13 квітня 2021
Ваша Святосте, дорогий наш Патріарше!
В імені Священного Синоду нашої Церкви, багатотисячного духовенства і монашества, багатомільйонного люду на всіх континентах сьогодні, у цей скорботний для вас, Ваше Блаженство, вашого батька, брата, всієї вашої родини час дозвольте скласти наше глибоке співчуття з приводу переставлення вашої дорогої мами.
Божественний Спаситель на Голготі поділився зі Своїми учнями, Своїми братами у вірі, Своєю Матір’ю. З того моменту в дарі священства кожна мати Христового священника є нашою матір’ю. Тому дозвольте сьогодні її назвати також і нашою матір’ю.
Святий євангелист Лука благовістить нам: коли Господь, на прохання Своїх учнів, які просили Його про молитву і навчання, відкрив молитву про Небесного Отця і благовістив їм діла спасіння, Божий люд та учні слухали Його. І якась жінка з-поміж народу підняла голос свій і сказала: «Блаженне лоно, що Тебе носило, і груди, що тебе кормили» (Лк. 11, 27).Дорогий наш Патріарше!
Протягом цих 10 років вашого предстоятельства нашої Святої Церкви Ви як благовісник істини й миру відвідали майже кожен континент, де б’ється серце віруючих нашої Церкви. І в ці скорботні дні листовно, особисто, через засоби масової комунікації цей люд каже до вашої переставленої в Бозі мами, слуги Божої Віри, – блаженне лоно, що носило Вас.
Ваша домашня родинна Церква в часи катакомб берегла вас, як мати Мойсея, від фараонової отрути. Ви так любо згадуєте свою маму. Сьогодні в цілому світі розноситься спогад про той акорд музики, про той камертон, який вона вам передавала як синові – камертон богоспілкування. Ту симфонію, якою Господь на вашій душі, немов на арфі, вигравав свою присутність. Вона вам передавала тональність спадщини – духовної і національної. Як мило ви згадуєте бабусю, дідуся, покійну маму і всю вашу родину. Вона вам це передавала як рідна мати, а Господь на цій невинній душі писав Свій образ і вдосконалював свою подобу. Тому ми сьогодні дякуємо Богові за те, що подарував вам і нам нашу матір.
Можна було би сказати словами Івана Золотоустого: «Твоє від твоїх Тобі приносимо». Вона була Твоя, Отче Небесний, і Ти в часі подарував її нам – ту, яка виховала двох синів, що посвятили себе Твоїй Церкві, і один із них став її Главою, Патріархом, наступником великих синів та мужів нашої Церкви.
Тому ми сьогодні дякуємо Тобі, Боже, за нашу маму. Сьогодні ми в часі готування до Пасхи. Але сподобив Ти її, Господи, святкувати цю Пасху у вічності. Уведи її через поріг вічності у Свою світлицю, щоби вона святкувала Твою святу Пасху на віки віків. Вічна їй пам’ять!
В імені Синоду Єпископів УГКЦ,
† Ярослав Приріз,єпарх Самбірсько-Дрогобицький
Ваша Святосте, дорогий наш Патріарше!
В імені Священного Синоду нашої Церкви, багатотисячного духовенства і монашества, багатомільйонного люду на всіх континентах сьогодні, у цей скорботний для вас, Ваше Блаженство, вашого батька, брата, всієї вашої родини час дозвольте скласти наше глибоке співчуття з приводу переставлення вашої дорогої мами.
Божественний Спаситель на Голготі поділився зі Своїми учнями, Своїми братами у вірі, Своєю Матір’ю. З того моменту в дарі священства кожна мати Христового священника є нашою матір’ю. Тому дозвольте сьогодні її назвати також і нашою матір’ю.
Святий євангелист Лука благовістить нам: коли Господь, на прохання Своїх учнів, які просили Його про молитву і навчання, відкрив молитву про Небесного Отця і благовістив їм діла спасіння, Божий люд та учні слухали Його. І якась жінка з-поміж народу підняла голос свій і сказала: «Блаженне лоно, що Тебе носило, і груди, що тебе кормили» (Лк. 11, 27).
