люди Ізраїлю. Коли ж вони не прийняли запрошення, Бог послав нових посланців – апостолів і перших місіонерів, які понесли це запрошення не тільки до ізраїльтян, а й до кожної людини. Тепер усі люди є покликаними прийти на бенкет спасіння Божого Сина. Небесний Отець любить кожну людину, яка носить Його Образ у своїй душі. Він бажає бачити поряд себе всіх людей. Всі ми є запрошені до вічної радості в Небесному Царстві. Християнське життя починається з запрошення від Господа – приходьте! Тепер ми у Христі маємо сміливість прийти, наблизитися до Бога, нашого Небесного Отця. Ми маємо особливу нагоду прийти до Нього під час передріздвяного посту, коли приготовляємось святкувати Воплочення Божого Сина. Бог приходить до нас у Різдві, щоб ми могли прийти до Нього у таїнствах спасіння. Він поширює на нас те саме запрошення, яке Він сказав Закхеєві: «Притьмом злізай, бо я сьогодні маю бути в твоїм домі» (пор. Лк. 19,5). Він хоче прийти, щоб замешкати в нас. Трудність полягає у тому, що наше життя – це лабіринт різних запрошень. Нас часто запрошують у різні місця. Нажаль, часто ми не маємо відчуття того, що головне у житті, не маємо здатності вибирати те, що є правильним, і тому ми не раз приймаємо неправильні запрошення, робимо помилкові рішення. Так ми пропускаємо бенкет, повноту життя у Христі, і женемось за скороминучими благами цього світу. Коли Ісус промовляє до нас: «Прийдіть», Він знає, наскільки сильно ми бажаємо справжнього миру і сенсу в житті. Він знає, як багато всього нас розчаровує. Він знає рутину нашого життя, як часто ми знеохочені. Він знає, що означає прожити половину життя і зрозуміти, що ти не досяг усього, чого бажав досягнути в цьому житті для спасіння і життя вічного. Він знає, що означає тривожитись, страдати… Він знає як усі ці почуття впливають на нас і тому запрошує нас прийти до Нього. «Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас» (пор. Мт.11,28). Сьогоднішня євангельська благовість промовляє до кожного з нас – ти запрошений! Ми запрошені до Божого Царства, до вічної слави, до спілкування з Богом. Ми запрошені сидіти за столом з нашим Господом. У Священному Писанні читаємо: «Блаженні запрошені на вечерю Агнця» (пор. Од. 19, 9). Сам Бог Отець через свого Єдинородного Сина Господа нашого Ісуса Христа запрошує нас до Царства Божого. Запрошення це – персональне, звернене до кожного особисто. Воно потребує відповіді. Кожен, навіть й подумки, має сказати: «Так, Господи». Ця відповідь передбачає не лише слова, але й дії. Зокрема, це передбачає іти за Ісусом, слухати Його Слово, зберігати Його Заповіді, жити повнотою святих Тайн та свідчити про Його любов у повсякденному житті. Наступна думка, на яку сьогодні хотілося б звернути увагу це слова: «Ідіть, усе готове!» (Лк.14,17). Не завтра, але вже сьогодні все є готове. «Ось тепер - час сприятливий, ось тепер - день спасіння», – читаємо у святого апостола Павла у посланні до Коринтян (пор. ІІ Кор 6,2). На означення бенкету у цій притчі є вжите слово δεῖπνον, яке означає основну їжу дня - вечерю, яка споживалася ближче до вечора. Це слово є важливим, бо воно говорить нам про те, які стосунки Ісус хоче мати з нами, коли ми прийдемо до Нього. Східні народи споживали трапезу тричі на день. Сніданок полягав у невеликому сухарику хліба з вином. Обід був маленькою перекускою посеред дороги або серед поля. Вечеря ж була головною трапезою дня: люди могли дозволити собі довго сидіти за столом, бо вся робота вже була зроблена, і вони не поспішали, багато розмовляли між собою. Тому той факт, що Ісус запрошує нас на бенкет-вечерю, описує тісний, довготривалий, особистий стосунок, який Бог хоче встановити з кожним з нас. Бенкет