Слово владики Богдана (Дзюраха) під час прощі у с. Биличі на Старосамбірщині

Преосвященний владико, всесвітліші і преподобні Отці, всечесні диякони, преподобні Ченці і Черниці, дорогі Брати і Сестри у Христі, Слава Ісусу Христу! Вітаю усіх вас тут, у стіп цього чудотворного джерела, до котрого ви сьогодні прибули з ближчих  і дальших куточків Самбірсько-Дрогобицької єпархії, а також із інших міст і сіл України. Ми вийшли з рідних домівок і прийшли сюди. Покинули стіни рідного дому, покинули наші щоденні заняття, можливо полишили своїх домашніх, близьких, друзів і сусідів. Ми могли б сказати подібно до святого апостола Петра, який сказав у нинішньому Євангелії: «Ось ми покинули все і пішли за Тобою». Справді, ми не пішли просто на прогулянку, спонукувані прагненням відпочити після трудового тижня чи бажанням подивляти красу природи. Ми пішли у цю духовну мандрівку, бо відчули у своєму серці таїнственний голос, який нас кликав: «Прийди, Я тебе чекаю!». Господь на цьому святому місці чекав на нас уже давно. А нині ми разом з старозавітнім патріярхом Яковом можемо сказати: «Господь є на цьому місці, а я й не знав. Це ніщо інше як дім Божий і це – ворота небесні» (Бут 28, 16-17). Ворожі сили хотіли Його звідси вигнати, прогнати Господа із цього святого місця і з нашої землі, танками зруйнувати наші храми і каплиці, а переслідуваннями й утисками зруйнувати храми наших душ. Але не змогли. Божа сила виявилася переможною і наше нинішнє зібрання є доказом цієї сили Божої. Кожного разу, коли збираємося у таких місцях як Биличі, Гошів, Крехів, Зарваниця, маємо дякувати Богові і прославляти Його за те, що виявив на нашому народі силу своєї пасхальної перемоги – перемоги над пеклом, над гріхом і над дияволом. Ця наша мандрівка до Билич є образом нашої духовної мандрівки назустріч Господеві. Йдучи сюди і перебуваючи тут, зібрані на молитві, на слуханні Божого Слова і на служінні Євхаристії, ми об’являємо Церкву – яка є Божим людом, що крокує земними дорогами назустріч своїй небесній батьківщині. Проща пригадує нам, що ми не маємо тут, на землі, постійного місця, але шукаємо вічного. Я нещодавно бачив запис пісні, яку виконував один молодий французький юнак, який невдовзі після виконання цієї пісні помер на важку невиліковну недугу. Словами цієї пісні він питався: «Чому я плачу, чому сміюся? Чому живу, чому помираю?... Мені є тісно у моєму тілі. Я вже не хочу ходити по цій землі. Я хотів би бути птахом, щоб полетіти в небо. У моєму серці я відчуваю голос, який мене кличе, нестримно кличе вгору». Так той юнак, наш сучасник, виразив ті самі почування, які мав у собі багато століть тому святий Августин, кажучи: «Сотворив ти нас для себе, Господи, і неспокійне людське серце, допоки не спочине в Тобі». Ми прийшли сюди, бо і нас спонукувала якась невимовна туга, бо і ми мали і маємо багато запитань щодо сенсу нашого страждання, щодо значення наших сліз і про причину нашої радості, бо і ми відчуваємо тісноту у нашому тілі, бо і ми відчуваємо прагнення піднестися на висоту небесну. Я не знаю, чи той юнак мав нагоду ще перед смертю зустріти Того, голос Котрого кликав його до себе, в інший світ. Але про нас я з певністю можу сказати, що ми – блаженні, бо почули голос Того, що кличе від віків: «Прийдіть до Мене усі втомлені і обтяжені, а Я вас заспокою». Ми прибули з думкою згасити нашу спрагу, але не йдеться про фізичну спрагу тіла. Ми прибули сюди, щоб зустріти Господа Бога, який є джерелом нашого життя дочасного і вічного, джерелом нашої святості, джерелом нашої надії, джерелом нашої любови. Наша мандрівка до цього святого місця є образом духовної подорожі до джерел нашої святої віри, а в істоті самій – до самого Господа Бога. Разом із Псальмопівцем ми можемо радісно вигукнути: «Усі мої джерела в Тобі, Господи!» (пор. Пс 87, 7). Ми усі тут присутні і зібрані навколо єпископа, є Церквою. Кажуть Святі Отці: «ubi episcopos, ibi ecclesia» - «де єпископ, там – Церква». Але як немає Церкви без єпископа, так само і єпископ сам по собі, чи навіть зі священиками, які допомагають йому виконувати його служіння, ще не творить Церкви. Справжнім скарбом Церкви, Її життєвою силою є ви, дорогі у Христі брати і сестри, віруючі християни, живі члени Церкви Христової. То велика ласка Божа і велика радість, коли росте кількість