Публікації за темою: Ярослав (Приріз)
25 серпня 2021

25 серпня в Єпархіальному управлінні Самбірсько-Дрогобицької єпархії, в м. Дрогобич, під час соборчику протопресвітерів відбулась презентація книги владики Ярослава (Приріза) «Трапеза Божого Слова: Проповіді та гомілії на рухоме коло літургійного року», видавцем якої є Дрогобицька духовна семінарія Блаженних священномучеників Северина, Якима і Віталія. У книгу увійшли проповіді й гомілії, які владика Ярослав виголосив у різний час з нагоди неділь і свят, що належать до рухомого циклу літургійного року.
Детальніше... 24 серпня 2021

24 серпня, у 30-ту річницю Незалежності України, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, привітав духовенство і вірних єпархії.
Детальніше... 22 серпня 2021

19 серпня, у свято Преображення Господнього, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію у Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Під час богослужіння єпископ уділив ієрейські свячення диякону Віталю Мисьці.
Детальніше... 21 серпня 2021
Всесвітліші та всечесніші отці!Преподобні ченці та черниці!Дорогі в Христі брати і сестри!
Слава Ісусу Христу!
24 серпня 2021 року Божого відзначаємо велике національне свято – відновлення Незалежності України. Про день, який стався 30 років тому, мріяли мільйони синів і дочок українського народу. Це гетьмани й національні вожді, священнослужителі й науковці, воїни та повстанці, робітники й селяни – весь наш боголюбивий народ. Українська незалежність – вимолена вірними, оспівана поетами й кобзарями, здобута довготривалою віковою боротьбою та скроплена кров’ю найкращих синів і дочок України.
Наша Батьківщина не постала 30 років тому, її історія сягає прадавніх часів, а традиції державотворення беруть початок із X століття, коли паросток нашого народу був прищеплений до животворної лози християнської віри. З тих пір український народ утверджував свою духовність, культуру, освіту, державність, прямуючи дорогою християнських цінностей, якою є Господь наш Ісус Христос, Котрий сказав про Себе: «Я є дорога, правда і життя» (Йо.14,6). Євангельські істини були настільки глибоко закорінені у свідомості українців, що виражалися переконанням: краще вмерти вільним, аніж жити рабом; краще зберегти гідність, жертвуючи собою, ніж втратити власне майбутнє та майбутнє народу, йдучи на компроміси зі злом і неправдою. Відзначаючи 30-ліття відновлення Незалежності України, ми схиляємо голови у пам’ять про тих, хто поклав своє життя за волю і кращу долю нашої Батьківщини впродовж багатьох століть, зокрема й за час новітньої збройної агресії Росії супроти нашої держави.
Небесна поміч була необхідна для відновлення незалежності нашої держави, вона вкрай потрібна й сьогодні – як у боротьбі з видимою небезпекою північного агресора, так і з невидимими загрозами світоглядного характеру, що, прикриваючись красномовними гаслами, підступно намагаються знищити споконвічні українські моральні устої і таким чином підрізати коріння української державності. Тепер, у період новітніх випробувань і викликів, які переживаємо, саме на нас із вами Господь поклав відповідальність за збереження й утвердження дару свободи та незалежності нашої держави. Сьогодні ми повинні не лише згадувати своїх славних попередників, а й мати відвагу долучитися до їхніх рядів, як це зробили сучасні герої – воїни Небесної сотні й тисячі наших військовослужбовців, які щомиті жертвують своїм життям і здоров’ям за єдність, соборність і кращу долю України. Перед лицем теперішніх загроз і викликів об’єднуймося в обороні дару української незалежності, яку ми отримали від Бога зусиллями та молитвами наших предків. Молімося за нашу спільну перемогу; працюймо для розквіту нашої землі та для блага нашого народу. Бог на боці тих, хто відстоює правду, справедливість та добро. Саме такою є нинішня борня нашого народу з видимими і скритими загрозами. Це боротьба світла проти темряви, любові проти ненависті, правди проти брехні.