чи вечеря, про які нам розповідає Христос у сьогоднішній притчі, є нічим іншим як Євхаристією – Трапезою, у якій ми запрошені брати участь на кожній літургії. Євхаристійне богослужіння є передсмаком Месіанського бенкету, коли ми сядемо вечеряти з Господом в Небесному Царстві. Це означає, що кожного разу, коли ми приходимо на небесний бенкет Євхаристії, щоб отримати Найсвятіше Тіло і Кров нашого Господа, ми споглядаємо вперед, на Друге Пришестя – Парусію. Іншими словами, Євхаристія – є передсмаком і передчуттям Бенкету в небі, який все ще має відбутися. Отож коли людина отримує Святі Тайни – Пресвяту Євхаристію – тепер, то, водночас, отримує обіцянку сопричастя з Христом у майбутньому віці. Так як Ісус сказав своїм учням: “Я завіщаю вам Царство, як мені завіщав Отець мій, щоб їли й пили за столом у моїм Царстві” (пор. Лк. 22,29-30). Сьогоднішній недільний день, який у традиції Церкви називається Днем Господнім – особливим днем для Євхаристії, не є простою дниною нашого життя. Сьогодні є той єдиний день, коли ми маємо привілей прийти до Господа і бути причасником богослужіння. Бог нам служить. Єдиний час, коли ми маємо нагоду, це – теперішній момент. Все, що людина має, це – “сьогодні”, бо “вчора” вже немає, адже вчорашній день минув, а “завтра” для нас може й не настати. Суд для нас не буде тільки наприкінці світу. Він може відбутися будь-коли, бо будь-якого дня ми можемо померти – переставитися і постати перед нашим Господом. Парусія – прихід не є лише наприкінці світу, він вже почався і триває. «Коли мені треба каятися», – запитав хтось одного старця, а той йому відповів: «В останній день твого життя». «Але я не знаю, який день буде мій останній», - відповів співбесідник. «Тоді кайся щодня», – сказав монах. Ми не можемо вибирати, як чи коли помремо. Ми можемо лише вирішувати, як ми будемо жити зараз – сьогодні. Теперішнє є тією точкою, коли час торкається вічності. Мета часу – дати нам можливість прийти до Бога, щоб відповісти на Його запрошення, на бенкет. Однак маємо пам’ятати, що прихід є тільки початком. Людина має прийти до Христа, щоб Його пізнати. Після цього вона мусить йти далі, несучи свідчення про Нього. Отримавши нове життя в Христі, ми покликані нести його іншим. Ми стаємо слугами, про яких згадується у сьогоднішньому Євангелії: «Іди щоскоріш на майдани й вулиці міста й приведи сюди вбогих, калік, сліпих, кульгавих… Піди на шляхи та огорожі й наполягай увійти, щоб дім мій наповнився» (пор. Лк.14,21- 23). Господь хоче, щоб Його дім був наповнений і щоб усі Його діти були з Ним. У цьому є і завжди було і буде завдання Церкви – іти на дороги й узбіччя, проголошуючи запрошення на Господній бенкет, доносячи його до кожного, щоб наповнився Божий дім. Це – велике бажання нашого Господа! Дорогі у Христі! Сьогоднішня неділя називається неділею Праотців. Вона звіщає нам, що завершується час приготування до Різдва, добігає кінця Різдвяний піст, тож не біймося прийняти Боже запрошення до таїнственного споглядання Христового Різдва, бо не людина готує Різдво, а Господь, наш Небесний Отець. Відкладімо всі інші запрошення у житті, а відкликнімося на Господній заклик і будьмо учасниками Таїнственної Господньої Вечері. Молімося, щоб кожний з нас побачив красу Господньої трапези і вже сьогодні зазнавав радості від споглядання та спілкування з Богом. Нехай у цей передріздвяний час благодатна близькість Бога наповнює Ваше життєве покликання освяченими орієнтирами та милостивою Божою підтримкою у служінні Богові й своєму народові, який молиться і бореться проти агресора московії. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 17 грудня 2023 року Божого,м. Дрогобич   Детальніше...