Детальніше... 14 березня 2021

Перед початком Великого посту владика Ярослав, єпископ Сабмірсько-Дрогобицький, звернувся до вірних зі словом, в якому розкрив значення цього благодатного періоду церковного року.
Єпископ зазначив, що у цей великопосний покаянний період, Церква пригадує нам деякі особливі зобов’язання, які в конкретний спосіб мають допомогти нашому внутрішньому оновленню. У нашій мандрівці нас супроводжує особлива молитва святого Єфрема Сирійського: «Господи і Владико життя мого! Дух лінивства, недбайливости, властолюб’я і пустомовства віджени від мене. Духа чистоти, покори, терпеливости і любови даруй мені, недостойному рабу Твоєму. Так, Господи Царю, дай мені бачити мої гріхи і не осуджувати брата мого, бо Ти благословенний на віки віківі. Амінь».
Детальніше... 28 лютого 2021
Слава Ісусу Христу!
Дорогі у Христі брати і сестри!
У сьогоднішньому євангельському читанні ми чуємо чудову благовість Христа – притчу про блудного сина. Хоча зміст цієї притчі всім нам добре відомий, проте щоразу вона відкривається перед нами з новою силою у благодаті Святого Духа. Як пише апостол Павло, «Слово Боже живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного» (Євр. 4,12). Воно – мов «гострий меч» або ж «добірна стріла» (Іс. 49,2), а тому постійно проникає щораз глибше, перетворюючи наше земне буття відповідно до Божих задумів. Тому вкотре пригадаймо собі, чого за допомогою цієї притчі Господь хоче нас навчити.
Притча про блудного сина, або, краще, про милосердного батька, з одного боку, відкриває перед нами тяжкий та гіркий досвід темряви гріха, а з іншого – Боже милосердя. Тому-то ця розповідь є дуже актуальною в цей період підготовки до спасенного і покаянного часу Великого посту. Вона представляє нам не тільки трагедію та наслідки людського гріха, а й покаяння та радість навернення, але перш за все – образ милосердного Батька, образ безмежної доброти та глибини любові всепрощаючого Бога. Цією притчею Бог запрошує нас пройти дорогою покаяння, з глибокою скрухою серця прийти до Нього зі словами: «Я був неправий». Три часто найважчі слова, які треба сказати собі, Богові та іншим. Тоді до людини, яка має достатньо хоробрості, щоб їх промовити, повертається прощення, мир, сила і нове право на життя.
«І як він був іще далеко, побачив його батько його й, змилосердившись, побіг, на шию йому кинувся і поцілував його» (Лк.15,20). Ці слова вводять нас у серце притчі, демонструють суть батьківської постави, який бачить повернення свого сина. Батько не чекає аж поки син наблизиться до його дому, але сам вибігає йому назустріч. Це свідчить про те, що блудний син є бажаний і що на нього чекають. Але батько вибігає із дому не тільки задля цього сина. Радість батька не була би повною без присутності старшого сина, тому він виходить назустріч також і йому, запрошуючи на трапезу. Однак, здається, що старшому синові не до вподоби святковий бенкет; йому не до вподоби батькова радість з приводу повернення молодшого сина, який розтратив родинний маєток, він називає його не «своїм молодшим братом», але каже батькові: «Цей твій син». Для нього його брат залишається втраченим.
Усі люди є дітьми Небесного Отця, але у відносинах з Богом вони здебільшого уподібнюються до двох синів з сьогоднішньої притчі, які представляють дві можливості наших відносин з Богом. Перша – це бунт та прагнення бути «вільним», самому вирішувати, що є добре, а що зле, самостійно скеровувати свої дороги. Друга можливість – нещира близькість з Богом, служіння Богові лише поверхово, частиною серця. Постава ж батька до двох синів відкриває повноту милосердя Бога до своїх дітей, свого творіння. Батько називає грішну людину: «Мій син». Бог проголошує людину своїм сином і вона стає ним (1Йо. 3, 1).