Щиро вітаю тебе, дорогий український народе, у це свято національного Великодня! У 30-ту річницю Незалежності України дякуймо Богові, нашому Творцеві і Визволителеві, за дар свободи для нашого народу. Молімося, щоб Милосердний Господь захоронив громадян нашої держави від усякого лиха. Нехай Пресвята Богородиця заступається за всіх нас своїм небесним Покровом, а всі святі землі української вимолюють для нас благодать Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа!
Слава Ісусу Христу! Слава Україні!
+ Ярослав Приріз,єпископ Самбірсько-Дрогобицький
Дано в Дрогобичі, при Катедральному соборі Пресвятої Трійці,у свято Преображення Господнього,19 серпня 2021 року Божого
Детальніше... 17 серпня 2021

16 серпня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці м. Дрогобич.
Детальніше... 17 серпня 2021
Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри!
Євангельська благовість сьогоднішньої неділі підкреслює надзвичайне Боже милосердя і любов, яка в розповіді євангелиста Матея виливається двома цілющими джерелами: зцілення недужих та помноження хлібів. Ісус щойно втратив Йоана Хрестителя – свого родича і сподвижника, і це очевидно було наочним прикладом, що чекало на самого Христа. Господь відходить на самоту, але Його знаходять люди, і тоді свій особистий смуток Він перемінює у співтерпіння з потребуючими – змилосердився над ними та вигоїв їхніх недужих (пор. Мт 14:14),через вияв свого милосердям Господь подає людям надію і життя.
Це дійство помноження хлібів для п’ять тисяч людей Ісус Христос учинив, згадуючи старозавітну подію, коли Божий народ сорок років подорожував пустелею. Найважливішою наукою, що її дав Господь Бог тоді своєму народові, було те, що успіх мандрівки ізраїльтян, тобто можливість посісти обітовану землю, не залежить від їхньої здатності долати труднощі. Успіх залежить від Бога, Господь є господарем життя, Він дає воду серед пустелі, життя серед смерті, світло серед темряви, надію серед відчаю.
Ламаючи хліб у пустелі та помножуючи його, щоб втамувати голод понад п’яти тисяч осіб, наш Спаситель не тільки пригадує своїм апостолам про небесний хліб – манну, яка колись наситила старозавітний Божий люд у пустелі. Він сповіщає про укладення Нового Заповіту між Богом і всім людством, – Заповіту, що буде запечатаний у Його Крові хресною жертвою. Тож цей помножений хліб є пророчим прообразом Хліба, яким є Христове Тіло, таїнственно присутнє для нас у Святій Євхаристії. Цей Хліб, розподілений на спомин про Його Смерть і Воскресіння, живить і підтримує нас, що є Його Містичним Тілом – Його святою Церквою.
Під час Божественної Літургії священик, розламуючи Таїнственний Хліб - Тіло Христове, каже такі слова: «Роздроблюється і розділюється Агнець Божий, що Його їдять, але ніколи не з’їдають і причасників Він освячує». Це таїнственне ламання Хліба і благодать Слова Божого ми переживаємо на кожній Літургії, адже тоді сам Христос приходить, щоб на святім престолі розламати і поблагословити нам хліб та перетворити його на своє тіло, а вино – на свою кров. І тоді через руки священнослужителів Він хоче накормити нас, щоб ніхто не знеміг у дорозі до мети – життя вічного.
У пустелі учні були готові розпустити людей по селах, щоб вони купили собі поживу. Однак Ісус на це промовив: «Не треба їм відходити: дайте ви їм їсти». Як часто ми чуємо нарікання багатьох людей: чому Бог не зробить щось …, чому Він не нагодує голодних …? Ми, здається забули, що Бог «робить щось» часто через нас, ми є Його знаряддям, членами Його Тіла. Він показує свою працю через нас, саме ми є Його людьми, Його народом, Його Церквою. «Не треба їм відходити, дайте Ви їм їсти». Ми повинні принести все, що ми маємо – наші п’ять хлібів і дві риби - до Христа. Він поблагословить те, що ми принесли і використає, щоб допомогти нашим ближнім у потребі.