Глава УГКЦ привітав владику Ярослава Приріза з 35-річчям священничих свячень

Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав особисто та від імені Синоду Єпископів УГКЦ привітав владику Ярослава Приріза, єпарха Самбірсько-Дрогобицького і голову Богословського відділу УГКЦ, з нагоди 35-річчя священничих свячень. Детальніше...

Проповідь на двадцять четверту неділю після Зіслання Святого Духа (2023)

Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! У сьогоднішньому євангельському читанні Христова Церква пропонує нашій ласкавій увазі надзвичайну благовість – зустріч потребуючої людини з Богом. Євангелист Лука поміщає розповідь про оздоровлення кровоточивої жінки всередині розповіді про воскресіння дочки Яіра. Ісус Христос іде до дому Яіра, старшого синагоги, серед натовпу людей, коли до нього наближається безнадійно хвора жінка. Дочка Яіра померла, вона втрачена для життя. Кровоточива жінка також в певному сенсі втрачена для життя. Вона живе в ізоляції, бо як ритуально нечиста не може спілкуватись з іншими людьми. Це – її суспільна смерть. Вона на власному досвіді переконалася, що безнадійно хвора. Адже зверталась до лікарів, але безуспішно: її стан тільки погіршувався. Хворіла вона 12 років – біблійне число повноти. Таким чином з тих небагатьох слів, якими євангелист Лука описує жінку, ми дізнаємось, що це була жінка, безнадійно втрачена для життя з людьми. І в цих ситуаціях (з кровоточивою і дочкою Яіра) бачимо, що на допомогу людському безсиллю, покинутості і смерті приходить Божа сила. Вона спрямована до людей, перебуває серед них, готова їм допомогти. Христос зі своєю Божественною Силою перебуває на землі, і Його сила відкрита на служіння людству. Святий євангелист Марко підкреслює цю думку словами, що Господь був серед народу: «до Нього зібралось багато народу» (Мк.5,21), «за Ним натовп великий ішов, і тиснувсь до Нього» (Мк.5,24), «І відказали Йому Його учні: Ти бачиш, що тисне на Тебе народ» (5,31). Божественна сила – надзвичайна. Її помічають одразу ж, до неї горнуться. Але, як побачимо далі, на жаль, не всі користають з неї. Божа сила – пріоритет у нашому житті, який маємо постійно шукати. Ми повинні серед шуму і гамору сьогоднішнього секуляризованого світу знайти те, що нам найбільше потрібно, – Господа; незважаючи на всі перешкоди і зневаги, «протиснутись» і «доторкнутись» до Нього, як це зробила кровоточива. Як важливо тут підкреслити, в якій ситуації відбувається це зцілення. Багато людей були коло Ісуса. Напевне, серед них не один був хворий і не один потребував чогось, не один Його торкався, але оздоровилась тільки одна жінка. Чому так сталося? Всі, хто зібрався навколо Ісуса Христа, зробили це не просто так. Для них Він був надзвичайний, а тому притягував. Можливо, для декого Він був просто цікавий, але цього замало. Мало хто з цих людей був переконаний, що Христос може вчинити щось надзвичайне для нього; мало хто бачив у ньому Божественну силу, яка може ввійти і змінити його життя; мало хто вірив в це. Однак те, що вирізняло кровоточиву жінку й Яіра, була віра –  і віра незвичайна. Також не знаємо (євангелист нам про це не розповідає) того, що, можливо серед тих, що тіснилися навколо Христа, були такі, які вірили, що Господь може їх зцілити. Проте зовнішній дотик і віра не забезпечували Божественної допомоги. Жінка виявила виняткову силу віри. Ця віра була особливою, бо походила з власного довгого досвіду, переконання, що не можна «надіятись на князів, на синів людських, бо в них нема спасіння». Тут віра поглинула цілу людину. Жінка в цю мить уся була охоплена вірою, і полум’я