віруючих людей. Ви самі, мабуть, зауважуєте, як ота невеличка горстка людей, які приходили до цього святого місця в часи переслідувань, з року в рік почала зростати. Сьогодні вас є тут не десятки, не сотні, але тисячі, і це велика ласка Божа і велика радість. Водночас, сила Церкви не полягає на числах, сила Церкви не міряється кількістю людей, які заповнюють храми, але якістю їхнього зв’язку із Богом, якістю їхньої віри. І тому, коли ми кажемо, що скарбом Церкви є люди віруючі, то акцент кладемо саме на другому слові: віруючі. Без віри, Церква, хоч буде масовою, але не буде живою. Якщо члени Церкви не дадуть себе оживити Святому Духові, то наша церковна спільнота ніколи не стане живим Христовим Тілом, яке підтримує божественне життя у своїх дітях і притягає до себе нових людей теплом божественної благодаті, теплом божественної любові. Людину віруючу можна розпізнати здалека, божественна благодать відчувається у такій людині на відстані. Це так, як ми, заходячи до хати серед зими, відразу відчуваємо, що піч, яка стоїть в кімнаті, горить, чи ні, чи є у ній дрова, чи є у ній вогонь. Навіть якщо його назовні не можна розпізнати піч напалену і зимну, але за атмосферою у домі ми розуміємо, чи вона напалена чи ні. У нашому українському домі, можна сказати, є багато печей: церков, каплиць, спільнот. Є багато людей, які називають самих себе віруючими. Але спитаймо себе дуже щиро: яка атмосфера панує нині в нашому домі? Чи в ньому не відчувається смертельного холоду байдужості до чужої біди, зневіри у власних перспективах, страху за власну долю і долю дітей? Чи в нашій Україні не поширюється зло у різних постатях і проявах? Цей дім не хоче приймати своїх ненароджених дітей і вбиває їх ще в лоні матері. Цей дім є непривітний до старших осіб, прирікаючи їх на животіння, замість того, щоб запевнити їм пошану і гідну старість. У цьому домі, виглядає, не потрібно молодих здорових рук і мудрих голів, бо його масово покидають чоловіки і жінки у розквіті сил. У цьому домі є тисячі сиріт при живих батьках. У цьому домі процвітає захланність невеликої кількості одних, в той час як переважна більшість ледве виживає. У цьому домі надто багато алкоголю і надто мало любові. У цьому домі є темні підвали, де діти і молодь з безвиході колеться наркотиками і передчасно відходить з цього світу. У цьому домі  процвітають хабарництво і здирство. У цьому домі з екранів телебачення ллються потоки неправди і вульгарності і майже вже не чути рідної мови... Ми усі відчуваємо, що щось недобре діється у нашому рідному домі. Чому так стається, дорогі у Христі? Відповідь є лише одна: Божий закон, записаний колись на кам’яних Мойсеєвих таблицях, і записаний на таблицях людського серця, ще не став законом життя багатьох наших людей, навіть тих, котрі називають себе віруючими. Не будемо сьогодні кивати на політиків, які приходять до церкви лише задля піару, щоб їх показали на новинах. Скеруймо погляд на самих себе. Бо якщо б я вас, дорогі у Христі, сьогодні запитав: «Чи ви є віруючі люди?», може дехто з вас би здивувався, а може дехто з вас і образився б: «Як так, Владико, та ж ми прийшли на прощу, ми здолали стільки кілометрів, щоб бути тут і заносити наші молитви до Господа!?». Але, не все так просто. Наш попередній Глава Церкви Блаженніший Любомир любив казати: «У нас нема проблем з вірою у неділі і у великі свята. Проблеми з вірою у нас починаються від понеділка до суботи»... «Не кожен, хто каже до Мене: Господи, Господи! – увійде до Царства Божого, а лише той, хто чинить волю Отця Мого, що на небі», - каже Господь Ісус. У Старому Завіті Господь скаржився на формалізм у релігійній поведінці вибраного народу: «Оцей народ устами тільки зближається до мене й губами тільки мене шанує, а серце своє віддалив від мене» (Іс 29, 13). Ми прийшли сюди, щоб не лише устами прославляти нашого Бога, але також серцем, тому і просимо Його: «І дай нам єдиним серцем і єдиними устами славити і оспівувати пречесне і величне ім’я Твоє!» Але не лише устами прагнемо визнавати нашу віру, яку носимо в серці. Ми є покликані визнавати нашу віру нашими ділами. Господь Ісус закликає нас: «Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачачи ваші добрі діла, прославляли вашого Отця, що є на небі». У нинішньому Євангелії Господь Ісус саме про це