Сьогодні Христос говорить нам: Я маю завдання для вас, яке ніхто інший крім вас не зможе виконати. Не обов’язково нам володіти великими талантами, щоб служити Богові. Ми є корисними тим, що маємо. «Є тут один хлопчина: він має п’ять ячмінних хлібів, ще й дві риби; та що це на таку многоту» - каже апостол Андрій брат Симона-Петра (пор. Ів. 6,9). Але Ісус відповідає: «Принесіть їх мені сюди». Чудо сталося того дня саме тому, що хлопчина запропонував Христові ту єдину річ, яку він мав. Як могла б розвинутись наша Церква, якби ми запропонували Богові те, чим ми володіємо. Якщо у нас гарний голос, співаймо у церковному хорі; якщо ми можемо навчати нашу молодь, робімо це в домашній церкві, суботній школі та з інших нагод; якщо володіємо певною майстерністю чи ремеслом, допоможімо при будівництві храму… Пошукаймо та подивімось, де ми можемо інвестувати свою людяність та свої таланти, щоб Господнє ім’я прославлялося в нашому народі.
Чудовою благовістю є те, що Бог потребує нас. Бог, який не потребує нікого, однак зі своєю милістю працює через своє творіння – людину. Ми є важливі для Господа, немає значення, що наше життя може здаватись без сенсу, але очевидно воно є унікальне у цьому світі. Бог працює через кожну людську істоту, реалізовуючи свій план для спасіння світу. Поки ми не виконаємо цю Богом-заплановану місію, щось у цьому світі буде завжди залишатись незавершеним. Це свідчить про те, наскільки кожен з нас є важливим в очах нашого Господа.
Як ми можемо бути добрим знаряддям в руках Божих? Є тільки один спосіб. Ми повинні повністю відкритись для Бога і наших ближніх. Бог не питає про нашу спроможність – тільки про нашу готовність, Він надасть нам можливість. Найбільшим питанням є, чи ми є корисними для Бога? Мойсей віддався на милість Божу, і Бог дав йому здатність творити великі діла в Його ім’я. Так зробили боязкі рибалки-апостоли, блаженні і святі нашої Церкви та багато інших.
Одного дня батько просив свого приятеля–бізнесмена відвезти його сина, хворого на церебральний параліч, до спеціальної школи. Цей бізнесмен погодився, а опісля докоряв собі, що будучи дуже зайнятим, погодився відволіктися на справу, яку б міг зробити будь-хто інший. Як тільки вони від’їхали, хлопчик запитав бізнесмена: «Чи ви є Бог?» «Ні, я не Бог», прозвучала відповідь. «Чи ви працюєте для Бога?» «Ні, я не працюю для Бога, але чому ти ставиш такі запитання», - поцікавився бізнесмен. «Коли я запитав свою маму, хто відвезе мене до школи, - пояснив хлопчик, - вона сказала: «Не знаю, але Бог про це потурбується».
Після тривалої призадуми бізнесмен відповів: «Синочку, я ніколи перед цим не думав про працю для Бога. Відтепер можеш бути впевнений, я працюватиму для Нього у будь-який спосіб».