віри, яким вона була охоплена, спасло її від «суспільної смерті». Віра її настільки сильна, що Церква ставить цю жінку нам за приклад, коли у Великому Каноні Андрея Критського молиться: «Наслідуй кровоточиву, нещасна душе, припади, візьмись за ризи Христові, щоб визволитись тобі від ран і почути від Нього: "Віра твоя спасла тебе"». Але й сьогодні, дві тисячі років опісля, Божа сила відкрита і доступна. Вона – у Церкві і таїнствах. Кругом них «тиснеться багато людей», але не кожний зцілюється. Чому? Може, тому, що не кожен має достатню віру, яка, дозрівши хоча б до зерна гірчиці, може переносити гори. Один із аспектів цієї віри розкриває нам сьогоднішнє Євангеліє. Ця віра повинна бути остаточною і безапеляційною, як і віра кровоточивої, котра, наближаючись до Христа, твердо знала, що їй не допоможе жодна людина. Так і в кожних наших зусиллях, якщо ми очікуємо на Боже чудо, то повинні очікувати тільки на Божу силу, а не сприймати її як один із засобів для досягнення бажаного. Божественна Сила – не сліпа стихія, що механічно пронизує всякого, хто зовні з нею стикається. Ось  чому багато торкались Христа, але мало оздоровлювались. Це – як слово, що його чують усі, але сприймають і розуміють тільки ті, хто знає мову, якою воно сказане. Потрібно володіти „мовою” богоспілкування, щоб отримати допомогу Божу. Її ми вчимось у молитві. Це володіння здобувається важкими зусиллями, невдачами, розчаруваннями, тощо. Шлях невдач – шлях жінки перед її особистою зустріччю з Христом. Можливо, й у молитві ми просимо чогось і не отримуємо. Не треба розчаровуватись, бо рано чи пізно, коли ми будемо готовими, відбудеться й наша спасительна зустріч з Богом. Також євангелист Лука згадує нам про ще одну важливу подію, як Яір, старший синагоги, прийшов до Ісуса з великою вірою, що Він зможе уздоровити його вмираючої дочку. Як часто випробовується наша віра? Так сталось і з Яіром! Його віра випробовувалась перешкодою. Він прийшов до Ісуса і просив Його прийти до нього додому, щоб вилікувати  вмираючу дочку. Ісус пішов з ним, але тоді дещо трапилось. Якась хвора жінка підійшла і доторкнулась до Ісуса. Господь зупинився, щоб зцілити її. Але цієї маленької перешкоди було достатньо, щоб пройшов час і маленька дівчинка померла. Тепер Яір міг перестати просити Ісуса про допомогу. Він прийшов першим до Ісуса. Дорогою Ісус зупинився зцілити жінку, цієї зупинки було достатньо, щоб спізнитись і щоб померла дочка. Коли посланці прийшли сповістити про смерть, Яір міг сказати: «Померла? Моя маленька, а ми були уже майже вдома, коли ця жінка зупинила Його по дорозі; і тоді вона цілком видужала, зцілилась тієї ж миті. Вона – здорова, а моя донька – мертва; ця жінка прожила більшу частину свого життя; а моя дочка, у дванадцять років, лише починала жити. Інші мають рай на землі, а наше домашнє вогнище опустіло». Однак, як бачимо, ця перешкода принесла ще більше благословення для Яіра. А саме тоді Ісус сказав: «Не бійся! Тільки віруй». Ця перешкода була на славу Божу так само, як і для кожного з нас, коли ми у потребі. Завдяки цій перешкоді для Яіра сталося ще більше чудо; він бачив, як рука Божа підвела померлу – саме так у його дім прийшло спасіння. Іноді, коли ми відчуваємо, що відповідь від Бога затримується, прочитаймо цей уривок Євангелії і дізнаємося, що звичайно трапляється, коли відповіді тимчасово затримуються. Це все заради ще більшої слави Божої. Господь не раз випробовує нас, чи ми вміємо довіряти Йому. Він сподівається, що ми знаємо Його милосердя. Він бариться, щоб ми навчилися від Яіра,  Марії та Марти, сестер Лазаря, що коли у нас є велика віра, ми