попереджає: «Кожний, хто визнає мене перед людьми, того і я визнаю перед Отцем моїм небесним. А хто зречеться мене перед людьми, того і я зречуся перед Отцем моїм Небесним». Саме для того, щоб ми могли впродовж усього тижня і цілого життя – в неділю і у будні, в родинному колі і в колі друзів, у праці і у громадсько-політичній діяльності свідчити про нашу віру, жити як справді віруючі люди, Глава нашої Церкви разом з єпископатом проголосив свій заклик до оживлення нашого парафіяльного життя. Усі ви вже мабуть отримали Пастирське послання Блаженнішого Святослава «Жива парафія як місце зустрічі з живим Христом». Оживлення парафіяльного життя починається з оживлення віри у серці кожного парафіянина – єпископа, священика, ченця, черниці, мирянина. Бо усі ми, хоч виконуємо різне служіння в Церкві, маємо таке саме покликання – до святості. Знову ж, щоб зацитувати св. Августина, який, вже будучи єпископом, казав до своїх парафіян: «Для вас я – єпископ, а з вами – християнин». Нашим завданням і покликанням у цьому світі – стати справді віруючими людьми. Сьогодні є для цього сприятливий час. Святійший Отець Венедикт 16 проголосив цей рік Роком віри, бажаючи оживити віру у всіх членів Церкви. Натомість наша Церква устами свого нового Патріярха Святослава, який рік тому перейняв провід з рук Блаженнішого Любомира, проголосила цей 2012 рік Роком християнського покликання з особливим наголосом на покликанні мирян. Два голоси Верховних пастирів нашої Церкви – Вселенської та Помісної – звучать в унісон і закликають до оживлення віри в першу чергу посеред мирян. І це не випадково. Бо саме від якості віри вас, мирян, залежить без перебільшення і стан нашої Церкви і майбутнє нашого народу. Ми інколи схильні думати, що стан Церкви залежить від ієрархії, від духовенства чи монашества. Але остаточно і єпископи, і священики і монахи та монахині походять із середовища мирян. Якщо вірні миряни перестануть горіти вірою, якщо не передаватимуть живої віри своїм дітям, у нашій країні і у нашій Церкві настане духовне запустіння. Натомість, якщо у вас, мирянах, буде горіти вогонь любови Божої і живої віри, які б важкі випробування не падали на нашу Церкву і на наш народ, вони встояться, так як встоялося і тепер розквітає це святе і благодатне місце. На цій дорозі ми не є самі. Знаменно, що ваша єпархіяльна проща до Билич відбувається саме в першу неділю по Зісланні Святого Духа – в Неділю всіх Святих. Своїм життям безліч святих і праведників показують, що святість не є недосяжним ідеалом, зарезервованим для групки вибранців, але що вона є покликанням кожного із нас. Святійший Отець Венедикт 16 в одному зі своїх повчань так каже про покликання до святості: «Як можемо стати святими, приятелями Бога? На це запитання спершу можна відповісти вживаючи частку «не»: Щоб бути святими, не потрібно здійснювати якісь надзвичайні діла, ані відзначатися якимись винятковими дарами. А далі слідує відповідь у позитивному ключі: Потрібно перш за все слухати Ісуса і потім йти за Ним, не знеохочуючись і не втрачаючи рівноваги духа від труднощів». І далі Святійший Отець наводить слова св. Бернарда, який з нагоди Свята усіх святих ставив питання: «навіщо потрібні наші славослів’я Святим, яких ми нині почитаємо?» і далі відповідає на нього так: «Наші Святі не потребують нашої прослави, бо Бог найкраще їх прославив. Зі свого боку мушу визнати, що коли думаю про Святих, почуваюся розпалюваним великими бажаннями». Ось суть нинішнього свята: запалитися великими бажаннями від прикладу Святих. Бажаю Вам і собі, дорогі у Христі, щоб усі ми повернулися домів із серцем, оживленим вогнем святої віри, із серцем, повним великого бажання визнавати нашу святу віру не лише словами, але і ділами. Просімо у Святих, які спільно з нами крокують земними дорогами, підтримуючи нас своїми молитвами, щоб ми наслідували їх у вірі і щоб наприкінці нашої життєвої мандрівки, коли закінчуватимемо нашу земну прощу і станемо на порозі вічності, могли сказати разом з апостолом Павлом: «Я боровся доброю борнею, скінчив біг, віру зберіг. Тепер же приготований мені вінок справедливості, що його дасть мені того дня Господь, справедливий Суддя». Нехай це станеться – за молитвами Пресвятої Богородиці і всіх Святих! Амінь! + Богдан с. Биличі10 червня 2012 року Божого Детальніше...