Дорогі брати і сестри! Сьогоднішня Євангельська благовість переконливо промовляє, що кожен із нас може ділитися з іншими отим хлібом нашої віри, прикладом святого і побожного життя. В сучасному глобалізованому світі, світі новітніх технологій, здається, що не повинно бути жодної нестачі чи голоду. А стається навпаки: навіть багаті країни потрапляють в економічні кризи. Начебто і сьогодні Господь веде людство у пустелю, щоби навчити, що добробут людини не залежить від видимого матеріального статку. Сьогоднішній світ дуже потребує доброго свідчення нашої віри, жертовності у любові. Наша правдива християнська постава може заспокоїти голод сучасної людини, котра так часто його відчуває, шукаючи правди та сенсу свого існування. Тому наша жива віра та приклад діяльної любові є дуже великим здобутком у розбудові Христової Церкви та християнського суспільства. Дозвольмо Богові творити через нас дива, кормити тих, хто є голодний, знаходити загублених, підтримувати пригноблених, повертати надію та мету життя розчарованим. Бо лише тоді, коли людина все те, що має, покладе в руки Бога і попросить у Нього розламати те, що вона має, і поділиться цим із ближніми, в той момент її матеріальний і духовний достаток почне помножуватися.
Для того щоб народилася нова Україна, кожен з нас повинен внести свій посильний внесок, – решта зробить Господь. І коли ми спроможемося на цей крок довіри до Його Слова, то побачимо те, що свого часу досвідчили апостоли – присутність Божого Царства, що надходить у могутності. Бо Ісус не тільки тимчасово наситив п’ять тисяч людей біля Галилейського моря, але як Воскреслий Господь запевняє нас: «Я – хліб життя. Хто приходить до Мене – не голодуватиме; хто в мене вірує – не матиме спраги ніколи» (Йо 6:35). Нехай благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа буде з усіма вами. Амінь!
+ Ярослав
м. Дрогобич16 серпня 2021 року Божого
Детальніше... 10 серпня 2021

8 серпня у с. Губичі на Старосамбірщині відбулась Єпархіальна проща та освячення храму Матері Божої, прославленої у Пацлавській чудотворній іконі. Чин освячення та Божественну Літургію очолив владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, у співслужінні владики Григорія, єпископа-помічника Самбірсько-Дрогобицької єпархії, та владики Володимира, єпископа-помічника Львівської архиєпархії, о.Павла Коляси, декана Добромильського, о.Ігоря Петровича, декана Хирівського, о.Михайла Николина, декана Старосамбірського, о.Степана Гладя, декана Мокрянського, о.Павла Гачана, адміністратора Відпустового місця, о.Юстина Бойка (СУ), о.Никодима Гуралюка,ЧСВВ, о.Макарія Флячка (ЧСВВ) та священиків Самбірсько-Дрогобиць.
Детальніше... 10 серпня 2021
Слава Ісусу Хритсу!
Дорогі у Христі брати і сестри.
Пацлавська ікона Пресвятої Богородиці і ця благословенна земля розповідають нам про непросту історію нашого народу, коли вітрила нашої держави були спущені, коли наша земля перебувала під владою різних окупаційних режимів, а одинокою, заступницею та покровителькою українського народу була Пресвята Богородиця. Наші предки йшли на Кальварію до Пресвятої Богородиці з великою довірою, тому Пацлавська ікона й стала чудотворною – це була надприродна відповідь і дар Богоматері своїм молільникам…
Історія цього місця сягає початку п’ятнадцятого століття. Вже шість століть паломники линуть сюди, аби просити заступництва у Богоматірі, прославленої на цьому місці у Пацлавській іконі. Сьогодні на древню Пацлавську Кальварію прибули і ми, аби подякувати за воскресіння нашої Церкви, яка вірно береже спадщину хрещення святого Володимира і супроводжує наш народ на дорозі спасіння, допомагаючи вистояти у духовній та національній ідентичності; аби подякувати за відновлення незалежності української держави, 30 річницю якої відзначаємо цього року; аби просити про заступництво і поміч нашої Небесної Матінки у непростий час пошесті і російської збройної агресії, які переживаємо.