побачимо славу Божу – не тільки на небесах, але  і тут, на землі! Євангелист Марко згадує про ще одну важливу річ, на якій я сьогодні хотів би також зупинитись. У його розповіді читаємо: «І в ту мить Ісус відчув у Собі, що вийшла з Нього сила» (Мк. 5,30). Для нас це є свідченням, чого «коштує» Ісусові зцілення людей. Вершиною Його спасительної діяльності у світі було віддання цілого Себе на хресті. Але це також і універсальний закон життя: ми ніколи не зможемо зробити що-небудь важливе або велике, якщо не готові вкласти в нього якусь частину свого "я" – частину свого життя, частину своєї душі. Музикант не може домогтися досконалості виконання, якщо лише безпомилково і технічно виконує партитуру. Актор також не буде великим, якщо щоразу як гарний автомат із правильною інтонацією вимовляє свою роль і повторює жести. Цього повчає нас сьогоднішня євангельська розповідь, що будь-яке добре діло, яке ми чинимо, – синергійне. Воно – плід Божої допомоги і наших зусиль. Всі ми віримо, що Господь благословить наші діла, як Він це вже чинив упродовж нашої історії. Але навіть безплідні зусилля не можна вважати марними. Вони корисні, бо, звершуючи їх, людина навчається, здобуває дорогоцінний досвід. Коли ми чогось просимо у Бога і не отримуємо, то необов’язково тому, що Він нам цього не благословить. Можливо, ми просто ще не готові отримати Його дару. Це повинно спонукати нас до більш наполегливої праці з відвагою, які мала кровоточива і старший синагоги Яір. Дорогі брати і сестри, вже більш ніж дев’ять років ми живемо в умовах війни, з них понад півтора року триває повномасштабне вторгнення московії в Україну. По наших містах лунає зловісний гуркіт вибухів і тривожний звук сирен. Наші міста безжалісно обстрілюють гради ракет які несуть біль, смерть, голод, спрагу і холод. Однак попри величезну трагедію, яку зараз переживаємо, наш народ не занепадає духом і не впадає у розпач. Світ відкрив для себе сміливий і сильний народ, народ, що страждає, молиться і бореться, чинить опір рашистські московії. Тому сьогодні Господь говорить і нам: «Не бійся! Тільки віруй». З Ісусом ніхто не є безнадійним і немає нічого неможливого. «Тільки віруй», що Бог завжди поруч з тобою. «Тільки віруй», що немає нічого занадто важкого для Господа. «Тільки віруй», що Його воскресіння є гарантією воскресіння кожного віруючого народу. «Тільки віруй»,  що те, що здається для кожного з нас кінцем, є тільки початком для Бога. Тож молімося за наших захисників, за волонтерів, за всіх хто солідарний з нами, хто боронить нашу країну від рашизму, щоб Божа любов усіх нас кріпила, щоб наша надія не маліла, а наша віра в перемогу принесла свої плоди. Молімося, нехай прийде воскресла весна, там де ми стоїмо до кінця і нас не зламає війна, бо наша віра єднає у Бозі серця, щоб Україна навіки жила, бо Україна це наша земля. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 19 листопада 2023 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Владика Ярослав: Божа сила – пріоритет у нашому житті, який маємо постійно шукати

  19 листопада владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Детальніше...

Владика Ярослав: Постать св. Йосафата заслуговує на те, щоб її всесторонньо пізнати й щоб від неї вчитися жертвенної праці для єдності Христового стада [фото]

12 листопада владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав парафію св. Йосафата Кунцевича, в м. Дрогобич, де відслужив Божественну Літургію. Єпископу співслужив о. Іван Паньків (декан Дрогобицький), о. Василь Чава (адміністратор парафії) і священики Дрогобицького деканату. Детальніше...