Владика Богдан (Дзюрах) під час прощі у Биличах на Старосамбірщині: "Ми є тут, бо ми – жива Церква" [фото&аудіо]

Упродовж 9-10 червня до с.Биличі, що на Старосамбірщині, прибували тисячі паломників з різних куточків Львівської області, щоб занести перед престол Всевишнього за посередництвом Пресвятої Богородиці свої молитви й прохання. Щороку тут в неділю Всіх святих відбувається зальноєпархіальна проща Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Участь в паломництві беруть понад 10 тисяч вірних. Детальніше...

9 червня / Піша проща Старий Самбір - Биличі

Автор світлин - Лілія ЛЕВИЦЬКА Детальніше...

Проповідь в Неділю Всіх святих під час прощі у Биличах

Слава Ісусу Христу! Преосвященніший Владико, всесвітліші і всечесніші отці, представники місцевої й районної влади, дорогі прочани, улюблені в Христі брати і сестри! Перш за все, дозвольте мені виразити свою радість та привітати всіх вас, що прибули до цього чудотворного місця – Биличі, щоб поклонитися і прославити нашу Небесну матір – Пресвяту Богородицю. Кожен із нас приніс до Неї якесь своє особливе прохання і надію, але всі ми маємо для Богоматері один спільний дар – нашу любов і вдячність за її заступництво і покров над нашим народом. В цьому році виповнюється 20 річниця відродження Української держави. Із сьогоднішньої перспективи можемо назвати, що відпустові місця у Грушеві і Биличах стались Благовіщеням української свободи, про яку мріяли і боролися сини і дочки нашого народу. З волі Божої це сталось, а події Пресвятої Богородиці ніби передвістили ці переміни, свідками й учасниками яких були більшість з нас. Тому ми ведені благодаттю Святого Духа, зібралися тут в Биличах, на чудотворному місці, освяченому Пресвятою Богородицею, щоб подякувати, прославити та звеличити Матір Господа нашого Ісуса Христа. Бог не забуває нічого з того, що ми Йому даруємо. Він збирає кожний біль нашого серця й душі, кожну нашу покуту та зодягає у світло кожен жест любові. Потім, у визначений час, Він з'єднає все і з цього цінного матеріалу стане вінець, який подасть нам перед Своїм троном. Тому жертвуймо наш душевний і фізичний біль, спрагу, втому, у цій прощі для єдності Церкви. Молімося за посередництвом Богородиці, щоб Вона допомогла нашому народові вийти з духовної, політичної та економічної кризи. Молімось, щоб припинилась ненависть, конфлікти й непорозуміння між людьми, кожен з нас має подбати про власне перемінення в Ісусі Христі. Приклад Марії допоможе нам. Вона є новим зразком людства, новою Євою. Богородиця жила в єдності з Богом, довіряючи йому Свої плани. Вона всім серцем полюбила Божий дар, яким для Неї став Ісус. Коли людина пізнає Бога, вона відкриває гідність Божого Сина та нову гідність усіх людей, яких Він відкупив. Пізнавши гідність Божої дитини, така людина стає спроможною любити себе та інших, бути відкритою на діалог та допомогу. Така людина стає миротворцем, бо вже не сприймає інших людей як потенційних ворогів, але як братів і сестер у Христі Господі. Сьогодні в першу неділю по Зісланні Святого Духа, яку ми іменуємо Неділею Всіх Святих. Христова Церква звертає наш духовний зір вже на самі плоди Діяння Святого Духа, тобто на святих і праведних Божих угодників, що возсіяли у Божій славі завдяки своєму праведному житті у співдіянні з Святим Духом. Церква урочисто святкує пам'ять всіх святих ще й для того, щоб надихнути нас уподібнюватися їм у вірі і благочесті, щоб їхній спосіб життя робити своїм, наслідувати їхні думки і почуття, їхню непохитну стійкість у виконанні Божих Заповідей, їхній постійний подвиг в очищенні власної душі через покаяння, молитовні труди та невтомну працю. Почитання святих також показує нам, що Церква живе, і що вона є завжди актуальною, постійно зростає у святості своїх вірних, це доказ також того, що Бог діє у цьому світі, що Він запрошує цей світ до себе, Він прагне освячення і спасіння наших душ. Євангельське читання, котре ми сьогодні почули, звертає нашу увагу на дві думки, котрі є важливими в отому процесі святості. Найперше Христос заохочує всіх нас стати Його живими та діяльними свідками у світі. Кожен християнин зобов'язаний вирізнятися у щоденному житті своєю боголюбивою поставою, вірністю християнським чеснотам та моральним засадам, не соромлячись того перед людьми: «Хто визнає мене перед людьми, того і я визнаю перед Отцем моїм