Євангельське читання сьогоднішньої неділі також розповідає нам про сповнення прохань людей, які очікували цього від Христа. Ми чули про два чуда оздоровлення, які чинить Ісус, повертаючи двом незрячим особам зір, а німому чоловікові – мову. Оздоровлення Ісусом двох незрячих людей розповідає нам про віру як про очі душі, духовний зір, який допомагає нам пізнавати Бога. У цій розповіді євангелист Матей насамперед вказує на Ісуса як Месію. Про це говорить месіанський титул «Син Давида», який часто з’являться у Євангелії від Матея в описах зцілень. Тому важливо поглянути на ці зцілення крізь призму месіанських очікувань Ізраїля провіщених пророками: «Тоді прозрять у сліпих очі, й у глухих вуха відтуляться. Тоді кульгавий, мов олень, підскочить; язик німого піснею озветься, бо в пустині ринуть води і в степу потоки» (Іс 35,5-6). Ісус сповнює те, що провіщали пророки.
В центрі розповіді – Ісус і два незрячі, які, незважаючи на те, що не бачать, ідуть за Ісусом і входять разом з Ним всередину дому, до якого ішов Ісус. Незряча людина перебуває у темряві, і першим кроком до просвітлення є свідомість того, що вона є незрячою. Тільки той, хто є створений до життя у світлі, знає, що є сліпим. Камінь не є сліпим! Знання про сліпоту означає розуміння того, що ти не є створений для темноти, подібно як знання про смертність – що ти не є створений для смерті. Свідомість сліпоти і смерті виникає із нашої людської гідності.
Просвітлення сліпців наступило у домі. Це Церква є Божим домом, наметом, у якому замешкала Слава Божа. Зцілення сліпців починається від бажання іти за Господом. Це прагнення є легеньким світлом серед ночі. Хто йде за Ісусом, приходить до повного світла. Очевидно, що по дорозі були й інші люди, однак євангелист Матей зосереджує нашу увагу саме на Ісусі Христі і цих двох особах. Постава Ісуса тут дещо особлива, Він не відразу відповідає на прохання, як у випадку з прокаженим (пор. Мт 8,3), сотником (пор. Мт 8,7) чи начальником, у якого померла дочка (пор. Мт 9,19). Прохання про змилування линуть до Нього впродовж довшого часу – по дорозі до дому. Відповідає ж Христос на прохання незрячих аж тоді, коли вони зайшли за Ним у дім. Так Христос неначе випробовує їхню віру, хоче почути від них визнання їхньої віри. Господь наперед знає те, чого нам потрібно, але бажає чути прохання як вияв нашої віри. Незрячі звертаються до Ісуса: «Помилуй нас, сину Давидів». Вони не просять тільки прозріння, а помилування. Це прохання є важливішим від бажання тільки тілесного оздоровлення. Воно стосується помилування, зцілення цілісної людини. Це прохання і ми так часто висловлюємо перед Богом у наших богослужіннях.
При зустрічі Ісус запитує, чи сліпці справді вірують, однак Він не питає про віру в Його месіанство, бо вони й так виражають її словами: «Сину Давидів», а про віру в Його здатність їх зцілити. Їхня відповідь коротка і водночас досконала: «Так, Господи». Чудо оздоровлення супроводжується жестом дотику до їхніх очей із словом: «Нехай вам станеться за вашою вірою!».
У Святому Письмі «бачити», «бути зрячим» означає бути віруючим. Віра – це є особлива властивість людської особи проникати в глибину дійсності, бачити набагато глибше, ніж це можуть зафіксувати лише тілесні очі, і тому віра часто ще називається прозрінням, просвіченням людини. Коментуючи те, що сталося, єпископ Іларій (IV ст..) з міста Пуатьє повчав: «Вони побачили, тому що вони увірували, а не тому увірували вони, що побачили. Очима віри вони змогли проникнути в глибину того, що діється, і побачили живого Бога, Який є перед ними; саме тому вони могли прозріти у своєму фізичному, тілесному вимірі». Так діє Господь в житті кожної людини – за її вірою. Отже, віра людини чинить її здатною стати учасницею спасительної місії Ісуса Христа.Там, де Ісус не знаходить віри, Його дія обмежена: «І не зробив там багато чуд з-за їхньої невіри», – каже Cвященне Писання (пор. Мт. 13,58).