Проповідь на двадцять третю неділю після Зіслання Святого Духа (2024)

Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри!  У сьогоднішній Євангельській благовісті ми чуємо про подію екзорцизму – вигнання злих духів, яке чинить Ісус Христос. Це – один з багатьох екзорцизмів, про які згадано у Євангеліях. Ісус звільняє одержимих людей, щоб показати свою владу над нечистими духами. Вони знають, хто такий Ісус Христос, ще здалека визнають Його Сином Божим: «Що мені й тобі, Ісусе, сину Бога Всевишнього? Благаю тебе, не муч мене!» (Лк. 8,28). Однак випадок, про який чуємо сьогодні, є особливий тим, що відбувається у Герасин-краї, що навпроти Галилеї. Це територія по той бік Йордану. Це одне з міст Десятимістя, або по грецьки Декаполісу, яке населяли здебільшого погани. Однак Христос іде туди, щоб і цей народ, який, як писав пророк Ісая, сидів у темряві і тіні смерті, побачив світло велике (пор. Іс. 9,1). Cьогоднішнє Боже Слово, показує нам Ісуса Христа, який повертає гідність людині. Євангелист Лука розповідає нам, що чоловік, який виходить назустріч Ісусові в Герасинському краї, був опанований демонами. Коли Ісус спитав його: «Як тобі на ім’я?», - він відповів: «Легіон». Злий дух виявляє свою лукаву сутність. Він намагається приховати своє власне ім’я за загальним – «легіон», тобто подає назву великої групи, бо він є батько брехні. З іншого боку, з цього можемо зрозуміти, яким був стан тієї людини, адже римський легіон налічував 5-6 тисяч вояків. Ісус Христос перемагає цілий легіон злої сили лише одним своїм словом. В такий спосіб Син Чоловічий об’являє свою владу над гріхом і винуватцем гріха. Ім’я «Ісус», перед яким схиляються навіть злі духи, означає «Спаситель». Однак ця спасительна сила виявиться в повноті через жертву на хресті. Хрест принесе повну перемогу над дияволом і гріхом, бо саме таким був задум Отця, щоб Його Єдинородний Син, ставши людиною, переміг гріх. В цьому парадоксі «слабкості» виявляється Божа сила, яку справедливо можна назвати «Силою Хреста».  Гріх має так багато різних імен: гордість, захланність, нечистота, заздрість, неуміркованість, гнів, лінивство, жадоба влади, помсти, наркотичної та алкогольної залежності тощо. Багато гріхів у житті людини стається тоді, коли вона забуває про присутність Бога в щоденному житті, Його любов і заповіді. Сатана часто заманює увагу людини підступами, неправдою, різними пристрастями, земними речами, щоб представити зло під виглядом добра, зосередити увагу на потребах дочасних і таким чином відвернути людину від Бога, спасіння її душі, від мети життя. Ісус звільнив людину, яку опанував диявол. І ми також у хрещенні отримали звільнення від гріха, від смерті, від диявола. Саме задля цього перед хрещенням священник читає молитви екзорцизму. Ми здобули імунітет, але мусимо бути пильними, тому завжди просимо Отця: «Не введи нас у спокусу, але ізбав нас від лукавого». Спокусник продовжує застосовувати свою тактику – обман, яким викликає недовіру, вселяє у серце людини страх (пор. Бут. 3). Проте, що трапилось після того, як люди побачили, що Ісус зробив для цього Герасинського біснуватого? Чоловіка, якого вони вважали безнадійним, зцілив Ісус. Вони це бачили на власні очі. Тоді він “сидів при ногах Ісуса, зодягнений та при умі”. Ніхто й не знає, скільки часу минуло відтоді, як він зараз вперше відчув спокій у душі. Він більше не той обідраний, розтріпаний, роздвоєний, жахливий чоловік. Його непотрібно було більше в’язати “кайданами та ланцюгами”, які він звичайно розривав і “трощив”. Тепер він спокійний, більше не викрикує тих жахливих звуків, від