Небесним». Адже ж нам так дуже зараз потрібні оці правдиві свідки Христові, котрі б незалежно від свого суспільного становища, чи то в простій родині звичайного робітника, чи в у високих владних структурах, зуміли завжди ставити вище Боже, ніж своє, не боялися визнавати свою приналежність до життя Божого, до життя у вірі, надії та любові. Святі, котрих ми сьогодні почитаємо, сяяли побожним життям не тільки своїм сучасникам, але й промовляють до майбутніх поколінь. Це ті, що все своє життя занурили у чисте джерело Любові до Бога та до Правди. Вони стали справжніми добродіями людства, адже ми так часто, може інколи і не знаючи про це, крокуємо дорогами, прокладеними їхньою жертовністю, їхньою добротою і їхньою людяністю. Правдою є також те, що ця дорога є інколи важка та терниста, адже часто вимагає від нас зречення своїх інтересів та амбіцій задля інтересів вищих, ця дорога – це хресна дорога жертви та свідоцтва у мучеництві. І цю наступну важливу думку також відкриває перед нами сьогоднішнє євангеліє: «Хто не бере свого хреста і не йде слідом за мною, той мене недостойний». Дорогі брати та сестри, і ми сьогодні покликані докладати щоденно всіх зусиль, щоби бути вірними у всьому Богові. Адже ж маємо так багато взірців та прикладів в тому соньмі святих, про яких ми повинні нині не тільки згадати, але і повчитися від них. Тим більше, що у цій небесній родині святих ми бачимо святих усілякого звання і стану, всякого віку і статі. Є серед них такі, що спасалися у тяжких подвигах апостольства, мучеництва чи пустинного життя, але є й такі, котрі угодили Богові живучи у світі сімейним життям, займаючись сумлінно щоденними обов'язками. Ми благодаримо Всевишнього за те, що в Його Небесній славі, є і ті, котрі жили посеред нас, ходили нашими вулицями, служили в наших храмах, скріплювали нас та свої родини прикладом свого ревного служіння. Ми дякуємо їм, нашим українським братам і сестрам, отим тисячам відомим і невідомим справжнім свідкам вірності своїй Церкві та народу, котрі своєю мученицькою жертвою відкрили нам перспективу нашого Воскресіння: нашого відродження, можливість розвитку Церкви та незалежної Батьківщини. Саме про них блаженний папа Іван Павло ІІ тому десять років назад, підносячи частину з них до гідності блаженних, сказав: «Підтримані Божою благодаттю, вони до кінця перейшли переможним шляхом. Це шлях, який переходить через прощення й примирення; шлях, що веде до Світлої Пасхи після жертви на Голготі...» З приємністю згадуємо про оцю подію десятилітньої давності особливо тому, що зовсім недавно відбулася беатифікація папи Івана Павла ІІ. Так Церква зробила перший крок до проголошення його святим. Цей справді святий муж, котрого кожен з нас добре пам'ятає, був справді совістю світу. В ці дні сповнюється 10 років, відтоді як наш народ мав змогу радісно вітати його під час паломництва до святинь нашої землі у Києві і Львові. Напевне не в останню чергу завдяки молитвам і сміливим проповідям цього папи світ визволився з-під омани комуністичної атеїстичної ідеології. На жаль, вороги не можуть простити цьому святцю його великого служіння на користь Церкви і людству, а тому й після смерті всілякими способами зневажають його пам'ять. Молімось до Господа, щоб Він заступництвом бл. папи Йоана Павла ІІ дарував нам Божу мудрість і вміння розрізняти євангельське зерно правди від полови брехні і підступу. Сьогодні тут на чудотворному місці, у славних Биличах, ми особливим чином споминаємо і почитаємо Богородицю і Приснодіву Марію. Вона – найбільша і найперша між святими. Тому на Божественній літургії ми молимось до неї, називаючи Її Пресвятою, Пречистою, Преблагословенною... Стоячи на цьому святому місці прослави Богоматері, що постає на Її честь, заохочую всіх Вас дорогі прочани, вимолювати у Неї того, чого ми найбільше потребуємо у нашому житті. Але найперше благаймо, щоб вона супроводжувала нас дорогою святості, на яку кожен з нас ступив у Святому Хрещенні. Молімось, щоб вона дала нам сили крокувати по цьому шляху. Молімось, щоб вона допомогла нам повернутись на цю дорогу, якщо ми зійшли з неї. Материнській опіці Пречистої Діви віддаю кожного з Вас тут присутніх, щоб ви могли з вірою пройти цей шлях земного паломництва, готові виконати все, чого буде очікувати від нас Господь. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь. Детальніше...