Євангелист Лука полюбляє залишати притчі незавершеними. Ми так і не дізнаємося, чи старший син увійшов додому і взяв участь у трапезі, чи йому потрібно було також багато часу для зрозуміння, що він є улюбленою дитиною свого батька, хоч і забув про це, а тому потребує навернення.
Отці Церкви в алегоричній формі в обох синах притчі вбачають людину, яка в той чи інший спосіб віддалюється від батька який уособлює Небесного Отця. Однак Небесний Отець має Єдинородного Сина який завжди є Йому вірний. Ісус живе вповні радістю Отцівського дому. “Усе, що Отець має – моє” – каже Ісус (Йо.16, 15). Ця Божа радість не стирає Божого болю. Ісус, Син Божий, є людиною страждань, але теж і повної радості. Проблиск цієї правди можемо бачити, коли зауважимо, що у хвилині свого найбільшого страждання, Ісус ніколи не відокремлюється від Отця. Навіть у хвилині, коли він «почуває себе» покинутим (Йо. 15,9-11).
Дорогі у Христі! Сьогодні ми вшановуємо восьму річницю переставлення блаженної пам’яті владику Юліана (Вороновського). Він прожив нелегке життя – під трьома різними чужими політичними режимами, і лише в останній третині виділених йому Господом років втішався даром, який Господь послав народу, який він так любив, - незалежною Україною. Владика Юліан щиро вболівав за долю українського народу, часто промовляючи: «Я готовий терпіти, лише б моєму народові було добре».
Владика Юліян наслідував те Боже милосердя про яке благовістує нам сьогоднішнє Євангеліє, він був для нас «образом лагідності». Кожен, хто зустрічався з владикою найперше зауважив його щирість, простоту, відкритість і цілковите уповання на Бога. Саме тому він був для нас таким доступним, дорогим і близьким. Цією простотою, лагідністю та непохитною вірою в Божу всемогутність у цьому житті владика здійснив чимало.
Життя владики Юліяна – це книга Божої любові, яка була відкрита і доступна для кожної людини. Гортаємо в нашій пам’яті сторінки життя Владики Юліяна і зауважмо, як сильно перегукується це життя із Божим словом про Любов: «Любов – довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла, не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усе перетерпить. Любов ніколи не минає» (1 Кор, 13, 4-8). Це все – про нього. І в цій любові – справжня його велич. В першу чергу – любов до Бога, до Церкви, до рідного народу, до кожної людини.
Кажучи словами Апостола Павла, блаженної пам’яті архиєрей Юліан «боровся доброю борнею, біг скінчив – віру зберіг» і тепер йому приготований «вінок справедливости» (пор. ІІ Тим.4,7-8). Молячись за упокій цього мужа молитви, ми одночасно благодаримо Господа за ті великі діла, які Він через подвиг віри нашого дорогого владики здійснив для нашої Церкви та Самбірсько-Дрогобицької Єпархії. Сьогодні його немає серед нас фізично, але ми віримо, що він разом з нами молитовно предстоїть перед Престолом Всевишнього на Небесній Літургії. Ми молимось за нього, але одночасно звертаємось до нього, просячи, щоб він не переставав бути таким же ж ревним молільником за свій народ, яким він був і під час свого земного життя. Амінь.
+ Ярослав
28 лютого 2021 року Божого,м. Дрогобич
Детальніше... 15 лютого 2021

15 лютого владика Ярослав (Приріз), Єпископ Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ, відвідав з душпастирським візитом парафію Стрітення Господнього, що у м. Дрогобичі (по вул. Самбірській). У співслужінні о. Тараса Коберинка, адміністратора парафії, та міського духовенства Єпископ очолив Архиєрейську Божественну Літургію з нагоди парафіяльного празника та 5-річчя освячення храму.
Детальніше...