яких мороз іде по спині. Він більше не набиває собі синців, не б’є себе палками і камінням. Демони відійшли, нарешті він став спокійним і мирним, Ісус зцілив його. Однак, сталася несподіванка, парадокс, річ, яку ніхто не очікував. Здавалося б, що мешканці краю сприймуть все те, що сталось, з радістю, що вони попросять Ісуса залишитись з ними і ще більше проявляти свою дивовижну силу. Вони могли б отримати хліб життя, варто було б лише взяти! Проте, невірні, вони просять Ісуса піти: “Тоді все населення Геразинської округи почало його просити, щоб відійшов від них” (пор. Лука 8, 37). Чому? Чому вони попросили Його відійти? Причина у тому, що Ісус зцілив те диявольське. Але, зробивши це, вони втратили дещо зі свого дочасного не благословенного Богом. Демони увійшли у стадо свиней, яке тоді “кинулося ... з кручі в озеро та й потонуло”. Комусь було завдано матеріальних невигод. Вони більше такого не хотіли. Ісус порушив їхній спосіб життя, їхню систему цінностей. Свині були важливіші за людей! Отже, Господь залишає людині вільний вибір, Він не змушує прийняти запропоноване визволення! Але не лише вони просили Ісуса піти. Існує безліч людей, які хочуть сумніватись, хочуть вірити, що Бога немає, хочуть триматись осторонь від Нього, тому що не хочуть, щоб Христос увійшов у їхнє життя. Легше вилучити Ісуса зі свого життя, і про це так багато говорить сучасний секуляризований світ!  Однак сьогоднішня євангельська благовість хоче показати нам, що Ісус є Добрим Пастирем не лише для овечок Ізраїля, не лише для цієї маленької громади, яка Його оточує, але Він є Спасителем усього людства. Тому Він каже: «Ще й інші вівці я маю, що не з цієї кошари. Я і їх мушу привести, і вчують вони мій голос, – і буде одне стадо й один Пастир!» (пор. Йо. 10,16). Тож серед багатьох рис пастирської опіки самого Бога над своїми людьми є одна дуже специфічна і унікальна. Ісус Христос каже: «Я – ворота! Я – ворота для моїх овець, вони через мене увійдуть, вийдуть і знайдуть пашу, бо я прийшов, щоб мали життя і мали його вповні» (пор. Йо. 10, 9-10).  Ісус Христос є єдиними воротами, якими можна увійти в присутність Небесного Отця. Христос, у своїй Особі сповняючи старозавітні пророцтва, відкриває якусь нову еру в історії людства – еру близькості Бога до своїх людей, еру єднання. Оскільки є один Бог, один справжній Пастир овець, є одні-єдині ворота, через які можна увійти в життя вічне, то і Церква Христова є єдиною. Дорогі в Христі, сьогодні наш погляд також звернений на постать святого священномученника Йосафата, архиєпископа Полоцького, як доброго пастиря. Ми складаємо подяку Богові за дар цього великого мужа нашої Церкви у 400-річчя його мучеництва. Життя і діяльність цього святого свідчать про історичні зв’язки Київської Церкви Володимирового хрещення із Західною Європою і зокрема, з Римським Апостольським Престолом. Святий Йосафат – наш брат по крові й мученик за віру - прийшов на світ у 1580 році у місті Володимирі на Волині. Побожні батьки – Гавриїл і Марина - охрестили його в місцевій церкві св. Параскевії і надати ім'я Іван. Йому, ще малому хлопчикові, під час молитви у храмі з ікони розп'ятого Христа спала у серце іскра любові. Згодом вона палахкотіла і розросталася. Юнаком він вступає у монастир і цілковито посвячує себе Господеві, далі стає священиком, а потім Єпископом. Пастирську діяльність Йосафата найвлучніше окреслили самі його противники одним словом: «Душехват»! Так називали його віленські міщани, які зауважили, що Йосафат прикладом свого життя притягує їхніх синів до Свято-Троїцького монас­тиря. Таким він був уже як