Тому сьогодні, дорогі паломники, нам важливо пригадати собі слова папи Венедикта ХVІ про те, що завданням кожного християнина і Церкви загалом є показати світові красу та істину нашої віри. У кого ми ще здатні побачити цю легкість, багатство і повноту християнської віри, як не в нашої небесної Матері? Як Одигітрія, тобто Путиводитильниця, Богородиця вказує шлях до Христа і веде нас до Нього. Вона завжди чує слово Свого Божественного Сина і зберігає у своєму серці. Прямуймо Її шляхом віри, який вона показує нам своїм життям! Ось деякі з найбільш повчальних для нас епізодів.
Вірою у Благовіщенні Діва Марія у покорі своєї побожності прийняла слово ангела про те, що вона стане Матір’ю Бога: «Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову!» (пор. Лк. 1, 38). І нас вона вчить з повною довірою приймати Божий задум щодо себе та, не вагаючись, ступати на шлях, який Господь нам вказує. Хтось може запитати: «Як повірити від усієї душі? Як скріпити свою слабку віру?» на ці запитання нам дає відповідь Богородиця: вона увірувала, що зачне і народить Спасителя, через благовість ангела. Для нас таким ангелом-благовісником є свята Церква. Слухаймо її, а не нашіптувань лукавих лжепроповідників і «вовків в овечих шкурах», які намагаються звести людей з правдивої дороги спасіння різними ідеологіями та підступами.
Відвідуючи Єлизавету, Богородиця заспівала гімн слави Всевишньому за ті чуда, які Він робить для тих, хто Йому довіряє: «Величає душа моя Господа і дух мій радіє в Бозі, Спасі моїм…» (пор. Лк. 1, 46−55). Так вона вчить нас бути вдячними Богові за всі величні діла, які Він вчинив у нашому особистому житті і у житті нашого народу. Кожна людина, як і Марія, покликана величати, прославляти Бога за ті дива, які вона бачить навколо себе. Кожен з нас може заспівати величальну пісню Богу за ті дивні діла, які Він учинив щодо нашої Української Греко-Католицької Церкви і народу. В кінці 80-их – на початку 90-их років минулого століття Бог «згадав» про катакомбну Церкву – тоді, коли, здавалося б, усі вже забули про її існування; Він «виявив потугу рамени свого» і «скинув з престолів» тих, хто переслідував її; Він «пригорнув» її і «наситив благами», отож сьогодні Церква впевнено стоїть у Господі і з надією дивиться у майбутнє… Тому сьогодні ми маємо всі підстави промовити разом з Дівою Марією: «Величає душа наша Господа і дух наш радіє у Бозі і Спасі нашім»!
Матір Божа привела у світ Єдинородного Сина Божого, залишаючись Дівою. І цей факт є ніби «каменем спотикання» для людського розуму та певним «індикатором», який перевіряє, якою є наша християнська віра, чи щирою є наша набожність до Неї. Так Вона вчить нас, що немає нічого неможливого для того, хто вірить у Всемогутність Творця неба і землі.
Цього року у Католицькій Церкві відзначаємо рік Св. Йосифа Обручника. З цієї нагоди варто пригадати той епізод з життя Пречистої Діви, коли вона довірилась своєму опікунові Йосифу, який отримав від Бога об’явлення про необхідність втікати з Новонародженим Ісусом до Єгипту, щоб вберегтись від переслідування Ірода (пор. Мт. 2, 13−15). Тому з найдавніших часів Богородиця вважалася образом Матері-Церкви, яка є послушною церковному проводові, адже Йосиф як Її опікун вважався у церковній традиції взірцем для єпископа.