Відбулось паломництво до Билич, участь в якому щорічно беруть понад 7-8 тисяч людей [фото]

19 червня в неділю Всіх святих паломники звідусіль поспішили до відпустового місця у Биличах на Старосамбірщині. Божественну Літургію очолив правлячий архиєрей владика Юліян (Вороновський) у співслужінні єпископа-помічника – владики Ярослава (Приріза) – та близько 20-ти священиків. Детальніше...

Історія чудотворного місця у с. Биличі на Старосамбірщині

Биличі – мальовниче село на Старосамбірщині. Тихий і мирний ритм життя місцевих жителів, розлогі поля та озера, могутні зелені ліси, здавалося, нічим не відрізняють його посеред багатьох інших сіл у цій гарній околиці. Проте, вже багато років звідусіль сюди линуть люди, для того, щоб помолитися та отримати від Господа ласки при Чудотворному джерелі, яке знаходиться недалеко у лісі. Детальніше...

Проща до Билич зібрала велике число духовенства та вірних [ВІДЕО]

30 травня в неділю Всіх Святих відбулась загальноєпархіальна проща до с. Билич Старосамбірського р-ну - місця об'яви Пресвятої Богородиці. Сюди, звідки 20 років тому розпочалось відродження УГКЦ, прибули понад 7 тисяч вірних з різних теренів Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Архиєрейську Літургію очолив владика Юліян (Вороновський) у спіслужінні владики Ярослава (Приріза) та понад 70-ти священиків. Своїм співом богослуження прикрасив церковний хор з смт. Нижанковичі. Наприкінці Літургії було зачитано декрет правлячого архиєрея про проголошення дня Всіх Святих днем почитання Билицької ікони Пресвятої Богородиці на території Самбірсько-Дрогобицької єпархії. У цей день у храмах єпархії виставлятимуться для почитання копії Билицької ікони. Детальніше...

7 тисяч паломників взяли участь у прощі до с. Биличі

14 червня в неділю Всіх святих у с. Биличі вібулась щорічна загальноєпархіяльна проща, участь в якій взяла велика кількість прочан з різних теренів єпархії. Святкову Літургію очолив владика Юліян (Вороновський), єпарх Самбірсько-Дрогобицький, при співслужінні владики Ярослава (Приріза), єпископа-помічника та близько 50-ти священиків єпархії."Сьогодні ми прибули сюди як паломники, щоб дякувати Богоматері та прославляти  Господа за Боже провидіння, яке нагадує нам про те, що в житті кожного з нас, наших родин, наших громад, наших сіл і міст, нашого народу та всієї нашої держави найважливіше є бути з Богом," - з такими словами звернувся у проповіді владика Ярослав до прочан, що прибули на відпуст до Билич. Детальніше...