диякон, таким зали­шився як священик і наприкінці – як єпископ. Йосафат уникав почестей, вправляючись в аскетичного житті та молитві. Своє служіння задля єдності Христової Церкви він завдячував не родинній традиції, не оточенню, в якому виховувався, а Божій благодаті. Згодом він поглибив своє переконання завдяки пізнанню власної церковної традиції, зокрема уважному читанню богослужбових книг. Далі він обстоював це цілим своїм єством – спершу як мирянин, потім як диякон-чернець та ієромонах, а завершив як Архієрей-Пастир своїх овець. Єд­ність між християнами є найголовнішою прик­метою християнської віри, бо каже Євангелист Йоан: «З того усі спізнають, що ви мої учні, коли любов взаємну будете мати» (Йо.13,35). Св. Йосафат був свідомий того, що пристрасті є причиною всякого гріха, а послідовно вони є при­чиною кожної сварки та роз'єднання. Гнів і заздрість розділяють і роз'єд­нують людей, а християнська єдність – це добро, яке треба здобувати через аскетичні вправи над собою й витри­валою працею над духовною єдністю між братами. З писань св. Йосафата випливає, що для нього діло об'єднання – це Боже діло, а осягнути його можна тільки з Божою поміччю. Церковну єдність треба здобувати покорою, терпеливістю та  самопожертво. Це те, що найважливіше, найцінніше і про що кож­ний християнин мусить дбати. Як добрий пастир, святий Йосафат постраждав мученицькою смертю за своє стадо у Вітебську 12 листопада 1623 року, проживши неповних 44 років. Його вбили сокирою, а тіло вкинули у ріку Двіну. Щойно шостого дня знайдено мертве тіло Йо­сафата. У 1643 році він був беатифікований, а в 1867 році Папа Пій IX проголосив його святим. З нагоди 300-ліття від його мученицької смерті Святіший Отець Пій XI присвятив йому свою енцикліку «Ecclesiam Dei», а святий папа Іван Павло ІІ назвав його Апостолом єдності. Мощі святого Йосафата після довгого поневіряння спочивають у Папській базиліці Святого Петра у Ватикані. Зі світлого прикладу св. Йосафата можемо дуже багато чому навчитись, як нам у практичному житті поступати. Коли ми щороку святкуємо річницю смерті св. Йосафата, то робимо це, щоб скласти йому честь і вдячність, яка йому належиться, але передусім для того, щоб вимолити його заступництва та вкотре нагадати собі про подвиг його життя, служіння і мученицької смерті. Його постать заслуговує на те, щоб її всесторонньо пізнати й щоб від неї вчитися жертвенної праці для єдності Христового стада. Храм, який збудований у цьому мікрорайоні м. Дрогобича, буде ще однією нагодою звернути нашу особливу увагу на важливість справи, яку звершував св. свящ. Йосафат. Сподіваюсь, що тут не одному юнакові чи дівчині, як колись малому Іванові-Йосафатові, впаде у серце іскра Божої любові, запалахкотить і розвинеться, спонукаючи до жертовної праці на благо Божого люду у священичому чи монашому стані. Улюблені молільники, Христова Церква, проголошуючи Йосафата Кунцевича святим, ставить його нам за приклад для наслідування. Тож прохаємо святого Йосафата, щоб випроси в нашого Господа зцілення рани нашого народу та справедливий мир на нашій землі, який приходить із небес і якого цей світ не має. Нехай Господь і сьогодні щедро благословить кожного, хто трудиться над прославою Його Імені та вимолює і виборює вільну, соборну Україну. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь. + Ярослав 12 листопада 2023 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Владика Ярослав: Ангели прославляють Бога, сповіщають Його волю і відкривають Його задум

  8 листопада, у свято св. Михаїла, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Детальніше...