Вірою Богородиця впродовж земної життєвої мандрівки свого сина прямувала за Господом, вслухалася у Його слово і «пильно зберігала все це, роздумуючи в своїм серці» (пор. Лк.2,19; 2,51). Так Вона показує нам, що маємо будувати своє життя і вчинки на Божому Слові, читаючи його в наших домівках та вслухаючись у нього на богослужіннях у храмі.
Вірою при хресті на Голготі Богородиця прийняла слово свого Розп’ятого Сина: «Жінко, ось син твій», промовлені до апостола Йоана (пор. Лк.19, 26-27), і стала матір’ю людського роду. Тому впродовж багатьох століть люди не соромляться прибігати до Неї зі своїми труднощами і болями і, як співаємо у нашій побожній пісні, «ще не чувано ніколи, щоб вона не помогла, чи у горю чи в недолі цього земного життя».
Вірою Богомати відчула благодать плодів Ісусового воскресіння і передала їх Дванадцятьом Апостолам, зібраним разом з Нею у світлиці, щоб прийняти Святого Духа (пор. Ді. 1, 14; 2, 1−4). Тому й ми сьогодні, зібралися на цьому древньому паломницькому місці, на Божественній літургії на Українській Кальварії, щоб скріпитися Її вірою та «побачити світло істинне, прийняти Духа Небесного, знайти віру істинну, нероздільній Тройці поклонитися, бо Вона спасла нас», як співатимемо після Причастя, Євхаристійного Тіла і Крові Христових.
Наслідуймо й ми цю віру Пречистої Діви Марії, Матері Божої і Матері нашої. Серед труднощів і викликів світу цього не бентежмося і не зневірюймося, а відповідаймо від усього серця, як колись Пресвята Діва: «Нехай мені буде згідно Євангельського слова; вірую від усього мого серця, що спасіння моє в Ісусі Христі, що у Ньому Одному успадкую Царство Небесне, ввійду у радість Господа мого».
Наслідуючи віру Богородиці, яку вона проповідувала не так словом і проповіддю, як ділами, поступками та вчинками, - поступаймо як Вона. Власним життям свідчімо про Бога. Кожен на своєму місці – на навчанні, чи на роботі, вдома чи на вулиці – будьмо живими взірцями християнської віри, щоб поглянувши на нас й інші були заохочені ступити на шлях слідування за Христом.
А сьогодні на цьому відпустовому місці на Пацлавській – Кальварії молімося до нашої Небесної Заступниці, щоб Вона, наша Мати, допомагала нам, заступалася там, де людська сила є безсилою. Нехай божественна благодать торкне кожного з Вас і наповнить тим відчуттям близькості Христа та Його Небесного Царства. Нехай Пресвята Богородиця донесе молитви усіх нас до її Сина, а відтак відкриє для нас Його вічне милосердне, добре, визволяюче обличчя. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь.
+ Ярослав
8 серпня 2021 року Божого,с. Губичі
Детальніше... 18 липня 2021

15 липня, у свято Положення чесної ризи Пресвятої Богородиці, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький УГКЦ, у санктуарії Рудківської Божої Матері у співслужінні владики Едварда Кави, єпископа-помічника Львівської Архідієцезії РКЦ, духовенства УГКЦ і РКЦ, очолив Архиєрейську Святу Літургію з нагоди Ювілею 100-річчя коронування ікони Рудківської Богородиці.
Детальніше... 14 липня 2021

14 липня Дрогобичі відбулось перепоховання останків 78 людей, що були знайдені під час пошукових робіт у 2018 −2019 роках у колишньому тюремному саду поблизу церкви св. апп. Петра й Павла. Згідно з дослідженнями пошуково-ексгумаційного центру «Доля», ці люди були в’язнями Дрогобицької тюрми у часи сталінських репресій — у 1939-1941 і у 1944-1953 роках. Переважна більшість закатована у 1944 році.
Детальніше...