Проповідь владики Ярослава (Приріза) на прощі у с. Биличі

Слава Ісусу Христу!Всечесніші отці, дорогі в Христі брати і сестри!Дорогі паломники, дуже радію і дякую Богові за те, що можу разом із вами молитися на цьому святому відпустовому місці, яке стає щораз більш відомим  та чисельно збирає вірних-прочан, які приходять сюди, аби відчути близькість Пресвятої Богородиці та віддати Їй належну честь. Ведені любов’ю до Пресвятої Богородиці зібралися ми всі сьогодні тут у Биличах щоби прославити та звеличити Матір Господа нашого Ісуса Христа. Вже багато років приходять люди до цього святого місця, до цілющого джерела з твердою вірою в те, що Марія вислухає і прийме наші щирі молитви і, як добра Мати, обдарує щедрими дарами своїх дітей. Тут можемо виплакати своє горе, розказати про свої труднощі і отримати потіху. Сьогодні ми прийшли сюди як прочани, щоби подякувати і у певний спосіб пережити подію 20-літньої давності, яка не повинна бути ніколи забута з нашої пам’яті. У той час, напевно, мало хто думав, що ця перша велелюдна відправа 1988 році в Биличах започаткує нову сторінку нашого національного та релігійного буття.  Наближався тисячолітній ювілей Хрещення Русі-України, який ми готувалися святкувати в 1988 році. Радянська влада за час  свого панування зробила все можливе, аби знищити й зруйнувати дар Хрещення, який прийняли наші предки. І саме, у переддень цього ювілею, з Божої ласки, Богородиця пригадує всім нам нашу тисячолітню християнську історію, котра свідчить і промовляє, що ми – народ Божий,  християнський, і культура наша богоносна. Приспані атеїстичною і комуністичною ідеологією, відчуття, враз пробудились і до Билич та до Грушова поспішили тисячі людей. Сюди їх вела туга за Богом та бажанням поклонитися Пресвятій Богородиці, яка явила такий великий знак любові до нашого страждального народу від якого забрали все -  віру, історію, культуру, національну пам'ять.  Люди відкинули страх, який так довго ними володів і верталися звідсіля інакшими, вже не радянськими рабами, але людьми свідомими своїх християнських основ і коріння.Благословення і опіка Матері Божої додавали нам сили, адже переконання, що Пресвята Богородиця з нами, що вона нас не залишить, спонукали до дії й героїчного чину. Святкування тисячолітнього ювілею Хрещення збирали велику кількість вірних, які вже не боялися переслідування і покарань. Наступного року наші владики, священики і миряни на московському Арбаті у самому серці атеїстичної імперії, мужньо заявили, що наша Церква живе, а ми хочемо відкрито визнавати віру своїх батьків. На моє переконання  це відродження не могло б відбутися без благословення Матері Божої, без її заступництва за наш багатостраждальний народ. Тому ми сьогодні прибули тут як паломники щоб дякувати Богоматері та прославляти  Господа, за це Боже провидіння, яке нагадує нам про те, що в житті кожного з нас, наших родин, наших громад, наших сіл і міст, нашого народу та всієї нашої держави найважливіше є бути з Богом. Нехай ніщо минуще чи другорядне не відверне нашої уваги від того, що в людському житті є найбільш суттєвим.Бог не забуває нічого з того, що ми Йому даруємо. Він збирає кожну сльозу, зберігає у серці кожну нашу покуту та зодягає у світло кожен жест любові. Потім, у визначений час, Він з’єднає все і з цього цінного матеріалу стане вінець, який подасть нам перед Своїм троном. Бог зробив так із Марією, так само вчинить Він і з нами. Тому жертвуймо біль, спрагу, втому, у цій прощі для єдності Церкви. Молімося за посередництвом Богородиці, щоб Вона допомогла нашому народові вийти з кризової політичної ситуації сьогодні.  Молімось, щоб припинилась ненависть, конфлікти й непорозуміння між людьми, кожен з нас має подбати про власне перемінення в Ісусі Христі. Приклад Марії допоможе нам. Вона є новим зразком людства, новою Євою. Богородиця жила в єдності з Богом, довіряючи йому Свої плани. Вона всім серцем полюбила Божий дар, яким для Неї став Ісус. Коли людина пізнає Бога, вона відкриває гідність Божого Сина та нову гідність усіх людей, яких Він відкупив. Пізнавши гідність Божої дитини, така людина стає спроможною любити себе та інших, бути відкритою на діалог та допомогу. Така людина стає миротворцем, бо вже не сприймає інших людей як потенційних ворогів, але як братів і сестер у Христі.Сьогоднішня неділя, яка носить назву неділі Всіх святих, пригадує нам про те, що кожен християнин покликаний до святості. Христова Церква звертає сьогодні наш духовний зір вже на самі плоди Діяння Святого Духа, тобто на святих і праведних Божих угодників, що возсіяли у Божій славі завдяки своєму праведному життю у співдіянні з Духом Святим. Церква урочисто святкує пам’ять всіх святих ще й для того, щоб надихнути нас уподібнюватися їм у вірі і благочесті, щоб їхній спосіб життя робити своїм, наслідувати їхні думки і почуття, їхню непохитну стійкість у виконанні Божих Заповідей, їхній постійний подвиг в очищенні власної душі через покаяння, молитовні труди та невтомну працю. Дорогу до цієї великої мети нашого життя показує нам Пресвята Богородиця. Традиція Церкви називає її Пресвятою і Пренепорочною. Це означає, що вона є найпершою серед святих, найкращою, нашою заступницею перед Богом. Апостол Павло називає християн святими, бо всі ми посвячені Богові, покликані зростати до святості. На шляху до неї ми маємо великих попередників, святих. Марія, як Пресвята, є для нас найкращим зразком святості. Вона вчить нас як можна стати святим, що для цього необхідно. З прикладу Її життя  бачимо, що для осягнення святості потрібний досвід богопізнання, який приходить через молитву і в молитві виражається. Творцем справжньої молитви, яка зароджується в глибині людського серця, є Святий Дух, який взиває «Авва, Отче» (Гал. 4, 6). В цій молитві Духа виражаємо віру в те, що ми діти Божі, яким небесний Отець дарує вічне життя. Дару Духа Святого, дару освячення для нас і для всієї Церкви випрошує Божа Мати. У книзі Апостольських діянь читаємо, що після Христового вознесіння на небо, апостоли повернулися в Єрусалим і там в сіонській горниці разом з Марією молилися за прихід Утішителя, Духа істини (Пор. Діян. 1, 14), Який  є джерелом святості.  Силою Святого Духа Марія була захоронена від первородного і будь-якого іншого гріха. Вона прийняла Св. Духа у Благовіщенні – «бо Дух Святий зійде на Тебе і сила вишнього Тебе отінить» – промовив до неї архангел Гавриїл, вказуючи, як через згоду Марії і діяння Пресвятого Духа Бог у Її лоні стає людиною. У день П’ятидесятниці відбувається зворотна дія. Через нашу згоду з Божою волею і завдяки діянню Святого Духа людина стає богоносною по благодаті, обожествлюється, освячується, стає новим творінням. П’ятидесятниця стала початком християнської святості, яка дарується всім, хто разом із Марією просить про дар Святого Духа і відкривається на Його дію. Щоби освятитися нам потрібно наслідувати Марію в Її послусі Божій волі та неустанно просити Її молитов за нас грішних. Тому просімо нашу небесну Матір, прославлену на цьому чудотворному місці, аби додавала нам сили завжди бути вірними Богові, покірними його святій волі, щоб навчила нас богопізнанню, яке виливається у молитву прослави: Величає душа моя Господа і дух мій радіє у Бозі Спасі моїм. Сьогодні наша проща пригадує нам, що ми подорожні на цій землі, зібрані у Церкві подорожуємо до Небесного Єрусалиму, до його вічної слави. Провідницею нашого земного життєвого паломництва є Пресвята Богородиця, яка вказує нам на Ісуса, як на Правдиву Дорогу Правду і Життя (Ів. 14, 6). Материнській опіці Пречистої Діви віддаю кожного з Вас тут присутніх, щоб ви могли з вірою пройти цей шлях земного паломництва, готові виконати все, чого буде очікувати від нас Господь. Нехай Божа Мати залишається з вами,  вашими родинами та з нашим народом й провадить нас до життя вічного. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами!  Амінь. Слава Ісусу Христу!22 червня 2008 року БожогоВладика Ярослав (Приріз)Єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицький Детальніше...